Постанова
від 17.10.2023 по справі 917/1197/22
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року м. Харків Справа № 917/1197/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 1428 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі № 917/1197/22, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Кльоповим І.Г., повний текст складено 23.03.2023,

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", м.Решетилівка, Полтавська область,

до Решетилівської міської ради, м.Решетилівка, Полтавська область,

про визнання права власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі №917/1197/22 позов задоволено. Визнано за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (код ЄДРПОУ 03769882) право власності на земельну ділянку площею 0,2880 га з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229, що розташована за адресою: Полтавська область, м. Решетилівка, вул. Джерельна, 41, з цільовим призначенням: для іншого сільськогосподарського призначення.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури направив засобами поштового зв`язку 12.07.2023 до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі №917/1197/22 (вх.№1428 П/2 від 18.07.2023), в якій прокурор просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі № 917/1197/22 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Водночас прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та поновити пропущений строк відповідно ст. 256 ГПК України. В якості обґрунтування підстав для поновлення строків звернення до суду, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури вказав, що апеляційна скарга подана в межах двадцятиденного строку, з моменту, коли до прокуратури надійшов лист Решетилівської міської ради від 19.06.2023 №01-41/2619 про неможливість оскарження вказаного рішення (дата отримання листа прокуратурою - 26.06.2023, про що свідчить відмітка вхідної кореспонденції, проставлена на листі вх.№16059-23). Також посилався на обставини вторгнення Російської Федерації на територію України та введення воєнного стану.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2023 витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1197/22.

26.07.2023 до суду апеляційної інстанції від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження (вх.№8693), в яких позивач вказав, що Решетилівська міська рада наділена відповідними процесуальними правами та брала участь у справі, відтак мала право скористатись процесуальним правом на оскарження рішення в апеляційному порядку. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. При цьому оскільки Полтавська обласна прокуратура не була учасником зазначеної справи, положення щодо наявності підстав для подання апеляційної скарги в інтересах держави в особі Решетилівської міської ради є передчасними, не узгоджуються із положеннями чинного процесуального законодавства та суперечить сутності господарського процесу. Згідно ч. 1 та 2 ст. 256 ГПК України саме учасник справи має право на поновлення строків звернення до суду.

10.08.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1197/22.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 залишено без руху апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 1428 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі № 917/1197/22 на підставі частини 2 статті 260 ГПК України, оскільки апеляційна скарга подана з порушенням п.2,3 ч. 3 ст. 258 ГПК України за відсутності доказів сплати судового збору та документів на підтвердження повноважень на підписання апеляційної скарги; встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

05.09.2023 на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2023, у межах встановленого судом строку, до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку від прокурора надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх. № 10626), до якої додано докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги та копію службового посвідчення заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на підтвердження повноважень на підписання апеляційної скарги.

Отже, скаржником у строк, визначений судом, усунуті недоліки, які стали підставою для залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2023, зокрема, поновлено заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі № 917/1197/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 1428 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі № 917/1197/22; зупинити дію рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі № 917/1197/22; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 17 жовтня 2023 року о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104, доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 29.09.2023, для подання заяв, клопотань, тощо - до 02.10.2023.

Вказана ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зважаючи на положення ч. 3 статті 256 ГПК України, а також на недопущення порушення права на доступ до правосуддя, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 129 Конституції України, статтею 254 ГПК України, зважаючи на те, що прокурор не приймав участі у справі у суді першої інстанції, отже не мав змоги звернутись із апеляційною скаргою згідно ч. 1 або 2 ст. 256 ГПК України, враховуючи дотримання процедури, передбаченої абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та звернення до суду в достатньо короткі строки після отримання листа від відповідача про відсутність вчинених дій з подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає можливим поновити пропущений строк на апеляційне оскарження. Вказане, на думку суду апеляційної інстанції, спростовує зазначені у запереченнях проти відкриття апеляційного провадження у справі послання позивачем на неповажність причин пропуску прокурором строків звернення до суду. До того ж суд апеляційної інстанції вважає, що відмова у відновленні строку на апеляційне оскарження, навпаки мала б наслідком порушення права доступу до правосуддя, визначеного ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.129 Конституції України та ст.254 Господарського процесуального кодексу України.

29.09.2023 до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 11832), в якому позивач просить апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Решетилівської міської ради на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі № 917/1197/22 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на відсутність повноважень прокурора на ініціювання перегляду рішення, винесеного без його участі, оскільки апеляційне оскарження рішення суду в справі за позовом юридичної особи є правом, а не обов`язком сторони, яка є суб`єктом владних повноважень, відповідач - Решетилівська міська рада, є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, функцій щодо захисту інтересів держави, проте в апеляційній скарзі не зазначено, не обґрунтовано та не надано доказів того, в чому полягає нездійснення або неналежним чином здійсненню представництва в суді законних інтересів держави Решетилівською міською радою. Щодо заперечень прокурора стосовно правонаступництва СТОВ "ХЛІБОРОБ" за КСП ім. Енгельса та набуття права власності на земельну ділянку, позивач вказує на те, що реорганізація КСП ім. Енгельса шляхом перетворення у СТОВ "ХЛІБОРОБ" підтверджується належними та допустимими доказами, а відтак Господарський суд Полтавської області дійшов обґрунтованого висновку щодо правонаступництва СТОВ "ХЛІБОРОБ" усіх майнових прав та обов`язків КСП ім. Енгельса. Позивач вказує на те, що оскільки земельна ділянка загальною площею 0,2880 га з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229 не була розпайована, внаслідок реорганізації КСП ім. Енгельса до СТОВ "ХЛІБОРОБ" перейшли усі майнові права КСП, а також беручи до уваги принцип єдності юридичної долі об`єктів нерухомості, які належать на праві власності позивачу та земельної ділянки, на якій вони знаходяться - вказана земельна ділянка належить на праві приватної власності СТОВ "ХЛІБОРОБ". Також позивач заперечує щодо доводів прокурора щодо права комунальної власності Решетилівської міської ради на землі колишнього КСП ім. Енгельса та порушення інтересів держави, посилаючись, зокрема, на те, що виключно відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджують відповідне речове право особи, а відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11.07.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229 відсутні будь-які відомості щодо реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку. На думку, позивача, витяг з Державного земельного кадастру не є належним документом, що підтверджує право власності, зокрема комунальної власності. На підтвердження цих доводів позивач, зокрема, посилається на те, що з метою отримання відомостей стосовно підстав внесення до Державного земельного кадастру даних щодо права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5324255100:30:004:0229 за Решетилівською міською (селищною) радою, представником СТОВ "ХЛІБОРОБ" адвокатом Назаревичем І.Р. було направлено Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області адвокатський запит № 64 від 06.03.2023, та з отриманого у відповідь листа від 09.03.2023 № 29-16-0.164-1147/15-23 вбачається, що структурні підрозділи ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не є суб`єктами державної реєстрації речових прав.

Щодо додатково поданих доказів у справі позивач з посиланням на приписи статті 269 ГПК України посилається на те, що основним аргументом прокурора щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції є вказівка на нібито порушення права комунальної власності Решетилівської міської ради, що ґрунтується на даних Витягу з Державного земельного кадастру від 04.07.2022, тоді як відповідь ГУ Держгеокадастру від 09.03.2023 № 29-16-0.164-1147/15-23 підтверджує обставини, що підлягають встановленню, а саме щодо неспроможності Витягу з Державного земельного кадастру, на який посилається прокурор, підтвердити речові права, зокрема право комунальної власності на земельну ділянку за Решетилівською міською радою. З цих підстав, посилаючись на існування доказів на час розгляду справи судом першої інстанції, на спростування доводів апеляційної скарги прокурора у справі, учасником якої він не був, просить суд приєднати до матеріалів справи додатково подані докази, а саме: копія адвокатського запиту на ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 64 від 06.03.2023; копія листа-відповіді ГУ Держгеокадастру від 09.03.2023 № 29-16-0.164- 1147/15-23.

12.10.2023 до суду апеляційної інстанції засобами електронного зв`язку від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" надійшла заява про участь у судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду (вх. № 12410ел.13721).

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 17.10.2023 розпочалось за участю прокурора та представника позивача, який підтримав заявлене у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про долучення додаткових доказів.

Щодо доданих до відзиву на апеляційну скаргу додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивач). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Стосовно долучених до відзиву на апеляційну скаргу доказів колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази до суду апеляційної інстанції не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції; у позовній заяві, у відповіді на відзив або інших заявах під час розгляду справи судом першої інстанції в порушення приписів ч.4 ст. 80 ГПК України не було зазначено про докази, які не можуть бути подано, причини, з яких докази не можуть бути подано у зазначений строк, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів.

При цьому, заявник як особа, за зверненням якої порушене дане провадження, та який заперечував проти віднесення спірної земельної ділянки до комунальної власності, не був позбавлений об`єктивної можливості надати до суду першої інстанції додаткові докази на підтвердження/спростування обставин стосовно державної реєстрації права комунальної власності та неспроможності Витягу з державного земельного кадастру підтвердити речові права на спірну земельну ділянку. До того ж, вказані докази отримано позивачем до ухвалення оскаржуваного рішення, що спростовує твердження заявника про те, що необхідність цих доказів пов`язана саме з доводами апеляційної скарги прокурора, який не брав участі в суді першої інстанції.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Заявником не наведено жодної причини об`єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії, що виключає процесуальні підстави для дослідження їх апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

З огляду на викладене, судова колегія долучає до матеріалів справи вищенаведені додаткові докази, однак до розгляду не приймає як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.

Присутній в судовому засіданні прокурор надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Представник позивача заперечував проти доводів прокурора з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, а тому просив залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвали суду апеляційної інстанції від 11.09.2023) до електронного кабінету Решетилівської міської ради Полтавської області, сформованою в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника позивача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що згідно розпорядження Представника Президента України Решетилівської районної державної адміністрації від 26.02.1993 № 56 "Про реєстрацію колективних сільськогосподарських підприємств" на підставі статті 3 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" на базі колгоспу ім. Енгельса (розташоване в смт. Решетилівка) було утворене та зареєстроване Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Енгельса (смт. Решетилівка) (т.1, а.с.8).

Відповідно до рішення Решетилівської районної ради народних депутатів від 25.05.1995 КСГП ім. Енгельса Решетилівського району Полтавської області видано Державний акт на право колективної власності на землю про передачу у колективну власність для ведення сільського господарства 2436,87 га землі в межах, згідно з планом. Даний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №10. На цьому державному акті зазначається серія ПЛ-10 та дата 10 серпня 1995 року (т.1, а.с.9).

На плані зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність зазначені земельні ділянки, що передані КСП ім. Енгельса, кожна з яких має свій номер та орієнтовну площу (т.1, а.с. 10-11).

Відповідно до свідоцтва №03769882 про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності зареєстроване Колективне сільськогосподарське підприємство імені Енгельса, форма власності - колективне підприємство, видане виконкомом Решетилівської районної ради народних депутатів 31 жовтня 1995 року (т.1, а.с. 12).

Згідно Протоколу №2 зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000 за результатами розгляду пропозицій комісії по реструктуризації КСП ім. Енгельса на зборах були прийняті, зокрема, такі рішення:

- затвердити акт інвентаризації та дооцінки майна;

- затвердити додатковий список претендентів на земельну частку пай у кількості 14 осіб та список на майновий пай у кількості 549 осіб. Порушити клопотання перед Решетилівською селищною радою про передачу з резервного фонду у колективну власність землі для наступного її розпаювання між членами ксп, що внесені до додаткового списку претендентів на земельну частку;

- затвердити майновий пайовий фонд підприємства та структуру майнового пайового фонду підприємства: будівлі (49%), трактори, механізми, с/г машини (10%), комбайни, жниварки, самохідні машини (15%), автомобілі (3%), худоба (8%), оборотні засоби (15%). Встановити, що при виході з ксп майнові паї виділяються майном в натурі в структурі у відсотковому співвідношенні;

- затвердити кредиторську заборгованість КСП ім. Енгельса в сумі 581013 грн, для погашення якої виділено таке майно: адмінбудинок, тварини основного стада, обігові засоби;

- затвердити індивідуальні майнові паї громадян, які мають на це право;

- реорганізувати КСП ім. Енгельса шляхом його перетворення у сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю та доручити виступити засновниками товариства членам КСП: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Рекомендувати засновникам товариства затвердити його назву "Хлібороб";

- виділити засновникам товариства з обмеженою відповідальністю належні їм майнові паї в натурі у спільну власність для внеску до Статутного фонду ТОВ: трактор Т-70С №71-19 інв. №171, комбайн Є-302 інв. №221, автомобільний прицеп №44-31ПТ інв. №4, молодняк ВРХ 268 голів вагою 46931 кг.

Також, згідно вказаного протоколу обрано уповноважених осіб - 240 осіб, присутні на зборах 310 осіб, з них уповноважених - 216 осіб (т.1, а.с.13-16).

Відповідно до Установчого договору про створення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" від 05 лютого 2000 року засновниками сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" виступають громадяни - члени ксп ім. Енгельса, що реорганізується: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (т.1, а.с.17-19).

Учасники, керуючись Законом України "Про господарські товариства", Законом України "Про підприємництво", Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" домовились створити на засадах цієї угоди шляхом об`єднання майна та підприємницької діяльності учасників Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (далі - Товариство).

Відповідно до пункту 7 Установчого договору, Товариство є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства імені Енгельса.

Згідно з пунктом 17 Установчого договору для забезпечення діяльності Товариства за рахунок вкладів його учасників створюється статутний фонд у розмірі 104783 грн. Статутний фонд складається з майна: трактор Т-70С №71-19 інв. №171, комбайн Є-302 інв. №221, автомобільний прицеп №44-31ПТ інв. №4, молодняк ВРХ 268 голів вагою 46931 кг. Визначено частки кожного з учасників у Статутному фонді Товариства. В якості вкладів учасниками вносяться майнові паї в майні ксп ім. Енгельса.

Установчий договір від 05.02.2000 підписаний учасниками Товариства та посвідчений державним нотаріусом Решетилівської держконтори 16.02.2000.

Відповідно до розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації від 21.02.2000 № 67 "Про реорганізацію ксп. ім. Енгельса" з метою забезпечення реалізації Указу Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", на основі поданих документів та у відповідності з Положенням "Про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності" проведено перереєстрацію КСП ім. Енгельса. За рішенням зборів членів КСП ім. Енгельса, відповідно до Протоколу №2 від 26.01.2000, дане господарство реорганізоване шляхом перетворення в Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (т.1, а.с. 20).

Згідно до наявної в матеріалах справи копії Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №546386 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", ідентифікаційний код 03769882, зареєстровано 21.02.2000 (т.1, а.с.21).

Матеріали справи містять копію Статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", затвердженого установчими зборами від 05.02.2000 та зареєстрованого районною державною адміністрацією Решетилівського району Полтавської області (далі - Статут). Цей Статут укладено та зареєстровано відповідно до положень Установчого договору, у разі наявності суперечностей між положеннями Установчого договору та цього Статуту, положення Установчого договору матимуть переважну силу.

Відповідно до цього Статуту Товариство створюється в процесі реорганізації та є юридичним правонаступником КСП ім. Енгельса.

У пунктах 3.1, 3.2, 3.3 Статуту зазначено, що майно Товариства становлять основні фонди та обігові кошти, земля, а також інші цінності, вартість яких відображена на самостійному балансі Товариства. Товариство є власником майна, а також землі, переданих йому учасниками у власність; продукції, виробленої Товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів, а також іншого майна та землі, набутих на підставах, не заборонених законом. Майно Товариства складається зі Статутного та інших фондів, що створюється Товариством.

Для здійснення своєї діяльності Товариство використовує землі, які належать йому на праві власності та на праві оренди. Товариство набуває право власності на землю у разі: купівлі земельних ділянок або придбання їх на підставі інших цивільно-правових угод; внесення учасниками Товариства земельних ділянок в якості їх вкладів до його Статутного фонду. У такому разі Товариство вживає заходів до виділення переданих до його Статутного фонду земельних ділянок/паїв в натурі/на місцевості та приєднання їх до інших земель, які належать Товариству на праві власності з наступним отриманням Державного акту на право приватної власності на об`єднану земельну ділянку (пункти 4.1, 4.2 Статуту).

У пункті 5.1 Статуту зазначено, що для забезпечення діяльності Товариства створюється Статутний фонд за рахунок майнових паїв учасників Товариства. Товариство має право змінювати розмір Статутного фонду. При цьому вказаний пункт Статуту узгоджується з положеннями пункту 17 Установчого договору щодо формування Статутного фонду за рахунок вкладів його учасників (майнових паїв), тоді як надана копія містить закреслення стосовно «за рахунок майнових паїв учасників Товариства», та виправлення на «який становить», без визначення останнього.

У доданому до позовної заяви листі державного реєстратора Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області від 25.03.2009 №08-07/22 зазначено про те, що КСП ім. Енгельса реорганізоване шляхом перетворення в СТОВ "Хлібороб" (розпорядження голови райдержадміністрації №67 від 21.02.2000), згідно установчих документів СТОВ "Хлібороб" є правонаступником КСП ім. Енгельса Решетилівського району Полтавської області (т.1, а.с. 31).

У матеріалах справи наявна копія акту передачі-приймання майна КСП ім. Енгельса Решетилівського району Полтавської області від 12.02.2004, відповідно до якого головою КСП ім. Енгельса Яременком Анатолієм Миколайовичем, на виконання рішення зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від січня 2000 року, пункті 1.4, для погашення кредиторської заборгованості КСП ім. Енгельса у сумі 581013 гривень передається правонаступнику КСП ім. Енгельса - Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" таке майно/об`єкти: адмінбудинок/контора вартістю 160000 грн, що розташовано с. Решетилівка, вул. Петровського 41; тварини основного стада вартістю 130807 грн, обігові засоби вартістю 290206 грн. СТОВ "Хлібороб" набуває право власності на майно тільки при повній погашеній заборгованості КСП ім. Енгельса перед кредиторами. Вказаний акт укладено між головою КСП ім. Енгельса Яременком А.М. та директором СТОВ "Хлібороб" Лукаш М.С. (т.1, а.с.26).

Із доданої до позовної заяви копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САС №686973 від 12.08.2009 вбачається, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" є власником нежитлової будівлі (адміністративний будинок), загальною площею 530,3 кв.м, адреса об`єкта: Полтавська область, Решетилівський район, смт Решетилівка, вул. Петровського, 41; підстава: рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2009 №19/49. Також, на підтвердження права власності додано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23607285 від 18.08.2009, відповідно до якого реєстраційний номер об`єкта 28014912, тип об`єкта - нежитлова будівля (адміністративний будинок), підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності САС 686973 від 12.08.2009 (т.1, а.с.32).

Матеріали справи також містять копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2014 індексний номер 25220132, відповідно до якого СТОВ "Хлібороб" є власником нежитлового приміщення автогараж, який розташований за адресою: Полтавська область, Решетилівський район, смт Решетилівка, вул. Петровського, 41а, площею 162,1 кв.м та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.08.2014 №25220752 щодо зазначено об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 424529253242; копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2014 індексний номер 25232427, відповідно до якого СТОВ "Хлібороб" є власником нежитлового приміщення котельня, яке розташовано за адресою: Полтавська область, Решетилівський район, смт Решетилівка, вул. Петровського, 41а, площею 43,4 кв.м та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.08.2014 №25233055 щодо зазначено об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 424742753242 (т.1, а.с.33-36).

Із наявної в матеріалах справи архівної довідки від 28.03.2019 №01-12/К-42 вбачається, що розпорядженням селищного голови Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області від 24.12.2015 №64 вулицю Петровського перейменовано на вулицю Джерельну в смт. Решетилівка (т.1, а.с. 37).

Стосовно спірної земельної ділянки, слід зазначити таке.

Матеріали справи містять акт про погодження (встановлення) в натурі меж земельних ділянок Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на території Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області від 22.02.2008, з якого вбачається, що землевпорядником Приватного підприємства "АЛАН-ЗЕМ" Стороженко О.І., у присутності Решетилівського селищного голови, землевпорядника Решетилівської селищної ради, директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" Лукаш М.С. складено цей акт про те, що проведено в натурі погодження існуючих меж земельних ділянок переданих в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" загальною площею 0,5778 га, що знаходяться на території Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області за адресою: смт Решетилівка, вул. Петровського ,41 площею 0.2880 га; смт Решетилівка, вул. Шевченка, 2 площею 0.2898 га. До акту додано кадастровий план земельної ділянки (т.1, а.с.29).

З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2008 між орендодавцем Решетилівською селищною радою та орендарем СТОВ "Хлібороб" укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для виконання адміністративних функцій господарством, яка знаходиться на території Решетилівської селищної ради. Відповідно до пунктів 2-4 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2880 га в смт Решетилівка з метою виробничого використання по вул. Петровській, 41, на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля - адмінбудинок СТОВ "Хлібороб" (т.1. а.с.27-28).

Пунктом 8 договору визначено строк дії договору 5 років, а пунктами 9-14 договору визначено розмір та порядок сплати орендної плати.

В умовах використання земельної ділянки зазначено про те, що земельна ділянка передається в оренду для використання адмінбудівлі, цільове призначення земельної ділянки: для іншого сільськогосподарського призначення код УКЦВЗ-2.7 (пункти 15-16 договору).

У пункті 18 договору зазначено про те, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є клопотання орендаря, організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати пов`язані з цим покладаються на орендаря.

Також, вказаним договором передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду (п.21); дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря, в інших випадках, передбачених законодавством України (п.37).

В подальшому, рішенням Решетилівської селищної ради Полтавської області (двадцять п`ята сесія шостого скликання) від 12.12.2013 продовжено СТОВ "Хлібороб" термін дії договору оренди строком на 5 років на земельну ділянку розміром 0,2880 га за адресою: смт Решетилівка, вул. Петровського, 41 (т.1, а.с.30).

Рішенням Решетилівської міської ради Полтавської області (дев`ята позачергова сесія сьомого скликання) продовжено договір оренди з СТОВ "Хлібороб" на земельну ділянку розміром 0,2880 га по цільовому призначенню: для іншого сільськогосподарського призначення код УКЦВЗ - 2.7 (адмінбудинок СТОВ "Хлібороб") строком на 5 років за адресою: м. Решетилівка, вул. Джерельна, 41, кадастровий номер 5324255100:30:004:0229 (т.1, а.с.30).

На запит СТОВ "Хлібороб" стосовно спірної земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області надано відповідь від 03.05.2022 №27-16-0.164-973/2-22 (т.1, а.с.40-41), в якій зазначено про таке:

- відповідно державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ-10 від 10.08.1995 виданого КСГП ім. Енгельса Решетилівського району Полтавської області запитувана земельна ділянка на плані зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність зазначена під номером « 13»;

- відповідно умовних позначень картографічного матеріалу "Технічна документація по розробці схеми організації території земельних часток (паїв) в межах розпайованих земель реформованого КСП ім. Енгельса та виділених землях резервного фонду Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області" зазначено, як землі загального користування;

- відповідно "Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на території Решетилівського району Полтавської області за адресою: смт. Решетилівка, вул. Петровського, 41, Шевченка, 2", земельна ділянка на плані зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність зазначена під номером « 13», має кадастровий номер 5324255100:30:004:0229, площею 0,2880 га.

Також повідомлено про те, що у Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель відсутні: 1) проект земель КСГП ім. Енгельса щодо земельної ділянки колективної власності; 2) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 22.03.2008.

Крім того, повідомлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 5324255100:30:004:0229, площею 0,2880 га передано в оренду терміном на 5 років, відповідно рішення п`ятнадцятої сесії п`ятого скликання Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області від 04.04.2008, що включено в перелік документів до "Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на території Решетилівського району Полтавської області за адресою: смт Решетилівка, вул. Петровського, 41, Шевченка, 2".

Також у відповіді зазначено, що з набранням чинності 01.01.2013 Законів України "Про Державний земельний кадастр" (зі змінами), "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно" та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (зі змінами), Головне управління Держгеокадастру Полтавській області та його структурні підрозділи не є суб`єктами державної реєстрації речових прав.

Тобто, спірна земельна ділянка кадастровий номер 5324255100:30:004:0229 загальною площею 0,2880 га, відповідно до державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ-10 від 10.08.1995 виданого КСП ім. Енгельса Решетилівського району, на плані зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність зазначена під номером « 13».

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.07.2022 № НВ-5300639722022, земельна ділянка кадастровий номер 5324255100:30:004:0229 загальною площею 0,2880 га з цільовим призначення для іншого сільськогосподарського призначення розташована у Полтавській області, Решетилівський район, смт. Решетилівка, вул. Петровського, 41, форма власності - комунальна, дата державної реєстрації земельної ділянки - 08.05.2008, інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки - проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 22.03.2008, ПП "АЛАН-ЗЕМ", Стороженко С.О. У розділі щодо відомостей про право власності міститься інформація про вид права - право власності, інформація про власників - Решетилівська селищна рада, податковий номер 21044065, місцезнаходження 38400, Полтавська область, Решетилівський район, смт. Решетилівка, вул. Леніна, 14, а також відомості про оренду, відповідно до яких орендарем є СТОВ "Хлібороб", податковий номер 03769882 (т.1, а.с. 37а-39).

Відповідно Експлікації земельних угідь площа земельної ділянки 0,2880 га, у тому числі за земельними угіддями: капітальна одноповерхова 0,0296 га, капітальна одноповерхова 0,0241 га, під проїздами, проходами та площадками 0,1722 га, під проїздами, проходами та площадками 0,0621 га (т.1, а.с.39).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229, відсутні відомості щодо реєстрації прав власності на дану земельну ділянку (т.1, а.с.42).

У вересні 2022 року позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Решетилівської міської ради, в якому просив суд визнати за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2880га з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229, що розташована за адресою: Полтавська область, м.Решетилівка, вул.Джерельна, 41, з цільовим призначенням: для іншого сільськогосподарського призначення.

В обґрунтування позовних позивач посилається на те, що у зв`язку із реорганізацією колективного сільськогосподарського підприємства ім. Енгельса, згідно розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації від 21.02.2000 №67 з метою забезпечення реалізації Указу Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", на підставі рішення членів КСП ім. Енгельса (протокол № 2 зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000) КСП ім. Енгельса реорганізоване шляхом перетворення в СТОВ "Хлібороб", а тому КСП ім. Енгельса не припинило свою діяльність, як юридична особа, а лише змінило свою організаційно-правову форму та існує на даний час у формі Сільськогосподарського товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", за яким до того ж зберігся ідентифікаційний код КСП ім. Енгельса - 03769882, що на думку позивача підтверджує перетворення КСП в нове підприємство.

За твердженням позивача, у відповідності до ч. 6 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" СТОВ "Хлібороб" став правонаступником усіх майнових прав та обов`язків колишнього підприємства, тобто до позивача. як правонаступника КСП ім. Енгельса, відповідно до чинного на момент перетворення законодавства України перейшло право власності на землю, що була передана у колективну власність КСП ім. Енгельса.

Позивач наголошує на тому, що СТОВ "Хлібороб" є власником будівель, що розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,2880 га, з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229, яка входить до складу земель, що були передані КСП ім. Енгельса відповідно до Державного акту колективної власності від 10.08.1995 серія ПЛ-10 та зазначена на плані зовнішніх меж земельних ділянок, що передані КСП ім. Енгельса під № 13, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03.05.2022 року № 27-16.0164-973/2-22.

Також зазначає про те, що протоколом № 2 зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000 було прийнято рішення про передачу адмінбудівлі в рахунок погашення кредиторської заборгованості, що підтверджує факт того, що дана будівля не була передана до пайового фонду, а отже, відповідно, і земельна ділянка, на якій дана будівля знаходиться, також не підлягала розпаюванню.

Відтак, позивач наголошує на тому, що СТОВ "Хлібороб" правомірно набув право власності на все майно, яке було передано йому як правонаступнику КСП ім. Енгельса, тоді як реорганізація КСП ім. Енгельса шляхом перетворення в СТОВ "Хлібороб" не означає припинення права колективної власності його правонаступника на землю, оскільки перетворення підприємства не входить до кола підстав припинення права власності на землю, передбачених ст. 27 та ст. 28 ЗК України (в редакції чинній на момент реорганізації КСП ім. Енгельса), а також ст. 140 ЗК України, яка є чинною на даний час.

Таким чином, позивач стверджує, що при перетворенні КСП ім. Енгельса в СТОВ "Хлібороб" до останнього перейшло, зокрема, право власності на землю, у тому числі на спірну земельну ділянку площею 0,2880 га, що залишилася не розпайованою та право власності на яку не припинено у порядку та з підстав встановлених чинним законодавством України.

Посилаючись на те, що відповідно до Витягу від 04.07.2022 із Державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 0,2880 га, кадастровий номер 5324255100:30:004:0229, суб`єктом права власності є Решетилівська селищна рада, позивач у позовній заяві зазначає, що Решетилівська селищна рада неправомірно внесла відомості до Державного земельного кадастру про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5324255100:30:004:0229, площа 0,2880 га, чим порушила законні права позивача, який є правонаступником КСП ім. Енгельса, власником землі та нерухомого майна, що розташоване на вказаній земельній ділянці.

Заперечуючи проти позовних вимог, Решетилівська міська рада у відзиві на позовну заяву (вх. №8177 від 01.11.2022), посилаючись на ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначила, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи, організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку у майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі і нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти отримані від їх відчуження. Також, посилаючись на норми ст. 12, 83, 116, 122 Земельного кодексу України, зазначила, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, в тому числі: розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян, юридичних осіб відповідно до норм Земельного кодексу України; сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб; у комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування; відтак, Земельний кодекс України сформулював загальне правило виникнення прав на землю, відповідно до якого громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

Крім того, відповідач зазначає, що згідно пункту 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи; відомості (зміни до них) про об`єкти Державного земельного кадастру, зазначені у пунктах 21-25 цього Порядку, до Державного земельного кадастру вносяться державними кадастровими реєстраторами, у зв`язку з чим Решетилівська міська рада не є суб`єктом, який здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру, а тому внести відомості про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229 площею 0,2880 га не могла.

Також, у відзиві відповідач посилається на приписи ч. 4 ст. 120 ЗК України.

У зв`язку з чим, відповідач вважає звернення позивача до суду безпідставними та необґрунтованим, просить відмовити у задоволенні позову СТОВ "Хлібороб" про визнання права власності на землю.

В свою чергу, у відповіді на відзив (вх. №8946 від 21.11.2022) позивач вказує на те, що у даному випадку мова йде не про технічне внесення відомостей до ДЗК, а про можливе рішення Решетилівської селищної ради щодо передачі земельної ділянки з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229 площею 0,2880 га, у комунальну власність та акт приймання-передачі такої земельної ділянки, що відповідно до зазначених вище норм ЗК України, могли стати підставою для внесення відомостей про право власності на цю ділянку, внаслідок чого і були порушені права СТОВ "Хлібороб" як правонаступника КСП ім. Енгельса, так як, у 2008 році за відповідачем було зареєстровано право власності на земельну ділянку, яка на законній правовій підставі та безперервно з 2000 року вже належала позивачу - СТОВ "Хлібороб". Також позивач зазначає, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України у відповідній редакції особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, а тому СТОВ "Хлібороб" набуто право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5324255100:00:004:0229 разом із набуттям права власності на будівлі, що на ній знаходяться.

16.03.2023 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову (т.1, а.с.86-91).

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване з посиланням на приписи статей 3, 5, 22, 23, 47, 60, Земельного кодексу України 1990 року, статей 1, 3, 7, 8, 10, 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", тим, що позивачем доведено належними доказами те, що КСП ім. Енгельса реорганізовано шляхом перетворення в СТОВ "Хліборобм, а отже позивач є повним правонаступником всіх майнових прав та обов`язків КСП ім. Енгельса; з посиланням на приписи пункту 1 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям", статті 22 Земельного кодексу України тим, що спірна земельна ділянка, на якій розташований адмінбудинок та власником якого є СТОВ "Хлібороб", за цільовим призначенням не відноситься до сільськогосподарських угідь, а отже паюванню не підлягала та під час реорганізації КСП ім. Енгельса в порядку правонаступництва перейшла у власність до позивача; з посиланням на приписи статей 78, 82, 130, пункт 7 Перехідних положень Земельного кодексу України, тим, що відсутність в чинному законодавстві положень щодо правового регулювання такої форми власності на землю, як колективна, яка існувала на момент набуття позивачем права власності на землю не може бути підставою для припинення такого права, а набуте у встановленому порядку право власності не може припинитися автоматично, тобто поза визначеними законодавством процедурами.

Також суд першої інстанції виходив з того, що у Витягу з Державного земельного кадастру від 04.07.2022 №НВ-5300639722022 міститься інформація про те, що власником земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229 загальною площею 0,2880 га є Решетилівська селищна рада, а тому з посиланням на ст. 117 ЗК України зазначив, що рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї, проте відповідачем не доведено на підставі чого Решетилівською міською(селищною) радою набуто у комунальну власність зазначену земельну ділянку; викладені у відзиві на позовну заяву аргументи відповідача не спростовують законність та правомірність набуття у власність СТОВ "Хлібороб" земельної ділянки кадастровий номер 5324255100:30:004:0229 загальною площею 0,2880 га як законного правонаступника КСП ім. Енгельса та власника нерухомого майна, яке на цій земельній ділянці розташоване.

Посилаючись на приписи статей 319, 321, 328, 392 ЦК України суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем доведено наявність у нього права власності на земельну ділянку площею 0,2880 га кадастровий номер 5324255100:30:004:0229, яке перейшло до нього в порядку правонаступництва, а тому позовні вимоги про визнання за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" права власності на земельну ділянку площею 0,2880 га з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229, що розташована за адресою: Полтавська область, м. Решетилівка, вул. Джерельна, 41, з цільовим призначенням: для іншого сільськогосподарського призначення, підлягають задоволенню.

Як вже було зазначено, не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду до суду апеляційної інстанції звернувся заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Решетилівської міської ради з даною апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність будь-яких доказів, які б вказували на те, що нинішній склад засновників (учасників) СТОВ "Хлібороб" складається з колишніх членів КСП ім. Енгельса або їх правонаступників. Посилаючись на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 13.10.2020 у справі №907/525/18, враховуючи відмінність складу засновників (учасників) КСП ім. Енгельса та СТОВ "Хлібороб", прокурор зазначає про те, що перетворення КСП ім. Енгельса у СТОВ "Хлібороб" не відбулося, а отже СТОВ "Хлібороб" не є правонаступниками КСП ім. Енгельса. Також, прокурором вказано про те, що у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо СТОВ "Хлібороб" відсутні дані про юридичних осіб, правонаступником яких є позивач.

