Рішення

від 16.10.2023 по справі 518/1256/20

ФРУНЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 518/1256/20

Провадження № 2/517/104/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2023 рокусмт. Захарівка

Фрунзівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Гончар І.В., при секретарі Заболотній Л.В.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засідані цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Моноліт", ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Моноліт" та ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним.

Позовні вимогиобгунтовує тим,що вгрудні 2008 року він, як директор ТОВ «Моноліт», та ОСОБА_4 домовились про укладення договору про спільну діяльність з вирощування полуниці класу А-«Фрига» на території Ширяївського району Одеської області. При цьому вони з ОСОБА_4 домовились, що за даним договором він забезпечуватиме фінансування придбання саджанців та у разі потреби буде здійснювати додаткові вклади у спільну діяльність.

На виконання даних домовленостей 11 грудня 2008 року ОСОБА_4 передав йому

грошові кошти в сумі 65 000 доларів США. Оскільки текст договору про спільну діяльність з

вирощування полуниці ними на той момент підготовлений ще не був, вони домовились про

написання ним розписки на підтвердження отримання даних коштів для ведення подальшої

спільної діяльності. В зв`язку з цим ОСОБА_1 в розписці було зазначено, що дану суму він отримав.

На виконання даних домовленостей 15 грудня 2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Моноліт», в особі керівника ОСОБА_1 , укладено договір про спільну діяльність з об`єднанням вкладів.

Коли за результатами спільної діяльності були отримані прибутки, то за їх рахунок ОСОБА_1 став повертати ОСОБА_4 грошові кошти, як за внесений ним у цю діяльність вклад грошовими коштами так і частину чистого прибутку.

Таким чином, він повернув ОСОБА_4 грошові кошти у загальному розмірі 90 000 доларів США, з яких 65 000 доларів США, як вклад ОСОБА_4 у спільну діяльність та 25 000 доларів США як його частка в отриманому від спільної діяльності прибутку.

В результаті спільної діяльності ТОВ «Моноліт» та ОСОБА_4 у нього з ОСОБА_4 склались неприязні відносини, в зв`язку з чим він, 29.09.2015 року звернувся до суду із позовом до нього про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 65000 доларів США за розпискою від 11.12.2008 року, приховуючи той факт, що дані кошти передавались на спільну діяльність з вирощування полуниці.

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 18.04.2016 року у цивільній справі № 518/1647/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.10.2016 року, було встановлено не доведеним факт укладення між сторонами саме договору позики від 11.12.2008 року та отримання відповідачем грошових коштів від позивача саме в борг, оскільки дана розписка на думку суду є частиною договору про спільну діяльність, за якою сторони погодилися зайнятися підприємницькою діяльністю з вирощування полуниці.

Апеляційний суд додатково зазначив про неукладення договору позики за розпискою від 11.12.2008 року через відсутність у розписці зобов`язання відповідача повернути отримані за нею кошти позивачу.

Апеляційний суд також відзначив, що та обставина, що договір про сумісну діяльність укладено через чотири дні після передачі грошей в сумі 65000 доларів США, сама по собі не може бути правовою підставою для повернення грошових коштів з підстав ст.1212 ЦК України так як не спростовує, що кошти передавальсь на програму вирощування полуниці(спільно).

Вказані судові рішення районного і апеляційного суду у справі № 518/1647/15-ц не є скасованими, набрали законної сили і за приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК встановлені ними обставини не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якою встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однак, Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду у постанові від 18 квітня 2018 року по даній справі зазначив, що текст розписки від 11.12.2008 року містить однозначні відомості про те, що ОСОБА_1 позичає, тобто бере у позику із зобов`язанням повернення, а не отримує на іншій підставі, гроші у ОСОБА_4 . Таким чином, суди дійшли неправильного висновку про те, що розписка від 11.12.2008 року не є документом, що підтверджує боргове зобов`язання.

І хоча даною постановою рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 18.04.2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10.10.2016 року не скасовано, однак Касаційним цивільним судом у складі Верховного суду зроблено висновок, що розписка від 11.12.2018 року є договором позики.

Дані обставини порушують моє право на володіння, користування і розпорядження своєю власністю, а саме грошовими коштами, оскільки 11.12.2008 року між мною та ОСОБА_4 не укладався договір позики, а насправді між відповідачами укладався договір про спільну діяльність.

Під час передачі грошових коштів 11.12.2018 року і ОСОБА_4 , і він знали, що насправді між відповідачами укладається договір про спільну діяльність з вирощування полуниці, про що мною і було зазначено у розписці «на программу выращивания клубники і совместно)». Отримуючи дані кошти, я знав, що у ТОВ «Моноліт», яке я представляв виникають обов`язки з придбання необхідних для спільної діяльності саджанців, добрив, оплату праці тощо, а також право на отримання від спільної діяльності прибутку. ОСОБА_4 , в свою чергу, знав, що у нього виникає право на отримання від спільної діяльності прибутку та обов`язок щодо додаткового фінансування спільної діяльності у разі потреби.

Складаючи розписку від 11.12.2008 року, його воля (як повноважного керівника ТОВ "Моноліт", який діяв в інтересах цієї юридичної особи) була спрямована на здійснення спільної ддпьності з ОСОБА_4 з вирощування полуниці, а не отримання коштів у борг (мною як фізичною особою для особистих потреб).

І, оскільки під час складання розписки сторони насправді укладали договір про спільну діяльність, даний договір позики є удаваним правочином, відповідно до положень ч. 1 ст. 235 ЦK України.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання правочинуц не дійсним.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить провадження по справі закрити.

Від позивача надійшла відповідь на відзив.

В судовому засідані позивач та його представник свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засідані заявив, що ні від не ОСОБА_4 позов не визнають та просять суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Представник відповідача Тов "Моноліт" в судове засідання не з`явився. Згідно відповіді № 109399 від 12.06.2023 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ТОВ "Моноліт" перебуває в стані припинення з 2016 року.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши сторони та дослідивши в судовому засіданні докази у справі, судом встановлено наступні обставини.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1. ст.13 ЦПК України). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.1,6 ст.81 ЦПК).

За наявними в матеріалах справи доказами встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії розписки від 11.12.2008 року, наявної в матеріалах справи, ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 65 000 доларів США.

В судовому засідані позивач ОСОБА_1 , був допитаний як свідок та пояснив, що в 2008 році він вирішив, як директор ТОВ "Моноліт" вирощуванням полуниці, але коли зрозумів, що в нього не вистачає коштів, то спочатку звернувся до свого знайомого з м. Одеса, але той йому відмовив, так як таких коштів в нього не має, але познайомив його з ОСОБА_4 .. Коли вони зустрілися, то ОСОБА_4 , вислухавши його та ознайомивши з бізнес планом надав свою згоду на співпрацю. 11 грудня 2008 року вони зустрілися на Київській трасі, де ОСОБА_4 передав йому кошти і він на підтвердження отриманих коштів в сумі 65 000 доларів США написав розписку. Також пояснив, що 15 грудня 2008 року між ТОВ "Моноліт", де він був директором, та ОСОБА_4 було укладено договір про їх сумісну діяльність. Спочатку все було добре, ОСОБА_4 приїджав на поле, говорив з агрономом, контролював витрати коштів, але в 2012 році закінчилася їхня співпраця. Через деякий час до нього приїхали не відомі люди і показали розписку, що він винен 65 000 доларів США, але просили віддати тільки 20 000 доларів США. Він відразу подзвонив ОСОБА_4 і спитав, що за люди, після чого вони поїхали. В 2015 році в суд було подано позов про стягнення з нього коштів за борговою розпискою, але рішеням районного суду в позові було відмовлено, апеляційним судом рішення районного суду було залишено без змін, але Верховний суд своїми діями практично відминив рішення попередніх судів і надав ОСОБА_4 можливість знову звернутися до суду про стягнення коштів. Надалі судами було вирішено стягнути кошти. Також зазначив, що віддав кошти ОСОБА_4 , які вказані в розписці і в два рази більше.

В судовому засідані свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона працювала головним бугалтером ТОВ "Моноліт" з 2005 р. по 2010 р.. Сказала, що зі слів ОСОБА_1 їй стало відомо, що він написав боргову розписку, в якій зазначено, що позичає кошти в ОСОБА_4 в сумі 65 000 доларів США, але кошти надходили частинами. Коли ОСОБА_1 отримував кошти, то приносив їх в бугалтерію ТОВ "Моноліт", потім їх міняли на гривні і віддавали їх ОСОБА_1 , щоб він завіз їх в банк. Надалі ці кошти перераховували за заженці полуниці. Всі кошти витрачались по призначенню. Особисто з ОСОБА_6 вона не зустрічалась, а бачила його тільки на полі, коли приносила документи. Більше нічого з даного приводу пояснити не може.

В судовому засідані були прослухані пояснення свідка ОСОБА_7 , який на даний час помер) по справі № 518/1647/15-ц, яка перебувала в Ширяївському районному суді Одеської області за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення грошових кощтів. В даному записі свідком ОСОБА_7 сказано, що він працював агрономом в ТОВ "Моноліт". З ОСОБА_4 він зустічався перший раз в листопаді 2008 року, коли ОСОБА_1 вирішив зайнятися вирощуванням полуниці. Потім ОСОБА_4 приїхав до ТОВ "Моноліт" та він показав бізнес план. Також чув, що ОСОБА_4 внесе свій вклад. Друга зустріч у них була в квітні 2009 року. Його роль в цій зустрічі була, як агронома. Його запитали чи він буде працювати з ними ще 3 роки, на що він відповів, що так. Також йому пояснили, що його повині цікавити тільки питання по технології, а фінансовими питанями, щоб не цікавився. Про боргову розписку нічого не знає.

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 20.05.2021 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів було задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_1 73 462,47 доларів США, з яких: 65 000 доларів США - сума боргу, 8 462,47 доларів США - 3 % річних від просроченої суми. Також вирішено стягнути 8 810,00 грн. судового збору.

На вищевказане рішення ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу та постановою Одеського апеляційного суду від 25.01.2022 року апеляційну скаргу було задоволено частково. Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 20.05.2021 року в частині відмови у стягненні судових витрат, пов`язаних з явкою представників позивача до суду скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судових витрат у розмірі 9 147,34 грн.. В іншій частині рішення залишено без змін.

14.12.2022 року постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково.

Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 20.05.2021 р. та постанову Одеського апеляційного суду від 25.01.2022 р. в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення - вирішено стягнути з ОСОБА_1 3 % річник у розмірі 2 804 долари США 79 центів.

Тобто, судами встановлено, що текст розписки містить однозначні відомості про те, що ОСОБА_1 позичає, тобто бере у позику гроші у ОСОБА_4 у визначеній сумі. Факт складання розписки від 11.12.2008 року і отримання коштів ОСОБА_1 підтверджується, однак останій доводить факт отримання коштів у межах правовідносин сторін, щодо спільної діяльності. Вирішені питання про стягнення коштів з ОСОБА_1 за борговою розпискою.

Посилання ОСОБА_1 на те, що розписку він написав 11.12.2008 року, так як взяв у борг кошти на спільну діяльність з ОСОБА_4 , суд до уваги не бере, тому що договір про спільну діяльність був підписаний з ТОВ "Моноліт" 15.12.2008 року, тобто після написання розписки і між іншими сторонами. Відповідно до ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі, Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Суд у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив розписку від 11.12.2008 року і дійшов висновку, що між сторонами дійсно виникли зобов`язальні правовідносини з договору позики.

Також, суд зазначає, що визнавати дійсною чи не дійсною боргову розписку можливо тільки під час розгляду справи, в якій розглядалось питання про стягнення боргу за цією розпискою.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 цього Кодексу).

Позовні вимоги до ТОВ "Моноліт" відсутні, так як позивачем не повно викладені обставини, якими обгрунтовуються вимоги, й відсутні посилання на засоби їх доказування, а саме позивачем не зазначено, якими саме діями відповідач ТОВ "Моноліт" не визнає, порушує, чи оспорює його права, не роз`яснено в чому саме полягає спір між позивачем та відповідачем ТОВ "Моноліт.

Оскільки є вже рішення судів про стягнення коштів за борговою розпискою від 11.12.2008 року, яка є предметом спору у даній справі, суд вважає, що відповідно договір позики був укладений і визнати його неукладеним підстав не має.

Враховуючи те, що рішеннями суду вже задоволено позов про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики та вирішено, що розписка від 11.12.2008 року не є частиною договору про сумісну діяльність, дослідивши докази, вислухавши сторони суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Також, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_4 від 29.12.2020 р. про зловживанням ОСОБА_1 процесуальними правами та притягнення його до відповідальності.

Суд вважає, що у задоволенні вищевказаної заяви слід відмовити, так як відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Також, згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Керуючись ст.ст. 2-5, 77, ЦПК України, ст.ст. 192, 205, 526, 530, 533, 598, 599, 612, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ТОВ "Моноліт", ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 26 жовтня 2023 року.

Суддя: І.В. Гончар