Рішення

від 27.09.2023 по справі 911/2383/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2383/23

Господарський суд Київської області в складі

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Любицької Д-М.О.

розглянувши справу № 911/2383/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паккор Україна», м. Київ

до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації,

м. Москва

про стягнення 316 722,48 доларів США, що еквівалентно 11 582 097,07 грн

Представники:

від позивача:Смішко О.Л., адвокат, ордер серії АІ № 1389249 від 03.05.2023;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Паккор Україна» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації (далі - російська федерація, відповідач) про стягнення 316 722,48 доларів США, з яких: 273 044,33 доларів США збитків, що еквівалентно 9 984 848,89 грн та 43 678,15 доларів США упущеної вигоди, що еквівалентно 1 597 248,80 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що він є власником товару, купленого позивачем та ввезеного на територію України на підставі Договорів поставки № CRP-19/05/2016 від 19.05.2016, № CRNL-14/04/2017 від 09.05.2017, № CRFRА-15/05/2018 від 15.05.2018. Придбаний позивачем товар перебував на збереженні у складських приміщеннях, які розташовані у Київській області Бучанський район село Стоянка по вул. 21 км Житомирського шосе, будинок 7, на підставі укладеного між позивачем та ТОВ «Еколь Логістік» Договору № 23-16-О від 29.12.2016 про надання складських послуг та Договору № LP-11.10.2018 від 11.10.2018 про надання складських логістичних послуг, укладеного між позивачем та ТОВ «Логістик-Плюс».

ТОВ «Еколь Логістікс» та ТОВ «Логістик-Плюс» є орендарями відповідних складських приміщень на території складського комплексу, власником якого є ТОВ «Вест Гейт Логістик».

03.03.2022 внаслідок активних бойових дій в районі с. Стоянка та здійснення російськими військами артилерійського обстрілу складського комплексу, розташованого у Київській області Бучанський район село Стоянка по вул. 21 км Житомирського шосе, будинок 7, складський комплекс було зруйновано, що в своє чергу призвело до знищення належного позивачу майна, у зв`язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом про стягнення з відповідача 316 722,48 доларів США, з яких: 273 044,33 доларів США збитків, що еквівалентно 9 984 848,89 грн та 43 678,15 доларів США упущеної вигоди, що еквівалентно 1 597 248,80 грн.

Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року № 760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 р. у справі № 990/80/22, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.08.2023 було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 911/2383/23 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.08.2023.

Ухвалою господарського суду від 30.08.2023 закрито підготовче провадження у справі № 911/2383/23, а справу призначено до розгляду по суті на 27.09.2023.

Щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.

У зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р., з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 р. припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернення до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Враховуючи вищевикладене, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалося шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, позивачем до позовної заяви були долучені докази направлення позовної зави до посольства російської федерації в Польщі та відповідні роздруківки трекінг відправлень.

У судових засіданнях 30.08.2023 та 27.09.2023 представник позивача підтримував позовні вимоги та заявив про надання суду всіх наявних у позивача доказів, що мають значення для вирішення спору; представник відповідача у судові засідання не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

19.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Польща» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Пекеджинг Україна» (покупець) укладений Договір поставки № CRP-19/05/2016, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити полімерну упаковку та/або полімерну плівку.

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що ціна договору визначається в Євро. Загальна вартість товару, що постачається за цим договором складає 10 000 000,00 Євро.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору, поставка товару покупцеві здійснюється на умовах DAP Київ (Інкотермс 2010) або FCA Скернивиче, Польща (Інкотермс 2010). Поставка товару за цим договором здійснюється на підставі замовлень на закупку покупця.

09.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Нідерланди» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Пекеджинг Україна» (покупець) укладений Договір поставки № № CRNL-14/04/2017, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити полімерну упаковку та/або полімерну плівку.

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що ціна договору визначається в Євро. Загальна вартість товару, що постачається за цим договором складає 10 000 000,00 Євро.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору, поставка товару покупцеві здійснюється на умовах DAP Київ (Інкотермс 2010) або EXW Найкерк Нідерланди (Інкотермс 2010). Поставка товару за цим договором здійснюється на підставі замовлень на закупку покупця.

15.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Франція» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Пекеджинг Україна» (покупець) укладений Договір поставки № CRFRА-15/05/2018, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити полімерну упаковку та/або полімерну плівку.

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що ціна договору визначається в Євро. Загальна вартість товару, що постачається за цим договором складає 10 000 000,00 Євро.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору, поставка товару покупцеві здійснюється на умовах DAP Київ (Інкотермс 2010) або EXW Оно, Франція, або EXW Сустон, Франція (Інкотермс 2010). Поставка товару за цим договором здійснюється на підставі замовлень на закупку покупця.

Відповідно до протоколу Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Пекеджинг Україна» від 26.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тоцькою О.В. за номером 1785, 1786 змінено найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Пекеджинг Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Паккор Україна».

29.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Пекеджинг Україна» (нова назва ТОВ «Паккор Україна») (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еколь Логістикс» (виконавець) укладений Договір № 23-16-О про надання складських приміщень, за умовами п. 1.1 якого виконавець надає замовнику послуги, пов`язані із складським обслуговуванням товарів замовника, а замовник приймає надані послуги та своєчасно і в повному обсязі сплачує їх вартість згідно з умовами договору.

Під складськими послугами в цьому договорі розуміється послуги щодо обслуговування (вантажного місця) замовника та надаються виконавцем згідно із переліком (п. 1.2 Договору № 23-16-О від 29.12.2016).

Товаром у цьому договорі є пластикова плівка та упаковка, або інший товар, не заборонений до обігу та зберігання в Україні, яким правомірно володіє (розпоряджається) замовник (п. 1.3 Договору № 23-16-О від 29.12.2016).

Пунктом 1.4 Договору № 23-16-О від 29.12.2016 визначена адреса складського приміщення: Житомирське шосе, 21 км, будівля 7, Київська область, с. Стоянка, 08114.

11.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коверіс Рігід Пекеджинг Україна» (нова назва ТОВ «Паккор Україна») (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістик-Плюс» (виконавець) укладений Договір про надання складських логістичних послуг № LР-11.10.2018, за умовами п. 2.1 якого виконавець зобов`язується надати замовнику складські логістичні послуги (самостійно або із залученням третіх осіб), а замовник зобов`язується оплачувати послуги виконавця на умовах визначених договором.

Право власності на товар, що зберігається на складі виконавця, належить замовнику (п. 2.3 Договору № LР-11.10.2018 від 11.10.2018).

Товаром замовника може виступати будь-який товар, який за своїми якісними та технічними характеристиками придатний для розміщення на складі виконавця (п. 2.4 Договору № LР-11.10.2018 від 11.10.2018).

У пункті 16 Договору № LР-11.10.2018 від 11.10.2018 визначено, що фактичною адресою виконавця є: 08114, Київська область, с. Стоянка, Житомирське шосе 21-й км, секція «Д», складу № 2, літери «Н».

Відповідно до свідоцтва про право власності від 20.11.2008 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.12.2013, зокрема, склад №2 з літ. Н площею 89 365,5кв.м., що розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський (зараз Бучанський) район, с. Стоянка, вул.21 км Житомирського шосе, 7, належить на праві власності ТОВ Вест гейт логістик, який переданий в оренду ТОВ Логістик-плюс та ТОВ «Еколь Логістікс» на підставі відповідних договорів оренди.

06.05.2022 ТОВ «Еколь Логістікс» своїм листом № 06-05-22 повідомило про те, що 03.03.2022 російськими військами був обстріляний та загорівся складський комплекс за адресою: Київська область, Києво-Святошинський (зараз Бучанський) район, с. Стоянка, вул. 21 км Житомирського шосе, 7. Внаслідок пожежі було знищено та зруйновано вказаний складський комплекс та обладнання орендаря - ТОВ «Еколь Логістікс», а також знищено товар позивача, який знаходився на зберіганні у ТОВ «Еколь Логістікс», відповідно до Договору про надання складських послуг № 23-16-О від 29.12.2016. До даного листа доданий перелік та кількість знищеного товару ТОВ «Паккор Україна», який знаходився на складському приміщенні станом на 03.03.2022.

Листом вих. № 040322-3 від 04.03.2022 ТОВ «Логістик-Плюс» повідомило позивача про повне знищення 03.03.2022 будівлі складу в с. Стоянка та майна, яке знаходилось там на зберіганні. До листа доданий перелік товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Паккор Україна», що знаходились на зберіганні у ТОВ «Логістик-Плюс» станом на 24.02.2022.

Відповідно до наказу № 2 о/д від 05.05.2022 «Про проведення позачергової інвентаризації», позивачем було прийнято рішення про проведення позапланової інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, які знаходились на складі ТОВ «Логістик-Плюс» та ТОВ «Еколь Логістікс».

Позапланова інвентаризація проводилась у зв`язку із повномасштабною війною та проведенням бойових дій в с. Стоянка Бучанського району Київської області, на основі Акту про пожежу від 05.05.2022, де було зафіксовано знищення ТМЦ ТОВ «Логістик-Плюс» та ТОВ «Еколь Логістікс» та з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємства.

За результатами проведеної процедури інвентаризації активів (майна) інвентаризаційною комісією складено інвентаризаційні описи.

В обох договорах про надання складських послуг, укладених позивачем з ТОВ «Еколь Логістікс» та ТОВ «Логістик-Плюс», містяться застереження щодо настання форс-мажорних обставин.

На офіційному сайті ТПП України розміщений лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 із змісту якого вбачається, що ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України, підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Судом також взято до уваги правову природу договорів, на підставі яких майно позивача знаходилось на відповідному складі, положення ч.ч. 1,2 ст. 950 ЦК України та поведінку ТОВ «Логістик-плюс» та ТОВ «Еколь Логістікс», у зв`язку із виникненням зазначених обставин.

Проте, сам факт збройної агресії рф проти України є причиною виникнення ситуації за якої, ТОВ «Паккор Україна» понесло істотні збитки та змушене відстоювати своє порушене відповідачем право в судовому порядку. Діями з боку рф було порушене гарантоване ст. 41 Конституції України право власності ТОВ «Паккор Україна».

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що 03.03.2022 внаслідок активних бойових дій в районі с. Стоянка та здійснення російськими військами артилерійського обстрілу складського комплексу, розташованого у Київській області Бучанський район село Стоянка по вул. 21 км Житомирського шосе, будинок 7, сталась масштабна пожежа на території складського комплексу, що спричинило знищення складського комплексу, що в свою чергу призвело до знищення належного позивачу майна, у зв`язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом про стягнення з відповідача 316 722,48 доларів США, з яких: 273 044,33 доларів США збитків, що еквівалентно 9 984 848,89 грн та 43 678,15 доларів США упущеної вигоди, що еквівалентно 1 597 248,80 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

05.05.2022 комісією у складі начальника відділу організації профілактичної роботи Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області підполковника служби цивільного захисту Кириченко Юрія Олександровича, інспектора відділу застосування санкцій та аналітичної роботи центру забезпечення діяльності Головного управління ДСНС України в Київській області Дерди Віктора Івановича, виконавчого директора ТОВ «Вест Гейт Логістик» Кота Григорія Дмитровича, заступника начальника відділу транспортної та складської логістики ТОВ «Еколь Логістікс» Голімбовського Андрія Віталійовича, юриста ТОВ «Логістик-Плюс» Погребняка Олександра Олеговича, складений Акт про пожежу, яким встановлено, виникнення 03.03.2022 пожежі нежитлової будівлі - будівництво офісного та складського корпусу виробничо-складського комплексу, розташованого за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21 км Житомирського шосе, склад 2, «Н».

21.03.2022 за заявою директора ТОВ «Вест Гейт Логістик» до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України, № кримінального провадження 42022112200000120, що підтверджується відповідними витягом. Обставини, що стали підставою для звернення до правоохоронних органів є те, що 03.03.2022 військовими збройних сил російської федерації здійснено артилерійські обстріли складського комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Гейт Логістик», що розташований за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21 км Житомирського шосе, будинок 7, в результаті чого вказане приміщення цивільної інфраструктури повністю зруйноване. Таким чином, військові збройні сили російської федерації застосували засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, а також вчинили інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

На запит адвоката позивача військовим формуванням надано лист від 17.05.2023, в якому зазначено, що в період з 24.02.2022 на території Київської області велися бойові дії в наслідок військового нападу російської федерації на Україну, в т.ч. із використанням військової збройної техніки або нанесення ракетно-бомбових ударів та тимчасова окупація Київської області військовими формуваннями російської федерації. Також у вказаному листі зазначено про перебування в районі с. Стоянка Бучанського району Київської області військових підрозділів збройних сил російської федерації.

Згідно з висновком експерта № 3385 від 15.06.2023 Київської незалежної судово-експортної установи, на вирішення якої поставленні питання:

- в якому розмірі (кількісні та вартісні показники) документально підтверджується розмір реальних збитків ТОВ «Паккор Україна» завданих внаслідок знищення належного ТОВ «Паккор Україна» майна, яке зберігалось на території складських приміщень за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе;

- в якому розмірі (в еквіваленті дол. США за курсом НБУ станом на 06.05.2022) документально підтверджується розмір реальних збитків ТОВ «Паккор Україна» завданих внаслідок знищення належного ТОВ «Паккор Україна» майна, яке зберігалось на території складських приміщень за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе?

- в якому розмірі документально підтверджується розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ТОВ «Паккор Україна» внаслідок знищення майна, яке зберігалось на території складських приміщень за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе?

- в якому розмірі (в еквіваленті дол. США за курсом НБУ станом на 06.05.2022) документально підтверджується розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ТОВ «Паккор Україна» внаслідок знищення майна, яке зберігалось на території складських приміщень за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе?

Так, за результатами проведеного дослідження, в межах наданих документів, розмір економічних збитків ТОВ «Паккор Україна», завданих ТОВ «Паккор Україна» внаслідок знищення належного ТОВ «Паккор Україна» майна, яке зберігалось на складських приміщеннях за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе документально підтверджується:

в кількісних показниках по субрахунку 281 «Товари на складі» в загальному розмірі 9 662,613 тис. од.;

в вартісних показниках по субрахунку 281 «Товари на складі» в загальному розмірі 7 987 884,57 грн.;

Розмір економічних збитків, завданих ТОВ «Паккор Україна» внаслідок знищення належного ТОВ «Паккор України» майна, яке зберігалось на території складських приміщеннях за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе, в еквіваленті дол. США за курсом НБУ станом на 06.05.2022 р. становить 273 044,33 дол. США.

Розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ТОВ «Паккор Україна» внаслідок знищення належного ТОВ «Паккор України» майна, яке зберігалось на території складських приміщеннях за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе, складає 1 277,8 тис грн. або 1 277 800,00 грн.

Розмір упущеної вигоди внаслідок знищення належного ТОВ «Паккор України» майна, яке зберігалось на території складських приміщеннях за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе, в еквіваленті дол. США за курсом НБУ станом на 06.05.2022 становить 43 678, 15 дол. США.

Тобто, проведеним дослідженням визначено розмір збитків, що призвели до завданої майнової шкоди ТОВ «Паккор Україна» в результаті знищення (пошкодження) належного йому майна, розташованого за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе, що становить в еквіваленті дол. США за курсом НБУ станом на 06.05.2022 р. 273 044,33 дол. США.

Також, проведеним дослідженням визначено розмір упущеної вигоди, що не отримало ТОВ «Паккор Україна» в результаті знищення (пошкодження) належного йому майна, розташованого за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе, відповідно до переліку знищеного (пошкодженого) майна, що сталась в результаті збройної агресії російської федерації, що становить - 43 678, 15 дол. США.

Так, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до пп. ж ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 р. права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме - знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Таким чином, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває права на відшкодування заподіяної йому майнової шкоди.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У силу статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Так само і для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

При вирішенні відповідних спорів слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність будь-якої із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

У той же час, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, а також надати докази протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між вказаними діями та заподіяними збитками.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі - атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року Про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 85 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Обов`язковою умовою покладення на відповідача відповідальності за заподіяння збитків має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.

За результатами дослідження зазначених вище доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що саме внаслідок обстрілу з боку російських військ с. Стоянка Бучанського району зазнали пошкодження нежитлові (складські) приміщення, в яких знаходилось майно позивача.

Заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір заподіяної шкоди підтверджено сертифікованим судовим експертом Семенюк Олександром Петровичем, яким було виконано оцінку з розміру завданої шкоди та складено висновок, в якому було зазначено про факт спричинення матеріальної шкоди позивачу та визначено її розмір, який становить вартість пошкодженого майна (товару) та упущену вигоду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.

Щодо розподілу у даній справі судових витрат слід зазначити таке.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 173 731,47 грн. (1,5 % ціни позову).

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з російської федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Паккор Україна» (03038, м. Київ, вул. М.Грінченка, 4, поверх 2, код ЄДРПОУ 40374199) 273 044 (двісті сімдесят три тисячі сорок чотири) доларів США 33 центів, що станом на день подання позовної заяви є еквівалентом 9 984 848 (дев`ять мільйонів дев`ятсот вісімдесят чотири тисячі вісімсот сорок вісім) грн 89 коп реальних збитків та 43 678 (сорок три тисячі шістсот сімдесят вісім) доларів США 15 центів, що станом на день подання позовної заяви є еквівалентом 1 597 248 (один мільйон п`ятсот дев`яносто сім тисяч двісті сорок вісім) грн. 80 коп упущеної вигоди.

3. Стягнути з російської федерації в дохід Державного бюджету України 173 731 (сто сімдесят три тисячі сімсот тридцять одну) грн 47 коп. судового збору.

Видати накази.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 26.10.2023.

Суддя О.О. Христенко