Постанова

від 22.05.2024 по справі 464/8276/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 травня 2024 року

м. Київ

справа № 464/8276/21

провадження № 61-16890св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» до ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформації

за касаційною скаргою Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року у складі суддіБойко О. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» (далі - КЗ «ЛОЦЕНТУМ») звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недостовірною інформацію, яка поширена ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook», а саме пост під назвою «Коли постукали з дна…» такого змісту: «…у Львові КЗ «ЛОЦЕНТУМ» організовує курс «Юних мисливцезнавців» орієнтований на дітей (12-17 років), яким змалечку збираються прививати любов до вбивства. Тобто не потрібно уроків екосвідомості, гуманного поводження з тваринами, а уроки вбивства?» та зобов`язати відповідача після набрання рішенням законної сили спростувати зазначену неправдиву, недостовірну та наклепницьку інформацію шляхом публікації на тій самій сторінці соціальної мережі «Facebook» резолютивної частини рішення.

Як на обґрунтування заявлених вимог КЗ ЛОР «ЛОЦЕНТУМ» посилався на те, що 27 вересня 2021 року ОСОБА_1 на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook» розмістила зазначений пост, який не видалила. При цьому ОСОБА_1 не звернулася до закладу для з`ясування достовірності цих «відомостей», натомість опублікувала та поширила в соціальні мережі відверту брехню.

Вказана відповідачем інформація є недостовірною та не відповідає дійсності, оскільки в закладі не прививають і не збираються прививати дітям любов до вбивства. Жодних уроків вбивства в закладі не проводилось і не проводиться; жоден відвідувач, учень, працівник закладу такого не бачив. Програмою гуртка «Юні мисливцезнавці» ніяких мисливських дій не передбачено, йдеться виключно про мисливствознавство як науку. Згідно з навчальною програмою гуртка «Юні мисливцезнавці» знання, уміння і навички, отримані під час занять у гуртку, сприятимуть вихованню в учнів усвідомлення необхідності охорони та вивчення довкілля, формуванню в них екологічної культури, екоголічно доцільної поведінки. Таким чином, допис відповідача є наклепом на заклад і його колектив. Унаслідок зазначеної публікації принижено ділову репутацію освітнього закладу, принижено його авторитет та престиж, спричинено моральної шкоди. Публікація відповідача не ґрунтується на фактах, не підтверджена доказами, а тому є недостовірною і підлягає спростуванню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Сихівський районний суд м. Львова рішенням від 20 березня 2023 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з КЗ ЛОР «ЛОЦЕНТУМ» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 16 500,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щоінформація, поширена відповідачем 27 вересня 2021 року у публікації в соціальній мережі «Facebook» під назвою «Коли постукали з дна…», не містить фактичних тверджень, а є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, її критичною оцінкою діяльності та програми гуртка, організованого позивачем, тобто є оціночним судженням, тому не підлягає спростуванню та доведенню на предмет правдивості.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника КЗ ЛОР «ЛОЦЕНТУМ» - ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Характер використаних відповідачем у поширеній інформації мовно-стилістичних засобів унеможливлює визначення цієї інформації як установлених фактів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, КЗ ЛОР «ЛОЦЕНТУМ» просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року і справу передати на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 760/13253/19, від 25 жовтня 2022 року у справі № 761/31995/18, від 22 серпня 2022 року у справі № 761/9413/20, від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16, від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19, від 11 липня 2019 року у справі № 757/29455/16; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Так, надати пояснення щодо роботи закладу, його завдань і цілей, програм і методик навчання та виховання в судовому засіданні мав його представник, співавтор освітньої програми «Юні мисливствознавці» - директор закладу, кандидат сільськогосподарських наук ОСОБА_3 , який 14 березня 2022 року був мобілізований до ЗСУ та 10 травня 2023 року звільнений із ЗСУ у відставку за станом здоров`я. Однак суд у задоволення клопотанняпро зупинення провадження у справі на час мобілізації ОСОБА_3 відмовив, позбавивши освітній заклад можливості належно захистити свої права.

Суд не врахував в рішенні наданого позивачем уточнення позовних вимог: риторичне запитання «Тобто не потрібно уроків екосвідомості, гуманного поводження з тваринами, а уроки вбивства?» позивач зняв з вимоги, тому запитання не потребує спростування. Однак суд підтягнув риторичне запитання до оспорюваного речення, зв`язав твердження і запитання та розглянув разом. Суд не з`ясував, що не існує гуртка «Юних мисливцезнавців», натомість є гурток «Юні мисливствознавці», програмою якого жодних мисливських дій не передбачено, йдеться суто про мисливствознавство як прикладну біологічну науку: надано схвальні позитивні рецензії вчених, науковців.

Суд не перевірив доказів правдивості інформації, не обґрунтував і не надав оцінки, а поклав в основу рішення неналежні висновки експертів без аналізу та перевірки їх на допустимість та потребу в них. Суд не вирішив клопотання позивача про визнання недопустимим доказу - висновку експерта Фраймович Л. В. від 03 травня 2022 року № 52/22, яка є недержавним (приватним) експертом. Також суд першої інстанції зобов`язаний був відмовити позивачу у призначенні експертизи, оскільки спеціальних знань у тлумаченні цього речення не потрібно; у висновку експерта це зазначено: широковживана, високочастотна, публіцистична мова.

01 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Костюка І. І. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень. Висловлювання зоозахисниці ОСОБА_1 є її власним оціночним судженням, що і встановили суди. Позивач не надав доказів на підтвердження позиції про фактологічний зміст висловлювання ОСОБА_1 . На противагу цьому надані відповідачем докази, а також проведена на підставі ухвали суду експертиза підтверджують, що висловлювання є оціночними судженнями. Директор КЗ «ЛОЦЕНТУМ» ОСОБА_3 не є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не має відповідного процесуального статусу, тому суд обґрунтовано та законно відмовив у зупиненні провадження у справі.Всі доводи щодо висновку експерта є нелогічними, безпідставними і такими, що не заслуговують на увагу.Оспорювана інформація не містить фактичних тверджень, а є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, тобто є оціночним судженням.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

07 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 27 вересня 2021 року оприлюднила на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» публікацію під назвою «Коли постукали з дна…» такого змісту: «…у Львові комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого - натуралістичної творчості учнівської молоді» організовує курс «Юних мисливцезнавців» орієнтований на дітей (12-17 років), яким змалечку збираються прививати любов до вбивства. Тобто не потрібно уроків екосвідомості, гуманного поводження з тваринами, а уроки вбивства?».

Згідно з висновком судового експерта Науково-дослідного інституту судових експертиз Київського відділення від 12 грудня 2022 року № 3070-Е за результатами лінгвістичної експертизи мовлення, висловлювання «…у Львові комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого - натуралістичної творчості учнівської молоді» організовує курс «Юних мисливцезнавців», орієнтований на дітей (12-17 років), яким змалечку збираються прививати любов до вбивства» є оціночним (оцінним) судженням.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно з частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження 12-110гс19)).

Під поширенням інформації необхідно розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19, від 20 грудня 2021 року у справі № 134/55/19, від 28 червня 2022 року у справі № 723/4697/20, від 31 серпня 2023 року у справі № 486/2152/21.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Lingens v. Austria» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У цій справі ЄСПЛ вказав, що «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Верховний Суд також ураховує правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «факти». Так, у пункті 39 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню, і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначив, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Отже, встановивши фактичні обставини справи та застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що поширена відповідачем інформація є оціночними судженнями автора, про що свідчать використані відповідачем мовностилістичні засоби, є її особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях та не містить фактичних даних, які можна перевірити на істинність.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні думки, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Ураховуючи наведене, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову є обґрунтованим. Суди, ухвалюючи рішення належним чином оцінили наведені сторонами доводи й подані докази, об`єктивно встановили обставини справи та правильно застосували норми матеріального права.

Такі висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах, що зазначені в касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними, вони були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, значною мірою зводяться до необхідності переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов