Постанова

від 17.10.2023 по справі 464/8276/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/8276/21 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/811/1163/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

за участю секретаря: Назар Х.Б.

з участю: представників апелянта Кравець В.Ю.,

Казимир М.М., ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року у справі за позовом Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» до ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформації,

ВСТАНОВИЛА:

КЗ ЛОР «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати недостовірною інформацію, яка поширена ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook», а саме пост під назвою «Коли постукали з дна…» наступного змісту: «…у Львові комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого натуралістичної творчості учнівської молоді» організовує курс «Юних мисливцезнавців» орієнтований на дітей (12-17 років), яким змалечку збираються прививати любов до вбивства. Тобто не потрібно уроків екосвідомості, гуманного поводження з тваринами, а уроки вбивства?» та зобов`язати відповідача після набрання рішенням законної сили спростувати зазначену спростувати неправдиву, недостовірну та наклепницьку інформацію шляхом публікації на тій самій сторінці соціальної мережі «Facebook» резолютивної частини рішення.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач ОСОБА_1 27 вересня 2021 року на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook», опублікувала пост під назвою «Коли постукали з дна…» наступного змісту: «…у Львові комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого натуралістичної творчості учнівської молоді» організовує курс «Юних мисливцезнавців» орієнтований на дітей (12-17 років), яким змалечку збираються прививати любов до вбивства. Тобто не потрібно уроків екосвідомості, гуманного поводження з тваринами, а уроки вбивства?». Цей пост наявний на вказаній сторінці відповідача на час подання позову до суду і відповідачем не видалена.

Зазначає, що вказана інформація є недостовірною та не відповідає дійсності, оскільки в закладі не прививають і не збираються прививати дітям любов до вбивства. Жодних уроків вбивства в закладі не проводилось і не проводиться. Жоден відвідувач, учень, працівник закладу такого не бачив. Програмою гуртка « ІНФОРМАЦІЯ_2 » жодних мисливських дій не передбачено, не прописано, йдеться виключно про мисливствознавство як науку. На навчальному програмі гуртка « ІНФОРМАЦІЯ_2 » знання, уміння і навички, отримані під час занять у гуртку, сприятимуть виховання в учнів усвідомлення необхідності охорони та вивчення довкілля, формуванню в них екологічної культури, екологічно доцільної поведінка. Таким чином, допис відповідача є наклепом на заклад і його колектив. Внаслідок зазначеної публікації принижено ділову репутацію освітянського закладу, принижено його авторитет та престиж, спричинено моральну шкоду. Публікація відповідача не ґрунтується на жодних конкретних фактах, не підтверджена жодними доказами, а тому є недостовірною, відтак підлягає спростуванню.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з КЗ ЛОР «Львівський обласний центр еколого натуралістичної творчості учнівської молоді» в користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 16500,00 грн.

Рішення суду оскаржив представник КП ЛОР «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» Кравець В.Ю.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що ОСОБА_1 ствердила, що заклад має за мету, ціль «прививати любов до вбивства», однак дана інформація не відповідає дійсності: в закладі не «прививають» і не збираються прививати дітям любов до вбивства. Такої мети - «прививати дітям любов до вбивства» заклад не ставив, це - наклеп.

ОСОБА_1 не повідомила суду з якого факту, документа чи дій закладу, нею визначена така мета закладу. Не навела жодного прикладу, не назвала жодного факту, не вказала джерела своєї «інформації» про «уроки вбивства», тобто не надала жодного доказу. Наведена ОСОБА_1 інформація не відповідає дійсності є перекрученою і спекулятивною.

Суд першої інстанції, не перевіривши доказів, правдивості «інформації», поклав в основу рішення лише висновки експертизи без їх аналізу. Дослідження цих висновків вказує на їх необгрунтованість і неспроможність, невідповідність вимогам ст. 102 ЦПК.

Також судом не враховано програму «Юні мисливствознавці», суддя не змогла зрозуміти принципову змістовну різницю в термінах: мисливців і мисливцезнавців.

Більше того, суд не вирішив клопотання позивача про визнання недопустимим доказу - Висновку експерта ОСОБА_3 № 52/22. Згідно листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 вересня 2019 року № 11/01-13/13217-19, свідоцтво судового експерта Фраймович JI.B. № 448-16 було анульовано рішенням експертно-кваліфікаційної комісії КНДІСЕ від 31 жовтня 2016 року № 9 у зв?язку із її звільненням з займаної посади (а.c. 147 т.3). Наданий позивачем експертний висновок за наслідками проведення почеркознавчої (тобто криміналістичної) експертизи складено недопустимою (не державною) установою, а, отже, у сукупності не може вважатися допустимим доказом і на його підставі не можна встановлювати обставини, що мають суттєве значення у даній справі.

Оскільки, вказана ОСОБА_1 інформація про створення гуртка, ціллю якого є прививання любові до вбивства, викладена у формі фактичних даних, така відповідно до частини першої статті 277 ЦК України підлягає спростуванню.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники апелянта ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заперечили проти задоволення скарги, посилаючись на доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

У своїй практиці ЄСПЛ розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).

Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Судом встановлено, та не оспорюється сторонами, що відповідачка ОСОБА_1 27 вересня 2021 року оприлюднила на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » наступного змісту: «…у Львові комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого натуралістичної творчості учнівської молоді» організовує курс «Юних мисливцезнавців» орієнтований на дітей (12-17 років), яким змалечку збираються прививати любов до вбивства. Тобто не потрібно уроків екосвідомості, гуманного поводження з тваринами, а уроки вбивства?».

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання зазначеної інформації недостовірною, суд першої інстанції правильно виходив з того, що інформація, яка поширена відповідачем у публікації в соціальній мережі «Facebook» 27 вересня 2021 року під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » не містить фактичних тверджень, а є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідачки ОСОБА_1 , її критичною оцінкою діяльності та програми гуртка організованого позивачем, тобто, є оціночним судженням, тому не підлягає спростуванню та доведенню на предмет правдивості.

Апеляційний суд зауважує, що характер використаних відповідачкою у поширеній інформації мовно-стилістичних засобів унеможливлює визначення такої інформації як установлених фактів.

Крім цього, згідно з висновком судового експерта Науково-дослідного інституту судових експертиз Киїівського відділення №3070-Е від 12 грудня 2022 року за результатами лінгвістичної експертизи мовлення, висловлювання «…у Львові комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого натуралістичної творчості учнівської молоді» організовує курс «Юних мисливцезнавців» орієнтований на дітей (12-17 років), яким змалечку збираються прививати любов до вбивства» є оціночним (оцінним) судженням.

У вказаному висновку семантико-текстуальної експертизи зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду, тому доводи апеляційної скарги щодо неналежності висновку як доказу у справі не заслуговують на увагу.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків районного суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» Кравець Валентина Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Сихівськогорайонного судум.Львова від20березня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 27.10.2023

Головуючий

Судді