Рішення

від 17.10.2023 по справі 922/2185/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2023м. ХарківСправа № 922/2185/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Горішній Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (вул. 1 Травня, буд. 63, м. Дергачі, Харківська область, 62303), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Богодухівська міська рада (пл. Соборності, буд. 2, м. Богодухів, Харківська область, 62103; код ЄДРПОУ: 04058640), до 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) , 2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, під`їзд 2, поверхи 8,9, м. Харків, 61145; код ЄДРПОУ: 39792822) , 3) Сільськогосподарського фермерського господарства "Сухини 2" (вул. Ветеранів праці, буд. 17, с. Вікторівка, Богодухівський район, Харківська область, 62161; код ЄДРПОУ: 40779241) про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки, за участю представників:

прокуратури - Клейн Л.В.,

відповідача (1) - Надьон О.В., в режимі відеоконференції,

відповідача (2) - Чернявський А.В.,

відповідача (3) - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області 11.07.2019 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Сухини 2" про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1149-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 ; визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017, який укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Сухини 2" щодо суборенди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465; скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599642, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14505213 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:01:002:0465) за ОСОБА_1 ; скасування рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 № 34430600, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 19613288 від 21.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку номер 6320888100:01:002:0465) за ФГ "Сухини 2"; зобов`язання ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.02.2020 по справі №922/2185/19 (суддя Жельне С.Ч.) у позові заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 залишено без задоволення апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області; рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2020 у справі №922/2185/19 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2023 частково задоволено касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області; постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2020, додаткові постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2020 у справі № 922/2185/19 скасовано; справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2023, для розгляду справи № 922/2185/19 визначено суддю Господарського суду Харківської області Кухар Н.М.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.04.2023 (суддя Кухар Н.М.) справу № 922/2185/19 прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

19.05.2023 до суду надійшла заява Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про застосування строків позовної давності. В обґрунтування своєї заяви відповідач-2 повідомив, що прокуратура могла довідатися про стверджувальні порушення земельного законодавства у будь-який момент з дня прийняття оскаржуваного наказу, оскільки в прокуратури, відповідно до Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII, не було і немає жодних обмежень щодо звернення до органів виконавчої влади для встановлення наявності підстав представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом та процесуальним законодавством, тобто прокурор міг довідатись про наявність оскаржуваного наказу в будь-який момент з дати його прийняття, тобто до 2017 року. Також відповідач-2 зазначив, що, у зв`язку зі змінами в земельному законодавстві, спірна земельна ділянка перейшла із державної власності у комунальну власність та за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, орендодавцем цієї земельної ділянки кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 є Богодухівська міська рада Харківської області, а відтак за вимогами про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не може бути відповідачем, оскільки не є стороною договору.

06.06.2023 Харківською обласною прокуратурою були подані до суду письмові пояснення щодо визнання прокурором територіального органу Держгеокадастру України відповідачем та представництва прокурором прав та законних інтересів держави у якості самостійного позивача та щодо ефективності такого способу захисту, як визнання недійсним (незаконним та скасування) рішення суб`єкта владних повноважень щодо розпорядження землями державної чи комунальної форми власності. Також у письмових поясненнях прокурор висловив свою позицію щодо строків позовної давності, а саме зазначив, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо 25.09.2018 після надходження відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності до органів прокуратури. На підтвердження вказаних обставин прокурором надано належні, допустимі та достатні у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України докази, які наявні в матеріалах справи. Зокрема, в матеріалах справи наявний відповідний лист відділу у Богодухівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 25.09.2018 № 518/104-18, направлений на адресу Дергачівської місцевої прокуратури, в якості додатків до якого містяться, у тому числі, спірні наказ та договори. Згідно з відбитком штампу вхідної кореспонденції, вказаний лист місцевою прокуратурою отримано того ж дня 25.09.2018. Жодних інших доказів щодо обізнаності органів прокуратури про наявність оскаржуваних наказу та договорів (або можливості бути обізнаними про їх прийняття та укладення відповідно) до вказаної прокурором дати матеріали справи не містять.

22.06.2023 до суду надійшли додаткові пояснення по справі ОСОБА_1 , в яких відповідач-1, з посиланням на правовий висновок ЄСПЛ, зазначила, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки. Також відповідач-1 вказала, що посилання прокурора на ст.134 ЗК України, котра, на його думку, встановлює обов`язковість продажу спірних земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), є юридично неспроможними. В обґрунтування заперечень проти вимоги щодо визнання недійсним договору суборенди, відповідач-1 надала копію договору суборенди земельної ділянки, укладеного між громадянкою ОСОБА_1 (орендаря) та Фермерським господарством "Сухини 2", а також додаткової угоди про розірвання договорів суборенди між тими сторонами й копію витягу з реєстру.

23.06.2023 відповідачем-1 було подано до суду клопотання про застосування до позовних вимог позовної давності та відмову у позові. У своєму клопотанні відповідач-1, зокрема, вказує, що в органів прокуратури, починаючи з 19 лютого 2016 року були правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було. Наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області, який прокурор у позові просить визнати незаконним та скасувати, було видано 19.02.2016, інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги. Накази управління Держземагенства у Харківській області є публічною інформацією (сайт land.gov.ua). Отже, станом на лютий 2016 року прокуратура знала або повинна була знати про спірний наказ та його зміст, оскільки спірний наказ є в публічному доступі. Проте, позов до господарського суду Харківської області подано влітку 2019 року.

30.06.2023 до суду надійшло клопотання Богодухівської окружної прокуратури про залучення до участі у справі Богодухівської міської ради в порядку процесуального правонаступництва в якості позивача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у задоволенні клопотання Богодухівської окружної прокуратури про залучення Богодухівської міської ради як правонаступника позивача у справі відмовлено; залучено Богодухівську міську раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача.

21.08.2023 до суду надійшов лист Богодухівської окружної прокуратури, в якому прокурор зазначив, що з 15.03.2021 на виконання наказу офісу Генерального прокурора від 17.02.2021 здійснено передачу справ, документів Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в частині територіальної юрисдикції Богодухівського району Харківської області Богодухівській окружній прокуратурі Харківської області. Таким чином, матеріали позовної заяви у справі № 922/2185/19 та документи, які стали підставою для пред`явлення позову, перебувають у Богодухівській окружній прокуратурі Харківської області.

31.08.2023 Богодухівською міською радою були надані до суду письмові пояснення, в яких третя особа на стороні позивача підтримала позовні вимоги Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області як обґрунтовані.

28.09.2023 представником відповідача-1 були подані до суду письмові пояснення у вигляді промови в судових дебатах, які були долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні, яке відбулося 17.10.2023, представник прокуратури підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 проти позову заперечували повністю, просили відмовити у його задоволенні.

Представники відповідача-3 та третьої особи на стороні відповідача у судове засідання не з`явились; про причину неявки суд не повідомили; про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень.

Дослідивши матеріали справи і заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідача-1 та відповідача-2, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області від 19.02.2016 № 1149-СГ, ОСОБА_1 (відповідач-1) було надано в оренду земельну ділянку площею 15,0000 га, в тому числі: сіножаті - 6,5000 га, пасовища - 8,5000 га, (кадастровий номер 6320888100:01:002:0465) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без змін цільового призначення для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Сухининської сільської ради Богодухівського району Харківської області, строком на 20 років.

27.04.2016 на підставі вищевказаного наказу між Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області (відповідач-2) та ОСОБА_1 укладено Договір оренди землі строком на 20 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14505193 від 14.05.2016.

Згідно з п. 5 Договору оренди землі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку, складає 96260,04 грн.

Відповідно до п. 14 вищевказаного Договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Згідно з вимогами п. 29 вказаного Договору, орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину без змін цільового призначення в суборенду.

23.08.2016 ОСОБА_1 прийнято рішення № 1 "Про утворення суб`єкта господарювання Фермерське господарство "Сухини 2, згідно з яким вирішено утворити на підставі Договору оренди землі від 27.04.2016 за б/н на земельній ділянці сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 площею 15,0000 га суб`єкт господарювання Фермерське господарство "Сухини 2".

Як встановлено судом, після укладання вказаного Договору оренди, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою від 15.11.2016 про надання їй дозволу на передачу отриманої в оренду земельної ділянки, загальною площею 15,0000 га, кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 в суборенду без зміни цільового призначення Фермерському господарству "Сухини 2".

Наказом № 14228-СГ від 12.12.2016 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надало ОСОБА_1 згоду на передачу земельної ділянки, загальною площею 15,0000 га, кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 в суборенду.

Укладення 21.03.2017 договору суборенди земельної ділянки загальною площею 15,0000 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Сухини 2" підтверджується відповідною інформацією з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно.

Так, згідно з даними з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою - підприємцем 18.07.2006.

З матеріалів справи вбачається, що для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_1 вже були виділені земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ФОП Павловською І.К. та заступником голови Богодухівської районної адміністрації, згідно з якими ФОП Павловській І.К. надано в оренду для ведення фермерського господарства наступні земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, а саме:

- загальною площею 2,2 га, що розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888100:02:001:0242;

- загальною площею 1,4 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888800:02:001:0243;

- загальною площею 17,5 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888800:02:001:0178;

- загальною площею 28,7060 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888800:01:001:0278;

- загальною площею 17,1 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888800:01:001:0175;

- загальною площею 11,8 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888800:01:001:0176.

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки загальною площею 15,0000 га, у її користуванні вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки згідно з наказом № 1149-СГ від 19.02.2016 прокурор вважає незаконними, оскільки ОСОБА_1 від Головного управління Держгеокадастру Харківській області фактично отримала земельну ділянку не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки на час передачі в користування спірної земельної ділянки загальною площею 15,0000 га вона була вже суб`єктом підприємницької діяльності та мала у користуванні земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які використовувала для ведення фермерського господарства.

За таких обставин, прокурор вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1149-СГ від 19.02.2016 підлягає скасуванню як незаконний, а укладені договори оренди та суборенди - визнанню недійсними зі скасуванням їх державної реєстрації та поверненням ОСОБА_1 земельної ділянки. Зазначені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

При цьому, суд зазначає, що дії особи спрямовані, на отримання інших земельних ділянок після отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку до моменту реєстрації фермерського господарства, не відповідають критеріям справедливості, добросовісності, розумності та фактично спрямовані на обхід законодавчо встановленого порядку набуття права на земельну ділянку.

Суд враховує, що у випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України, що і підтверджується усталеною практикою суду касаційної інстанції, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17 та від 30.06.2021 у справі № 917/1134/19.

З огляду на викладене, доводи прокурора є обґрунтованими, оскільки Держгеокадастром не дотримано вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності Павловській І.К. та у подальшому ФГ "Сухини 2", за спрощеною процедурою без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Водночас, щодо вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 16.09.2014 № 2215-СГ "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне застосувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі 922/1830/19, до якої зупинялось провадження у цій справі.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що і в судовому процесі, зокрема, в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас, в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У справі № 922/2185/19, що розглядається, прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив Головне управління Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17.

Разом з тим, позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).

Отже, прокурором, якій діє в інтересах держави, неправомірно заявлено позовні вимоги до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, який є органом держави.

Відтак, позовні вимоги, заявлені до Головного управління Держгеокадастру, а саме про визнання незаконним та скасування його наказу, не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За умовами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як встановлено судом, спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності передані в оренду відповідачу-1 з порушенням норм земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами "б", "ґ" ст. 5 ЗК України унормовано, що земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

У постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неконкурентне надання землі у користування не відповідає зазначеним принципам.

Разом з тим, згідно з ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 зазначено, якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Враховуючи, що спірний договір оренди землі від 24.07.2016 укладений без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір, згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України, є нікчемним.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

За змістом ст. 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, а відтак і укладеного на його підставі договору суборенди землі від 21.03.2017, задоволенню не підлягають, оскільки такі правочини є нікчемними в силу положень ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 15,0000 га, кадастровий номер 6320888100:01:002:0465, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначено, що з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Як встановлено судом, після отримання ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6320888100:01:002:0465, площею 15,0000 га, останньою створено Фермерське господарство "Сухини 2" на базі вищевказаної земельної ділянки.

Отже, після реєстрації ФГ "Сухини 2" є землекористувачем спірної земельної ділянки.

Прокурором заявлено позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 15,000 га, кадастровий номер 6320888100:01:002:0465.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями ч. 2 ст. 153 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено висновок: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Зазначений висновок уточнено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц шляхом викладення його першого речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що відповідач-1 отримав у користування за договором оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення з порушенням земельного законодавства. А тому враховуючи нікчемність договору оренди, ФГ "Сухини 2" незаконно користується спірною земельною ділянкою за відсутності належних правових підстав. Тобто, земельна ділянка 15,0000 га, кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 із власності орендодавця не вибувала, а тому йому, як власнику нерухомого майна, належать права володіння, користування та розпорядження зазначеною ділянкою.

ФГ "Сухини 2" є лише її фактичним користувачем, який порушує права власника майна.

Відсутність у орендаря правових підстав для користування земельними ділянками свідчить про те, що він володіє ними незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

Тому позов про повернення земельної ділянки в даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів, відповідно. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України). Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

За таких обставин даний позов є негаторним і позовна давність до вимог такого позову не застосовується.

Разом з тим, судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465, була передана в комунальну власність Богодухівської міської ради Харківської області на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.2012, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" №1423-IX від 28.04.2021, наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 42-ОТГ від 15.12.2020 та акту приймання-передачі земельних ділянок від 29.01.2021.

Тобто з 29.01.2021 право власності на вказану земельну ділянку перейшло до територіальної громади в особі Богодухівської міської ради.

Як зазначалося, негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до позовних вимог прокурор просить повернути земельну ділянку за кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 державі, яка не є власником цієї земельної ділянки.

Тобто, в даному випадку позов заявлено не в інтересах власника земельних ділянок.

Крім того, слід зауважити, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19.

При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 927/79/19).

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Як встановлено судом, 23.08.2016 ОСОБА_1 прийнято рішення № 1 "Про утворення суб`єкта господарювання Фермерське господарство "Сухини 2, згідно з яким вирішено утворити на підставі Договору оренди землі від 27.04.2016 за б/н на земельній ділянці сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 площею 15,0000 га суб`єкт господарювання Фермерське господарство "Сухини 2". В подальшому, спірна земельна ділянка була передана в суборенду ФГ "Сухини 2" за згодою Головного управління Держземагенства у Харківській області.

Отже, після державної реєстрації ОСОБА_1 на базі земельної ділянки з кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 ФГ "Сухини 2" останнє стало користувачем вказаної земельної ділянки, а права й обов`язки орендаря цих земельних ділянок за договором оренди землі перейшли до відповідача-3.

Проте, прокурором заявлена позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, в той час, коли фактичним користувачем цієї земельної ділянки є ФГ "Сухини 2".

Тобто, вказана позовна вимога заявлена до неналежного відповідача, а тому відсутні правові підстави для її задоволення.

Щодо вимог про скасування рішень про реєстрацію прав оренди та суборенди.

Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди та суборенди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав не є належним способом захисту права або інтересу позивача у спірних правовідносинах.

Зазначені правові висновки є актуальними для правовідносин, що встановлені у цій справі, виходячи з принципу дії закону в часі, а обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідачем-1 та відповідачем-2 заявлено про застосування до позовних вимог позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 905/1331/18.

Оскільки за результатами розгляду позовних вимог суд дійшов висновку про їх безпідставність, у зв`язку з чим відмовив у їх задоволенні, підстави для застосування позовної давності у даному випадку відсутні, а тому заяви відповіда-1 та відповідача-2 про застосування позовної давності задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати покладаються на прокуратуру , яка виступає позивачем у цій справі.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (вул. 1 Травня, буд. 63, м. Дергачі, Харківська область, 62303) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, під`їзд 2, поверхи 8,9, м. Харків, 61145; код ЄДРПОУ: 39792822), Сільськогосподарського фермерського господарства "Сухини 2" (вул. Ветеранів праці, буд. 17, с. Вікторівка, Богодухівський район, Харківська область, 62161; код ЄДРПОУ: 40779241), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Богодухівська міська рада Харківської області (пл. Соборності, буд. 2, м. Богодухів, Харківська область, 62103; код ЄДРПОУ: 04058640), про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст.ст. 256-257 ГПК України.

Повне рішення складено "27" жовтня 2023 р.

СуддяН.М. Кухар