Ухвала

від 30.10.2023 по справі 346/4692/13-ц

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/4692/13-ц

Провадження № 2-др/346/10/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі: головуючого судді Калинюка О.П.

з участю: секретаря Возненко Я.С.,

відповідачів (боржників) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

їх представника адвоката Кириченка Р.Ю.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в режимі відео конференції з представником боржників, адвокатом Кириченком Р.Ю. заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» як правонаступника публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль про ухвалення додатковогорішення у цивільній справі за первісним позовом публічного акціонерноготовариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,третя особана сторонівідповідачів: ОСОБА_3 , простягнення всолідарному порядкузаборгованості закредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічногоакціонерного товариства РайффайзенБанк Аваль, ОСОБА_3 про визнання договорупоруки та додаткової угоди до цього договору припиненими,-

в с т а н о в и в:

у своїй заяві представник заявника ТзОВ «Фінансова компанія «Форінт» зазначає, що ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.08.2019 року замінено ПАТ Райффайзен Банк Аваль як стягувача у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду, ухваленого в даній справі 23.12.2013 року, на ТОВ «ФК «Форінт».

Вказаним рішенням стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно як з поручителів на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 741 892 (сімсот сорок одну тисячу вісімсог дев?яносто дві) гривні 10 копійок заборгованості за кредитним договором № 014/14-10-244 G46 від 13.04.2007 року. укладеним між ВАТ «Райффайзен Бак Аваль» та ОСОБА_3 , а також 3 441 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню судових витрат. У задоволенні вказаного зустрічного позову відмовлено у зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

У вказаному судовому рішенні дослівно назначено наступне:

«Судом встановлено, що третя особа ОСОБА_3 станом на 10.07.2013 року порушила умови кредитного договору і має прострочену заборгованість в загальному розмірі 741 892,10 грн., що еквівалентно 92 817,73 доларам США, яка складається із: заборгованості по кредиту 634 520,63 грн.(еквівалентно 79 384,54 доларам США); заборгованості по відсотках 97 127,33 грн. (еквівалентно 12 151,55 доларам США), що стверджується довідкою-розрахунком заборгованості (а.с.13-15 ).

Судом також встановлено, що з метою виконання зобов`язань за договором кредиту 27.09.2007 року між Банком (кредитором) та відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (поручителями) укладено договори поруки відповідно №G46-135 та №G46-136, згідно яких поручителі на добровільних засадах взяли на себе зобов`язання перед кредитором відповідати по зобов`язаннях боржника ОСОБА_3 , які виникають з умов Генеральної кредитної угоди, а саме повернути кредит в розмірі 220 000,00 доларів США кожний, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором (а.с. 100,102).

Додатковими угодами №G46-135/1 та №G 136/1 до вказаних договорів поруки сторонами внесено зміни. Зокрема, викладено в новій редакції п.1.2 цих договорів, відповідно до якого сторони договору встановлюють, що поручителі на добровільних засадах беруть на себе зобов`язання перед кредитором відповідати по боргових зобов`язаннях боржника ОСОБА_3 , які виникають з умов Генеральної кредитної угоди та кредитного договору від 13.04.2007 року, всіх договорів, змін та доповнень до нього, укладених та таких, що будуть укладені в її межах, щодо повернення наданого кредиту та виконання зобов`язань на суму 81 562,09 доларів США в строк до 12.04.2017 року, сплатити проценти за його користування в розмірі 11% річних, а також сплатити комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) та інші платежі в строки та у випадках, передбачених договором (а.с.101,103)».

Отже, представник заявника звертає увагу, що позивач у позовній заяві заявив єдину позовну вимогу про стягнення з поручителів заборгованості виключно в доларах США, а саме в сумі 92, 817,73 доларів США, та в дужках після цього зазначив еквівалент цієї суми в гривнях (741 892,10 грн.) для того, щоб можна було розрахувати розмір судового збору, який підлягав розрахунку та оплаті виключно в гривні .

Отже, позовної вимоги про стягнення з поручителів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованості в гривнях позивач взагалі не заявляв.

Однак, в зазначеному рішенні суду від 23.12.2013 року не вирішено питання щодо цієї єдиної позовної вимоги про стягнення вказаної заборгованості в сумі 92 817,73 доларів США та не зазначено точної грошової суми, присудженої до стягнення, саме в цій іноземній валюті.

Окрім цього, на виконання вказаного рішення зазначеним судом 07.02.2014 року видано відповідні виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого Олега Васильовича.

Зокрема, відносно поручителя ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження №65876418 (діюче), ідентифікатор доступу в Автоматизованій системі виконавчого провадження ВА3А75425601, про стягнення кредитної заборгованості в сумі 741 892,10 грн. та 3441,00 грн. судових витрат.

Відносно поручителя ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження № 69819940 (діюче), ідентифікатор доступу в Автоматизованій системі виконавчого провадження - 48285В2E6EBB, про стягнення кредитної заборгованості в сумі 741 892,10 грн. та 3 441.0 грн. судових витрат.

Щодо стягнення заборгованості за рішенням суду від 23.12.2013 року в доларах США, то в абз. 2-3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що у разі пред?явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). Крім того, Верховний Суд України в листі від 07.10.2010 року зазначив, що повернення коштів у валюті не суперечить ЦК України, оскільки у конкретному випадку валюта не є засобом платежу. Саме вказаними нормами керувався Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, ухвалюючи 23.12.2013 року вказане рішення.

Якщо все ж таки виходити із ситуації, що у цій справі нібито відбулося остаточне визначення суми боргу лише у гривні (за повного ігнорування факту видачі кредиту в доларах США та сформованої єдиної позовної вимоги про стягнення заборгованості виключно в доларах США, а не в гривнях), то зазначене також суперечило б усталеній судовій практиці Верховного Суду та вказувало б на те, що суд першої інстанції нібито змінив зобов?язання та фактично зменшив суму боргу, чого насправді не відбулося і не могло відбутися. Так, статтею 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судове рішення про стягнення заборгованості є лише інструментом примусу боржника до виконання прийнятого на себе обов?язку, а не формою заміни валютного зобов?язання на його гривневий еквівалент. У широкому сенсі визначення у судовому рішенні гривневого еквіваленту заборгованості могло б розглядатись як заміна способу виконання рішення шляхом спонукання боржника перерахувати еквівалентну суму заборгованості в гривні, проте для реалізації такого механізму необхідно довести неможливість виконання судового рішення про стягнення з боржника іноземної валюти, що видається вкрай сумнівним.

Таким чином, перерахування гривневого еквіваленту заборгованості кредитору за більш низьким курсом не може розглядатись як належне виконання зобов?язання за договором і не може свідчити про реальне відновлення порушеного права, за захистом якого звертався позивач.

Отже, позивачу підлягає до перерахування сума заборгованості, визначена в доларах США, що відповідає існуючій судовій практиці Верховного Суду. Так, у постанові від 16.10.2019 року у справі № 522/11364/15-ц Суд відхилив доводи заявника про те, що при стягненні заборгованості навіть за наданим в іноземній валюті кредитним договором, суму боргу в резолютивній частині рішення суду необхідно визначати у національній валюті, гривні із зазначенням її грошового еквіваленту в іноземній валюті, що узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79с14. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначила про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов?язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму в іноземній валюті.

Представник заявника також зазначає, що станом на 23.08.2023 року розмір заборгованості за вказаним кредитним договором перед заявником як новим стягувачем складає 87984, 96 доларів США, оскільки 07.10.2022 року цей стягувач отримав лише часткове погашення заборгованості в розмірі 4 832, 77 доларів США, враховуючи, що курс долара США до гривні станом на 07.10.2022 року складав 36, 5686 грн.

При цьому слід врахувати, що відповідно до умов п. 2.1., 2.4. договору про відступлення права вимоги від 11.04.2018 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" зобов?язалось передати у власність ТзОВ «ФК «Форінт» права вимоги, вказані в Реєстрі кредитних операцій до відступлення, в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, а Набувач зобов?язався прийняти від Кредитора права вимоги в обсязі та на умовах, що існуватимуть на дату відступлення такого права, та сплатити Кредитору їх вартість. На виконання умов договору ТОВ «ФК «Форінт» здійснило розрахунок за відступлені права вимоги у повному обсязі в сумі 19 000 000,00 грн. Згідно з даними Реєстру відступлених прав вимоги, який є невід?ємною частиною даного договору, ТОВ «ФК «Форінт» відступлено заборгованість ОСОБА_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_1 , за кредитним договором № 014/14-10-244G46 від 13.04.2007 р. в сумі 137 459,26 доларів США, з яких основна (позичкова) заборгованість (тіло кредиту) складає 78 900,77 доларів США, заборгованість за відсотками - 53 543,88 доларів США, заборгованість за штрафними санкціями - 5 014,61 доларів США, Крім того, 11.04.2018 р. цими ж сторонами укладено договір відступлення прав за договорами поруки, які не посвідчені нотаріально, згідно з якими АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило ТОВ «ФК «Форінт» право вимоги за договором поруки № G46-135 віл 27.09.2007 р. (укладеним між цим банком та ОСОБА_1 як поручителем, порядковий номер в реєстрі договорів поруки - 41), та договором поруки № G46-136 від 27.09.2007 р. (укладеним між вказаним банком та ОСОБА_2 як поручителем, порядковий номер в реєстрі договорів поруки - 42).

Як вказано вище, ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.08.2013 року вирішено здійснити процесуальне правонаступництво та замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» при виконанні виконавчих листів № 346/4692/13, виданих цим судом 07.02.2014 року на виконання рішення суду від 23.12.2013 року, на нового стягувача, тобто ТОВ «ФК «Форінт».

Тому представник заявника вважає, що наявні підстави для ухвалення додаткового рішення, передбачені пунктами 1,2 ч.1 ст.270 ЦПК України, а саме: 1)стосовно певної позовної вимоги,з приводуякої сторониподавали доказиі давалипояснення,не ухваленорішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати.

На підставі наведеного представник заявника просить ухвалити додаткове рішення у даній справі із зазначенням точної грошової суми, присудженої до стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно як з поручителів на користь заявника, як заборгованості за кредитним договором № 014/14-10-244 G46 від 13.04.2007 року, вказавши, що така сума на момент ухвалення рішення від 23.12.2013 року становила 92 817,73 доларів США.

В судовому засіданні 10.10.2023 року представник заявника, який брав участь у режимі відео конференції, підтримав розглядувану заяву із вище вказаних підстав. Свою участь у вказаному режимі в судовому засіданні 30.10.2023 року представник заявника не забезпечив та не повідомив про причини цього.

Згідно з правилами ч.4 ст.270 ЦПК України неприбуття усудове засіданняосіб,які булиналежним чиномповідомлені продату,час тамісце судовогозасідання,не перешкоджаєрозгляду заяви.

Оскільки розгляд заяви по суті вже розпочато та заслухано представника заявника, то суд вважає за можливе продовжити розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення у відсутності представника заявника.

Відповідачі (боржники) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник, адвокат Кириченко Р.Ю. в судовому засіданні просять відмовити в ухваленні додаткового рішення з підстав, вказаних у поданому цим представником письмовому запереченні щодо ухвалення додаткового рішення.

В даному запереченні зазначено, що судове рішення від 23.12.2013 року не оскаржувалося в апеляційному порядку позивачем, тобто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», що свідчить про його згоду із зазначеним рішенням.

Дане рішення було оскаржене відповідачем ОСОБА_2 та ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.01.2014 року залишено без змін. У цій ухвалі зазначено, що представник вказаного банку проти апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною, а оскаржуване рішення суду - законним та обгрунтованим.

Крім того, ст.270 ЦПК України передбачає лише чотири підстави для ухвалення додаткового рішення, однак, жодна з них відсутня в даному випадку. Зокрема, в рішенні суду від 23.12.2013 року зазначено точну грошову суму, присуджену до стягнення, та вказано «стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно як з поручителів на користь ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» 741 892 гривні 10 копійок заборгованості за кредитним договором № 014/14-10-244 G46 від 13.04.2007 року». Крім того, відсутні підстави для застосування ст. 430 ЦПК України та допущення рішення суду до негайного виконання.

Крім того, у провадженні Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області перебуває справа по розгляду заяви адвоката Кириченка Р.Ю., який діє в інтересах відповідача (боржника) ОСОБА_1 , про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а також стягнення грошових коштів як безпідставно одержаних за виконавчим документом у даній справі. Тобто, вирішується питання про повне виконання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчих листів, виданих 07.02.2014 року на виконання рішення суду від 23.12.2013 року.

Так, вивчивши дані відповідних виконавчих проваджень стороною боржників встановлено, що загальна сума фактично сплаченої ними заборгованості складає 852 356, 86 грн., яка перевищує розмір присудженої з поручителів заборгованості (741802, 10 грн.). У разі задоволення заяви про визнання вказаних виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, буде і неможливий розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення, адже згідно з правилами ч.2 ст.270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

На підставі вищенаведеного боржники та їх представник просять зупинити розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення до вирішення справи про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а також стягнення грошових коштів як безпідставно одержаних за виконавчим документом, а якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для такого зупинення, то боржники та їх представник просять відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_3 в судове засідання повторно не прибула і не заявила про свою участь у розгляді заяви про ухвалення додаткового рішення.

Суд, заслухавши вказаних учасників, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 23.12.2013 року Коломийським міськрайонним судом Івано - Франківської області у цивільній справі 346/4692/13-ц ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно як з поручителів на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 741892 (сімсот сорок одну тисячу вісімсот дев`яносто дві) гривні 10 копійок заборгованості за кредитним договором №014/14-10-244 G46 від 13.04.2007 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 , та 3 441 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню судового збору.

Цим же рішенням в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до публічногоакціонерного товариства РайффайзенБанк Аваль, ОСОБА_3 про визнання договорупоруки №G46-136 від 27.09.2007року тадодаткової угоди доцього договору №G46-136/1 від20.06.2011року,укладених між відкритим акціонерним товариствомРайффайзен БанкАваль» та ОСОБА_2 , припиненими відмовлено забезпідставністю позовних вимог.

Дане рішення набрало законної сили 27.01.2014 року.

Це рішення ухвалено за наслідками розгляду позовної заяви ПАТ Райффайзен Банк Аваль» про стягнення із вказаних поручителів зазначеної заборгованості в розмірі 741892, 10 грн. Отже, позивачем заявлена позовна вимога про стягнення вказаної заборгованості у гривнях, а не в іноземній валюті, і саме в гривнях суд стягнув зазначену заборгованість.

Суд вважає слушними доводи представника відповідачів (боржників) про те, що стороною позивача дане рішення не оскаржувалося, а під час апеляційного перегляду вказаного рішення стороною позивача заявлялося про безпідставність поданої відповідачем ОСОБА_2 апеляційної скарги, оскільки представник позивача вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, про що зазначено в ухвалі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.01.2014 року, якою залишено дане рішення без змін.

Судом встановлено, що ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.08.2019 року замінено ПАТ Райффайзен Банк Аваль як стягувача у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду, ухваленого в даній справі 23.12.2013 року, на ТОВ «ФК «Форінт».

Відповідно до правил, передбачених ч.1 ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановленихстаттею 430 цього Кодексу.

Як зазначено вище, представник ТОВ «ФК «Форінт» вважає, що підставами для ухвалення додаткового рішення є ті, які передбачені пунктами 1,2 ч.1 ст.270 ЦПК України.

Однак, суд вважає обґрунтованими також доводи сторони відповідачів (боржників) про те, що відсутні зазначені представником заявника підстави для ухвалення додаткового рішення.

Зокрема, відсутня така позовна вимога, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, і щодо неї не ухвалено рішення, адже позивач заявив лише одну позовну вимогу і саме щодо неї ухвалено 23.12.2013 року рішення.

Крім того, суд, вирішивши питання про право, зазначив точну грошову суму, присуджену до стягнення, а саме ту суму кредитної заборгованості, яку просив стягнути з поручителів позивач, і саме в тій грошовій одиниці, яку вказано в позовній вимозі, тобто 741892 гривні 10 копійок.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення, передбачених ч.1 ст.270 ЦПК України.

Тому суд вважає за необхідне постановити ухвалу по суті за наслідками розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, асаме ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення.

У зв`язку із цим суд вважає не доцільним зупинення розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення до вирішення вищевказаної справи за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а також стягнення грошових коштів, як безпідставно одержаних за виконавчим документом, адже встановлення наявності чи відсутності підстав для ухвалення додаткового рішення є можливим і до вирішення вказаної заяви поручителя ОСОБА_1 .

На підставі наведеного, керуючись ст.ст..270, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

відмовити в прийнятті додаткового рішення за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» як правонаступника публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно як з поручителів на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» заборгованості за кредитним договором №014/14-10-244 G46 від 13.04.2007 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 , в розмірі 92817, 73 доларів США, визначеному станом на 23.12.2013 року.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її оголошення (постановлення).

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови (ухвали) суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Калинюк О. П.