Постанова

від 31.10.2023 по справі 460/17306/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/17306/21 пров. № А/857/16429/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Шевчук С.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року (судді Щербакова В.В., ухвалену у письмовому провадженні в м. Рівне повний текст ухвали складено 23.08.2023) у справі № 460/17306/21 за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одек» про застосування заходів реагування,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року, зміненим постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2023 року позов задоволено частково.

Застосовано заходи реагування у вигляді повного зупинення роботи будівлі Товариства з обмеженою відповідальністю «Одек» за адресою: вул.Заводська,9, смт. Оржів, Рівненський район, Рівненська область шляхом опечатування вхідних дверей та відключення від системи електрозабезпечення, до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки.

Виконання рішення покладено на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області.

07.06.2023 до Рівненського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про зміну способу виконання судового рішення від 08.05.2023 у справі №460/17306/21, виконання рішення суду від 08.05.2023 у справі №460/17306/21 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Одек» Україна.

Оскаржуваною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області подало апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, змінити спосіб і порядок виконання судового рішення від 08.05.2023 у справі №460/17306/21 та виконання вказаного рішення суду покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Одек».

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Одек» заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду 10.10.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами 2-4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частиною 1 статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Відповідно до частини 3 статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Таким чином, підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Зміна способу і порядку виконання рішення суду це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви (вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 800/203/17).

Необхідною умовою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення є наявність виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №1304/5584/12).

Кодексом адміністративного судочинства України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює такі доводи та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши зміст рішень судів у дані справі колегією суддів установлено, що резолютивна частина судових рішень є чіткою та зрозумілою, а застосований захід реагування має тимчасовий характер, період дії якого залежить безпосередньо від факту повного усунення відповідачем усіх порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки.

Відновлення діяльності після її зупинення рішенням суду в силу частини п`ятої статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» можливе з моменту отримання органом державного нагляду (контролю), який ініціював призупинення, повідомлення суб`єкта господарювання про усунення ним усіх встановлених судом порушень.

Із змісту заяви позивача від 26.06.2023 слідує, що у якості підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення позивач зазначив: територіальні органи ДСНС не є органами примусового виконання судового рішення та покладання на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області обов`язку щодо виконання судового рішення є неефективним способом приведення його в дію.

На переконання колегії суддів приведені позивачем доводи не є тими обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до статті 66 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, здійснює державний нагляд (контроль) шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 67 Кодексу цивільного захисту України до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належить: 1) здійснення державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства органами та суб`єктами господарювання, аварійно-рятувальними службами, зазначеними у статті 65 цього Кодексу; 12) звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей; .

Відповідно до частин першої, другої статті 68 Кодексу цивільного захисту України посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, у разі порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки, у тому числі невиконання їх законних вимог, зобов`язані застосовувати санкції, визначені законом.

У разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом.

За частиною другою статті 70 Кодексу цивільного захисту населення України повне або часткове зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється виключно за рішенням адміністративного суду.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2019 у справі №809/421/17 дійшов висновку, що виконання судового рішення про застосування заходів реагування покладається на орган, який звернувся з позовом, у цьому випадку - на Управління ДСНС. У правовідносинах, які виникають у зв`язку з реалізацією цим органом своїх владних повноважень немає підстав залучати до виконання судового рішення (щодо застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) органи державної виконавчої служби і покладати на них обов`язок виконати це судове рішення у порядку примусового виконання відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Та обставина, що заходи реагування (у визначених законом випадках) застосовуються на підставі судового рішення не змінює суб`єктного складу і правового статусу учасників цих правовідносин, зокрема, контролюючого органу, який на виконання закону звернувся з позовом і на підставі судового рішення й повинен застосувати до підконтрольного суб`єкта заходи реагування для досягнення мети, яка зумовила їх застосування. Між тим, у цих правовідносинах Управління ДСНС діє не як орган, на який покладено виконання судового рішення (за Законом України «Про виконавче провадження»), а як суб`єкт владних повноважень, який застосовує/реалізовує санкції за порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки.

На думку колегії суддів, визначене частиною другою статті 68 та частиною другою статті 70 Кодексу цивільного захисту населення України право посадових осіб позивача не обмежується лише повноваженнями на звернення до адміністративного суду з позовом про повне або часткове зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг, адже таке право кореспондується з функціональними повноваженнями та обов`язками позивача щодо забезпечення подальшого контролю за вжитими заходами направленими за дотриманням вимог пожежної та техногенної безпеки, а також використання протипожежної, аварійно-рятувальної або іншої спеціальної техніки або засобів протипожежного захисту не за призначенням.

За приведених обставин, колегія суддів зазначає, що судове рішення не містить будь-яких примусових дій, які повинен здійснити державний виконавець, натомість здійснення контролю за виконанням заходів реагування є прямим обов`язком позивача, як контролюючого органу, а положення статті 175 та статті 188-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають можливість притягнення громадян та посадових осіб до відповідальності за порушення та за невиконання приписів, розпоряджень та постанов посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки.

Натомість, позивачем не надано суду жодних доказів наявності обставин, які вказують на фактичну неможливість позивача забезпечити подальший контроль та відповідне реагування відносно громадян та посадових осіб за належним дотриманням заходів реагування, які вжиті судом з метою направленою на дотриманням вимог пожежної та техногенної безпеки, а також використання протипожежної, аварійно-рятувальної або іншої спеціальної техніки або засобів протипожежного захисту не за призначенням.

При цьому, перекладання такого обов`язку на суб`єкта господарювання, який допустив порушення вимог пожежної та техногенної безпеки не сприяє виконанню, визначених Законом, завдань у сфері пожежної та техногенної безпеки та належної реалізації повноважень позивача, як контролюючого органу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заява Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі №460/17306/21 задоволенню не підлягає, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції дотримано норм процесуального законодавства та вірно встановлено обставини, які мають значення для прийняття ухвали, а тому немає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328, 378 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року у справі № 460/17306/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

С.М. Шевчук

Повний текст постанови складено 31.10.2023