Стосовно визнання права приватної власності на земельну ділянку за СТОВ "Хлібороб" прокурор зазначив про те, що судом першої інстанції не надано оцінку та не обґрунтовано підстави, з яких землі колишнього КСП, що перебували у колективній власності, мають перейти саме у приватну власність СТОВ "Хлібороб", а висновки суду суперечать висновкам Верховного Суду у постанові від 20.12.2022 у справі №924/250/19 щодо неможливості автоматичного переходу права колективної власності у приватну власність. Вказує, що спірна земельна ділянка ніколи не перебувала у приватній власності попереднього власника КСП ім. Енгельса, а отже не може перейти до позивача. Також, прокурор з посиланням на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17 та від 22.05.2018 у справі №923/1283/16 вказує на те, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, проте відсутні докази щодо наявності у позивача права приватної власності, а суд задовольняючи позовні вимоги про визнання відповідного права фактично його визнав, а не підтвердив його наявність.

Також в апеляційній скарзі зазначено про відсутність дослідження судом першої інстанції вимог частини 4 статті 7 та частини 7 статті 14-Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", з яких можна зробити висновок, що землі КСП ім. Енгельса, які не підлягали паюванню, перейшли до комунальної власності. Прокурор послався на незаконне скасування права комунальної власності на землю, оскільки судом не спростовано законність виникнення права власності Решетилівської міської ради на земельну ділянку площею 0,2880 га кадастровий номер 5324255100:30:004:0229 для іншого сільськогосподарського призначення, яка розташована в межах населеного пункту за адресою: вул. Джерельна, 41, м. Решетилівка, Полтавська обл., а саме - в силу закону, в свою чергу, в оскаржуваному рішенні суду не наведено обставин та підстав, за яких можна дійти висновку, що Решетилівською міською радою право комунальної власності набуто неправомірно.

За твердженням прокурора, з урахуванням вимог статей 2, 14, 73, 74 ГПК України, судом першої інстанції всупереч вимогам процесуального законодавства, порушено принцип диспозитивності та безпідставно покладено тягар доказування на законного власника земельної ділянки - Решетилівську міську раду, натомість, в рішенні не надано належної оцінки доводам позовної заяви та долученим до неї доказам, жоден з яких не підтверджує наявності у позивача права приватної власності на спірну земельну ділянку та не спростовує факту правомірності набуття права комунальної власності відповідачем.

Крім того, як стверджує прокурор, судом не надано оцінку тому, що СТОВ "Хлібороб" з 27.03.2008 перебуває в договірних відносинах з відповідачем на підставі договору оренди землі, відповідно до якого Решетилівська селищна рада передає СТОВ "Хлібороб" в оренду спірну земельну ділянку площею 0,2880 га під будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: вул. Петровського, 41, смт. Решетилівка, що також свідчить про те, що позивач, звертаючись у 2008 році до Решетилівської селищної ради за передачею спірної земельної ділянки в оренду, розумів та погоджувався з її приналежністю до земель комунальної власності; жодних відомостей про заявлення СТОВ "Хлібороб" своїх прав на спірну землю в матеріалах справи не міститься.

Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частини третьої та абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої).

Системне тлумачення статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (п. 45- 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п.п. 37-40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

З огляду на викладене, встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову (апеляційної та/або касаційної скарги), а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом.

Водночас якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19.

Колегія суддів зауважує, що у цій справі прокурор не брав участі у судовому процесі під час розгляду справи в суді першої інстанції та подав апеляційну скаргу на судове рішення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Як зазначалось вище, частиною третьою статті 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Тобто, слід дійти висновку, що законодавцем чітко визначено, що прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті.

У цьому випадку апеляційний господарський суд приймає до уваги той факт, що вступ прокурора у справу за позовом іншої особи та ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без його участі, є окремими процесуальними діями, які мають чітку, визначену процесуальним законодавством послідовність, у зв`язку з чим прокурор наділений повноваженнями на звернення до суду з апеляційною/касаційною скаргою.

Тому необхідною умовою розгляду апеляційної/касаційної скарги прокурора є дотримання прокурором вимог частини четвертої статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 24.04.2019 у справі №911/1292/18).

Звертаючись з даною апеляційною скаргою, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури зазначив, що на виконання вимог пунктів 3-4, 8.1-8.3 наказу Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 "Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді", прокурором здійснювався моніторинг рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, під час якого було виявлено рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі №917/1197/22. Обґрунтовуючи право на звернення до суду із апеляційною скаргою, прокурор стверджував, що після ознайомлення із матеріалами справи, було встановлено незаконність рішення суду першої інстанції, у зв`язку із недотриманням при ухвалені рішення вимог чинного законодавства, яким врегульовано порядок набуття права приватної власності на землю. За твердженням прокурора, на підставі оскаржуваного рішення суду безпідставно визнано право приватної власності СТОВ "Хлібороб" на спірну земельну ділянку, чим в свою чергу заперечено право комунальної власності, що не відповідає суспільному інтересу. Як зазначає прокурор, неправомірним рішенням суду порушено інтереси територіальної громади у сфері земельних відносин, що, у свою чергу, суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в статтями 13, 14 Конституції України, статтею 5 Земельного кодексу України, що очевидно становить інтереси держави. Отже, у даному випадку порушення інтересів держави полягає у порушенні при ухваленні рішення вимог чинного законодавства, яким врегульовано порядок набуття права приватної власності на землю, а також визначеної державної політики у сфері земельних відносин, побудованої на засадах законності та рівності прав усіх суб`єктів землекористування.

Посилаючись на те, що Решетилівська міська рада була визначена відповідачем у даній справі, проте з матеріалів судової справи № 917/1197/22 вбачається, що міська рада участь у розгляді справи не брала (заява відповідача від 15.03.2023), а також у строк, передбачений ГПК України нею не оскаржено в апеляційному порядку рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023, на думку прокурора, у даній справі міською радою допущено бездіяльність, а тому наявні підстави для представництва інтересів держави в особі Решетилівської міської ради шляхом подання апеляційної скарги.

Відтак, прокурор визначив органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Решетилівську міську раду, яка є відповідачем у справі.

З наданих прокурором в обґрунтування звернення з апеляційною скаргою документів вбачається, що 25.05.2023 прокуратурою направлено до Решетилівської міської ради лист №15/1-515вих-23, в якому зазначено про незаконність судового рішення (на думку прокуратури) та наявність підстав для його оскарження в апеляційному порядку, а також запропоновано відповідачу Решетилівській міській раді самостійно вжити заходів щодо оскарження вказаного рішення суду в апеляційному порядку (т.1, а.с.118-122).

Проте, листом від 19.06.2023 № 01-41/2619, який отримано прокуратурою 26.06.2023, Решетилівська міська рада повідомила, що у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 20.05.2023 строком на 90 діб - до 18.08.2023 та враховуючи Постанову Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 № 590 "Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану" встановлена черговість здійснення платежів за дорученням клієнтів, серед яких відсутній перерахунок судового збору, що унеможливлює звернення Решетилівської міської ради до суду з метою перегляду судового рішення. До того ж, Решетилівська міська рада у зазначеному листі просила Полтавську обласну прокуратуру вжити заходів прокурорського реагування у справі №917/1197/22 (т.1, а.с.123) .

Полтавська обласна прокуратура в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 11.07.2023 №15/1-668ВИХ-23 повідомила Решетилівську міську раду про подання апеляційної скарги на рішення у справі №917/1197/22 (т.1, а.с.124).

Таким чином, у цій справі прокурор повідомив уповноважений орган місцевого самоврядування про стверджувані порушення норм чинного законодавства при ухваленні оскаржуваного рішення, що призвели до порушення права комунальної власності та суспільного інтересу, надав час на усунення зазначених порушень шляхом самостійного звернення до суду з апеляційною скаргою, та пересвідчившись у не вчиненні повноважним органом місцевого самоврядування належних заходів для їх захисту, звернувся з відповідно апеляційною скаргою до суду.

Отже, Решетилівська міська рада, як відповідач по справі, була обізнана про наявність рішення суду першої інстанції, однак в подальшому дій щодо його оскарження в межах наданих процесуальним законодавством строку не здійснила. Суд апеляційної інстанції встановив, що прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою, обґрунтував правомірність звернення з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Решетилівської міської ради, як органу уповноваженого на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, з огляду на нездійснення останнім захисту інтересів держави (неоскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку).

З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованими доводи прокурора про наявність підстав для здійснення представництва прокурором інтересів Решетилівської міської ради та подання від зазначеного органу місцевого самоврядування апеляційної скарги, оскільки Решетилівська міська рада за наявності процесуального права на подання апеляційної скарги, передбаченого положеннями статті 254 ГПК Україна, не скористалась зазначеним правом в межах строку на апеляційне оскарження, визначеного положеннями статті 256 ГПК України, що дає підстави для висновку про неналежний захист державного/суспільного інтересу зазначеною міською радою.

У зв`язку з наведеним, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №911/1292/18, апеляційний господарський суд визнає необґрунтованими доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що прокурор не мав права на звернення до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Решетилівської міської ради, які не спростовують права прокурора та наявності підстав на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в інтересах відповідача.

Додатково слід зазначити, що апеляційний господарський суд при відкритті провадження у справі дослідив питання правомірності звернення з апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури в інтересах Решетилівської міської ради, та дійшов висновку про відсутність порушень процесуальних норм, які б унеможливили відкриття апеляційного провадження.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті спору апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, зазначає таке.

Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (код ЄДРПОУ 03769882) про визнання за ним права приватної власності на земельну ділянку площею 0,2880 га з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229, що розташована за адресою: Полтавська область, м. Решетилівка, вул. Джерельна, 41, з цільовим призначенням: для іншого сільськогосподарського призначення.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

З огляду на положення статей 2, 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

За змістом статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 152 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення із позовом) передбачено способи захисту прав на земельні ділянки, відповідно до частини 3 якої захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, за змістом зазначеної норми особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування зазначеної норми є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18).

Відтак, підставою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі названої статті є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають у інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно.

Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, необхідно враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16 тощо).

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем за таким позовом може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Крім того, визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом, встановленим статтею 392 Цивільного кодексу України, є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі №904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18 та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц.

Крім того, у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа (крім випадків, передбачених статтею 344, частинами 3 та 5 статті 376 ЦК України) та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення не є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Також, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.01.2023 у справі № 199/6456/21 викладено висновки про те, що можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335, 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України).

При цьому відповідно до частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) і 376 (самочинне будівництво). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (зокрема, постанови Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17, від 25.07.2023 у справі № 914/1890/22).

Отже, позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

При цьому відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, тому суд при вирішенні спору про право власності повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд від 27.11.2018 у справі № 908/236/18, від 08.04.2021 у справі № 5023/5383/12, від 14.07.2022 - № 3/5025/1379/12 (924/681/21).

Таким чином, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

З наведеного висновку слідує, що ключовим при застосуванні статті 392 ЦК України є встановлення з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту.

Як вже було зазначено вище, звертаючись з даним позовом позивач посилався на те, що: 1) КСП ім. Енгельса на підставі державного акта колективної власності на землю від 10.08.1995 серія ПЛ-10 передано у колективну власність 2436,87 га землі в межах, згідно з планом; землі передано у колективну власність для ведення сільського господарства відповідно до рішення Решетилівської районної ради народних депутатів від 25.05.1995; 2) на виконання Указу Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки", відповідно до розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації від 21.02.2000 №67 та протоколу №2 зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000 КСП ім. Енгельса реорганізоване шляхом перетворення в Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"; 3) відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 №546386 СТОВ "Хлібороб" зареєстровано 21.02.2000, номер запису 15781200000000154, код ЄДРПОУ залишився незмінним - 03769882; 4) відповідно до Установчого договору про створення СТОВ "Хлібороб" від 05.02.2000 та Статуту СТОВ "Хлібороб", затвердженого установчими зборами від 05.02.2000 та зареєстрованого районною державною адміністрацією Решетилівського району Полтавської області, СТОВ "Хлібороб" є правонаступником КСП ім. Енгельса в результаті його реорганізації шляхом перетворення, а отже йому передано всі права, обов`язки і майно колишнього КСП ім. Енгельса. Тому до позивача, як правонаступника КСП ім. Енгельса відповідно до чинного на момент перетворення законодавства України перейшло право власності на землю, що була передана у колективну власність КСП ім. Енгельса, тоді як спірна земельна ділянка входить до складу земель, що були передані КСП ім. Енгельса відповідно до державного акту колективної власності від 10.08.1995 серія ПЛ-10 та зазначена на плані зовнішніх меж земельних ділянок, що передані КСП ім. Енгельса під № 13; 5) СТОВ "Хлібороб" є власником нежитлових будівель, розташованих на спірній земельній ділянці, а тому в силу ст. 120 ЗК України до позивача, як нового власника нерухомого майна, перейшло право на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно.

Предметом доказування у даній справі є встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на земельну ділянку загальною площею 0,2880 га кадастровий номер 5324255100:30:004:0229, яка розташована за адресою: Полтавська область, м. Решетилівка, вул. Джерельна, 41, цільовим призначенням: для іншого сільськогосподарського призначення.

Аналіз законодавства чинного на час видачі державного акта на право колективної власності на землю КСП ім. Енгельса та створення юридичної особи позивача свідчить про таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII (далі - ЗК УРСР), що був чинним на час видачі державного акта від 10.08.1995 серія ПЛ-10, земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю визначалися колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Згідно з частиною 1 статті 60 ЗК УРСР колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства можуть одержувати земельні ділянки у колективну власність, користування, у тому числі в оренду. Землі, передані цим господарствам у колективну власність, поділяються на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею, згідно зі статтею 23 ЗК УРСР були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за формою, затвердженою Постановою Верховної Ради Української РСР від 13.03.1992 № 2201-ХІІ. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Статтею 20 Закону України "Про власність" визначено, що суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Стаття 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Частини 2, 3 статті 8 названого Закону встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Відповідно до частин 1, 3 статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених ЗК України.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча КСП і визначався як суб`єкт права власності у підприємстві, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства (постанова Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 906/987/21).

При цьому, статтею 28 ЗК УРСР було передбачено, що право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6- 8 статті 27 цього Кодексу.

Редакція ЗК України, яка набула чинності 01.01.2002, передбачила, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Із набранням чинності статтею 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Матеріали справи не містять доказів існування підстав для припинення права колективної власності на землю КСП ім. Енгельса, надану згідно з державним актом на право колективної власності на землю від 10.08.1995 серія ПЛ-10. А тому станом на час прийняття рішення про реорганізацію КСП ім. Енгельса шляхом його перетворення у сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю (протокол №2 зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000) форма права колективної власності на землю, передану КСП згідно з державним актом на право колективної власності на землю від 10.08.1995 серія ПЛ-10, не змінилася.

Згідно зі статтею 37 ЦК УРСР (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

За змістом статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній до 01.01.2004) колективне підприємство визначено як вид підприємств в Україні, ліквідація та реорганізація яких (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Згідно з частиною 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частинами 1, 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду; при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Як було встановлено вище у цій постанові, відповідно до протоколу №2 зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000 за результатами розгляду пропозицій комісії по реструктуризації КСП ім. Енгельса на зборах були прийняті, зокрема, такі рішення: реорганізувати КСП ім. Енгельса шляхом його перетворення у сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю та доручити виступити засновниками товариства членам КСП: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , рекомендувати засновникам товариства затвердити його назву "Хлібороб"; виділити засновникам товариства з обмеженою відповідальністю належні їм майнові паї в натурі у спільну власність для внеску до Статутного фонду ТОВ: трактор Т-70С №71-19 інв. №171, комбайн Є-302 інв. №221, автомобільний прицеп №44-31ПТ інв. №4, молодняк ВРХ 268 голів вагою 46931 кг.

Водночас, на цих зборах були прийняті рішення про затвердження додаткового списку претендентів на земельну частку пай у кількості 14 осіб та списку на майновий пай у кількості 549 осіб, майнового пайового фонду підприємства та його структури, кредиторської заборгованості КСП ім. Енгельса в сумі 581013 грн, для погашення якої виділено таке майно: адмінбудинок, тварини основного стада, обігові засоби, а також про затвердження індивідуальних майнових паїв громадян, які мають на це право. При цьому, згідно вказаного протоколу обрано уповноважених осіб - 240 осіб, присутні на зборах 310 осіб, з них уповноважених - 216 осіб (т.1, а.с.13-16).

Відповідно до пункту 7 Установчого договору про створення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" від 05 лютого 2000 року Товариство є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства імені Енгельса.

Відповідно до копії Статуту СТОВ "Хлібороб", затвердженого установчими зборами від 05.02.2000 та зареєстрованого районною державною адміністрацією Решетилівського району Полтавської області, Товариство створюється в процесі реорганізації та є юридичним правонаступником КСП ім. Енгельса.

За висновком суду першої інстанції після реорганізації шляхом перетворення КСП ім. Енгельса у СТОВ "Хлібороб" останній є повним правонаступником всіх майнових прав та обов`язків КСП ім. Енгельса.

З огляду на предмет та підстави позову, а також доводи апеляційної скарги, під час вирішення питання щодо переходу прав та обов`язків на землю колективної власності, виділену згідно з державним актом, необхідним є дослідження обставин щодо процедури реорганізації КСП ім. Енгельса шляхом перетворення в іншу юридичну особу.

У контексті зазначеного апеляційний господарський суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, відповідно до яких у випадку прийняття рішення про реорганізацію колективного сільськогосподарського підприємства шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени колективного сільськогосподарського підприємства автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників.

Ураховуючи наведений висновок Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури про те, що навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП ім. Енгельса шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП автоматично повинні були би стати учасниками цієї юридичної особи, оскільки перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників. Водночас установлені фактичні обставини цієї справи свідчать про те, що згідно з рішенням загальних зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000, на яких приймалось рішення про створення СТОВ "Хлібороб", (всього уповноважених - 240, присутні на зборах - 310, з них уповноважених - 216), затверджено додатковий список претендентів на земельну частку пай у кількості 14 осіб та список на майновий пай у кількості 549 осіб. Поряд із цим, засновникам СТОВ "Хлібороб" стали 7 фізичних осіб, між якими укладено Установчий договір "Про створення сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Щодо посилань на однаковість ідентифікаційних кодів КСП та позивача, то згідно правових висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (п.п. 7.19-7.23), не є підтвердженням правонаступництва.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає такими, що підтвердилася доводи прокурора про неврахування місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 01.09.2020 у справ № 907/29/19 та постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 907/525/18.

Отже, з огляду на встановлені фактичні обставини цієї справи та з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статті 7, 8, 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" та дійшов помилкових висновків про доведення позивачем обставини набуття ним речових прав на спірну земельну ділянку, яка входить до меж землі КСП ім. Енгельса відповідно до державного акта на право колективної власності на землю, в порядку правонаступництва.

Поряд з цим, починаючи з моменту отримання КСП ім. Енгельса землі у колективну власність, а також станом на момент подання позовної заяви про визнання права приватної власності позивача на спірну земельну ділянку були чинними положення ст. 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", якими передбачено, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Автоматичного переходу об`єктів права колективної власності у приватну власність у зв`язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало. У контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (ст.ст. 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (ст.ст. 316-319 ЦК України).

При цьому здійснення права колективної власності у спосіб, відмінний від передбаченого ст. 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", законодавство не містить.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 925/461/21.

У наведеній вище постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 925/461/21 зазначено про те, що необхідність дотримання передбачених статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" умов слідує також і з положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", які набрали чинності згодом 01.01.2019.

Так, згідно зі ст. 14-1 цього Закону у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

Тобто законодавцем як на момент створення СТОВ "Хлібороб", так і після набрання чинності змінами до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" допускалась можливість передання у власність землі, що перебувала у колективній власності неприпиненого сільськогосподарського підприємства, лише у порядку, визначеному законом.

Як свідчить протокол №2 зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000 було прийнято рішення щодо затвердження кредиторської заборгованості КСП ім. Енгельса в сумі 581013 грн, для погашення якої виділено таке майно: адмінбудинок, тварини основного стада, обігові засоби. В подальшому, на підставі акта передачі-приймання майна КСП ім. Енгельса Решетилівського району Полтавської області від 12.02.2004 головою КСП ім. Енгельса Яременком Анатолієм Миколайовичем, на виконання рішення зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від січня 2000 року, пункту 1.4, для погашення кредиторської заборгованості КСП ім. Енгельса у сумі 581013 гривень передано правонаступнику КСП ім. Енгельса - Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" таке майно/об`єкти: адмінбудинок/контора вартістю 160000 грн, що розташовано с. Решетилівка, вул. Петровського 41; тварини основного стада вартістю 130807 грн, обігові засоби вартістю 290206 грн. При цьому, вказаний акт містив умову стосовно набуття СТОВ "Хлібороб" права власності на зазначене майно тільки при повній погашеній заборгованості КСП ім. Енгельса перед кредиторами.

Тобто, після державної реєстрації юридичної особи позивача (21.02.2000) головою КСП ім. Енгельса вчинялись дії на передачу майна, визначеного рішенням зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000 (протокол №2), що також свідчить про необґрунтованість тверджень позивача стосовно повного автоматичного правонаступництва всіх майнових прав та обов`язків КСП ім. Енгельса.

Надаючи оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, судом апеляційної інстанції встановлено, що ні протокол №2 зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000, ні Установчий договір про створення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" від 05 лютого 2000 року, ні положення Статуту СТОВ "Хлібороб" у редакції 2000 року, які на думку позивача підтверджують факт переходу до нього як правонаступника колишнього підприємства майна, прав та обов`язків КСП ім. Енгельса, не містять умов щодо передання землі, наданої КСП ім. Енгельса на підставі державного акта про право колективної власності від 10.08.1995 серії ПЛ-10, СТОВ "Хлібороб" повністю або частково; жодних рішень про передачу землі від КСП ім. Енгельса до СТОВ "Хлібороб" загальними зборами/зборами уповноважених не приймалось.

Отже, як свідчать матеріали справи, позивач, посилаючись на державний акт про право колективної власності на землю, виданий КСП ім. Енгельса, не довів дотримання порядку, передбаченого статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", а саме прийняття загальними зборами членів підприємства, зборами уповноважених або створеним ними органом управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном, рішення про передання землі, що залишилась у колективній власності підприємства, саме у приватну власність та саме позивачу; належних та допустимих доказів про припинення права колективної власності на землю згідно з державним актом на право колективної власності на землю від 10.08.1995 серії ПЛ-10 та її передачі у статутний фонд позивача суду не подано.

До того ж, 26.04.2003 набрав чинності Закон України № 675-IV "Про внесення змін до Земельного кодексу України", яким пункт 8 розділу Х Земельного кодексу України доповнено абзацами, згідно з якими члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності ним Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Водночас, положення щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема, Указ Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ № 720/95), пунктом 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу № 720/95).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації (пункти 5, 6 Указу № 720/95).

Отже наведені положення свідчать, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Статтями 1 та 2 Закону України № 899-IV визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Цим Законом повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам.

Статтею 13 Закону України № 899-IV, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

За змістом частини 3 статті 13 Закону України № 899-IV, у чинній редакції, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 917/258/19).

Отже, результатом реалізації наведеної процедури є трансформація права державної та комунальної власності на частину земель у приватну шляхом їх розподілу (визначення розміру земельної частки (паю) кожного члена підприємства) з видачею документа, що засвідчує відповідне право особи (сертифікат на право на земельну частку (пай), свідоцтво про право на спадщину тощо) та послідуючим виділом паю в натурі (на місцевості).

Водночас, у статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено можливість користування на правах оренди нерозподіленими (невитребуваними) земельними ділянками, проте виключно до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності. Зазначена норма є імперативною і її застосування залежить виключно від факту набуття права власності власниками земельних часток (паїв) та не залежить від домовленостей сторін договору.

Як стверджував позивач, з огляду на набуття СТОВ "Хлібороб" права власності на адмінбудинок, який передано на підставі протоколу №2 зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000 в рахунок погашення кредиторської заборгованості КСП ім. Енгельса, вказана будівля не була передана до пайового фонду, а тому і земельна ділянка, на якій вона розташована не підлягала розпаюванню. З цих підстав позивач вважає, що при перетворенні КСП ім. Енгельса в СТОВ "Хлібороб" до останнього перейшло, зокрема, право власності на землю, у томі числі на спірну земельну ділянку площею 0,2880 га, що залишилася не розпайованою та право власності на яку не припинено у порядку та з підстав встановлених чинним законодавством України.

Проте з огляду на викладені в даній постанові висновки щодо не доведення позивачем набуття прав на землі, передані у колективну власність КСП ім. Енгельса на підставі державного акта на права колективної власності на землю, та за відсутності доказів прийняття зборами членів/уповноважених членів КСП будь-яких рішень стосовно передачі землі/або частини земель до статутного фонду СТОВ "Хлібороб", колегія суддів вважає наведені доводи позивача необґрунтованими.

При цьому, матеріали справи взагалі не містять доказів розпаювання переданих у колективну власність КСП ім. Енгельса земель, у тому числі стосовно формування пайового фонду та визначення статусу спірної земельної ділянки.

Судова колегія зазначає, що стосовно спірної земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області у листі від 03.05.2022 №27-16-0.164-973/2-22 (т.1, а.с.40-41) зазначено про таке:

Як зазначалося вище, наслідком процесу паювання відповідної частини земель є трансформації її правового режиму з переходом на приватну власність, що характеризується припиненням інших правомочностей на землю.

Позивач як юридична особа набуває право власності у встановленому Земельним кодексом України порядку лише на земельні ділянки, які передані йому його членами або набуті ним в інший обумовлений законом спосіб, а не ті земельні ділянки, які перебували у іншої юридичної особи на момент реорганізації та не були виділені власникам.

Наведене узгоджується з вищенаведеними висновками та положеннями Установчого договору про створення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" від 05 лютого 2000 року, Статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" у редакції 2000 року.

Так, згідно Протоколу №2 зборів уповноважених членів КСП ім. Енгельса від 26.01.2000 за результатами розгляду пропозицій комісії по реструктуризації КСП ім. Енгельса на зборах були прийнято рішення виділити засновникам товариства з обмеженою відповідальністю належні їм майнові паї в натурі у спільну власність для внеску до Статутного фонду ТОВ: трактор Т-70С №71-19 інв. №171, комбайн Є-302 інв. №221, автомобільний прицеп №44-31ПТ інв. №4, молодняк ВРХ 268 голів вагою 46931 кг.

Відповідно до Установчого договору про створення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" від 05 лютого 2000 року учасники, керуючись Законом України "Про господарські товариства", Законом України "Про підприємництво", Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" домовились створити на засадах цієї угоди шляхом об`єднання майна та підприємницької діяльності учасників Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (далі - Товариство).

У пункту 16 Установчого договору вказано, що Товариство є власником майна, переданого йому учасниками, одержаних доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством. Водночас, згідно з пунктом 17 Установчого договору для забезпечення діяльності Товариства за рахунок вкладів його учасників створюється статутний фонд у розмірі 104783 грн. Статутний фонд складається з майна: трактор Т-70С №71-19 інв. №171, комбайн Є-302 інв. №221, автомобільний прицеп №44-31ПТ інв. №4, молодняк ВРХ 268 голів вагою 46931 кг. Визначено частки кожного з учасників у Статутному фонді Товариства. В якості вкладів учасниками вносяться майнові паї в майні ксп ім. Енгельса.

Отже, з урахуванням положень Установчого договору про створення СТОВ "Хлібороб" та Статуту СТОВ "Хлібороб" право на землю позивача виникає внаслідок внесення учасниками товариства земельних ділянок в якості їх вкладів до його статутного фонду або внаслідок придбання земельних ділянок самостійно товариством.

Ні положення чинного на час створення СТОВ "Хлібороб" законодавства, ні положення Установчого договору та Статуту не передбачали автоматичного переходу прав на землю (у тому числі прав на нерозподілені земельні паї) до товариства, створеного внаслідок реорганізації іншої юридичної особи, чого безпідставно не врахував суд першої інстанції.

Водночас суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до положень статті 30 ЗК України 1990 року (у редакції чинній на час прийняття рішення про передання майна) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 ЗК України, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Відповідно до положень частини 1 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час складення акту передачі-приймання майна стосовно адмінбудинку) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Відповідно до положень частини 1 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час набуття права власності на адмінбудинок) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Аналогічні положення містить частини 1 статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час набуття права власності на адмінбудинок).

Проте, ні рішення зборів уповноважених членів КСП, ні акт передачі-приймання майна стосовно адмінбудинку площею 530,3 кв.м, не містять умов щодо передачі позивачу у приватну власність земельної ділянки на плані зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність, зазначеної під номером « 13», яку в подальшому було виділено із присвоєнням кадастрового номеру 5324255100:30:004:0229, площею 0,2880 га.

При цьому, як вже було зазначено вище, здійснення права колективної власності у спосіб, відмінний від передбаченого статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", законодавство не містить (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі №925/461/21, від 20.12.2022 у справі №924/250/19).

Відтак, з огляду на правові підстави виникнення у позивача права власності на господарські будівлі, враховуючи умови, а також обсяги прав власників землі, на якій такі об`єкти розміщені, враховуючи відсутність автоматичного переходу права колективної власності в інші форми власності, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України щодо автоматичного переходу до нього права власності на спірну земельну ділянку, оскільки КСП ім. Енгельса не належали на праві приватної власності землі, передані останньому на підставі державного акта на право колективної власності на землю від 10.08.1995 серія ПЛ-10, а зборами членів/уповноважених членів КСП будь-яких рішень стосовно передачі землі/або частини земель до статутного фонду СТОВ "Хлібороб" не приймалось, відтак позивач не набув права приватної власності на спірну земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, розташоване на цій землі.

Крім того, позивач з 2008 року перебував у договірних відносинах з Решетилівською селищною (міською) радою як орендодавцем, орендуючи спірну земельну ділянку, що підтверджується матеріалами справи, а саме: договором оренди землі від 27.03.2008, який зареєстровано у Решетилівському РВ ПРФ ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України" від 08.05.2008, рішеннями Решетилівської селищної ради від 12.12.2013 та Решетилівської міської ради від 14.08.2018, які прийнято на підставі звернення СТОВ "Хлібороб", та не заперечується позивачем.

Тобто, фактично позивач, звертаючись до Решетилівської міської ради та вступаючи із нею у договірні правовідносини протягом 2008-2018 років, визнавав та погоджувався із наявністю відповідного права органу місцевого самоврядування розпоряджатися спірною земельною ділянкою. Проте звертаючись з даним позовом у 2022 році СТОВ "Хлібороб" не обґрунтував з якого моменту вважає себе власником вказаної спірної земельної ділянки, та відсутнім у Решетилівської міської ради права на розпорядження нею.

Підсумовуючи наведене, з огляду на установлені фактичні обставини цієї справи апеляційний господарський суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що до СТОВ "Хлібороб" перейшли права та обов`язки щодо земель колективної власності, виділеної згідно з державним актом, та наявність підстав для визнання за позивачем в судовому порядку права приватної власності на спірну земельну ділянку площею 0,2880 га з кадастровим номером 5324255100:30:004:0229, яка входить до складу земель, що були передані КСП ім. Енгельса відповідно до державного акту колективної власності від 10.08.1995 серія ПЛ-10.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Відтак, у даній справі позивачем не доведено обставин порушення його прав внаслідок внесення відомостей до Державного земельного кадастру стосовно права власності за відповідачем на спірну земельну ділянку з огляду на відсутність доказів набуття СТОВ "Хлібороб" права приватної власності на спірну земельну ділянку в порядку правонаступництва або з інших передбачених законом підстав, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції задовольняючи вимоги про визнання відповідного права за СТОВ "Хлібороб" фактично визнав таке право за позивачем, а не підтвердив його наявність, що суперечить висновкам Верховного Суду постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16 та призвело до ухвалення неправомірного рішення.

Водночас, колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутні докази дотримання порядку передачі спірної земельної ділянки з колективної власності КСП ім. Енгельса до комунальної власності, припинення права колективної власності КСП ім. Енгельса на спірну земельну ділянку та передачі спірної земельної ділянки до комунальної власності, а також докази державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем. Проте, з урахуванням не доведення позивачем набуття права приватної власності на вказану земельну ділянку та наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду вказані обставини не впливають на вирішення даного спору.

При цьому, у цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що діючи в правовому полі положень статті 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" саме відповідачу (а не будь якому іншому органу) в силу імперативних норм наведеного закону надана можливість організувати розподіл земель, що залишилися в колективній власності, а наявність рішення суду про визнання права приватної власності за позивачем на спірну земельну ділянку унеможливлює використання відповідачем наданого права щодо розпорядження такими земельними ділянками.

Відтак, визнання права приватної власності за позивачем без дотримання порядку передбаченого положеннями Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" та Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", про що встановлено вище в даній постанові, може призвести до позбавлення відповідача законного права здійснити розпорядження такими земельними ділянками.

Звертаючись з даною апеляційною скаргою, прокурор обґрунтував наявність інтересів держави, які, на його думку, полягають в порушенні законодавства при розпорядженні земельними ділянками колективної форми власності, що без передбаченої законодавством України процедури перейшли у приватну власність, а також визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Решетилівську міську раду, яка позивачем самостійно визначена в якості відповідача у даному спорі. А отже колегія суддів відхиляє твердження позивача про відсутність підстав для представництва інтересів держави в особі зазначеної міської ради та вважає правомірним звернення прокурора з даною апеляційною скаргою.

Отже, судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було враховано вищевикладеного у цій постанові, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про задоволення позову, яке не може бути залишено в силі.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому наявні підстави для його скасування та прийняття нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі №917/1197/22 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 16.03.2023 у справі №917/1197/22 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (код ЄДРПОУ 03769882, адреса: 38400, Полтавська область, Полтавський район, місто Решетилівка, вулиця Джерельна, будинок 41) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7, р/р № UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 10087,95 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.10.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.А. Пуль

Суддя О.В. Шевель


Дата ухвалення рішення	17.10.2023
Оприлюднено	31.10.2023
Номер документу	114476229
Судочинство	Господарське

Кльопов І.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 17.10.2023 по справі 917/1197/22СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —917/1197/22

Постанова від 17.10.2023

Постанова
від 17.10.2023 по справі 917/1197/22
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД