Постанова

від 19.10.2023 по справі 760/30800/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №760/30800/21 Головуючий у І інстанції - Українець В.В. апеляційне провадження №22-ц/824/12163/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

за участю секретаря судового засідання Ковтун М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Київської міської ради, в якому просив визнати за ним право власності на 3/5 частини земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:72:169:0003).

В обґрунтування позову зазначав, що 10 лютого 2020 року ОСОБА_3 подарував йому 2/5 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

18 березня 2020 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/5 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час укладення зазначених договорів дарування не було вирішено питання щодо відчуження земельної ділянки.

Вказував, що на даний момент він немає можливості оформити право власності на земельну ділянку у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 . Останній був знайдений мертвим в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .

За цим фактом Солом`янським УП ГУ НП у м. Києві відкрито кримінальне провадження №12021100090001220 від 11 травня 2021 року.

Відповідно до відомостей Міського земельного кадастру земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:72:169:0003) передана рішенням Київської міської ради від 07 липня 1998 року №65 у спільну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 без визначення часток, які в подальшому отримали Державні акти на право приватної власності на землю.

ОСОБА_3 , який був власником 3/5 частин будинку, 19 лютого 2001 року був виданий Державний акт на право власності на землю.

Таким чином, уважав, що з набуттям ним права власності на 3/5 частин житлового будинку, до нього в силу положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, тобто на 3/5 частини.

На підставі викладеного позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2023 року позов задоволено частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:169:0003.

Не погоджуючись з указаним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову частково та визнання за ним права власності на частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:169:0003.

У мотивування скарги зазначає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції обмежився дослідженням Державного акту на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого померлому ОСОБА_3 належала на праві власності частина земельної ділянки.

Вказує, що місцевий суд не з`ясовував та не досліджував обставини отримання ОСОБА_3 у власність 3/5 частин будинку та чи користувався він на законних підставах іншими частинами у праві спільної власності земельної ділянки після того, як набув у власність частину будинку.

Наголошує також на тому, що позивачу на даний час достеменно відомо, що попередній власник користувався до моменту укладення договору дарування будинку земельною ділянкою (під будинком) у розмірі частина, у зв`язку з чим уважає, що для відновлення його порушеного права достатньо визнати за ним право власності на частину земельної ділянки, а не на 3/5 частини, що становитиме 50% земельної ділянки, тоді як 3/5 частини придбаного ним будинку становить 60% будинку, а відтак при цьому права інших осіб порушені не будуть.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги частково, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі положень статті 120 ЗК України право власності на земельну ділянку, на якій розміщено житловий будинок, одночасно переходить від відчужувача ОСОБА_3 (попереднього власника) такого об`єкта до набувача ( ОСОБА_1 ) у розмірі належної ОСОБА_3 частки у праві спільної власності на такий об`єкт - земельну ділянку.

Враховуючи, що ОСОБА_3 належала 1/4 частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , позивач має право на отримання права власності саме на 1/4 частину спірної земельної ділянки, а не на 3/5 частини.

У позивача існують перешкоди для оформлення права власності на земельну ділянку.

Проте, колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами першою, четвертою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом установлено, що 10 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 2/5 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

18 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/5 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час укладення зазначених договорів дарування не було вирішено питання щодо відчуження земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 був знайдений мертвим в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .

За цим фактом Солом`янським УП ГУ НП у м. Києві було відкрито кримінальне провадження №12021100090001220 від 11 травня 2021 року.

З відповіді Київського відділу державної реєстрації смерті ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 19 січня 2022 року вбачається, що у відділі не проводилась державна реєстрація смерті ОСОБА_3 , 1949 року народження.

Також, у матеріалах справи міститься копія постанови про закриття кримінального провадження №12021100090001220, з якої вбачається, що померлим невстановленим чоловіком, віком приблизно 60-70 років являється ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та раніше проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 . Висновком експертного дослідження визначено, що встановити причину смерті неможливо, ушкоджень при дослідженні трупа не виявлено. У зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення кримінальне провадження закрито.

Спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_4 не заводилась.

Відповідно до відомостей Міського земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:169:0003 передана рішенням Київської міської ради від 07 липня 1998 року №65 у спільну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 без визначення часток.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що з набуттям права власності на 3/5 частин житлового будинку, до нього в силу положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, тобто на 3/5 частини.

Відповідно до частин першої, другої статті 377 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Вказані норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі собою не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори й інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права й інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміну неналежного відповідача здійснюють у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета й підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконують під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року у справі №204/8118/14-ц.

За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року в справі №823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

У позовній заяві ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до Київської міської ради, вказував про те, що на даний момент він немає можливості оформити право власності на земельну ділянку у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , якому земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:169:0003 передана рішенням Київської міської ради від 07 липня 1998 року №65 у спільну власність з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без визначення часток.

Таким чином, Київська міська рада є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки позивачем не доведено того, що відповідач ставить під сумнів наявність його права власності на спірне нерухоме майно.

Співвласників вказаної земельної ділянки, прав та обов`язків яких вимоги позивача прямо стосуються, не було залучено до участі у справі в якості відповідачів.

Зважаючи на викладене, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, ухвалив рішення, яким вирішив спір по суті за неналежного складу відповідачів, не встановивши належний суб`єктний склад у даних правовідносинах.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, за обставин, коли ОСОБА_1 позов про визнання права власності на частину земельної ділянки пред`явлено до неналежного відповідача, судом першої інстанції не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунути такі недоліки, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

При цьому, посилання позивача на те, що ОСОБА_3 , який був власником 3/5 частин будинку, 19 лютого 2001 року був виданий Державний акт на право власності на землю, є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:169:0003 передана рішенням Київської міської ради від 07 липня 1998 року №65 у спільну власність особам: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без визначення часток, на підставі якого видано державний акт.

Згідно частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Наведені порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для задоволення апеляційної скарги частково, скасування рішення суду згідно з вимогами частини першої статті 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2023 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник