Постанова

від 31.10.2023 по справі 740/3743/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 740/3743/16-а

провадження № К/9901/2624/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації, третя особа: Начальник Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Шевчун Олександр Михайлович про визнання дій протиправними, скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (у складі судді Тихоненко О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року (у складі: судді-доповідача: Аліменка В.О., суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.) у справі №740/3743/16-а

ВСТАНОВИВ:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа - начальник Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Шевчун Олександр Михайлович, в якому просив визнати дії відповідача, які пов`язані зі звільненням його за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком - протиправними, скасувати наказ №81-ос від 09.09.2016 про його звільнення за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, зобов`язати відповідача винести наказ про звільнення його за пунктом 6 статті 36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, стягнути з відповідача на його користь без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів:

виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця за весь час виконання обов`язків;

вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати;

середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 вересня 2016 року по день фактичного розрахунку та моральну шкоду у розмірі 2 тисячі грн.

Окрім указаного, позивач просив поновити пропущений з поважних причин місячний строк звернення до суду.

2. Позов було обґрунтовано тим, що у заяві позивача про звільнення від 09.09.2016 не зазначено про звільнення за власним бажанням, натомість, ним були зазначені підстави звільнення - у зв`язку із змінами в структурі штатного розпису; наказ відповідача від 22.06.2016 №52-ос «Про структуру управління» свідчить про зміну істотних умов праці у зв`язку із реорганізацією державного органу, на що позивач не погодився; позивач виконував обов`язки тимчасово відсутнього державного службовця, що не враховано відповідачем; в день звільнення виплата належних сум при звільненні не здійснена, що завдало йому моральної шкоди через порушення нормального життєвого укладу, погіршенням стану здоров`я та необхідність захисту в судовому порядку своїх прав.

3. Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.01.2017 адміністративний позов залишено без розгляду, на підставі статей 99, 100 КАС України, в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції.

4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.01.2017 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що в матеріалах справи відсутні докази щодо дати вручення позивачу копії наказу про звільнення та видачі трудової книжки, залучена до матеріалів справи копія наказу про звільнення №81-ос від 09.09.2016 містить підпис позивача про ознайомлення, натомість, не містить дати ознайомлення, а доказів щодо видачі трудової книжки до суду не надавалось; при цьому, позивачем надано копію листка непрацездатності, згідно якого він перебував на лікуванні з 02 вересня 2016 року по 09 вересня 2016 року (дата видачі оскаржуваного наказу) та мав стати до роботи 10 вересня 2016 року, натомість, судом першої інстанції зазначена обставина не перевірялась та не досліджувалась.

6. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначав, що вважаючи своє звільнення неправомірним, ОСОБА_1 звертався до відповідача з письмовою вимогою від 29.09.2016 щодо виплати належних йому грошових коштів, на що отримав відповідь листом від 06.10.2016 №01-10/3106 про його звільнення не у зв`язку з відмовою продовжувати роботу у зв`язку із зміною істотних умов праці, що виключає виплату йому вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку; наведене свідчить про намагання позивача врегулювати даний спір у досудовому порядку; крім того, остаточний розрахунок проведено з позивачем лише 27 жовтня 2016 року, тобто після звернення позивача з даним позовом, що підтверджується листом відповідача від 08 грудня 2016 року; проте, суд першої інстанції не взяв до уваги зазначені докази, а тому висновки суду першої інстанції щодо ненадання позивачем належних доказів наявності поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, встановлених статтею 99 КАС України, є помилковими.

7. Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції зокрема вказував, що враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права, приймаючи до уваги обґрунтування пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав, то вірними є висновки щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду, а також відсутності законодавчо встановлених строків для звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та моральної шкоди, що свідчить про відсутність передбачених статтями 99, 100 КАС України підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .

8. В подальшому, 27 червня 2018 року до суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач, не відмовляючись від раніше заявлених позовних вимог, просив поновити пропущений з поважних причин місячний строк на звернення до суду з позовом про звільнення, поновити позивача на посаді з 10 вересня 2016 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу включно за період з 10 вересня 2016 року по дату ухвалення рішення тощо.

9. 22 серпня 2017 року до суду першої інстанції було подано заяву про розмір позовних вимог, в якій позивач просив:

поновити позивачу місячний строк, пропущений з поважних причин, на звернення до суду з позовом; поновити позивача на посаді з 10 вересня 2016 року;

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу включно за період з 10 вересня 2016 року по дату ухвалення рішення;

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць;

стягнути на користь позивача: виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця за весь час виконання обов`язків; вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати та моральну шкоду у розмірі 2 тисячі грн.

10. Керуючись Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, позивач також у наведеній заяві вказував, що залишає за собою в разі відмови попередніх позовних вимог наступні: скасувати наказ №81-ос від 09.09.2016 про його звільнення за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення його за пунктом 6 статті 36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10 вересня 2016 року по день фактичного розрахунку.

11. Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 7727,28 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів).

Стягнуто з Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 1000,00 грн моральної шкоди.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

12. Суд першої інстанції зокрема вказував, що відповідно до наказу відповідача від 09.09.2016 №81-ос позивачу присвоєно 5 ранг державного службовця відповідно до пункту 8 статті 39 Закону України «Про державну службу» за сумлінну службу у зв`язку з виходи на пенсію, останнього звільнено з посади начальника відділу праці за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2016 року, вирішене питання про виплату компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку, підстава - заява ОСОБА_1 від 09.09.2016; даний наказ, оригінал якого безпосередньо досліджувався в судовому засіданні, містить відомості про його ознайомлення позивачем, дата ознайомлення - не зазначена; згідно матеріалів особової справи позивача трудова книжка отримана ним 12 вересня 2016 року.

13. Окрім того, судом першої інстанції зазначалось, що із врахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, заяв позивача щодо досудового порядку вирішення спору (від 29 вересня 2016 року щодо здійснення виплат за додаткове навантаження, вихідної допомоги), наявні підстави для визнання поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

14. Постановою Верховного Суду від 25 червня 2020 року постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року в цій справі в частині позовних вимог щодо звільнення позивача, скасування наказу від 09 вересня 2016 року та зобов`язання відповідача винести наказ про звільнення позивача на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України скасовано, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області. В іншій частині судові рішення залишено без змін.

15. Суд касаційної інстанції виходив з того, що з матеріалів особової справи суди попередніх інстанцій встановили, що трудова книжка отримана позивачем 12 вересня 2016 року; водночас, з позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо його звільнення, скасування наказу від 09 вересня 2016 року та зобов`язання відповідача винести наказ про його звільнення на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України позивач звернувся 18 жовтня 2016 року, а вимогу про поновлення на посаді позивач висунув у заявах про збільшення позовних вимог від 26 червня 2017 року та від 22 серпня 2018 року; разом з цим позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом про звільнення та про скасування наказу від 09 вересня 2016 року № 81-ос.

16. Суд касаційної інстанції зазначав, що, за змістом оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не вирішили зазначених клопотань позивача, обмежившись лише дослідженням обставин дотримання позивачем строку звернення з вимогами щодо здійснення виплат за додаткове навантаження, вихідної допомоги та висловленням висновку про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

17. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено 5-денний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності його пропуску щодо позовних вимог, заявлених 18 жовтня 2016, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 26.06.2017 та 22.08.2017.

18. Суд першої інстанції зокрема зазначав, що поважних причин позивачем не зазначено, а вказані ним доводи в якості поважних причин суд не розцінює як поважні причини, а як власні очікування, сподівання, припущення позивача, нічим не обґрунтовані, немотивовані і не доведені матеріалами справи.

19. На виконання вказаної ухвали, до суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій позивач просив залишити без розгляду заяви про збільшення позовних вимог від 26.06.2017 та 22.08.2017, та в якій позивач повторно заявив про поновлення строку звернення до суду щодо позовних вимог, заявлених 18 жовтня 2016 року.

20. В обґрунтування вказаної заяви позивач посилався на висновки Київського апеляційного адміністративного суду, висловлені в ухвалі від 28.02.2017, яка не скасована, набрала законної сили та в якій суд апеляційної інстанції надав оцінку причинам пропуску строку звернення до суду із позовними вимогами від 18.10.2016; позивач зазначав, що постанова Верховного Суду від 25.06.2020 не містить посилань на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017.

21. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року заяви про збільшення позовних вимог у даній справі залишено без розгляду.

22. Водночас іншою ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

23. Суд першої та апеляційної інстанцій зазначали, що посилання позивача на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, як на підставу поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом від 18.10.2016, не приймаються до уваги, оскільки на момент прийняття відповідної ухвали не було встановлено дати отримання позивачем трудової книжки, та вказаною ухвалою, зокрема досліджувалось питання щодо строків звернення до суду з вимогами про стягнення грошових виплат; лише постановою Верховного Суду від 25.06.2020 встановлена дата отримання позивачем трудової книжки - 12 вересня 2016 року;

24. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що вказана позивачем підстава для поновлення строку звернення до суду не може бути визнана поважною, та як наслідок ухвала без руху від 23.09.2020 не виконана, а тому відповідно до частини 15 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява залишається без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

25. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

26. Обґрунтовуючи зазначену скаргу, касатор зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильних висновків, що Верховним Судом під час розгляду даної справи було встановлено отримання позивачем трудової книжки 12 вересня 2016 року, оскільки в матеріалах справи відсутні такі відомості, а залучена копія наказу про звільнення містить підпис про ознайомлення, проте не містить дати ознайомлення, а доказів щодо видачі трудової книжки до суду не надавались тощо.

27. Касатор зазначав, що висновки судів попередніх інстанції щодо того, що згідно ухвали Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 досліджувались лише питання щодо строків звернення до суду з вимогами про стягнення грошових виплат, є необґрунтовані; судами попередніх інстанцій факти врегулювання цього спору у позасудовому порядку залишились проігноровані.

28. Підсумовуючи, ОСОБА_1 зазначає, що, розглядаючи дану справу, суди першої та апеляційної інстанцій надають протилежну оцінку одним і тим самим обставинам справи щодо відповідності позовної заяви вимогам чинного процесуального законодавства в частині дотримання строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.

29. До Верховного Суду від Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на недоведеність тверджень позивача та необґрунтованість касаційної скарги, відповідач просить її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

30. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 25 січня 2021 року.

31. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2021 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Єресько Л.О., Соколов В.М.

32. Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі №740/3743/16-а.

33. Ухвалою судді Верховного Суду від 27.02.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

36. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

37.1. Відповідно до статті 99 КАС України (далі - КАС України; в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

37.2. Частиною 3 статті 99 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

37.3. Згідно з статтею 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

38.1. Частина 1 статті 121 КАС України (в чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень редакції) встановлює, що за заявою учасника справи суд поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

38.2. Відповідно до вимог частини 1 статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

38.3. Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

38.4. Частиною 1 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

38.5. Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

39. Матеріалами даної справи встановлено, що в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, якою скасовано ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.01.2017 про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, колегія суддів надавала оцінку поважності пропуску строку звернення позивача до суду із позовом не лише про стягнення грошових коштів.

40. Так, колегія суддів, зокрема зазначала, що вважаючи своє звільнення неправомірним, ОСОБА_1 звертався до відповідача з письмовою вимогою від 29.09.2016 щодо виплати належних йому грошових коштів, на що отримав відповідь листом від 06.10.2016 №01-10/3106 про його звільнення не у зв`язку з відмовою продовжувати роботу через зміну істотних умов праці, що виключає виплату йому вихідної допомоги при звільненні; наведене свідчить про намагання позивача врегулювати даний спір у досудовому порядку.

41. Колегія суддів в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 дійшла висновків щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду, а також відсутності законодавчо встановлених строків для звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та моральної шкоди, що свідчить про відсутність передбачених статтями 99, 100 КАС України підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .

42. Слід звернути увагу, що вказана ухвала набрала законної сили та не оскаржувалась.

43. З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях щодо того, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 досліджувалось лише питання щодо строків звернення до суду з вимогами про стягнення грошових виплат є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами даної адміністративної справи.

44. Щодо посилань судів попередніх інстанцій на те, що лише Верховним Судом встановлено отримання трудової книжки 12 вересня 2016 року колегія суддів зазначає наступне.

45. Верховний Суд, в силу положень статті 341 КАС України, наділений повноваженнями переглядати судові рішення лише в межах доводів та вимог касаційної скарги та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша - друга статті 341 КАС України).

46. Верховний Суд, виходячи зі змісту постанови від 25.06.2020 у даній справі, не встановлював факт отриманням 12 вересня 2016 року позивачем трудової книжки, а лише констатував, встановлені судами попередніх інстанцій відомості щодо отримання трудової книжки. Окрім того, заперечень щодо даного факту до суду касаційної інстанції не надходило та вказане не було предметом касаційного перегляду.

47. Відтак, посилання судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях щодо того, що лише Верховним Судом встановлено отримання трудової книжки 12 вересня 2016 року є помилковим.

48. Тому, надаючи оцінку заявленим позивачем причинам пропуску строку звернення до суду із позовними вимогами, в частині, що були предметом розгляду після касаційного перегляду даної справи, суди попередніх інстанцій не врахували, що такі причини фактично були визнані поважними ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 у цій справі.

49. Необхідно зауважити, що Верховним Судом, у постанові від 25.06.2020 у даній справі не надавалась оцінка щодо поважності причин пропуску строку звернення позивача до суду, а на новий розгляд справу в частині було направлено з підстав недотримання судами норм процесуального права. Суд касаційної інстанції зауважував, що вимогу про поновлення на посаді позивач висунув у заявах про збільшення позовних вимог від 26 червня 2017 року та від 22 серпня 2018 року та, разом з цим, позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом про звільнення та про скасування наказу від 09 вересня 2016 року № 81-ос. Верховний Суд констатував, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не вирішили зазначених клопотань позивача, обмежившись лише дослідженням обставин дотримання позивачем строку звернення з вимогами щодо здійснення виплат за додаткове навантаження, вихідної допомоги та висловленням висновку про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

50. Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини не могли бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду, Верховний Суд вважає передчасними, оскільки судами попередніх інстанцій в повній мірі не досліджено висновки Київського апеляційного адміністративного суду, висловлені в ухвалі від 28.02.2017 у даній справі, в якій такі причини були визнані поважними, та яка набрала законної сили і не оскаржувалась.

51. Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

52. Право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

53. Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

54. Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

55. Крім того, відповідно до прецедентного права Європейського Суду право на доступ є одним з аспектів права на суд, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії).

56. Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

57. У справі Белле проти Франції Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

58. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

59. Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

60. Беручи до уваги, що судами попередніх інстанцій були порушені вимоги процесуального права, що призвело до постановлення судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

61. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі №740/3743/16-а скасувати.

3. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Чернігівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду