Постанова

від 09.05.2024 по справі 740/3743/16-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 740/3743/16-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.

За участю секретаря: Єжелі А.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року, суддя Тихоненко О.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа - начальник Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Шевчун Олександр Михайлович про визнання дій протиправними, скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа - начальник Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Шевчун Олександр Михайлович , в якому просив:

визнати дії відповідача, які пов`язані зі звільненням його за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком - протиправними, скасувати наказ №81-ос від 09.09.2016 про його звільнення за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію;

- зобов`язати відповідача винести наказ про звільнення його за пунктом 6 статті 36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці;

- стягнути з відповідача на його користь без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів: виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця за весь час виконання обов`язків; вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати; середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 вересня 2016 року по день фактичного розрахунку та моральну шкоду у розмірі 2 тисячі грн.

Також, позивач просив поновити пропущений з поважних причин місячний строк звернення до суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у заяві позивача про звільнення від 09.09.2016 не зазначено про звільнення за власним бажанням, натомість, ним були зазначені підстави звільнення - у зв`язку із змінами в структурі штатного розпису; наказ відповідача від 22.06.2016 №52-ос "Про структуру управління" свідчить про зміну істотних умов праці у зв`язку із реорганізацією державного органу, на що позивач не погодився; позивач виконував обов`язки тимчасово відсутнього державного службовця, що не враховано відповідачем; в день звільнення виплата належних сум при звільненні не здійснена, що завдало йому моральної шкоди через порушення нормального життєвого укладу, погіршенням стану здоров`я та необхідність захисту в судовому порядку своїх прав.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.01.2017 адміністративний позов залишено без розгляду, на підставі статей 99, 100 КАС України, в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.01.2017 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

27 червня 2017 року до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач, не відмовляючись від раніше заявлених позовних вимог, просив поновити пропущений з поважних причин місячний строк на звернення до суду з позовом про звільнення, поновити позивача на посаді з 10 вересня 2016 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу включно за період з 10 вересня 2016 року по дату ухвалення рішення тощо.

22 серпня 2017 року до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив: поновити позивачу місячний строк, пропущений з поважних причин, на звернення до суду з позовом; поновити позивача на посаді з 10 вересня 2016 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу включно за період з 10 вересня 2016 року по дату ухвалення рішення; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць; стягнути на користь позивача: виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця за весь час виконання обов`язків; вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати та моральну шкоду у розмірі 2 тисячі грн.

Керуючись ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, позивач також у наведеній заяві вказував, що залишає за собою в разі відмови попередніх позовних вимог наступні: скасувати наказ №81-ос від 09.09.2016 про його звільнення за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення його за пунктом 6 статті 36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10 вересня 2016 року по день фактичного розрахунку.

Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 7727,28 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів). Стягнуто з Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 1000,00 грн моральної шкоди. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25 червня 2020 року постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року в цій справі в частині позовних вимог щодо звільнення позивача, скасування наказу від 09 вересня 2016 року та зобов`язання відповідача винести наказ про звільнення позивача на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України скасовано, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області. В іншій частині судові рішення залишено без змін.

На підставі протоколу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями та розпорядження від 08.07.2020 дану справу передано на розгляд Носівського районного суду Чернігівської області.

31 липня 2020 року ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області справу №740/3743/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа - начальник Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Шевчун Олександр Михайлович про визнання дій протиправними, скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передано Чернігівському окружному адміністративному суду для розгляду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено 5-денний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності його пропуску щодо позовних вимог, заявлених 18 жовтня 2016 року, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 26.06.2017 та 22.08.2017.

На виконання вказаної ухвали, ОСОБА_1 подано заяву, в якій позивач просив залишити без розгляду заяви про збільшення позовних вимог від 26.06.2017 та 22.08.2017, та в якій позивач повторно заявив про поновлення строку звернення до суду щодо позовних вимог, заявлених 18 жовтня 2016 року.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року заяви про збільшення позовних вимог у даній справі залишено без розгляду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 31.10.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі №740/3743/16-а скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року адміністративним позов задоволено.

Визнано дії Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області в особі начальника Шевчуна Олександра Михайловича , які пов`язані зі звільненням ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком - протиправними.

Визнано протиправним та скасовано наказ Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 09.09.2016 №81-ос про звільнення в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу праці за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 09.09.2016 та в частині присвоєння ОСОБА_1 , начальнику відділу праці 5 ранг державного службовця в межах категорії Б посад державної служби згідно п.8 ст. 39 Закону України «Про державну службу» за сумлінну службу, в зв`язку з виходом на пенсію.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області внести зміни до наказу Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 09.09.2016 №81-ос про звільнення щодо підстав звільнення начальника відділу праці ОСОБА_1 шляхом зазначення підстави звільнення начальника відділу праці ОСОБА_1 - п. 6 ст. 36 КЗпП України відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці з 09.09.2016.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційну скаргу подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Управлінням соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на посаді начальника відділу праці.

Наказом Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 22 червня 2016 року №52-ос «Про структуру управління», на виконання, зокрема, розпорядження голови районної державної адміністрації від 06 червня 2016 року №78-о, внесено зміни до структури Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, зокрема, виведено із структури та штатного розпису посаду начальника відділу праці-1, введено в структуру та штатний розпис посаду головного спеціаліста з питань праці-1.

З вказаним наказом позивач ознайомився 04 липня 2016 року, що підтверджується власноруч проставленим підписом із зазначенням дати (том № 1 а.с.68 зворот).

Згідно зі змістом листка непрацездатності, виданого 02 вересня 2016 року, позивач перебував на амбулаторному лікуванні з 02 вересня 2016 року до 09 вересня 2016 року.

09 вересня 2016 року позивачем подано до Управління заяву, в якій зазначено, що у зв`язку із змінами структури штатного розпису, що привели до зміни істотних умов, та досягнення пенсійного віку, ОСОБА_1 просить звільнити його з посади начальника відділу праці з 09 вересня 2016 року у зв`язку з виходом на пенсію як державний службовець.

Окрім того, відповідно до статті 39 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з виходом на пенсію ОСОБА_1 просив присвоїти черговий ранг поза межами відповідної категорії посад та, відповідно до статті 83 Закону України «Про державну службу», виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати та відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» просив виплатити грошову компенсацію за всі не використані дні щорічних відпусток.

Згідно з наказом відповідача від 09 вересня 2016 року №81-ос «Про звільнення», ОСОБА_1 присвоєно 5 ранг державного службовця на підставі пункту 8 статті 39 Закону України «Про державну службу» за сумлінну службу та у зв`язку з виходом на пенсію, останнього звільнено з посади начальника відділу праці за статтею 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2016 року, вирішено питання про виплату компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку, підстава - заява ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року.

Вказаний наказ містить відомості про ознайомлення з ним позивача, дата ознайомлення не зазначена.

У відповідності до матеріалами особової справи позивача, трудова книжка ним отримана 12 вересня 2016 року.

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини врегульовані Законом України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з положеннями ст.1 Закону № 889-VIII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Зі змісту частини 1 статті 30 Закону № 889-VIII слідує, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

У відповідності до пункту 6 статті 83 цього ж Закону, державна служба припиняється у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону, за якою у разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу»).

Статтею 86 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Приписами частин третьої-четвертої статті 32 КЗпП України обумовлено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Отже, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо ж такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів тощо.

Отже, зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом нетотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

За такого правового врегулювання, в розумінні положень статті 32 КЗпП України, законодавством допускається зміна робітнику істотних умов праці лише у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та за умови неможливості збереження колишніх істотних умов, і про проведення таких змін, роботодавець зобов`язаний повідомити робітника не пізніше ніж за два місяці.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.

Так, відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року під зміною в організації виробництва і праці слід розуміти ліквідацію, реорганізацію або перепрофілювання підприємства, установи чи організації, скорочення численності або штату працівників.

Як убачається із матеріалів справи, наказом від 09 вересня 2016 року №81-ос «Про звільнення» ОСОБА_1 присвоєно 5 ранг державного службовця відповідно до пункту 8 статті 39 Закону України «Про державну службу» за сумлінну службу у зв`язку з виходом на пенсію та звільнено його з посади начальника відділу праці за статтею 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2016 року.

Підставою прийняття цього наказу зазначено заяву ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року. Вказаний наказ містить відомості про ознайомлення позивача з його змістом, про що останній проставив особистий підпис, дата такого ознайомлення ним не зазначена. Згідно з матеріалами особової справи позивача, трудова книжка отримана ним 12 вересня 2016 року.

При цьому, незгода позивача з проведеним стосовно нього звільненням зводиться до вимог про скасування такого наказу та зобов`язання відповідача винести наказ про його звільнення на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці).

Із заяви позивача від 09 вересня 2016 року слідує що, у зв`язку із змінами структури штатного розпису, що привели до зміни істотних умов, та досягнення пенсійного віку, останній просив: звільнити його з посади начальника відділу праці з 09 вересня 2016 року у зв`язку з виходом на пенсію як державний службовець; відповідно до статті 39 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з виходом на пенсію присвоїти черговий ранг поза межами відповідної категорії посад; відповідно до статті 83 Закону України «Про державну службу», виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати;відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» виплатити грошову компенсацію за всі не використані дні щорічних відпусток.

Так, стаття 38 Кодексу законів про працю України передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Аналогічні правила передбачені статтею 86 Закону України «Про державну службу».

Разом з тим, частиною четвертою статті 43 Закону №889-VIII передбачено, що про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивачем виконано вимоги ч. 4 ст. 43 Закону №889-VIII, а саме подано, в межах встановленого нормою законодавства 60-денного строку (останній день перебування позивача на лікарняному) з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби, відповідну заяву про звільнення.

Таким чином, враховуючи, що заява позивача від 09.09.2016 подана в межах встановленого законодавством строку та була трактована відповідачем на власний розсуд, оскільки зі змісту останньої слідує, що ОСОБА_1 просив звільнити його саме у зв`язку із зміною істотних умов праці та досягненням пенсійного віку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуваний наказ в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач має бути звільнений з посади начальника відділу праці на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці згідно поданої заяви, з 09.09.2016.

Окрім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки п. 6 ст. 36 КЗпП України не передбачено присвоєння рангу державного службовця, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасуванню у відповідній частині.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання дій Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області в особі начальника Шевчуна Олександра Михайловича , які пов`язані зі звільненням ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком - протиправними; визнання протиправним та скасування наказу Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 09.09.2016 №81-ос про звільнення в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу праці за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 09.09.2016 та в частині присвоєння ОСОБА_1 , начальнику відділу праці 5 ранг державного службовця в межах категорії Б посад державної служби згідно п.8 ст. 39 Закону України «Про державну службу» за сумлінну службу, в зв`язку з виходом на пенсію; зобов`язання Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області внести зміни до наказу Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 09.09.2016 №81-ос про звільнення щодо підстав звільнення начальника відділу праці Шевчуна Миколи Миколайовича шляхом зазначення підстави звільнення начальника відділу праці ОСОБА_1 - п. 6 ст. 36 КЗпП України відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці з 09.09.2016.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Кобаль М.І.