Рішення

від 30.10.2023 по справі 902/1253/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2023 р. Cправа № 902/1253/22(902/846/23)

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарафіна С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі

за позовом: Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Вінницької обласної ради та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

до: Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради

до: Фермерського господарства "Алмар"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області (код ЄДРПОУ 20098076)

про визнання недійсним договору та звільнення земельних ділянок

в межах справи № 902/1253/22

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (код ЄДРПОУ 34863309)

до: Фермерського господарства "Алмар" (код ЄДРПОУ 36102135)

про банкрутство

за участю :

прокурор: Суходоля М.В., за посвідченням

від 1-го Позивача - Вінницької обласної ради: Сенів А.М., за посвідченням

від 2-го Відповідача - ФГ "Алмар": Бровко О.М. (в режимі відеоконференцзв`язку)

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області (суддя Тісецький С.С.) перебуває справа № 902/1253/22 за заявою ТОВ "Суффле Агро Україна" до Фермерського господарства "Алмар" про банкрутство.

Ухвалою суду від 01.05.2023 року було відкрито провадження у справі №902/1253/22 про банкрутство ФГ "Алмар", введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Плесюка О.С..

24.05.2023 на адресу Господарського суду Вінницької області надійшов запит Північно-західного апеляційного господарського суду № 902/1253/22/3263/23 від 23.05.2023, яким витребувано матеріали справи № 902/1253/22, у зв`язку із надходженням апеляційної скарги ФГ "Алмар" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 01.05.2023 року у справі № 902/1253/22.

Супровідним листом № 902/1253/22/797/23 від 26.05.2023 року матеріали справи № 902/1253/22 надіслано до Північно - західного апеляційного господарського суду.

Водночас, 21.06.2023 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 53-2945вих23 від 21.06.2023 року Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Вінницької обласної ради та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради та Фермерського господарства "Алмар" про визнання недійсним договору та звільнення земельних ділянок.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву розподілено судді Тісецькому С.С., з призначенням єдиного унікального номеру судової справи № 902/1253/22(902/846/23).

Разом з цим, судом встановлено, що станом на 23.06.2023 року матеріали справи №902/1253/22 до Господарського суду Вінницької області не повертались.

Ухвалою суду від 23.06.2023 року було відкладено вирішення питання про прийняття вказаної вище позовної заяви, в межах справи № 902/1253/22 про банкрутство ФГ "Алмар", до повернення матеріалів справи № 902/1253/22 до Господарського суду Вінницької області.

26.07.2023 матеріали справи № 902/1253/22 надійшли до Господарського суду Вінницької області.

При цьому, судом було встановлено, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 року апеляційну скаргу Фермерського господарства "Алмар" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 01.05.2023 у справі №902/1253/22 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 01.05.2023 у справі № 902/1253/22 залишено без змін.

В подальшому, ухвалою суду від 31.07.2023 року було відкрито провадження у справі №902/1253/22(902/846/23) за позовом Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Вінницької обласної ради та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області до КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради та ФГ "Алмар" про визнання недійсним договору та звільнення земельних ділянок, в межах справи №902/1253/22 про банкрутство ФГ "Алмар". Призначено справу № 902/1253/22(902/846/23) до розгляду в судовому засіданні на 20.09.2023 року о 14:30 год.

07.08.2023 року до суду від представника другого Позивача надійшло пояснення на позовну заяву б/н від 07.08.2023 року по справі № 902/1253/22(902/846/23).

18.09.2023 року до суду від представника другого Відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 18.09.2023 року по справі № 902/1253/22(902/846/23).

Ухвалою суду від 20.09.2023 року призначено справу № 902/1253/22(902/846/23) до розгляду в судовому засіданні на 30.10.2023 року о 14:30 год.. Залучено управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області (код ЄДРПОУ 20098076) до участі у справі № 902/1253/22(902/846/23) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів. Ухвалено забезпечити участь представника ФГ "Алмар" - адвоката Бровка О.М. у судовому засіданні, яке призначено на 30.10.2023 року о 14:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №902/1253/22(902/846/23), в приміщенні Господарського суду Вінницької області з використання підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС. Роз`яснено Прокурору/Позивачам про можливість подати до суду клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 7 КУзПБ та ст. 12 ГПК України.

