Постанова

від 16.10.2023 по справі 464/1543/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/1543/23 Головуючий у 1 інстанції: БЕСПАЛЬОК О.А.

Провадження № 22-ц/811/2240/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Суди В.І.

з участю: ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів містіЛьвовіцивільнусправу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року,-

ВСТАНОВИВ:

в березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , з участю третіх осіб: п`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівського міського нотаріального округу, Публічного акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню, технології та експлуатації електростанцій і мереж «ЛЬВІВОРГРЕС» ПрАТ «ЛЬВІВОРГРЕС», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Рудої Світлани Василівни, Управління державної реєстрації Львівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання недійсності дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, покликається на те, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно їй належить квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації з державних реєстрів їй стало відомо про незаконне відчуження належної їй квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , а саме, така відчужена на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 23 лютого 2023 року нотаріусом п`ятої державної нотаріальної контори Львівської області Кіріловою Т.М., який було вчинено невідомою особою від імені ОСОБА_1 .

Зазначає, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири вона не підписувала та не укладала, наміру та волевиявлення продавати квартиру не мала, будь-яких осіб щодо продажу квартири від свого імені не уповноважувала, кошти за продаж квартири не отримувала. Стверджує, що в провадженні органу досудового розслідування перебуває кримінальне провадження за №1202314241000014, в межах якого вона визнана потерпілою, та яким встановлено, що невідомі особи без її волевиявлення шляхом підробки документів вчинили два доручення на ім`я ОСОБА_3 на розпорядження майном та на продаж квартири позивачки, шахрайським шляхом заволоділи квартирою. Вказує, що ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем, оскільки паспорт на її ім`я було сфальсифіковано невідомими особами, які користуючись таким, вчинили дві довіреності щодо розпорядження її майном, виготовили дублікат свідоцтва про право власності на квартиру, довідки з БТІ, а згодом уклали договір щодо відчуження її нерухомого майна. Зазначає, що квартиру було придбано без участі працівника агенції нерухомості та за відсутності особистого знайомства з дійсним власником квартири, шахраї без її відома змінили вхідний замок на дверях її квартири, викрали її особисті речі, за допомогою недійсного/підробленого паспорту вчинили дві довіреності, посвідчені нотаріусом Рудою С.В. та отримали дублікат свідоцтва на право власності з ПрАТ «Львіворгресом» та довідку з БТІ. Крім того вказує, що у зв`язку з шахрайськими діями, вчиненими невідомими особами, вона позбавлена права на житло, фактично опинилась на вулиці, під час дії воєнного стану, в холоді, взимку на вокзалі, а відтак зазнала душевних страждань та переживань, які оцінює у розмірі 600 000 грн.

З наведених підстав просить:

визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 32 кв.м., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений нотаріусом П`ятої державної нотаріальної контори Львівської області Кіріловою Т.М., 24.02.2023 року, зареєстрований в реєстрі за №3-169, оскільки договір купівлі-продажу здійснений без згоди, відома, дозволу, без волевиявлення дійсного власника нерухомого майна, яка не є стороною договору, і оскільки набувач майна є недобросовісним набувачем майна;

витребувати, повернути від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , тобто на користь попереднього власника, квартиру АДРЕСА_1 , повернення за недійсним правочином;

визнати недійсним, неправомірним, таким, що не має юридичної сили дублікат Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , виданого на підставі розпорядження від 28.08.2013 року за №13, який виданий 26.12.2022 року ВАТ по пуску, налагодженню, удосконаленню, технології та експлуатації електростанцій і мереж «ЛЬВІВОРГРЕС»;

стягнути з ОСОБА_3 , як з недобросовісного набувача квартири, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану неправомірним правочином у розмірі 429000 гривень.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 12 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та повернуто її у володіння законній власниці ОСОБА_1 .

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 1073 грн. 60 коп. несплаченого судового збору.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу є неукладеним, а відтак він не може бути визнаний недійсним є помилковими, оскільки позивачка звернулась в суд з рецисорним позовом, а не віндикаційним чи негаторним, а тому належним способом захисту її прав буде саме встановлення недійсності правочину. Зазначає, що відповідач є недобросовісним набувачем належного на праві власності їй майна, про що свідчить те, що кожну дію, спрямовану на укладення договору купівлю-продажу він вчиняв у різних місцях. Стверджує, що відповідач придбав спірну квартиру фактично безкоштовно, а відтак скасування попередньої державної реєстрації не завдасть йому шкоди. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що скасування попередньої реєстрації не відновить порушених прав позивачки, оскільки рішення суду про задоволення позову про повернення майна за недійсним правочином, також як і витребування майна з чужого незаконного володіння, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що полягає в державній реєстрації за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

З наведених підстав просить:

визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 32 кв.м., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений нотаріусом П`ятої державної нотаріальної контори Львівської області Кіріловою Т.М., 24.02.2023 року, зареєстрований в реєстрі за №3-169;

скасувати реєстрацію №3-169;

визнати за ОСОБА_1 правовласності наквартиру АДРЕСА_1 на підставі розпорядження від 28.08.2013 року за №13, який виданий 26.12.2022 року ВАТ по пуску, налагодженню, удосконаленню, технології та експлуатації електростанцій і мереж «ЛЬВІВОРГРЕС»;

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану неправомірним правочином у розмірі 600 000 гривень;

стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду, судові витрати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з встановлених судом наступних обставин справи.

Судом першої інстанції встановлено, що невідома особа, видаючи себе за ОСОБА_5 , на підставі неправдивих чи підробних документів, вчинила дії на розпорядження належною на праві приватної власності ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , а саме, видала довіреності на ім`я ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 23 листопада та 08 грудня 2022 року, а 23 лютого 2023 року уклала від її імені договір купівлі-продажу належної ОСОБА_1 на праві власності квартири.

З копії реєстраційної справи на квартиру АДРЕСА_1 , вбачається, що в такій міститься договір №1/158184 від 07 жовтня 2013 року про оформлення штампу в будинковій книзі на дану квартиру, технічний паспорт на спірну квартиру, яка розташована на першому поверсі 9 поверхового будинку, складається з 1 кімнати, 13,4 кв.м. житлова площа, кухні площею 6,7 кв.м., ванної кімнати площею 2,6 кв.м, вбиральні 1,2 кв.м, коридору 8,1 кв.м, загальна площа квартири 32 кв.м.

Копією свідоцтва про права власності на нерухоме майно, виданого ВАТ по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж «Львіворгрес» 04 вересня 2013 року серії ЯЯЯ №510426 підтверджується, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 .

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №10287411, сформованим 04 жовтня 2013 року, підтверджується, що ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 26 грудня 1996 року Галицьким РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області, є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого ВАТ по пуску, налагоджненню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж «Львіворгрес».

Відповідно до копії довіреності, посвідченої 23 листопада 2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Рудою С.В., ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_3 бути її представником в органах нотаріату та у всіх інших відповідних установах та організаціях з питань укладення договору купівлі-продажу, за ціною та на умовах їй відомих, належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 , бути представником перед усіма підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності з усіх питань, пов`язаних із укладенням договору купівлі-продажу, провести необхідну реєстрацію права власності, у тому числі отримувати інформацію, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідки, документи, проводити розрахунки по укладеному договору, отримувати належні їй грошові кошти, сплачувати платежі та податки, зняти її з реєстрації місця проживання, подавати від її імені заяви, у тому числі заяви щодо особистої власності та спільної сумісної власності подружжя, за неї розписуватися, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності. Зазначена довіреність зареєстрована у Єдиному реєстрі довіреностей, про що свідчить витяг про реєстрацію з такого №48853046, виданий 23 листопада 2022 року.

Витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей №49039024, виданий 23 грудня 2022 року свідчить про припинення дії довіреності від 23 листопада 2022 року за номером у реєстрі нотаріальних дій №862, посвідченої 23 листопада 2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Рудою С.В.

Відповідно до копії довіреності від 08 грудня 2022 року, посвідченої приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Рудою С.В., ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником в органах нотаріату та усіх інших відповідних установах та організаціях з питань укладення договорів оренди, застави, міни, купівлі - продажу, за ціною та на умовах їй відомих належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована у Єдиному реєстрі довіреностей витяг №48940845, про що свідчить витяг про реєстрацію з такого.

Витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей №49039014, виданий 23 грудня 2022 року свідчить про припинення дії довіреності від 08 грудня 2022 року за номером у реєстрі нотаріальних дій №917, посвідченої 23 листопада 2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Рудою С.В. (Т-1 а.с.38).

