Постанова

від 20.10.2023 по справі 643/1205/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 жовтня 2023 року

м. Харків

справа № 643/1205/23

провадження № 22-ц/818/1771/23

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

розглянувши у порядкуст. 369 ЦПК Українив м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПТ «ЛОМБАРД ПП «БАЗІС.» і КОМПАНІЯ» про стягнення збитків, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 червня 2023 року,

в с т а н о в и в:

У лютому 2023 року адвокат Бєлолипецьких Г.С. звернулася до суду з позовом у якому просила стягнути з ПТ «ЛОМБАРД ПП «БАЗІС.» І КОМПАНІЯ» на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 31 921,74 грн. у рахунок завданих збитків, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що між ОСОБА_1 та ПТ «ЛОМБАРД ПП «БАЗІС.» І КОМПАНІЯ» укладено договір про надання фінансового кредиту, за яким кредитор надав позичальнику фінансовий кредит в розмірі 30 000,00 грн., а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит не пізніше 18 лютого 2022 року та сплатити відсотки за весь строк користування кредитом. У забезпечення повернення отриманого кредиту, нарахованих відсотків та пені позивач надав у якості предмета застави майно, яке було оцінено у 31 921,74 грн. У подальшому сторони уклали додатковий договір, яким строк користування та термін повернення фінансового кредиту (боргу) отриманого позичальником подовжено до 26 лютого 2022 року.

24 лютого 2022 року розпочалась військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення в Україні військового стану. Цього ж дня позивач звернулась до відповідача із пропозицією про дострокове повернення фінансового кредиту та передачу позивачу заставленого майна з припиненням права застави на таке майно, на що представниками відповідача повідомлено про неможливість прийняття виконання зобов`язання та передачі позивачу заставленого майна у зв`язку з його вивезенням з міста Харкова.

У зв`язку із веденням активних бойових дій на території міста Харкова та Харківської територіальної громади, здійсненням активних артилерійських, авіаційних, ракетних обстрілів міста Харкова, та, як наслідок, існуванням істотного ризику заподіяння шкоди життю, або здоров`ю, позивач 08 березня 2022 року виїхала з міста Харкова до Республіки Польща.

Представником позивача 27 грудня 2023 року та 28 грудня 2023 року здійснені виїзди до приміщення відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , проте, приміщення ПТ «ЛОМБАРД ПП «БАЗІС.» І КОМПАНІЯ» було зачинене. 25 січня 2023 року зі сторони позивача на офіційну адресу електронної пошти відповідача було подано повторне письмове звернення, у якому позивач просила надати реквізити для сплати грошових коштів за договором про надання фінансового кредиту № В8-000000019 від 27 січня 2022 року та повернути ювелірні вироби, надані у якості застави ПТ «ЛОМБАРД БАЗІС», однак 02 лютого 2023 року представник відповідача повідомив позивача про те, що з боку відповідача було звернено стягнення на майно, яке є предметом застави шляхом його продажу відповідно до умов договору. Окрім цього, представник відповідача зазначив, що з боку відповідача не здійснюється розгляд будь-яких звернень заставодавців за укладеними кредитними договорами у зв`язку із перебуванням ПТ «ЛОМБАРД ПП «БАЗІС.» І КОМПАНІЯ» у стані припинення дії ліцензії.

Разом з цим, на момент звернення до суду з вказаним позовом позивачем не було одержано від відповідача будь-яких повідомлень про порушення забезпеченого заставою зобов`язання, яке містило б вимогу про виконання зобов`язання за договором та попередження про звернення стягнення на майно.

Посилаючись на ч.1 ст. 26 Закону України «Про заставу», ч.1 ст. 27, ч.2, 4 ст.28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а також практику Верховного Суду представник позивача вказувала, що чинне законодавство покладало на відповідача обов`язок направити позивачу письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання одночасно з реєстрацією у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження завчасно за 30 календарних днів до реалізації заставленого майна. Однак таких дій відповідач не вчинив, на думку представника свідчить про те, що відповідачем було порушено порядок звернення стягнення на предмет застави, чим порушено право позивача на припинення звернення стягнення на майно шляхом виконання зобов`язання за договором до реалізації майна, що є самостійною та достатньою підставою для застосування до відповідача правових наслідків невиконання обов`язку зі збереження заставленого майна.

Також, посилаючись на ч.1 ст.45, ч.1, 2, 4 ст.48 Закону України «Про заставу», п.4 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України представник вказувала, що чинне законодавство України покладає на відповідача зобов`язання зі збереження майна, що є предметом застави, а у разі його втрати, заставодержатель зобов`язаний відшкодувати заставодавцю усі збитки, заподіяні втратою такого майна. Майно не збереглося у відповідача в натурі внаслідок його протиправних дій, а тому він зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки, завдані порушенням порядку звернення стягнення на майно, яке є предметом застави та повідомлення позивача про порушення забезпеченого заставою зобов`язання. Загальна вартість майна, переданого у заклад відповідачу становить 31921.74 грн, та саме у такому розмірі позивач оцінює понесені збитки, заподіяні внаслідок безпідставної реалізації такого майна відповідачем.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 червня 2023 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає, що судом допущене неправильне тлумачення закону та, зокрема, принципу свободи договору та не застосовано закон, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин. Вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов*язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов*язання. Вважає, що вимога ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є імперативною вимогою законодавства щодо звернення стягнення на предмет застави у позасудовому порядку. Вказує, що судом неправильно розтлумачено принцип свободи договору, не враховано, що дія такого принципу обмежується імперативними вказівками закону, що не дозволяє сторонам відступати від імперативних норм цивільного законодавства при укладенні договору. Наголошує, що судом помилково розтлумачено зміст зазначених правовідносин як такі, що передбачають право відповідача задовольнити свої вимоги за договором шляхом звернення стягнення на предмет застави без додаткового повідомлення скаржника у разі непогашення позивачем суми заборгованості у передбачений договором строк.

Від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що назва позову та зміст позовних вимог свідчать про те, що предметом спірних правовідносин є стягнення з відповідача саме збитків, в позові не оскаржуються умови договору, не вимагається визнання незаконним/недійсним звернення стягнення на предмет застави, вважає, що посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, зазначені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу. Звертає увагу суду на те, що право вимоги скаржника (як заставодавця) щодо відшкодування йому збитків пов*язаних з втратою предмета застави, можливе у разі якщо йому буде відмовлено в поверненні такого майна за умови, що скаржник виконав взяті на себе зобов*язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, в забезпечення яких і було надано предмет застави. На цей час кредит не повернуто, відповідно у відповідача не виник обов*язок повернути предмет застави, а скаржник не має права вимагати його повернення (ст.ст. 28, 45 ЗУ «Про Заставу»).

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним відмовити у її задоволенні з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд перщої інстанції виходив з того, що судовим розглядом не встановлено факту порушення відповідачем цивільного права позивачки, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивачу було задано збитків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 січня 2022 року між сторонами укладено Договір про надання фінансового кредиту №В8- 000000019 (далі - Договір), за яким відповідач (кредитор) надав позивачу (позичальнику) фінансовий кредит в розмірі 30 000,00 грн., а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит не пізніше 18 лютого 2022 року та сплатити відсотки за весь строк користування кредитом.

19 лютого 2022 року між сторонами укладено договір № В8-000000019 - 1-22 від 19 лютого 2022 року «Про внесення змін до договору про надання фінансового кредиту № В8-000000019», відповідно до якого, за домовленістю сторін строк користування та термін повернення фінансового кредиту (боргу) отриманого позичальником подовжено до 26 лютого 2022 року. Позичальник зобов`язався повернути 30 000.00 грн., сплатити відсотки, сума яких на дату повернення кредиту складатиме 630 грн. Пунктом другим даного договору визначено, що у подальшому сторони керуються умовами основного договору з урахуванням змін викладених у цьому договорі. Договір набуває чинності з дати його укладення та є невід`ємною частиною основного договору.

Пунктом 2 Договору сторони погодили, що розмір відсотків за один день користування кредитом складає 0,3% від розміру кредиту, що за строк користування кредитом складає 1980 00 грн. Відсотки нараховуються та сплачуються при повернення кредиту або при продовженні строку користування кредитом. В разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує відсотки за фактичний строк користування, та додатково пеню у розмірі 0% від суми кредиту а кожен день прострочення.

У забезпечення повернення отриманого кредиту та нарахованих відсотків позичальник надала у якості предмета застави належне їй майно, а саме:

1. 1 обручка 585 проби (золото), загальною вагою 3,41 г, чистою вагою 3,36 г, оціночна вартість 3007,20 грн, вага вставки 0,05 г;

2. 1 обручка 585 проби (золото), загальною вагою 3,17 г, чистою вагою 3,12 г, оціночна вартість 2792,40 грн, вага вставки 0,05 г;

3. 1 підвіска з вставкою 585 проби (золото), загальною вагою 0,71 г, чистою вагою 0,61 г, оціночна вартість 545,95 грн, вага вставки 0,1 г;

4. 1 хрест 585 проби (золото), загальною вагою 2,18 г, чистою вагою 2,16 г, оціночна вартість 1933,20 грн, вага вставки 0,02 г;

5. 1 підвіска з вставкою 585 проби (золото), загальною вагою 1,65 г, чистою вагою 1,63 г, оціночна вартість 1458,85 грн, вага вставки 0,02 г;

6. 1 хрест 585 проби (золото), загальною вагою 0,81 г, чистою вагою 0,79 г, оціночна вартість 707,05 грн, вага вставки 0,02 г;

7. 1 каблучка з вставкою 585 проби (золото), загальною вагою 1,62 г, чистою вагою 1,52 г, оціночна вартість 1360,40, вага вставки 0,1;

8. 1 сережка з вставкою 585 проби (золото), загальною вагою 1,36 г, чистою вагою 1,26 г, оціночна вартість 1127,70 грн, вага вставки 0,1 г;

9. 1 сережка з вставкою 585 проби (золото), загальною вагою 1,35 г, чистою вагою 1,25 г, оціночна вартість 1118,75 грн, вага вставки 0,1 г;

10. 1 каблучка з вставкою 585 проби (золото), загальною вагою 2,56 г, чистою вагою 2,46 г, оціночна вартість 2201,70 грн, вага вставки 0,1;

11. 1 каблучка з вставкою 585 проби (золото), загальною вагою 2,27 г, чистою вагою 2,2 г, оціночна вартість 1969,00 грн, вага вставки 0,07;

12. 1 ланцюг 583 проби (золото), загальною вагою 4,38 г, чистою вагою 4,3 г, оціночна вартість 3839,90 грн, вага вставки 0,08 г;

13. 1 підвіска 583 проби (золото), загальною вагою 0,89 г, чистою вагою 0,79 г, оціночна вартість 705,47 грн, вага вставки 0,1 г;

14. 1 підвіска 583 проби (золото), загальною вагою 2,98 г, чистою вагою 2,96 г, оціночна вартість 2643,28 грн, вага вставки 0,02 г;

15. 1 хрест 583 проби (золото), загальною вагою 0,73 г, чистою вагою 0,71 г, оціночна вартість 643,03 грн, вага вставки 0,02 г;

16. 1 підвіска 583 проби (золото), загальною вагою 1,29 г, чистою вагою 1,27 г, оціночна вартість 1134,11 грн, вага вставки 0,02 г;

17. 1 пірсинг з вставкою 500 проби (золото), загальною вагою 1,73 г, чистою вагою 1,5 г, оціночна вартість 1162,50 грн, вага вставки 0,23 г;

18. 1 сережка з вставкою (лом) 500 проби (золото), загальною вагою 0,62 г, чистою вагою 0,52 г, оціночна вартість 403,00 грн, вага вставки 0,1 г;

19. 1 сережка з вставкою 585 проби (золото), загальною вагою 3,75 г, чистою вагою 3,55 г, оціночна вартість 3177,25 грн, вага вставки 0,2 г.

Вартість переданого у заставу майна оцінено у 31 921,74 грн. (п.3 Договору).

Позивач, обгрунтовуючи доводи позову та апеляційної скарги посилався на те, що судом помилково розтлумачено зміст зазначених правовідносин як такі, що передбачають право відповідача задовольнити свої вимоги за договором шляхом звернення стягнення на предмет застави без додаткового повідомлення скаржника у разі непогашення позивачем суми заборгованості у передбачений договором строк.

Відповідно до ст.21 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» застава рухомого майна, яка виникає на підставі договору належить до забезпечувальних обтяжень, при цьому зміст окремих видів забезпечувальних обтяжень встановлюється законом та/або договором.

Статтею 2 ЗУ «Про заставу» визначено, що цим Законом визначаються основні положення про заставу. Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст.20 ЗУ «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 стю 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, під час укладення договору сторони є вільними у виборі умов договору, на власний розсуд та за взаємною згодою визначають умови, порядок розрахунків і платежів.

Отже, між сторонами було врегульвано саме договором, у якому сторони погодили його умови, порядок проведення розрахунків, правові наслідки невиконання договірних зобов`язань, порядок звернення стягнення на предмет застави, тощо.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про порушення відповідачем процедури звернення стягнення на предмет застави не знайшли свого підтвердження, оскільки такий порядок був узгоджений сторонами та чітко деталізований у договорі, який не визнаний не дійсним, не оспорюється сторонами повністю чи в окремих положеннях.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (стаття 1 Закону України «Про заставу»).

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону України «Про заставу»).

Статтею 20 Закону України «Про заставу» визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Пунктом 6 Договору на кредитора (заставодержателя) покладено обов`язок надати позичальнику кредит, на умовах цього договору, зберігати предмет застави до моменту його повернення позичальнику або звернення стягнення на таке майно; повернути предмет застави після погашення суми боргу (кредиту, відсотків, за користування), нараховану пеню у разі прострочення повернення кредиту. При невиконанні договірних зобов`язань, звернути стягнення на предмет застави шляхом набуття права власності на предмет застави або його примусового відчуження від імені позичальника, при цьому спосіб звернення стягнення та відчуження обирається на власник розсуд кредитора (заставодержателя) без додаткового повідомлення позичальника. Право на звернення стягнення у кредитора настає з дати наступної за датою, яка визначена як термін повернення кредиту.

У свою чергу п.7 Договору визначено, що позичальник зобов`язаний надати належний предмет застави, повернути суму кредиту та сплатити відсотки у повному обсязі і термін визначений договором; про дострокове погашення договору повідомити кредитора не пізніше ніж за два банківських дні. Позичальник (заставодавець) має право повернути суму кредиту раніше встановленого терміну, продовжити строк користування та змінити термін повернення кредиту.

Також, відповідно до п.8 Договору позичальник надає право кредитору від його імені повернути кошти, забрати (викупити) предмет застави та розпорядитись ним на власний розсуд за для відшкодування збитків пов`язаних з поверненням кредиту або передоручити таке право будь - якій третій особі без додаткового повідомлення позичальника про замісника. За втрату предмета застави кредитор несе відповідальність у межах його оціночної вартості. Предмети застави на які звернено стягнення поверненню не підлягають і позичальнк втрачає право вимагати повернення заставленого майна.

У пункті 9 Договору позичальник засвідчив своїм підписом про те, що він ознайомлений з правилами надання кредитором фінансових послуг, про факт отримання грошових коштів, у повному обсязі відповідно до умов цього договору та безпосередньо його екземпляру договору, а також про свою згоду на звернення стягнення, продаж та/або викуп майна, що є предметом застави (в разі неповернення отриманого кредиту).

Твердження апелянта про те, що відповідачем порушено процедуру звернення стягнення на предмет застави, оскільки відповідач не направив письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, не зареєстрував відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не спростовує висновків суду про відсутність підстав для відшкодування збитків згідно ст.22, 587 ЦК України та ст.48 Закону України "Про заставу".

Так, судом встановлено, що грошові кошти в розмірі 30 000грн. та передбачені договором відсотки за весь строк користування кредитними коштами позивач відповідачу не повернула.

Доказів того, що вартість заставного майна перевищила заборгованість - суду не надано.

Вважати майно втраченим в розумінні ст.587 ЦК України та ст.48 Закону України "Про заставу" - підстави відсутні.

Також колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відхилення доводів позивача у частині позбавлення можливості виконання її зобов`язання за договором, оскільки позивачем не було вжито всіх заходів для належного виконання зобов`язання, не було використано альтернативного способу виконання зобов`язання за правилами ст.537 ЦК України, а саме виконання зобов`язання внесенням боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу.

З позовної заяви вбачається, що позивач звернувся з позовною заявою про стягнення грошових коштів у рахунок завданих збитків незаконними діями ПТ «Ломбард ПП Базіс.» І Компанія».

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Отже, оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення відповідачем цивільного права позивачки, яке б спричинило їй збитки, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу збитків.

Відтак, позивачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що, у свою чергу, призвело б до ухвалення незаконного рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права і процесуального права.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Ураховуючи наведене та положення ст.375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, 383 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2023 року.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна