Рішення

від 23.10.2023 по справі 280/5968/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2023 року Справа № 280/5968/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивачка просить:

визнати протиправними та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-57541-50У від 08.11.2019, Ф-57541-50У від 12.11.2020;

зобов`язати відповідача здійснити коригування індивідуальної картки платника податків позивачки шляхом виключення нарахованої недоїмки (боргу з єдиного соціального внеску).

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що оскаржувані вимоги є протиправними та такими, що прийняті в супереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що спірний період вона підприємницьку діяльність не здійснювала та доходу з неї не отримувала. Позивачка набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом №755-ІV, але не зверталась до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Тобто її свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним, що позбавляє її можливість здійснювати підприємницьку діяльність. Більш того, у спірний період позивачка була найманим працівником за яку єдиний внесок сплачував роботодавець. Позивачка вважає, що у спірний період вона була застрахованою особою, а відповідно не мала обов`язку подвійно сплачувати єдиний внесок. В зв`язку з тим, що вона не здійснювала підприємницьку діяльність та не мала обов`язку сплачувати ЄСВ належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки у даній справі є зобов`язання відповідача здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої недоїмки (боргу) з єдиного соціального внеску. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 02.08.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Відповідач позов не визнав. 31.08.2023 надав суду відзив в якому зазначив, що чинним законодавством України не передбачена заборона фізичної особи-підприємця працювати також й за трудовим договором. Робота за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення підприємцем (в даному випадку позивачкою) підприємницької діяльності. У розумінні Закону №2464 позивачка як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 07.07.2000 по сьогоднішній день. Таким чином на позивачку покладено обов`язок по сплаті єдиного внеску, розмір якого має бути не меншим за розмір мінімального страхового внеску, до внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців запису про припинення підприємницької діяльності такою особою. За період з 2017 року по 3 квартал 2019 року заборгованість позивачки зі сплати єдиного внеску складала - 26539,26 грн., за період з 2017 року по 3 квартал 2020 року заборгованість складала - 32537,38 грн. У зв`язку з наявністю у позивачки недоїмки з єдиного внеску, ГУ ДПС у Запорізькій області обґрунтовано та законно були виставлені вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 №Ф-57541-50 та від 12.11.2020 № Ф-57541-50. Вважає, що спірні вимоги були винесені законно та обґрунтовано. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Також до відзиву була додана заява про залишення позову без розгляду. В обґрунтування заяви зазначено, що спірні вимоги були направлені рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на податкову адресу позивачки та повернені 12.12.2019 та 18.12.2020 за зворотною адресою з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання», у зв`язку з чим, враховуючи вимоги ст. 42 ПКУ, вважаються належним чином надісланими (врученими) та є узгодженими (набрали чинність), що підтверджується достатніми та допустимими доказами, зокрема, рекомендованими повідомленнями про вручення з відповідною відміткою. Також, в межах виконавчого провадження протягом 2020 та 2023 років з рахунків позивачки неодноразово проводилось списання коштів, у зв`язку з чим вона могла дізнатись про відкрите виконавче провадження, а відповідно і про існування оскаржуваної вимоги, ще у 2020 році під час одного з таких списань. Таким чином, вважає, що позивачкою подано позов до суду після спливу шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду, з дня коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свої прав. Просить суд залишити адміністративний позов без розгляду.

07.09.2023 від позивачки надійшла заява про збільшення позовних вимог. У заяві зазначено, що після відкриття провадження у справі, ОСОБА_1 отримала лист від ГУ ДПС у Запорізькій області. Зі змісту даного листа було встановлено, що відносно ОСОБА_1 винесено три вимоги, а не дві як зазначено у позові. В зв`язку з чим просить суд:

- визнати протиправними та скасувати вимогу ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-57541-50У від 08.11.2019, №Ф-57541-50У від 12.11.2020, №Ф-57541-50 від 26.05.2021;

- зобов`язати ГУ ДПС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої недоїмки (боргу) з єдиного соціального внеску;

- стягнути з ГУ ДПС у Запорізькій області судовий збір.

07.09.2023 від позивачки надійшла відповідь на відзив, аналогічна за змістом позовній заяві. Крім того у відповіді зазначено, що позивачка не може пояснити щодо списання виконавчою службою сум у 2020 році, оскільки з рахунку який вона використовувала у 2020 році жодних списань не було. Просить суд задовольнити позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

07.09.2023 від позивачки надійшли заперечення на заяву про залишення позову без розгляду.

19.09.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. У запереченнях податковий орган стверджує, що позивачка могла дізнатися про відкрите виконавче провадження, а відповідно і про існування оскаржуваної вимоги, ще у 2020 році під час одного з списань коштів виконавчою службою. А тому твердження позивачки про те, що вона дізналась про існування вимог лише 10.08.2023, не може відповідати дійсності. У зв`язку з цим просить суд залишити заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог без розгляду, а в задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає таке

Щодо залишення без розгляду позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог.

Всі вимоги, які направлялись на адресу позивачки, повернулись до податкового органу з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». Проти вказаної обставини відповідач не заперечує. Позивачкою також надано суду виписку по картці/рахунку з якої не вбачається, що виконавчою службою проводились списання коштів з цього рахунку позивачки. Відповідачем не надано доказів наявності у позивачки інших рахунків та списання коштів з них. Більш того, позивачкою надані відомості щодо стану розгляду значної кількості цивільних та адміністративних справ по яким вона є відповідачкою. Отже, само по собі списання коштів з рахунку не свідчить про обізнаність позивачки щодо наявності вимог про сплату боргу (недоїмки). Списання коштів могло здійснюватися і в межах виконання інших рішень по іншим справам, тощо. Відповідачем не надано жодних доказів обізнаності позивачки про існування спірних вимог до травня 2023 року. ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що про порушення своїх прав вона дізналась тільки після блокування рахунків у травні 2023 року. Відповідачем дане твердження не спростовано.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів обізнаності позивачки з оскаржуваними вимогами до травня 2023 року (до липня 2023 року по вимозі №Ф-57541-50 від 26.05.2021). Відтак, судом не встановлено факт пропуску позивачкою строку звернення до суду із цим позовом.

Таким чином у задоволенні клопотань відповідача про залишення без розгляду позовної заяви та заяви по збільшення позовних вимог слід відмовити.

Щодо заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

З урахуванням вказаної норми, суд вважає за можливе прийняти до розгляду заяву про збільшення позовних вимог. Позов розглядається відповідно до збільшених позовних вимог.

Щодо суті позовних вимог.

08.11.2019 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57541-50 У, якою позивача зобов`язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 26539,26 грн., яка обліковувалась станом на 31.10.2019.

12.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57541-50 У, якою позивача зобов`язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 32537,38 грн., яка обліковувалась станом на 31.10.2020.

26.05.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57541-50, якою позивача зобов`язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 34676,07 грн., яка обліковувалась станом на 30.04.2021.

Позивачка, вважаючи винесені вимоги протиправними, звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI).

Відповідно до ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).

Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З матеріалів справи судом встановлено, що в період з січня 2017 року по березень 2023 року позивачка працювала на Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ» (ЄДРПОУ 34343964) і вказаний роботодавець, у цей період, сплачував за позивачку єдиний внесок у встановленому розмірі. Зазначене підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-7).

Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, а також у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18), від 28 травня 2020 року (справа №200/10723/18-а), від 11 серпня 2022 року (справа №1940/1565/18) та інших.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачкою підприємницької діяльності та отримання доходу, та у зв`язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивачку, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивачки відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.

Також суд звертає увагу на те, що 01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI, (надалі також - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року №3384-VI (надалі також - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка була зареєстрована як фізична особа-підприємець 07.07.2000, проте вона не зверталась державного реєстратора з заявою (реєстраційною картою) про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог Закону №2390-VI. Вказаний факт відповідачем не спростовано та доказів іншого не надано.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22.07.2023 позивачка не зареєстрована в статусі фізичної особи-підприємця. Витяг з ЄДР перевірений судом та долучений до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16 та враховується судом при вирішенні даної справи.

Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року по справа №260/81/19 (Провадження №11-118апп20) «Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.».

«Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску».

Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи вищевикладене позивачка не має спеціального статусу фізичної особи підприємця, що в свою чергу б створювало обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на рівні не нижче мінімального в незалежності від отримання доходу.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податку позивача шляхом виключення нарахованої недоїмки (боргу) з єдиного соціального внеску, то суд зазначає таке.

Оперативний облік податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування контролюючими органами здійснюється відповідно до Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Порядок), який затверджено наказом Міністерством фінансів України від 12.01.2021 №5.

Приписами пункту 4 розділу V Порядку встановлено, що працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій. Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Cтатус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) («Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд»).

У підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється на «Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд».

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.

Інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.

Тож, в силу положень вищевказаного порядку, працівники контролюючого органу можуть виключати з ІКП суми донарахувань та змінювати стан рішень контролюючого органу, якими визначено вказані суми зобов`язань.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17), від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а), від 25 березня 2020 року (справа №826/9288/18), від 28 жовтня 2022 року (справа №200/5487/21), від 02 березня 2023 року (справа №826/23604/15) та інших.

Суд зазначає, що спосіб захисту прав та інтересів осіб, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективним та таким, що відповідає вимогам законодавства способом відновлення порушеного права позивачки суд вважає зобов`язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці «Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність» шляхом виключення нарахованої ГУ ДПС у Запорізькій області заборгованості з ЄСВ по спірним вимогам.

Щодо інших доводів відповідача, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до вимог частини першої ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивачки підтверджені судові витрати із судового збору у розмірі 3220,80 грн.

Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування: №Ф-57541-50У від 08.11.2019, №Ф-57541-50У від 12.11.2020, №Ф-57541-50 від 26.05.2021.

Зобов`язати Головного управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої по вимогам №Ф-57541-50У від 08.11.2019, №Ф-57541-50У від 12.11.2020, №Ф-57541-50 від 26.05.2021 недоїмки (боргу) з єдиного соціального внеску.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3220 (три тисячі двісті двадцять) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «23» жовтня 2023 року.

СуддяР.В. Кисіль