Ухвала
від 25.10.2023 по справі 902/1253/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ


У Х В А Л А

25 жовтня 2023 р. Справа № 902/1253/22

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарафіна С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (код ЄДРПОУ 34863309)

до: Фермерського господарства "Алмар" (код ЄДРПОУ 36102135)

про банкрутство

за участю представників:

ФГ "Алмар": Бровко О.М. (в режимі відеоконференцзв`язку)

ТОВ "Суффле Агро Україна": Стеценко А.І. (в режимі відеоконференцзв`язку)

арбітражний керуючий Плесюк О.С.

В С Т А Н О В И В :

В провадженні суду перебуває справа № 902/1253/22 за заявою ТОВ "Суффле Агро Україна" до ФГ "Алмар" про банкрутство.

Ухвалою суду від 01.05.2023 року відкрито провадження у цій справі. Визнано вимоги кредитора - ТОВ "Суффле Агро Україна" до ФГ "Алмар" в розмірі 5 140 800,00 грн - заборгованості (четверта черга вимог кредиторів); 24 810,00 грн - судового збору за подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та 60 300,00 грн - авансування на депозитний рахунок суду грошової винагороди арбітражного керуючого. Введено процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Плесюка О.С.. Призначено попереднє засідання у справі на 08.08.2023 року.

Також, 04.05.2023 року здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ФГ "Алмар" на офіційному веб-порталі судової влади України та надано строк кредиторам для пред`явлення до суду заяв з грошовими вимогам до боржника 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Супровідним листом № 902/1253/22/797/23 від 26.05.2023 року матеріали справи № 902/1253/22 було надіслано до Північно - західного апеляційного господарського суду, за запитом.

06.06.2023 року до Господарського суду Вінницької області надійшла заява ТОВ "Суффле Агро Україна" № 4/б від 31.05.2023 року (вх. № 01-36/579/23; здана на відправку до органу поштового зв`язку 31.05.2023 року) про визнання додаткових грошових вимог до боржника в розмірі 20 051 729,96 грн у справі № 902/1253/23.

В зв`язку з перебуванням судді Тісецького С.С. у відпустці, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 06.06.2023 було здійснено повторний автоматизований розподіл заяви ТОВ "Суффле Агро Україна" № 4/б від 31.05.2023 про визнання додаткових грошових вимог до боржника у справі № 902/1253/23, за результатами якого вказану заяву передано на розгляд судді Лабунській Т.І.

Ухвалою суду від 08.06.2023 року відкладено вирішення питання про прийняття до розгляду заяви ТОВ "Суффле Агро Україна" № 4/б від 31.05.2023 про визнання додаткових грошових вимог до боржника в розмірі 20 051 729,96 грн, до повернення матеріалів справи № 902/1253/22 до Господарського суду Вінницької області.

19.06.2023 року на підставі заяви судді Лабунської Т.І., згідно розпорядження керівника апарату суду та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, зазначену вище заяву про визнання кредиторських вимог до боржника у справі № 902/612/23 передано на розгляд судді Тісецькому С.С.

Ухвалою суду від 20.06.2023 року, зокрема, відкладено вирішення питання про прийняття до розгляду заяви ТОВ "Суффле Агро Україна" № 4/б від 31.05.2023 року (вх. № 01-36/579/23) про визнання додаткових грошових вимог до боржника у справі № 902/1253/22.

26.07.2023 матеріали справи № 902/1253/22 надійшли Господарського суду Вінницької області.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 року апеляційну скаргу ФГ "Алмар" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 01.05.2023 у справі №902/1253/22 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 01.05.2023 у справі № 902/1253/22 залишено без змін.

Ухвалою від 31.07.2023 року, зокрема, призначено до розгляду в судовому засіданні заяву ТОВ "Суффле Агро Україна" № 4/б від 31.05.2023 року (вх. № 01-36/579/23) про визнання додаткових грошових вимог до боржника у справі №902/1253/22 на 20.09.2023 року.

Ухвалою від 20.09.2023 року розгляд вказаної заяви призначено на 25.10.2023 року о 14:30 год.

В судове засідання на визначену дату з`явились арбітражний керуючий, представники заявника та боржника. Інші учасники провадження у справі в судове засідання не з`явились.

Також, судом було встановлено, що 19.06.2023 року до суду від представника боржника надійшло клопотання/заява б/н від 16.06.2023 року про розгляд додаткових грошових вимог ТОВ "Суффле Агро Україна", в якому боржник заперечує щодо додаткових вимог в частині штрафних санкцій, інфляційних та відсотків річних.

03.08.2023 року до суду від представника заявника надійшли додаткові пояснення б/н від 02.08.2023 року до заяви про додаткові грошові вимоги до боржника (в контексті заперечення боржника).

07.08.2023 року до суду від представника боржника надійшли додаткові пояснення щодо заперечень ТОВ "Суффле Агро Україна" на заяву про розгляд додаткових грошових вимог.

19.09.2023 року на електронну адресу суду від арбітражного керуючого Плесюка О.С. надійшло повідомлення № 02-07/561 від 19.09.2023 року про розгляд грошових вимог, згідно якого заявлені ТОВ "Суффле Агро Україна" додаткові вимоги до боржника в загальному розмірі 20 051 729,96 грн., визнаються в повному обсязі.

Так, в ході розгляду справи представник кредитора надала пояснення щодо обставин, наведених у заяві про додаткові грошові вимоги до боржника, підтримала її вимоги та просила задоволити в повному обсязі.

Представник боржника щодо заявлених додаткових грошових вимог заперечив, з підстав наведених у запереченнях на заяву.

Суд, заслухавши учасників справи, розглянувши заяву ТОВ "Суффле Агро Україна" № 4/б від 31.05.2023 року (вх. № 01-36/579/23) про визнання додаткових грошових вимог до боржника в розмірі 20 051 729,96 грн у справі № 902/1253/23, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, встановив наступне.

Так, за змістом заяви та наявних матеріалів справи, вбачається, що як уже було встановлено судом при відкритті провадження у справі про банкрутство, між ТОВ "Суффле Агро Україна" та ФГ "Алмар" було укладено договір поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року, на підставі якого ТОВ "Суффле Агро Україна" здійснило поставку, а ФГ "Алмар" - отримало сільськогосподарських товарів на загальну суму 19 447 038,66 грн., що підтверджується видатковими накладними, доданими до заперечень кредитора на відзив Боржника від 08.02.2023 року, а також видатковими накладними від 13.02.2019 року, що додатково надавалися до письмових пояснень № 3/б від 28.03.2023 року та були долучені до матеріалів справи.

Часткове погашення заборгованості Боржником за Договором поставки здійснювалося у різний спосіб упродовж тривалого строку (2019-2022 роки): стягнення приватними виконавцями Турським О.В. (стягнуто 401,50 грн.) та Тимощуком В.В. (1 621 700,00 грн.); шляхом оплати за договорами переведення боргу на ТОВ "Кластерфарт" (1 000 000,00 грн.) та ТОВ "Зернофарт" (500 000,00 грн.); шляхом оплати самостійно боржником (8 218 013,58 грн.); шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (2 807 083,64 грн.).

Таким чином, остаточна сума заборгованості боржника перед кредитором за договором поставки становить 5 299 839,94 грн.

Однак, враховуючи, що фінансова аграрна розписка, що була видана ФГ "Алмар" на користь ТОВ "Суффле Агро Україна" та посвідчена 02.02.2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А., зареєстрована у реєстрі за № 69 (далі - Аграрна розписка), заборгованість за якою була визнана кредиторською заборгованістю у даній справі, забезпечує Договір поставки, у розумінні п. 1.1.3 Договору поставки, приймаючи до уваги неприпустимість подвійного стягнення заборгованості, відповідно до положень статті 61 Конституції України, та діючи добросовісно, Кредитор зменшує основну заборгованість за Договором поставки на суму основного боргу за Аграрною розпискою, який складає 5 140 800,00 грн.

Таким чином, на даний момент, основний борг за Договором поставки складає 159 039,94 грн (5 299 839,94 грн - 5 140 800,00 грн = 159 039,94 грн.).

Оскільки, станом на момент звернення із даною заявою борг ФГ "Алмар" залишається не погашеними, тому, кредитор вважає за необхідне дозаявити кредиторські вимоги про стягнення основного боргу по Договору поставки у сумі 159 039,94 грн.

При цьому, кредитором, крім суми основного боргу пред`явлено до визнання також і вимоги щодо інфляційних, річних та штрафних санкцій.

Оскільки Договір поставки неодноразово пролонгувався сторонами, це призвело до зміни не лише строків оплат на поставки вчинені в різні роки, а і до зміни розмірів та об`ємів відповідальності Боржника за несвоєчасну оплату.

Щодо заборгованості з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2018 році.

Так, в первинній редакції Договору поставки, п. 4.3. передбачав, що оплати здійснюються до 31.10.2018 року.

Крім того, п. 8.1. та п. 8.2. Договору поставки передбачали відповідальність за неналежне виконання/невиконання обов`язку з оплати вартості Товарів:

в разі несвоєчасної оплати вартості Товарів Покупцем відповідно до Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення п. 6 статті 232 Господарського Кодексу України;

Покупець додатково сплачує штраф у розмірі 15 % від суми прострочення за кожен 1 (один) повний місяць прострочення.

Боржник не виконав свій обов`язок з оплати поставленого товару до 31.10.2018 року, однак, 30.01.2019 року сторони уклали Додаток № 1 до Договору поставки, в якому домовились продовжити терміни оплати за Договором до 15.08.2019 року, а сума зобов`язання за Договором підлягала оплаті з врахуванням відсотків річних у розмірі 24%, при цьому нарахування, за погодженням сторін, відбувалося з 31.10.2018 (включно). Крім того, сторони погодили, що у разі прострочення зобов`язань на строк понад 15.08.2019 року застосуванню підлягають усі штрафні санкції згідно Договору поставки.

Заборгованість Боржника з оплати товару, поставленого протягом 2018 року становила - 3 676 660,76 грн., згідно видаткових накладних, наведених у переліку.

У погоджений строк до 15.08.2019 року Боржник заборгованість також не погасив.

Така заборгованість була погашена в подальшому коштами, що надходили на рахунок Кредитора:

від приватних виконавців (платіжні доручення №№ 703 від 21.10.2019 року на 401,50 грн., № 268 від 02.10.2020 року на 1 414 000,00 грн., № 281 від 16.10.2020 року на 56 979,63 грн.);

від ТОВ "Кластерфарт" згідно договору про переведення боргу № 22/7-20 від 22.07.2020 року (платіжні доручення №№ 231 від 24.07.2020 року на 200 000,00 грн., № 234 від 27.07.2023 року на 200 000,00 грн., № 236 від 30.07.2020 року на 100 000,00 грн, № 239 від 31.07.2020 року на 500 000,00 грн.;

від боржника (платіжні доручення №№ 17 від 09.10.2020 року на 150 000,00 грн, № 20 від 13.10.2020 року на 200 000,00 грн., № 33 від 16.10.2020 року на 150 000,00 грн., № 37 від 19.10.2020 року на 705 279,63 грн.

На підставі вказаних положень Договору поставки, Додатку № 1 та ст. 625 ЦК України:

Кредитор нарахував Боржнику:

24% річних на суму боргу за період з 31.10.2018 року 18.10.2020 року, які становлять 1 664 272,20 грн.

інфляційні збитки на суму боргу за період з 31.10.2018 року 18.10.2020 року, які становлять 293 300,95 грн.

Також, Кредитор нарахував Боржнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму боргу за період з 31.10.2018 року 18.10.2020 року, яка становить 1 930 185,92 грн.

Крім того, Кредитор нарахував штраф лише за 1 повний місяць невиконання зобов`язань Боржником - за вересень 2019 року, в розмірі 551 499,11 грн. (3 676 660,76 грн. * 15% = 551 499,11 грн.).

Щодо заборгованості оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2019 році.

30.01.2019 року сторонами було укладено Додаток № 2 до Договору поставки, яким погоджено продовження строку дії Договору поставки на 2019 рік, а посилання в тексті Договору на строки 2018 року мали застосовуватися відповідно на 2019 рік.

Таким чином, Сторони погодили поставку нових товарів Боржнику у 2019 року, строк оплати яких наставав, у відповідності до п. 4.3. - 31.10.2019 року.

Крім того, п. 8.1. Договору поставки передбачав відповідальність за неналежне виконання/невиконання обов`язку з оплати вартості Товарів в разі несвоєчасної оплати вартості Товарів Покупцем відповідно до Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення п. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України.

Заборгованість Боржника з оплати товару, поставленого протягом 2019 року становила - 4 919 740,89 грн., згідно видаткових накладних, наведених у переліку.

Боржник заборгованість у погоджений строк до 31.10.2019 року не погасив.

Така заборгованість була погашена в подальшому коштами, що надходили на рахунок Кредитора:

від приватного виконавця (платіжне доручення № 466 від 17.11.2020 року на 150 720,37 грн.);

від ТОВ "Зернофарт" згідно договору про переведення боргу № І-035/2021 від 14.07.2021 року (платіжні доручення №№ 133 від 14.07.2021 року на 100 000,00 грн., 147 від 21.07.2021 року на 400 000,00 грн.);

від боржника (платіжні доручення №№ 37 від 19.10.2020 року на 94 720,37 грн., 39 від 23.10.2020 року на 145 000,00 грн., 41 від 26.10.2020 року на 45 000,00 грн., 101 від 18.08.2021 року на 995 000,00 грн., 448 від 13.10.2021 року на 300 000,00 грн., 479 від 26.10.2021 року на 50 637,01 грн., 475 від 26.10.2021 року на 302 376,57 грн., 484 від 27.10.2021 року на 1 300 000,00 грн., 521 від 03.11.2021 року на 280 000,00 грн., 161 від 11.11.2021 року на 756 286,57 грн.)

На підставі вказаних вище положень Договору поставки (з урахуванням умов Додатку № 2) та ст. 625 ЦК України:

Кредитор нарахував Боржнику:

інфляційні збитки на суму боргу за період з 01.11.2019 року по 10.11.2021 року, які становлять 573 428,49 грн.

3% річних на суму боргу за період з 01.11.2019 року по 10.11.2021 року, які становлять 271 161,66 грн.

Також, Кредитор нарахував Боржнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму боргу за період з 01.11.2019 року по 10.11.2021 року, яка становить 1 499 549,66 грн.

Щодо заборгованості з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2020 та 2021 роках.

31.10.2020 року сторонами було укладено Додаток № 3 до Договору поставки, яким погоджено продовження строку дії Договору поставки на 2021 рік, а посилання в тексті Договору на строки 2018 року мали застосовуватися відповідно на 2021 рік.

Таким чином, Сторони погодили поставку нових товарів Боржнику у 2020-2021 роках, строк оплати яких наставав, у відповідності до п. 4.3. - 31.10.2021 року.

Також, у жовтні 2020 року сторонами було укладено чотири специфікації, по яким 20.10.2020 року та 29.10.2020 року Кредитор поставив Товар Боржнику. Строк оплати у зазначених специфікаціях вказано - 31.10.2021 року.

Крім того, Сторони змінили п. 8.1. Договору поставки, яким передбачена відповідальність за неналежне виконання/невиконання обов`язку з оплати вартості Товарів: в разі несвоєчасної оплати вартості Товарів Покупцем відповідно до Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення п. 6 статті 232 Господарського Кодексу України, а також проценти на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в розмірі 48 % річних від простроченої суми.

Заборгованість Боржника з оплати товару, поставленого протягом 2020-2021 року становила - 10 850 637,01 грн., згідно видаткових накладних, наведених у переліку.

Боржник заборгованість у погоджений строк до 31.10.2021 року не погасив.

Така заборгованість була частково погашена в подальшому коштами, що надходили на рахунок Кредитора та шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

від боржника (платіжні доручення №№ 161 від 11.11.2021 року на 243 713,43 грн., 165 від 12.11.2021 року на 400 000,00 грн., 545 від 15.11.2021 року на 150 000,00 грн., 172 від 16.11.2021 року на 500 000,00 грн., 55 від 29.12.2021 року на 300 000,00 грн., 60 від 30.12.2021 року на 200 000,00 грн., 609 від 31.01.2022 року на 200 000,00 грн., 936 від 23.08.2022 року на 200 000,00 грн., 941 від 25.08.2022 року на 100 000,00 грн., 950 від 26.08.2022 року на 150 000,00 грн., 990 від 13.09.2022 року на 200 000,00 грн., 1001 від 16.09.2022 року на 100 000,00 грн.);

- зарахування зустрічних однорідних вимог (2 807 083,64 грн. 28.03.2023 року).

На підставі вказаних вище положень Договору поставки, Додатку № 3 та ст. 625 ЦК України, Кредитор нарахував Боржнику:

48% річних на суму боргу за період з 01.11.2021 року по 30.04.2023 року (01.05.2023 року відкрито провадження у цій справі), які становлять 6 079 925,35 грн.;

інфляційні збитки на суму боргу за період з 01.11.2021 року по 30.04.2023 року, які становлять 2 354 420,27 грн.

Також, Кредитор нарахував Боржнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму боргу за період з 01.11.2021 року по 30.04.2023 року, яка становить 4 669 578,41 грн.

Кредитор у заяві також повідомляє, що всі вимоги, зазначені в даній заяві не забезпечені заставою.

Загальний розмір додаткових кредиторських вимог становить 20 046 361,96 грн. та складається з :

основний борг за Договором поставки - 159 039,94 грн.

24 % річних, нарахованих на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2018 році - 1 664 272,20 грн.

інфляційні збитки, нараховані на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2018 році - 293 300,95 грн.

пеня, нарахована на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2018 році - 1 930 185,92 грн.

штраф за Договором поставки - 551 499,11 грн.

інфляційні збитки, нараховані на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2019 році - 573 428,49 грн.

3 % річних, нарахованих на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2019 році - 271 161,66 грн.

пеня, нарахована на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2019 році - 1 499 549,66 грн.

48 % річних, нарахованих на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2020-2021 роках - 6 079 925,35 грн.

інфляційні збитки, нараховані на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2020-2021 роках - 2 354 420,27 грн.

пеня, нарахована на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2020-2021 роках - 4 669 578,41 грн.

Враховуючи викладене, заявник просить суд визнати грошові вимоги до боржника в розмірі 20 046 361,96 грн. та 5 368,00 грн. - судового збору за подання даної заяви.

У клопотанні/заяві б/н від 16.06.2023 року про розгляд додаткових грошових вимог, Боржник заперечує щодо заявлених кредиторських вимог, зокрема, з огляду на таке:

як вбачається з п. 9.6. Договору поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року, сторони погодили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Тобто, сторони взагалі не визначили строк дії Договору.

В Договорі не зазначено чіткої календарної дати, а "повне виконання сторонами своїх зобов`язань" не є в розумінні ч. 2 ст. 252 ЦК України подією, яка має неминуче настати.

Зі змісту Договору також не вбачається умов щодо автоматичного продовження (пролонгації) договору.

Враховуючи, що сторонами не визначено строк дії Договору в розумінні ст. 252 ЦК України, слід керуватись прямою нормою закону, якою передбачено, що якщо в договорі поставки строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік (ч. 1 ст. 267 ГК України).

Враховуючи вищевикладене, строк дії Договору закінчився в силу ч. 1 ст. 254 ЦК України 31.12.2018 року.

До заяви з додатковими грошовими вимогами Кредитором не подано жодного доказу, який би підтверджував факт укладення між сторонами в межах дії Договору додаткових угод до договору в частині продовження строку його дії.

Разом з цим, вказівка у рахунках та видаткових накладних на реквізити договору також не зумовлює його пролонгацію (продовження), оскільки ані умовами договору, ані законодавством не передбачено продовження строку дії договору шляхом вказівки реквізитів в інших документах (до того ж неможливо визначити сам строк). В силу прямої вказівки закону (ст. 651, 654 ЦК України) зміни до договору вносяться за згодою сторін та у тій самій формі, що й договір.

Оскільки строк дії Договору сплив 31.12.2018 року, слід дійти висновку, що поставка Кредитором товару у 2019, 2020 та 2021 роках відбулась поза межами строку дії Договору, тобто не на виконання умов Договору, а на підставі рахунків та видаткових накладних як окремих правочинів.

Як вказано вище, Кредитором поставлено, а Боржником прийнято товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними.

Факт поставки Кредитором та отримання Боржником товару за рахунками та видатковими накладними, які були підписані Сторонами до 31.12.2018 року свідчить про поставку Кредитором товарів Боржнику на підставі Договору і до вказаних правовідносин підлягають застосуванню умови Договору, в тому числі і про відповідальність сторін.

Проте, факт поставки Кредитором та отримання Боржником товару за рахунками та видатковими накладними, які були підписані Сторонами після 31.12.2018 року свідчить про виникнення між сторонами договірних правовідносин з поставки товару на підставі усної домовленості шляхом підтвердження прийняття до виконання, відтак, в силу ст. 712 ЦК України, істотними умовами договору поставки є предмет та ціна, які узгоджені сторонами в рахунках та видаткових накладних (найменування товару; кількість; ціна, строк оплати) і до зазначених поставок, тобто здійснених на підставі рахунків та видаткових накладних підписаних сторонами після 31.12.2018 року не можуть застосовуватись положення Договору, в тому числі і про відповідальність сторін.

Враховуючи, що строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань за договором, зокрема, в частині оплати поставленого товару, тому Позивач має право на нарахування пені поза межами строку дії Договору за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, яке мало місце під час дії цього договору, тобто виключно за прострочення оплати товарів, що були поставлені в період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року (постанова КГС ВС від 04.05.2018 у справі № 927/333/17).

Як було встановлено вище, строк дії Договору закінчився 31.12.2018 року.

Поставка товару згідно рахунків та видаткових накладних, підписаних сторонами починаючи з 01.01.2019 року відбулась поза межами дії договору (після закінчення строку дії договору).

Отже, прострочення виконання зобов`язання Відповідачем в частині оплати товару, який було поставлено Позивачем Відповідачу на підставі рахунків та видаткових накладних, підписаних сторонами, починаючи з 01.01.2019 року мало місце поза межами строку дії договору. Таким чином, до вказаних поставок відсутні підстави для застосування до Відповідача передбаченої умовами Договору відповідальності за порушення грошового зобов`язання, яке мало місце не під час дії вказаного Договору.

З огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення строків оплати товару не передбачена законодавчими актами.

З огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення строків оплати товару не передбачена законодавчими актами.

Відтак, в задоволенні вимоги про включення сум пені та та штрафу до реєстру вимог кредиторів, нарахованих Кредитором за порушення строків оплати за рахунками та видатковими накладними, підписаними сторонами, починаючи з 01.01.2019 року, тобто поза межами строку дії Договору, слід відмовити.

Так, боржник зазначає, що у п. 8.1. Договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати вартості товарів Покупцем відповідно до Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положень п. 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Дослідивши умови Договору, слід дійти висновку, що п. 8.1. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Відтак, умову, передбачену у п. 8.1. укладеного сторонами Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Кредитором нараховано штрафні санкції з порушення строків їх нарахування, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому у включенні сум штрафних санкцій до реєстру вимог кредиторів слід відмовити.

Боржник зазначає, що як вбачається з умов Договору сторони не погоджували збільшений розмір процентів річних.

Тому, до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних, оскільки умови Договору не погоджувався збільшений розмір річних.

Враховуючи викладене, у задоволенні вимоги про включення до реєстру вимог кредиторів 48 % річних за порушення строку оплати товару слід відмовити.

Також, посилаючись на положення ст.ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та судову практику щодо зменшення судами розміру штрафних санкцій, боржник вважає, що розмір штрафних санкцій слід зменшити до 10% від суми основного боргу, оскільки заявлені до стягнення штрафні санкції є несправедливо непомірним тягарем для Боржника і будуть джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для Кредитора.

Так, кредитор просить суд включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги до Боржника в сумі 20 051 729,96 грн., з яких: 159 039,94 грн. основний борг, 551 499,11 грн. штраф, 8 099 313,99 грн. пеня, 3 221 149,71 грн. індекс інфляції та 8 015 359,21 грн. відсотків річних.

Тобто, при сумі основного боргу 159 039,94 грн., розмір штрафних санкцій складає 19 887 322,02 грн., що у відсотковому співвідношенні складає 125,05% від суми основного боргу.

Відтак, посилаючись на наведені обставини, боржник просить суд додаткові кредиторські вимоги ТОВ "Суффле Агро Україна" в частині включення до реєстру вимог кредиторів штрафних санкцій, інфляційних та відсотків річних відхилити.

Кредитор у додаткових поясненнях б/н від 02.08.2023 року до заяви про додаткові грошові вимоги до боржника (в контексті заперечення боржника), надав наступні пояснення щодо заперечень боржника щодо заявлених додаткових вимог:

Відповідно до ч.1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права й виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Частина ж четверта цієї статті визначає наслідки закінчення строку договору - його закінчення не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Дана норма права чудово описує поняття "строку договору" до простих договорів, які в одному документів містять всі обов`язкові умови договору. Однак, щодо даного договору варто звернути увагу на його специфіку.

Так, Договір поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року не є договором, який сам по собі містив конкретні вимоги до предмета поставки, ціни, строків та базису поставки тощо. Тобто, сторони уклали такий загальний договір, який мав би врегулювати всі питання, які могли би виникнути у сторін, а більш конкретні дані, щодо конкретних поставок сторони погоджували в специфікаціях та видаткових накладних.

Такі висновки підтверджуються наступними положеннями Договору поставки:

п. 1.1. Даний Договір є змішаним договором у розумінні частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України та об`єднує договори поставки та надання послуг. Договір направлений на забезпечення Продавцем Покупця посівним матеріалом, засобами захисту рослин, добривами для сільськогосподарського сезону, а також на надання послуг, пов`язаних із вирощуванням врожаю.

п. 1.2. Загальний об`єм поставки - означатиме або плановий об`єм поставки, зазначений у специфікаціях до даного Договору, або фактичний об`єм поставки відповідно до видаткових документів, що повинен відповідати плановому об`єму поставки +/- 5 %. Загальна вартість поставки означатиме Загальний об`єм поставки, помножений на ціну.

п. 1.3. Умови даного Договору встановлюють загальні правила поставки вищезазначених сільськогосподарських товарів та поширюються на усі додаткові угоди, додатки, специфікації, що встановлюють додаткові умови продажу Товарів, укладені у 2018 році, незалежно від того, чи містять вони посилання на даний Договір, чи ні. При цьому, умови Договору застосовуються в об`ємі, що не суперечить вказаним додатковим угодам, додаткам чи специфікаціям. Дана норма, однак, не виключає можливості, що до інших додатків на продаж Товарів не застосовуватимуться умови даного Договору, якщо про це прямо зазначено у такому додатку.

п. 4.1. Номенклатура Товару, його кількість та ціна зазначаються у Специфікаціях до даного Договору.

п. 9.6. Даний Договір складено у двох примірниках українською і англійською мовами по одному для кожної із Сторін. Усі примірники мають однакову юридичну силу. У разі розбіжностей Сторони керуються українським текстом. Договір діє з моменту підписання до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

п. 9.7. У разі пролонгації дії даного Договору на 2019 та наступні роки, вважатиметься, що посилання в тексті Договору на певні строки, події, додатки та специфікації 2018 року, будуть застосовуватися відповідно Сторонами на 2019 та подальші роки, якщо інше не буде погоджено Сторонами додатково.

З вказаного вище чітко вбачається, що сторони не мали наміру обмежувати строк дії договору та передбачали можливість його пролонгації на наступні роки.

Так, враховуючи, що Боржник не розрахувався з Кредитором в погоджений в Договорі поставки строк. Протягом періоду з листопада 2018 по січень 2019 року сторони домовлялись про порядок погашення даної заборгованості та можливість подальшого кредитування (надання товарного кредиту) Боржника Кредитором.

Прийти до спільного рішення сторонам вдалося лише в кінці січня 2019 року, що й закріплено сторонами в Додатках № 1 та 2 до Договору поставки.

Будь-яка додаткова угода за своєю сутністю являє собою окремий договір, предметом якого є внесення змін до основного договору. Отже, сторони вправі врегулювати нею правовідносини, які виникли до її укладення, у тому числі питання перебігу строку основного договору, зокрема, згідно із частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що Договір поставки містив саме загальні умови співпраці, сторони, домовились використовувати саме їх і надалі, до нових поставок 2019 року з врахуванням додаткових положень, які було викладено в Додатку № 2.

Аналогічну пролонгацію сторони зробили і в 2020 році, коли домовились про новий етап кредитування на 2020/2021 роки.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, вказано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, враховуючи, що обидві сторони Договору поставки добровільно укладали додатки до договору та виконували взяті на себе зобов`язання по договору, як з поставки товарів, так і з часткової оплати, що підтверджується посиланням на номер даного Договору поставки в специфікаціях, видаткових накладних та платіжних дорученнях, отже, додатки про пролонгацію Договору поставки не суперечили буквальному змісту норм Закону та відповідали його базовим принципам, та були добровільно схвалені сторонами.

Кредитор зауважує, що до відкриття провадження по справі про банкрутство, Боржник неодноразово підтверджував і наявність укладеного та діючого Договору поставки і його пов`язаність з Аграрною розпискою, заборгованість за якою була визнана кредиторською в рамках даної справи. Зазначав, що агарна розписка видавалась саме на виконання вимог Договору поставки, що, зі слів Боржника, підтверджує факт того, що Аграрна розписка є забезпеченням Договору поставки.

Однак, після відкриття провадження у справі, коли наявність Договору поставки є підставою для нарахування штрафних санкцій, Боржник вирішив змінити свою позицію та почав зазначати, що жодного Договору поставки між сторонами не існує з 2018 року, а всі поставки здійснювались на підставі усної домовленості.

Також, Кредитор зауважує, що з огляду на положення ст.ст. 3, 13 ЦК України та судову практику, поведінка Боржника в частині заяв про відсутність дійсного Договору поставки - є недобросовісною та такою, що не відповідає попереднім заявам.

Щодо нарахування штрафних санкцій без врахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України

Боржник не погоджується з можливістю нарахування штрафних санкцій без врахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України, хоча сам добровільно підписав Договір поставки, який містив дану, погоджену сторонами умову, що також є суперечливою поведінкою - недобросовісною, та такою, що не відповідає попереднім заявам.

Додатково Кредитор зауважує, що п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 року оголосила пандемію коронавірусу.

Постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 № 1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями), карантин встановлено з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року на всій території України.

Відповідно до п. 12. Прикінцевих та перехідних положень ЦК, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу (строки позовної давності), продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, у період дії в Україні воєнного стану, строки, визначені статтями 257-259 цього Кодексу (строки позовної давності) продовжуються на строк дії зазначеного стану.

Указом Президента України воєнний стан діє до 18.08.2023 року.

Вказані норми права продовжили строк нарахування пені до 18.08.2023 року.

Щодо вимоги про 48% річних.

Кредитор звертає увагу суду, що зазначені Боржником висновки, щодо того, що сторони не погоджували збільшений розмір процентів річних є відвертою маніпуляцією.

Так, збільшення розміру процентів річних погоджувалось сторонами двічі та стосувалося різної заборгованості.

30.01.2019 року сторони уклали Додаток № 1 до Договору поставки, в якому домовились продовжити терміни оплати за Договором до 15.08.2019 року, а сума зобов`язання за Договором підлягала оплаті з врахуванням відсотків річних у розмірі 24%, при цьому нарахування, за погодженням сторін, відбувалося з 31.10.2018 (включно) та завершуючи датою фактичного погашення заборгованості.

Щодо поставок, здійснених в 2019 році, сторони дійсно не збільшували розмір ставки процентів річних, саме тому Кредитор у своїй заяві і нарахував на суму даного боргу саме 3% річних.

31.10.2020 року сторонами було укладено Додаток № 3 до Договору поставки, яким Сторони змінили п. 8.1. Договору поставки, яким передбачена відповідальність за неналежне виконання/невиконання обов`язку з оплати вартості Товарів: в разі несвоєчасної оплати вартості Товарів Покупцем відповідно до Договору, Покупець сплачує Продавцю проценти на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 48 % річних від простроченої суми.

Дана збільшена ставка процентів річних стосувалася заборгованості з оплати товару, поставленого в 2020-2021 роках.

Таким чином, протягом дії Договору поставки, сторони неодноразово змінювали погоджений розмір ставки процентів річних, що було відображено в наданих Кредитором розрахунках.

Щодо співмірності розміру штрафних санкцій.

Кредитор категорично заперечує проти зменшення штрафних санкцій.

Так, вказані норми встановлюють право суду за певних підстав та із врахуванням певних обставин зменшити суму неустойки (штрафу):

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Застосовуючи вказані норми права з огляду на висновки касаційного суду, суд має врахувати розмір збитків, ступінь виконання, майновий стан сторін, причини невиконання зобов`язання, чи вживались боржником заходи щодо усунення порушення та наслідки невиконання зобов`язань боржником.

При цьому, оскільки Боржник заявляє про зменшення розміру штрафних санкцій, то саме на нього покладається обов`язок доведення вищевказаних обставин відповідними доказами.

Кредитор - дистриб`ютор, який не матеріалізує мінеральні добрива, засоби захисту рослин чи насіння із повітря, а купує їх на ринку, як і інші дистриб`ютори. Отже, щоб продати Боржнику товарів на 19,5 млн. грн., потрібно купити ці товари, припустимо, за 18 млн. грн. Очевидним є і те, що купити товари потрібно завчасно із врахуванням термінів на логістику та доставку.

У зв`язку з не оплатою боргу, Кредитор для поповнення грошового балансу вимушений отримувати кредити в банках.

Так, вибуття активу у вигляді неоплаченого товару на 4 роки призводить до збитків у вигляді відсотків середнього банківського кредиту.

Так, наприклад, відповідно до офіційних даних НБУ, вартість довгострокового кредиту у 2019 році склала 18%, у 2020 році складає 19% річних (згідно офіційної статистики НБУ, згідно посилання).

Таким чином, збитки за 2019 рік становлять 18 % від суми наявного боргу; за 2020 та 2021 рік становлять по 19 %. З 03.06.2022 року облікова ставка НБУ склала 25 %, отже це - мінімально можлива вартість банківського кредиту, оскільки Кредитор не має правових підстав для пільгових кредитів. Таким чином, додатково збитки за 2022 рік становлять 25% від суми непогашеного боргу.

І це лише максимально грубі розрахунки очевидних збитків Кредитора, які звісно ж не цікавлять Боржника.

Однак, збитки не завершуються на відсотках, оскільки Кредитор для отримання кредиту залучає забезпечення (гарантії материнських компаній, поруки, застави, інші забезпечення), які теж мають свою ціну. Крім того, до збитків потрібно віднести і додаткові загальногосподарські витрати на обслуговування пролонгації банківських кредитів Кредитором у зв`язку із несплатою Боржником, і у зв`язку із обліком заборгованості та роботою щодо її пролонгації.

Кредитор звертає увагу суду на те, що розмір штрафних санкцій в Договорі поставки не більший, ніж розмір відсотків та штрафних санкцій в банках, в іншому разі Боржнику було б вигідніше взяти кредит в банку для погашення боргу за Договором поставки, ніж платити штрафні санкції по ньому. Проте, Боржник не взяв кредит в банку, оскільки умови Договору для нього вигідніші.

Щодо причин нездійснення оплат по Договору поставки, то Боржник у своєму запереченні так і не пояснив причин неможливості виконання ним своєчасно своїх обов`язків по Договору поставки.

Загальновідомою обставиною є те, що банківська система України працювала і працює по сьогоднішній день. Доказів неможливості здійснення платежу Боржник не надав.

Боржник посилається на нібито неспівмірність заборгованості по Договору поставки та штрафних санкцій, зазначаючи наступне: "при сумі основного боргу 159 039,94 грн., розмір штрафних санкцій складає 19 887 322,02 грн.".

По-перше, кредитор зазначає, що Кредитор чітко вказував, що сума заборгованості за Договором поставки складає саме 5 299 839,94 грн.

Але, приймаючи до уваги неприпустимість подвійного стягнення заборгованості, відповідно до положень статті 61 Конституції України, та діючи добросовісно, Кредитор зменшує основну заборгованість за Договором поставки на суму основного боргу за Аграрною розпискою, який складає 5 140 800,00 грн. та вже було визнано кредиторською заборгованістю.

Однак, кредитор звертає увагу суду, що Боржник не погасив ні зобов`язання за Аграрною розпискою, ні зобов`язання за Договором поставки, а коли Кредитор не заявив повну суму заборгованості по Договору поставки, як додаткові кредиторські вимоги, то Боржник намагається видати таку незаявлену суму вимог, за погашену ним. Хоча, погашення боргу на суму 5 140 800,00 грн не здійснено Боржником ні по одному з зобов`язань.

Крім того, посилання Боржника на те, що він частково оплатив товар не може бути взята до уваги, оскільки штрафні санкції нараховувалися Кредитором не на загальну суму поставки, а на суми наявного боргу, з урахування погоджених санкцій, розмірів боргу та періодів його наявності.

При цьому, Боржник не заявив претензій до правильності самих розрахунків.

По-друге, Боржник називає штрафними санкціями і заявлені Кредитором штраф та пеню, і інфляційні збитки та відсотки річних.

Проте, згідно з положеннями ст. 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, що інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання (Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Щодо посилання Боржника на нарахування штрафних санкцій у період дії військового стану, кредитор зауважує, що військовий стан однаково має негативний вплив як на Боржника так і Кредитора. Оскільки Кредитор також задіяний у сфері сільського господарства і в період війни (весна 2022 року) забезпечив фермерські господарства насінням та добрива велику кількість господарств для того, щоб в умовах війни господарства змогли посіяти зерно. При цьому, оплата як і в даному випадку мала відбутись лише восени 2022 року після збору урожаю.

Крім того, строк виконання зобов`язання для Боржника по деяким поставкам настав задовго до початку війни.

Боржник укладаючи договір знав, який розмір штрафних санкцій і відсотків передбачено за невиконання зобов`язання, тому посилання на надмірно великий розмір штрафних санкцій через чотири роки після укладення договору та отримання товару є необґрунтованим.

Крім того, Кредитор звертає увагу на суперечності Боржника в самому запереченні, так в мотивувальній частині заперечення Боржник робить висновок, що саме штрафні санкції варто зменшити до 10%, а вже в прохальній частині - просить суд взагалі відхилити додаткові кредиторські вимоги в частині штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків річних.

Підсумовуючи викладене - все заперечення Боржника зводиться до спроб оспорення умов укладеного ним Договору поставки, та посилання на висновки ВС щодо права зменшення штрафних санкцій.

При цьому, Боржник взагалі жодним чином не обґрунтовує причин, по яким суд мав би зменшити штрафні санкції, посилаючись просто на "непомірний тягар для Боржника" та не надаючи жодних доказів.

Таким чином, оскільки, Боржник не надав заперечень до здійснених Кредитором розрахунків та не надав обґрунтувань та доказів для встановлення реальної необхідності зменшення штрафних санкцій, Кредитор просить задовольнити заяву про додаткові грошові вимоги до боржника в повному обсязі.

Боржник у додаткових поясненнях щодо заперечень ТОВ "Суффле Агро Україна" на заяву про розгляд додаткових грошових вимог, окрім доводів та судової практики, наведених у поданих раніше до суду запереченнях, зазначає наступне.

У своїх додаткових поясненнях ТОВ "Суффле Агро Україна" зазначає, що термін дії договору поставки неодноразово продовжувався. Проте, в матеріалах справи відсутні додаткові угоди про продовження терміну дії договору поставки, укладені до закінчення терміну його дії.

Боржником не заперечується факт укладення та виконання Договору поставки. У своїй заяві про розгляд додаткових грошових, Боржником було зазначено виключно про те, що до правовідносин сторін, які виникли між сторонами після закінчення терміну дії договору поставки, не підлягають застосуванню договірні відсотки та договірні штрафи. Кредитор у своїх додаткових поясненнях не спростував викладені Боржником у заяві про розгляд додаткових грошових вимог обставини.

Також, щодо співмірності розміру штрафних санкцій, Боржник вказує на те, що наявність справи про банкрутство ФГ "Алмар" саме по собі підтверджує скрутне фінансове становище Боржника, в іншому випадку Боржник провів би розрахунки з Кредитором і не допускав би відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відтак, Кредитором не спростовано доводи Боржника щодо строку дії договору та щодо застосування до правовідносин сторін договірних відсотків та договірних штрафних санкцій за межами строку дії договору поставки. Тому, у включенні додаткових грошових вимог до реєстру вимог кредиторів слід відмовити, у зв`язку з тим, що строк виконання грошових зобов`язань Боржника перед Кредитором за поставки товарів на підставі видаткових накладних та рахунків ще не настав, оскільки в силу приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України початок відліку 7-ми денного строку на виконання зобов`язання починається з дати отримання відповідної вимоги. Оскільки Кредитор на адресу Боржника такої вимоги не надсилав - для Боржника строк виконання цих зобов`язань ще не настав.

Посилаючись на наведені обставини, боржник просить суд відмовити у включенні до реєстру вимог кредиторів додаткових грошових вимог ТОВ "Суффле Агро Україна".

Арбітражний керуючий Плесюк О.С. у повідомленні № 02-07/561 від 19.09.2023 року про розгляд грошових вимог, зазначає про визнання у повному обсязі заявлених ТОВ "Суффле Агро Україна" додаткових вимог до боржника в загальному розмірі 20 051 729,96 грн., як таких, що є обґрунтованими.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частина 1 ст. 2 КУзПБ передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 1 КУзПБ, грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно ч.ч 1, 2, 4, 6 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо поставки та надання послуг на підставі договору поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року (п. 1.1. договору).

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом, зокрема при постановленні ухвали від 01.05.2023 року про відкриття провадження у цій справі, 01.01.2018 року між ТОВ "Суффле Агро Україна" (Продавець) та ФГ "Алмар" (Покупець) укладено договір поставки № 1300020402 (а.с. 106-115 т.1).

Даний Договір є змішаним договором у розумінні частини статті 628 Цивільного кодексу України та об`єднує договори поставки та надання послуг. Договір направлений на забезпечення Продавцем Покупця посівним матеріалом, засобами захисту рослин, добривами для сільськогосподарського сезону, а також на надання послуг, пов`язаних із вирощуванням врожаю (п. 1.1).

У відповідності до умов, зазначених у даному Договорі, Продавець зобов`язується поставляти а Покупець приймати та оплачувати вартість наступних сільськогосподарських товарів (що йменуються надалі - Товари): насіння: ячменю, кукурудзи, ріпаку, соняшника, пшениці, сої, гороху, сорго, люцерни та жита; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; добрива для позакореневого підживлення (п.п. 1.1.1).

Загальний об`єм поставки - означатиме плановий об`єм поставки, зазначений у специфікаціях до даного Договору, або фактичний об`єм поставки відповідно до видаткових документів, що повинен відповідати плановому об`єму поставки +/-: 5 %. Загальна вартість поставки означатиме Загальний об`єм поставки, помножений на ціну (п. 1.2.).

Умови даного Договору встановлюють загальні правила поставки вищезазначених сільськогосподарських товарів та поширюються на усі додаткові угоди, додатки, специфікації, що встановлюють додаткові умови продажу Товарів, укладені у 2018 році, незалежно від того, чи містять вони посилання на даний Договір, чи ні. При цьому, умови Договору застосовуються в об`ємі, що не суперечить вказаним додатковим угодам, додаткам чи специфікаціям. Дана норма, однак, не виключає можливості, що до інших додатків на продаж Товарів не застосовуватимуться умови даного Договору, якщо про це прямо зазначено у такому додатку.

Номенклатура Товару, його кількість та ціна зазначаються у Специфікаціях до даного Договору. При оплаті Товару Покупець обов`язково повинен вказати номер та дату рахунку чи видаткової накладної, в іншому разі Продавець залишає за собою право зарахувати кошти на закриття будь-якої існуючої заборгованості Покупця (п. 4.1.).

Згідно п. 4.3., якщо інші умови оплати не будуть погоджені Сторонами, Покупець зобов`язується оплатити вартість Товару не пізніше 31 жовтня 2018 року. Якщо в додатках до договору буде вказана дата із зазначенням лише дати та місяця, вважатиметься, що мова йде про 2018 рік.

Даний Договір складено у двох примірниках українською і англійською мовами по одному для кожної із Сторін. Усі примірники мають однакову юридичну силу. У разі розбіжностей Сторони керуються українським текстом. Договір діє з моменту підписання до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань (п. 9.6.).

У разі пролонгації дії даного Договору на 2019 та наступні роки, вважатиметься, що посилання в тексті Договору на певні строки, події, додатки та специфікації 2018 року, будуть застосовуватися відповідно Сторонами на 2019 та подальші роки, якщо інше не буде погоджено Сторонами додатково (п.9.7.).

01.10.2020 року між ТОВ "Суффле Агро Україна" (Кредитор) та ФГ "Алмар" (Боржник) укладено договір про співпрацю та порядок погашення боргу, за умовами якого сторони погодили порядок погашення заборгованості Боржником, умови припинення виконавчого провадження, а також загальні умови подальшої співпраці в сезоні 2020/21 років, у тому числі порядок здійснення контролю Кредитором за погашенням заборгованості Боржником (а.с. 116-120 т.1).

31.10.2020 року сторони підписали додаток № 3 до договору поставки від 01.01.2018 року № 1300020402, згідно якого сторони погодили продовжити строк дії договору на 2021 рік (а.с. 123-127).

12.11.2020 року сторони уклали додаткову угоду №1 до договору про співпрацю та порядок погашення боргу, за умовами якої сторони підтверджують, що станом на момент укладення Додаткової угоди прострочена заборгованість Боржника за договором поставки становить 4 619 350,51 грн, з яких: 2 658 933,04 грн. основного боргу, 1 960 417,47 грн. проценти, зі строком оплати до 31.10.2021 року (а.с. 121-122).

Так, судом було встановлено, що на виконання умов договору поставки №1300020402 від 01.01.2018 року ТОВ "Суффле Агро Україна" поставило ФГ "Алмар" товар на загальну суму 19 447 038,66 грн., що підтверджується видатковими накладними за період з 15.03.2018 року по 08.06.2021 року, з відповідним посиланням на договір поставки № 1300020402 та зазначенням у графі отримувача - голови ФГ "Алмар" Омельчука А.В., підпису та відтиску печатки ФГ "Алмар" (а.с. 128-182, 222-225 т.1).

ФГ "Алмар" за отриманий товар розрахувалось частково.

Так, як вбачається з наявних матеріалів справи, розрахунок за отриманий товар відбувався наступним чином:

шляхом зменшення заборгованості по договору поставки, внаслідок примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 2769 від 17.09.2019 року: приватним виконавцем Турським О.В. в межах виконавчого провадження ВП № 60234338 (стягнуто 401,50 грн.) та приватним виконавцем Тимощуком В.В. в межах виконавчого провадження ВП № 62972028 (стягнуто 1 621 700,00 грн.) (а.с. 226-234 т.1);

шляхом оплати за договорами переведення боргу: № 22/7-20 від 22.07.2020 року - на ТОВ "Кластерфарт" (1 000 000,00 грн.) та № І-035/2021 від 17.07.2021 року - на ТОВ "Зернофарт" (500 000,00 грн.) (а.с. 235-240 т.1);

шляхом оплати самостійно боржником (всього 8 218 013,58 грн.) (а.с. 241-243 т.1);

шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (2 807 083,64 грн.) (а.с. 244-283 т.1).

Таким чином, на момент звернення до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, сума заборгованості боржника перед кредитором за договором поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року становить 5 299 839,94 грн.

Водночас, 02.02.2021 року ФГ "Алмар" було видано фінансову аграрну розписку, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А. та зареєстрована у реєстрі за № 69 (у реєстрі аграрних розписок - за №5759).

Вказана аграрна розписка встановлює безумовне грошове зобов`язання Боржника сплатити кредитору грошову суму у розмірі 5 140 800,00 грн. у строк до 20.09.2021 року (включно) (п.1).

Відповідно до п. 2 аграрної розписки, Кредитором та отримувачем коштів за цією Аграрною розпискою є ТОВ "Суффле Агро Україна".

Цією Розпискою забезпечується виконання зобов`язань за Договором №1300020402 від 01.01.2018 року, укладеним між Боржником та Кредитором (п.3).

Вказана Аграрна розписка залишилась без виконання боржником в повному обсязі, на суму 5 140 800,00 грн., що і стало підставою для звернення ТОВ "Суффле Агро Україна" до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ФГ "Алмар".

На момент розгляду справи, матеріали справи не містять доказів щодо погашення Боржником заборгованості за Аграрною розпискою від 02.02.2021 року, в розмірі 5 140 800,00 грн.

Так, як зазначено раніше, ухвалою суду від 01.05.2023 року було відкрито провадження у справі № 902/1253/22. Визнано вимоги кредитора - ТОВ "Суффле Агро Україна" до ФГ "Алмар", зокрема, в розмірі 5 140 800,00 грн - заборгованості (четверта черга вимог кредиторів).

При цьому, постановляючи вказану ухвалу 01.05.2023 року судом було досліджено та надано оцінку договору поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року, на забезпечення зобов`язань за яким 02.02.2021 року Боржником було видано фінансову аграрну розписку на суму 5 140 800,00 грн. (вимоги щодо якої було визнано судом при відкритті провадження у справі) та встановлено, що на виконання умов договору поставки №1300020402 від 01.01.2018 року ТОВ "Суффле Агро Україна" поставило ФГ "Алмар" товар на загальну суму 19 447 038,66 грн., що підтверджується видатковими накладними за період з 15.03.2018 року по 08.06.2021 року та встановлено загальну суму заборгованості боржника перед кредитором за договором поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року, в розмірі 5 299 839,94 грн.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 року ухвалу Господарського суду Вінницької області від 01.05.2023 у справі №902/1253/22 залишено без змін.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відтак, враховуючи наведені вище обставини, на момент розгляду даної справи, з урахування загального розміру заборгованості за договором поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року за період 2018-2021 років, встановленого судом та розміру заборгованості за фінансовою аграрною розпискою, вимоги за якою були визнані при відкритті провадження у справі, основний борг за договором поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року наразі складає 159 039,94 грн (5 299 839,94 грн - 5 140 800,00 грн = 159 039,94 грн.).

При цьому, суд наголошує, що договір поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року та додатки до нього, в судовому порядку не оскаржувались, недійсними не визнавались.

Крім того, питання щодо строку дії договору поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року та обсягу поставок за таким договором в період 2018-2021 роки, Боржником не порушувалось.

Більше, того, як зазначено вище, матеріали справи свідчать про те, що в період після 31.12.2018 року (дата, якою на думку Боржника закінчив дію договір поставки) Боржник продовжував отримувати товар від Кредитора згідно договору поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року, що підтверджується згаданими вище видатковими накладними з відповідним посиланням на такий договір; також Боржником до матеріалів справи разом з відзивом на заяву про відкриття провадження у справі було додано копії платіжних доручень про здійснення оплати заборгованості згідно договору № 1300020402 від 01.01.2018 року, які датовані вже після 31.12.2018 року.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів стосовно звернення Боржника до Кредитора щодо закінчення дії договору поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року або ж щодо невірного зазначення підстави поставки товару у видаткових накладних чи призначення платежу у платіжних дорученнях, датованих вже після 31.12.2018 року.

Водночас, суд зазначає, що на момент розгляду справи, до суду не надано доказів щодо погашення Боржником заборгованості перед Кредитором в розмірі 159 039,94 грн або ж доказів в спростування заявлених вимог.

При цьому, з огляду на положення умов договору поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року, наявних в матеріалах справи первинних документів та встановлених судом обставин, при винесенні ухвали від 01.05.2023 року про відкриття провадження у справі, судом не приймаються заперечення Боржника, оскільки наведені останнім доводи не спростовують наявності заборгованості перед Кредитором у розмірі 159 039,94 грн, та такі доводи боржника не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Відтак, заява ТОВ "Суффле Агро Україна" про визнання додаткових грошових вимог до ФГ "Алмар" в частині 159 039,94 грн заборгованості за договором поставки №1300020402 від 01.01.2018 року підлягає задоволенню, а вказані вимоги визнанню з віднесенням їх до реєстру вимог кредиторів згідно положень ст. 64 КУ з процедур банкрутства.

Крім того, в зв`язку з невиконанням Боржником зобов`язань за договором поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року, Кредитором крім суми основного боргу також було нараховано інфляційні збитки, річні, штраф та пеню, а саме:

24 % річних, нарахованих на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2018 році - 1 664 272,20 грн.

інфляційні збитки, нараховані на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2018 році - 293 300,95 грн.

пеня, нарахована на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2018 році - 1 930 185,92 грн.

штраф за Договором поставки - 551 499,11 грн.

інфляційні збитки, нараховані на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2019 році - 573 428,49 грн.

3 % річних, нарахованих на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2019 році - 271 161,66 грн.

пеня, нарахована на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2019 році - 1 499 549,66 грн.

48 % річних, нарахованих на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2020-2021 роках - 6 079 925,35 грн.

інфляційні збитки, нараховані на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2020-2021 роках - 2 354 420,27 грн.

пеня, нарахована на заборгованість з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2020-2021 роках - 4 669 578,41 грн.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 ГК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 7 прикінцевих положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, щодо заборгованості з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2018 році.

В первинній редакції Договору поставки, п. 4.3. передбачав, що оплати здійснюються до 31.10.2018 року.

Крім того, п. 8.1. та п. 8.2. Договору поставки сторони передбачали відповідальність за неналежне виконання/невиконання обов`язку з оплати вартості Товарів:

в разі несвоєчасної оплати вартості Товарів Покупцем відповідно до Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення п. 6 статті 232 Господарського Кодексу України;

Покупець додатково сплачує штраф у розмірі 15 % від суми прострочення за кожен 1 (один) повний місяць прострочення.

Боржник не виконав свій обов`язок з оплати поставленого товару до 31.10.2018 року.

30.01.2019 року сторони уклали Додаток № 1 до Договору поставки, в якому домовились продовжити терміни оплати за Договором до 15.08.2019 року, а сума зобов`язання за Договором підлягала оплаті з врахуванням відсотків річних у розмірі 24%, при цьому нарахування, за погодженням сторін, відбувалося з 31.10.2018 (включно). Крім того, сторони погодили, що у разі прострочення зобов`язань на строк понад 15.08.2019 року застосуванню підлягають усі штрафні санкції згідно Договору поставки.

Заборгованість Боржника з оплати товару, поставленого протягом 2018 року становила - 3 676 660,76 грн., згідно видаткових накладних, наведених у переліку.

У погоджений строк до 15.08.2019 року Боржник заборгованість також не погасив.

Як зазначено раніше, така заборгованість була погашена в подальшому коштами, що надходили на рахунок Кредитора: від приватних виконавців; від ТОВ "Кластерфарт" згідно договору про переведення боргу № 22/7-20 від 22.07.2020 року; від боржника.

На підставі вказаних положень Договору поставки, Додатку № 1 та ст. 625 ЦК України, Кредитор нарахував Боржнику: 24% річних на суму боргу за період з 31.10.2018 року 18.10.2020 року, які становлять 1 664 272,20 грн.; інфляційні збитки на суму боргу за період з 31.10.2018 року 18.10.2020 року, які становлять 293 300,95 грн.; пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму боргу за період з 31.10.2018 року 18.10.2020 року, яка становить 1 930 185,92 грн.; штраф за 1 повний місяць невиконання зобов`язань Боржником - за вересень 2019 року, в розмірі 551 499,11 грн. (3 676 660,76 грн. * 15% = 551 499,11 грн.).

Щодо заборгованості оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2019 році.

30.01.2019 року сторонами було укладено Додаток № 2 до Договору поставки, яким погоджено продовження строку дії Договору поставки на 2019 рік, а посилання в тексті Договору на строки 2018 року мали застосовуватися відповідно на 2019 рік.

Таким чином, Сторони погодили поставку нових товарів Боржнику у 2019 року, строк оплати яких наставав, у відповідності до п. 4.3. - 31.10.2019 року.

Крім того, п. 8.1. Договору поставки передбачав відповідальність за неналежне виконання/невиконання обов`язку з оплати вартості Товарів в разі несвоєчасної оплати вартості Товарів Покупцем відповідно до Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення п. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України.

Заборгованість Боржника з оплати товару, поставленого протягом 2019 року становила - 4 919 740,89 грн., згідно видаткових накладних, наведених у переліку.

Боржник заборгованість у погоджений строк до 31.10.2019 року не погасив.

Як зазначено раніше, така заборгованість була погашена в подальшому коштами, що надходили на рахунок Кредитора: від приватного виконавця; від ТОВ "Зернофарт" згідно договору про переведення боргу № І-035/2021 від 14.07.2021 року; від боржника.

На підставі вказаних вище положень Договору поставки (з урахуванням умов Додатку № 2) та ст. 625 ЦК України, Кредитор нарахував Боржнику: інфляційні збитки на суму боргу за період з 01.11.2019 року по 10.11.2021 року, які становлять 573 428,49 грн.; 3% річних на суму боргу за період з 01.11.2019 року по 10.11.2021 року, які становлять 271 161,66 грн.; пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму боргу за період з 01.11.2019 року по 10.11.2021 року, яка становить 1 499 549,66 грн.

Щодо заборгованості з оплати товару, отриманого за Договором поставки в 2020 та 2021 роках.

31.10.2020 року сторонами було укладено Додаток № 3 до Договору поставки, яким погоджено продовження строку дії Договору поставки на 2021 рік, а посилання в тексті Договору на строки 2018 року мали застосовуватися відповідно на 2021 рік.

Таким чином, Сторони погодили поставку нових товарів Боржнику у 2020-2021 роках, строк оплати яких наставав, у відповідності до п. 4.3. - 31.10.2021 року.

Також, у жовтні 2020 року сторонами було укладено чотири специфікації, по яким 20.10.2020 року та 29.10.2020 року Кредитор поставив Товар Боржнику. Строк оплати у зазначених специфікаціях вказано - 31.10.2021 року.

Крім того, Сторони змінили п. 8.1. Договору поставки, яким передбачена відповідальність за неналежне виконання/невиконання обов`язку з оплати вартості Товарів: в разі несвоєчасної оплати вартості Товарів Покупцем відповідно до Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення п. 6 статті 232 Господарського Кодексу України, а також проценти на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в розмірі 48 % річних від простроченої суми.

Заборгованість Боржника з оплати товару, поставленого протягом 2020-2021 року становила - 10 850 637,01 грн., згідно видаткових накладних, наведених у переліку.

Боржник заборгованість у погоджений строк до 31.10.2021 року не погасив.

Така заборгованість була частково погашена в подальшому коштами, що надходили на рахунок Кредитора від боржника та шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

На підставі вказаних вище положень Договору поставки, Додатку № 3 та ст. 625 ЦК України, Кредитор нарахував Боржнику: 48% річних на суму боргу за період з 01.11.2021 року по 30.04.2023 року (01.05.2023 року відкрито провадження у цій справі), які становлять 6 079 925,35 грн.; інфляційні збитки на суму боргу за період з 01.11.2021 року по 30.04.2023 року, які становлять 2 354 420,27 грн.; пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму боргу за період з 01.11.2021 року по 30.04.2023 року, яка становить 4 669 578,41 грн.

Дослідивши та перевіривши розрахунок заявлених Кредитором до визнання вимог в частині нарахування зазначених вище штрафу, пені, річних та інфляційних, суд дійшов висновку, що дані кредиторські вимоги відповідають умовам договору та положенням законодавства, розрахунок яких є арифметично правильним.

При цьому, суд також не приймає заперечення Боржника в частині доводів щодо позадоговірної поставки товару в період після 2018 року, що в свою чергу, на думку Боржника, виключає можливість нарахування договірних штрафу, пені, 24% та 48 % відсотків відповідно, оскільки як зазначено вище, судом при відкритті провадження, з урахуванням у сукупності положень умов договору поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року, наявних в матеріалах справи первинних документів, було встановлено обсяг, строки та періоди поставки та наявність заборгованості за договором поставки № 1300020402 від 01.01.2018 року за період з 15.03.2018 року по 08.06.2021 року (ухвала від 01.05.2023 року, залишена в силі постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 року).

Відтак, заява ТОВ "Суффле Агро Україна" про визнання додаткових грошових вимог до ФГ "Алмар" в частині вимог щодо інфляційних збитків, річних, штрафу та пені також підлягає задоволенню, а вимоги в розмірі 19 887 322,02 грн. - визнанню з віднесенням їх до реєстру вимог кредиторів згідно положень ст. 64 КУ з процедур банкрутства.

Також, підлягають визнанню вимоги кредитора у розмірі 5 368,00 грн. - судового збору за подання заяви про визнання кредитором.

При цьому, судом також було розглянуто клопотання Боржника про зменшення штрафних санкцій до 10% від суми основного боргу, яке міститься у клопотанні/заяві б/н від 16.06.2023 року про розгляд додаткових грошових вимог та додаткових пояснення б/н від 07.08.2023 року щодо заперечень ТОВ "Суффле Агро Україна" на заяву про розгляд додаткових грошових вимог.

Так, посилаючись на положення ст.ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та судову практику щодо зменшення судами розміру штрафних санкцій, Боржник вважає, що розмір штрафних санкцій слід зменшити до 10% від суми основного боргу, оскільки заявлені до стягнення штрафні санкції є несправедливо непомірним тягарем для Боржника і будуть джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для Кредитора.

Так, кредитор просить суд включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги до Боржника в сумі 20 051 729,96 грн., з яких: 159 039,94 грн. основний борг, 551 499,11 грн. штраф, 8 099 313,99 грн. пеня, 3 221 149,71 грн. індекс інфляції та 8 015 359,21 грн. відсотків річних.

Тобто, при сумі основного боргу 159 039,94 грн., розмір штрафних санкцій складає 19 887 322,02 грн., що у відсотковому співвідношенні складає 125,05% від суми основного боргу.

Практично всі штрафні санкції нараховано Кредитором під час дії воєнного стану в Україні.

Також, щодо співмірності розміру штрафних санкцій, Боржник вказує на те, що наявність справи про банкрутство ФГ "Алмар" сама по собі підтверджує скрутне фінансове становище Боржника, в іншому випадку Боржник провів би розрахунки з Кредитором і не допускав би відкриття провадження у справі про банкрутство.

Водночас, суд зауважує, що заявляючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, Боржник в прохальних частинах клопотання/заяви б/н від 16.06.2023 року про розгляд додаткових грошових вимог та додаткового пояснення б/н від 07.08.2023 року щодо заперечень ТОВ "Суффле Агро Україна" на заяву про розгляд додаткових грошових вимог, просив суд відхилити додаткові кредиторські вимоги ТОВ "Суффле Агро Україна", в повному обсязі.

Кредитор щодо розміру штрафних санкцій заперечив, про що було зазначено у додаткових поясненнях б/н від 02.08.2023 року до заяви про додаткові грошові вимоги до боржника (в контексті заперечення боржника)

Так, Кредитор, окрім іншого, зазначив, що згідно ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Застосовуючи вказані норми права з огляду на висновки касаційного суду, суд має врахувати розмір збитків, ступінь виконання, майновий стан сторін, причини невиконання зобов`язання, чи вживались боржником заходи щодо усунення порушення та наслідки невиконання зобов`язань боржником.

При цьому, оскільки Боржник заявляє про зменшення розміру штрафних санкцій то саме на нього покладається обов`язок доведення вищевказаних обставин відповідними доказами.

Кредитор у додаткових поясненнях наводить приклад розрахунку понесених ним збитків, в зв`язку з нездійсненням Боржником оплати товару згідно договору поставки.

Щодо причин нездійснення оплат по Договору поставки, то Боржник у своєму запереченні так і не пояснив причин неможливості виконання ним своєчасно своїх обов`язків по Договору поставки.

Загальновідомою обставиною є те, що банківська система України працювала і працює по сьогоднішній день. Доказів неможливості здійснення платежу Боржник не надав.

Боржник посилається на нібито неспівмірність заборгованості по Договору поставки та штрафних санкцій, зазначаючи наступне: "при сумі основного боргу 159 039,94 грн., розмір штрафних санкцій складає 19 887 322,02 грн.".

По-перше, кредитор зазначає, що Кредитор чітко вказував, що сума заборгованості за Договором поставки складає саме 5 299 839,94 грн.

Але, приймаючи до уваги неприпустимість подвійного стягнення заборгованості, відповідно до положень статті 61 Конституції України, та діючи добросовісно, Кредитор зменшує основну заборгованість за Договором поставки на суму основного боргу за Аграрною розпискою, який складає 5 140 800,00 грн. та вже було визнано кредиторською заборгованістю.

Однак, Кредитор звертає увагу суду, що Боржник не погасив ні зобов`язання за Аграрною розпискою, ні зобов`язання за Договором поставки, а коли Кредитор не заявив повну суму заборгованості по Договору поставки, як додаткові кредиторські вимоги, то Боржник намагається видати таку незаявлену суму вимог, за погашену ним. Хоча, погашення боргу на суму 5 140 800,00 грн не здійснено Боржником ні по одному з зобов`язань.

Крім того, посилання Боржника на те, що він частково оплатив товар не може бути взята до уваги, оскільки штрафні санкції нараховувалися Кредитором не на загальну суму поставки, а на суми наявного боргу, з урахування погоджених санкцій, розмірів боргу та періодів його наявності.

При цьому, Боржник не заявив претензій до правильності самих розрахунків.

По-друге, Боржник називає штрафними санкціями і заявлені Кредитором штраф та пеню, і інфляційні збитки та відсотки річних.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, що інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання (Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Щодо посилання Боржника на нарахування штрафних санкцій у період дії військового стану, кредитор зауважує, що військовий стан однаково має негативний вплив як на Боржника так і Кредитора. Оскільки Кредитор також задіяний у сфері сільського господарства і в період війни (весна 2022 року) забезпечив фермерські господарства насінням та добрива велику кількість господарств для того, щоб в умовах війни господарства змогли посіяти зерно. При цьому, оплата як і в даному випадку мала відбутись лише восени 2022 року після збору урожаю.

Крім того, строк виконання зобов`язання для Боржника по деяким поставкам настав задовго до початку війни.

Боржник укладаючи договір знав, який розмір штрафних санкцій і відсотків передбачено за невиконання зобов`язання, тому посилання на надмірно великий розмір штрафних санкцій через чотири роки після укладення договору та отримання товару є необґрунтованим.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків щодо заявленого клопотання.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Верховним Судом неодноразово зазначалося, зокрема, в постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду. За відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на досліджених доказах та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Поряд з цим, суд зауважує, що відсотки річних та інфляційні втрати, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій.

Водночас, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Отже зменшення розміру штрафу, пені і процентів річних є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Як вже зазначалось, відповідно до ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд вважає, що Боржник у даному випадку не довів суду:

наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій;

Боржник не навів поважних причин порушення зобов`язання починаючи з 2018 року, що стало підставою для застосування заходів відповідальності Кредитором, обмежившись лише зазначенням того, що заявлені штрафні санкції є непомірним тягарем для Боржника, з посиланням на наявність справи про банкрутство щодо Боржника та нарахування практично всіх штрафних санкцій у період дії воєнного стану в Україні; та наведенням судової практики;

Боржником не зазначено причин не проведення оплати за отриманий товар у визначені строки та не доведено поважності причин пропуску таких строків, які настали в тому рахунку і до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України;

Водночас, господарський суд звертає увагу Боржника, що відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Також суд враховує, що розмір пені, відсотків річних та штрафу був погоджений сторонами при укладенні Договору поставки та в подальшому додатків до нього.

До того ж, станом на день розгляду справи зобов`язання як за договором поставки так і за аграрною розпискою Боржником виконані не були (сума боргу становить 5 299 039,94 грн. (5 140 800,00 грн. за аграрною розпискою, вимоги визнані судом 01.05.2023 року та 159 039,94 грн. основний борг (залишок боргу, заявлений у даній заяві).

При цьому, суд зазначає, що під час війни сторони знаходяться у рівних умовах ведення бізнесу та несуть тягар наслідків збройної агресії російської федерації.

Зважаючи на встановлені обставини справи, дослідивши доводи Боржника в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, з метою дотримання балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення згаданого клопотання, оскільки вказані Боржником обставини не є винятковими.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 45, 64 КУ з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 18, 73-79, 86, 234-236 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Задоволити заяву ТОВ "Суффле Агро Україна" № 4/б від 31.05.2023 року (вх. № 01-36/579/23) про визнання додаткових грошових вимог до боржника у справі №902/1253/23, в повному обсязі.

2. Визнати грошові вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (вул. Б.Хмельницького, 43, с. Крупець, Шепетівський (Славутський) р-н, Хмельницька обл., 30068; код ЄДРПОУ 34863309) до Фермерського господарства "Алмар" (вул. Центральна, 57, с. Котюжани, Мурованокуриловецький р-н, Вінницька обл., 23440; код ЄДРПОУ 36102135) в розмірі 20 046 361,96 грн., з яких: 11 395 548,86 грн. боргу, відсотків, інфляційних (четверта черга задоволення), 8 650 813,10 грн. штрафу та пені (шоста черга задоволення); а також 5 368,00 грн. - судового збору за подання заяви про визнання кредитором у справі № 902/1253/22 (перша черга задоволення).

3. Арбітражному керуючому (розпоряднику майна) Плесюку О.С. внести відповідні кредиторські вимоги до реєстру вимог кредиторів ФГ "Алмар".

4. Копію ухвали надіслати учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні поштові адреси: ТОВ "Суффле Агро Україна" - yuriy.stelmah@optima-lf.com; представнику ТОВ "Суффле Агро Україна" - адвокату Стеценко А.І. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ФГ "Алмар" - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; представникам ФГ "Алмар" - адвокату Бровку О.М. - ІНФОРМАЦІЯ_4 , адвокату Жабському В.І. - ІНФОРМАЦІЯ_5 ; арбітражному керуючому Плесюку О.С. - ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ТОВ "Астон-Агро" - astonagro2010@gmail.com; представнику ТОВ "Зернофарт" - адвокату Лісовському С.В. - ІНФОРМАЦІЯ_7.

Згідно ч. 6 ст. 45 КУ з процедур банкрутства, ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 ГПК України.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:

1 - до справи;

Дата ухвалення рішення25.10.2023
Оприлюднено01.11.2023
Номер документу114525955
СудочинствоГосподарське
Сутьбанкрутство

Судовий реєстр по справі —902/1253/22

Ухвала від 24.04.2024

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Тісецький С.С.

Ухвала від 15.04.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Миханюк М.В.

Ухвала від 01.04.2024

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Тісецький С.С.

Ухвала від 01.04.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Миханюк М.В.

Ухвала від 13.03.2024

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Тісецький С.С.

Ухвала від 07.03.2024

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Тісецький С.С.

Рішення від 22.02.2024

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Тісецький С.С.

Ухвала від 12.02.2024

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Тісецький С.С.

Ухвала від 13.02.2024

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Тісецький С.С.

Судовий наказ від 29.01.2024

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Тісецький С.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні