Постанова

від 18.10.2023 по справі 760/14507/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2023 року м. Київ

Справа № 760/14507/21

Провадження: № 22-ц/824/10308/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Ратич Христини Олегівни в інтересах ОСОБА_1

на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Зуєвич Л.Л.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна,

у с т а н о в и в:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 серпня 2020 року ОСОБА_2 отримала від нього кошти у розмірі 65 000 доларів США. Для підтвердження передання/отримання зазначених грошових коштів ОСОБА_2 19 серпня 2020 року було видано розписку, зі змісту якої випливало, що відповідачка отримала грошові кошти в сумі 65 тисяч доларів США від позивача за виконані роботи згідно договору № 1/19 про співпрацю щодо впровадження та реалізації проекту приватного дитячого садочка «Active Child School».

При цьому, договір № 1/19 про співпрацю щодо впровадження та реалізації проекту приватного дитячого садочка «Active Child School» було укладено 24 грудня 2019 року між ТОВ «Навчальний центр педагогів дошкільної освіти» в особі директора Співакової Л.О. - з однієї сторони та ТОВ «Школа Активної Дитини Голосієво» (поточна назва після зміни найменування ТОВ «РІТ-УКРАЇНА ПЛЮС») в особі директора Гулевець О.І. - з іншої сторони.

Наголошував, що ні позивач, ні відповідач не є сторонами вказаного договору, він, позивач, не має жодного відношення до сторін такого договору, не є та ніколи не був, ні їх засновником, ні керівником.

Окрім того, ні позивач, ні відповідач не наділені жодними правами та не виконують жодних обов`язків відповідно до положень самого договору перед ТОВ «Школа Активної Дитини Голосієво» чи ТОВ «Навчальний центр педагогів дошкільної освіти».

Сторонами до моменту передачі вказаних коштів не було будь-яких інших договірних зобов`язань, а також інших обставин, що слугували б правовою підставою для отримання коштів, породжувало б якісь зобов`язання стосовно один одного.

Вважав, що ОСОБА_2 набула грошові кошти в розмірі 65000 доларів США, не маючи на це жодної правової підстави, оскільки між сторонами ніколи не виникало ніяких правовідносин як щодо виконання умов договору конкретно так і загалом в рамках цивільних правовідносин.

За викладених обставин, просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 65 000 доларів США, що еквівалентно станом на 01 червня 2021 року 1 784 900 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвоката Ратич Х. О. в інтересах ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції встановив, що між учасниками справи не було вчинено/укладено будь-якого правочину, на виконання якого ОСОБА_1 було передано відповідачці 65000 доларів США, що виключає правову підставу передачі зазначених коштів.

Окрім того, вказувала, що суд першої інстанції зобов`язаний був визначити, який спосіб захисту прав та інтересів є належним, та які правові норми підлягають застосуванню, більш того суд повинен був кваліфікувати спірні правовідносини та застосувати правильну норму права.

Зауважила, що суд не вірно застосував норми ст. 1215 ЦК України, яка з огляду на викладені обставини справи, не підлягає застосуванню.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Адвокат Гарбузко О. М. в інтересах ОСОБА_2 у відзиві заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року не може застосовуватись до спірних правовідносин між сторонами, оскільки відповідно змісту наведеної постанови, перед судом стояло питання щодо неможливості встановлення розміру збитків, що є справою з іншим предметом спору.

Відмітив, що спірні кошти не підлягають поверненню, оскільки сплачені були за вже виконанні роботи, надані послуги.

Аргументи представника скаржника щодо відсутності правової підстави для передачі коштів за відсутності договору, чи/або правочину між сторонами, вважав необґрунтованими, адже вказаний факт підтверджується як розпискою, що слугує підтвердженням передачі грошових коштів, так і наданими письмовими поясненнями ТОВ «Навчальний центр педагогів дошкільної освіти» про наявні взаємовідносини між позивачем та відповідачем.

В судовому засіданні адвокат Ратич Х. О. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Адвокат Гарбузко О. М. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи, та встановлено судом, 24 грудня 2019 року було укладено № 1/19 про співпрацю щодо впровадження та реалізації проекту приватного дитячого садочка «Active Child School», який укладено між товариством з обмеженою відповідальністю «Навчальний центр педагогів дошкільної освіти», в особі директора Співакової Людмили Олександрівни, - з однієї сторони, та товариством з обмеженою відповідальністю «ШКОЛА АКТИВНОЇ ДИТИНИ ГОЛОСІЄВО», в особі директора Гулевець Олени Іванівни, - з другої сторони (т. 1, а.с. 19-28).

19 серпня 2020 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 кошти у розмірі 65000 доларів США за виконані роботи згідно Договору №1/19 про співпрацю щодо впровадження та реалізації проекту приватного дитячого садочку «Active Child School», що підтверджується розпискою (т. 1, а. с. 18):

27 квітня 2021 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 з претензією про повернення коштів, отриманих відповідно до розписки від 19 серпня 2020 року. (т. 1, а. с. 50-52):

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що поведінка позивача є суперечливою, враховуючи, що він власним підписом скріпив розписку про отримання відповідачем від нього 65 000 доларів США з посиланням на договір № 1/19 про співпрацю щодо впровадження та реалізацію проекту приватного дитячого садка, проте, наразі вимагає повернення таких коштів, стверджуючи, що не має відношення до вказаного договору. Суд відмітив, що безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що у неї відсутнє зобов`язання для їх сплати, проте здійснює таку сплату.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 ЦК України).

Отже, за змістом даної норми під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до положень ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п.4.1. рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venirecontra factumproprium(заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «nonconceditvenirecontrafactumproprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venirecontrafactumpropriumзнаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Схожий по суті висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах» (п.8.26).

Тлумачення положень глави 83 ЦК України у системному зв`язку із визначеними у п.6 ст.3 ЦК України принципами справедливості, добросовісності та розумності свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Як убачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 65000 доларів США за виконанні роботи згідно Договору №1/19 про співпрацю щодо впровадження та реалізації проекту приватного дитячого садочку «Active Child School».

Позивач стверджує, що ні він, ні відповідачка ОСОБА_2 не є учасниками цього договору.

Тобто, між сторонами були відсутні договірні зобов`язання.

Отже, позивач добровільно та за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, передав кошти відповідачу, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача, а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає можливість визначення спірних кортів, як безпідставно набутих відповідачем.

Аналогічна правова позиція, на яку вірно послався суд першої інстанції, викладена у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21, зокрема, зазначено, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач у справі сплатив кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків), а відтак відсутні підстави для задоволення вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги із посиланням на те, що суд першої інстанції повинен був встановити належний спосіб захисту прав та інтересів позивача, кваліфікувати спірні правовідносини та застосувати правильну норму права, оскільки встановлені обставини справи вказують на те, що позивачем не доведено, що його права та законні інтереси були порушені відповідачем.

Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, сформованої позивачем в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Ратич Х. О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України,суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Ратич Христини Олегівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено24 жовтня 2023 року

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова