Рішення

від 26.10.2023 по справі 927/820/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

26 жовтня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/820/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Тар-Укртранс

код ЄДРПОУ 38637022; вул. Спартака, 59, Б, м. Пирятин, Полтавська область, 37001

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Ічнянське

код ЄДРПОУ 42496078

вул. Ковалівка, 49, м. Ічня, Чернігівська область, 16700

предмет спору: про стягнення 1592794,70 грн

Учасники справи не з`явились.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Тар-Укртранс» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ічнянське» про стягнення 1 592 794,70 грн, з яких: 1265263,60 грн основної заборгованості, 270385,09 грн пені, 16224,73 грн трьох відсотків річних, 40921,40 грн інфляційних збитків.

Поданий позов мотивований порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №Т1310221 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем від 13 жовтня 2022 року.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19 червня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 13 липня 2023 року; встановлено учасникам справи процесуальні строки.

Про отримання відповідачем 22 червня 2023 року ухвали господарського суду від 19 червня 2023 року свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення у матеріалах справи.

Ухвала від 19 червня 2023 року, направлена на адресу позивача, повернулась неврученою до суду з відміткою поштового зв`язку: «за закінченням терміну зберігання».

10 липня 2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив стосовно позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин та на те, що ним сплачено суму основної заборгованості загальним розміром 1265263,60 грн, у доказ чого відповідач додає до відзиву на позовну заяву платіжні інструкції від 23 червня 2023 року та від 04 липня 2023 року на загальну суму 1265263,67 грн, зазначивши при цьому, що порушення строків оплати за договором сталося з незалежних від відповідача причин.

13 липня 2023 року від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 13 липня 2023 року повноважні представники сторін не з`явились. 13 липня 2023 року у судовому засіданні суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 календарних днів; закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 06 вересня 2023 року.

27 липня 2023 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтвердив факт сплати основного боргу у розмірі 1265263,60 грн, разом з цим позивач заперечив щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, зазначивши при цьому, що відповідач жодного разу не звертався до позивача з повідомленням про настання обставин непереборної сили та не надав доказів того, що внаслідок військових дій було знищено, пошкоджено чи захоплено врожай зернових культур, що був зібраний у межах дії договору №Т1310221 від 13 жовтня 2022 року.

До початку судового засідання 06 вересня 2023 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Крім того, до початку судового засідання 06 вересня 2023 року від відповідача надійшло клопотання про зменшення заявленої до стягнення заборгованості (штрафних санкцій). Мотивуючи подане клопотання відповідач у клопотанні зазначив, що на його думку розмір заявлених штрафних санкцій є непомірним та завищеним, і відповідач має право на їх зниження, на підставі статті 233 Господарського кодексу України, а також просить взяти до уваги той факт, що відповідачем основне зобов`язання за договором виконано у повному обсязі. Крім того, відповідач у своєму клопотанні посилається на настання форс-мажорних обставин, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації.

У судове засідання 06 вересня 2023 року повноважні представники сторін не з`явились. 06 вересня 2023 року у судовому засіданні суд ухвалив, що розгляд справи по суті відбудеться 28 вересня 2023 року.

До початку судового засідання 28 вересня 2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання, яке відбудеться 28 вересня 2023 року без участі повноважного представника відповідача.

До початку судового засідання 28 вересня 2023 року від позивача надійшло пояснення щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, у якому позивач заперечив щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій.

У судовому засіданні 28 вересня 2023 року суд перейшов до розгляду справи по суті; суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті на 26 жовтня 2023 року.

26 жовтня 2023 року учасники справи у судове засідання не з`явились.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

13 жовтня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Тар-Укртранс (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ічнянське (орендар) було укладено договір №Т1310221 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі - техніка) разом із обслуговуючим персоналом (далі - екіпажем), а орендар зобов`язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.

Згідно пунктів 3.1.-3.3. договору техніка повинна бути передана орендодавцем та прийнята орендарем в термін до 13 жовтня 2022 року, або в інший термін, додатково погоджений сторонами. Передача техніки здійснюється за місцезнаходженням орендаря. Передача техніки в оренду здійснюється сторонами за актом приймання-передачі. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється печатками орендаря та орендодавця (за наявності у орендодавця печатки). Орендар зобов`язаний у присутності орендодавця перевірити справність, кількість та комплектність техніки. Після підписання представником орендаря акту приймання-передачі техніка вважається такою, що передана в належному стані.

Відповідно до пунктів 4.1.-4.2. договору техніка вважається переданою в оренду з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі. Строк оренди техніки погоджується сторонами у додатках до цього договору.

Розмір орендної плати становить 23520,00 грн, у т.ч. ПДВ 3920,00 грн за один день. Розмір орендної плати може коригуватись, що відображається у актах приймання-передачі наданих послуг. Підписанням актів приймання-передачі наданих послуг сторони погоджуються на відкоригований розмір орендної плати. Орендна плата сплачується орендарем у гривнях шляхом безготівкового перерахування на особовий рахунок орендодавця з дати підписання акту наданих послуг та надання рахунка відповідно до фактично наданих послуг відповідно до порядку вказаному у додатках до цього договору /п.5.1.-5.3. договору/.

Відповідно до п. 6.2.3. договору орендар за цим договором зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за цим договором.

У разі порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання /п. 8.1 договору/.

Згідно пунктів 6 Додаткової угоди №1 від 13 жовтня 2022 року та Додаткової угоди №2 від 13 жовтня 2022 року до Договору орендна плата сплачується орендарем у гривнях шляхом безготівкового перерахування на особовий рахунок орендодавця наступним чином:

-оплата 80% вартості орендної плати, здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання акту наданих послуг та надання рахунка відповідно до фактично наданих послуг;

-оплата другої частини (залишку) вартості орендної плати, здійснюються протягом 5 (п`яти) банківських днів після надання орендодавцем акту наданих послуг, але не раніше отримання орендарем квитанції(ій) про реєстрацію податкової(их) накладної(их)/розрахунку(ів) коригування в ЄРПН, на 100% кількості наданих послуг, відповідно до пп.6.1.14. цього Договору та отримання орендарем від орендодавця всіх підписаних сторонами первинних документів, що підтверджують надання послуг з оренди техніки, орендодавцем орендарю.

Актом надання послуг №209 від 01 листопада 2022 року сторони засвідчили, що орендодавцем було надано в оренду орендарю сільськогосподарську техніку з екіпажем за договором №Т1310221 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем від 13 жовтня 2022 року на загальну суму 708483,89 грн з ПДВ. Акт підписано та скріплено печатками обох сторін.

Актом надання послуг №228 від 18 листопада 2022 року сторони засвідчили, що орендодавцем було надано в оренду орендарю сільськогосподарську техніку з екіпажем за договором №Т1310221 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем від 13 жовтня 2022 року на загальну суму 556779,78 грн з ПДВ. Акт підписано та скріплено печатками обох сторін.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1,6 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У відповідності до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ст. 760 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина 5 статті 762 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Враховуючи зміст укладеного між сторонами договору суд доходить висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наведеного вище вбачається, що позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, що підтверджується актами надання послуг №209 від 01 листопада 2022 року та №228 від 18 листопада 2022 року, які підписано та скріплено печатками обох сторін, копії яких міститься у матеріалах справи /а.с. 8-9/, з чим погодився відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначивши при цьому, що порушення строків оплати сталося з незалежних від відповідача причин.

Станом на дату звернення з позовом до суду відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 1265263,60 грн.

10 липня 2023 року відповідачем був поданий відзив на позовну заяву, у якому відповідач повідомив про сплату позивачу суми основного боргу у розмірі 1265263,60 грн, у доказ чого відповідачем надано суду копії платіжних інструкцій від 23 червня 2023 року та від 04 липня 2023 року на загальну суму 1265263,67 грн. З наведеного вбачається, що відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 1265263,60 грн після відкриття провадження у даній справі.

Позивач у відповіді на відзив підтвердив факт сплати відповідачем основного боргу у розмірі 1265263,60 грн після відкриття провадження у даній справі та просив суд стягнути з відповідача 270385,09 грн пені, 16224,73 грн трьох відсотків річних та 40921,40 грн інфляційних збитків.

Згідно п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

На підставі викладеного вище, враховуючи те, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 1265263,67 грн, суд дійшов висновку закрити провадження у справі у частині стягнення 1265263,67 грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 270385,09 грн пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Пунктами 4 та 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Пунктом 8.5. укладеного між сторонами договору сторони передбачили, що за несплату орендодавцю орендної плати орендар за кожний день прострочення платежу сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

Згідно статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина 3 статті 551 ЦК України дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов`язання збитків; за наявності інших обставин, що мають істотне значення. При чому законодавцем не визначено переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Зокрема, істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов`язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, тощо.

Правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

За змістом укладеного між сторонами договору та положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, що регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума пені у визначеному договором розмірі є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

В обґрунтування клопотання щодо зменшення заявлених до стягнення сум неустойки відповідач зазначає, що своїми діями не заподіяв позивачеві жодних збитків, а несвоєчасна оплата основного боргу була зумовлена причинами, які не залежали від волі відповідача.

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, у першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі №927/184/13-г (927/1074/20).

З огляду на викладене, враховуючи наявні у справі матеріали, наведені доводи сторін, а також той факт, що у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків чи настання для нього інших негативних наслідків, враховуючи поведінку кожної із сторін, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача у частині зменшення заявленої до стягнення суми пені та зменшити розмір пені на 90% до 27038,51 грн.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 16224,73 грн трьох відсотків річних за період з 01.01.2023 по 05.06.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Підстави для зменшення трьох відсотків річних у суду відсутні, оскільки чинне законодавство не передбачає підстав такого зменшення.

Оскільки, судом встановлено наявність прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань, дослідивши поданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 16224,73 грн трьох відсотків річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 40921,40 грн інфляційних за період з січня 2023 по квітень 2023 (включно) суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц та від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

Підстави для зменшення інфляційних нарахувань у суду відсутні, оскільки чинне законодавство не передбачає підстав для зменшення інфляційних нарахувань.

Оскільки, судом встановлено наявність прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань, з огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення інфляційних втрат у сумі 40921,40 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки суд закрив провадження у частині стягнення з відповідача 1265263,67 грн основного боргу, судовий збір, який був сплачений за цю частину позовних вимог, у розмірі 18978,96 грн підлягає поверненню позивачу, за його клопотанням.

З урахуванням викладеного, за відсутності поданого клопотання позивача про повернення судового збору, сплаченого при поданні позову, питання щодо повернення сплаченого ним судового збору з бюджету у розмірі 18978,96 грн судом не вирішується.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1262,77 грн.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 126, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Закрити провадження у справі у частині стягнення 1265263,67 грн основного боргу.

2.Позовні вимоги задовольнити частково.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ічнянське (код ЄДРПОУ 42496078; вул. Ковалівка, 49, м. Ічня, Чернігівська область, 16700) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тар-Укртранс (код ЄДРПОУ 38637022; вул. Спартака, 59, Б, м. Пирятин, Полтавська область, 37001) 27038,51 грн пені, 40921,40 грн інфляційних нарахувань, 16224,73 грн 3% річних, 1262,77 грн судового збору.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 26 жовтня 2023 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/