Постанова

від 08.04.2024 по справі 464/1543/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 464/1543/23

провадження № 61-16899св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: П`ята Львівська державна нотаріальна контора Львівського міського нотаріального округу, публічне акціонерне товариство по пуску, налагодженню, удосконаленню, технології та експлуатації електростанцій і мереж «Львіворгрес», приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Руда Світлана Василівна, управління державної реєстрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року в складі судді Беспальок О. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: п`ята Львівська державна нотаріальна контора Львівського міського нотаріального округу, публічне акціонерне товариство по пуску, налагодженню, удосконаленню, технології та експлуатації електростанцій і мереж «Львіворгрес» (далі - ПАТ «Львіворгрес»), приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Руда С. В., Управління державної реєстрації Львівської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання недійсності дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що їй належить квартира АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира). Відповідно до інформації з державних реєстрів їй стало відомо про незаконне відчуження цієї квартири на користь ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2023 року, який було вчинено від її імені невідомою особою.

Вказаний договір купівлі-продажу квартири вона не підписувала та не укладала, наміру та волевиявлення продавати квартиру не мала, не уповноважувала будь-яких осіб на продаж квартири від свого імені, кошти за продаж квартири не отримувала.

Стверджувала, що у провадженні органу досудового розслідування перебуває кримінальне провадження, в межах якого вона визнана потерпілою, та яким встановлено, що невідомі особи без її волевиявлення шляхом підробки документів вчинили два доручення на ім`я ОСОБА_2 на розпорядження її майном та на продаж належної їй квартири, шахрайським шляхом заволоділи вказаною квартирою. У зв'язку із наведеним вона позбавлена права на житло, фактично опинилась взимку на вулиці, під час дії воєнного стану, а відтак зазнала душевних страждань та переживань, тобто їй завдана моральна шкода, яку вона оцінила у розмірі 600 000 грн.

Враховуючи зазначене, позивач з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 11 липня 2023 року просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 32 кв. м, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом П`ятої державної нотаріальної контори Львівської області Кіріловою Т. М. 24 лютого 2023 року, зареєстрований в реєстрі за № 3-169;

- витребувати, повернути від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру;

- визнати недійсним та таким, що не має юридичної сили, дублікат свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виданий 26 грудня 2022 року ВАТ «Львіворгрес»;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 429 000 грн.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та повернуто її у володіння ОСОБА_1 . Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вказану квартиру. У задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги про витребування спірного нерухомого майна на користь позивача та внесення запису про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 , суди керувалися тим, що належна останній квартира вибула з її володіння поза її волею на підставі підроблених документів, поданих особою, що видавала себе за власника квартири.

Установивши відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оскаржуваного правочину, суди керувалися тим, що остання як власник спірного нерухомого майна вправі захищати своє порушене право шляхом спростовуння факту укладення нею договору купівлі-продажу квартири у мотивах віндикаційного позову, а тому дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2023 року з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту.

З огляду на обрання позивачкою неефективного способу захисту своїх прав суди також відмовили в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним дублікату свідоцтва про право власності на квартиру.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суди виходили із того, що позивач не довела факту заподіяння їй моральної шкоди саме незаконними діями ОСОБА_2 та причинно-наслідкового зв`язку між діями та наслідками, що настали.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 ; скасувати реєстрацію № 3-169 від 23 лютого 2023 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 600 000 грн.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року в справі № 752/22077/16-ц, від 19 лютого 2020 року в справі № 915/411/19, від 18 березня 2020 року в справі № 456/2946/17, від 30 липня 2019 року в справі № 907/804/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує напорушення судами норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).

В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказала, що оскаржуваний договір купівлі-продажу квартири вона не підписувала та не укладала, наміру та волевиявлення продавати квартиру не мала, не уповноважувала будь-яких осіб на продаж квартири від свого імені, кошти за продаж квартири не отримувала. Разом із тим заявник вказала на безпідставність висновків судів про неукладеність оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири, у зв'язку із настанням обумовлених ним наслідками.

Заявник вказала на недобросовісність дій відповідача та наявність підстав для відшкодування їй моральної шкоди внаслідок того, що вона позбавлена права на житло, фактично опинилась взимку на вулиці, під час дії воєнного стану, а відтак зазнала душевних страждань та переживань, що підставно констатував суд першої інстанції, при цьому безпідставно відмовивши у стягненні заявленої шкоди.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 04 вересня 2013 року, виданого ВАТ «Львіворгрес» ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 32 кв. м, житловою площею 13,4 кв. м. Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Аналогічні відомості містяться у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 10287411, сформованим 04 жовтня 2013 року.

Згідно із копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданого 30 серпня 2005 року Галицьким РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване у вказаній квартирі з 15 лютого 2010 року.

Відповідно до копії довіреності, посвідченої 23 листопада 2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Рудою С. В., ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_2 бути її представником в органах нотаріату та у всіх інших відповідних установах та організаціях з питань укладення договору купівлі-продажу, за ціною та на умовах їй відомих, належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 , бути представником перед усіма підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності з усіх питань, пов`язаних із укладенням договору купівлі-продажу, провести необхідну реєстрацію права власності, у тому числі отримувати інформацію, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідки, документи, проводити розрахунки по укладеному договору, отримувати належні їй грошові кошти, сплачувати платежі та податки, зняти її з реєстрації місця проживання, подавати від її імені заяви, у тому числі заяви щодо особистої власності та спільної сумісної власності подружжя, за неї розписуватися, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності. Зазначена довіреність зареєстрована у Єдиному реєстрі довіреностей 23 листопада 2022 року.

Згідно із витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей дія вказаної довіреності припинена 23 грудня 2022 року.

Згідно із копією довіреності від 08 грудня 2022 року, посвідченої приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Рудою С. В., ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником в органах нотаріату та усіх інших відповідних установах та організаціях з питань укладення договорів оренди, застави, міни, купівлі-продажу, за ціною та на умовах їй відомих належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 .

На підставі довіреності від ОСОБА_1 від 23 листопада 2022 року, паспортних даних та ідентифікаційного кода ОСОБА_2 замовив виготовлення інформаційної довідки на квартиру АДРЕСА_1 та отримав її 06 грудня 2022 року.

09 грудня 2022 року на підставі заяви ОСОБА_2 від 01 грудня 2022 року, який діяв за довіреністю від ОСОБА_1 , виготовлено технічний паспорт на спірну квартиру.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 вересня 2013 року 26 грудня 2022 року оформлений дублікат на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 .

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 05 січня 2023 року за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження №12023142410000014 від 11 січня 2023 року за частиною першою статті 358 КК України по факту того, що 23 листопада 2022 року та 08 грудня 2022 року невідомі особи використали завідомо підроблений документ, а саме, паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , який пред`явили приватному нотаріусу для вчинення довіреності.

Відповідно до відповідей Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області № М-89,91,92/6/4601-23 від 01 лютого 2023 року паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 від 26 грудня 1996 року, виданий Галицьким РВ у м. Львові ГУМВС України у Львівській області на ім`я ОСОБА_1 , визнаний недійсний та знищений, у зв`язку з непридатністю для подальшого користування.

Листом Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області № М-90/6/4601-23 від 01 лютого 2023 року повідомлено, що згідно з наявними обліками ЄІАС УМП ДМС України ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим Сихівським РВ у м. Львові ГУ ДМС України у Львівській області 03 березня 2016 року замість паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Галицьким РВ у м. Львові ГУМВС України у Львівській області 26 грудня 1996 року, у зв`язку з непридатністю для подальшого користування. Про обмін паспорта свідчить запис у заяві про видачу паспорту, яку ОСОБА_1 заповнювала та підписувала особисто при обміні паспорта.

Згідно із копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2023 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 за 429 000 грн. Договір містить підписи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області Кіріловою Т. М. та містить відомості про становлення нотаріусом осіб сторін, їх дієздатності, а також належності ОСОБА_1 відчужуваної квартири.

23 лютого 2023 року державний реєстратор вніс відомості про договір купівлі-продажу серії та номер 3-169, посвідчений 23 лютого 2023 року П`ятою Львівською державною нотаріальною конторою, де власником квартири АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_2 .

Згідно із витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 березня 2023 року до Франківської окружної прокуратури м. Львова надійшло клопотання адвоката Шуріної Н. Р., подане в інтересах ОСОБА_1 , про те, що 23 лютого 2023 року невідомі особи шахрайським шляхом здійснили відчуження нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності з 17 вересня 2013 року належала ОСОБА_1

13 квітня 2023 року Генеральний директор ПАТ «Львіворгрес» подав заяву про вчинення злочину по факту підроблення дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно із копією заяви ОСОБА_2 від 14 квітня 2023 року про вчинення кримінального правопорушення 23 лютого 2023 року невідома йому особа, підробивши паспорт від імені ОСОБА_1 , представившись останньою, продала йому квартиру АДРЕСА_1 та отримала у нього 429 000 грн. Оформлення договору купівлі-продажу відбувалось у приміщенні П`ятої Львівської державної нотаріальної контори. Зазначена особа надала паспорт на ім`я ОСОБА_1 та правовстановлюючі документи на квартиру. У подальшому з`ясувалось, що вказаний паспорт був підроблений. Зазначає, що невідома особа, яка представилась як ОСОБА_1 заволоділа його коштами у розмірі 490 000 грн.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З огляду на диспозитивність цивільного судочинства, яка передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог, Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо скасування реєстрацію № 3-169 від 23 лютого 2023 року та визнання за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, оскільки позивач не заявляла позов з цих підстав, зменшила свої позовні вимоги на підставі заяви від 11 липня 2023 року, а рішення судів попередніх інстанції не містять висновків з приводу вирішення цих аргументів.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Пред`являючи позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач ОСОБА_1 стверджувала про факт незаконного заволодіння спірним нерухомим майном відповідачем (без відповідної правової підстави та за відсутності її волі), зокрема про те, що внаслідок відчуження квартири на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2023 року, який було вчинено від її імені невідомою особою, мало місце незаконне захоплення належного їй майна.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 328, 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово -правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Задовольняючи позовні вимоги про витребування спірного нерухомого майна на користь позивача ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій, підставно керувалися тим, що належна останній квартира вибула з її володіння поза її волею на підставі підроблених документів, поданих особою, що видавала себе за власника квартири.

Такі висновки судів базувались на оцінці наданих сторонами доказів у їх сукупності, установлених обставинах справи, а також позиції відповідача ОСОБА_2 , який підтвердив, що спірний договір купівлі-продажу квартири вчиняла не ОСОБА_1 , а інша особа від її імені.

Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій законним, обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам та обставинам справи.

Разом із тим, установивши відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оскаржуваного правочину, суди керувалися тим, що остання як власник спірного нерухомого майна вправі захищати своє порушене право шляхом спростовуння факту укладення нею договору купівлі-продажу квартири у мотивах віндикаційного позову, а тому дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2023 року з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту.

Аргументи касаційної скарги про безпідставність висновків судів в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2023 року колегія суддів відхиляє, оскільки спростування факту укладення ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 23 лютого 2023 року міститься у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) указано про те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що саме позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2023 року, а не повернення їй у володіння спірної квартири та витребування її у ОСОБА_2 , є ефективним способом захисту прав позивача в цій справі, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Безпідставними є також посилання заявника на наявність підстав для відшкодування їй моральної шкоди внаслідок того, що вона позбавлена права на житло, та помилкове вирішення судами цієї частини позовних вимог.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

Встановивши, що позивач не довела належними та достатніми доказами наявність причинного зв`язку між настанням для неї негативних наслідків у вигляді позбавлення житла та поведінкою саме відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року в справі № 752/22077/16-ц, від 19 лютого 2020 року в справі № 915/411/19, від 18 березня 2020 року в справі № 456/2946/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі 752/22077/16-ц суди керувалися тим, що при укладенні оспорюваного правочину продавець діяв на підставі підробленої довіреності, яка ніколи не видавалася повноважними особами товариства як власника, була підроблена та є фіктивною, квартира вибула з володіння власника поза його волею, внаслідок вчинення злочину, тому договір купівлі-продажу квартири має бути визнаний недійсним на підставі статті 203 ЦК України, а квартира - повернута законному власнику.

Натомість у справі, що переглядається, суди не установили обставин укладення оскаржуваного договору на підставі підробленої довіреності від імені власника спірного нерухомого майна.

Предметом розгляду справи № 915/411/19 був помилковий перерахунок коштів позивачем на рахунок відповідача та їх повернення на підставі статті 1212 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги в справі № 456/2946/17, суди першої та касаційної інстанцій керувалися тим, що позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем відповідно до договору щодо інформаційного забезпечення та сприяння в підписанні договору купівлі-продажу квартири, а відповідач не виконала зобов`язання, передбачені вказаним договором, не оплатила виконавцеві за зазначену договором послугу.

Натомість висновок, висловлений Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року в справі № 907/804/17, про те, що вимога позивача про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, не суперечить висновкам судів, зробленим у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара