Постанова

від 31.10.2023 по справі 808/3156/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 808/3156/17

касаційне провадження № К/9901/49878/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.12.2017 (суддя - Лазаренко М.С.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018 (головуючий суддя - Дурасова Ю.В., судді - Уханенко С.А., Божко Л.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Архінформ-Проект" до Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Архінформ-Проект" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 31.05.2017 №0007001403, №0006971403, №0006981403, №0006991403, №0007021407.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані з його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Будівела», ТОВ «Київдомбуд», ТОВ «Буд імперія груп», ТОВ «БК «Вест Лідер», ТОВ «Будпром-інвест», що підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського і податкового обліку, а висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом є необґрунтованими. Також позивач зазначає, що ним правомірно відповідно до пункту 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637) не було оприбутковано в касі Товариства 675000,00 грн, які за допомогою корпоративного електронного платіжного способу було перераховано як поворотну безпроцентну фінансову допомогу директору Товариства, який є довіреною особою підприємства. З огляду на це, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 12.12.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018, адміністративний позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 05.12.2016 № 0005231403/11491, № 0005241403/11490.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Будівела», ТОВ «Київдомбуд», ТОВ «Буд імперія груп», ТОВ «БК «Вест Лідер», ТОВ «Будпром-інвест», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак, зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню. Порушення кримінального провадження стосовно контрагентів позивача не може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності позивача. Також, суди дійшли висновку про безпідставне застосування до позивача штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, оскільки, Товариством відповідно до пункту 2.12 Положення №637 довіреній особі - директору Товариства - було перераховано готівкові кошти з поточного рахунку із застосуванням корпоративного електронного платіжного засобу, які було використано за призначенням, і така готівка не підлягає оприбуткуванню в касі.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав: наявності негативної інформації щодо контрагентів позивача, порушення кримінальних проваджень щодо посадових осіб контрагентів позивача за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтею 205 Кримінального кодексу України, відсутності належних первинних документів, основних засобів, необхідної кількості трудових ресурсів. Відповідач зазначає, що відсутність доказів в підтвердження фактичного здійснення господарських операцій доводить отримання позивачем активів у вигляді послуг невідомого походження, що вважаються безоплатно отриманими. Скаржник вважає безпідставним віднесення на рахунок 372 плану рахунків коштів, наданих директору Товариства, як поворотну безвідсоткову фінансову допомогу.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, водночас, не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та з встановленням яких він не погоджується.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідачем 22.03.2021 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 та наказів Державної податкової служби України від 08.10.2020 №556, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Запорізькій області (ЄДРПОУ 39396146) на Головне управління ДПС у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44118663).

Верховний Суд ухвалою від 11.06.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 30.10.2023 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні 31.10.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Управлінням проведено документальну виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2011 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 12.04.2017 №215/08-01-14-03/32420051 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем положень:

підпункту 138.1.1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік на суму 1010463,00 грн;

пунктів 292.3, 292.6 статті 292, в результаті чого занижено єдиного податку на загальну суму 284282,93 грн;

підпункту 14.1.181 пункту 14.1, підпункту 14.198.1 пункту 14.198 статті 14, пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 2955353,00 грн;

пунктів 2.2, 2.6 глави 2 Положення №637 в частині неоприбуткування готівки в касовій книзі підприємства на загальну суму 675000,00 грн;

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 31.05.2017:

№ 0007001403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 3694191,25 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 2955353,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 738838,25 грн;

№0006971403, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток на загальну суму 1263078,75 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 1010463,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 252615,75 грн;

№ 0006981403, яким збільшено суму грошового зобов`язання з єдиного податку на загальну суму 287805,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 230244,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 57561,00 грн;

№ 0006991403, яким зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 682681,00 грн;

№ 0007021407, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у розмірі 3375000,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження, рішенням ДФС України від 22.08.2017 №18597/6/99-99-11-01-01-25 прийняті податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Висновки про порушення ґрунтувались на тому, що Товариством включено до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Будівела», ТОВ «Київдомбуд», ТОВ «Буд імперія груп», ТОВ «БК «Вест Лідер», ТОВ «Будпром-інвест», які на думку контролюючого органу не носять реального характеру з підстав непідтвердження таких операцій належними первинними документами, наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача. Також контролюючий орган дійшов до висновку, що готівкові кошти, які були перераховані директору Товариства з поточного рахунку позивача підлягають оприбуткуванню в касі Товариства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 ПК України).

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За змістом підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме: рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про заниження Товариством суми податку на додану вартість у розмірі 2955353,00 грн та завищення від`ємного значення на суму 682681,00 грн внаслідок безпідставного віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість з придбання послуг (робіт) по взаємовідносинам з ТОВ «Будівела», ТОВ «Київдомбуд», ТОВ «Буд імперія груп», ТОВ «БК «Вест Лідер», ТОВ «Будпром-інвест», ТОВ «Ідеалбуд сервіс», ТОВ «Гермес бізнес».

Висновок акту перевірки про заниження сум податку на прибуток та єдиного податку ґрунтується на доводах про отримання активу у вигляді послуг невідомого походження, що вважаються безоплатно отриманими по взаємовідносинах з ТОВ «Будівела», ТОВ «Київдомбуд», ТОВ «Буд імперія груп», ТОВ «БК «Вест Лідер», ТОВ «Будпром-інвест», ТОВ «Ідеалбуд сервіс», ТОВ «Гермес бізнес».

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Товариство (Підрядник) мало господарські взаємовідносини з субпідрядниками, зокрема, ТОВ «Будівела» за договорами субпідряду від 19.05.2015 № 190515, від 19.10.2015 № 191515, ТОВ «Київдомбуд» за договором субпідряду від 26.02.2016 № 260216, ТОВ «Буд імперія груп» за договором субпідряду від 04.01.2016 № 04/0116, ТОВ «БК «Вест Лідер» за договором субпідряду від 04.04.2016 № 040416, ТОВ «Будпром-інвест», за договором субпідряду від 03.06.2016 №030616, ТОВ «Ідеалбуд сервіс» за договором субпідряду від 26.09.2016 № 260916, ТОВ «Гермес бізнес» за договором субпідряду від 25.07.2016 № 250716.

На підтвердження виконання умов вищевказаних договорів позивачем надано до суду довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акти виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки, формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту робіт, послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Верховний Суд не приймає доводи скаржника про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, необхідних основних засобів, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судами попередніх інстанцій та надано відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо посилань скаржника на наявність кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність вироків щодо посадових осіб контрагентів позивача, які підписували первинні документи від імені суб`єктів господарювання, з якими мав господарські відносини позивач. Судами також встановлено відсутність доказів проведення перевірок контрагентів позивача та рішень про притягнення посадових осіб контрагентів позивача до юридичної відповідальності.

Суди, встановивши зазначені обставини, дійшли висновку про підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Суд має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи щодо дефекту податкового повідомлення-рішення та наявності вироку суду.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої укладений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Таким чином, вирок щодо посадової особи контрагента не може створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок суду за результатом розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19.

Верховний Суд погоджується з висновком судів, що сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів приймає до уваги, що судами попередніх інстанцій досліджено факт порушення кримінальних проваджень, на які посилається відповідач у справі, та встановлено відсутність вироків відносно посадових осіб контрагента позивача та доказів у згадуваних кримінальних провадженнях щодо фіктивності контрагентів позивача або нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами за вказаним вище договорами.

У касаційній скарзі відповідач лише посилається на наявність кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, водночас не наводить, у чому саме обвинувачується посадові особи контрагентів позивача, що саме встановлено у кримінальних провадженнях, на які він посилається, не наводить яким чином встановлені обставини стосуються даної справи.

Ураховуючи встановлені судами обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість висновків контролюючого органу про заниження платником податкових зобов`язань з податку на прибуток, єдиного податку, податку на додану вартість за перевіряємий період по взаємовідносинам із зазначеними вище контрагентами позивача.

Щодо висновків акту перевірки про порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення № 637 з підстав не оприбуткування позивачем готівки на загальну суму 675000,00 грн колегія суддів зазначає про таке.

Пунктом 1.27 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 №2346-ІІІ визначено, що платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулюються Положенням №637.

Відповідно до пункту 2.6 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Пунктом 1.2 Положення №637 передбачено, що оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Згідно з пунктом 4.1 Положення №637 з метою забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу, а їх керівники мають забезпечити належне облаштування цієї каси та надійне зберігання готівкових коштів у ній.

Згідно з пунктом 2.12 вказаного Положення, фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з поточного рахунку із застосуванням корпоративного електронного платіжного засобу або особистого електронного платіжного засобу, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами у справі, між ОСОБА_1 (отримувач) та позивачем укладено договір від 16.09.2016 №1609-1 поворотної безпроцентної фінансової допомоги, відповідно до якого отримувачу надана грошові кошти у розмірі 700000,00 грн на визначений договором строк. Відповідно до платіжних доручень від 16.09.2016, 21.10.2016, 02.12.2016 отримувачу видано готівку у розмірах 350000,00 грн, 255000,00 грн та 70000,00 грн відповідно.

Директор Товариства ОСОБА_1 здійснив зняття отриманої фінансової допомоги за договором від 16.09.2016 № 1609-1 за допомогою електронного платіжного засобу (корпоративної картки) у відділенні банку, що підтверджується зазначеними платіжними дорученнями.

В бухгалтерському обліку позивач операції з надання безпроцентної фінансової допомоги відобразив наступними проводками: 16.09.2017 - Д-т 3721 «Розрахунки з підзвітними особами», К-т 311 «Поточні рахунки в національній валюті» 350000,00 грн; 21.10.2017 - Д-т 3721 «Розрахунки з підзвітними особами», К-т 311 «Поточні рахунки в національній валюті» 255000,00 грн; 21.10.2017 - Д-т 3721 «Розрахунки з підзвітними особами», К-т 311 «Поточні рахунки в національній валюті» 70000,00 грн.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставне застосування до позивача штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у розмірі 3375000,00 грн.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами та видачі готівки що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 52, 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головне управління ДФС у Запорізькій області (ЄДРПОУ 39396146) на Головне управління ДПС у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44118663).

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк