Рішення

від 06.10.2023 по справі 214/4662/22

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/4662/22

2/214/1556/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 жовтня 2023 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Прасолова В.М.

при секретарі Петренко К.І., Магдалінової Е.І

за участю позивачки ОСОБА_1

за участю представника позивачки, він же представник третьої особи без самостійних

вимого на стороні позивачки ОСОБА_2

за участю представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Первинна профспілкова організація вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо, про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги при звільненні, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , який є представником позивачки ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», в якому просить: стягнути з відповідача на користь позивачки 13123, 36 грн. недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017-2022 роки (включно) та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію позивачці втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою цієї суми - в порядку, передбаченому Законом № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159; стягнути з відповідача на користь позивачки 82218, 50 грн. одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні на пенсію вперше (сім середньомісячних заробітків); стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2022 року по день винесення судом рішення, виходячи з розміру 385,10 грн. середньоденного заробітку.

В обґрунтуванняпозову наведено наступне.Позивачка з 10.10.1990 року відповідно до наказу № 130/ДС від 10.10.1990 працювала на посаді прийомоздавальника вантажу та багажу у Криворізькій дирекції залізничних перевезень, 01.10.1995 року переведена товарним касиром відповідно до наказу № 186/ДС від 01.10.1995 року, 18.02.2022 року переведена агентом комерційним 2 категорії станції Вечірній Кут відповідно до наказу №124/ОС від 18.02.2020, 15.08.2022 звільнена з посади агента комерційного 2 категорії СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № 344/ОС від 19.07.2022 року. Позивачка з 31.07.2019 і по цей час є членом Первинної профспілкової організації вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, ЄДРПОУ 42027208, про що було відомо відповідачу позивачка своєю заявою повідомила роботодавця (відповідача) щодо членства у профспілці та просив утримувати профспілкові внески. 04.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою від 04.07.2022 року «Про надання інформації», вхідний реєстраційний номер 584. 07.07.2022 року роботодавець (відповідач) надає лист-довідку № 369/ДН позивачці про суми заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) та дати надання відпусток. 18.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою від 18.07.2022 року «Про виплату недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2022 роки», вхідний реєстраційний № 646 18.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою від 18.07.2022 року «Про надання матеріальної допомоги на оздоровлення», вхідний реєстраційний № 644. 19.07.2022 року відповідач видає Наказ № 344/ОС щодо звільнення позивачки 15.08.2022 у зв`язку виходу на пенсію вперше. 18.08.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою «Про проведення повного розрахунку зі звільненим працівником», вхідний реєстраційний № 824., в якій позивачка просила: виплатити належні суми заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) в розмірі 16626,50 грн. за період з 2017 по 2022 роки (включно), виплатити відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди 3 (три) середньомісячні заробітки одноразової матеріальної допомоги та 4 (чотири) середньомісячні заробітки додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію. виплатити відповідно до ст. 47 та ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. Але роботодавець (відповідач) розрахунок з позивачкою не провів. Позивачка змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

На обґрунтування позовних вимог щодо стягнення недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 2022 роки зазначив. Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» матеріальна допомога на оздоровлення є додатковою заробітною платою. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком. Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком. Вказує, що з 26.06.2017, з 25.09.2018, з 12.06.2019, з 17.05.2020, з 25.06.2021, з 25.07.2022 позивачці надавалась щорічна графікова тарифна відпустка. З цього приводу позивачка зверталась кожного разу з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Але відповідач проігнорував 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Згідно ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами. Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника. Отже, правове регулювання матеріальної допомоги належить до кола повноважень підприємства, тому законодавець залишив на розсуд сторін колективного договору, про ступінь докладності правового регулювання цього питання. Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норм праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантованих виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Як вбачається з п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника, у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Відповідно до ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситись тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Відповідно до п. 1.4 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, встановлено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового колективу. Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Ст. 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними. За таких обставин вважає, що відповідач безпідставно відмовив відшкодувати недоплаченої суму матеріальної допомоги позивачці. У справі №211/7250/19. провадження №22-ц/803/4565/20 рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області було скасовано незаконне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 лютого 2020 р., яке ухвалене суддею Сарат Н.О., у якому також ставилось питання, про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», структурний підрозділ «Криворізьке локомотивне депо» на користь ОСОБА_2 1186 (одна тисяча сто вісімдесят шість) грн. 83 коп. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення. Аналогічні справи працівників-залізничників до АТ «Українська залізниця» щодо вирішення трудового спору стягнення недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення, які пройшли через суд Другої інстанції Дніпровський апеляційний суд, та набрали законної сили: справа № 211/6954/20; справа № 211/7111/20; справа № 211/7110/20; справа № 214/8636/20; справа № 210/6698/20; справа № 211/494/20; справа № 211/494/21; справа №211/4651/21; справа №211/4651/21. Рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013р. №1-18/2013 дано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП, де зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. У разі порушення встановлених строків виплати грошових доходів населення (заробітна плата, пенсії, стипендії, соціальні виплати) підприємства, установи і організації всіх форм власності мають здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою. Компенсація провадиться відповідно до Закону № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках для визначення суми компенсації. ІСЦ для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних ІСЦ за період невиплати грошового доходу. ІСЦ у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Відповідно до параграфа 2 статті 7 Конвенції № 132 «Про оплачувані відпустки (переглянута в 1970 році)», ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року № 2481-III, суми, що належать до виплати за час відпустки (частину), виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Зазначає розрахунок недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 2022 роки. Пунктом 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника, у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, для розрахунку беремо мінімальну заробітну плату по Україні відповідного періоду. Дата виникнення боргу відповідає датам надання відпусток 26.06.2017, 25.09.2018, 12.06.2019, 17.05.2020, 25.06.2021, 25.07.2022.2017 рік - 3200 грн. 2105.00 грн. = 1095 грн., де: 3200 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2017 році, 2105.00 грн. сума яка була виплачена, 1095 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2018 рік - 3723 грн. 2301.25 грн. = 1421.75 грн., де: 3723 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2018 році, 2301.25 грн. сума яка була виплачена, 1421.75 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2019 рік- 4173 грн. 0 грн. = 4173 грн., де: 4173 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2019 році, 0 грн. сума яка була виплачена, 4173 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2020 рік- 4723 грн. 2746.25 грн. = 1976.75 грн., де: 4723 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2020 році, 2746.25 грн. сума яка була виплачена, 1976.75 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2021рік- 6000 грн. 4540 грн. = 1460 грн., де: 6000 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2021 році, 4540 грн. сума яка була виплачена, 1460 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2022 рік- 6500 грн. 0 грн. = 6500 грн., де: 6500грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2021 році, 0 грн. сума яка була виплачена, 6500 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. Наводить розрахунок з заборгованості по невиплаченій матеріальній допомозі на оздоровлення за період 2017-2022 роки. 1095 + 1421.75 + 4173 + 1976.75 + 1460 + 6500 = 16626.50 грн. недоплачена частка заробітної плати (матеріальна допомоги на оздоровлення) за період 2017-2022 роки (включно), яку вважає що вона підлягає стягненню з відповідача.

Обґрунтування позовних вимог щодо стягнення матеріальної допомоги при звільнені на пенсію. Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» матеріальна допомога є додатковою заробітною платою. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком. Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком. Відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди на 2002-2006 роки, яка є чинна на цей час, при звільнені працівника у перше у зв`язку з виходом на пенсію йому виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі та виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті. Позивач виходить на пенсію вперше, свій стаж в галузі та залізничному транспорті підтверджує записами в трудовій книжці, свою сумлінну працю на залізниці підтверджую відповідними записами у трудовій книжці (стр. 18-19), що надає право позивачці на отримання матеріальної допомоги в розмірі 7 (семи) середньомісячних заробітків. Пунктом 3.2.21 Галузевої угоди на 2002-2006 роки, яка є чинна на цей час передбачено: «3.2.21. При звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: Для чоловіків: з 20 до 25 1 середньомісячний заробіток; з 25 до 30 2 середньомісячні заробітки; з 30 до 35 - 3 середньомісячні заробітки; з 35 до 40 - 4 середньомісячні заробітки; понад 40 - 5 середньомісячних заробітків. Для жінок: з 15 до 20 - 1 середньомісячний заробіток; з 20 до 25 - 2 середньомісячні заробітки; з 25 до 30 - 3 середньомісячні заробітки; з 30 до 35- 4 середньомісячні заробітки; понад 35 -5 середньомісячних заробітків. Працівникам, нагородженим за час роботи на залізничному транспорті знаком „Почесному залізничнику", Залізнична слава" трьох ступенів, яким присвоєно почесні звання "Заслужений працівник транспорту України", Заслужений енергетик України" "Заслужений зв`язківець України", "Заслужений будівельник України" та інші почесні державні звання, а також тим, які нагороджені орденами, розмір додаткової допомоги підвищується на 50 відсотків. Дія цього пункту розповсюджується на інвалідів по загальному захворюванню І та II груп, які виходять на пенсію по інвалідності до досягнення ними права на пенсію за віком або за вислугу років, а також на працівників, які звільнені з підприємства у зв`язку зі змінами в організації виробництва, скороченням чисельності (стаття 40 п.1 КЗпП України) за півтора року до досягнення пенсійного віку, після дострокового призначення пенсії, при цьому, виплату матеріальної допомоги працівникам, які звільнені за статтею 40 пункт 1 КЗпП України, провадити з урахуванням вихідної допомоги. (пункт 3.2.21 із змінами і доповненнями від 28.02.2006 р.)» Вважає, що таким чином, відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди, відповідач зобов`язаний виплатити матеріальну допомогу позивачці в розмірі 7 (семи) середньомісячних заробітків. Розрахунок матеріальної допомоги такий (7 середньомісячних заробітків при звільненні на пенсію). Розрахунок проведений відповідно до вимог п.3.2.21 Галузевої угоди, якає чинна по цей час: (11873,04 грн. + 11617,95 грн.) : 2 = 11745,50 грн. середньомісячна заробітна плата, де: 11873,04 грн. заробітна плата за червень місяць 2022 року; 11617,95 грн. заробітна плата за червень місяць 2022 року; 11745,50 грн. х 3 од.мат. = 35236.50 грн. одноразової матеріальної допомоги при звільнені на пенсію; 11745,50 х 4 дод.мат. = 46982 грн. додаткової матеріальної допомоги при звільнені на пенсію, 35236.50 грн. + 46982 грн. = 82218.50 грн. всього матеріальної допомоги при звільнені на пенсію, де: 3 од.мат. одноразова матеріальна допомога (3 середньомісячні заробітки); 4 доп.мат. додаткова матеріальна допомога (4 середньомісячні заробітки); 82218.50 грн. матеріальна допомога при звільнені на пенсію у перше, відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

На обґрунтування позовних вимог відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. наводить наступне 15.08.2022 року позивачка звільнена з посади агента комерційного 2 категорії СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № 344/ОС від 19.07.2022 року. 15.08.2022 року останній день роботи позивачки. 16.08.2022 року подія, тобто перший день затримки розрахунку зі звільненим працівником. 18.08.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою «Про проведення повного розрахунку зі звільненим працівником», вхідний реєстраційний № 824., в якій позивачка просила: виплатити належні суми заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) в розмірі 16626,50 грн. за період з 2017 по 2022 роки (включно). виплатити відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди 3 (три) середньомісячні заробітки одноразової матеріальної допомоги та 4 (чотири) середньомісячні заробітки додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію. виплатити відповідно до ст. 47 та ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. Але відповідач виплати не здійснив. Зазначає, що відповідач не виплатив належні позивачці суми при звільненні, а саме: 1095 грн. недоплачена частка матеріальна допомога на оздоровлення у 2017 році, 1421.75 грн. недоплачена частка матеріальна допомога на оздоровлення у 2018 році, 4173 грн. недоплачена частка матеріальна допомога на оздоровлення у 2019 році, 1976.75 грн. недоплачена частка матеріальна допомога на оздоровлення у 2020 році, 1460 грн. недоплачена частка матеріальна допомога на оздоровлення у 2021 році, 6500 грн. несплачена матеріальна допомога на оздоровлення у 2022 році, 35236.50 грн. несплачена одноразова матеріальна допомога при звільнені на пенсію, 46982 грн. несплачена додаткова матеріальна допомога при звільнені на пенсію. Вважає, що усього 98845 грн. належної суми позивачці при звільнені, ідлягають стягненню з відповідача на користь позивачки. Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки "класичне" право власності, яке розглядається в Україні, а й до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати. Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Відповідно до ч. 1 ст. 21, ч. 6 ст. 24 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Однак, в день звільнення позивачки відповідач не повідомив позивачку про розмір нарахованих сум та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. Відповідно позиції, висловленої у рішеннях Верховного Суду України від 11 липня 2016 року у справах за провадженнями № 6-1434цс16, № 6-1430цс16, № 6-1440ц16, від 14 вересня 2016 року у справах за провадженнями № 6-1442цс16, № 6-1438цс16, № 6-1437цс16, від 15 вересня 2016 року у справі за провадженням № 6-1779ц16, за якими середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен стягуватися за весь період його затримки. Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Розрахунок належної суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. З 16.08.2022 по 12.09.2022 минуло 28 календарних днів. (11873,04 грн. + 11617,95 грн.) : 61 кал. день = 385,10 грн. середньоденна заробітна плата, де: 11873,04 грн. заробітна плата за червень місяць 2022 року; 11617,95 грн. заробітна плата за червень місяць 2022 року; 61 кал. день кількість календарних днів у червні та липні місяцях 2022 року разом. 28 кал. день х 385,10 грн. середньоденного заробітку = 10782,80 грн. сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (станом на 12.09.2022). Розрахунок зроблений на підставі виданій довідці відповідачем про доходи позивачки №86 від 29.08.2022 року. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, складає 10782,80 грн. станом на 12.09.2022 року.

28 лютого 2023 року до суду від представника позивачки надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог, яке мотивоване наступним. У зв`язку з наданням відповідачем довідки від 23.12.2022 №143 про середньоденний заробіток позивачки, в якій зазначена сума 439,84 грн., що є більшою сумою відповідно розрахунку, що позивач робив самостійний виходячи з розрахункових листів за червень та липень 2022 року. Позивачка вважає, що бухгалтерський розрахунок розміру середньоденної заробітної плати підлягає застосуванню в розрахунку суми середньої заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, для правильного вирішення справи. Просить, збільшити розмір позовних вимог та вважати їх такими: стягнути з відповідача на користь позивача 13123.36 грн. недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017-2022 роки (включно) та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію позивачу втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою цієї суми - в порядку, передбаченому Законом № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159; стягнути з відповідача на користь позивача 82218,50 грн. одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше (сім середньомісячних заробітків); стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2022 року по день винесення судом рішення, виходячи з розміру 439,84 грн. середньоденного заробітку.

20 березня 2023 року на електронну адресу суду від представника позивачки надійшли додаткові пояснення, щодо дії галузевої угоди та колективних договорів, як підставу оплати праці, в яких зазначає наступне. Позивачка, як на підставу обґрунтування своїх позовних вимог щодо оплати праці посилається на: п.3.2.21, п.3.7.5 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чина по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори та угоди). п.1.4, (розділ 3 Оплата праці) п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори та угоди). п.1.4, (розділ 3 Оплата праці) п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори та угоди). Відповідач, намагаючись уникнути відповідальності, намагається вести суд в оману надаючи докази, які начебто на особисту думку відповідача, є підставою призупинення окремих положень Галузевої угоди та Колективних договорів. Позивачка заперечує цьому, Галузева угода та ОСОБА_4 договори не призупинялись. Відповідач не скористався своїм правом призупинити окремі положення Колективних договорів, на які посилається позивачка в обґрунтування позовних вимог. Звертає увагу суд, що у відповідача взагалі відсутнє право призупиняти окремі положення Галузевої угоди. По-перше. В матеріалах справи відсутній жоден доказ, який би свідчив, про призупинення дії окремих положень Галузевої угоди та Колективних договорів. Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору. Позивачка у своїй позовній заяві посилалася на Галузеву угоду та Колективні договори, як на підставу оплати своєї праці. Вважає, що таким чином, наданий відповідачем доказ копія витягу протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 не може бути належним та допустимим доказом призупинення чи відміни вищезазначених пунктів Галузевої угоди та колективних договорів з огляду на наступне. Станом на 14.03.2022 року у роботодавця (відповідача) чи уповноваженого органу були взагалі відсутні правові підстави призупиняти окремі положення чи відміняти Галузеву угоду та Колективні договори, що діють на підприємстві. Звертає увагу, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набув чинності з 24.03.2022. Однак станом на 14.03.2022 законодавство України не передбачало можливості призупинення дії колективного договору. Таким чином, відповідно до норм ч. 1 ст. 58 Конституції України, за змістом яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надає можливість роботодавцю призупиняти дію окремих положень колективного договору, але він не передбачає можливості призупиняти дію положень Галузевої угоди. У п. 1.1 протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 йде посилання на Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 24.02.2022 №64/2022 як на підставу керівникам регіональних філій, структурних, виробничих підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію заходів воєнного стану. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», за змістом якого воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Таким чином, відповідач не уповноважений запроваджувати обмеження за цим законом. За ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», заходи правового режиму воєнного стану здійснює військове командування разом із військовими адміністраціями, а такий захід, як призупинення окремих положень Галузевої угоди та Колективних договорів, відсутній у переліку заходів правового режиму воєнного стану. Рішення про призупинення дії колективного договору не могло бути оформлене протоколом. Відповідно до розділу «Протоколи. Види протоколів», п. 4.36 Інструкції з діловодства в Державній адміністрації залізничного транспорту України, затвердженої Наказом Укрзалізниці №400-Ц від 07.11.2012, цитую: У протоколах фіксується інформація про хід ведення засідань, прийняття рішень комісіями, дорадчими органами, зборами тощо. Протокол складається на підставі записів, зроблених безпосередньо під час засідань, поданих текстів та тез доповідей і виступів, довідок, проектів рішень тощо. За обсягом фіксованих даних протоколи можуть бути стислі, повні та стенографічні. У протоколах, складених у стислій формі, фіксуються лише питання, що їх обговорюють на засіданні, прізвища доповідачів і прийняті рішення, а не хід обговорення питання. Повні протоколи, крім зазначених вище відомостей, містять записи виступів усіх доповідачів та учасників колегіального органу. У стенографічних протоколах дослівно записують увесь хід засідання. Відповідно до розділу «Накази. Види наказів та їх значення в управлінській діяльності, п.4.7 Інструкції з діловодства в Державній адміністрації залізничного транспорту України, затвердженої Наказом Укрзалізниці №400-Ц від 07.11.2012, цитую: Управлінська діяльність Укрзалізниці здійснюється шляхом видання розпорядчих документів, види яких визначено Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.96 № 262, згідно з яким Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов`язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання. Таким чином, копія витягу протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 не є документом управлінської діяльності АТ «Українська залізниця». Копія витягу протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 не містить в собі обов`язкові реквізити відсутні підписи учасників засідання. Тобто документ не відповідає ДСТУ 4163:2020. Таким чином, копія витягу протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 не може бути належним та допустимим доказом, є таким, до якого виникають сумніви щодо достовірності. Копія витягу протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 сама по собі не призупиняє окремі положення Галузевої угоди чи Колективних договорів, а лише зобов`язує керівників регіональних філії, філій, структурних/виробничих підрозділів забезпечити реалізацію заходів воєнного стану. Цитує п.1.1: «На період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 керівникам регіональних філій, структурних, виробничих) підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів:» Але керівники відповідних рівнів не призупиняли та не відміняли як в цілому Галузеву угоду та Колективні договори, так і окремі їх пункти (положення). Відповідно до п. 1.4 Колективного Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори та угоди), цитую: «Зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового колективу депо.» Таким чином, належним та допустимим доказом призупинення дії окремих положень Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, не може бути протокол № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року. Підсумовуючи викладене, в матеріалах справи відсутній жоден належний та допустимий доказ, який би підтверджував призупинення пунктів Галузевої угоди та Колективних договорів, які регулюють виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної та додаткової допомоги при виході на пенсію вперше, стороною Відповідача не надано жодного належного та допустимого доказу цьому. По-друге. Недотримання процедури відповідачем, як доказ дії Галузевої угоди та Колективних договорів по цей час. Також звертаю увагу, що відповідач (роботодавець) не проводив відповідні консультації та не інформував Первинну профспілкову організацію Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо (надалі ППО ВПЗУ КЛД), що діє на підприємстві, ані самого працівника. Позивачка є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, а його представник Федоренко В`ячеслав Григорович Голова Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо. Відповідно до п. 3.7.1 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чина по цей час (пролонговано) відповідач «визнає право залізничників на членство в профспілках і рівність профспілок». Відповідно до п. 3.7.5 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чина по цей час (пролонговано), цитую: «Документи з соціально-економічних та трудових питань, які стосуються інтересів працівників галузі, приймати за погодженням відповідних профспілкових організацій». Але відповідач не довів свій намір призупинити окремі положення Галузевої угоди та Колективних договорів, до відома Первинної профспілкової організації, членом якої є Позивач, не звертався з такою ініціативою, відповідні консультації щодо призупинення окремих положень Галузевої угоди та Колективних договорів відповідач не проводив та не інформував сторону працівників.

17 травня 2023 року до суду від представника позивачки надійшла заява про доповнення позовних вимог. В обґрунтування якої зазначає наступне. У зв`язку з тим, що позивачці не було відомо про існування протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022, а суд після початку розгляду справи по суті долучив вищезгаданий протокол до матеріалів справи чим фактично поставив позивачку в нерівні умови з відповідачем та порушив принцип рівності сторін, гарантований ЦПК. Наполягає, що зважаючи на вищевикладене початкові вимоги позивачки не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачці захист її порушених прав та інтересів. 12 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 234/11607/20, провадження № 61-15126св21 (ЄДРСРУ № 102562288) досліджував питання щодо правомірності заяви про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19), застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками. За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі ??"Дія 97" проти України?? від 21 жовтня 2010 року). У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21). Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно із частиною третьою статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: заміна одних позовних вимог іншими; доповнення позовних вимог новими; вилучення деяких із позовних вимог; пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15. Відповідно до частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 189 ЦПК України). Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Водночас не вважаються зміною підстав позову: доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин; зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та підтриманий у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі надходження заяви (клопотання) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог позивачем суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її або як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. На підставі викладеного, керуючись принципом справедливості та рівності сторін, ЦПК України, просить суд, доповнити позовні вимоги та вважати їх наступними: визнати незаконним та скасувати протокольне рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. стягнути з відповідача на користь позивачки 13123.36 грн. недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017-2022 роки (включно) та зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити компенсацію Позивачу втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою цієї суми - в порядку, передбаченому Законом № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159; стягнути з Відповідача на користь Позивача 82218.50 грн. одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше (сім середньомісячних заробітків). стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2022 року по день винесення судом рішення, виходячи з розміру 385,10 грн. середньоденного заробітку.

17 травня 2023 року представник позивачки подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначає наступне. Позивачка, як на підставу обґрунтування своїх позовних вимог щодо оплати праці посилається на: п.3.2.21, п.3.7.5 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чина по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори та угоди). п.1.4, (розділ 3 Оплата праці) п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори та угоди). п.1.4, (розділ 3 Оплата праці) п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори та угоди). Зазначає, що відповідач, намагаючись уникнути відповідальності, намагається вести суд в оману надаючи докази, які начебто на особисту думку відповідача, є підставою призупинення окремих положень Галузевої угоди та Колективних договорів. Позивачка заперечую цьому, Галузева угода та ОСОБА_4 договори не призупинялись. Відповідач не скористався своїм правом призупинити окремі положення Колективних договорів, на які посилається позивачка в обґрунтування позовних вимог. Також звертає увагу суд, що у відповідача взагалі відсутнє право призупиняти окремі положення Галузевої угоди. 12.04.2023 року відповідач виплатив позивачці матеріальну допомогу одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше (сім середньомісячних заробітків). 03.05.2023 представник позивачки звертається з заявою «Запит на інформацію» в якому просить надати інформацію щодо сум виплачених ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше з зазначенням дати цієї виплати. Інформацію щодо нормативно-правового документа, відповідно якого була нарахована та виплачена ОСОБА_1 одноразова матеріальна допомога та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше. Інформацію щодо призупинення/не призупинення окремих положень Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень у період 2022-2023 років (включно), у разі такого призупинення зазначити дату такого призупинення та дату поновлення дії та надати копію документу, відповідно якого вчинялись такі дії, та копію повідомної реєстрації внесення змін місцевим органом виконавчої влади щодо призупинення окремих положень Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень у період 2022-2023 років (включно). 05.05.2023 відповідач своїм листом-довідкою №304 надає інформацію на вищезгаданий запит представника позивачки, яким підтверджує про розмір сум нарахованих одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше позивачу та про те , що ці суми були нараховані відповідно до діючих пунктів Колективних договорів. Таким чином, твердження представника відповідача про те, що начебто окремі положення Галузевої угоди та Колективних договорами призупиненими є надуманими! В матеріалах справи відсутні жодні докази щодо призупинення окремих пунктів Галузевої угоди чи Колективних договорів.

Відповідач не погодившись з позовними вимогами позивачки подав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначає наступне. Внаслідок військового нападу 24.02.2022 Російської Федерації на Україну, на всій території України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (із подальшими змінами) в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб введено воєнний стан. У подальшому у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався. Особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій і Україні незалежно від форми власності, види діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовими договорами з фізичними особами, у період дії воєнного стану регулюються Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2002 р. №2136-ХІ, Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2352-IX від 01.07.2022. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованим цим Законом. Норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю України та інше законодавство про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану для працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Норми законодавства про працю, які суперечать положенням цього Закону, на період дії воєнного стану не застосовуються. Водночас інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону, також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. На період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» вважає позовні вимоги Позивача про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати безпідставними виходячи із такого. Щодо правової природи спору зазначає. Вказаний спір виник з виконання умов колективного договору, угоди або окремих їх положень. А відтак цей спір є колективним, з огляду на таке. Як вбачається зі змісту ч.1 ст. 19 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором. Частина 2 вказаної статті передбачає, що якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду. Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Так, відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю. Вказує, що зі змісту вимог позивача та третьої особи вбачається, що спір має характер колективного трудового оскільки полягає у наявності конфлікту, який виник внаслідок виконання окремих положень колективного договору та стосується не тільки позивача, а й інших працівників, а тому такий спір повинен вирішуватись в іншому порядку, про який буде наведено нижче. Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону). Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Указаним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін. Зокрема, статтею 7 указаного Закону передбачено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень здійснюється трудовим арбітражем. При цьому за статтею 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов`язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством. Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких відповідно до статті 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та статті 44 Конституції України є страйк. Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено виключно у таких випадках розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); Розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). Невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). Безпосереднє вирішення в судовому порядку інших колективних трудових спорів законодавством не передбачено. Зі змісту позовної заяви, вбачається, що предметом позову є вирішення питання про порушення законних прав та інтересів позивача через недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати як це було раніше передбачено Колективним договором, тобто цей спір виник з підстав виконання (невиконання) колективного договору, а тому відповідно до п. «в» ч.1 ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» цей спір є колективним трудовим спором. Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Вказане кореспондується, з Позицією Верховного Суду України, викладеною в Ухвалі від 07.05.2009 у справі № 6-22269св08; Позицією Великої Палати Верховного Суду України, викладеної у Постанові від 01.10.2019 у справі № 916/2721/18; Позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України, викладеної у Постанові від 29.05.2019 у справі № 479/58/19 в яких йдеться про обґрунтованість закриття провадження у аналогічних справах саме з цих підстав. Аналогічними вказані справи є з огляду на те, що предметом розгляду справ №479/58/19; №916/2721/18 та № 6-22269св08 були спори які виникли з підстав визначених п.п. «а» та «б» статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а в нашому випадку спір виник з підстав визначених п.п. «в» цієї статті, а порядок вирішення колективних трудових спорів регламентований наведеним Законом. За таких обставин, вказана справа взагалі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Резюмуючи викладене, звертаємо увагу, що відповідно до ч.4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Таким чином, висновки Верховного Суду викладені у вищевказаних постановах та ухвалі є обов`язковими для застосування при розгляді цієї справи. Щодо застосування п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016. Пунктом 3.1.16 Колективного договору на 2007-2015 роки Придніпровської залізниці (надалі Колдоговір), було встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. В подальшому, відповідно до п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016 встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016 зазначено: «Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». У відповідності до вищезазначеного спільною вказівкою голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена Правління Ж. Марчека та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29.03.2017 № Ц/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Таким чином, вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016. Звертаємо увагу суду, що не внесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплат, які суперечать Закону, оскільки, як вказувалось вище, п. 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016 чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Частиною 1 ст. 12 КЗпП України передбачено, що колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Відповідно до ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Виходячи з цього та з урахуванням вимог позивача, до них мають застосовуватися норми ЦК України. Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Як вказано вище, ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Відповідно до ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Стаття 217 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Таким чином, з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-YIII від 06.12.2016 умови п. 3.1.16 Колективного договору, в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати не створюють юридичних наслідків для Відповідача у вигляді обов`язку виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати. Щодо тверджень позивача про недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України. Так, у позовній заяві позивач стверджує, що відповідачем начебто погіршуються умови договору про працю виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 125% прожиткового мінімуму, а не в розмірі не менше ніж мінімальна заробітна плата по Україні. З такими доводами відповідач не погоджується з огляду на таке. Після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016 фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина. Тобто, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016 змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Вказане кореспондується з наявною судовою практикою в аналогічних справах, а саме з висновками Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах: від 12.06.2020 (справа № 820/3145/17; провадження № К/9901/2189/18); від 26.06.2020 (справа № 520/94/19; провадження № К/9901/1813/19); від 08.09.2020 (справа № П/811/1009/17; провадження № К/9901/34786/19). Варто звернути увагу на те, що форма судочинства у вказаних справах була адміністративною, але вказаними постановами вирішено принциповий підхід у застосуванні положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016 в частині визначення розрахункової величини для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. Більше того, Велика Палата Верховного Суду України дійшла висновку, що з прийняттям Закону № 1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати, про що зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.11.2020 у справі № 200/9195/19-а. Відповідно до ч.4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Таким чином, висновки Верховного Суду викладені у вищевказаних постановах є обов`язковими для застосування при розгляді цієї справи. Крім того, застосовуючи розрахунковий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення у вигляді 125 % прожиткового мінімуму Відповідачем не порушується будь-який інший Закон, а навпаки вбачається саме дотримання вимог Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016. Щодо посилання позивача на Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22.04.2020 у справі № 211/7250/19. Так, позивач стверджує, що з приводу аналогічного питання, яке є предметом розгляду цієї справи вже наявна судова практика, зокрема, у справі № 211/7250/19, за результатами розгляду якої винесено Постанову Дніпровським апеляційними судом від 22.04.2020. Разом з цим, варто звернути увагу, а те що, як вказувалось вище, відповідно до ч.4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України обов`язковими до застосування є висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, а тому викладене у Постанові Дніпровського апеляційного суду від 22.04.2020 у справі № 211/7250/19 не створює будь-якого обов`язку суду щодо застосування висновків Дніпровського апеляційного суду. Стосовно компенсації втраченої частини доходів, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого КМУ від 21.02.2002 №159 зазначається, статтею 2 Закону визначено - компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Тобто, позовні вимоги Позивача не підпадають під дію даного Закону, підзаконного акту та не застосовуються в даних відносинах. Щодо стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні. Позивач обґрунтовуючи вимоги зазначає, що зі сторони відповідача не проведено нарахування та виплату їй матеріальної допомоги передбаченої Колективним договором, чим порушено її законні інтереси. Однак, дане не відповідає дійсності так як, відповідно до наказу №344/ос від 19.07.2022 позивача було звільнено за ст. 38 КЗПП України за власним бажанням за виходом на пенсію, з виплатою одноразової матеріальної допомоги при звільненні вперше з роботи передбаченої Колективним договором у зв`язку із звільненням на пенсію за віком. Пільги та гарантії, що передбачені діючим колективним договором розроблялись та впроваджувались в мирний час, в умовах стабільних доходних надходжень від перевезень, стабільної роботи всіх галузей економіки країни. Внаслідок військового нападу 24.02.2022 Російської Федерації на Україну, на всій території України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (із подальшими змінами) в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб введено воєнний стан. У подальшому у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався. Починаючи з 24.02.2022 російська федерація систематично здійснює ракетні обстріли всієї території України, в тому числі, залізничної інфраструктури, майже кожен день, завдаючи руйнування та знищуючи об`єкти інфраструктури, у тому числі, АТ «Укрзалізниця». Відповідач власними силами, засобами та коштами здійснює відновлення інфраструктури з метою підтримки обороноздатності нашої держави. Працівники АТ «Укрзалізниця» в найкоротші терміни здійснюють відновлення та ремонт об`єктів інфраструктури та техніки, витрачаючи матеріали та кошти. З перших днів повномасштабного вторгнення АТ «Укрзалізниця» здійснює перевезення гуманітарних вантажів, військової техніки та озброєння, забезпечуючи вагомий внесок у спільну перемогу над ворогом. АТ «Українська залізниця» внесено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Зазначений перелік затверджений Постановою КМУ від 04.03.2015 № 83. Оскільки на даний час відсутнє повітряне сполучення, автомобільні перевезення є обмеженими, залізниця стала головним, а в деяких регіонах чи не єдиним перевізником. Також, залізниця стала дорогою життя для багатьох людей, оскільки потягами АТ «Укрзалізниця» здійснюється евакуація людей. Слід зазначити, що відновлення інфраструктури, гуманітарні перевезення, потребують значних коштів. Окрім цього, АТ «Укрзалізниця», має стратегічне значення для економіки держави, забезпечує економічну незалежність країни, її державність. Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 №891 залізничний транспорт здійснює військові залізничні перевезення. Відповідно до п. 12. Порядку організації діяльності залізничного транспорту під час здійснення військових залізничних перевезень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 № 891, підприємства залізничного транспорту забезпечують: виконання планів військових залізничних перевезень; надання рухомого складу для військових залізничних перевезень; рух військових поїздів залізницею згідно з відповідним графіком; військові ешелони, військовий транспорт, що рухається під охороною військової варти, водою, засобами опалення, освітлення; надання вантажно-розвантажувальних пристроїв та знімного військового обладнання згідно з нормативно-правовими актами; здійснення контролю за переміщенням військових ешелонів, а також в окремих випадках військового транспорту, їх першочергове навантаження та доставку за призначенням. При цьому, відповідно до п. 25 зазначеного Порядку, рухомий склад для забезпечення провадження діяльності військових частин Збройних Сил повинен утримуватися у справному стані і своєчасно проходити планово-попереджувальний ремонт та технічне обслуговування, що повністю покладається на АТ «Укрзалізниця» та вимагає своєчасного і повного фінансування. До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України основним джерелом доходу Відповідача було комерційне перевезення вантажів, однак після початку військових дій комерційні перевезення значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились. Тобто, Відповідач наразі, докладаючи всіх зусиль для збереження життів людей та зміцнення обороноздатності країни, несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності. Таким чином, АТ «Укрзалізниця» є державною компанією та як стратегічне підприємство залізничного транспорту, яке після початку збройної агресії виконує евакуаційні рейси, перевезення військових та військових вантажів по всій Україні, з 24.02.2022 несе фінансові витрати та позбавлена можливості отримувати прибуток, внаслідок зменшення оплачуваних пасажирських і вантажних перевезень. Також, в умовах дії воєнного стану АТ «Укрзалізниця» для збалансування доходів та витрат змушена була переходити до жорсткого регулювання всіх видів ресурсів, у тому числі витрат на персонал шляхом введення режиму простою працівників, обмеження таких виплат як матеріальна допомога, одноразові заохочення та інші компенсаційні виплати. В таких умовах можливості компанії здійснювати інші виплати вкрай обмежені, тому АТ «Укрзалізниця» вимушено приймає складні та непопулярні рішення. Враховуючи обмеження на період дії воєнного стану конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статті 43 Конституції України, що необхідні для забезпечення можливості здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану», керівництвом АТ «Укрзалізниця» протоколом правління від 14.03.2022 №Ц -54/31 Ком.т. було прийнято низку рішень, спрямованих на стабілізацію фінансово-економічного стану на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, в т.ч. рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання). Тобто, виходячи з вищевикладеного слідує, що відповідач не відмовив у нарахуванні та виплаті одноразової матеріальної допомоги при звільненні вперше з роботи передбаченої Колективним договором у зв`язку із звільненням на пенсію за віком, а відповідно до протоколу правління від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т. призупинив. При цьому також слід зазначити, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 (протокол №Ц-54/90 Ком.т.) відновлено планування та виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, з даного слідує що позовні вимоги- предмет спору у даній справі відсутній. Як наслідок є підстави для закриття провадження у справі через відсутність предмету спору.

20 березня 2023 року до суду від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає наступне. Позивачка обґрунтовуючи вимоги зазначає, що зі сторони відповідача не проведено нарахування та виплату їй матеріальної допомоги передбаченої Колективним договором, саме одноразової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію вперше, чим порушено її законні інтереси. Однак, дане не відповідає дійсності так як, відповідно до наказу №344/ос від 19.07.2022 позивачку було звільнено за ст. 38 КЗПП України за власним бажанням за виходом на пенсію з 15.08.2022 року, з виплатою одноразової матеріальної допомоги при звільненні вперше з роботи передбаченої Колективним договором у зв`язку із звільненням на пенсію за віком. Й саме з даним наказом позивач ознайомлення, про що свідчить її власний підпис, також підписуючи наказ, позивач усвідомлювала вже про нарахування їй одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків, та додаткової матеріальної допомоги виходячи зі стажу її роботи на залізничному транспорті, стаж та розмір середньомісячних заробітків визначено рішенням комісії роботодавця, й саме про призупинення цих виплат відповідно до протокольного рішення АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т., що свідчить про її обізнаність. Враховуючи триваючі на території Україні активні бойові дії, всі промислові та інші галузі України, так само як і працівники, потрапили в скрутне становище, та були змушені пристосовуватися до роботи в умовах війни. В ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" зазначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до п.5 ст. 6 ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" зазначено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Пільги та гарантії, що передбачені діючим колективним договором розроблялись та впроваджувались в мирний час, в умовах стабільних доходних надходжень від перевезень, стабільної роботи всіх галузей економіки країни. У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався. Починаючи з 24.02.2022 року російська федерація систематично здійснює ракетні обстріли всієї території України, в тому числі, залізничної інфраструктури, майже кожен день, завдаючи руйнування та знищуючи об`єкти інфраструктури, у тому числі, АТ "Укрзалізниця". Відповідач власними силами, засобами та коштами здійснює відновлення інфраструктури з метою підтримки обороноздатності нашої держави. Працівники АТ "Укрзалізниця" в найкоротші терміни здійснюють відновлення та ремонт об`єктів інфраструктури та техніки, витрачаючи матеріали та кошти. З перших днів повномасштабного вторгнення АТ "Укрзалізниця" здійснює перевезення гуманітарних вантажів, військової техніки та озброєння, забезпечуючи вагомий внесок у спільну перемогу над ворогом. АТ "Українська залізниця" внесено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Зазначений перелік затверджений Постановою КМУ від 04.03.2015 № 83. Оскільки на даний час відсутнє повітряне сполучення, автомобільні перевезення є обмеженими, залізниця стала головним, а в деяких регіонах чи не єдиним перевізником. Також, залізниця стала дорогою життя для багатьох людей, оскільки потягами АТ "Укрзалізниця" здійснюється евакуація людей. Слід зазначити, що відновлення інфраструктури, гуманітарні перевезення, потребують значних коштів. Окрім цього, АТ "Укрзалізниця", має стратегічне значення для економіки держави, забезпечує економічну незалежність країни, її державність. Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 № 891 залізничний транспорт здійснює військові залізничні перевезення. Відповідно до п. 12. Порядку організації діяльності залізничного транспорту під час здійснення військових залізничних перевезень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 № 891, підприємства залізничного транспорту забезпечують: виконання планів військових залізничних перевезень; надання рухомого складу для військових залізничних перевезень; рух військових поїздів залізницею згідно з відповідним графіком; військові ешелони, військовий транспорт, що рухається під охороною військової варти, водою, засобами опалення, освітлення; надання вантажно-розвантажувальних пристроїв та знімного військового обладнання згідно з нормативно-правовими актами; здійснення контролю за переміщенням військових ешелонів, а також в окремих випадках військового транспорту, їх першочергове навантаження та доставку за призначенням. При цьому, відповідно до п. 25 зазначеного Порядку, рухомий склад для забезпечення провадження діяльності військових частин Збройних Сил повинен утримуватися у справному стані і своєчасно проходити планово-попереджувальний ремонт та технічне обслуговування, що повністю покладається на АТ "Укрзалізниця" та вимагає своєчасного і повного фінансування. До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України основним джерелом доходу Відповідача було комерційне перевезення вантажів, однак після початку військових дій комерційні перевезення значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились. Тобто, Відповідач наразі, докладаючи всіх зусиль для збереження життів людей та зміцнення обороноздатності країни, несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності. Таким чином, АТ "Укрзалізниця" є державною компанією та як стратегічне підприємство залізничного транспорту, яке після початку збройної агресії виконує евакуаційні рейси, перевезення військових та військових вантажів по всій Україні, з 24.02.2022 несе фінансові витрати та позбавлена можливості отримувати прибуток, внаслідок зменшення оплачуваних пасажирських і вантажних перевезень. Також, в умовах дії воєнного стану АТ "Укрзалізниця" для збалансування доходів та витрат змушена була переходити до жорсткого регулювання всіх видів ресурсів, у тому числі витрат на персонал шляхом введення режиму простою працівників, обмеження таких виплат як матеріальна допомога, одноразові заохочення та інші компенсаційні виплати. В таких умовах можливості компанії здійснювати інші виплати вкрай обмежені, тому АТ "Укрзалізниця" вимушено приймає складні та непопулярні рішення. Враховуючи обмеження на період дії воєнного стану конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статті 43 Конституції України, що необхідні для забезпечення можливості здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану", керівництвом АТ "Укрзалізниця" протоколом правління від 14.03.2022 № Ц -54/31 Ком.т. було прийнято низку рішень, спрямованих на стабілізацію фінансово-економічного стану на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, в т.ч. рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання). Тобто, виходячи з вищевикладеного слідує, що відповідач не відмовив у нарахуванні та виплаті одноразової матеріальної допомоги при звільненні вперше з роботи передбаченої Колективним договором у зв`язку із звільненням на пенсію за віком, а відповідно до протоколу правління від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т. призупинив. З даного слідує що позовні вимоги - предмет спору щодо стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію відсутній. За наслідком вищезазначеного слідує, що вимога Позивача про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є безпідставною. Також слід зазначити, що спільною відповіддю від 06.09.2022 № Ц/3-01/1459/ЦПроф./30-22 голова правління АТ «Укрзалізниця» та голова Профспілки залізничників і транспортних будівельників України зазначають, що суми одноразової та додаткової матеріальної допомоги будуть виплачені працівникам. Також, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 (протокол №Ц-54/90Ком.т.) погодження проведення планування та виплат матеріальної одноразової допомоги при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію згідно графіка, який буде доводитися додатково. Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 2019 рік. Матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік ОСОБА_1 в розмірі 6500 грн. не була виплачена з підстав призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідно до протоколу правління від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т. враховуючи обмеження на період дії воєнного стану конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статті 43 Конституції України, що необхідні для забезпечення можливості здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану". Тобто, позивач зазначаючи в позовних вимогах підставність виплати спираючись на норми Колективного договору, жодним чином не зазначає з яких саме підстав не було виплачено за 2022 рік позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення, чим вводить в оману суд, зловживаючи своїм процесуальним правом, не додаючи жодного доказу на правомірність своїх вимог. Так само є, позивач не підтверджує жодним доказом своє право на матеріальну допомогу за 2019 рік, тоді як, до наданої відпустки Позивачу заяви про надання матеріальної допомоги на оздоровлення надано роботодавцю не було, як наслідок допомога не була виплачена. При цьому вимоги Колективного договору передбачають надання цієї допомоги лише за письмовою заявою. Лише в вересні 2022 року позивач звертається до суду з вимогою про виплату їй матеріальної допомоги за 2019 рік, це при тому, що Позивач вже в травні 2019 року усвідомлювала що матеріальної допомоги їй не виплачена, так як щомісячно отримує відомість про нарахування заробітної плати (табуляграма). Слід зазначити, що Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження цієї вимоги. Щодо визначення розміру середнього заробітку позивача. Позивач у своїх вимогах щодо визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні використовує розмір середньоденного заробітку в розмірі 385,10 грн, проте це безпідставне. Оскільки, як вже позивачу повідомлялось листом - відповіддю від 02.09.2022 №480/ДН - що професія ОСОБА_1 була запроваджена відповідно до Положення про оплату праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця» як професія де здійснюється погодинна оплата праці та є змінний характер праці, тому використання розміру середньоденного заробітку Позивачем є безпідставним. Розмір її середньогодинного заробітку складає - 70,99 грн. Тому просить, суд звернути увагу саме на цю обставину при розгляді розрахунку позивача або її представника, який повинен бути позивачем наданий як то передбачає норми процесуального кодексу.

16 травня 2023 року до суду від представника відповідача надійшли пояснення, в яких зазначає наступне. Враховуючи обмеження на період дії воєнного стану конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статті 43 Конституції України, що необхідні для забезпечення можливості здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану", керівництвом АТ "Укрзалізниця" протоколом правління від 14.03.2022 № Ц -54/31 Ком.т. було прийнято низку рішень, спрямованих на стабілізацію фінансово-економічного стану на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, в т.ч. рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання). Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України. В той же час, відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. 24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією, на території України введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду справи. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені положеннями ЗУ «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану. 15.03.2022 року Верховною Радою України прийнято ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ХІ, який набув чинності 24.03.2022 року і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану». Пунктом 2 Розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Отже, положення ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Згідно з копією Витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема у п.1.1.4 вказано: «….. додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики». Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені пунктом колективного договору, їх призупинення відповідачем відповідає положеннямст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасованим, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, в тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 року у справі № 580/2869/22. Тобто, виходячи з вищевикладеного слідує, що відповідач не відмовив у нарахуванні та виплаті одноразової матеріальної допомоги при звільненні вперше з роботи передбаченої Колективним договором у зв`язку із звільненням на пенсію за віком, а відповідно до протоколу правління від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т. призупинив. При цьому надаємо копію протоколу правління АТ "Укрзалізниця" від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т., даний протокол було доведено до виконання підрозділам АТ «Укрзалізниця» через Систему корпоративного електронного документообігу (СКЕДО УЗ), підписання цього документу в СКЕДО було здійснено за допомогою цифрового електронного ключа, що засвідчує відповідність його оригіналу. Даний протокол (належна засвідчена копія підписаного протоколу через СКЕДО) встановлений судом та не потребує доказуванню, в розумінні ч.4 ст. 82 ЦПК України, згідно якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Перелік справ: № 211/2851/22 (залізниця відповідач, представник позивача ОСОБА_2 ), № 211/2582/22 (залізниця відповідач, представник позивача ОСОБА_2 ), №211/2574/22 22 (залізниця відповідач, представник позивача ОСОБА_2 ). Просить врахувати зазначене при вирішенні справи, та визнати копію протоколу правління АТ "Укрзалізниця" від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. належним доказом у справі.

В судовому засіданні 04 квітня 2023 року, представник позивачки підтримав позовні вимоги, при цьому просив стягнути з відповідача суму компенсації в розмірі 102042,88 грн.

В судовому засіданні 04 квітня 2023 року представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 01 травня 2023 року представник позивачки позовні вимоги підтримав, при цьому зазначив, що позивачка надавала заяву щодо виплати на оздоровлення в 2019 році, просив витребувати повний текст належним чином засвідченого протоколу, так як він у нього визиває сумнів.

В судовому засіданні 01 травня 2023 року представник відповідача не погодилась з позовними вимогами позивачки, надала витяг з протоколу, при цьому зазначила, що зміни до колективного договору не вносилися.

В судовому засіданні 19 червня 2023 року позивачка підтримала свої позовні вимоги, при цьому зазначила, що вона писала заяву щоб надали матеріальну допомогу при відпустці в 2019 році, вона її відразу направила. Про намір призупинити певні виплати, які передбачені Галузевою угодою, відповідач не попереджав. Такі заяви вона писала в 2020 році та 2021 році. В 2019 році вона писала в кінці травня заяву, відпустка була з 12.06.2019 року, розпоряджувальні листи вона отримувала та їх не виконали в 2019 році, вона це побачила коли готували позов.

06 жовтня 2023 року в судовому засіданні було долучене письмове клопотання від представника позивача про відмову від позовних вимог, а саме в частині про стягнення з відповідача на користь позивачки 82 218,50 грн. одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні не пенсію вперше (сім середньомісячних заробітків).

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2023 року прийнято відмову представника позивача від позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки 82 218,50 грн. одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні не пенсію вперше (сім середньомісячних заробітків) та закрито провадження.

6 жовтня 2023 року позивачка в судове засідання не з`явилась. Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.

6 жовтня 2023 року представник відповідача у судовому засіданні підтримала заперечення проти позову, просила відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: трудова книжка (а.с. 10-12), наказ (розпорядження) (а.с. 13), довідка (а.с. 14), заява (а.с. 15), відповідь на заяву (а.с. 16), заява (а.с. 17), заява (а.с. 18), заява (а.с. 19), довідка про доходи (а.с. 20), галузева угода (а.с. 21-22), колективний договір (а.с. 23-25), колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом (а.с. 26-27), виписка (а.с. 28), довідка про перебування на обліку профспілки (а.с. 29), заява (а.с. 30), довідка (а.с. 89), розписка (а.с. 90), заява (а.с. 91), довідка (а.с. 98), довідка (а.с. 102), витяг з протоколу №Ц54/31 Ком.т. (а.с. 123), відповідь на заяву (а.с. 123зв.-124), лист від 06.09.2022 року (а.с.125), довідка (а.с. 132), інструкція (а.с. 134-136), розрахунок заробітної плати (а.с. 190), запит на інформацію (а.с. 191), відповідь на запит (а.с. 192), витяг з протоколу №Ц-54/90 (а.с. 246).

Суд, керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належними доказами: трудову книжку (а.с. 10-12), наказ (розпорядження) (а.с. 13), довідку (а.с. 14), заяву (а.с. 15), відповідь на заяву (а.с. 16), заяву (а.с. 17), заяву (а.с. 18), заяву (а.с. 19), довідку про доходи (а.с. 20), галузеву угоду (а.с. 21-22), колективний договір (а.с. 23-25), колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом (а.с. 26-27), виписку (а.с. 28), довідку про перебування на обліку профспілки (а.с. 29), заяву (а.с. 30), довідку (а.с. 89), розписку (а.с. 90), заяву (а.с. 91), довідку (а.с. 98), довідку (а.с. 102), відповідь на заяву (а.с. 123 зв. -124), лист від 06.09.2022 року (а.с.125), довідку (а.с. 132), інструкцію (а.с. 134-136), розрахунок заробітної плати (а.с. 190), запит на інформацію (а.с. 191), відповідь на запит (а.с. 192), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме, що позивачка працювала у Криворізькій дирекції залізничних перевезень, є членом Первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо, звільнена у зв`язку з виходом на пенсію вперше, розміру отриманої виплати на оздоровлення.

Суд вважає належними доказами витяг з протоколу №Ц54/31 Ком.т. (а.с. 123), протокол №Ц-54/90 (а.с. 246), так як ці докази стосуються виплати позивачці допомоги.

Суд, відповідно до ст. 78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази є достовірними.

Позивачка у судовому засіданні пояснила, що вона у 2019 році подавала заяву про виплату матеріальної допомоги, але ця допомога виплачена не була. Стаття 3 ЦК України передбачає, що однією із загальних засад цивільного законодавства є розумність. Згідно ст.12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Суд враховує, що позивачка постійно отримувала цю допомогу щорічно, а тому виходячи з поняття розумності, приходить до переконання, що позивачка не припустилась до таких нерозумних, спрямованих на завдання їй шкоди дій, як відмова від матеріальної допомоги. Також, суд бере до уваги, що це твердження, не спростовано жодними переконливими доказами, інше судом не встановлено. Тому зазначене твердження позивачки, суд вважає достовірним.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

ОСОБА_1 з 10.10.1990 року відповідно до наказу № 130/ДС від 10.10.1990 працювала на посаді прийомоздавальника вантажу та багажу у Криворізькій дирекції залізничних перевезень, 01.10.1995 року переведена товарним касиром відповідно до наказу № 186/ДС від 01.10.1995, 18.02.2022 року переведена агентом комерційним 2 категорії станції Вечірній Кут відповідно до наказу №124/ОС від 18.02.2020 року. 15.08.2022 року звільнена з посади агента комерційного 2 категорії СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № 344/ОС від 19.07.2022 року, що встановлено трудовою книжкою, наказом, довідкою (а.с. 10-12, 13,14).

ОСОБА_1 з 31.07.2019 року і по цей час є членом Первинної профспілкової організації вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, про що було відомо відповідачу, позивачка своєю заявою повідомила роботодавця щодо членства у профспілці та просила утримувати профспілкові внески. (а.с. 28, 29,30).

04.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою від 04.07.2022 року «Про надання інформації» щодо виплачених їй сум матеріальної допомоги на оздоровлення у 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках, щодо терміну перебування ОСОБА_1 у відпустці у 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках, номера наказів, відповідно яких ОСОБА_1 надавалась відпустка, вхідний реєстраційний номер 584 (а.с. 15).

07.07.2022 року роботодавець надав лист-довідку № 369/ДН ОСОБА_1 про суми заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) та дати надання відпусток (а.с. 16).

18.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця з заявою «Про виплату недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2022 роки», вхідний реєстраційний № 646 (а.с. 17).

18.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця з заявою «Про надання матеріальної допомоги на оздоровлення», вхідний реєстраційний № 644 (а.с. 18).

18.08.2022 року позивачка звернулась до роботодавця з заявою «Про проведення повного розрахунку зі звільненим працівником», вхідний реєстраційний № 824, в якій просила: виплатити належні суми заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) в розмірі 16626,50 грн. за період з 2017 по 2022 роки (включно); виплатити відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди 3 (три) середньомісячні заробітки одноразової матеріальної допомоги та 4 (чотири) середньомісячні заробітки додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію; виплатити відповідно до ст. 47 та ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. (а.с. 19), але відповідач розрахунок з позивачкою не провів.

Позивачка з 26.06.2017, з 25.09.2018, з 12.06.2019, з 17.05.2020, з 25.06.2021, з 25.07.2022 надавалась щорічна графікова тарифна відпустка. З цього приводу позивачка зверталась кожного разу з особистою заявою надати матеріальну допомогу на оздоровлення.

Відповідач виплатив позивачці допомогу на оздоровлення: в 2017 році 2105 грн. 00 коп., в 2018 році 2301 грн. 25 коп., в 2020 році 2746 грн. 25 коп., в 2021 році 4540 грн. 00 коп., у 2019 та в 2022 роках допомога на оздоровлення позивачці виплачена не була.

Середньоденний заробіток позивачки складає 439 грн. 84 коп.

14 березня 2022 року відповідач на період дії правового режиму воєнного стану пунктом 1.1.4 свого рішення призупинив виплату передбачених Галузевою угодою колективними договорами додаткових виплат, зокрема матеріальної допомоги.

24 жовтня 2022 року відповідач прийняв рішення про виплату працівникам, які звільнилися або будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразову матеріальну допомогу.

З часу звільнення позивачки по 6 жовтня 2023 року минуло 417 робочих днів.

Взаємини між сторонами регулюються нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Законом України «Про колективні договори і угоди», Законом України про оплату праці». Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до норм ч. 1 ст. 58 Конституції України, за змістом яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як встановлено ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. З аналізу у сукупності ст.ст.22, 58 Конституції України належить прийти до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», за змістом якого воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набув чинності 24 березня 2022 року. Стаття 11 цього Закону передбачає, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

На переконання суду ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» погіршує становище позивачки та інших працівників підприємства виплати матеріальної допомоги, звузив право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.

Позивачка у своїй позовній заяві посилається на Галузеву угоду та Колективні договори, як на підставу оплати своєї праці.

Суд вважає, що наданий відповідачем доказ - копія витягу протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року не може бути належним та допустимим доказом наявності у відповідача правових підстав для призупинення чи відміни положень Галузевої угоди та колективних договорів з огляду на наступне.

Так, у п. 1.1 протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року йде посилання на Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 24.02.2022 року №64/2022, як на підставу керівникам регіональних філій, структурних, виробничих підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію заходів воєнного стану.

Таким чином, станом на 14.03.2022 року у відповідача були відсутні передбачені вказаним Законом правові підстави призупиняти окремі положення чи відміняти Галузеву угоду та Колективні договори, що діють на підприємстві.

Також суд враховує, що відповідно до п. 1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори та угоди), «Зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового колективу депо.» Відповідно до п. 3.7.1 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чинна по цей час (пролонговано), відповідач «визнає право залізничників на членство в профспілках і рівність профспілок». Відповідно до п. 3.7.5 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чинна по цей час (пролонговано), «Документи з соціально-економічних та трудових питань, які стосуються інтересів працівників галузі, приймати за погодженням відповідних профспілкових організацій».

Судом встановлено, що відповідач не довів свій намір призупинити окремі положення Галузевої угоди та Колективних договорів, до відома Первинної профспілкової організації, членом якої є позивачка, не звертався з такою ініціативою, відповідні консультації щодо призупинення окремих положень Галузевої угоди та Колективних договорів відповідач не проводив та не інформував сторону працівників.

У судовому засіданні відповідач не надав доказів того, що рішення про зупинення колективного договору в частині виплати матеріальної допомоги , викладене в протоколі № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року було прийняти відповідно до вимого закону, зокрема на конференції трудового колективу депо.

Тому суду приходить до переконання, що призупинення пунктів Галузевої угоди та Колективних договорів, які регулюють виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної та додаткової допомоги при виході на пенсію вперше, прийнято всупереч вимогам закону.

Та обставина, що в подальшому на підставі рішення АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року їй виплачена матеріальна допомога, передбачена при звільненні, не виключає її права на оскарження рішення, яким виплата цієї допомоги була зупинена та обов`язку суду вирішити позовні вимоги в цій частині по суті. При цьому суд приймає до уваги, що у рішенні відповідача від 24 жовтня 2022 року відсутні відомості про те, що цим рішенням скасовано оскаржуване позивачкою рішення відповідача. Також суд враховує, що допомога на оздоровлення за 2022 рік позивачці не виплачена на підставі рішення, яке нею оскаржується.

Обговорюючи позовні вимоги про стягнення недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення), суд зазначає наступне.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається з п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника, у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситись тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до п. 1.4 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, встановлено, що: «Зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового колективу.»

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Як встановлено ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. З аналізу у сукупності ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України належить прийти до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю, не мають зворотньої сили.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

На переконання суду ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» погіршує становище позивачки та інших працівників підприємства щодо виплати матеріальної допомоги, звужує право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосована при визначення розміру цієї допомоги.

За таких обставин, відповідач безпідставно відмовив позивачці відшкодувати недоплачену суму матеріальної допомоги. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці.

У разі порушення встановлених строків виплати грошових доходів населення (заробітна плата, пенсії, стипендії, соціальні виплати) підприємства, установи і організації всіх форм власності мають здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою.

Компенсація провадиться відповідно до Закону № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159.

Відповідно до п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника, у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, для розрахунку беремо мінімальну заробітну плату по Україні відповідного періоду.

Судом встановлено, що відповідач у 2019 та 2022 роках не виплатив позивачці допомогу на оздоровлення, а у 2017, 2018 , 2020 та 2021 роках виплатив її в розмірі, який є нижчим мінімальної заробітної плати на відповідний рік.

Розрахунок цієї недоплати є наступним. За 2017 рік: 3200 грн. 2105,00 грн. = 1095 грн., де: 3200 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2017 році, 2105,00 грн. сума яка була виплачена, 1095 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. За 2018 рік - 3723 грн. 2301,25 грн. = 1421,75 грн., де: 3723 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2018 році, 2301,25 грн. сума яка була виплачена, 1421,75 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. За 2019 рік - 4173 грн. 0 грн. = 4173 грн., де: 4173 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2019 році, 0 грн. сума яка була виплачена, 4173 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. За 2020 рік - 4723 грн. 2746,25 грн. = 1976,75 грн., де: 4723 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2020 році, 2746,25 грн. сума яка була виплачена, 1976,75 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. За 2021рік - 6000 грн. 4540 грн. = 1460 грн., де: 6000 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2021 році, 4540 грн. сума яка була виплачена, 1460 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2022 рік - 6500 грн. 0 грн. = 6500 грн., де: 6500грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2021 році, 0 грн. сума яка була виплачена. Таким чином, відповідач не доплатив позивачці за 2017-2022 роки допомогу на оздоровлення в сумі 16626 грн. Позивачка просить стягнути з відповідача 13123 грн. 36 коп. вказаної недоплати. Тому, виходячи з принципу диспозитивності, позовні вимоги в цій частині належить задовольнити в сумі 13123 грн. 36 коп.

Дата виникнення боргу відповідає датам надання відпусток 26.06.2017 року, 25.09.2018 року, 12.06.2019 року, 17.05.2020 року , 25.06.2021 року, 25.07.2022 року.

Отже недоплачена позивачці частка заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період з 2017 року по 2022 роки в порядку передбаченому Законом №2050 «Про компенсацію громадянам витрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. №159, підлягає стягненню в розмірі 13123, 36 грн.

Щодо позовної вимоги про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 21, ч. 6 ст. 24 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Як передбачено ст.116 КЗпП України, при звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок.Про суми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплати(основната додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати,інші виплати,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договоруі відповіднодо законодавства,у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Однак, в день звільнення позивачки, відповідач не здійснив виплату належних позиваці коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 16.08.2022 року по даний час. При цьому суд бере до уваги, що між сторонами існує спір про розмір належних позивачці виплат. Цей спір підлягає вирішенню на користь працівника повністю, за виключенням вимог, за якими провадження закрито.

Визначаючись з тим, який середньоденний заробіток належить взяти до уваги, суд враховує наступне. Позивачка просить виходити з середньоденного заробітку в сумі 385 грн. 10 коп., відповідно до довідки, наданої відповідачем, цей розмір дорівнює 439 грн. 84 коп. Суд вважає, що виходячи з принципу диспозитивності при розрахунку суми середнього заробітку за весь час затримки, належить застосовувати 385,10 грн. середньоденного заробітку. Станом на 06 жовтня 2023 року затримка в розрахунку дорівнює 417 робочих днів, тому сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню, дорівнює 183413, 28 грн.

Оцінюючи заперечення відповідача про те, що спір має характер колективного трудового, оскільки полягає у наявності конфлікту, який виник внаслідок виконання окремих положень колективного договору та стосується не тільки позивача, а й інших працівників, а тому такий спір повинен вирішуватись в іншому порядку, суд приймає до уваги наступне. Як передбачено ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, припинення дії, яка порушує право. Позивачка звернулася до суду про скасування рішення, яке на її думку порушує її право, тобто, за своєю суттю про припинення дії цього рішення, яке безпосередньо впливає на її право отримувати матеріальну допомогу, а отже її звернення відповідає вимогам ст. 16 ЦК України, вона не має обов`язку очікувати щоб спір в цій частині був вирішений в іншому порядку іншими особами. Також позивачка просить стягнути на свою користь недоплачені суми, які є складовою заробітної плати, ці її вимоги узгоджуються з положеннями ст.15 ЦК України та 117 КЗпП України.

Щодо заявленого клопотання представником відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

В обґрунтування своїх позовних вимог до позовної заяви позивачкою надані докази, які свідчать про дату обізнаності позивачкою про порушення її права, зокрема: копія заяви позивачки до відповідача «Запит на інформацію» вхідний реєстраційний №584 від 04.07.2022 року; копія листа-довідки відповідача від 07.07.2022 №369/ДН про надання відпусток та сум виплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення позивачці; копія Наказу (розпорядження) №344/ОС від 19.07.2022 року Про припинення трудового договору (контракту).

Таким чином, обізнаність позивачки про порушення її права щодо невиплати належних сум заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) 07.07.2022 року та обізнаність позивачки про порушення її права щодо виплати матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю при звільненні на пенсію 15.08.2022 року (день звільнення позивачки у зв`язку з виходом на пенсію).

Вищезазначені докази підтверджують дату, коли саме стало відомо позивачці про порушення її права. Таким чином, позивачка звернулась за захистом порушених прав до суду 13.09.2022 року з позовними вимогами до відповідача про стягнення належних сум заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах тримісячного строку, встановленого ч.1 ст. 233 КЗпП України.

Згідно частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Відповідно до пункту 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 року № 211 з 12.03.2020 року на усій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на карантину та території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом ЅАRЅ-Со?-2» від 09.12.2020 року № 1236 встановлено карантин з 19.12.2020 року до 31.12.2022 року на території України, таким чином продовжено дію карантину, що встановлювався іншими постановами Кабінету Міністрів України.

Таким чином, строк звернення з позовною заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду вважається продовженим на строк дії такого карантину.

Відтак, позивачка 3 вересня 2022 року звернулася до суду без порушення строку, визначеного законом, а тому твердження відповідача про пропуск цього строку є необґрунтованим.

Отже, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню.

Таким чином, суд вважає, що позивачка обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст.117 КЗпП України, звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» за захистом свого права на належні виплати.

Також суд враховує, що задоволення позову буде відповідати такому, передбаченому ст. 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства, як справедливе вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушеного права позивача.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1073,60 грн. на користь держави.

Керуючись ст.ст.22, 43, 58 Конституції України, ст.ст. 3, 12, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 7, 9, 10, 13, 18, 97, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст.ст.21, 24 Закону України про оплату праці», ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. ст.2, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 141, 247, 263- 265,354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ,( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,яка зареєстрованаза адресою: АДРЕСА_1 )до Акціонерноготовариства «Українськазалізниця» (ЄДРПОУ03150,юридична адреса:м. Київ,вул.Єжи Гедройця),третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог:Первинна профспілковаорганізація вільноїпрофспілки машиністівУкраїни Криворізькоголокомотивного депо - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати протокольне рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 2017 року по 2022 року у сумі 13123,36 грн.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2022 року станом на 06.10.2023 року, виходячи з розміру 385,10 грн. середньоденного заробітку в сумі 183413,28 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у 1073,60 грн.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 жовтня 2023 року.

Головуючий суддя : В.М. Прасолов