Ухвала

від 16.10.2023 по справі 336/3398/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/3398/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/1115/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія:ч.2ст.272КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2023 року м. Запоріжжя

Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченої адвоката ОСОБА_8 ,

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_9 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2023 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Запоріжжя, громадянка України, має середню спеціальну освіту, не заміжня, малолітніх дітей на утриманні не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,

визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК України, та їй призначено покарання у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням робіт з підвищеною небезпекою на виробництві на строк 1 рік.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирався.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Стягнуто з ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.

Стягнуто з ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 200 000 гривень.

Стягнуто з ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_12 моральну шкоду в розмірі 200 000 гривень.

Стягнуто з ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 200 000 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в розмірі 19 032 гривні.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК України, за наступних обставин.

18 листопада 2015 року, машиніст крана агломераційної ділянки цеху плавки електрокорунду нормального (№ 2) ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат», ОСОБА_7 , заступивши на зміну о 07.20 годині, отримала повідомлення від машиніста крана ОСОБА_13 про несправність крана.

В порушення вимог ч.ч. 1, 2 ст. 6, ст. 14 Закону України «Про охорону праці», п. 2.18 Інструкції з охорони праці № 17 для машиністів мостових і козлових кранів та п. 2.6 Типової інструкції з безпечного введення робіт для кранівників (машиністів крану мостового типу, мостових, козлових, напівкозлових) (НПАОП 0.00-5.18-96) ОСОБА_7 при виявлені несправності, що заважають безпечній роботі крана реєстр. № 18711, під час його огляду не доповіла працівнику, відповідальному за утримання вантажопідіймальних кранів у справному стані і працівнику, відповідальному за безпечне проведення робіт вантажопідіймальними кранами.

Замість цього вона звернулась до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які на її звернення піднялися на міст крана, підійшли до візка МТГ10Т40 крана для огляду та перевірки механізму розкриття та закриття грейфера. ОСОБА_15 , стоячи на візку біля неогородженого проміжного валу приводу розкриття та закриття грейфера, через ОСОБА_14 , який знаходився біля люка кабіни крана, дав команду ОСОБА_7 , щоб та набрала із засіки грейфер вугілля і з повним грейфером виконала його підйом та опускання для перевірки приводів, які знаходяться на візку, під навантаженням.

ОСОБА_7 в порушенні вимог ч.ч. 1, 2 ст. 6, ст. 14 Закону України «Про охорону праці», п. 3.10.3 Інструкції з охорони праці №17 для машиністів мостових і козлових кранів та 3.10.3 Типової інструкції з безпечного введення робіт для кранівників (машиністів крану мостового типу, мостових, козлових, напівкозлових) (НПАОП 0.00-5.18-96) виконувала команди електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування агломераційної дільниці цеху плавки електрокорунду нормального (№ 2) ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» (бригадир) ОСОБА_15 , який не перебував в зоні її особистої видимості, на момент включення рубильника і механізмів крана.

Під час переміщення візка, горизонтальна пов`язь металевих ферм покрівлі, яка знаходилася за спиною ОСОБА_15 , збила останнього з ніг і він впав на проміжний вал розкриття та закриття грейфера, що обертався. Проміжним валом, який обертався захопило спеціальний одяг (куртка утеплена) ОСОБА_15 і почало намотувати його на вал, що призвело до травмування та загибелі ОСОБА_15 внаслідок множинних переломів кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органі.

Таким чином дії машиніста крана дільниці з виробництва агломерату цеху плавки електрокорунду нормального № 2 ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» ОСОБА_7 не відповідали вимогам ст.ст. 6, 14 Закону України «Про охорону праці» і вимог пунктів 2.18, 3.10.3 Інструкції з охорони праці №17 для машиністів мостових і козлових кранів, затвердженої наказом Голови Правління ПрАТ «Запорожабразив» від 15.09.2003 р. № 438 та переглянутої наказом від 08.09.2015 № 162; пунктів 2.6, 3.10.3 Типової інструкції з безпечного ведення робіт для кранівників (машиністів кранів мостового типу, мостових, козлових, напівкозлових) (НПАОП 0.00-5.18-96), затвердженої наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 20.03.1996 № 4 5, яка при виявленні несправностей, що заважають безпечній роботі крана реєстр. № 18711, під час його огляду, не доповіла працівнику, відповідальному за утримання вантажопідіймальних кранів у справному стані i працівнику, відповідальному за безпечне проведення робіт вантажопідіймальними кранами, а також виконувала команди ОСОБА_15 , який перебував поза зоною її особистої видимості, на момент включення рубильника і механізмів крана в порушення вищевказаних вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

Допущені відступи та порушення в діях ОСОБА_7 від вимог вищезазначених законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням нещасного випадку з електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування агломераційної дільниці цеху плавки електрокорунду нормального (№ 2) ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» (бригадир) ОСОБА_15 .

В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію судом її дій, вважає вирок суду незаконним у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, внаслідок своєї суворості.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що під час судового розгляду вона попросила вибачення у потерпілих та пояснила, що всі ці 8 років не може спати спокійно та переживає вказані події, оскільки потерпілий ОСОБА_15 був хорошим працівником та людиною, але у вказаних обставинах вона не мала можливості уникнути цього нещасного випадку.

Крім того, при призначенні покарання судом не враховано відсутність у неї судимостей, необережну форму вини та стан її здоров`я.

Враховуючи, що з моменту вказаних подій пройшло 8 років, то покарання з реальним із відбуванням не має будь-якого сенсу, унеможливлює мету та ціль самого покарання.

Просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та призначити більш м`яке покарання без ізоляції від суспільства шляхом застосування ст.ст. 69, 75 КК України.

Від представника потерпілої ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 на адресу апеляційного суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 , в яких вона зазначає, що суд першої інстанції в повній мірі встановив та належним чином оцінив і врахував всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання, просить апеляційну скаргу обвинуваченої залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок без змін.

У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченої адвокат ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу та зазначив, що злочин, вчинений обвинуваченою, характеризується необережною формою вини, з моменту вчинення злочину пройшло багато часу, в ході судового розгляду також було встановлено вину інших осіб, тому з урахуванням віку обвинуваченої та її стану здоров`я, просив апеляційну скаргу задовольнити.

Обвинувачена ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду підтримала свою апеляційну скаргу без доповнень.

Потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_9 ,та представникпотерпілої адвокат ОСОБА_10 у судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти задоволення апеляційної скарги, зазначили, що обвинувачена не розкаялась, просили вирок суду залишити без змін.

Прокурор у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначив, що в наслідок злочину, вичиненого обвинуваченою загинула людина.

Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченої та її захисника, потерпілих та представника потерпілої, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченій останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченої за ч. 2 ст. 272 КК України є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, і в апеляційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що обвинувачена фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз`яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов`язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів; встановив відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання; дав належну оцінку даним про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, не є особою пенсійного віку, на утриманні неповнолітніх дітей не має, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.

Колегія суддів також враховує лише часткове визнання обвинуваченою своєї вини, тяжкі наслідки від злочину у вигляді смерті ОСОБА_15 , позицію потерпілих, які в суді першої інстанції просили призначити обвинуваченій суворе покарання, а апеляційному суді категорично заперечували проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченої.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченою можливо лише з призначенням ОСОБА_7 основного покарання у виді обмеження волі, і підстави як для застосування ст.ст. 69, 75 КК України до вказаного покарання, так і пом`якшення їй розміру призначеного покарання, відсутні.

Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Колегія суддів вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та даним про її особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.

При цьому, як вбачається з вироку суду, за ч. 2 ст. 272 КК України ОСОБА_7 було призначене покарання не в максимальних межах санкції статті, що також не свідчить про несправедливість призначеного покарання через його суворість.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2018 року у справі № 51-2776км18 (єдиний унікальний номер 524/5999/17), термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

З огляду на часткове визнання вини, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, тяжкість наслідків від злочину, позицію потерпілих, а також дані про особу обвинуваченої, у суду першої інстанції не було правових підстав для призначення ОСОБА_7 більш м`якого основного покарання, ніж у виді 2 років обмеження волі, яке, на переконання колегії суддів, не є явно несправедливим через суворість.

На переконання колегії суддів, підстави для призначення ОСОБА_7 покарання на підставі ст. 69 КК України також відсутні, оскільки обставини справи та дані про особу обвинуваченої не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом`якшення покарання.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченої з приводу неналежного врахування судом першої інстанції відсутності судимостей та необережної форми вини, оскільки як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд врахував вказані обставини при призначенні обвинуваченій покарання та прийшов до висновку про можливість призначення їй за ч. 2 ст. 272 КК України, покарання не в максимальних межах санкції.

На переконання колегії суддів, стан здоров`я обвинуваченої не може бути підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України або застосування ст. 69 КК України, оскільки в місцях обмеження волі функціонують медичні частини, що не перешкоджатиме її лікуванню під час відбування призначеного покарання.

Тривалість кримінального провадження також не може бути підставою для звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням.

Крім того,колегія суддіввважає,що призначивши покарання у виді обмеження волі обвинуваченій ОСОБА_7 , суд першої інстанції дотримався вимог чинного законодавства, і такий висновок узгоджується з позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду від 24 січня 2023 року по справі № 723/4583/21 (провадження № 51-2846км22).

Так, відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 КК України, обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначається, крім іншого, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

За загальними правилами, визначеними ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Таким чином, кримінальний закон не пов`язує призначення покарання з оформленням та отриманням певного виду пенсії, натомість пов`язує з досягненням особою пенсійного віку, який слід вважати 60 років.

При цьому, колегією суддів установлено, що станом на день ухвалення вироку ОСОБА_7 виповнилося 55 років, а при встановленні даних про особу обвинуваченої ОСОБА_7 з`ясовано, що пенсію за віком вона не отримує та за її отриманням не зверталася.

Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2023 року відносно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК України, залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

Дата документу Справа № 336/3398/20