Постанова

від 17.10.2023 по справі 908/2828/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2023 року м.Дніпро

Справа № 908/2828/19 (910/16579/20)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

секретар судового засідання: Михайлова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 (прийняте суддею Сушко Л.М., повне судове рішення складено 16.05.2023) у справі № 908/2828/19 (910/16579/20)

за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

до відповідача-1: Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

відповідача-2: Приватного акціонерного товариства "Завод малогабаритних трансформаторів"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів:

1)Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор"

2)Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод"

про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст заявлених вимог.

Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" та Приватного акціонерного товариства "Завод малогабаритних трансформаторів" про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у цій справі, в задоволенні позову Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" та Приватного акціонерного товариства "Завод малогабаритних трансформаторів" про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним відмовлено.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з тих обставин, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020, укладеного між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" та Приватним акціонерним товариством "Завод малогабаритних трансформаторів", не приводять до поновлення порушеного права позивача, а саме повернення сплачених ПрАТ "Запоріжтрансформатор" відповідачу 2, грошових коштів у сумі понад 77 млн грн та подальшого їх направлення для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство №908/2828/19, оскільки сплата грошових коштів боржником у сумі понад 77 млн грн (які позивач вважає незаконно виведеними) здійснювалась за кредитним договором №123/16.1-К/12 від 19.03.2012.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

3.Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у справі № 908/2828/19 (910/16579/20), в якій просить оскаржуване рішення скасувати; визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020, укладений між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" та Приватним акціонерним товариством "Завод малогабаритних трансформаторів" про набуття права вимоги до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

4.Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що боржником здійснено через пов`язану компанію приховане задоволення пріоритетно та позачергово конкурсних вимог АТ "ПУМБ" в порушення вимог мораторію та черговості, встановленої Кодексом України з процедур банкрутства, а отже порушує права АТ "Райффайзен Банк", який чекає на задоволення своїх вимог у встановленому порядку.

На переконання скаржника, задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

За доводами скаржника, судом першої інстанції не надано жодної оцінки фактичним обставинам справи про те, що ПрАТ "Запоріжтрансформатор" було фактично "компенсовано" пов`язаній особі - ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів" його оплату за набуте "право вимоги", яке мало ознаки виконання обов`язку боржника іншою особою, що унеможливило задоволення вимог кредиторів боржника, зокрема позивача, як заставного і конкурсного кредитора першої, четвертої черг у справі про банкрутство, а також письмовим доказам перерахування коштів відповідачу-1 третьою особою 1, як учасником тристороннього правочину.

Посилання Відповідача-1 стосовно того, що строк виконання зобов`язань за кредитним договором настав лише 03.12.2019, у зв`язку з чим грошові вимоги АТ "ПУМБ" є поточними, АТ "Райффайзен Банк" вважає безпідставними, оскільки аналіз норм статей 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить про те, що з моменту офіційної публікації оголошення про порушення щодо боржника справи про банкрутство є таким, що фактично настав, строк виконання усіх зобов`язань боржника, які виникли до моменту порушення щодо нього провадження у справі про банкрутство, і незалежно від настання строку їх виконання.

Унаслідок відступлення конкурсним або забезпеченим кредитором права вимоги до боржника цей кредитор утрачає статус кредитора, а новий кредитор набуває відповідно статус конкурсного або забезпеченого кредитора в порядку правонаступництва. У випадку заміни кредитора в зобов`язанні суд залучає до участі у справі нового кредитора відповідно до статті 52 ГПК України (процесуальне правонаступництво).

На думку скаржника, зазначене свідчить, що ПрАТ "Завод МГТ" за оспорюваним правочином набуло конкурсних вимог до ПрАТ "ЗТР", а тому мораторій у справі про банкрутство останнього поширюється і на вимоги ПрАТ "Завод МГТ".

При цьому, кредиторські вимоги АТ "ПУМБ", які відступлені в день підписання оспорюваного правочину та з відстрочкою платежу (оплата за договором здійснювалась по факту перерахування коштів ПрАТ "ЗТР" на користь ПрАТ "МГТ", а останні одномоментно перераховувало рівнозначну суму коштів, отриманих від ПрАТ "ЗТР" на користь АТ "ПУМБ") за своєю суттю є конкурсними вимогами.

На переконання скаржника, ПрАТ "ЗТР" внаслідок укладення оспорюваного правочину незаконно через пов`язану компанію задовольняє конкурсні вимоги одного з кредиторів поза процедурою банкрутства боржника.

При цьому, не звернення АТ "ПУМБ" в межах справи №908/2828/19 про банкрутство ПрАТ "Запоріжтрансформатор" із заявою з грошовими вимогами до боржника, не свідчить, що вимоги АТ "Перший Український Міжнародний Банк" є поточними, оскільки законодавець не пов`язує класифікацію кредиторів на конкурсних чи поточних в залежності від звернення з письмовою заявою з вимогами до боржника.

АТ "Райффайзєн Банк" з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 та фактичні обставини даної справи, що підтверджуються виписками по руху коштів за рахунками Завод МГТ та ЗТР в банківських установах відзначає, що оспорюваний Договір про відступлення права вимоги №ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020 має ознаки такого, що прикриває договір доручення щодо виконання обов`язку боржника іншою особою, наслідком учинення та виконання якого стало виведення грошових коштів боржника у процедурі банкрутства на суму понад 77 млн. грн., чому судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки.

Апелянт вказує, що ПрАТ "Запоріжтрансформатор" є афілійованою (пов`язаною) компанією по відношенню до ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів"/код ЄДРПРОУ 13604900 та одночасно є акціонером ПрАТ "Завод МГТ" з вирішальним голосом на загальних зборах акціонерів, частка участі становить 82,2692%, Постановою приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. від 11.07.2019 накладено арешт на корпоративні права ПрАТ "ЗТР" в ПрАТ "Завод МГТ".

Фінансово-економічна діяльність ПрАТ "Завод МГТ" протягом 2019 - 2021 років, тобто в період виконання оспорюваного правочину, при вартості основних засобів 2 642 тис. була збиткова, що не дозволяло виконати умови оспорюваного договору зі сплати вартості права вимоги, що набуваються за кредитним договором за рахунок ведення основної (профільної) господарської діяльності.

На думку скаржника, наведене свідчить про фраудаторну ціль оспорюваного правочину.

Апелянт вважає, що відносини, що є предметом спору у даній справі №908/2828/19 (910/16579/20) склались у зв`язку з погашенням (задоволенням) боржником, відносно якого відкрито судове провадження про банкрутство, пріоритетно та позачергово грошових вимог одного з кредиторів, всупереч мораторію на задоволення вимог кредиторів, встановленого Кодексом України з процедур банкрутства, а отже порушує права АТ "Райффайзен Банк", який чекає на задоволення своїх вимог у встановленому порядку.

Таким чином, оспорюваний Договір про відступлення права вимоги порушує публічний порядок, а також інтереси держави і кредиторів, в т.ч. АТ "Райффайзен Банк", з огляду на порушення законодавчого мораторію по задоволенню грошових вимог та встановлені обставини по справі про повне фінансування такого правочину боржником.

Крім того, апелянт зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2023 у даній справі вказано наступне:

"10.71. Якщо ж кредитор прийняв від іншої особи виконання обов`язку боржника в разі, коли він не має права приймати виконання, зокрема якщо відповідно до закону таке виконання не допускається до закінчення дії мораторію) на задоволення вимог кредиторів, кредитор є таким, що набув майно за рахунок боржника (а не іншої особи, яка незаконно виконала обов`язок боржника) без достатньої правової підстави. У такому разі відповідно до статті 1212 ЦК України кредитор зобов`язаний повернути це майно (зокрема, грошові кошти) потерпілому, яким є боржник (а не інша особа, яка незаконно виконала обов`язок боржника) ".

5.Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що враховуючи правовий статус вимог АТ "ПУМБ" на них не розповсюджується мораторій у справі про банкрутство ПрАТ "ЗТР", а тому АТ "Райффайзен Банк" не доведено основний елемент вимоги про визнання правочину фраудаторним, а саме погашення вимог ПУМБ в обхід мораторію у справі про банкрутство останнього.

АТ "ПУМБ" зазначає, що станом на день порушення справи про банкрутство не мав до ПрАТ "ЗТР" конкурсних вимог, тобто вимог строк виконання яких наступив до дня відкриття провадження.

За доводами банку його вимоги до боржника не є конкурсними, відповідно, на них не розповсюджується дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Позиція АТ "ПУМБ" в даній справі підтверджується також Науковим висновком щодо правового режиму грошових вимог кредитора та зобов`язань боржника за Кодексом з процедур банкрутства від 27.07.2022, який підготовлено Доктором юридичних наук, професором, членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді Беляневич О.А. за зверненням ТОВ "Юридичний альянс "ЕЛ СІ ЕФ".

На думку банку, ПрАТ "ЗТР" під час процедури розпорядження майном боржника не тільки міг, але й повинен був виконувати свої зобов`язання, строк виконання яких настав після порушення провадження у справі, в тому числі і зобов`язання перед АТ "ПУМБ".

Наявність передбаченого законом обов`язку ПрАТ "ЗТР" виконувати зобов`язання, на які не поширюється мораторій, повністю спростовує доводи АТ "Райффайзен Банк" щодо "зловживання правом" та обхід мораторію встановленого Кодексом України з процедур банкрутства, як наслідок спростовуються доводи про наявність порушеного права укладеною угодою АТ "Райффайзен Банк".

На переконання банку, той факт, що грошові вимоги АТ "ПУМБ", були погашені з залученням ПАТ "Завод МГТ", який є пов`язаною особою ПрАТ "ЗТР", жодним чином не впливає на правову кваліфікацію спірного правочину та добросовісність дій ПрАТ "ЗТР" оскільки останній був зобов`язаний погасити їх.

Також за доводами банку, заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги не приводять до поновлення порушеного права позивача, а саме - до повернення сплачених ПрАТ "Запоріжтрансформатор" відповідачу-2 грошових коштів та подальшого їх направлення для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, оскільки сплата грошових коштів боржником (які позивач вважає незаконно виведеними) здійснювалась за кредитним договором №123/16.1-К/12 від 19.03.2012.

Приватне акціонерне товариство "Завод малогабаритних трансформаторів" згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що на підставі рішення наглядової ради Відповідача-2 (протокол № 08/04-20 від 08.04.2020), яка діяла на підставі делегованих загальними зборами акціонерів повноважень (протокол № 26 від 12.04.2019), приватне акціонерне товариство "Завод малогабаритних трансформаторів" 21.07.2020 уклало з акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" договір про відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12, відповідно до якого Відповідач-2 приймає право вимоги та стає кредитором за кредитним договором № 123/16.1-К12 від 19.03.2012, укладеним між акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" та приватним акціонерним товариством "Запоріжтрансформатор".

Товариство вказує, що виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

На думку товариства, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.

Відповідач-2 переконаний, що будь-яке цивільне право Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" внаслідок укладання договору про відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020 порушено не було.

Також товариство вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Правовим наслідком укладеного Відповідачем-1 та Відповідачем-2 договору про відступлення права вимоги № ВПВ- 123/16.1-К/12 від 21.07.2020, є зокрема, набуття приватним акціонерним товариством "Завод малогабаритних трансформаторів" права вимоги до ПрАТ "ЗТР" за кредитним договором № 123/16.1-К/12 від 19.03.2012 на суму 2 800 000,00 дол. США, що в повній мірі відповідає правовим наслідкам правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні, передбаченому положеннями ст. 512-519 Цивільного кодексу України.

На переконання товариства, договір про відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020 укладений між акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" та приватним акціонерним товариством "Завод малогабаритних трансформаторів", при цьому, жодна з вказаних осіб не є боржником по відношенню до позивача. Сама по собі пов`язаність ПрАТ "ЗТР" та одного з учасників оспорюваного правочину в розумінні норм Податкового кодексу України не свідчить про фіктивність правочину та не доводить існування в учасників такого правочину відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам позивача, як одного з ключових критеріїв фіктивності фраудаторного правочину.

Відповідач-2 вважає, що посилання позивача на ту обставину, що укладення приватним акціонерним товариством "Завод малогабаритних трансформаторів" договору про відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020 завдає шкоди акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль", оскільки зменшує розмір дивідендів, які мають бути сплачені на користь ПрАТ "ЗТР", мають характер бездоказових припущень. Так, позивач вказує, що укладення Відповідачем-2 договору про відступлення права вимоги призвело до зменшення обсягу майнових активів ПрАТ "ЗТР", оскільки грошові кошти, за які було придбано право вимоги, мали б увійти до складу ліквідаційної маси ПрАТ "ЗТР"у вигляді дивідендів. Але при цьому Позивач не зазначає, що проектом рішення загальних зборів акціонерів Відповідача-2, на який посилається Позивач, не передбачено розподіл прибутку як наслідок отримання Відповідачем-2 збитків у розмірі 8 838 143,79 грн. за результатами 2019 року.

Крім того, відповідач-2 вважає, що статус кредиторських вимог Відповідача-1 до ПрАТ "Запоріжтрансформатор" жодним чином не впливає на дійсність укладеного Відповідачем-1 та Відповідачем-2 договору про відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020, а отже встановлення обставин щодо належності кредиторських вимог Відповідача-1 до забезпечених, конкурсних чи поточних, поширення на них дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, виходить за межі предмета доказування у цій справі.

Із матеріалів цієї справи № 910/16579/20 вбачається, що між АТ "ПУМБ" та ПрАТ "ЗТР" укладено Кредитний договір №123/16.1-К/12 від 19.03.2012. Відповідно до умов цього договору, в редакції додаткових угод, датою закінчення "Періоду користування кредитом" було 30.12.2019. Як зазначено вище, провадження у справі про банкрутство ПрАТ "ЗТР" відкрито згідно ухвали господарського суду Запорізької області від 17.01.2019. Отже, на переконання відповідача-2, станом на день порушення справи про банкрутство АТ "ПУМБ" не мало до ПрАТ "ЗТР" конкурсних вимог, тобто вимог, строк виконання яких наступив до дня відкриття провадження.

Отже, вимоги АТ "ПУМБ" не мають статусу конкурсних, оскільки у Відповідача-1 було відсутнє право вимагати у боржника сплати грошових коштів на момент відкриття провадження у справі про банкрутство.

6.Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у справі № 908/2828/19 (910/16579/20); розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 21.09.2023 о 14:30 год.

В судовому засіданні колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в судове засідання на 17.10.2023 о 14:30 год.

У судовому засіданні 17.10.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7.Встановлені судом обставини справи.

В провадженні Господарського суду Запорізької області на стадії процедури розпорядження майном перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" та Приватного акціонерного товариства "Завод малогабаритних трансформаторів" про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 відкрито провадження у справі №910/16579/20, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.11.2020, залучено до участі у справі в якості Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів Приватне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" та Приватне акціонерне товариство "Запорізький кабельний завод".

03 березня 2021 року Господарський суд міста Києва прийняв рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним укладеного між відповідачами 1, 2 договору відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року відмовив.

27 травня 2021 року Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою рішення Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року залишив без змін.

Постановою Великої палати Верховного Суду від 07.09.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року у справі № 910/16579/20 скасовано; справу № 910/16579/20 передано для розгляду позову про визнання недійсним правочину від 21 липня 2020 року у межах провадження у справі № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" до Господарського суду Запорізької області.

8.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

21 липня 2020 року, після відкриття провадження у справі № 908/2828/19 про банкрутство ПрАТ "Запоріжтрансформатор", між відповідачами - АТ "ПУМБ" як первісним кредитором і ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів" як новим кредитором укладено договір № ВПВ-123/16.1-К/12, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.3 якого первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредитору, і набув частково права кредитора за укладеним між первісним кредитором - АТ "ПУМБ" і ПрАТ "Запоріжтрансформатор" (боржник, третя особа 1) кредитним договором № 123/16.1-К/12 від 19 березня 2012 року за основним боргом на суму 2 800 000 доларів США, що на дату укладення договору № ВПВ-123/16.1-К/12 еквівалентно 77 283 080 грн.

Пунктом 1.4 оспорюваного договору сторони погодили, що право вимоги за кредитним договором на суму, визначену пунктом 1.3 цього договору (2 800 000 доларів США основного боргу), переходить до нового кредитора з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін. Водночас згідно з абзацом другим підпункту 1.1.1 пункту 1.1 договору передбачено його укладення в порядку статті 212 ЦК України зі скасувальною обставиною, що визначена сторонами в пункті 6.4 цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 вартість прав вимоги, вказаних у пункті 1.1 цього договору, яку новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору, становить гривневий еквівалент грошової суми 2 800 000 доларів США, що визначається за офіційним курсом НБУ на дату оплати та має бути сплачена у строк до 13 грудня 2021 року в порядку, передбаченому пунктом 2.2 цього договору.

