Постанова

від 04.12.2024 по справі 387/324/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 387/324/21

провадження № 61-16977св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - нотаріус Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Галина Борисівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2023 року у складі судді Майстера І. П. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - нотаріус Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Галина Борисівна, про визнання недійсними договорів міни та застосування наслідків недійсності правочину.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - нотаріус Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Г. Б., про визнання недійсними договорів міни та застосування наслідків недійсності правочину.

Позов мотивувала тим, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії КР № 35217808800:02:00:251 від 20 грудня 1999 року їй належала земельна ділянка площею 5,66 га, що розташована на території Братолюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області (далі - Братолюбівська сільська рада), а також, на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 310905 від 29 серпня 2002 року, належала земельна ділянка площею 5,66 га, яка розташована на території цієї ж сільської ради.

Державний нотаріус Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Г. Б. посвідчила два договори міни земельних ділянок, які укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема: договір міни земельних ділянок від 29 листопада 2016 року, реєстровий номер 2931, відповідно до якого ОСОБА_2 обмінює земельну ділянку площею 0,0100 га, що знаходиться на території Братолюбівської сільської ради, на належну ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 5,6579 га; договір міни земельних ділянок від 29 листопада 2016 року, реєстровий номер 2934, відповідно до якого ОСОБА_2 обмінює земельну ділянку площею 0,0100 га, що знаходиться на території Братолюбівської сільської ради, на належну ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 5,6580 га.

Позивач була впевнена, що укладала та підписувала договори оренди земельних ділянок строком на 49 років. Оскільки саме такою була попередня домовленість з ОСОБА_3 - дружиною фермера ОСОБА_4 , з яким раніше було укладено договори оренди цих земельних ділянок.

Вказує, що скориставшись її похилим віком, юридичною необізнаністю, відповідач в змові із державним нотаріусом виготовили та надали їй на підпис договори міни земельних ділянок, а не відповідні договори оренди. Крім того, нотаріус після підписання не надала їй примірників договорів, внаслідок чого про дійсний зміст договорів вона дізналася лише влітку 2020 року.

Стверджує, що ОСОБА_2 , як сторона правочину не була присутня в приміщенні державної нотаріальної контори під час посвідчення договорів міни від 29 листопада 2016 року. Волевиявлення на укладення зазначених спірних правочинів позивач не мала. Крім того вказані угоди були вчинені з порушенням норм законодавства України, а тому вважає, що є підстави для визнання договорів міни недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів.

Позивач просила суд:

- визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 29 листопада 2016 року, реєстровий номер 2931, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Г. Б.;

- застосувати наслідки недійсності правочину - договору міни земельних ділянок від 29 листопада 2016 року, реєстровий номер 2931, шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3521780800:02:000:0250 за ОСОБА_2 , а також зобов`язання сторін договору міни земельних ділянок від 29 листопада 2016 року № 2931 повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину, зокрема, зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3521780800:02:000:0250;

- визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 29 листопада 2016 року, реєстровий номер 2934, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Г. Б.;

- застосувати наслідки недійсності правочину - договору міни земельних ділянок від 29 листопада 2016 року, реєстровий номер 2934, шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3521780800:02:000:0251 за ОСОБА_2 , а також зобов`язання сторін договору міни земельних ділянок від 29 листопада 2016 року № 2934 повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину, зокрема, зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3521780800:02:000:0251.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області рішенням від 27 квітня 2023 року, яке Кропивницький апеляційний суд постановою від 11 жовтня 2023 року залишив без змін, відмовив у задоволенні позову.

Скасував заходи забезпечення позову, які застосовані ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2021 року, у вигляді заборони ОСОБА_2 , а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформлення документів на нерухоме майно, а саме щодо земельних ділянок, розташованих на території Братолюбівської сільської ради із кадастровими номерами 3521780800:02:000:0250 площею 5,6580 га та 3521780800:02:000:0251 площею 5,6579 га.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що на момент укладення оспорюваних договорів була відсутня законодавчо встановлена заборона здійснювати обмін земельної ділянки на інше рухоме чи нерухоме майно. Беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у подібних правовідносинах, оспорювані договори міни земельних ділянок, які укладені 29 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , необхідно вважати такими, що відповідали вимогам ЦК України та ЗК України, чинним на момент укладення договору.

Суд врахував, що свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердила пояснення ОСОБА_1 про те, що вона дійсно надала кошти в сумі 280 000 грн сину позивача ОСОБА_5 , саме як доплату за міну нерівнозначних земель. Ці обставини про оплату ОСОБА_3 не заперечувала і позивач ОСОБА_1 , яка зазначала про суму коштів 180 000 грн.

Суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 та показання її сина ОСОБА_6 , які пояснювали, що ОСОБА_1 вважала, що укладала договори оренди земельних ділянок на 49 років, враховуючи, що позивач особисто підписала саме договори міни з наявними усіма необхідними документами, була дієздатною, навіть в силу її поважного віку. В тексті договорів міни містяться пункти 14, 15, згідно яких сторони підтверджують, що їм зрозумілі суть і значення правочину, що укладається, та його правові наслідки. Зміст договору та зміст зазначених в пункті 7 договору статей ЦК України, СК України та ЗК України їм зрозумілий, питань, які б залишились нез`ясованими для них, немає.

Суд зробив висновок, що позивач не надала достатніх доказів для визнання оспорюваних правочинів недійсними і презумпція їх правомірності в судовому порядку достатнім чином не спростована.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Добровеличківського районного суду Кіровоградської області.

16 січня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 465/826/13-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9562/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 була впевнена, що укладає та підписує договори оренди земельних ділянок строком на 49 років. Саме такою була попередня домовленість з ОСОБА_3 , яка є дружиною фермера ОСОБА_4 , з яким вона раніше укладала договори оренди земельних ділянок. Однак, скориставшись похилим віком, юридичною необізнаністю, зазначені особи в змові з державним нотаріусом виготовили та надали їй на підпис договори міни земельних ділянок, а не відповідні договори оренди. Крім того, нотаріус Левітчук Г. Б. після підписання не надала примірники договорів, пояснивши це наявністю відповідних правил, внаслідок чого про дійсний зміст договорів позивач дізналась лише влітку 2020 року. ОСОБА_2 , як сторона правочину, взагалі не була присутня в приміщенні державної нотаріальної контори під час посвідчення договорів міни від 29 листопада 2016 року.

Скаржник вказує, що позивач вчинила оспорювані правочини під впливом помилки. Оспорювані договори міни земельних ділянок містили одну і ту ж земельну ділянку, яку обмінювала ОСОБА_2 на що суди першої та апеляційної інстанцій увагу не звернули.

Вказані договори міни земельних ділянок передбачали обмін нерівноцінними земельними ділянками без будь-якої оплати.

Державний нотаріус не роз`яснила змісту та суті договорів, які підписала позивач, більш того виступила співучасником дій, внаслідок яких позивача позбавлено майна, вартість якого становить понад чотириста тисяч гривень.

Крім того, помилка щодо фактичних обставин підтверджується листом, що написаний позивачем та направлений на адресу ОСОБА_7 . Відповідно до змісту вказаного листа чітко підтверджується домовленість щодо укладення договору оренди, а також стійке переконання, що позивач підписувала саме договір оренди.

Вказує, що суди не надали оцінки висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 212020125100000014 від 15 листопада 2021 року, згідно якого підписи від імені ОСОБА_1 : в заяві про надання відомостей з Державного земельного кадастру № 24465 від 28 листопада 2016 року від імені ОСОБА_1 по земельній ділянці з кадастровим номером 3521780800:02:000:0251 в реквізиті підпис заявника перший підпис запису на зворотному боці аркуша; в заяві про надання відомостей з Державного земельного кадастру № 24466 від 28 листопада 2016 року від імені ОСОБА_1 по земельній ділянці з кадастровим номером 3521780800:02:000:0250 в реквізиті підпис заявника перший підпис запису на зворотному боці аркуша, виконані рукописним способом, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів, виконані не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

В касаційній скарзі скаржник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2024 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії КР № 3521780800:02:00:251 ОСОБА_1 набула право приватної власності на земельну ділянку площею 5,66 га, що знаходиться на території Братолюбівською сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а. с. 22).

На підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 310905 ОСОБА_1 набула право приватної власності на земельну ділянку площею 5,66 га, яка знаходиться на території Братолюбівською сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а. с. 23).

29 листопада 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір міни земельних ділянок, який посвідчений нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2931 (т. 1 а. с. 229, 230).

Відповідно до пунктів 1-5 вказаного договору міни ОСОБА_2 міняє земельну ділянку площею 0,0100 га, що знаходиться на території Братолюбівської сільської ради, з кадастровим номером 521780800:02:000:2127, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності індексний номер 5871216 від 08 липня 2013 року, виданого Добровеличківською реєстраційною службою Добровеличківського районного управління юстиції, на належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,6580 га, що знаходиться на території Братолюбівської сільської ради, з кадастровим номером 3521780800:02:000:0250, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на праві приватної власності на підставі державного акта на право приватної власності серії Р1 № 310905, виданого Добровеличківською РДА 29 серпня 2002 року. Відповідно до пункту 7 договору обмін земельних ділянок проводиться без доплати грошових коштів.

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 грудня 2016 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3521780800:02:000:0250 зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 231).

29 листопада 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір міни земельних ділянок, який посвідчений нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2934 (т. 1 а. с. 226, 227).

Згідно із пунктами 1-5 вказаного договору ОСОБА_2 міняє земельну ділянку площею 0,0100 га, що знаходиться на території Братолюбівської сільської ради, з кадастровим номером 3521780800:02:000:2126, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності індексний номер 5871216 від 08 липня 2013 року, виданого Добровеличківською реєстраційною службою Добровеличківського районного управління юстиції, на належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,6579 га, що знаходиться на території Братолюбівської сільської ради, з кадастровим номером 3521780800:02:000:0251, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на праві приватної власності на підставі державного акта на право приватної власності серії КР № 35217808800:02:00:251, виданого Добровеличківською РДА 20 грудня 1999 року. Відповідно до пункту 7 договору обмін земельних ділянок проводиться без доплати грошових коштів.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 грудня 2016 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3521780800:02:000:0251 зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 228).

Згідно із заявою від 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 зверталася до ФГ ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо розірвання нотаріально посвідчених договорів міни земельних ділянок від 29 листопада 2016 року, зареєстрованих в реєстрі за № 2931 та № 2934 за згодою сторін, та повідомила про звернення до Добровеличківського ВП ГУНП в Кіровоградській області із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також державним нотаріусом Левітчук Г. Б. передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (т. 1 а. с. 30).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12020125100000014 від 15 листопада 2021 року підписи від імені ОСОБА_1 : в заяві про надання відомостей з Державного земельного кадастру від 28 листопада 2016 року № 4465 від імені ОСОБА_1 по земельній ділянці з кадастровим номером 3521780800:02:000:0251 в реквізиті підпис заявника перший підпис запису на зворотному боці аркуша; в заяві про надання відомостей з Державного земельного кадастру від 28 листопада 2016 року № 4466 від імені ОСОБА_1 по земельній ділянці з кадастровим номером 3521780800:02:000:0250 в реквізиті підпис заявника перший підпис запису на зворотному боці аркуша, виконані рукописним способом, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів, виконані не самою ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1 а. с. 120-127).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згідно пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (стаття 131 ЗК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша - третя статті 715 ЦК України).

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

У рішенні ЄСПЛ від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149). Вказав, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно необґрунтованості доводів позивача про порушення при укладенні договору міни пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 390/558/19.

Також, слід зазначити, що описка в договорах міни щодо кадастрового номера земельних ділянок, які обмінювала ОСОБА_2 , не є підставою для визнання недійсними цих договорів.

Суди встановили, що договори міни, які укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 29 листопада 2016 року, відповідають вимогам законодавства. Позивач підписала договори міни самостійно. Доказів обману або невідповідності укладених правочинів внутрішній волі позивач не надала.

Нотаріус ознайомив сторони з відповідними положеннями законодавства, а договори були складені та підписані за згодою сторін. Факти, що підтверджують оману або порушення нотаріальних норм, не встановлені.

Позивач зареєструвала право власності на отримані за договором земельні ділянки, що свідчить про реальність укладених правочинів. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки не було доведено обману або помилки.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 465/826/13-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9562/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, вони фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров