Рішення

від 31.10.2023 по справі 355/433/19

БАРИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 355/433/19

Провадження № 2/355/13/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року Баришівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Чальцевої Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Ющенко Л.А.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку позовногопровадження цивільнусправу запозовом Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі філії «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Броварської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання розпорядження та державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

15.03.2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання розпорядження та державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними. В обґрунтування позову зазначив, що Баришівським відділом Бориспільської місцевої прокуратури Київської області при здійсненні процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42018111100000136 від 12.06.2018, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, виявлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час передачі Баришівською районною державною адміністрацією у приватну власність земельної ділянки лісового фонду в адміністративних межах Рудницької сільської ради Баришівського району Київської області.

Так, розпорядженням голови Баришівської районної державної адміністрації № 737 від 27.09.2012 «Про передачу у власність земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» вирішено передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,0 га. Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 262119 від 08.11.2012 , на праві власності у ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка, площею 2,0 га, з кадастровим номером 3220286500:19:057:0056, що знаходиться в адміністративних межах Рудницької сільської ради Баришівського району, Київської області.

Разом з тим, передача у власність земельної ділянки відбулась, на думку позивача, з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим розпорядження голови Баришівської районної державної адміністрації від 27.09.2012 № 737 підлягає визнанню недійсним, як і визнанню недійсним виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку з наступних підстав.

Відповідно ст. 8 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

За змістом положень ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та Використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної (комунальної) власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «г» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (ст. 56 Земельного кодексу України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Спірна земельна ділянка, в силу положень ст. ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Зокрема, згідно інформації Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» № 679 від 27.11.2018р., земельна ділянка з кадастровим номером 3220286500:19:057:0056 повністю накладається на землі лісгоспу. Разом з тим, ДП «Бориспільське лісове господарство» будь-яких дозволів на вилучення даної земельної ділянки лісового фонду не надавало.

Крім того, вивченням та співставленням матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років встановлено, що площа, межі та конфігурація земельних ділянок, належних до земель лісового фонду, протягом вказаного періоду не змінилася.

За інформацією Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист від 07.12.2018р. № 584) згідно із Фрагментом з Публічної кадастрової карти з кадастровим номером земельної ділянки 3220286500:19:057:0056 та з нанесеними межами кварталу № 7, вказана земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебували на час передачі їх у приватну власність громадянам та на даний час перебувають у користуванні ДП «Бориспільське лісове господарство».

Водночас, пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово- картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Таким чином, право користування спірною земельною лісовою ділянкою посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Бориспільське лісове господарство», що відповідає правовим висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 № 3681/1158/16 та постановах Верховного Суду України у справах від 21.01.2015 № 6-224цс14, від 01.07.2015 № 6-50цс15.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України, земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.

Водночас, пункт 2 статті 5 Лісового кодексу України встановлює, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Главою 22 Земельного кодексу України визначено підстави припинення прав на землю. Так, відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права на земельну ділянку є, зокрема, добровільна відмова від права користування або її вилучення у випадках, передбачених цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок здійснюється виключно за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Водночас, як зазначалось вище, ДП «Бориспільське лісове господарство» згоду на вилучення спірної земельної ділянки не надавало.

Крім того, при набутті права власності відповідачем незаконно змінено цільове призначення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення, вид використання: землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Натомість, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась із порушенням ч. ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України, а саме - без дотримання встановленого законом порядку отримання згоди на вилучення земельної ділянки у постійного користувача, без отримання висновку органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Крім того, згідно із ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення вищевказаної земельної ділянки не надавалось.

Разом з тим, основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням, що з огляду на незаконну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки на землі сільськогосподарського призначення несе пряму загрозу знищення наявних лісових насаджень та унеможливить здійснення належних заходів по їх захисту та відновленню.

Ще одним порушенням порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки є те, що відповідно до ст. 207 Земельного кодексу України, відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників, як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) її для потреб, не пов`язаних із лісогосподарським виробництвом.

Однак, в порушення ст. 207 Земельного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279 «Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню», втрати лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для не лісогосподарських потреб не нараховувались та не сплачувались, у тому числі і через не проведення процедури вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення, що підтверджується листом ДП «Бориспільське лісове господарство» від 27.11.2018 за № 679.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними рішень органів державної Влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, оспорюване розпорядження прийнято Баришівської районною державною адміністрацією у порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 35, 56, 57, 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, за відсутності рішення органу державної влади про вилучення лісових земель, згоди землекористувача, у порушення порядку зміни цільового призначення та надання цієї земельної ділянки у приватну власність, передача якої законом заборонена.

У зв`язку з вищевикладеним, перший заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Бориспільське лісове господарство» звернувся до суду з вищесказаним позовом, який просив задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 13.04.2023р., задоволено клопотання Броварської окружної прокуратури про заміну відповідача у справі замінено Бориспільську місцеву прокуратуру її правонаступником - Броварською окружною прокуратурою Київської області; змінено позивача з Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства на Філію «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства; змінено відповідача 1 із Баришівської районної державної адміністрації на Броварську районну державну адміністрацію Київської області ; замінено найменування стягувача з прокуратури Київської області на Київську обласну прокуратуру.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 29.06.2023р. справу прийнято у провадження суддею Чальцевою Т.В., відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 22.08.2023 року. Підготовче судове засідання відкладалося на 14.09.2023р. через неявку відповідача 03.10.2023р. було проведено підготовче судове засідання, а справу призначено до розгляду на 31.10.2023 року.

У судове засідання представники позивачів не з`явились, належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позову наполягали.

Відповідачі представник Броварської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_1 в судове засідання не з`явились, належним чином були повідомлені про дату та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили, відзив на позов не надали, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст.280-281 ЦПК України.

Враховуючи, що учасники справи у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Баришівської районної державної адміністрації № 737 від 27.09.2012 «Про передачу у власність земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» вирішено передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,0 га (т.1. а.с. 17-18).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 262119 від 08.11.2012, на праві власності у ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка, площею 2,0 га, з кадастровим номером 3220286500:19:057:0056, що знаходиться в адміністративних межах Рудницької сільської ради Баришівського району, Київської області (т.1 а.с.17).

Згідно інформації Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» № 679 від 27.11.2018р., земельна ділянка з кадастровим номером 3220286500:19:057:0056 повністю накладається на землі лісгоспу (т.1 а.с. 26-27).

Разом з тим, ДП «Бориспільське лісове господарство» будь-яких дозволів на вилучення даної земельної ділянки лісового фонду не надавало.

Крім того, вивченням та співставленням матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років встановлено, що площа, межі та конфігурація земельних ділянок, належних до земель лісового фонду, протягом вказаного періоду не змінилася (т.1 а.с. 23-24, 30).

За інформацією Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист від 07.12.2018р. № 584) згідно із Фрагментом з Публічної кадастрової карти з кадастровим номером земельної ділянки 3220286500:19:057:0056 та з нанесеними межами кварталу №7, вказана земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебували на час передачі їх у приватну власність громадянам та на даний час перебувають у користуванні ДП «Бориспільське лісове господарство» (т.1 а.с. 31-34).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересі юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 155 Земельного кодексу України визначає, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або с недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

У відповідності до правової позиції Верховного суду України, державний акт на право власності на землю видається на підставі рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акту безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано (постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 (справа № 6-12цс13), від 23.10.2013 (справа № 6-93цс13) та від 25.06.2014 (справа № 6-67цс14).

Крім того, відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з приписами ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 914/760/17, від 21.08.2018 у справі № 902/1722/14, від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 12.04.2018 у справі № 910/16133/16, від 11.04.2018 у справі № 904/9655/16, від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, від 27.03.2018 у справі № 904/11088/16, від 27.03.2018 у справі № 904/11141/16 та Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15, від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.

Разом з тим, відповідно до п. 3 ст. 131 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року У справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції

України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Разом з тим, згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

З огляду на викладене, ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок, що обумовлює беззаперечний підвищений суспільний інтерес до правильного застосування законодавства у даній сфері, що узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини наведеною в п. 54 рішенні у справі «Трегубенко проти України».

Разом з тим, відповідно до ст. 28 Лісового кодексу України, питання здійснення контролю за дотриманням лісового законодавства та питання збереження лісів покладена на центральні органи з питань лісового господарства у сфері лісових відносин та територіальні відділення цього органу на місцях.

Відповідно до Положення про Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 04.07.2007 № 233, таким територіальним відділенням в Київській області є Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство», яке згідно зі Статутом, входить до сфери

управління Київського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Спірна земельна ділянка державної форми власності, згідно матеріалів лісовпорядкування перебувала у постійному користуванні ДП «Бориспільське лісове господарство» та незаконно вибула з державної власності, що свідчить про наявність підстав для звернення прокурора з вказаним позовом в інтересах держави в особі ДП «Бориспільське лісове господарство», як постійного користувача землями лісового фонду.

Отже, Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство» є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У зв`язку з цим, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», оскільки з огляду на вищевикладене, вибуття всупереч встановленого законом порядку з державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення істотно суперечить інтересам держави, а органи, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, заходи для захисту інтересів держави не вживають протягом тривалого часу, незважаючи на виявлення порушень земельного законодавства ДП «Бориспільське лісове господарство» у травні 2018 року, що обумовлює необхідність звернення з даним позовом прокурора. За даними фактами на разі проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42018111100000136 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України.

Окрім вищенаведеного, порушення інтересів держави уданому випадку визначається й з урахуванням принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи, закріпленим нормами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом загальними принципами міжнародного права. Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод с попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справі «Спорронг і Льонирот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006).

Так, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004р. категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Таким чином, недотримання Баришівською райдержадміністрацією вимог законодавства при прийнятті оспорюваного розпорядження та виданні оспорюваного державного акту про право власності на землю, становить «суспільний інтерес» та позовні вимоги, заявлені прокурором, є такими, що спрямовані на відновлення принципу «справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи».

Відповідно ст. 8 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

За змістом положень ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та Використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної (комунальної) власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «г» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (ст. 56 Земельного кодексу України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Спірна земельна ділянка, в силу положень ст. ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Зокрема, згідно інформації Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» № 679 від 27.11.2018р., земельна ділянка з кадастровим номером 3220286500:19:057:0056 повністю накладається на землі лісгоспу. Разом з тим, ДП «Бориспільське лісове господарство» будь-яких дозволів на вилучення даної земельної ділянки лісового фонду не надавало.

Крім того, вивченням та співставленням матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років встановлено, що площа, межі та конфігурація земельних ділянок, належних до земель лісового фонду, протягом вказаного періоду не змінилася.

За інформацією Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист від 07.12.2018р. № 584) згідно із Фрагментом з Публічної кадастрової карти з кадастровим номером земельної ділянки 3220286500:19:057:0056 та з нанесеними межами кварталу № 7, вказана земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебували на час передачі їх у приватну власність громадянам та на даний час перебувають у користуванні ДП «Бориспільське лісове господарство».

Водночас, пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово- картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Таким чином, право користування спірною земельною лісовою ділянкою посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Бориспільське лісове господарство», що відповідає правовим висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 № 3681/1158/16 та постановах Верховного Суду України у справах від 21.01.2015 № 6-224цс14, від 01.07.2015 № 6-50цс15.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України, земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.

Водночас, пункт 2 статті 5 Лісового кодексу України встановлює, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Главою 22 Земельного кодексу України визначено підстави припинення прав на землю. Так, відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права на земельну ділянку є, зокрема, добровільна відмова від права користування або її вилучення у випадках, передбачених цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок здійснюється виключно за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Водночас, як зазначалось вище, ДП «Бориспільське лісове господарство» згоду на вилучення спірної земельної ділянки не надавало.

Крім того, при набутті права власності відповідачем незаконно змінено цільове призначення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення, вид використання: землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Натомість, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась із порушенням ч. ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України, а саме - без дотримання встановленого законом порядку отримання згоди на вилучення земельної ділянки у постійного користувача, без отримання висновку органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Крім того, згідно із ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення вищевказаної земельної ділянки не надавалось.

Разом з тим, основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням, що з огляду на незаконну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки на землі сільськогосподарського призначення несе пряму загрозу знищення наявних лісових насаджень та унеможливить здійснення належних заходів по їх захисту та відновленню.

Порушенням порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки є те, що відповідно до ст. 207 Земельного кодексу України, відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників, як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) її для потреб, не пов`язаних із лісогосподарським виробництвом.

Однак, в порушення ст. 207 Земельного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279 «Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню», втрати лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для не лісогосподарських потреб не нараховувались та не сплачувались, у тому числі і через не проведення процедури вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення, що підтверджується листом ДП «Бориспільське лісове господарство» від 27.11.2018 за № 679.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними рішень органів державної Влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, оспорюване розпорядження прийнято Баришівської районною державною адміністрацією у порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 35, 56, 57, 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, за відсутності рішення органу державної влади про вилучення лісових земель, згоди землекористувача, у порушення порядку зміни цільового призначення та надання цієї земельної ділянки у приватну власність, передача якої законом заборонена.

За правилами статей 83, 84 Земельного кодексу України, до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 56 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Таке саме правило встановлене статтею 12 Лісового кодексу України. Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га. Таким чином, законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 4, 0501 га із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й відповідачі.

Натомість, ОСОБА_1 набула право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади рішення, зокрема незаконного розпорядження голови Баришівської районної державної адміністрації від 27.09.2012 № 737 та незаконного оформлення державного акту.

Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення, які було безоплатно приватизовано.

Однак, відповідачі в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття | Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Так, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007р. вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Статтею 153 Земельного кодексу України визначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Водночас, виникнення права власності на майно, яке не є новоствореним, передбачає припинення права власності попереднього власника, однією з підстав якого, відповідно до ст. 346 Цивільного кодексу України, є відчуження власником свого майна.

Як зазначено вище, до видачі оспорюваного розпорядження, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220286500:19:057:0056 стала можливою внаслідок порушенням чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 набуто право власності на земельну ділянку, яка незаконно вибула із державної власності, а отже право власності на земельну ділянку у ОСОБА_1 виникло не на законних підставах.

Зважаючи на те, що право власності на спірну земельну ділянку виникло з порушенням земельного законодавства, відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом визнання недійсним розпорядження Баришівської районної державної адміністрації № 737 від 27.09.2012 та державного акту на право власності земельної ділянки з кадастровим номером 3220286500:19:057:0056.

Прокурору про порушення вимог законодавства, а саме про факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення ДП «Бориспільське лісове господарство» стало відомо під час опрацювання інформації ДП «Бориспільське лісове господарство» від 27.11.2018 за №679. Крім того, зі змісту самого лише розпорядження Баришівської районної державної адміністрації про відведення земельної ділянки у власність громадян фактично не можливо встановити порушення вимог законодавства. Лише шляхом аналізу документів та інформації, отриманої місцевою прокуратурою відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від органів влади, установ та організацій встановлено факт порушень вимог земельного та лісового законодавства під час відведення вказаних земельних ділянок. Саме така правова позиція відображена Верховним Судом України у постанові від 20.08.2013 у справі № 3-18г 13 та постанові від 02.08.2008 у справі № 3-3376к08.

У даному випадку єдиним можливим способом захисту інтересів держави є визнання недійсним спірного розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності, оскільки необхідно відновити становище, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення які, відповідно до ст. 164 Земельного кодексу України, перебувають під особливою охороною держави від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

За таких обставин суспільним інтересом Бориспільської місцевої прокуратури до суду з вимогою визнання недійсними державного акту та недійсним розпорядження є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання зміни цільового призначення земель лісового фонду та передачі у приватну власність лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, які не підлягали передачі у приватну власність (крім визначених законом випадків).

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Бориспільське лісове господарство» на захист порушених прав держави до суду не зверталися, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю цих органів.

Зважаючи на викладене, установлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним розпорядження Баришівської районної державної адміністрації № 737 від 27.09.2012 та державного акту на право власності на земельну ділянку пропущено з поважних причин. Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

В силу ч. 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, з відповідачів на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір у сумі 3 842 грн. 00 коп.

На підставі ст.ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст.16, 20, 21, 45, 203, 215, 256, 257, 261, 317, 319, 328, 330. 346 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 13, 19, 20-22, 56, 57, 84, 116, 149, 150, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, суд.-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі філії «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Броварської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання розпорядження та державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними - задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Баришівської районної державної адміністрації від 27.09.2012р. № 737 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Визнати недійсним державний акт серії ЯЙ № 262119 від 08.11.2012р. на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3220286500:19:057:0056 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Стягнути солідарно з відповідачів - Броварської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 04054820, юридична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Героїв України,15), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996, юридична адреса: 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) сплачений судовий збір у сумі 3 842 (три тисяча вісімсот сорок дві) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення подається до Київського апеляційного суду через Баришівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Баришівського

районного суду Т. В. Чальцева