Судом першої інстанції встановлено, що 01 грудня 2022 року замовник ОСОБА_3 по довіреності від ОСОБА_1 та паспортом НОМЕР_1 від 26 грудня 1996 року, ідентифікаційним кодом НОМЕР_2 замовив виготовлення технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , а 02 грудня 2022 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , замовником якого вказано ОСОБА_1 та виготовлено звіт про оцінку майна №АЕ00-230212-001 на спірну квартиру, ринкову вартість якої зазначено 429000 грн.

Як вбачається з копії довідки ОКП «БТІ та ЕО» №3414 від 06 грудня 2022 року в матеріалах інвентаризаційної справи на квартиру АДРЕСА_1 , така зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 04 вересня 2013 року, виданого ВАТ по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж «Львіворгрес» згідно з розпорядженням за №61 від 28 серпня 2013 року.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 вересня 2013 року, а саме, дублікат оформлений 26 грудня 2022 року на квартиру АДРЕСА_1 власником якої є ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі ухвали Сихівського районного суду м.Львова від 05 січня 2023 року та за заявою ОСОБА_1 , адвоката Шуріної Н.Р., відкрито кримінальне провадження №12023142410000014 від 11 січня 2023 року за ч.1 ст. 358 КК України по факту того, що 23 листопада 2022 року та 08 грудня 2022 року у АДРЕСА_2 використали завідомо підроблений документ, а саме, паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , який пред`явили приватному нотаріусу для вчинення довіреності та 23 лютого 2023 року невідомі особи, шахрайським шляхом здійснили відчуження нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності з 17 вересня 2013 року належала ОСОБА_1 , на ОСОБА_3 , чим завдали ОСОБА_1 матеріальної шкоди, правові кваліфікації кримінальних правопорушень - ч.2 ст.190, ч.4 ст.358, ч.1 ст. 358 КК України.

Листом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №М-621/06-09/58 від 25 січня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено, що за результатами поданих приватним нотаріусом Рудою С.В. пояснень та документів встановлено, що 23 листопада 2022 року за №862 нею посвідчено довіреність від імені ОСОБА_1 , відповідно до якої ОСОБА_3 уповноважено бути представником в органах нотаріату та у всіх інших відповідних установах та організаціях з питань укладення договору купівлі-продажу, за ціною та на умовах відомих довірителю, належної ОСОБА_1 на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 . 08 грудня 2022 року за №917 нотаріусом посвідчено довіреність від імені ОСОБА_1 , відповідно до якої ОСОБА_3 уповноважено бути представником в органах нотаріату та у всіх інших відповідних установах та організаціях з питань укладення договорів оренди, застави, міни, купівлі-продажу, за ціною та на умовах відомих довірителю, належної ОСОБА_1 приватної власності квартири АДРЕСА_1 . З метою посвідчення даних довіреностей, як зазначила нотаріус у своїх поясненнях, було надано оригінал паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданий Галицьким РВ ЛМУ МВС України у Львівській області 26 грудня 1996 року та оригінал картки фізичної особи платника податків. Крім того, нотаріусом було здійснено перевірку дійсності наданих документів за допомогою сервісу Державної міграційної служби «Перевірка недійсних документів» та пошуку паспорта громадянина України серед викрадених та втрачених на порталі Міністерства внутрішніх справ. Інформація про визнання недійсним даного паспорту відсутня, а також такий не знайдено серед викрадених чи втрачених. Нотаріус не несе відповідальність у разі, якщо особа, яка звернулась до нотаріусу за вчиненням нотаріальної дії подала недійсні та або підроблені документи, подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов`язаного із вчиненням нотаріальної дії, не заявила про відсутність чи наявність осіб, права чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулась особа. У відповідності до наданих пояснень дані довіреності скасовані.

З відповідей Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області №М-89,91,92/6/4601-23 від 01 лютого 2023 року повідомлено, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 від 26 грудня 1996 року, виданий Галицьким РВ у м.Львові ГУМВС України у Львівській області на ім`я ОСОБА_1 визнаний недійсний та знищений, у зв`язку з непридатністю для подальшого користування.

Листом Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області №М-90/6/4601-23 від 01 лютого 2023 року повідомлено, що згідно з наявними обліками ЄІАС УМП ДМС України, ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим Сихівським РВ у м.Львові ГУ ДМС України у Львівській області 03 березня 2016 року замість паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Галицьким РВ у м.Львові ГУМВС України у Львівській області 26 грудня 1996 року, у зв`язку з непридатністю для подальшого користування. Про обмін паспорта свідчить запис у заяві про видачу паспорту, яку ОСОБА_1 заповнювала та підписувала особисто при обміні паспорта.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №323786025, сформованої 23 лютого 2023 року державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М., власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №323786189, сформованого 23 лютого 2023 року, ОСОБА_6 є власником, зокрема, спірної квартири АДРЕСА_1 .

Державним нотаріусом цього ж дня сформовано інформацію №323787360 й на ОСОБА_3 , за яким зареєстроване нерухоме майно та земельні ділянки.

З копії оспорюваного ОСОБА_1 договору купівлі-продажу квартири, укладеного 23 лютого 2023 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М., вбачається, що ОСОБА_1 , як продавець, продала ОСОБА_3 , як покупцю, квартиру АДРЕСА_1 .

23 лютого 2023 року державним реєстратором внесено відомості про договір купівлі-продажу серії та номер 3-169, посвідчений 23 лютого 2023 року П`ятою Львівською державною нотаріальною конторою, де власником квартири АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_3 , про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №324205842, сформованого 27 лютого 2023 року.

Відповідно до відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади №008539-Ц від 08 березня 2023 року, довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрації, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1

ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .

Листом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області №316/01-16 від 10 березня 2023 року повідомлено, що 23 лютого 2023 року П`ятою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером №3-169 було посвідчено договір купівлі-продажу квартири, укладений між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_3 , відповідно до умов якого продавець продала, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1 . Дана квартира належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 04 вересня 2013 року ВАТ по пуску, налагоджненню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж «ЛьвівОРГРЕС» на підставі розпорядження від 28 серпня 2013 року №61, зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 вересня 2013 року, номер запису про право власності 2725437, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 171809746101, дублікат якого виданий 26 грудня 2022 року ВАТ по пуску, налагоджненню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж «ЛьвівОРГРЕС». Крім того, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 03 березня 2023 року нотаріальною конторою подано до ЛРУП №2 м.Львова ГУНП у Львівській області заяву про можливе вчинення кримінального правопорушення (вх. №ОП-35) (Т-1 а.с.48). Також повідомлено, що до ноткантори поступило звернення покупця за правочином про його намір та волю розірвати такий, про що повідомлено ОСОБА_1 .

Як вбачається з супровідного П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області №333/01-16 від 15 березня 2023 року ОСОБА_1 направлено копію заяви ОСОБА_3 від 10 березня 2023 року про його намір розірвати договір купівлі-продажу, посвідченого П`ятою Львівською державною нотаріальною конторою Львівської області 23 лютого 2023 року за реєстраційним номером 3-169.

Листом №919 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 14 березня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено, що на підставі звернення від ОСОБА_3 з долученими копіями документів, а саме, паспортними даними та ідентифікаційним кодом особи, довіреність від 23 листопада 2022 року за №862, витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 23 листопада 2022 року було виготовлено довідку інформацію від 06 грудня 2022 року за №3414 по квартирі АДРЕСА_1 та долучено копію звернення ОСОБА_7 .

Листом відділу поліції №2 Львівського районного управління поліції №2 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління національної поліції у Львівській області №2847/39/09/2023 від 10 квітня 2023 року представника позивача ОСОБА_8 повідомлено, що клопотання про призначення почеркознавчої експертизи договору купівлі-продажу нерухомого майна та вчинених довіреностей розглянуто, долучено до матеріалів кримінального провадження №12023142410000014 від 11 січня 2023 року, на момент надання відповіді досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває, вжито усіх заходів для ефективного та всебічного його розслідування, також будуть проведені необхідні слідчі дії, в тому числі й призначено почеркознавчу експертизу.

Генеральним директором ПАТ «Львіворгрес» 13 квітня 2023 року подано заяву про вчинення злочину по факту підроблення дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 долучено копію заяви про вчинення кримінального правопорушення від 14 квітня 2023 року, в мотивах якої покликається на те, що 23 лютого 2023 року невідома йому особа, підробивши паспорт від імені ОСОБА_1 , який використала для вчинення шахрайських дій, які полягали в тому, що представившись ОСОБА_1 , продала йому квартиру АДРЕСА_1 та отримала у нього 429000 грн., оформлення договору купівлі-продажу відбувалось у приміщенні П`ятої Львівської державної нотаріальної контори. Зазначена особа надала паспорт на ім`я ОСОБА_1 та правовстановлюючі документи на квартиру. В подальшому з`ясувалось, що вказаний паспорт був підроблений. Зазначає, що невідома особа, яка представилась як ОСОБА_1 заволоділа його коштами у розмірі 490000 грн. просив внести до ЄРДР відомості про вчинення злочину. Також долучено талон повідомлення Єдиного обліку №5362 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_3 .

Судом першої інстанції досліджувалися наявні у реєстраційній справі на квартиру на квартиру АДРЕСА_1 , документи, на підставі яких проводилася реєстрація права власності на спірну квартиру.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрутнованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необгрунтованим, ОСОБА_1 покликається на те, що суд, на її думку, безпідставно відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного нею договору купівлі-продажу квартири.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, вважає їх безпідставними, та погоджується з судом першої інстанції, який відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 23 лютого 2023 року між особою, що видавала себе за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , виходив з наступного.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,відповідно достатті 1якого передбаченоправо кожноїфізичної абоюридичної особимирно володітисвоїм майном.Ніхто неможе бутипозбавлений своєївласності інакшеяк вінтересах суспільстваі наумовах,передбаченихзаконом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Положеннями статей 328, 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 678/326/17.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першійстатті 215 ЦК України, так і устаттях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що з врахуванням уточнень позивачкою позовних вимог, однією з позовних вимог ОСОБА_1 є вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, покликаючись на те, що даний договір не підписувала, умови їх не погоджувала, тобто договір купівлі-продажу підписаний невстановленою особою замість позивачки.

Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необґрунтованим, апелянт покликається на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного нею договору купівлі-продажу.

Як встановлено судом першої інстанції з досліджених судом матеріалів справи, невстановлена особа, використавши документ, а саме, паспорт громадянина України з серією та номером такого, які дійсно колись належали ОСОБА_1 (паспорт з такою серією та номером був зданий до відповідного органу, та виданий новий ОСОБА_1 ), в який було вклеєно фотографію невстановленої жінки, що видавала себе за ОСОБА_1 та від імені останньої посвідчила у приватного нотаріуса Рудої С.В. дві довіреності в листопаді та грудні 2022 року, уповноваживши відповідача ОСОБА_3 на виготовлення документів та продаж спірної квартири АДРЕСА_1 , а 23 лютого 2023 року договір купівлі-продажу квартири, що належить ОСОБА_1 . Крім того, що довіреності та спірний договір купівлі-продажу квартири укладала не позивачка ОСОБА_1 , а видавала себе за « ОСОБА_1 » невстановлена особа, не заперечили відповідач ОСОБА_3 , приватний нотаріус Руда С.В., представник П`ятої львівської державної нотаріальної контори, відповідно й не підписувала такі документи ОСОБА_1 . Почеркознавча експертиза при розгляді даної справи судом не призначалась, хоч позивачка виявляла в підготовчому судовому засіданні намір та подавала суду відповідне клопотання. Однак, через відсутність коштів на проведення такої, мотивуючи практикою ВС, з якої зробила особисті висновки проте, що висновок експерта не є обов`язковим доказом при встановленні обставин, тим паче така призначена в межах кримінального провадження по даному факту шахрайства, ОСОБА_1 дане клопотання відклала, а в подальшому таке не підтримувала, оскільки відповідач підтвердив, що спірний договір купівлі-продажу квартири вчиняла не вона.

Тобто, судом безспірно встановлено, що довіреностей в листопаді, грудні 2022 року ОСОБА_1 не видавала, спірного договору купівлі-продажу квартири 23 лютого 2023 року не підписувала, оспорюваний договір не укладала та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала, її волевиявлення на винення правочину не було.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У такому випадку власник нерухомого майна вправі захищати своє порушене право на користування таким, спростовуючи факт укладення ним договору купівлі-продажу квартири у мотивах віндикаційного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що договір, щодо якого сторони не дійшли згоди в необхідній формі за всіма істотними умовами, є неукладеним, тобто неіснуючим, що виключає визнання його недійсним. А у разі відсутності власноручного підпису сторони договору на документі необхідно вважати, що правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до письмової форми правочину.

Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це і стверджується позивачкою і достеменно встановлено судом).

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивачки щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують її право.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373//16-ц (пункт 67) звернула увагу на те, що володіння як фактичний стан необхідно відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, суд першої інстанції вірно врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у вищезгаданих постановах Верховного Суду, що є обов`язком суду.

Колегія суддівпогоджується звисновками судупершої інстанціїпро те,що ефективнимспособом захиступрав позивачкиє задоволеннязаявленої неюпозовної вимогипро витребування майна з чужого незаконного володіння.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 204/5775/15 (провадження № 61-15127св20).

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до положень статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Аналізуючи можливість витребування майна у добросовісного набувача, ВС зазначив про критерій «пропорційності» який передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

ВС також наголосив, що з`ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним як для застосування положень статей 387, 388 ЦКУ, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесеннні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Відповідний правовий висновок викледений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, справа № 183/1617/16.

Судом першої інстанції при розгляді справи безспірно встановлено, що квартира вибула з володіння позивачки поза її волею на підставі підроблених документів, поданих особою, що видавала себе за власника квартири ОСОБА_1

Верховний Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі №338/180/17).

Отже, вирішуючи спір, суд має з`ясувати, який спосіб захисту є ефективним для захисту порушених прав особи, яка звернулася до суду з позовом.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, не власника, є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження № 12-14звг19)), а тому належна позивачці квартира АДРЕСА_1 , є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачка заявила вимогу про витребування із володіння ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції вірно зазначив, що даний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 є необхідним та ефективним для відновлення її порушеного права власності на цю квартиру, доводи апеляційної скарги такого висновку суду першої інстанції не спростовують.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності з одночасним застосуванням приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективним (недоцільним), а відтак безпідставними є доводи апелянта, що суд першої інстанції необґрунтовано не задоволив її вимогу про визнання за позивачкою права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно вважав, що спосіб захисту, обраний позивачкою ОСОБА_1 про витребування квартри АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_3 , є ефективним для захисту і відновлення її порушеного права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, висновки, зазначені у постанові є обов`язковими для суду.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння необхідно відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Отже, рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Суд ухваленим рішенням витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові, а рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

З врахуванням вищенаведеного, висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, які є обов`язковими для застосування судами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога про визнання за позивачкою права власності на спірну квартиру до задоволення не підлягає, оскільки ефективним способом захисту права власності позивачки є задоволення позовних вимог про витребування квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 від ОСОБА_9 , що має наслідком внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачкою ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за ОСОБА_3 , внаслідок чого право власності позивачки на квартиру буде відновлене.

Суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним дублікату свідоцтва про право власності на квартиру у зв`язку з неефективним способом захисту, оскільки задоволення цієї вимоги не породжує правових наслідків.

Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 покликалася на те, що їй було завдано моральної шкоди, оскільки через шахрайство з квартирою, яка їй належить, була позбалена доступу до такої. Моральна шкода полягає у фізичних та душевних стражданнях, оскільки вона є інвалідом ІІ групи з дитинства, зимою, у сильний холод та мороз ночувала на вокзалі, подеколи у хостелі, зазнавала та зазнає фізичного болю. Внаслідок протиправного позбавлення її права власності на квартиру та доступу до такої, крім фізичних страждань, зазнала душевної травми, оскільки усе життя важко працювала, щоб отримати спірну квартиру у власність, а дії шахраїв позбавили її такої. Саме усвідомлення факту втрати квартири змушувало її додатково хвилюватися, вводило в стан депресії, звернення до поліції з заявами про вчинення злочину, нереєстрування таких, неодноразові оскарження до суду, усі дії в сукупності завдали їй душевного та фізичного болю.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності.

Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зз частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд першої інстанції погодився з тим, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, вважає належними та достатніми доказами факт заподіяння їй такої.

Разом з тим суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги, оскільки дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що позивачкою не доведено факту заподіяння моральної шкоди саме незаконними діями ОСОБА_3 та причинно - наслідкового зв`язку між діями та наслідками, що настали, а судом при розгляді справи не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 26.10.2023 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк