Рішення

від 13.04.2023 по справі 761/3166/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/3166/22

Провадження № 2/761/1658/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

13 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення заборгованості по заробітній платі та скасування запису в трудовій книжці,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення заборгованості по заробітній платі та скасування запису в трудовій книжці, у якому просила суд:

- стягнути з Національної академії державного управління при Президентові України код ЄДРПОУ 23696843 на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь період затримки по день ухвалення судового рішення (станом на 31.01.2022 р. - 146 461 грн. 14 коп.), інфляційні збитки - 683 грн. 48 коп., суму процентів в розмірі 3% річних - 742 грн. 33 коп.;

- скасувати запис № 36 у трудовій книжці ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 від 31.10.2021 р. «Звільнена із займаної посади відповідно до пункту 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати»;

- стягнути судові витрати з Відповідача.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що 15.09.2016 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду головного бухгалтера - начальника управління планування фінансів, бухгалтерського обліку та звітності Національної академії державного управління при Президентові України. 05.11.2020 року було прийнято Указ Президента «Про впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами» № 487, яким майно Відповідача було передано до сфери управління МОН України. 24.02.2021 року КМУ своїм розпорядженням «Деякі питання реорганізації закладів освіти» № 147-р реорганізував Національну академію державного управління при Президентові України шляхом її приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 13.10.2021 року головою комісії з реорганізації Національної академії було видано Наказ № 612-ос, яким ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади. 28.10.2021 року головою комісії з реорганізації Національної академії було видано Наказ № 613-ос, яким був скасований Наказ про звільнення ОСОБА_1 22.12.2021 року позивачці видали трудову книжку із записом про те, що остання звільнена із займаної посади 31 жовтня 2021 року. Позивачка зауважує, що з 15 вересня 2016 року і по час подання даного позову вона продовжую виконувати обов`язки головного бухгалтера - начальника управління планування фінансів, бухгалтерського обліку та звітності Національної академії державного управління при Президентові України. Одночасно цим позивачка жодних виплат не отримує, що порушує права останньої, у зв`язку з чим звернулася з вказаним позовом до суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2022 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 серпня 2022 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

08 листопада 2022 року на адресу суду надійшла заява від представника позивачки про збільшення позовних вимог, а саме просили суд стягнути з Національної академії державного управління при Президентові України код ЄДРПОУ 23696843 на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь період затримки по день ухвалення судового рішення (станом на 08.11.2022 р. - 615 947 грн. 39 коп.), інфляційні збитки - 67 096 грн. 43 коп., суму процентів в розмірі 3% річних - 10 146 грн. 96 коп.;

Позивачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася судом належним чином.

Судом враховано, що через канцелярію суду позивачкою було подано заяву, відповідно до якої просила суд розглядати справу у її відсутність, щодо ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач своїх представників в судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 вересня 2016 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду головного бухгалтера - начальника управління планування фінансів, бухгалтерського обліку та звітності Національної академії державного управління при Президентові України.

05 листопада 2020 року було прийнято Указ Президента «Про впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами» № 487, яким майно Відповідача було передано до сфери управління МОН України

24 лютого 2021 року КМУ своїм розпорядженням «Деякі питання реорганізації закладів освіти» № 147-р реорганізував Національну академію державного управління при Президентові України шляхом її приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

16 березня 2021 року на виконання вищевказаного розпорядження МОН України видало наказ № 316 «Про реорганізацію закладів освіти», відповідно до Додатку даного наказу ОСОБА_1 була включена до складу комісії з реорганізації НАДУ при Президентові України.

13 жовтня 2021 року головою комісії з реорганізації Національної академії було видано Наказ № 612-ос, яким ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади.

З наказом позивачка була ознайомлена 28 жовтня 2021 року.

28 жовтня 2021 року головою комісії з реорганізації Національної академії було видано Наказ № 613-ос, яким був скасований Наказ про звільнення ОСОБА_1 .

З Наказом позивачка була ознайомлена 01 листопада 2021 року.

22 грудня 2021 року позивачці видали трудову книжку із записом про те, що остання звільнена із займаної посади 31 жовтня 2021 року, що підтверджується копією розписки та трудовою книжкою.

Позивачка зауважує, що з 15 вересня 2016 року і по час подання даного позову вона продовжую виконувати обов`язки головного бухгалтера - начальника управління планування фінансів, бухгалтерського обліку та звітності Національної академії державного управління при Президентові України, що підтверджується наступним.

17 листопада 2021 року ОСОБА_1 та голова комісії з реорганізації Національної академії подали спільно підписану заяву до Держказначейства про закриття рахунків.

23 листопада 2021 року ОСОБА_1 та голова комісії з реорганізації Національної академії подали спільно підписаного листа до Держказначейства про відкликання заяви про закриття рахунків.

30 листопада 2021 року ОСОБА_1 та голова комісії з реорганізації Національної академії подали спільно підписану довідку про використання бюджетних коштів.

08 грудня 2021 року ОСОБА_1 була отримана виписка по рахунку Відповідача, а також видана довідка ОСОБА_2 про суму сплачених коштів за навчання.

18 січня 2022 року ОСОБА_1 була подана фінансова звітність до Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві за 2021 рік.

Таким чином, з огляду на вищевказане вбачається, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем та виконує свої трудові обов`язки.

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За змістом ст.ст.11,15 ЦК України цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

За змістом зазначеної норми цивільного права, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 4 ст. 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України). Крім того, наведені вище положення ч. 4 ст. 36 КЗпП України встановлюють, що звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 зазначеного Кодексу можливе у випадку скорочення чисельності або штату працівників.

Норми ст. 47 КЗпП України, передбачають, що власник зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

З точки зору ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до п. 2.10. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту населення України від 29.07.93 р. № 58 в якому зазначено, що: «У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". У такому ж порядку визнається недійсним запис про зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.».

З урахуванням порушених трудових прав позивача, а саме з урахуванням того, що з матеріалів справи вбачається, що позивачка й надалі виконує свої трудові обов`язки, тобто, перебуває у трудових відносинах з відповідачем, то суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині позову щодо скасування запису № 36 у трудовій книжці ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 від 31.10.2021 р. «Звільнена із займаної посади відповідно до пункту 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати».

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. за N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», надалі за текстом Постанова № 100, вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу. Відповідно до п. 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Таким чином, при визначенні середнього заробітку, середня заробітна плата Позивача повинна обчислюватись виходячи з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01 листопада 2021 року по 08 листопада 2022 року кількість робочих днів становить 265.

Відповідно до п. 5 Постанови № 100 основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цієї Постанови визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий п. 8 Постанови № 100).Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій п. 8 Постанови № 100).

Таким чином середня заробітна плата, яка підлягає стягненню на користь позивачки складає суму у розмірі 615 947,39 гривень = 2 324,33 грн х 265 дні.

Крім того, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Таким чином, Позивачка має право отримати вищевказану компенсацію за весь період затримки виплати заробітної плати.

Загальна сума компенсації від інфляційних втрат становить 67 096,43 грн., оскільки розраховується за формулою: інфляційні нарахування (67 096,43)= сума боргу (615 947,39) х індекс інфляції (100,8% х 100,6% х 101,3% х 101,6% х 104,5% х 103,1% х 102,7% х 103,1% х 100,7% х 101,1% х 101,9%)/100%- сума боргу (615 947,39 грн.)

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, між сторонами було укладено трудовий договір, у той же час, відповідач не виконав свої зобов`язання за договором щодо своєчасної сплати заробітної плати то на користь позивачки підлягає стягнення 3% річних за весь час прострочки.

Розраховується за формулою: сума боргу (615 947,39) х процентна ставка в день (3%)/100% х кількість днів (625)= 10 146,96 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступного висновку.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, суд відповідно до ст. 88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі ст. ст. 11, 15, 16 ЦК України, Загальної декларації прав людини, Конституції України, ст. ст. 1, 41, 147-1, 148, 149, 235 КЗпП України, Конвенції Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. за N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», керуючись ст. ст. 11, 12,13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 88, 137, 141, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280-282, 352 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення заборгованості по заробітній платі та скасування запису в трудовій книжці - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати запис № 36 у трудовій книжці ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 від 31.10.2021 р. «Звільнена із займаної посади відповідно до пункту 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати».

Стягнути з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь період затримки, що становить 615 947 (шістсот п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сорок сім) гривень 39 копійок, інфляційні збитки - 67 096 (шістдесят сім тисяч дев`яносто шість) гривень 43 копійок, суму процентів в розмірі 3% річних - 10 146 (десять тисяч сто сорок шість) гривень 96 копійок.

Стягнути з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 20 992 (двадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) гривень 40 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Національна академія державного управління при Президентові України, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Антона Цедіка, буд. 20, код ЄДРПОУ 23696843,

Суддя: