Постанова

від 25.10.2023 по справі 460/12167/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/12167/23 пров. № А/857/14800/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Мікули О. І.,

суддів Гудима Л. Я., Ніколіна В. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі №460/12167/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до Приватного підприємства "Импульс" про стягнення податкового боргу,-

суддя в 1-й інстанції Дорошенко Н. О.,

час ухвалення судового рішення 18 липня 2023 року,

місце ухвалення судового рішення м. Рівне,

дата складання повного тексту судового рішення 18 липня 2023 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - Головне управління ДПС у Рівненській області звернувся в суд з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Импульс", в якому просило стягнути кошти з відповідача, який має податковий борг, з рахунків такого платника на суму 38890,03 грн та накласти арешт на кошти Приватного підприємства "Импульс" на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах у межах суми податкового боргу у розмірі 38890,03 грн.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 року позовну заяву в частині позовних вимог про накладення арешту на кошти у банках повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що оскільки стягнення сум податкового боргу передбачає певний механізм способів його стягнення та не обмежується лише стягненням податкового боргу з розрахункових рахунків у банках платника податків. Зазначає, що арешт на кошти боржника на рахунках накладається у розмірі суми стягнення податкового боргу заявленої в позовній заяві. Дві вимоги, які заявлені в позовній заяві являються пов`язаними між собою, тому у даному випадку, вимога щодо арешту на кошти боржника на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах є заходом забезпечення вимоги про стягнення податкового боргу з боржника в примусовому порядку. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви в частині позовних вимог про накладення арешту на кошти у банках та просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.2 ст. 312 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Матеріалами справи стверджується, що Головне управління ДПС у Рівненській області звернулося в суд з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Импульс", в якому просило стягнути кошти з відповідача, який має податковий борг, з рахунків такого платника на суму 38890,03 грн та накласти арешт на кошти Приватного підприємства "Импульс" на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах у межах суми податкового боргу у розмірі 38890,03 грн.

Ухвалою судді від 24 травня 2023 року позовну заяву в частині позовних вимог про накладення арешту на кошти у банках було залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду доказів сплати суми судового збору у розмірі 2684,00 грн.

01 червня 2023 року на виконання вимог ухвали суду представником позивача подано клопотання, в якому зазначає, що стягнення податкового боргу з платника податків має декілька заходів забезпечення, одним з яких є арешт на кошти боржника на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах. Тобто арешт на кошти боржника на рахунках накладається у розмірі суми стягнення податкового боргу заявленої в позовній заяві. Дві вимоги, які заявлені в позовній заяві є пов`язаними між собою, тому у даному випадку, вимога щодо арешту на кошти боржника на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах є заходом забезпечення вимоги про стягнення податкового боргу з боржника в примусовому порядку.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач повинен сплатити судовий збір, звернувшись в суд з таким позовом, оскільки відповідно до внесених змін податковий орган звільняється від сплати судового збору у тих справах, предметом судового розгляду в яких є, зокрема, стягнення податкового боргу, разом з тим, позивач не усунув недоліків позовної заяви, не сплатив судовий збір, тому наявні підстави для повернення позовної заяви.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч.1,2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Відповідно до ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За змістом п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Як вбачається з матеріалів справи, повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог після залишення її без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не сплатив судовий збір та податковий орган не звільняється від сплати судового збору у вказаній категорії справ.

Разом з тим, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір» №3674-VI від 08 липня 2011 року.

Ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» визначає коло осіб, звільнених від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно з п.2 ч.2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу» №2719-ХІ від 03 листопада 2022 року внесено зміни та доповнено пунктом 27 частину першу статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, відповідно до внесених змін податковий орган звільняється від сплати судового збору у тих справах, предметом судового розгляду в яких є, зокрема, стягнення податкового боргу.

Відповідно до п.95.1 ст.95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Матеріалами справи стверджується, що предметом заявлених вимог у цій справі є стягнути кошти з відповідача, який має податковий борг, з рахунків такого платника на суму 38890,03 грн та накласти арешт на кошти Приватного підприємства "Импульс" на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах у межах суми податкового боргу у розмірі 38890,03 грн.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 ПК України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета.

Згідно з п.94.2 ст.94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

За змістом абз.2 пп.94.6.2 п.94.6 ст.94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Разом з тим, Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

При цьому, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 ПК України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме: питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що у розумінні пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України арешт коштів платника податків на рахунках, що знаходяться у банківських установах є одним із способів забезпечення погашення податкового боргу, а підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового борг, а тому у спірних правовідносинах вимога про накладення арешту на кошти Приватного підприємства "Импульс" на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах у межах суми податкового боргу у розмірі 38890,03 грн є заходом забезпечення вимоги про стягнення податкового боргу з боржника в примусовому порядку.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог про накладення арешту на кошти Приватного підприємства "Импульс" на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах у межах суми податкового боргу у розмірі 38890,03 грн, дійшов передчасного висновку, оскільки поняття «стягнення податкового боргу» не потрібно трактувати у вузькому розумінні дослівно.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними, такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Згідно з ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З врахуванням наведених вище правових норм та встановлених фактичних обставин справи у їх сукупності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, тому оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.242, 243, 246, 250, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325 КАС України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі №460/12167/23 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді Л. Я. Гудим В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 25 жовтня 2023 року.