Постанова

від 11.10.2023 по справі 387/324/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2023 року м. Кропивницький

справа № 387/324/21

провадження № 22-ц/4809/982/23

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - нотаріус Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Галина Борисівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2023 рокуу складі головуючого суддіМайстераІ.П.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

22.04.2021 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача нотаріус Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Галина Борисівна, в якому просила визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 29.11.2016, реєстровий номер 2931, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Галиною Борисівною, застосувати наслідки недійсності правочину - договору міни земельних ділянок від 29.11.2016, реєстровий номер 2931, шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3521780800:02:000:0250 за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН - НОМЕР_1 ), а також зобов`язання сторін договору міни земельних ділянок №2931 від 29.11.2016 повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину, зокрема, ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН - НОМЕР_2 ) земельну ділянку, кадастровий номер 3521780800:02:000:0250, визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 29.11.2016, реєстровий номер 2934, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Галиною Борисівною, застосувати наслідки недійсності правочину - договору міни земельних ділянок від 29.11.2016, реєстровий номер 2934, шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3521780800:02:000:0251 за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН - НОМЕР_1 ), а також зобов`язання сторін договору міни земельних ділянок №2934 від 29.11.2016 повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину, зокрема, зобов`язання ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН - НОМЕР_2 ) земельну ділянку, кадастровий номер 3521780800:02:000:0251.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії КР №35217808800:02:00:251 від 20.12.1999 належала земельна ділянка площею 5,66 га, що розташована на території Братолюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, а також, на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 310905 від 29.08.2002, належала земельна ділянка площею 5,66 га, яка розташована на території Братолюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

Нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Галиною Борисівною посвідчено два договори міни земельних ділянок, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема: договір міни земельних ділянок від 29.11. 2016, реєстровий номер 2931, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_2 міняє земельну ділянку площею 0,0100 га, що знаходиться на території Братолюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, на належну ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 5,6579 га; договір міни земельних ділянок від 29.11.2016, реєстровий номер 2934, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_2 міняє земельну ділянку площею 0,0100 га, що знаходиться на території Братолюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, на належну ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 5,6580 га.

Зазначає, що ОСОБА_1 була впевнена, що укладала та підписувала договори оренди земельних ділянок строком на 49 років. Оскільки саме така була попередня домовленість з ОСОБА_4 - дружиною фермера ОСОБА_5 , з яким раніше було укладено договори оренди цих земельних ділянок.

Вказує, що скориставшись її похилим віком, юридичною необізнаністю, відповідач в змові із нотаріусом державної нотаріальної контори виготовили та надали їй на підпис договори міни земельних ділянок, а не відповідні договори оренди. Крім того, нотаріус після підписання не надала їй примірників договорів, внаслідок чого про дійсний зміст договорів вона дізналася лише влітку 2020 року.

Стверджує, що ОСОБА_2 , як сторона правочину не була присутня в приміщенні державної нотаріальної контори під час посвідчення договорів міни від 29.11.2016. Волевиявлення на укладення зазначених спірних правочинів позивач не мала. Крім того вказані угоди були вчинені з порушенням норм законодавства України, а тому вважає, що є підстави для визнання договорів міни недійсними та застосувати наслідки недійсності правочинів.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2023 року відмовлено у задоволені позову.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2021 року, у вигляді заборони ОСОБА_2 , а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформлення документів на нерухоме майно, а саме щодо земельних ділянок розташованих на території Братолюбівської сільської ради із кадастровими номерами 3521780800:02:000:0250 площею 5,658 га та 3521780800:02:000:0251 площею 5,6579 га.

Відмовляючи узадоволенні позову,суд першоїінстанції виходивз того,щона момент укладення оспорюваних договорів відсутня законодавчо встановлена заборона здійснювати обмін земельної ділянки на інше рухоме чи нерухоме майно, беручи до уваги практику ЄСПЛ у подібних правовідносинах, оспорювані договори міни земельних ділянок, укладені 29 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , необхідно вважати такими, що відповідали вимогам ЦК України та ЗК України, чинним на момент укладення договору.

Суд врахував, що свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні підтвердила пояснення ОСОБА_1 про те, що вона дійсно надала кошти в сумі 280000 грн сину позивача ОСОБА_6 , саме як доплату за міну нерівнозначних земель. Ці обставини про оплату ОСОБА_4 не заперечувалися і позивачем ОСОБА_1 , яка зазначала про суму коштів 180000 гривень.

Суд зазначав, що державному нотаріусу щодо кожної земельної ділянки були надані кадастрові плани земельних ділянок з кадастровими номерами №521780800:02:000:2127, №3521780800:02:000:2126, №3521780800:02:000:0251, 3521780800:02:000:0250, а також дві заяви ОСОБА_1 про завірення належності права власності на земельні ділянки від 29.11.2016 (т.2 а.с.15-116).

Суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 та показання її сина ОСОБА_7 , які пояснювали, що ОСОБА_1 вважала, що укладала саме договори оренди земельних ділянок на 49 років, враховуючи, що позивач особисто підписала саме договори міни з наявними усіма необхідними документами, була дієздатною, навіть в силу її похилого віку. В тексті договорів міни містяться пункти 14, 15, згідно яких сторони підтверджують, що їм зрозумілі суть і значення правочину, що укладається, та його правові наслідки. Зміст договору та зміст зазначених в пункті 7 договору статей ЦК України, СК України та ЗК України їм зрозумілий, питань, які б залишились нез`ясованими для них, немає.

Суд виснував, що позивачем не надано достатніх доказів для визнання оспорюваних правочинів недійсними і презумпція їх правомірності в судовому засіданні достатнім чином не спростована. Крім того, правочин, посвідчуваний нотаріально, має вищий ступінь доказовості волі особи та інших чинників, з якими пов`язує закон набуття, зміну та припинення цивільних прав, оскільки нотаріус, посвідчуючи правочин, має здійснити чимало дій, які спрямовані на доведеність правочину вимогам закону. Дії нотаріуса слугують укріпленню права через встановлення зовнішнього посвідчувального напису, що свідчить про існування права. Підсилення вагомості договору надає його нотаріальне посвідчення, оскільки до цього залучається спеціально визначена державою особа - нотаріус.

Суд зауважив, що нотаріусом при складенні оспорюваних договорів міни вчинена значна кількість помилок, що відображено в листі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 01.03.2021 №П-50-064, водночас, дослідивши усі докази в сукупності та допитавши усіх свідків, підстав для визнання недійсними договорів міни від 29.11.2016 року немає, це може порушити право мирного володіння майном відповідача і зумовити порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, де передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Представник позивача адвоката ЯшанЮ.Б.подала апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Вказує, що ОСОБА_1 була впевнена, що укладає та підписує договори оренди земельних ділянок строком на 49 років. Саме такою була попередня домовленість з ОСОБА_4 , яка є дружиною фермера ОСОБА_5 , з яким вона раніше укладала договори оренди земельних ділянок. Однак, скориставшись похилим віком, на даний час позивачу 86 років, юридичною необізнаністю, зазначені вище особи в змові з нотаріусом державної нотаріальної контори виготовили та надали їй на підпис договори міни земельних ділянок, а не відповідні договори оренди. Крім того, нотаріус державної нотаріальної контори Левітчук Г. Б. після підписання не надала примірники договорів, пояснивши це тим, що встановлено такі правила, внаслідок чого про дійсний зміст договорів позивач дізналась лише влітку 2020 року. ОСОБА_2 , як сторона правочину, взагалі не була присутня в приміщенні державної нотаріальної контори під час посвідчення договорів міни від 29.11.2016. Навпаки, в кабінеті нотаріуса була присутня ОСОБА_8 .

Посилається на те, що позивач вчинила оспорювані правочини під впливом помилки. Позивач помилялась стосовно фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Нотаріус державної нотаріальної контори не роз`яснила змісту та суті договорів, які підписала позивач, більше того виступила співучасником злочинних дій, внаслідок яких позивача позбавлено майна, вартість якого становить більше, ніж чотириста тисяч гривень. Крім того, помилка щодо фактичних обставин підтверджується листом, що написаний нею та направлений на адресу ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до змісту вказаного листа чітко підтверджується, по-перше, домовленість щодо укладення договору оренди, а також стійке переконання, що позивач підписувала саме договір оренди.

Вказує, що суд не надав оцінки висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №212020125100000014 від 15.11.2021, згідно якого підписи від імені ОСОБА_1 : - в заяві про надання відомостей з Державного земельного кадастру №24465 від 28.11.2016 від імені ОСОБА_1 (реєстраційний номер заяви ЗВ-3503829862016) по земельній ділянці за кадастровим номером 3521780800:02:000:0251 в реквізиті підпис заявника перший підпис запису на зворотному боці аркуша; - в заяві про надання відомостей з Державного земельного кадастру №24466 від 28.11.2016 від імені ОСОБА_1 (реєстраційний номер заяви ЗВ-3503829702016) по земельній ділянці за кадастровим номером 3521780800:02:000:0250 в реквізиті підпис заявника перший підпис запису на зворотному боці аркуша, виконані рукописним способом, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів, виконані не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник відповідача адвокат Надєєва О. О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано.

Третя особа - нотаріус Левітчук Г. Б. подала заяву про проведення судового розгляду без її участі, висловила заперечення проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду без змін (209 т.2).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача та її представника адвоката Яшан Ю. Б., які підтримали доводи апеляційної скарги, представника відповідача адвоката Надєєвої О. О., яка заперечувала проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Напідставі державного акту на право приватної власності на землю серії КР №3521780800:02:00:251 ОСОБА_1 набула право приватної власності на земельну ділянку площею 5,66 га, що знаходиться на території Братолюбівською сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.22 т.1).

На підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №310905 ОСОБА_1 набула право приватної власності на земельну ділянку площею 5,66 га, яка знаходиться на території Братолюбівською сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.23 т.1).

Згідно договору міни земельних ділянок від 29.11.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір міни земельних ділянок, який посвідчений нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №2931 (а.с. 24-25,229-230 т.1, а.с.16 т.2).

Відповідно до п.1-5 вказаного договору міни ОСОБА_2 міняє земельну ділянку площею 0,0100 га, що знаходиться на території Братолюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 521780800:02:000:2127, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності індексний номер 5871216 від 08.07.2013, виданого Добровеличківською РС Добровеличківського РУЮ, на належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,6580 га, що знаходиться на території Братолюбівської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 3521780800:02:000:0250, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності серії Р1 № 310905 виданого Добровеличківською РДА 29.08.2002. Відповідно до п.7 договору обмін земельних ділянок проводиться без доплати грошових коштів.

Згідно витягу з Державного РРПНМ про реєстрацію прав власності від 02.12.2016 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3521780800:02:000:0250 зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.231 т.1).

Відповідно до договору міни земельних ділянок від 29.11.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір міни земельних ділянок, який посвідчений нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №2934 (а.с. 26-27 т.1,226-227, а.с.61 т.2).

Згідно п.1-5 вказаного договору ОСОБА_2 міняє земельну ділянку площею 0,0100 га, що знаходиться на території Братолюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 3521780800:02:000:2126, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності індексний номер 5871216 від 08.07.2013, виданого Добровеличківською РС Добровеличківського РУЮ, на належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,6579 га, що знаходиться на території Братолюбівської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 3521780800:02:000:0251, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності серії КР №35217808800:02:00:251, виданого Добровеличківською РДА 20.12.1999. Відповідно до п.7 договору обмін земельних ділянок проводиться без доплати грошових коштів.

Згідно витягу з Державного РРПНМ про реєстрацію прав власності від 02.12.2016 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3521780800:02:000:0251 зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.229 т.1).

Згідно копії заяви від 25.11.2020 ОСОБА_1 зверталася до ФГ ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо розірвання нотаріально посвідчених договорів міни земельних ділянок від 29.11.2016, зареєстрованих в реєстрі за №2931 та №2934 за згодою сторін, та повідомила про звернення до Добровеличківського ВП ГУНП в Кіровоградській області із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також державним нотаріусом Левітчук Г.Б. передбаченого ч.4 ст. 190 КК України ( а.с. 30 т.1).

Відповідно до копії талона-повідомлення №3259 ОСОБА_1 в ІТС "Інформаційний портал Національної поліції України" 07.07.2020 зареєстровано заяву про кримінальне правопорушення (а.с. 31 т.1).

Згідно інформації від 01.03.2021 №П-50-064, наданої Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніро), за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 щодо посвідчених завідувачем Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Г. Б. договорів міни за реєстрованими №№ 2931, 2934 від 29.11.2016, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що завідувачем ОСОБА_10 при посвідченні договорів міни не дотримано ряд пунктів Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.212 №296/5, ст. 55 Закону України "Про нотаріат", ст. 5 Закону України "Про оцінку земель", а також ст. 638, 715 ЦК України (а.с. 45-49 т.1).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020125100000014 від 15.11.2021 підписи від імені ОСОБА_1 : - в заяві про надання відомостей з Державного земельного кадастру №4465 від 28.11.2016 від імені ОСОБА_1 (реєстраційний номер заяви ЗВ-3503829862016) по земельній ділянці за кадастровим номером 3521780800:02:000:0251 в реквізиті підпис заявника перший підпис запису на зворотному боці аркуша; - в заяві про надання відомостей з Державного земельного кадастру №4466 від 28.11.2016 від імені ОСОБА_1 (реєстраційний номер заяви ЗВ-3503829702016) по земельній ділянці за кадастровим номером 3521780800:02:000:0250 в реквізиті підпис заявника перший підпис запису на зворотному боці аркуша, виконані рукописним способом, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів, виконані не самою ОСОБА_1 , а іншою особою (т.1 а.с. 120-127).

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №74664952 від 02.12.2016 та №74628166 від 02.12.2016 ОСОБА_1 на підставі договору міни №2931 від 29.11.2016 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3521780800:02:000:2127 площею 0,01 га, а також на підставі договору міни №2934 від 29.11.2016 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3521780800:02:000:2126 площею 0,01 га (т.1 а.с.72-73).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частин першої, третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Згідно з пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01 січня 2018 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що дія заборони, передбаченої пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, не поширювалась на міну, випадки спадкування та вилучення земель для суспільних потреб до внесення змін у ЗК України 06 жовтня 2004 року (ZELENCHUK and TSITSYURA v. UKRAINE, §§19, 21, ЄСПЛ, 22 травня 2018 року).

Тлумачення пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції станом на час укладення оспорюваних договорів міни земельних ділянок, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18-ц (провадження 14-66цс19) зазначила, що підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також зазначено, що у відповідності до частини третьої статті 715 ЦК України передбачається можливість встановлення у договорі міни земельних ділянок доплати.

Висновків про те, що обміну підлягають виключно рівнозначні за ціною та площею земельні ділянки вказана постанова не містить.

Суд дійшов висновку, що у цій справі оспорюванні договори міни земельних ділянок укладено між їх власниками, які обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», які можуть бути об`єктом цивільних прав та обов`язків, тому оспорюванні правочини відповідають приписам підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договорів міни, та статтям 203, 715, 716 ЦК України, не суперечить висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 227/1506/18-ц (провадження 14-66цс19).

Суд зазначав, що нотаріус помилково в договорі міни зазначила невірний кадастровий номер земельної ділянки, а саме 3521780800:02:000:1123, водночас пунктом 4 оспорюваних договорів міни визначений предмет договору, а саме земельні ділянки, які підлягали обміну ОСОБА_2 з кадастровими номерами №521780800:02:000:2127, №3521780800:02:000:2126, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Водночас підставами для визнання оспорюваних правочинів недійсними позивач зазначила вчинення обману відповідачем та нотаріусом щодо природи договору, оскільки її переконали, що вона укладає договори оренди землі на 49 років, при цьому не вказувала щодо неправильного предмету договорів міни.

Суд першої інстанції визнав, що спорювані договори міни земельних ділянок, укладені 29 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , такими, що відповідали чинним на момент укладення договору вимогам ЦК України та ЗК України.

В обґрунтування доводів позовної заяви та апеляційної скарги про недійсність спірного правочину ОСОБА_1 посилалася на те, що не бажала укладати договір міни земельних ділянок, а була впевнена у тому, що уклала саме договори оренди земельних ділянок на 49 років.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України у редакції станом на дату укладення спірного договору міни).

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд встановив, що ОСОБА_1 власноручно підписала спірні договори міни земельних ділянок, про те, що вона не могла прочитати чи не розуміла їх змісту, нотаріусу не повідомляла.

Установлений судом предмет договорів міни виключає можливе його тлумачення як документ, що посвідчує передачу спірних земельних ділянок в оренду, на чому наполягала ОСОБА_1 , а судом установлено, що позивач була попередньо ознайомлена нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладені нею договори, про що свідчить зміст оспорюваних договорів міни.

У пунктах 14, 15 договорів міни зазначено, що сторонам зрозумілі суть і значення правочину, що укладається, та його правові наслідки, нотаріусом роз`яснено сторонам зміст ст.ст. 182, 215-220, 225,228-236, 377, 668 ЦКУ, ст. 65 СК України, ст.ст. 120,125-126, 131-132 ЗК, ст.172 ПК України. Зміст цього договору та зміст зазначених в пункті 7 договору, статей ЦКУ, СКУ та ЗКУ їх зрозумілий, питань, які б залишились нез`ясованими для них, немає (а.с. 24-25, 26-27).

Договори міни складено та підписано за згодою сторін у трьох примірниках.

Доводи протилежного позивачем не доведені.

Встановлено, що після укладення договору міни земельних ділянок від 29.11.2016 позивач зареєструвала право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами №3521780800:02:000:2126 та №521780800:02:000:2127.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами №3521780800:02:000:2126 та №521780800:02:000:2127, які на підставі спірного договору міни перейшли до позивача, з 10.12.2016 перебувають в оренді ФГ «Ляхівське», право оренди зареєстроване на підставі договорів оренди укладенних між ОСОБА_1 та ФГ «Ляхівське» (а.с.210-213 т.2).

Судом враховано, що нотаріусом при складенні і посвідченні спірних договорів міни від 29.11.2016 допущені декілька помилок помилок, про що зазначено в листі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 01.03.2021 №П-50-064, водночас вказані недоліки не дають підстав для визнання недійсними договорів міни від 29.11.2016.

При цьому доказів, що укладення вказаних правочинів не відповідало внутрішній волі позивача, під час розгляду справи суду не надано.

Відсутні також підстави вважати, що спірні договори міни порушують права мирного володіння майном позивача та відповідача, що їх укладення зумовило порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яким передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Частина перша статті 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Близький за змістом припис передбачає частина перша статті 317 ЦК України.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до частина першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Намагання виправити допущені в минулому нотаріусом "помилок" не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладати на них усі негативні наслідки таких "помилок", оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на осіб, які володіють земельними ділянками протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.

Водночас будь-яких фактів вчинення обману нотаріусом, судом не встановлено, за зверненням позивача до органів поліції по вказаному факту порушене кримінальне провадження, проте обвинувального вироку у цій справі немає, тому відсутні підстави для висновку про вчинення шахрайських дій відповідними особами.

Доводи позивача про те, що вона вважала, що укладає та підписує договори оренди земельних ділянок строком на 49 років з ОСОБА_5 , з яким раніше укладала договори оренди земельних ділянок, є безпідставними, не доведені належними доказами, спростовуються інформацією з Державного реєстру речових прав про укладення договорів оренди від 10.12.2016 між ОСОБА_1 та ФГ «Ляхівське» щодо одержаних нею у власність за оспореними договорами міни земельних ділянок з кадастровими номерами №521780800:02:000:2127, №3521780800:02:000:2126 (а.с.210-213 т.2).

Вказаними діями позивач підтвердила, що спірні договори міни спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме, обмін земельними ділянками і подальше володіння та розпорядження ними.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем того, що договір міни було укладено під впливом помилки чи обману. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного судунабирає законноїсили здня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2023 року.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник