Постанова

від 20.09.2023 по справі 753/24208/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2023 року м. Київ

Справа № 753/24208/21

Провадження/: № 22-ц/824/10294/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,

секретар Сакалош Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Ковінько Наталії Миколаївни в інтересах ОСОБА_1

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Маркєлової В.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 15.02.2021 року він прийнятий на посаду заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України». У вересні 2021 року у зв`язку із погіршенням стану здоров`я він звернувся до лікарні та не виконував свої посадові обов`язки, оскільки в період з 20.09.2021 по 07.10.2021 перебував на лікуванні в медичному центрі ТОВ «Інститут проблем терапії», про що одразу повідомив представника відповідача. Після одужання надав представнику відповідача медичну довідку, а також письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі в період з 20.09.2021 по 07.10.2021. Однак, з 22.10.2021 він, ОСОБА_1 не зміг виконувати покладені на нього посадові обов`язки, оскільки йому було повідомлено про звільнення за прогул.

Вказував, що був відсутній на робочому місці з поважної причини, оскільки хворів та проходив лікування в амбулаторному порядку, на підтвердження чого надав медичну довідку та письмові пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі. Його звільнення відбулось з порушенням порядку отримання згоди первинної профспілкової організації, членом якої він є, оскільки його завчасно не повідомлено про розгляд подання про звільнення. Окрім того, порушено строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачений ст. 148 КЗпП України, оскільки наказ про звільнення видано лише 22.10.2021, а він був відсутнім на робочому місці з 20.09.2021 року.

За викладених обставин, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати неправомірним наказ Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» № 1039-К від 22.10.2021 про звільнення за прогул;

- поновити його на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»;

- стягнути з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.10.2021 до дня поновлення на роботі та моральну шкоду у розмірі 75 000 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 рокув задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Ковінько Н.М. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що листок непрацездатності не був виданий ТОВ «Інститут проблем терапії» ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю бланків, а тому був замінений довідкою, яка є належним доказом перебування позивача на лікуванні. Окрім того, зауважувала, що суд не звернув увагу на порушення процедури виклику ОСОБА_1 на засідання профспілкової організації для розгляду питання про його звільнення, а також на порушення місячного строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Зауважувала, що відповідач не був позбавлений можливості перевірити факт відсутності листка непрацездатності ще 20 вересня 2021 року.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кисіль А.В. в інтересах АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» зазначив, що позивач не надав доказів щодо тимчасової непрацездатності в період прогулу. Відмітив, що суперечність листів-відповідей ТОВ «Інститут проблем терапії» щодо перебування ОСОБА_1 на лікуванні та неможливості видачі листка непрацездатності викликає обґрунтований сумнів щодо їх достовірності та можливості прийняття, як доказу. З приводу порушення строку запрошення ОСОБА_1 на засідання профспілкового комітету зауважив, що законодавством не передбачено завчасного повідомлення працівника про засідання. В той же час, ОСОБА_1 був присутній на засіданні, а тому жодних порушень при розгляді питання про його звільнення не відбулося. Зазначив, що роботодавцеві не було відомо за якою формою лікується ОСОБА_1 , що позбавило можливості встановити факт дисциплінарного проступку до виходу позивача на роботу 08 жовтня 2021 року, а тому місячний строк для застосування дисциплінарного стягнення пропущений не був.

В судовому засіданні адвокат Кисіль А.В. в інтересах АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

19 вересня 2023 року адвокат Ковінько Н.М. в інтересах ОСОБА_1 подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що вона 20 вересня 2023 року буде здійснювати представництво інтересів ОСОБА_2 у Касаційному кримінальному суді по справі №753/24208/21, розгляд якої призначено на 09 год. 45 хв.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, колегія суддів ураховує наступне.

Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Посилаючись на неможливість прибуття в судове засідання у зв`язку із необхідністю представлення інтересів ОСОБА_2 у Касаційному кримінальному суді, адвокат Ковінько Н.М. не надала доказів на підтвердження того, що вона являється представником вказаної особи та відповідно того, що її явка є необхідною для розгляду зазначеної нею справи, а тому визначені обставини не можуть вважатись поважною причиною для відкладення розгляду справи.

Зважаючи на вищевикладене та урахувавши ту обставину, що учасники справи про розгляд справи були повідомлені заздалегідь, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 15.02.2021 року ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора департаменту торгівельної діяльності Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Згідно з наказом № 1039-к від 22.10.2021 ОСОБА_1 22.10.2021 звільнено з посади заступника директора департаменту торгівельної діяльності за прогул з 20.09.2021 по 07.10.2021 без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 99 т. 1).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів факту порушення його трудових прав відповідачем, який, в свою чергу, дотримався порядку, встановленого законодавством, для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такі заходи стягнення як догана або звільнення.

За приписами пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Виходячи з зазначеного, звільнення за прогул допускається за відсутності працівника на роботі виключно без поважних причин, однак, у разі наявності поважних причин відсутності, таке звільнення недопустиме.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, як вже було зазначено, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані сторонами докази.

Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 20.09.2021 року по 07.10.2021 року не виконував службові обов`язки, про причини відсутності повідомив 20.09.2021 року в телефонному режимі, зобов`язався надати докази на підтвердження зазначених ним обставин.

08.10.2021 року ОСОБА_1 з`явився на роботу та надав довідку ТОВ «Інститут проблем терапії» про перебування на лікуванні на підтвердження поважності відсутності на роботі.

З приводу посилань позивача на порушення строків застосування до нього дисциплінарного стягнення, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач був відсутній на робочому місці в період з 20.09.2021 по 07.10.2021, тому порушення трудової дисципліни є триваючим. При цьому, проступок було виявлено відповідачем лише 08.10.2021, тобто, у день, коли позивач з`явився на роботу та надав відповідачу неналежний документ на підтвердження причин відсутності на роботі, що вказує на дотримання строків, передбачених ч. 1 ст. 148 КЗпП України, під час застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення 22.10.2021 року.

Щодо посилань скаржника на те, що він в період з 20.09.2021 по 07.10.2021 був у стані непрацездатності, що підтверджується довідкою ТОВ «Інститут проблем терапії» колегія суддів зазначає наступне.

Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України №455 від 13 листопада 2001 року.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян № 455 визначено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Згідно з пунктом 1.2 Інструкції видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.

Отже, поважність причин відсутності позивача, в даному випадку, повинна бути належним чином документально оформлена, а саме листком непрацездатності, який є єдиним офіційним документом, що дозволяє бути відсутнім на роботі у зв`язку із хворобою. При цьому, позивач не підпадає під випадки, обумовлені пунктами 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6 Інструкції.

20.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Інститут проблем терапії» задля проходження лікування, попри те, що вказаний заклад, як убачається з відповіді головного лікаря ОСОБА_3 , до листопаду 2021 року не мав ліцензії на право здійснення експертизи тимчасової непрацездатності (а.с. 2, т. 2).

Колегія суддів зазначає, що термін відсутності ОСОБА_1 на роботі є досить тривалим, при цьому, позивач не навів обставин, які б об`єктивно унеможливлювали звернення до медичного закладу, який би видав йому відповідний документ.

Висновки про необхідність підтвердження відсутності на роботі у зв`язку із хворобою саме за допомогою листка непрацездатності викладені в постановах Верховного Суду від 19 березня 2021 року (справа № 202/7726/19) та від 29 січня 2021 року (справа № 420/3023/19).

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належного повідомлення ОСОБА_1 про засідання профспілкового комітету, суд першої інстанції правильно виходив із того, щовимог щодо завчасного повідомлення працівника про вказане засідання чинне законодавство не містить.

В той же час, 22.10.2021 представник відповідача звернувся до в.о. голови профспілкового комітету первинної профспілкової організації АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_4 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, яке було розглянуто на засіданні 22.10.2021 у присутності ОСОБА_4 . За результатами розгляду даного питання було ухвалене рішення про надання згоди на звільнення позивача.

Отже, АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» дотрималось порядку, встановленого ч. 3 ст. 43 КЗпП України, для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.

При цьому, колегія суддів ураховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга адвоката Ковінько Н.М. в інтересах ОСОБА_1 залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Ковінько Наталії Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 02 листопада 2023 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова