Рішення

від 27.06.2023 по справі 758/135/22

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/135/22

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2023 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Рибалка Ю. В.,

за участю секретаря судового засідання -Басараба К.Ю., представника позивача Пацалюк А.В. , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідачів ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Гаражно-будівельного кооперативу «Лісний» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа: Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2022 року позивач Гаражно-будівельний кооператив «Лісний» звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний», серії НОМЕР_2 від 28.02.2000 року, витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ГБК «Лісний» гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 81,60 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовує тим, що спірний об`єкт, а саме гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний» є власністю ГБК «Лісний», оскільки вказаний об`єкт визначений адміністративною будівлею та який вибув з власності кооперативу поза його волею. Зазначає, що згідно положень статуту ГБК «Лісний» після закінчення будівництва кожному члену кооперативу загальним зборами вирішувалося питання щодо надання в особисте користування гаражного боксу, а після сплати внесків, визначених Загальними зборами ними ж вирішувалось питання про передачу членам ГБК свого паю. Проте, оскільки гаражний бокс № НОМЕР_1 планувався як адміністративна будівля та будувався за спільні кошти, загальними зборами ГБК «Лісний» не вирішувалось і не могло вирішуватися питання про передачу спірного об`єкту нерухомості у власність ОСОБА_6 а відтак, оскільки ОСОБА_6 набула спірний об`єкт нерухомості без належної правової підстави, договір дарування від 17.06.2004 року посвідчений 24 Київською державною нотаріальною конторою відповідно до якого ОСОБА_6 відчужила спірний об`єкт на користь ОСОБА_7 є недійним.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу від 06.01.2022 року матеріали даного позову передані для розгляду судді Рибалці Ю.В.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 10.01.2022 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17.08.2022 року за клопотанням представника позивача було залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що відповідно до договору дарування від 17.01.2022 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. ОСОБА_7 подарувала йому частку гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний»

У серпні 2022 року представником відповідачів адвокатом Костюком В.О. подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача посилається на те, що ОСОБА_6 набула право власності на спірний об`єкт у суворій відповідності до Закону та Статуту ГБК «Лісний», оскільки повністю внесла свій пайовий внесок. В подальшому в 2004 році подарувала гаражний бокс своїй онуці ОСОБА_7 , яку також було прийнято в члени Кооперативу у зв`язку із набуттям права власності на срібний об`єкт. 17.01.2022 року ОСОБА_7 подарувала частку спірного об`єкту ОСОБА_2 . Таким чином, відповідачі набули право власності на спірний об`єкт в законний спосіб.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили задовольнити, з підстав зазначених у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, з підстав його не обґрунтованості, просив відмовити в його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, з підстав його не обгрунтованості, просив відмовити в його задоволенні

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши її матеріали та наявні в них докази, приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Рішенням Київської міської ради №75 від 22.01.1990 року було надано дозвіл на проведення проектних робіт по будівництву капітальних гаражів.

09 вересня 1992 року відбулися загальні збори власників автомобілів автокооперативу-стоянки «Лісна», оформлені протоколом №3 на яких, згідно із порядком денним було представлено Статут автокооперативу-стоянки «Лісна», затверджено список членів автокооперативу-стоянки «Лісна», обрано ОСОБА_6 головою ГБК «Лісний», а також обрано членів правління ГБК.

Згідно протоколу №3 загальних зборів від 09.09.1992 року було затверджено поіменний список членів кооперативу в кількості 168 чоловік із розподіленням гаражних боксів між членами кооперативу, а саме ОСОБА_6 було розподілено гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Відповідно до п.4.1 Статуту після закінчення будівництва ГБК кожному його члену надається в постійне користування гаражний бокс для зберігання власного транспортного засобу.

Відповідно до п.4.2 Статуту член ГБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за гаражний бокс, набуває право власності на нього.

Гаражні бокси ГБК «Лісний» були розподілені між членами кооперативу на загальних зборах 09.09.1992 року, затверджених протокол №3, згідно яких ОСОБА_6 було виділено гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Згідно кошторисної відомості розмір пайового внеску складає 2267 грн. 52 коп.

ОСОБА_6 24.12.1998 року внесла пайовий внесок за гаражний бокс № НОМЕР_1 в повному розмірі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №1/п

Після сплати пайового внеску ОСОБА_6 було отримано свідоцтво про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 .

17.06.2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний», посвідчений державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори.

27 жовтня 2004 року загальними зборами членів ГБК «Лісний» було прийнято в члени кооперативу ОСОБА_5 у зв`язку із набуттям права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 .

17.01.2022 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір дарування частки гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О.

Твердження позивача про те, що гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний» є адміністративною будівлею ГБК «Лісний» суд відхиляє, оскільки вони не підтверджені будь-якими доказами.

Так, відповідно до п.1.3. Статуту ГБК «Лісний» юридична адреса ГБК: Україна, 254215, м. Київ, проспект Свободи, 28.

Відповідно до п.18 рішення Київської міської ради №8/109 від 24.09.1998 року надано ГБК «Лісний» у постійне користування земельну ділянку площею 0,51 га для експлуатації та обслуговування гаражів на АДРЕСА_1 .

Кількість гаражних боксів, які розміщуються на території ГБК «Лісний» по АДРЕСА_1 відповідно до протоколу Загальних зборів ГБК «Лісний» від 09.09.1992 року складає 169 гаражних боксів.

У ході розгляду справи позивачем не надано належних доказів, що адміністративною будівлею ГБК «Лісний» є саме гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Також, суд звертає увагу, що 17.08.2022 року за клопотанням представника позивача судом залучений до участі у справі співвідповідач ОСОБА_2 , у зв`язку з набуттям ним права власності на частку гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний».

В свою чергу протягом розгляду справи позивачем не було змінено предмету позову та не пред`явлено вимог до відповідача ОСОБА_2 , що в свою чергу позбавляє суд вирішити питання позбавлення права власності відносно особи, щодо якої не пред`явлено позовних вимог.

Визначення кола відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача або не пред`явлення вимоги до належного відповідача, суд відмовляє у позові. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16, від 20.006.2018 року у справі №308/3162/15, від 21.11.2018 року у справі №127/93/17, від 05.05.2019 року у справі №554/10058/17.

Судом встановлено, що позивач в позовній заяві просив витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на його користь гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 81,60 кв.м. розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до Статуту ГБК «Лісний» гаражно-будівельний кооператив «Лісний» знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний» виданий на ім`я ОСОБА_6 спірний об`єкт знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Позивач, протягом розгляду справи не змінював предмету чи підстави позову, не уточнював позовних вимог, а тому суд не вправі виходити за пред`явлені позивачем на власний розсуд межі позовних вимог.

Статтею 331 ЦК України передбачено якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України унормовано, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1); особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2).

Так, за правилами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналізуючи положення статті 387 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти (право власності) й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

При цьому у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов`язкових елементів даного способу захисту права власності:- позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; - майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею; - відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача. Обов`язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача.

Отже, звертаючись з віндикаційним позовом до суду, позивач насамперед має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, покликаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт, довіреність на розпорядження майном, договір тощо). Проте з огляду на докази, на думку суду, подані до позовної заяви, позивач не довів наявності усіх зазначених елементів для віндикації спірного майна.

Зазначену правову позицію висловила і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.12.2018 року (справа №522/2202/15-ц).

Суд констатує, що відповідно до ст.ст. 387, 388 ЦК України позивач повинен довести наявність таких обов`язкових елементів даного способу захисту права власності:- позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; - майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею; - відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд погоджується з твердженням сторони відповідачів про відсутність та недоведеність правових підстав для позбавлення їх права власності на нерухоме майно. Отже підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно відсутні

Таким чином, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи позивачем не було доведено приналежність гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний» як адміністративної будівлі Кооперативу, та не доведено незаконність набуття у власність спірного об`єкту ОСОБА_6 , подальше відчуження майна на користь ОСОБА_7 . Також, не доведено, що відповідне майно вибуло з власності позивача поза його волею та без відповідних правових підстав. Тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 76, 77,81, 89, 141, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Гаражно-будівельного кооперативу «Лісний» до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , третя особа: Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю. В. Рибалка