У пункті 6.4 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 скасувальну обставину визначено як домовленість сторін про те, що ненадходження на рахунок Представництва Dalekovod d.d. в Україні, який відкритий в АТ "ПУМБ", частини авансового платежу в розмірі 3 118 620 євро (без ПДВ) від ПрАТ "НЕК "УКРЕНЕРГО" згідно з умовами контракту № 08-1/3045-18 від 05 грудня 2018 року (проект Укрэнерго/KFW) протягом п`яти банківських днів з моменту підписання цього договору має наслідком його припинення на наступний календарний день за днем, коли така обставина наступила, без підписання сторонами будь-яких додаткових угод або правочинів до цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 27 липня 2020 року до договору № ВПВ-123/16.1-К/12 сторони внесли зміни до пункту 6.4 договору щодо суми авансового платежу, яка підлягає до сплати, та визначили її в розмірі 3 118 545 євро (без ПДВ).

На виконання підпункту 3.1.1 пункту 3.1 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи згідно з переліком, що підтверджується актом приймання-передачі документів від 21 липня 2020 року, копію якого долучено до матеріалів справи.

21 липня 2020 року первісний кредитор (відповідач 1) надіслав на адресу боржника (третьої особи 1) повідомлення № КНО-61.1.1/74-1 про укладення з новим кредитором (відповідачем 2) договору № ВПВ-123/16.1-К/12, що підтверджується копіями долучених до матеріалів справи опису вкладення в цінний лист, фіскального чека, накладної, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, датованих днем надіслання повідомлення.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України). Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов`язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків. Багатосторонні правочини можуть оформлюватися договорами у письмовій формі як єдиними письмовими документами або укладатися шляхом взаємного обміну листами (повідомленнями, телеграмами), прийняттям до виконання зобов`язань чи фактичним учиненням взаємнопогоджених дій, спрямованих на набуття певних прав (виконання певних обов`язків) його сторонами.

Згідно із частиною третьою статті 206 ЦК України правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. Правове регулювання відповідно до статті 208 ЦК України щодо належного вчинення правочину між юридичними особами у письмовій формі є диспозитивним, воно не обмежує можливості укладення усного правочину між такими особами, а тільки обмежує способи доказування за частиною першою статті 218 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу права вимоги та відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора не є втручанням у майнову сферу боржника.

Унаслідок відступлення права вимоги (цесії) первісний кредитор у зобов`язанні замінюється новим кредитором, але зміст зобов`язання не змінюється: новий кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку в тому ж обсязі, в якому мав право вимагати первісний кредитор до вчинення цесії, і на тих самих умовах (стаття 514 ЦК України).

Укладення договору купівлі-продажу права вимоги до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, та відступлення права вимоги на виконання такого договору не заборонено чинним законодавством.

Унаслідок відступлення конкурсним або забезпеченим кредитором права вимоги до боржника цей кредитор утрачає статус кредитора, а новий кредитор набуває відповідно статус конкурсного або забезпеченого кредитора в порядку правонаступництва. У випадку заміни кредитора в зобов`язанні суд залучає до участі у справі нового кредитора відповідно статті 52 ГПК України (процесуальне правонаступництво).

Якщо право вимоги є подільним (наприклад, право грошової вимоги), то кредитор вправі відступити частину вимоги, залишаючись кредитором в іншій частині.

Отже, за договором купівлі-продажу права вимоги не відбувається задоволення вимоги продавця - первісного кредитора ані боржником, ані новим кредитором. Новий кредитор не задовольняє вимогу первісного кредитора до боржника замість останнього, а сплачує первісному кредитору договірну покупну ціну права вимоги, яку первісний кредитор відступає або зобов`язується відступити в майбутньому новому кредитору. Така договірна ціна, як зазначено вище, може відрізнятися від вартості майна або суми грошових коштів, яку боржник за вимогою має передати кредитору.

Боржник не є стороною такого договору і не здійснює жодних розрахунків ані з первісним, ані з новим кредитором на підставі цього договору. Тому ані укладення договору купівлі-продажу права вимоги боржника, ані його виконання шляхом відступлення права вимоги первісним кредитором новому кредитору не може призвести до погіршення становища ані боржника, ані інших кредиторів, не створює нових зобов`язань для боржника.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові зазначає, що перевіряючи дійсність такого правочину та законність прийняття виконання з боку відповідача 1, суд повинен установити його відповідність приписам цивільного права не про відступлення права вимоги, а про правочин, який сторони дійсно вчинили, та про його виконання.

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог дружнього кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Позивач визначив підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину його фіктивність та наявність у ньому ознак фраудаторного правочину, а також послався на порушення учасниками спірних правовідносин статей 3, 13, 215, 234 ЦК України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Частинами першою, другою статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)).

Отже, при кваліфікації оспорюваного правочину як фіктивного судам необхідно встановити факт його вчинення для годиться (про людське око) обома сторонами, позаяк якщо одна зі сторін діяла лише для годиться, а інша намагалася досягти правового результату - такий правочин не можна визнати фіктивним.

Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відтак угода щодо прикриття дійсної угоди сторін є удаваним, а не фіктивним правочином, юридичне визначення якого підпадає під кваліфікацію за статтею 235 ЦК України.

Справжня угода про задоволення вимог кредитора боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, шляхом покладення боржником на іншу особу свого обов`язку з метою задоволення вимог кредитора цього боржника є договором доручення.

Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Такими юридичними діями є дії, з якими закон пов`язує настання юридичних наслідків. До них належать, наприклад, учинення правочинів, учинення оферти або акцепту, сплата грошей чи передання іншого майна, повідомлення про зміну банківських реквізитів чи адреси поставки товарів тощо. Такими юридичними діями можуть бути дії щодо одержання від контрагента довірителя належних останньому грошей або майна; повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України), а довіритель зобов`язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв`язку з виконанням доручення (частина третя статті 1007 ЦК України).

Відповідно до статті 1002 ЦК України договір доручення може бути оплатним чи безоплатним.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1007 ЦК України довіритель зобов`язаний відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення.

Отже, договором доручення може бути передбачено, зокрема, покладення на повіреного виконання обов`язку довірителя як боржника перед його кредитором з відшкодуванням довірителем поручителю витрат, пов`язаних з виконанням такого обов`язку.

При цьому норми глави 68 ЦК України регулюють відносини між довірителем і повіреним, а не між довірителем або повіреним та контрагентами довірителя.

Відповідно до частини першої статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Зазначена норма регулює відносини між кредитором і боржником, а не між кредитором та іншою особою, на яку боржником покладене виконання обов`язку останнього. Виконання обов`язку іншою особою розглядається як виконання обов`язку боржником. Відповідно до частини другої статті 528 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Тому як у разі виконання, так і в разі невиконання чи неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою правовідносини між кредитором й іншою особою не виникають, зокрема кредитор не вправі вимагати від іншої особи належного виконання обов`язку боржника.

Якщо ж кредитор прийняв від іншої особи виконання обов`язку боржника в разі, коли він не мав права приймати виконання, зокрема якщо відповідно до закону таке виконання не допускається до закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, кредитор є таким, що набув майно за рахунок боржника (а не іншої особи, яка незаконно виконала обов`язок боржника) без достатньої правової підстави. У такому разі відповідно до статті 1212 ЦК України кредитор зобов`язаний повернути це майно (зокрема, грошові кошти) потерпілому, яким є боржник (а не інша особа, яка незаконно виконала обов`язок боржника).

Договір доручення відповідатиме визначенню за статтею 1000 ЦК України, навіть якщо він не укладався у формі єдиного документа, а шляхом обміну листами і вчиненням взаємних узгоджених дій.

Отже, досліджувати на предмет наявності ознак фраудаторності у такому випадку потрібно правочин, який сторони насправді хотіли вчинити, склад сторін такого правочину та юридично значимі дії цих сторін, мета такого правочину та результат (зміна, припинення прав, виконання зобов`язань та інше), якого прагнули досягнути сторони вчиненням юридично значимих дій.

У Постанові від 07.09.2022 Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: Відтак перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Спір про недійсність правочину, який має ознаки такого, що прикриває договір доручення щодо виконання обов`язку боржника іншою особою, наслідком учинення та виконання якого стало виведення грошових коштів боржника у процедурі банкрутства на суму понад 77 млн грн, є таким, що повинен вирішуватися судом, який розглядає справу про банкрутство та у межах провадження у справі про банкрутство відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ.

Такий розгляд сприятиме дотриманню принципу процесуальної економії, реалізації механізму повернення боржнику незаконно виведених коштів відповідно до частини третьої статті 42 КУзПБ, який застосовується як наслідок учинення недійсного правочину у процедурі банкрутства, незалежно від того, ким із учасників провадження у справі про банкрутство ініційовано визнання правочину недійсним (кредитором чи арбітражним керуючим), та встановленню у повній мірі добросовісності дій сторін правочину у контексті дотримання правил конкурсної процедури щодо колективного задоволення вимог кредиторів боржника з урахуванням приписів статей 3, 13 ЦК України щодо добросовісності дій сторін. Кредитор вправі вимагати визнання недійсним правочину, зокрема, з тих підстав, що боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку (частина перша статті 42 КУзПБ).

За змістом умов пунктів 1.1, 1.2, 1.3 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року АТ "ПУМБ" відступив ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів", а ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів" прийняв право вимоги, що належить АТ "ПУМБ", і набув частково права кредитора за укладеним між первісним кредитором - АТ "ПУМБ" і ПрАТ "Запоріжтрансформатор" (боржник) кредитним договором № 123/16.1-К/12 від 19 березня 2012 року за основним боргом на суму 2 800 000 доларів США, що на дату укладення договору № ВПВ-123/16.1-К/12 еквівалентно 77 283 080 грн.

Із наявних у матеріалах справи банківських виписок вбачається, що ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів" здійснював оплату договірної покупної ціни за право вимоги по Договору, і аж ніяк не задовільняв вимогу АТ "ПУМБ" до ПрАТ "Запоріжтрансформатор" замість боржника.

При цьому, ПрАТ "Запоріжтрансформатор" не є стороною договору про відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року і не здійснює жодних розрахунків а ні з АТ "ПУМБ", ані з ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів" на підставі цього договору. Тому а ні укладення договору купівлі-продажу права вимоги боржника, а ні його виконання шляхом відступлення права вимоги первісним кредитором новому кредитору не може призвести до погіршення становища а ні боржника, а ні інших кредиторів, не створює нових зобов`язань для боржника. (п.п. 10.20, 10.21 Постанови).

Пов`язаність ПрАТ "ЗТР" та ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів" не свідчить про фіктивність правочину та не доводить існування в учасників такого правочину відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам позивача, як одного з ключових критеріїв фіктивності фраудаторного правочину, оскільки виходячи зі свободи договору, а також враховуючи те, що жодних спеціальних обмежень цивільне законодавство не передбачає, юридична особа має право вільно та без обмежень укладати будь-які договори з будь-якими юридичними або фізичними особами.

Разом з тим, дійсно із матеріалів справи вбачається, що ПрАТ "Запоріжтрансформатор" під час дії мораторію перерахував ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів" грошові кошти у сумі понад 77 млн грн на погашення заборгованості за кредитним договором № 123/16.1-К/12 від 19 березня 2012 року.

Проте, наведене не свідчить про те, що між сторонами було укладено правочин, який прикриває договір доручення щодо виконання обов`язку боржника іншою особою.

Правомірність виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами під час дії мораторію є предметом самостійного розгляду, та спростування таких дій у судовому порядку тягне за собою відповідні правові наслідки, зокрема, такі як повернення стороною боржнику майна яке вона отримала від боржника.

Під час такого розгляду судом встановлюється правова природа вимог кредитора, які були погашені боржником та наявність підстав для їх оплати.

Так, відповідно до ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд ухвалює рішення.

Особи, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені частинами першою і другою цієї статті, несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу положень ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України).

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Таким чином, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, судам слід виходити із його ефективності. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Тобто, у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. При цьому, вирішуючи спір, суд має з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Крім того, суд звертає увагу, що судове рішення має бути не лише законним, але й таким, що може бути реально виконаним, у результаті чого досягається позитивний ефект та дійсне відновлення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Тобто, виходячи з наведеного вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020, укладеного між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" та Приватним акціонерним товариством "Завод малогабаритних трансформаторів", не приводять до поновлення порушеного права позивача, а саме повернення сплачених ПрАТ "Запоріжтрансформатор" відповідачу-2 грошових коштів у сумі понад 77 млн грн та подальшого їх направлення для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство №908/2828/19, оскільки сплата грошових коштів боржником у сумі понад 77 млн грн (які позивач вважає незаконно виведеними) здійснювалась за кредитним договором №123/16.1-К/12 від 19.03.2012.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у даній справі.

9.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин справи, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та на правничу допомогу покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у справі № 908/2828/19 (910/16579/20) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у справі № 908/2828/19 (910/16579/20) залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30.10.2023.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко