Постанова

від 20.11.2024 по справі 753/24208/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 753/24208/21

провадження № 61-15862св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником Межовою Ксенією Павлівною , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року в складі судді Маркєлової В. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року в складі колегії суддів Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України») про визнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 15 лютого 2021 року він прийнятий на посаду заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

У вересні 2021 року у зв`язку із погіршенням стану здоров`я він звернувся до медичного закладу та не виконував свої посадові обов`язки, оскільки у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року перебував на лікуванні в медичному центрі ТОВ «Інститут проблем терапії», про що одразу повідомив представника відповідача. Після одужання надав представнику відповідача медичну довідку, а також письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року.

Однак 22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 було повідомлено про звільнення за прогул за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач указував, що був відсутній на робочому місці з поважної причини, оскільки хворів та проходив лікування в амбулаторному порядку, на підтвердження чого надав медичну довідку та письмові пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі.

Вважав, що його звільнення відбулося з порушенням порядку отримання згоди первинної профспілкової організації, членом якої він є, оскільки його завчасно не повідомлено про розгляд подання про звільнення. Крім того, відповідач порушив строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачений статтею 148 КЗпП України, оскільки наказ про звільнення видано лише 22 жовтня 2021 року, а він був відсутнім на робочому місці з 20 вересня 2021 року.

Враховуючи викладене, позивач просив суд:

- визнати неправомірним наказ АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» № 1039-К від 22 жовтня 2021 року про його звільнення за прогул;

- поновити на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»;

- стягнути з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 жовтня 2021 року до дня поновлення на роботі;

- стягнути з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на його користь моральну шкоду у розмірі 75 000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Позивач працював у відповідача на умовах трудового договору на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» і на підтвердження поважності причини відсутності на роботі у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року, тобто 18 календарних днів, повинен був надати відповідачу виключно листок непрацездатності, виданий лікуючим лікарем спільно із завідувачем відділення, у якому позивач проходив лікування.

Оскільки позивач не надав відповідачу листок непрацездатності, суд першої інстанції дійшов висновку про законність його звільнення.

Щодо порушення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності та порушення порядку звільнення позивача із займаної посади, суд першої інстанції зазначив, що порушення позивачем трудової дисципліни було триваючим, оскільки він був відсутній на робочому місці без поважної причини у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року, а виявлено проступок відповідачем лише 08 жовтня 2021 року, тобто у день, коли позивач з`явився на роботу та надав відповідачу документ на підтвердження причин відсутності на роботі, з якого відповідач з`ясував, що позивач надав роботодавцеві не передбачений чинними нормами законодавства документ, а саме не листок непрацездатності, а довідку, видану лікарем ТОВ «Інститут проблем терапії» ОСОБА_3 . З наказу від 22 жовтня 2021 року № 1039-к суд встановив, що дисциплінарне стягнення застосовано до позивача 22 жовтня 2021 року, тобто з дотримання строків, передбачених частиною першою статті 148 КЗпП України та пункту 7.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників апарату управління АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Щодо неповідомлення позивача про те, що первинною профспілковою організацією відповідача розглядатиметься подання про його звільнення, то місцевий суд указав, що 22 жовтня 2021 року позивач надав уповноваженій особі роботодавця письмові пояснення щодо підстав його відсутності на робочому місці у спірний період і після відібрання цих письмових пояснень цього ж дня представник відповідача звернувся до виконувача обов`язків голови профспілкового комітету первинної профспілкової організації АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Н. Рибець із поданням за № 13с-1-19/3993 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, яке було розглянуто на засіданні профспілкового комітету 22 жовтня 2021 року у присутності ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Ковінько Н. М., подану в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року № 455 (далі - Інструкція), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Згідно з пунктом 1.2 Інструкції видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13, 2.7, 2.16-2.20, 3.4, 3.16, 6.6. Отже, поважність причин відсутності позивача в цьому випадку повинна бути належним чином документально оформлена, а саме листком непрацездатності, який є єдиним офіційним документом, що дозволяє бути відсутнім на роботі у зв`язку із хворобою. При цьому позивач не підпадає під випадки, обумовлені пунктами 1.13, 2.7, 2.16-2.20, 3.4, 3.16, 6.6. Інструкції. Таким чином, звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належного повідомлення ОСОБА_1 про засідання профспілкового комітету, то апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду та вказав, що вимог про завчасне повідомлення працівника про таке засідання чинне законодавство не містить. Водночас 22 жовтня 2021 року представник відповідача звернувся до виконувача обов`язків голови профспілкового комітету первинної профспілкової організації АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, яке було розглянуто на засіданні 22 жовтня 2021 року у присутності ОСОБА_1 . За результатами розгляду цього питання ухвалено рішення про надання згоди на звільнення позивача. Отже, на думку апеляційного суду, АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» дотрималося порядку, встановленого частиною третьою статті 43 КЗпП України, щодо розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

07 листопада 2023 року через підсистему «Електронний суд» адвокат Межова К. П. в інтересах ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, від 07 липня 2021 року у справі № 753/3357/18, від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, від 01 квітня 2022 року у справі № 464/5703/17, від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20.

Заявник указує на те, що висновки судів попередніх інстанцій у частині законності звільнення позивача є помилковими, оскільки суди обґрунтували такий висновок єдиною підставою, а саме тим, що ТОВ «Інститут проблем терапії» мало видати позивачу лист непрацездатності, однак не видало його. Оскільки позивач не надав відповідний лист непрацездатності то він не довів, на думку судів, поважність причин відсутності на роботі у спірний період.

Однак, на переконання заявника, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що лист непрацездатності є не єдиним можливим доказом обґрунтування поважності причин відсутності на роботі. Такі підстави можуть бути доведені іншими належними та допустимими доказами, які мають бути оцінені судом. Позивач надав як роботодавцеві, так і в судовому засіданні доказ поважності причин відсутності на роботі у період із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року, а саме довідку, видану лікарем ТОВ «Інститут проблем терапії» Філоновою І. В., про те, що ОСОБА_1 в указаний період проходив лікування.

Обмежившись висновком про те, що єдиним доказом поважності відсутності на роботі є лист непрацездатності, який позивач відповідачеві не надав, суди попередніх інстанцій помилково не надали оцінки доказу, наданому позивачем на підтвердження позовних вимог. Крім того, суди дійшли помилкового висновку про дотримання відповідачем процедури звільнення позивача, оскільки працівника не було запрошено на засідання первинної профспілкової організації для розгляду питання про його звільнення.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у грудні 2023 року, представник відповідача адвокат Кисіль А. В., просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Представник відповідача зазначає, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства, а доводи касаційної скарги є нерелевантними до встановлених обставин цієї справи та не містять підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Провадження у суді касаційної інстанції

07 листопада 2023 року через підсистему «Електронний суд» адвокат Межова К. П. в інтересах ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Русинчуку М. М., судді, які входять до складу колегії, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду О. Грицик від 08 листопада 2023 року на підставі повідомлення судді Русинчука М. М. призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Русинчуку М. М. , судді, які входять до складу колегії, Краснощоков Є. В. , ОСОБА_5 .

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

12 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду О. Грицик від 23 квітня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду Русинчука М. М. призначено повторний автоматизований розподіл, зокрема цієї справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Олійник А. С. , судді, які входять до складу колегії, Ігнатенко В. М. , Фаловська І. М .

Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду О. Грицик від 07 жовтня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду Олійник А. С. призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії, Фаловська І. М. , Карпенко С. О.

07 жовтня 2024 року матеріали справи передані судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Установлені судами фактичні обставини справи

Суди установили, що 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 не виконував службові обов`язки у зв`язку із проходженням медичного лікування. Про причини своєї відсутності повідомив роботодавця 20 вересня 2021 року в телефонному режимі і зобов`язався надати докази на підтвердження зазначених ним обставин.

08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 з`явився на роботу та на підтвердження поважності причин відсутності на роботі надав довідку ТОВ «Інститут проблем терапії» про перебування на лікуванні у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року.

З відповіді на адвокатський запит адвоката Куценко Я. М., наданої ТОВ «Інститут проблем терапії», відомо, що ТОВ «Інститут проблем терапії» мав право на видачу листів непрацездатності з 01 жовтня 2021 року, а електронний підпис для видачі листка непрацездатності лікар ОСОБА_3 отримала 11 листопада 2021 року, тому на період лікування ОСОБА_1 йому була видана довідка про перебування на лікуванні згідно з вимогами чинного законодавства.

Наказом від 22 жовтня 2021 року № 1039-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» за прогул із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згода на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України надана на засіданні профспілкового комітету 22 жовтня 2021 року у присутності ОСОБА_1 .

Звільнення позивача відбулося з дотримання строків, передбачених частиною першою статті 148 КЗпП України та пункту 7.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників апарату управління АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Суди установили, що єдиним доказом поважності відсутності на роботі у спірний період є лист непрацездатності, який позивач не надав, у зв`язку із чим роботодавець правомірно визначив підставою звільнення позивача пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судові рішення не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є прийнятними з огляду на таке.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституція України).

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Згідно із статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21; постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, провадження № 61-28728сво18; постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11, провадження N 61-175сво21; постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, провадження № 61-7013св20).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, провадження № 61-47902св18; від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19, провадження № 61-8917св20; від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20, провадження № 61-5863св23).

Отже, порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника, покладених на нього трудових обов`язків. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогул є дисциплінарним проступком підвищеного ступеня тяжкості, тому у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України за його вчинення передбачене право власника або уповноваженого ним органу застосувати до працівника найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді звільнення.

Разом із тим для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року у справі № № 756/9643/23, провадження № 61-7928св24).

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами (див. постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 та постанови Верховного Суду від 31 травня 2024 року у справі № 331/2748/21, провадження № 61-1501св23; від 05 червня 2024 року у справі № 354/389/23, провадження № 61-16318св23; від 26 червня 2024 року у справі № 211/1305/22-ц, провадження № 61-10145св23).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Такі висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 948/1077/22 (провадження № 61-6206св24) та інших подібних.

У справі, що переглядається, на підтвердження підстав позову позивач надав довідку ТОВ «Інститут проблем терапії» про перебування на лікуванні у період із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (Ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02).

Матеріалами справи підтверджено та судами не спростовано факт звернення позивача за медичною допомогою до ТОВ «Інститут проблем терапії» та його перебування на лікуванні у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року в медичному центрі ТОВ «Інститут проблем терапії», про що він одразу повідомив представника відповідача. Після одужання позивач надав представнику відповідача медичну довідку, а також письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі у період із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року.

У справі, яка переглядається, суди дійшли висновку, що тимчасова непрацездатність працівника підтверджується листком непрацездатності, проте наявність поважних причин неявки на роботі визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча вона і не була підтверджена листком непрацездатності. Подібний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), від 01 квітня 2022 року у справі № 464/5703/17 (провадження № 61-15312св20), від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21), посилання на які міститься у касаційній скарзі.

З огляду на наведене суди дійшли передчасного висновку про відсутність позивача у період із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року на робочому місці без поважних причин, обмежившись висновком про те, що єдиним доказом поважності причин відсутності позивача на роботі може бути тільки лист непрацездатності, який позивач не надав.

Виходячи з наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили докази, які позивач надав на підтвердження підстав свого позову, у зв`язку із чим висновки судів є передчасними, а ухвалені судові рішення не можуть бути визнані законними та обґрунтованими.

Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У зв`язку із зазначеним Верховний Суд позбавлений можливості самостійно ухвалити у цій справі остаточне судове рішення.

Згідно з вимогами пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 , подана в його інтересах представником Межовою К. П. , підлягає задоволенню, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником Межовою Ксенією Павлівною , задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік