Рішення

від 30.10.2023 по справі 623/4922/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 623/4922/21

Провадження № 2/638/3370/23

РІШЕННЯ

Іменем України

30 жовтня 2023 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова ускладі

головуючого судді - Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Мяснянкіної Г.П.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КЗ «Липчанівський ліцей» Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області про визнання протиправними та скасування наказу про відсторонення від роботи, та про поновлення на роботі,

установив:

20грудня 2021року ОСОБА_1 звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з зазначеним позовом до КЗ «Липчанівський ліцей» Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області про визнання протиправними та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області 22 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

03 січня 2022 року позивачем викладено позовну заяву в новій редакції, в якій ОСОБА_2 просив суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача про відсторонення його від роботи та поновити його на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08.11.2021 він отримав наказ КЗ «Липчанівський ліцей» Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області № 51 -К від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи», згідно з яким у відповідності до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункту 41- 6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року (із змінами, внесеними постановою КМУ №1096 від 20.10.2021 року) позивачу повідомлено про необхідність здійснити в обов`язковому порядку щеплення від СОVID-19 та надати роботодавцю документ, що підтверджує проходження такого щеплення.

Позивач зазначає, що відсутність щеплення не є порушенням трудової дисципліни і не може бути підставою відсторонення від роботи і тим більше позбавлення заробітної плати, у зв`язку з чим вважає даний наказ незаконним та таким, що грубо порушує право на працю і супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України.

Позивач наголошує, що діюча постанова про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню. На підставі ст. 60 Конституції України кожна людина зобов`язана відмовитись від виконання постанови Уряду про введення карантину. На підставі ст. 19 Конституції України у взаємозв`язку із ст. 60 Конституції У країни, жодний орган чи посадова особа не має права вимагати від людини виконання постанови Уряду про введення карантину. Діючий в Україні карантин містить норми (правила та заборони), що обмежують права і свободи людини, встановлені Конституцією України. Зокрема, правила карантину обмежують гарантоване статтею 43 Конституції України, право позивача на працю. Встановлюючи будь-яке обмеження чи заборону, Уряд повинен подбати про те, щоб людина не мала перешкод у виконанні цієї норми та ця норма була співмірна із проблемою, на вирішення якої вона запроваджена.

Таким чином, на переконання позивача, оскільки в Україні не введено воєнного чи надзвичайного стану, відтак, пункт 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року, який покладає на керівника (роботодавця) обов`язок забезпечити відсторонення особи, яка не є щепленою від COVID-19, суперечить статтям 8, 19,43, 64 Конституції України.

Відповідно до «Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (зі змінами від 13 травня 2021 року № 213), вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні є добровільною для усіх груп населення та професійних груп, тому зареєстровані на території України препарати для екстреного застосування для профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19), які не пройшли клінічних випробувань, а наслідки, спричинені застосуванням яких не досліджені, можуть бути застосовані виключно за добровільної згоди конкретної особи. А тому, відсторонення особи від роботи з причини відсутності вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за відсутності на території України відповідного лікарського засобу, який може застосовуватися в медичній практиці, відсутності обов`язкового щеплення проти такої інфекції і без подання відповідних службових осіб державної санітарної-епідеміологічної служби не має правових підстав.

Позивач вважає, що вакцинування проти СОVID-19 є ризикованою медичною процедурою, а відтак позивач не надав своєї згоди на участь в медичних експериментах, так як ці вакцини не пройшли всіх стадій необхідних клінічних випробувань, а саме не пройшли четвертої фази досліджень - вивчення побічних ефектів і протипоказань.

За таких обставин відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за відсутності на території України відповідного лікарського засобу, який може застосовуватися в медичній практиці, відсутності обов`язкового щеплення проти такої інфекції і без подання відповідних службових осіб державної санітарної-епідеміологічної служби не має правових підстав, є незаконним, а така особа піддається дискримінації за ознаками стану її здоров`я.

Відповідач КЗ «Липчанівський ліцей» Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області відзиву на позовну заяву не подав, у зв`язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області 19 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження. Призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Вища Рада Правосуддя рішенням від 20.04.2023 № 399/0/15-23 змінила територіальну підсудність судових справ Ізюмського міськрайонного суду Харківської області на Дзержинський районний суд м. Харкова.

06 червня 2023 року цивільна справа надійшла до Дзержинського районного суду м. Харкова. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю у справі Латку І.П.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2023 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КЗ «Липчанівський ліцей» Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області про визнання протиправними та скасування наказу про відсторонення від роботи, та про поновлення на роботі, та призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судове засідання сторони не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача надав копію наказу № 24 від 01 березня 2022 року про відновлення на посаді вчителя в КЗ «Липчанівський ліцей Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області» ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання технічними засобами не здійснювалася.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено обставини про те, що 01.09.2005 ОСОБА_1 прийнято на роботу вчителем фізичної культури в Липчанівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Ізюмської районної ради Харківської області, яку 27.08.2012 реорганізовано в Липчанівський навчально-виховний комплекс Ізюмської районної ради Харківської області, і 27.01.2021 перейменовано в Комунальний заклад «Липчанівський ліцей Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 .

Наказом т.в.о. директора КЗ «Липчанівський ліцей» Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області» № 51 -К від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » відсторонено ОСОБА_1 , вчителя фізкультури та керівника гуртка, від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд враховує, що ОСОБА_1 , як учитель фізичної культури та керівник гуртка закладу здійснює навчання та виховання дітей, тим самим, проводячи заняття, та інші спортивні заходи, що передбачає особисте спілкування з дітьми, а також контактування з іншими працівниками закладу, а отже, його відмова від вакцинації могла підвищити ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню, однак застосовуючи до позивача такий захід як відсторонення від роботи, роботодавець не врахував об`єктивної можливості організації для позивача дистанційної роботи.

За таких обставин, позовні вимоги в частині скасування наказу про відсторонення підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про поновлення позивача на роботі.

Відповідно до копії наказу № 24 від 01 березня 2022 року про відновлення на посаді вчителя в КЗ «Липчанівський ліцей Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області» ОСОБА_1 , позивача відновлено на посаді вчителя з 01 березня 2022 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 676/6769/21 (провадження № 61-6718св23) зазначено, що:

«суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) вказано, що:

«4.13. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

4.15. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

4.16. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначено, що:

«предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, суд дійшов висновку, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час розгляду справи судом.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 345/5459/21.

Таким чином, оскільки позивач був допущений до роботи з 01 березня 2022 року, тому провадження у справі в цій частині належить закрити, оскільки відсутній предмет спору.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині скасування наказу про відсторонення від 08 листопада 2021 року, а провадження щодо позовних вимог про поновлення на роботі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 223, 263-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до КЗ «Липчанівський ліцей» Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області про визнання протиправними та скасування наказу про відсторонення від роботи, та про поновлення на роботі задовольнити частково.

Скасувати наказ т.в.о. директора Комунального закладу «Липчанівський ліцей Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області» № 51 -К від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » відсторонено ОСОБА_1 , вчителя фізкультури та керівника гуртка, від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Закрити провадження щодо позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Повний текст рішення складено 30 жовтня 2023 року.

Суддя І.П. Латка