Постанова

від 19.10.2023 по справі 911/2463/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2023 р. Справа№ 911/2463/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 19.10.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни

на рішення Господарського суду Київської області

від 06.03.2023

та на додаткове рішення Господарського суду Київської області

від 26.04.2023 (повний текст складено та підписано 27.04.2023)

у справі № 911/2463/22 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агропромислова інвестиційна група"

до Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни

про стягнення 638 181, 18 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агропромислова інвестиційна група" до Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни про стягнення 638 181,18 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.03.2023 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Українська агропромислова інвестиційна група 427 500,00 грн безпідставно утриманих (збережених) грошових коштів, 36 718, 15 грн 3% річних, 173 963,03 грн інфляційних втрат та 9 572,72 грн витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 26.04.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Українська агропромислова інвестиційна група задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Українська агропромислова інвестиційна група 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Кунченко Оксана Володимирівна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2023 у справі № 911/2463/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 26.04.2023 та ухвалити нове додаткове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Українська агропромислова інвестиційна група про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неналежній оцінці доказів. При цьому, скаржник стверджував, що виконав свої зобов`язання за договором поставки, оскільки товар був наданий в розпорядження позивача в термін поставки товару та в місці поставки товару, що в розумінні статті 664 ЦК України є виконанням обов`язку продавця щодо передачі товару покупцеві, однак позивач не забрав товар в місці його поставки. Також скаржник зазначає про відсутність достатніх правових підстав для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, які є договірними і майно (кошти) набуто в порядку виконання договірного зобов`язання.

Стосовно додаткового рішення апелянт вказує на те, що останнє підлягає скасуванню, оскільки відповідач не був повідомлений про час і місце розгляду заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а також до заяви позивачем не було додано належних доказів відправлення копії такої заяви з доданими до неї документами на адресу відповідача.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023 апеляційну скаргу у справі № 911/2463/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

На електронну адресу Північного апекляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження з клопотанням про визнання дій зловживанням процесуальними правами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2023 у справі № 911/2463/22 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

На адресу Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2023 у справі № 911/2463/22 та призначено до розгляду на 07.09.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 розгляд апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 26.04.2023 у справі № 911/2463/22, призначено на 03.10.2023.

Через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення, яке задоволено колегією суддів у судовому засіданні 03.10.2023, розгляд апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни у справі № 911/2463/22 відкладено на 19.10.2023.

В судове засідання 17.10.2023 з`явився представник позивача та надав свої пояснення по справі. Представник скаржника у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 04116 39153320.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує, що 13.09.20218 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська агропромислова інвестиційна компанія" (перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агропромислова інвестиційна група" та Фізичною особою-підприємцем Кунченко Оксаною Володимирівною укладено договір поставки № 50918, за умовами якого відповідач зобов`язався передати у власність (поставити) позивачу для використання у підприємницькій діяльності розсаду ягідних культур (садівний матеріал, Товар) відповідно до Специфікації (яка є невід`ємною частиною Договору), а позивач - здійснити оплату Товару на умовах 100% попередньої оплати та прийняти його.

Точний обсяг і асортимент, вартість одиниці та загальна вартість товару, що мав бути переданими відповідачем позивачу, були визначені у Специфікації № 1 від 14 вересня 2018 року.

Зокрема, згідно вказаної Специфікації відповідач, як постачальник, зобов`язався поставити позивачу, як покупцю, наступний товар належної якості:

-саджанці суниці альпійської сорту "Регін" у кількості 25000 штук, вартістю 150 000,00 грн.,

-фезаліс ягідний у кількості 30 000 штук, вартістю 180 000,00 грн.,

-саджанці суниці ремонтантної сорту "Дюрбан" у кількості 6 500, вартістю 97 500,00 грн.

Загальна вартість товару згідно Специфікації становить 427 500,00 грн. Термін поставки вказаного товару - не пізніше 20.04.2019 року (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 2.3 вказаного договору оплата товару покупцем здійснюється у наступному порядку: здійснення 100 % проводиться протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати погодження Специфікації.

Згідно з п. п. 4.2, 4.3, 4.10 і 4.11 договору поставка товару здійснюється після підписання сторонами Специфікації та здійснення оплати товару покупцем у строк, визначений п. 1.3 цього договору. Разом із товаром постачальник надає покупцю видаткову накладну. Зобов`язання продавця з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару за якістю, кількістю та асортиментом, визначеними в специфікації. Датою поставки товару або партії товару вважається дата підписання покупцем товарно-транспортних накладних, згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Як встановлено судом, відповідно до платіжного доручення № 22 від 13.09.2018 року позивачем було перераховано на користь відповідача суму попередньої оплати відповідно до п. п. 2.1 - 2.5 договору і п. 1 Специфікації у повному обсязі 427 500,00 грн, що додатково підтверджується банківською випискою. Однак, на передплачену суму товар за договором не було поставлено відповідачем. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

У відповідності до п. 11.1 договору, останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019 року.

Таким чином, в силу п. 11.1 договору, договірні зобов`язання між позивачем та відповідачем починаючи з 01.01.2020 року перестали існувати.

Позивач стверджує, що у зв`язку із закінченням терміном дії договору від 13.09.2018, у відповідача відпала правова підстава для утримання передплачених грошових коштів у розмірі 427 500,00 грн і такі кошти мали бути повернуті позивачу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою від 10.11.2022 № 10-11/01-2022 про повернення попередньої оплати у повному розмірі у зв`язку із закінченням строку дії договору поставки № 50918 від 13.09.2018 - протягом 7 (семи) днів із дати отримання даної вимоги. Однак, відповідна вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України"). Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17, від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.

Суд зазначає, що покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З огляду на наведену норму законодавства, в якій чітко зазначено, що вона застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, обставини виконання зобов`язання в період його існування (в період дії Договору) не мають значення для даної справи.

Судом встановлено, що питання стягнення з відповідача сум попередньої оплати розглядалось у справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20, однак з інших підстав - ст. 693 Цивільного кодексу України у зв`язку з невиконанням зобов`язання щодо поставки передплаченого товару.

В задоволенні відповідних позовів було відмовлено у зв`язку з тим, що мало місце прострочення покупця, що є підставою для зміни термінів поставки протягом дії договору. При цьому, в обох справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20 суди виходили з термінів дії договору поставки до 31.12.2019 року.

З огляду на встановлені у справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20 обставини та враховуючи закінчення строку дії договору поставки № 50918 від 13.09.2018 року, що свідчить про припинення зобов`язань сторін за таким договором, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повернення відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 427 500,00 грн і поставка на відповідні суми не відбулася, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача спірних коштів, як таких, що безпідставно утримуються, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

З приводу застосування норми ст. 1212 Цивільного кодексу України є усталена судова практика, зокрема, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 11.01.2022 року у справі № 911/117/21 зазначив, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року у справі № 210/6498/20 підкреслив, що набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Також Касаційний цивільний у складі Верховного Суду у постанові від 22.12.2021 року у справі № 465/5790/17 зазначив, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.

Враховуючи закінчення строку дії договору поставки № 50918 від 13.09.2018 року, припинився договір поставки як правова підстава набуття відповідачем коштів передплати, тому з моменту закінчення дії договору та припинення взаємних зобов`язань сторін за таким договором, передплачені кошти, на які поставка не відбулась є такими, що безпідставно утримуються відповідачем.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни суми безпідставно утримуваних коштів у розмірі 427 500,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено вимоги про стягнення 173 963,03 грн інфляційних втрат та 36 718,15 грн 3% річних нарахованих за період з січня 2020 року по листопад 2022 року.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування здійснено вірно.

За таких обставин, стягненню з відповідача підлягає 36 718,15 грн 3% річних та 173 963,03 грн інфляційних за період з січня 2020 року по листопад 2022 року.

Твердження відповідача про те, що останній виконав свої зобов`язання за договором поставки, оскільки товар був наданий в розпорядження позивача в термін поставки товару (до 20.04.2019) та в місці поставки товару, що в розумінні статті 664 ЦК України є виконанням обов`язку продавця щодо передачі товару покупцеві, однак позивач не забрав товар в місці його поставки відхиляються апеляційним судом, оскільки питання щодо виконання зобов`язань за договором поставки від 13.09.2018 були предметом дослідження у справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20 та не мають правового значення в межах данного спору, оскільки сплачені позивачем грошові кошті у розмірі 427 500,00 грн продовжують безпідставно утримуватись відповідачем, не зважаючи на закінчення терміну дії договору від 13.09.2018.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі про відсутність достатніх правових підстав для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, які є договірними і майно (кошти) набуто в порядку виконання договірного зобов`язання, відхиляються колегією суддів, оскільки, як вище встановлено судом, термін дії договору від 13.09.2018 закінчився 01.01.2020, тому з моменту закінчення дії договору та припинення взаємних зобов`язань сторін за таким договором, передплачені кошти, на які поставка не відбулась є такими, що безпідставно утримуються відповідачем, а тому суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин норми статті 1212 ЦК України.

Усі інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

13.03.2023 року до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, до якої додано докази в підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи № 911/2463/22 в розмірі 27 000,00 грн.

Окрім того, зазначеною вище заявою останній обґрунтував строк на подачу відповідної заяви, оскільки останнім днем є 11.03.2023 року, який припав на вихідний день, то в силу положень ст. 116 Господарського процесуального кодексу України останній строк на подачу заяви є 13.03.2023 року.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

При цьому, стаття 129 Господарського процесуального кодексу України України зазначає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що позивачем у позовній заяві було заявлено клопотання про надання доказів, в підтвердження понесених витрат на правову правничу допомогу, в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

За результатами вирішення спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агропромислова інвестиційна група" просило стягнути 27 000,00 грн.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у відповідності з вимогами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Правовий аналіз вищезазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, задоволення позову, покладаються на відповідача.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Наявними у матеріалах справи документами підтверджено наступне.

Позивач та Адвокатське бюро "Дядюк і партнери" уклали договір про надання правової допомоги № 20/10-20 від 19.10.2020 року, за умовами якого бюро зобов`язалось представляти позивача та здійснювати від його імені, обумовлені в пункті 1.1 договору дії, а позивач - сплачувати гонорар у строк і розмірі, визначеному в додатках до цього договору.

Також сторонами було підписано Додаток № 2 до Договору № 20/10-20 від 19.10.2020 року, згідно з п. 1 сторони домовились, що гонорар визначається на основі фактично витраченого часу на надання правової допомоги виходячи із: а) погодинної тарифної ставки 3 200,00 грн. за витрачену годину часу над дорученням клієнта; б) складності даної господарської справи; в) її виключним значенням для клієнта.

Так, вказаним Додаток № 2 погоджено перелік наданих адвокатом послуг та їх ціна, перелік міститься в матеріалах справи, на загальну суму 27 000,00 грн.

Окрім того, адвокатським бюро "Дядюк і партнери" 06.03.2023 року виставлено рахунок-фактури на суму 27 000,00 грн.

Також в матеріалах справи міститься копія платіжної інструкції № 3316 від 10.03.2023 року про сплату позивачем платежу за надання правової допомоги у справі № 911/2463/22 згідно Додаткової угоди № 3 до Договору № 20/10-20 від 19.10.2020 року.

13.03.2023 року між адвокатським бюро в особі адвоката Дядюк Євгена Миколайовича та позивачем було підписано акт прийому - передачі наданої правової допомоги.

Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги.

За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Українська агропромислова інвестиційна група про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача на корить Товариства з обмеженою відповідальністю Українська агропромислова інвестиційна група витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Твердження апелянта, висловлені в апеляційній скарзі з приводу відстуності доказів направлення заяви про ухвалення додаткового рішення на його адресу відхиляються апеляційним судом оскільки, відповідну заяву про ухвалення додаткового рішення позивач подав до суду першої інстанції 13.03.2023, та 13.03.2023 направив її копію та копії доданих до неї доказів понесення витрат на правову допомогу на електронну адресу відповідача та його представника - адвоката Пащенка П.М. (докази чого долучені до заяви від 13.03.2023).

Усі інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване додаткове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі рішення від 06.03.2023 та додаткового рішення від 26.04.2023 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2023 у справі №911/2463/22 та додаткове рішення від 26.04.2023 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на Фізичну особу-підприємця Кунченко Оксану Володимирівну.

Матеріали справи № 911/2463/22 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 31.10.2023

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук