Постанова

від 31.10.2023 по справі 420/17371/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/17371/22

Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Турецької І. О.,

суддів Шевчук О. А., Шеметенко Л. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, в особі відокремленого підрозділу Балтського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, в особі відокремленого підрозділу Балтського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (далі відповідач, Фонд соціального страхування), в якому просила:

- визнати неправомірною постанову Фонду соціального страхування від 24.10.2022 № 51016/10025636/1/4 про відмову у страхових виплатах та надання соціальних послуг;

- зобов`язати Фонд соціального страхування призначити одноразову допомогу, відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV(далі Закон № 1105-ХІV), у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що є дружиною ОСОБА_2 , який помер, ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Указує на те, що звернулася із заявою до Фонду соціального страхування про виплату, як члену сім`ї потерпілого, одноразової допомоги внаслідок нещасного випадку на виробництві, однак постановою від 24.10.2022 у виплаті такої допомоги відмовлено, із посиланням на те, що реєстрація її місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого чоловіка.

ОСОБА_1 зазначає, що відповідач помилково вважає, що для отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого необхідно подати документи, що підтверджують однакову адресу реєстрації місця проживання з потерпілим.

Позивачка вважає, що норми чинного законодавства не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому той факт що реєстрація її місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання її чоловіка, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, не може бути доказом того, що вони не проживали разом однією сім`єю.

Водночас, позивачка зазначає, що обставини її проживання із чоловіком однією сім`єю за однією адресою підтверджений актом обстеження проживання особи на території Кодимської міської ради від 06.12.2021 та рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 18.04.2022 у справі № 503/43/22, якими встановлений факт спільного проживання ОСОБА_1 разом із померлим чоловіком, ОСОБА_2 , за адресою АДРЕСА_1 .

На думку позивачки, відмова відповідача порушує її право на отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого в сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ в Одеській області).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на вимоги пункту 5.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року №11 (далі - Порядок №11), який визначає, що для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

Суд зазначив, що додані до позовної заяви акт від 06.12.2021 та рішення Кодимського районного суду Одеської області від 18.04.2022, якими встановлений факт спільного проживання позивачки разом із померлим чоловіком, не можуть бути підставою для призначення страхових виплат, з огляду на те, що спільною має бути саме реєстрація, а не проживання.

Суд акцентував увагу на тому, що поняття «реєстрація місця проживання», «місце реєстрації» та «місце проживання» не є тотожними.

При цьому, суд визнав, що трактування позивачкою окремих положень законодавства щодо свободи пересування та вільного місця проживання в Україні не є спроможними в даних правовідносинах, оскільки саме реєстрація місця проживання є ключовим інструментом державного управління для здійснення соціальних виплат.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, а законодавчо передбачені підстави для їх задоволення відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 категорично не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для призначення страхової виплати, у зв`язку з тим, що її місце реєстрації не співпадає з місцем реєстрації померлого чоловіка.

На думку скаржниці, позиція як відповідача так і суду першої інстанції є надміру формалізованою, оскільки поняття сім`ї та її членів, закріплене Сімейним кодексом України, визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, та яка створюється на підставі шлюбу.

Скаржник звертає увагу, що Закон № 1105-XIV не містить визначення поняття сім`ї та її членів. За такого правового регулювання з урахуванням предмету спору, Сімейний кодекс України є спеціальним законом, який має враховуватись при визначені поняття сім`ї та її членів при вирішенні питання щодо наявності права на отримання страхової виплати, передбаченої Законом № 1105-XIV.

ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову з формальних причин, не проаналізував суть правовідносин, що виникли у взаємозв`язку зі змістом норми пункту 5.1 Порядку №11, оскільки сам по собі той факт, що місця реєстрації осіб співпадають не свідчить про їх проживання однією сім`єю, що безсумнівно має першочергове значення при призначенні даної страхової виплати.

ГУ ПФУ в Одеській області у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги та вважає, що постанова Фонду соціального страхування про відмову у призначенні страхової виплати є законною та обґрунтованою, а відтак, просить в задоволенні скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи.

17.09.1983 ОСОБА_1 , у Кодимському районному відділі ЗАГС Одеської області, зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 , актовий запис № 8, змінивши дівоче прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що, 06.10.2021 складений відповідний актовий запис № 361.

Позивачка звернулася до Фонду соціального страхування із заявою про призначення страхових виплат, у зв`язку зі смертю годувальника.

Фонд соціального страхування прийняв постанову від 17.11.2021 про призначення ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат у сумі 4 341 грн. безстроково та постанову від 18.11.2021 про призначення одноразової допомоги в сумі 47 580 грн.

Водночас, листом від 26.11.2021 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової допомоги на сім`ю у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день настання права на страхову виплату.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач оскаржила її в судовому порядку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Фонду соціального страхування щодо призначення ОСОБА_1 одноразової виплати на сім`ю у зв`язку зі смертю годувальника ОСОБА_2 .

Зобов`язав відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової виплати на сім`ю, як члену сім`ї ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду.

На виконання вищевказаного рішення Фонд соціального страхування прийняв постанову № 51016/10025636/1/4 від 24.10.2022, якою відмовив позивачці у призначенні одноразової допомоги сім`ї, в разі смерті потерпілого, в розмірі 237 900 грн.

В постанові про відмову у призначенні страхових виплат відповідач посилався на пункт 5.1 розділу V Порядку № 11, та зазначив, що для отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого необхідно подати документи, що підтверджують однакову адресу реєстрації місця проживання з потерпілим.

Вважаючи відмову у призначенні страхових виплат протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.

Відповідаючи на довід апеляційної скарги ОСОБА_1 про протиправність відмови відповідача у призначенні одноразової допомоги, передбаченої частиною 6 статті 42 №1105-ХІV, з тих підстав, що реєстрація її місця проживання та її померлого чоловіка не співпадають, колегія суддів керується наступним.

Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом № 1105-ХІV.

Відповідно до статті 36 Закону №1105-ХІV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини 7 статті 36 Закону №1105-ХІV страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого).

Частина 6 статті 42 Закону №1105-ХІV встановлює, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату

Відповідно до частини 1статті 43 Закону №1105-ХІV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Згідно з частинами 1, 2 статті 44 Закону №1105-ХІV Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Відповідно до статті 45 Закону №1105-ХІV фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце: 1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку; 2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок; 3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.

Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись статтями 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону №1105-ХІV, правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат.

Пункт 1.2. Порядку №11 встановлює, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов`язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Порядку №11 Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом №1105-ХІV та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.

Відповідно до пункту 5.1. Розділу V Порядку №11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:

- заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;

- копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

- копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;

- копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);

- довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).

Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

Як уже зазначалось вище, позивач подала до Фонду соціального страхування заяву про призначення як члену сім`ї одноразової допомоги в разі смерті потерпілого та відповідний пакет документів.

Під час розгляду питання щодо призначення позивачці страхових виплат та прийняття відповідачем оскаржуваної постанови, на підтвердження факту спільного проживання із померлим чоловіком ОСОБА_1 подала:

1) акт обстеження за фактом проживання особи на території Кодимської міської ради від 06.12.2021, яким встановлений факт проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 з 18.11.1997 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , підписаний сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;

2) рішення Кодимського районного суду Одеської області від 18.04.2022 у справі №503/43/22, яким встановлений факт спільного проживання ОСОБА_1 разом із померлим чоловіком, ОСОБА_2 , за адресою АДРЕСА_1 .

Фонд соціального страхування прийняв постанову від 24.10.2022 №51016/10025636/1/4 про відмову у виплаті одноразової допомоги в розмірі 237900,00 грн., покликаючись на те, що реєстрація місця проживання позивачки не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого чоловіка.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про правомірність відмови у призначенні страхових виплат за цих підстав, з огляду на таке.

Під час вирішення питання щодо наявності права на отримання таких страхових виплат ключовим є встановлення факту проживання потерпілого із заявником однією сім`єю. На думку колегії суддів, місце реєстрації проживання не є єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті.

Так, частина 1 статті 29 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), встановлює, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно частини 6 статті 29 ЦК України, фізична особа може мати кілька місць проживання.

Отже, постійне проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації.

Частина 2 статті 3 Сімейного кодексу України передбачає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного.

Конституційний Суд України у рішенні від 03 червня 1999 року №5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Слід зазначити, що Закон №1105-XIV не містить визначення сім`ї та її членів.

Таким чином, колегія суддів вважає доречними аргументи скаржника, що Сімейний Кодекс України є спеціальним законом який має враховуватись при визначені поняття сім`ї та її членів під час вирішення питання щодо наявності права на отримання допомоги передбаченої Законом №1105-XIV.

Аналогічну правову позицію сформулював Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі №360/1239/19, під час розгляду справи за подібних правовідносин.

При цьому, у постанові від 05.02.2020 по справі № 712/7830/16-ц, Верховний Суд зауважив, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ані головною, ані обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.

За такого правового регулювання, з урахуванням предмету спору та встановлених судом обставин, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем докази є належними, що підтверджують місце фактичного проживання позивачки та її померлого чоловіка, та є достатнім доказом проживання позивачки з померлим однією сім`єю.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним наголосити на тому, що метою виплати страхових виплат, відповідно до частини 6 статті 42 Закону № 1105-ХІV у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю чоловіка, є компенсація родині втрати годувальника.

Колегія суддів вважає, що доводи суб`єктів владних повноважень на те, що місце реєстрації позивачки та її померлого чоловіка не співпадають є підставою для відмови у призначенні родині такої страхової виплати, є проявом так званого «правового пуризму», який виявляється у надмірному прагненні до чистоти та переваги форми над змістом.

Окремо слід наголосити на тому, що згідно положень статті 45 Закону №1105-ХІV фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:

1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.

Слід констатувати, що жодної з перелічених підстав відмови, визначених законодавством, у межах даних правовідносин не встановлено.

З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової допомоги як член сім`ї потерпілого, передбаченої частиною 6 статті 42 Закону №1105-ХІV, а тому відмова Фонду соціального страхування у призначення такої страхової виплати є протиправною.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів враховує, що згідно пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Тобто, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушених прав позивачки є визнання протиправною та скасування постанови від 24.10.2022 № 51016/10025636/1/4 про відмову ОСОБА_1 у страхових виплатах та надання соціальних послуг, якою було відмовлено у призначенні страхових виплат, відповідно до частини 6 статті 42 Закону №1105-ХІV та зобов`язання відповідача призначити таку страхову виплату.

Обираючи суб`єкта владних повноважень, до якого мають бути звернені вимоги зобов`язального характеру щодо захисту порушених прав ОСОБА_1 , колегія суддів враховує таке.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» з 1 січня 2023 року діяльність Фонду соціального страхування України припиняється, шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 №2620-ІХ, яким припинені Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023.

Відповідно до пунктів 2, 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2620-ІХ Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного Фонду України.

15.05.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області на підставі рішення щодо реорганізації.

20.06.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про припинення юридичної особи - Фонду соціального страхування України.

Отже, ГУ ПФУ в Одеській області є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області.

На час ухвалення апеляційним судом постанови за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , відповідач у справі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області є припиненим.

З урахуванням викладеного, зобов`язання щодо відновлення порушеного права ОСОБА_1 слід звернути до ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області та другого відповідача .

Таким чином, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату передбачену частиною 6 статті 42 Закону № 1105-ХІV у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції покладає зобов`язання щодо нарахування та виплати страхової виплати на ГУ ПФУ в Одеській області, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

В даному випадку, колегія суддів вважає, що неправильне застосування норм матеріального права, а саме, неправильне їх тлумачення, призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду слід скасувати та прийняти нове про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат слід зазначити таке.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, здійснені нею судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції, яке ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 308, 311, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, в особі відокремленого підрозділу Балтського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Балтського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області № 51016/10025636/1/4 від 24 жовтня 2022 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код за ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) грн. 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя О. А. Шевчук

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 31.10.2023.