Постанова

від 22.02.2024 по справі 758/135/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Рибалка Ю.В.

Єдиний унікальний номер справи № 758/135/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2100/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

секретар - Кролівець О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Гаражно-будівельного кооперативу «Лісний» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року у справі за позовом Гаражно-будівельного кооперативу «Лісний» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння,

В с т а н о в и в :

У січні 2022 року ГБК «Лісний» звернувся до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Київської міської ради №75 від 22 січня 1990 року було надано дозвіл на проведення проектних робіт по будівництву капітальних гаражів.

Загальні збори власників автомобілів автокооперативу-стоянки «Лісна» відбулися 09 вересня 1992 року, оформлені протоколом № 3. На зборах згідно із порядком денним було представлено Статут автокооперативу-стоянки «Лісна», затверджено список членів автокооперативу-стоянки «Лісна», обрано ОСОБА_3 головою ГБК «Лісний», а також обрано членів правління ГБК.

Згідно з протоколом №3 загальних зборів від 09 вересня 1992 року було затверджено поіменний список членів кооперативу в кількості 168 чоловік із розподіленням гаражних боксів між членами кооперативу, а саме ОСОБА_3 було розподілено гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Відповідно до п.4.1 Статуту після закінчення будівництва ГБК кожному його члену надається в постійне користування гаражний бокс для зберігання власного транспортного засобу.

Відповідно до п.4.2 Статуту член ГБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за гаражний бокс, набуває право власності на нього.

Згідно кошторисної відомості розмір пайового внеску складає 2267, 52 грн.

ОСОБА_3 24 грудня 1998 року внесла пайовий внесок за гаражний бокс № НОМЕР_1 в повному розмірі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №1/п.

Після сплати пайового внеску ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 17 червня 2004 року було укладено договір дарування гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний», посвідчений державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори.

Загальними зборами членів ГБК «Лісний» 27 жовтня 2004 року було прийнято в члени кооперативу ОСОБА_4 у зв`язку із набуттям права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Разом з тим як зазначав позивач гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний» є адміністративною будівлею ГБК «Лісний» і є власністю ГБК «Лісний», оскільки вказаний об`єкт визначений адміністративною будівлею та який вибув з власності кооперативу поза його волею.

Зазначав, що згідно положень статуту ГБК «Лісний» після закінчення будівництва кожному члену кооперативу загальним зборами вирішувалося питання щодо надання в особисте користування гаражного боксу, а після сплати внесків, визначених загальними зборами ними ж вирішувалось питання про передачу членам ГБК свого паю.

Проте, оскільки гаражний бокс № НОМЕР_1 планувався як адміністративна будівля та будувався за спільні кошти, загальними зборами ГБК «Лісний» не вирішувалось і не могло вирішуватися питання про передачу спірного об`єкту нерухомості у власність ОСОБА_3 , а відтак, ОСОБА_3 набула спірний об`єкт нерухомості без належної правової підстави, то договір дарування від 17 червня 2004 року посвідчений 24 Київською державною нотаріальною конторою відповідно до якого ОСОБА_3 відчужила спірний об`єкт на користь ОСОБА_1 є недійсним.

Враховуючи викладене, позивач просив суд:

-визнати недійсним свідоцтво про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний», серії НОМЕР_2 від 28 лютого 2000 року;

-витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ГБК «Лісний» гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 81, 60 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, проспект Свободи, 28 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року за клопотанням представника позивача було залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що відповідно до договору дарування від 17 січня 2022 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. ОСОБА_1 подарувала йому частку гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний».

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що приймаючи спірне рішення суд здебільшого урахував пояснення відповідачів, не беручи до уваги доводи позивача та докази, надані ним, що містяться в матеріалах справи.

Зазначає, що спірна будівля будувалася за спільні кошти та передбачалась як власність кооперативу, необхідна для належного його функціонування. Загальними зборами ГБК не вирішувалось і не могло вирішуватись питання про передачу спірного об`єкту нерухомості у власність ОСОБА_5 , остання набула право власності на адміністративну будівлю кооперативу гаражний бокс № НОМЕР_1 у результаті підробки документів та зловживання службовим становищем, тобто без достатньої правової підстави, а тому, свідоцтво про право власності, як правовстановлюючий документ підлягає визнанню недійсним.

Також звертає увагу, що відсутність змісту позовних вимог до співвідповідача ОСОБА_2 було перешкодою в призначенні справи до розгляду по суті, а отже за таких обставин суд мав би залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, чого суддею Подільського районного суду м. Києва зроблено не було, а натомість ухвалено рішення з порушенням вимог норм законодавства України.

Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи у встановлений судом строк не надходили.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Представниця позивача ГБК «Лісний» - адвокат Пацалюк А.В., відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 - адвокат Костюк В.О. взяли участь у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилом ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як визначено п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Встановлено, що рішенням Київської міської ради №75 від 22 січня 1990 року було надано дозвіл на проведення проектних робіт по будівництву капітальних гаражів.

Загальні збори власників автомобілів автокооперативу-стоянки «Лісна» відбулися 09 вересня 1992 року, оформлені протоколом №3 на яких, згідно із порядком денним було представлено Статут автокооперативу-стоянки «Лісна», затверджено список членів автокооперативу-стоянки «Лісна», обрано ОСОБА_3 головою ГБК «Лісний», а також обрано членів правління ГБК.

Згідно протоколу №3 загальних зборів від 09 вересня 1992 року було затверджено поіменний список членів кооперативу в кількості 168 чоловік із розподіленням гаражних боксів між членами кооперативу, а саме ОСОБА_3 було розподілено гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Відповідно до п.4.1 Статуту після закінчення будівництва ГБК кожному його члену надається в постійне користування гаражний бокс для зберігання власного транспортного засобу.

Відповідно до п.4.2 Статуту член ГБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за гаражний бокс, набуває право власності на нього.

Гаражні бокси ГБК «Лісний» були розподілені між членами кооперативу на загальних зборах 09 вересня 1992 року, затверджених протокол №3, згідно яких ОСОБА_3 було виділено гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Згідно кошторисної відомості розмір пайового внеску складає 2267,52 грн.

ОСОБА_3 24 грудня 1998 року внесла пайовий внесок за гаражний бокс № НОМЕР_1 в повному розмірі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №1/п

Після сплати пайового внеску ОСОБА_3 було отримано свідоцтво про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 17 червня 2004 року було укладено договір дарування гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний», посвідчений державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори.

Загальними зборами членів ГБК «Лісний» було прийнято в члени кооперативу ОСОБА_4 у зв`язку із набуттям права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Також встановлено, що 17 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування частки гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О.

Твердження позивача про те, що гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний» є адміністративною будівлею ГБК «Лісний» суд обґрунтовано відхилив, оскільки вони не підтверджені будь-якими доказами.

Так, відповідно до п.1.3. Статуту ГБК «Лісний» юридична адреса ГБК: м. Київ, проспект Свободи, 28.

Відповідно до п.18 рішення Київської міської ради №8/109 від 24 вересня 1998 року надано ГБК «Лісний» у постійне користування земельну ділянку площею 0,51 га для експлуатації та обслуговування гаражів за адресою: м. Київ, проспект Свободи, 28 .

Кількість гаражних боксів, які розміщуються на території ГБК «Лісний» по проспекту Свободи в м. Києві відповідно до протоколу Загальних зборів ГБК «Лісний» від 09 вересня 1992 року складає 169 гаражних боксів.

У ході розгляду справи позивач не надав суду належних доказів, що адміністративною будівлею ГБК «Лісний» є саме гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Також суд звертає увагу, що 17 серпня 2022 року за клопотанням представника позивача судом першої інстанції залучений до участі у справі співвідповідач ОСОБА_2 , у зв`язку з набуттям ним права власності на частку гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний».

В свою чергу протягом розгляду справи позивачем не було змінено предмету позову та не пред`явлено вимог до відповідача ОСОБА_2 , що в свою чергу позбавляє суд вирішити питання позбавлення права власності відносно особи, щодо якої не пред`явлено позовних вимог.

Визначення кола відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача або не пред`явлення вимоги до належного відповідача, суд відмовляє у позові. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16, від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15, від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17, від 05 травня 2019 року у справі №554/10058/17.

Судом встановлено, що позивач в позовній заяві просив витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на його користь гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 81,60 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Статуту ГБК «Лісний» гаражно-будівельний кооператив «Лісний» знаходиться за адресою: м. Києві, проспект Свободи, 28.

Відповідно до свідоцтва про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний» виданий на ім`я ОСОБА_3 спірний об`єкт знаходиться за адресою: м. Києві, проспект Свободи, 28 .

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Позивач, протягом розгляду справи не змінював предмету чи підстави позову, не уточнював позовних вимог, а тому суд не вправі виходити за пред`явлені позивачем на власний розсуд межі позовних вимог.

Статтею 331 ЦК України передбачено якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України унормовано, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1); особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2).

Так, за правилами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналізуючи положення статті 387 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти (право власності) й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

При цьому у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов`язкових елементів даного способу захисту права власності:- позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; - майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею; - відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача. Обов`язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача.

Отже, звертаючись з віндикаційним позовом до суду, позивач насамперед має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, покликаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт, довіреність на розпорядження майном, договір тощо). Проте з огляду на докази, на думку суду, подані до позовної заяви, позивач не довів наявності усіх зазначених елементів для віндикації спірного майна.

Зазначену правову позицію висловила і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05 грудня 2018 року (справа №522/2202/15-ц).

Суд констатує, що відповідно до ст.ст. 387, 388 ЦК України позивач повинен довести наявність таких обов`язкових елементів даного способу захисту права власності:- позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; - майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею; - відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи позивачем не було доведено приналежність гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний» як адміністративної будівлі Кооперативу, та не доведено незаконність набуття у власність спірного об`єкту ОСОБА_3 , подальше відчуження майна на користь ОСОБА_1 . Також, не доведено, що відповідне майно вибуло з власності позивача поза його волею та без відповідних правових підстав.

Доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі про те, що гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Лісний» є адміністративною будівлею ГБК «Лісний» і є власністю ГБК «Лісний» в цілому повторюють обґрунтування позовної заяви, належна оцінка якій надана судом першої інстанції. Такі доводи оцінюються колегією суддів критично, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції після залучення співвідповідача мав залишити позовну заяву без руху також відхиляються судом, оскільки ґрунтуються на власному розумінні апелянтом норм процесуального закону, адже, відповідно до системного тлумачення норм ЦПК України, формулювання позовних вимог є правом позивача по справі, в той час як суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

Суд враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 141, 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу «Лісний» залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 27 лютого 2024 року.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова