Постанова

від 25.10.2023 по справі 440/9878/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 р.Справа № 440/9878/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.2023, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, м. Полтава, повний текст складено 21.03.23 року по справі № 440/9878/22

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області , Лубенського міськрайонного відділу управління Державної міграційної служби України в Полтавській області

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Лубенського міськрайонного відділу управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Лубенського відділу Управління державної міграційної служби України у Полтавській області №1 від 05 жовтня 2022 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області №53022500050593 від 12 жовтня 2022 року про скасування посвідки на постійне місце проживання, видану ОСОБА_1 .

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 адміністративний позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду щодо відмови задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не дослідження та не з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач наполягає на протиправності рішення №1 від 05 жовтня 2022 року про скасування дозволу на міграцію та №53022500050593 від 12 жовтня 2022 року про скасування посвідки на постійне місце проживання, оскільки немає законних підстав вважати, що позивач становить загрозу безпеці України, може вчинити злочини та загострити суспільно-політичну ситуацію в регіоні, громадський порядок. Письмові пояснення, надані управлінням СБУ у Полтавській області, не містять відомостей про документ, який посвідчує особу, а також дані щодо попередження особи про завідомо неправдиві покази. Відтак, такі докази не можуть братися судом до уваги. Апелянтом зауважено, що фото із георгіївською стрічною зроблено ще у 2016, коли він мешкав в рф, тоді як з часу проживання в Україні дана символіка ним не демонструвалась, не використовувалась. Тим більше, позивач з часу проживання в Україні не підтримує росію та засуджує її дії і тих, хто їх підтримує. Друзів в росії у позивача не залишилось, будь-яких зв`язків з рф чи її мешканцями він не має та планує отримати громадянство України.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської федерації, що підтверджується копією паспорту, наявною в матеріалах справи (а.с.23-27 том 1).

23 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Чорнухинського районного сектору УДМС в Полтавській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, а 18 вересня 2021 року прийняте рішення про надання дозволу громадянину російської федерації ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.

13 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , у зв`язку з отриманням дозволу на імміграцію в Україну, звернувся до Лубенського відділу із заявою про оформлення посвідки на постійне проживання та 21 жовтня 2021 року позивачу Управлінням Державної міграційної служби в Полтавській області надано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 , строком дії до 20.10.2031.

05 жовтня 2022 року Лубенським відділом Державної міграційної служби в Полтавській області прийнято рішення №53304500000177 про скасування рішення Чорнухинського сектору від 18.09.2021 про надання дозволу на імміграцію громадянину російської федерації ОСОБА_1 .

12 жовтня 2022 року Управлінням Державної міграційної служби в Полтавській області на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322, УДМС прийнято рішення №53022500050593 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 .

Не погодившись зі скасуванням органом міграційної служби дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, приймаючи спірні рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 та посвідки на постійне проживання серії № НОМЕР_2 , виданої громадянину російської федерації ОСОБА_1 , діяли в межах відповідних приписів чинного законодавства, а саме пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», адже застосований контролюючим органом закон є чітким, зрозумілим та надає можливість передбачити настання правових наслідків у вигляді скасування дозволу на імміграцію у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (надалі Закон № 2491-III) та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (надалі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI, іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Положеннями частини першої статті 4 Закону № 3773-VI визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Згідно з статті 11 Закону № 2491-III особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в`їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.

Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п`яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Відповідно до приписів статті 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

З системного аналізу вище окреслених законодавчих приписів слідує, що дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, окреслених у статті 12 Закону України «Про імміграцію», зокрема, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні (пункт 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III).

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983).

Так, пунктом 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У відповідності до пункту 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.

Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.

Отже, питання щодо скасування дозволу на імміграцію порушується за наявності підстав для його скасування за поданням уповноваженого на це органу, в тому числі, регіонального органу СБУ, та за результатами розгляду такого подання у місячний термін приймається рішення міграційної служби після всебічного вивчення вказаного питання.

Крім того, повноваження Служби безпеки України щодо можливості ініціювання питання про скасування дозволу на міграцію також закріплено в положеннях Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ (далі - Закон № 2229-ХІІ). Зокрема, у відповідності до пункту 13 частини першої статті 24 Закону № 2229-ХІІ Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана, зокрема, брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

У свою чергу, порядок скасування посвідок на постійне проживання врегульований Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок № 321).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 321, посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Підпунктом 1 пункту 64 Порядку № 321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію.

За пунктами 65-67 Порядку № 321 визначено, що рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Резюмуючи приведене вище положення, колегія суддів зазначає, що Служба безпеки України, як один з уповноважених органів, може ініціювати перед органами міграційної служби питання про скасування дозволу на імміграцію. А у разі, коли органами ДМС прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію», то це, відповідно, стає підставою для скасування посвідки на постійне проживання.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації (а.с. 21-22, 23-27 том 1).

23 березня 2021 року позивач звернувся до Чорнухинського районного сектору УДМС в Полтавській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, а 18 вересня 2021 року відносно нього прийняте рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну.

21 жовтня 2021 року позивача документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 , строком дії до 20.10.2031.

Разом з тим, 25 серпня 2022 року до УДМС в Полтавській області надійшло клопотання Управління Служби безпеки України в Полтавській області за №66/5/3/19-569 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання громадянину російської федерації ОСОБА_1 , як особі яка перебуває на обліку Управління Служби безпеки України в Полтавській області, оскільки підтримує злочинні дії російської федерації (а.с. 173 том 1). З даного клопотання вбачається, що ОСОБА_1 сповідуючи та розділяючи погляди вищого керівництва держави-агресора, поширює серед мешканців Полтавської області ідею проведення так званої «спеціальної операції» рф, викривлену інформацію про діяльність військових формувань України, дискредитуючи їх. ОСОБА_1 створює загрози державній безпеці України, що може призвести до вчинення злочинів та загострення суспільно-політичної ситуації в регіоні, порушень громадського порядку.

Після отримання вказаного клопотання на підставі доповідної записки (а.с. 174 том 1), матеріали справи позивача про надання дозволу на імміграцію №1/5340-26/429064000, разом з проектом висновку про скасування дозволу на імміграцію, з Лубенського відділу УДМС в Полтавській області направлено до УДМС в Полтавській області (а.с. 176 том 1).

В ході дослідження питання про затвердження проекту висновку про скасування дозволу на імміграцію громадянину російської федерації ОСОБА_1 , даний висновок також було направлено Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України (а.с. 180 том 1) для опрацювання, і за результатами якого зроблено висновок про доцільність підтримання проекту висновку про скасування дозволу на імміграцію та рекомендовано його затвердити.

29 вересня 2022 року матеріали справи позивача про надання дозволу на імміграцію №1/5340-26/429064000, разом з проектом висновку про скасування дозволу на імміграцію, повернулись до Лубенського відділу УДМС в Полтавській області (а.с. 181 том 1).

А 05 жовтня 2022 року заступником начальника Лубенського відділу УДМС в Полтавській області складено висновок за результатами розгляду клопотання про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину ОСОБА_1 (а.с. 181-183 том 1), де визнано за доцільне скасувати рішення Чорнухинського сектору від 18.09.2021 про надання дозволу на імміграцію громадянину російської федерації ОСОБА_1 , а також скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 .

05 жовтня 2022 року Лубенським відділом Державної міграційної служби в Полтавській області прийнято рішення №53304500000177 про скасування рішення Чорнухинського сектору від 18.09.2021 про надання дозволу на імміграцію громадянину російської федерації ОСОБА_1 (а.с. 183 том 1).

12 жовтня 2022 року Управлінням Державної міграційної служби в Полтавській області на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення УДМС прийнято рішення №53022500050593 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 (а.с. 11 том 1).

Отже, як свідчать матеріали справи органом міграційної служби скасовано дозвіл позивача на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», та скасовано посвідку на постійне проживання на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на проживання, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.04.2018 №321.

Також колегією суддів встановлено, що питання про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну було ініційовано Управлінням Служби безпеки України в Полтавській області, адже за наявними в органу СБУ матеріалами було встановлено, що ОСОБА_1 становить загрозу безпеці України, може привести до вчинення злочинів та загострення суспільно-політичних ситуацій в регіоні, порушень громадського порядку. Такими доказами, зокрема, були повідомлення громадян про підозрілу поведінку ОСОБА_1 , який висловлює проросійські погляди, виправдовує військову агресію російської федерації, його зображення з георгіївською стрічкою і т.п. (а.с. 206-212 том 1). На підставі таких матеріалів управління Служби безпеки України в Полтавській області дійшло висновку, що приведене свідчить про проросійську позицію ОСОБА_1 , про підтримання дій держави-агресора, тоді як зазначені дії не сумісні із статусом особи, яка може на законних підставах проживати в Україні та становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Самі ж поняття «національної безпеки» та «громадського порядку» розкрито у частині першій статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII (надалі - Закон № 2469-VIII).

Так, національна безпека України це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9 статті 1 Закону № 2469-VIII); а громадська безпека і порядок це захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз (пункт 3 статті 1 Закону № 2469-VIII).

Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій ( частина перша статті 3 Закону № 2469-VIII).

За приписами пунктів 6 і 16 частини першої статті 1 Закону № 2469-VIII загроза національній безпеці України це явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України, а сектор безпеки і оборони це система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об`єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України.

До сектору безпеки і оборони входить, зокрема, і Служба безпеки України (частина друга статті 12 Закону № 2469-VIII).

Колегія суддів відзначає, що як день складання подання, так і на час розгляду справи судами попередніх інстанцій і по цей час, в Україні існує негативна ситуація у сфері національної безпеки.

Факт збройної агресії відносно України з боку Російської Федерації, окупації та анексії частини її території, захоплення будівель органів влади, незаконної легалізації самопроголошеної влади, закликів до сепаратизму, створення і озброєння незаконних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, поранень та загибелі українських військових та цивільних осіб внаслідок описаних вище подій характеризують суспільно-політичну ситуацію в країні на момент винесення оскаржуваного рішення.

Наведені обставини є загальновідомим фактом, що знайшов своє відображення і підтвердження у актах національного законодавства та міжнародних актах.

Аналогічної думки дійшов Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №823/1499/17.

У цьому контексті слід взяти до уваги позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06 вересня 2022 року у справі № П/857/1/22, відповідно до якої сповідування та пропаганда антиукраїнських - а правильніше проросійських - ідей, що сприяє таким чином окупантам у втіленні їхніх намірів, теж становить реальну загрозу національній безпеці, конституційному ладу України, її суверенітету і територіальній цілісності.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наведені у клопотанні Управління Служби безпеки України в Полтавській області обставини та зібрані у справі докази у їх сукупності свідчать про наявність у діях позивача намірів, які становлять загрозу національній безпеці Україні.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що приймаючи рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянину російської федерації ОСОБА_1 на підставі клопотання Управління Служби безпеки України в Полтавській області, органом міграційної служби всебічно вивчено дане питання, в тому числі, виходячи із матеріалів управління Служби безпеки України в Полтавській області про наявність фактів про проросійську позицію ОСОБА_1 , а також отримано схвалення від Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачі, приймаючи спірні рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 та посвідки на постійне проживання серії № НОМЕР_2 , діяли в межах відповідних приписів чинного законодавства, а саме пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», адже застосований контролюючим органом закон є чітким, зрозумілим та надає можливість передбачити настання правових наслідків у вигляді скасування дозволу на імміграцію у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Посилання ж апелянта на обставини надуманості підозр того, що він може становити загрозу безпеці України, може вчинити злочини та загострити суспільно-політичну ситуацію в регіоні, порушити громадський обов`язок, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на те, що в умовах збройної агресії та спричинення цим загроз, які постали перед Українською державою, проросійська ворожа пропаганда становить реальну загрозу національній безпеці, незалежності і територіальній цілісності України, її демократичному конституційному ладу. Це питання особливо гостро постало після повномасштабного збройного вторгнення росії в Україну, що власне й відображено в рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2022 року «Щодо призупинення діяльності окремих політичних партій», яке введене в дію Указом Президента України від 19 березня 2022 року № 153/2022.

Аналогічної думки дійшов Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2022 року у справі №П/857/1/22.

Колегія суддів вважає, що для прийняття оскаржуваного рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, і як наслідок скасування рішення про видачу посвідки на постійне проживання, в матеріалах справи є достатні докази на підтвердження вчинення позивачем дій, які становлять загрозу безпеці України, зокрема, висловлювання проросійських поглядів та виправдовування військової агресію російської федерації проти України.

Посилання позивача на те, що з часу проживання в Україні ним докорінно змінено погляди на події в Україні, які мали місце з 2014 року, він засуджував тих, хто їх підтримував, а після початку повномасштабного вторгнення не підтримував росію, відчуває почуття сорому за події у Бучі, Ірпіні, Гостомелі та те, що має паспорт громадянина російської федерації, не підтверджено жодними доказами, а відтак колегія суддів їх не приймає до уваги.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач народжений в с.Сєверне Донецької області, навчався в Чорнухинській середній школі імені Г.С. Сковороди з 1975 по 1985 роки, проходив строкову військову службу з 1986 по 1988 роки в Полтавській області, на сьогоднішній день приживає у будинку в смт Чорнухи Полтавської області, не виключають підстав для застосування до нього наслідків за дії, що становлять загрозу національної безпеки та громадського порядку, передбачених для іноземців та осіб без громадянства, зокрема, у вигляді скасування дозволу на імміграцію.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості врахування пояснень громадян, наданих Управлінню СБУ в Полтавській області, з огляду на те, що позивач з ними не знайомий та вказані особи не допитані як свідки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у відповідних поясненнях зазначено прізвище, ім`я та по батькові дата народження кожного із допитаних. При цьому, вимоги щодо допиту осіб в якості свідків передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, в той час як в матеріалах справи відсутні дані щодо порушення кримінального провадження та допиту вказаних осіб саме в межах кримінального провадження.

Виходячи з приведених вище обґрунтувань, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову .

Відповідно до частини першої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Інші доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Ураховуючи результат апеляційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 по справі № 440/9878/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. МакаренкоСудді(підпис) (підпис) Л.В. Любчич С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 02.11.2023