Разом з тим, 25.09.2023 року до суду від Могилів-Подільської окружної прокуратури надійшла відповідь № 53-4559вих23 від 21.09.2023 року на відзив у справі №902/1253/22(902/846/23).

05.10.2023 року від представника ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області до суду надійшла заява б/н від 05.10.2023 року про розгляд справи № 902/1253/22(902/846/23) без участі представника Головного управління.

09.10.2023 року до суду від КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради надійшло пояснення б/н від 04.10.2023 року по справі № 902/1253/22(902/846/23), в якому Відповідач-1 просить суд задоволити позов та проводити слухання справи без його участі.

На визначену дату - 30.10.2023 року в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції з`явились прокурор, представники Позивача-1 та Відповідача-2.

В судовому засіданні, прокурор не заперечила щодо можливості проведення судового засідання.

Представники сторін поклалися на розсуд суду стосовно можливості проведення судового засідання.

Поряд з цим, суд зважає на те, що відповідно до ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, розумні строки розгляду справи судом.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. №475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Як вбачається з матеріалів справи, учасників цієї справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового слухання у цій справі, що підтверджується ухвалою суду від 20.09.2023 року, яка направлялась на електронні поштові адреси, зокрема : ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області - vinnytsia@land.gov.ua; КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради - kotyuzhany@ukr.net; арбітражному керуючому Плесюку О.С. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; управлінню спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області - uskv@ukr.net.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що учасників справи було належним чином повідомлено про дату та час проведення судового засідання у цій справі, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників Позивача-2, Відповідача-1, третьої особи та арбітражного керуючого за наявними матеріалами справи.

В ході розгляду справи, прокурор надала пояснення по суті позовної заяви.

Представник Позивача-1 вказав, що усе чітко викладено у позовній заяві, а тому просив суд прийняти до уваги, що КЗ "Котюжаніська спеціальна школа" є об`єктом спільної власності і з метою дотримання прав всіх територіальних громад просив суд прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Представник Відповідача-2 зазначив, що позов є необґрунтованим і не підлягає задоволенню в цілому, а також наголосив на тому, що укладався договір про спільну діяльність, який виконувався зі сторони ФГ "Алмар" шляхом сплати коштів та земельна ділянка не використовувалась і не використовується.

Суд, заслухавши прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали позовної заяви, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, встановив наступне.

За змістом поданої позовної заяви та наданих доказів, Могилів-Подільською окружною прокуратурою вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок, що надані Котюжанівській спеціальній загальноосвітній школі-інтернату (далі - школа, освітній заклад) для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.

Встановлено, що на території Мурованокуриловецької територіальної громади Могилів-Подільського району Вінницької області функціонує комунальний заклад "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради, що здійснює свою діяльність відповідно до Статуту, затвердженого рішенням Вінницької обласної ради № 495 від 27 січня 2023 року.

За інформацією комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради у користуванні освітнього закладу перебувають три земельні ділянки, які знаходяться на території Мурованокуриловецької територіальної громади, цільове призначення земельних ділянок - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти - згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 019838 кадастровий номер 0522883300:01:001:0043 площа 2,2343 га; згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №9019837 кадастровий номер 0522888300:01:001:0044; згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 019839 кадастровий номер 0522883300:01:001:0042 площа 4,5553 (відомості про цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.10.2014).

Разом з цим, між Фермерським господарством "Алмар" (Сторона-1), в особі директора Омельчук Алли Валеріївни та Комунальним закладом "Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр Мурованокуриловецького району Вінницької обласної ради" (колишня назва відповідача, Сторона-2), в особі директора Гетманчука Володимира Івановича, укладено договір від 9 січня 2017 року про спільну діяльність щодо використання земельних ділянок комунальної форми власності, постійним користувачем яких є Комунальний заклад "Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр Мурованокуриловецького району Вінницької обласної ради" згідно державних актів ЯЯ №019838, ЯЯ№ 019837, на таких умовах :

Сторони за даним Договором домовились про організацію спільної діяльності у сфері спільного використання земельних ділянок площею 0,9438 га, та 2,2343 га загальною площею 3,1781 га, терміном на 10 (десять) років у рамках чинного законодавства України та у відповідності до Положення та Статуту Сторін, що уклали цей договір, і за згодою Котюжанівської сільської ради, спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення наступних спільних господарських цілей: отримання сільськогосподарської продукції згідно категорії земель та класифікації угідь (п. 1.1.).

Сторони зобов`язовуються діяти спільним шляхом об`єднання майна, грошових коштів і зусиль для отримання продукції (п. 1.2.).

Сторони можуть надавати один одному будь-яку фінансову, технологічну або організаційну допомоги (п. 1.3.).

Сторона-2 за даною угодою зобов`язується: невідкладно після підписання цього Договору надати земельні ділянки, які підлягатимуть обробітку (пп. 3.1.1., п. 3.1.).

Внесок Сторони-2 : земельні ділянки, згідно державних актів ЯЯ № 019838, ЯЯ №019837, надані Стороні-1 в період дії даного Договору, вартість яких згідно довідки відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі від 12.08.2016 р. № К-2190/0-2083/6-16 складає 77 193,57 грн; земельні ділянки Сторони-2 є комунальною власністю, знаходяться в постійному користуванні останнього і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним Законодавством України та іншими нормативними актами. Статус земельних ділянок залишається незмінним на весь період дії договору (підпункти 6.1.1., 6.1.2, п. 6.1.).

Внесок Сторони-1: сільськогосподарська техніка та транспортні засоби; трудова участь, вирощування сільськогосподарської продукції та її транспортування (підпункти 6.2.1., 6.2.2, п. 6.2.).

Внески сторін здійснюються по актам приймання-передачі, підписаними їх повноважними представниками (п. 6.3.).

Плата за спільне користування земельною ділянкою вноситься в грошовій формі у національній валюті на розрахунковий рахунок Комунального закладу "Котюжанівського навчально-реабілітаційного центру Мурованокуриловецького району Вінницької обласної ради" р/р НОМЕР_1 в УДК Вінницької обл. МФО 802015, код ЄДРПОУ 24903190 у розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки не пізніше 1 жовтня поточного року в повному обсязі в сумі 2 315,81 грн (п. 7.1).

Водночас, у позові стверджується, що оспорювана земельна ділянка передана КЗ "Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр" відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції, що чинна на момент виникнення спірних правовідносин) виключно для освітньої діяльності на підставі права постійного користування земельною ділянкою.

Також, у цьому випадку за умовами оспорюваного договору освітній заклад передав у користування земельну ділянку, тобто, вчинив правочин, не маючи повноважень на його укладення.

Поряд з цим, право самостійного господарювання як право надане ЗК України землекористувачеві, згідно умов оспорюваного договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування - Котюжанівською спеціальною школою, а ФГ "Алмар", що суперечить вимогам ст. 92 ЗК України.

Відтак, на переконання Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури, договір про спільну діяльність суперечить вимогам статей 92, 95 ЗК України.

При цьому, взявши на себе права та обов`язки за спірним договором, школа здійснила розпорядження земельною ділянкою, визначивши фактичну долю речі (майна) - земельної ділянки. Водночас, повноважень щодо розпорядження землею у цього суб`єкта не має.

Крім того, використання оспорюваної земельної ділянки, наданої спеціальній школі для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти також порушує принцип цільового використання землі.

Зокрема, як вбачається з умов оспорюваного договору, фактично використовується підприємством для ведення товарного сільгоспвиробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку).

Також, із змісту укладеного між сторонами договору від 9 січня 2007 року слідує те, що ФГ "Алмар" здійснює виробництво сільськогосподарської продукції та при цьому розмір плати за надані послуги нараховується у відсотковому відношенні від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Вказане суперечить вимогам ст. 1139 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

При цьому, вказаними умовами оскаржуваного правочину, на переконання Керівника окружної прокуратури, сторонами фактично узгоджено таку істотну умову договору про оренду землі, як орендна плата, у розумінні ст. 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки, отримання прибутку школою здійснювалося за рахунок господарства.

Окрім цього, пунктом 1.1 Договору визначено, що договір укладено на 10 років, що свідчить про його "строковість".

Загалом, укладений договір про спільну діяльність за змістом є фактично договором оренди.

Так, ФГ "Алмар" фактично самостійно користується та володіє, експлуатує земельну ділянку площею 3,1781 га, що перебуває у постійному користуванні спецшколи, за рахунок власної техніки, інвентаря, робочої сили та сплачує за її експлуатацію та користування навчальному закладу. Вказана земельна ділянка використовується ФГ "Алмар" для комерційної діяльності на умовах строковості та платності, що є елементом правовідносин оренди землі.

За таких обставин, сторонами за договором, згідно визначення ст. 235 Цивільного кодексу України, укладено удаваний договір про спільну діяльність з метою приховати інший правочин - договір оренди.

Водночас, державний навчальний заклад - Котюжанівська спеціальна школа не наділений повноваженнями щодо надання зазначених земельних ділянок в оренду.

Також, оспорюваний договір не відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Так, зі змісту оспорюваного договору випливає, що комунальний заклад "Котюжанівська спеціальна школа" фактично передав у користування Відповідачеві земельну ділянку, якою не мав права розпоряджатися, за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, без проведення аукціону.

Враховуючи, що оспорюваний договір не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, Керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури просить суд : визнати недійсним договір від 09.01.2017 року про спільну діяльність щодо використання земельних ділянок комунальної форми власності, укладений між комунальним закладом "Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр Мурованокуриловецького району Вінницької обласної Ради" (наразі Котюжанівська спеціальна школа) та Фермерським господарством "Алмар"; зобов`язати Фермерське господарство "Алмар" звільнити вказані вище земельні ділянки загальною площею 3,1781 га, які надані Котюжанівській спеціальній школі Вінницької обласної ради в постійне користування із земель житлової та громадської забудови комунальної форми власності цільового призначення для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, що розташовані на території Котюжанівського старостинського округу Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, на земельних ділянках з кадастровим номером 05222883300:01:001:0044 та 05222883300:01:001:0043.

Згідно пояснення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області б/н від 07.08.2023 року у цій справі, викладені тотожні обставини, які наведені у позові та Позивач-2 просить суд задоволити позовну заяву.

Відповідно до відзиву Відповідача-2 на позовну заяву б/н від 18.09.2023 року по справі № 902/1253/22(902/846/23), викладені такі заперечення.

Договір про спільну діяльність щодо використання земельних ділянок комунальної форми власності, постійним користувачем яких є Комунальний заклад "Котюжанівський навчально - реабілітаційний центр Мураванокуриловецького району Вінницької обласної ради" згідно державних актів ЯЯ №019838, ЯЯ № 019837 від 09.01.2017 відповідає меті спільної діяльності, так як сторони діють в одному напрямку та мають одні цілі - спільний обробіток землі, що і відрізняє його від договору оренди відповідно до якого сторони діють з протилежними цілями: орендодавець має намір передати землю у володіння і користування та отримати кошти, а орендар - самостійно володіти та користуватись землею, сплативши за це кошти.

Відтак, твердження позивача, що договір про спільну діяльність щодо використання земельних ділянок комунальної форми власності, постійним користувачем яких є Комунальний заклад "Котюжанівський навчально - реабілітаційний центр Мураванокуриловецького району Вінницької обласної ради" згідно державних актів ЯЯ №019838, ЯЯ № 019837 від 09.01.2017 є удаваним правочином не доведено належними та допустимими доказами.

Також, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу, що не було зроблено при подачі позовної заяви.

При цьому, прокурор не дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру"; не вжито всіх заходів для обґрунтованого представництва у цій справі; не виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином не обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах цієї справи.

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено факт порушення Відповідачами 1, 2 взятих на себе договірних зобов`язань щодо мети встановлених договором про спільну діяльність.

З огляду на викладене, Відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За змістом відповіді Могилів-Подільської окружної прокуратури № 53-4559вих23 від 21.09.2023 року на відзив у справі № 902/1253/22(902/846/23), договір не передбачає досягнення сторонами певної спільної мети - кожна сторона договору є власником визначеного результату своїх дій, а дохід державної установи, згідно п. 7.1 зазначеного договору, є гарантованим.

Зі змісту укладеного між сторонами договору від 09.01.2007 року слідує те, що ФГ "Алмар" здійснює виробництво сільськогосподарської продукції та при цьому розмір плати за надані послуги нараховується у відсотковому відношення від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки (п.п. 7.1 договору), що суперечить вимогам ст. 1139 Цивільного кодексу України.

Водночас, аналізуючи приписи Законів, які викладені як в позовній заяві так і у цій відповіді на відзив Відповідача, укладений договір про спільну діяльність за своїм змістом є фактично договором оренди, відтак удаваним правочином.

Крім того, до позовної заяви додано лист Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області від 27.03.2023 №53-1504вих-23, який адресований начальникові Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у якому зазначено, що прокуратурою виявлено незаконне використання земельних ділянок, які перебувають у користуванні навчального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" та надано можливість державному органу контролю за використанням землі застосувати власні заходи для припинення цього порушення.

Також, перед направленням позовної заяви до суду, окружною прокуратурою до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області скеровано лист в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" в якому зазначено про намір звернення до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою в інтересах держави в особі Вінницької обласної Ради та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" і Фермерського господарства "Алмар" про визнання недійсним договору від 09.01.2017 про спільну діяльність щодо використання земельних ділянок комунальної форми власності, укладеного між комунальним закладом "Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр Мурованокуриловецького району Вінницької обласної Ради" (наразі Котюжанівська спеціальна школа) та фермерським господарством "Алмар" та зобов`язання звільнити земельні ділянки.

Разом з цим, жодних активних дій для припинення несанкціонованого використання земельних ділянок ФГ "Алмар" органом Держгеокадастру не вжито, будь-які заперечення щодо звернення до суду із вищезазначеної позовною заявою Позивачем не висловлювались.

Також, представником Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Катериною Чугаєнко 07.08.2023 подано пояснення на позовну заяву Могилів-Подільської окружної прокуратури, в якій констатовано порушення вимог законодавства при використанні земельної ділянки на підставі Договору про спільну діяльність, проаналізовано правові норми та зроблено висновки про удаваність правочину та відсутність у освітнього закладу повноважень для розпорядження землею. Прохальною частиною листа, представник Держгеокадастру просить задовольнити позовну заяву керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури, визнати договір недійсним та зобов`язати повернути земельні ділянки.

Зважаючи на ту обставину, що за Статутом "Котюжанівської спеціальної школи" органом управління майном закладу є Вінницька обласна Рада окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" скеровано лист про намір звернутися до суду із позовною завою для захисту інтересів Держави.

Отже, прокуратурою вказано, уповноваженим на захист інтересів держави органам, про наявність порушення законодавства та необхідність судового захисту інтересів держави.

Зважаючи на викладене, Могилів-Подільська окружна прокуратура просить суд наведені представником ФГ "Алмар" адвокатом Бровком О.М. заперечення у відзиві на позовну заяву - відхилити з огляду на їх необґрунтованість, а позов прокуратури задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до пояснення КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради б/н від 04.10.2023 року по справі № 902/1253/22(902/846/23), Відповідач - Котюжанівська спеціальна школа повністю визнає та підтримує позовні вимоги прокуратури, так як відповідний договір не має права на продовження існування. Використання земельних ділянок Фермерським господарством "Алмар" відбувається всупереч інтересів школи та держави, порушує права спецшколи та органу управління майном школи в особі Вінницької обласної Ради на вільне використання нерухомого майна. Договір укладено на 10 років, така тривалість його дії теж є неприпустимою для інтересів школи, тому потребує негайного припинення.

Також, Котюжанівська спеціальна школа жодного вкладу у спільну діяльність за Договором, з часу його підписання не вносила, окрім передачі в користування господарству земельних ділянок площею 3,1781 га. За таке користування ФГ "Алмар" на розрахунковий рахунок Котюжанівської спеціальної школи сплачувалися кошти у відсотковому визначенні, як передбачено умовами договору.

З часу підписання договору про спільну діяльність 9 січня 2017 року Котюжанівська спеціальна школа не здійснювала обробіток землі, проте ФГ "Алмар" досі використовує земельні ділянки на підставі договору згідно державних актів ЯЯ № 019838, ЯЯ № 019837. Акти прийому-передачі цих земельних ділянок не підписувались при укладенні договору.

На підставі викладеного, Відповідач-1 просить суд задоволити позов щодо визнання недійсним договору та звільнення земельних ділянок.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, прокурором та Позивачами не подавалися до суду клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 року у справі № 910/8264/18, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору від 09.01.2017 про спільну діяльність щодо використання земельних ділянок комунальної форми власності, укладеного між Відповідачами та зобов`язання Відповідача-2 звільнити земельні ділянки.

Підставами позовних вимог, серед іншого, зазначено те, що оспорюваний договір не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам законодавства, а також не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені цим договором, через його удаваність та вчинення всупереч інтересам держави, а предмет угоди - земельні ділянки загальною площею 3,1781 га в силу ст. 216 Цивільного кодексу України підлягають поверненню навчальному закладу.

Отже, з огляду на зміст предмету поданого позову та аргументів Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури, на переконання суду, необхідним є встановлення факту чи є оспорюваний договір удаваним та суперечить нормам законодавства.

Суд звертає увагу на те, що за змістом вказаного вище оспорюваного договору, Позивачі в інтересах яких звернувся до суду Керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури, не є сторонами цього правочину, однак звернувшись із позовом у цій справі до суду про визнання відповідного договору недійсним, являється заінтересованою особою.

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2022 року у справі № 912/2007/18, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно ч. 2, ч. 4 ст. 53 ГПК України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Суд зважає на те, що Керівником Могилів-Подільської окружної прокуратури у поданій позовній заяві належним чином обґрунтувано наявність підстав для звернення до суду в інтересах Позивачів з позовом в межах цієї справи, та надано суду відповідні докази.

Так, згідно наявного в матеріалах справи листа Головного управління Держгеокадастру в області від 10.04.2023 року № 0-2-0.6-1575/2-23, останні не вживали жодних заходів спрямованих на перевірку додержання вимог чинного законодавства у цьому випадку.

При цьому, в матеріалах справи наявні листи Могилів-Подільської окружної прокуратури від 20.06.2023 року, які адресовані Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області та Вінницькій обласній Раді, в яких зазначено про намір звернення до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою в інтересах держави в особі Вінницької обласної Ради та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" і Фермерського господарства "Алмар" про визнання недійсним договору від 09.01.2017 про спільну діяльність щодо використання земельних ділянок комунальної форми власності, укладеного між Відповідачами та зобов`язання звільнити земельні ділянки.

Отже, викладені Відповідачем-2 у відзиві на позов заперечення про те, що прокурором не обґрунтовано та не доведено бездіяльність компетентного органу, а також не дотримано вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України, спростовується вищевикладеним.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, 09.01.2017 року між Фермерським господарством "Алмар" (Сторона-1) та Комунальним закладом "Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр Мурованокуриловецького району Вінницької обласної ради" (Сторона-2), було укладено договір про спільну діяльність щодо використання земельних ділянок комунальної форми власності, постійним користувачем яких є Комунальний заклад "Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр Мурованокуриловецького району Вінницької обласної ради" згідно державних актів ЯЯ № 019838, ЯЯ№ 019837.

Згідно п. 1 цього договору, Сторони домовились про організацію спільної діяльності у сфері спільного використання земельних ділянок площею 0,9438 га, та 2,2343 га загальною площею 3,1781 га, терміном на 10 (десять) років у рамках чинного законодавства України та у відповідності до Положення та Статуту Сторін, що уклали цей договір, і за згодою Котюжанівської сільської ради, спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення наступних спільних господарських цілей: отримання сільськогосподарської продукції згідно категорії земель та класифікації угідь.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.03.2023 року у справі № 922/1320/21, однією з кваліфікуючих ознак договору про спільну діяльність є здійснення його сторонами спільно певної діяльності для досягнення спільної обумовленої мети, що може здійснюватися як за об`єднання вкладів учасників, так і без об`єднання їх вкладів.

Положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, у тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки, цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій.

Схожого за змістом висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20.

Конституційний Суд України у пункті 5.6 рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі №1-17/2005 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) також наголосив, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Зокрема, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Принагідно, суд зважає на зміст статуту (копія наявна у справі) Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради, затвердженого рішенням 36 сесії Вінницької обласної ради 8 скликання від 27.01.2023 р. № 495.

Комунальний заклад "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної Ради є закладом загальної середньої освіти, що забезпечує здобуття початкової та базової загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами, що зумовлені порушенням інтелектуального розвитку (далі за текстом - спеціальна школа) (п. 1.2.).

Спеціальна школа є об`єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницької області, управління яким здійснює Вінницька обласна Рада (далі - Орган управління майном) (п. 1.4.).

Спеціальна школа, відповідно до чинного законодавства, здійснює володіння і користування землею, іншими природними ресурсами і несе відповідальність за дотримання вимог з їх охорони.

Усі питання, які стосуються права на земельні ділянки, що знаходяться у користуванні спеціальної школи: їх відчуження, вилучення, відмова від права користування тощо, вирішуються за погодженням з Органом управління майном (п.7.4.).

Судом встановлено, що згідно пп. 3.1.1., п. 3.1. оспорюваного договору, Сторона-2 за даною угодою зобов`язується: невідкладно після підписання цього Договору надати земельні ділянки, які підлягатимуть обробітку (пп. 3.1.1., п. 3.1.)

Також, за умовами п. 6.1 оспорюваного договору, внеском Сторони-2 є: земельні ділянки, згідно державних актів ЯЯ № 019838, ЯЯ № 019837, надані Стороні-1 в період дії даного Договору, вартість яких згідно довідки відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі від 12.08.2016 р. № К-2190/0-2083/6-16 складає 77 193,57 грн.; земельні ділянки Сторони-2 є комунальною власністю, знаходяться в постійному користуванні останнього і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним Законодавством України та іншими нормативними актами. Статус земельних ділянок залишається незмінним на весь період дії договору.

Суд зважає на те, що матеріалах справи наявні завірені копії державного акту від 21.11.2011 р. на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 019838 кадастровий номер 0522883300:01:001:0043 площа 2,2343 га та державного акту від 21.11.2011 р. на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 9019837 кадастровий номер 0522888300:01:001:0044, площею 0,9438 га, які видані Котюжанівській спеціальній загальноосвітній школі-інтернат.

Поряд з цим, згідно доданих до позову Витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, вказані вище земельні ділянки відносяться до державної форми власності.

Відтак, із викладеного вбачається, що Відповідачем-1 за оспорюваним договором надані Відповідачу-2 спірні земельні ділянки для обробітку, які знаходяться в постійному користуванні Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради.

За змістом ч. 1 ст. 24 ЗК України (тут і далі в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору), державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом ч. 1, ч. 8 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно ч. 1 ст. 95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Водночас, відповідно до висновку викладеного у пункті 29 постанови Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки, цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18.

Отже, положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду) чи в спільну діяльність, оскільки, цим правом наділений саме відповідний орган (у цьому випадку орган місцевого самоврядування), уповноважений державою на здійснення таких функцій.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно листа Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області № 01-01-03/752 від 29.05.2023 р. (наявний у справі), для надання підтверджуючих документів на підставі яких було укладено 09.01.2017 року договір про спільну діяльність з ФГ "Алмар", Управління звернулось до комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної Ради, як постійного користувача земельних ділянок.

Станом на 22.05.2023 Управлінням отримано лист (від 22.05.2023 № 62) від комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної Ради з документами, що стосуються укладення Договору про спільну діяльність. Крім того комунальний заклад повідомив, що погодження Вінницької обласної Ради, як органу управління майном, відсутнє.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутнє погодження Органу управління майном Відповідача-1 щодо передання у користування Відповідачеві-2 оспорюваних земельних ділянок.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на викладене та беручи до уваги наведений вище правовий висновок Верховного Суду, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір від 09.01.2017 року, предметом якого є передача у спільну діяльність з Відповідачем-2 - ФГ "Алмар" права користування земельними ділянками, які підлягатимуть обробітку, що належать на праві постійного користування Відповідачу-1 - Комунальному закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради, суперечить нормам ч. 1 ст. 92, ч. 1 ст. 95 ЗК України. А відтак, наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2023 року у справі № 916/508/22.

Окрім цього, суд також зважає на викладені у позові твердження про те, що Відповідачами укладено удаваний оспорюваний договір про спільну діяльність з метою приховати інший правочин - договір оренди землі.

Відповідно до приписів статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.05.2023 року у справі № 907/741/20, специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин ("прихований") може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться в статті 203 ЦК України. Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою визнання його недійсним.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 927/645/19 (на неї посилається скаржниця у касаційній скарзі) суд касаційної інстанції щодо правильного застосування згаданого положення ЦК України надав такі висновки:

"За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину. Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, про яку зазначив суд апеляційної інстанції, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування (аналогічні висновки сформульовано в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22).

Також, оскільки, Керівником Могилів-Подільської окружної прокуратури у позові стверджується про укладення Відповідачами прихованого договору оренди землі, суд зважає на такі норми законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 14 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Приписи ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачають, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду землі", строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України ( 2755-17).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про оренду землі", розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Згідно п. 288.1. ст. 288 ПК України (тут і далі в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору), підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 288.4. ст. 288 ПК України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

За змістом підпунктів 288.5.1., 288.5.2. п. 288.5. ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, зважаючи на викладені норми законодавства, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Як вказувалося вище, Відповідачі у пункті 1.1 оспорюваного договору, домовились про організацію спільної діяльності у сфері спільного використання земельних ділянок площею 0,9438 га, та 2,2343 га загальною площею 3,1781 га, терміном на 10 (десять) років у рамках чинного законодавства України та у відповідності до Положення та Статуту Сторін, що уклали цей договір, і за згодою Котюжанівської сільської ради, спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення наступних спільних господарських цілей: отримання сільськогосподарської продукції згідно категорії земель та класифікації угідь.

Також, судом встановлено, що згідно пункту 7.1 оспорюваного договору, плата за спільне користування земельною ділянкою вноситься в грошовій формі у національній валюті на розрахунковий рахунок Комунального закладу "Котюжанівського навчально-реабілітаційного центру Мурованокуриловецького району Вінницької обласної ради" р/р НОМЕР_1 в УДК Вінницької обл. МФО 802015, код ЄДРПОУ 24903190 у розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки не пізніше 1 жовтня поточного року в повному обсязі в сумі 2 315,81 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради № 29 від 07.03.2023 року, повідомлено, що земельна ділянка площею 3,1781 га оброблялася з 01.01.2017 року Фермерським господарством "Алмар", згідно договору про спільну діяльність. Оплата здійснювалася : 2017 рік - 5 200,00 грн; 2018 рік - 7 379,00 грн; 2019 рік - 7 370,00 грн; 2020 рік - 7 370,00 грн; 2021 рік - 8 000,00 грн. Офіційно договір про спільну діяльність з Фермерським господарством "Алмар" не розірвано.

Окрім цього, згідно доданих до позову Виписок по рахунку за 17.05.2023 року, Фермерським господарством "Алмар" було сплачено на рахунок Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради грошові кошти в сумі 8 000,00 грн із призначенням платежу : оплата за 2022 р., згідно договору б/н від 09.01.2017 р., без ПДВ.

Зважаючи на викладені умови оспорюваного договору та приписи законодавства, суд дійшов висновку, що відповідний договір є строковим, передбачає надання у користування для обробітку земельних ділянок, а також встановлює плату за спільне користування земельною ділянкою у розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки, що фактично є орендною платою за право користування земельною ділянкою з метою отримання сільськогосподарської продукції, розмір якої (орендної плати) в силу вимог пункту 288.5 статті 288 ПК України залежить від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що між Відповідачами виникли відносини з передачі в оплатне користування земельної ділянки державної власності, метою яких є отримання Господарством прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються, а умови оспорюваного договору свідчать про те, що між Відповідачами фактично укладено договір оренди земельної ділянки, а тому до нього слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Схожі висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.

Відтак, наявними у справі доказами підтверджуються обставини, що оспорюваний договір не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі.

Разом з цим, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, Відповідач-1 - Комунальним заклад "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради не наділений повноваженнями щодо надання спірних земельних ділянок в оренду.

Також, згідно ч. 1 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14), або за результатами аукціону.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця або результатів аукціону щодо надання дозволу Відповідачу-1 на укладення договору оренди спірних земельних ділянок із Відповідачем-2 (доказів зворотного Відповідачами суду не надано).

Відтак, наведені вище обставини свідчать, що оспорюваний договір суперечить зазначеним вище нормам законодавства, що також є підставою для визнання відповідного договору недійсним.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним договору від 09.01.2017 року про спільну діяльність щодо використання земельних ділянок комунальної форми власності, укладеного між Комунальним закладом "Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр Мурованокуриловецького району Вінницької обласної Ради" (наразі Котюжанівська спеціальна школа) та Фермерським господарством "Алмар".

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання Відповідача-2 звільнити спірні земельні ділянки, які надані Відповідачу-1 в постійне користування, суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Приписи ч.ч. 1-3 ст. 4 ГПК України передбачають, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

А під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому, спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Судом встановлено, що згідно п. 6.3 спірного договору, внески сторін здійснюються по актам приймання-передачі, підписаними їх повноважними представниками.

Водночас, згідно наданих Відповідачем-1 пояснень б/н від 04.10.2023 року та листа Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради № 40 від 29.03.2023 року, акт прийому-передачі оспорюваних земельних ділянок між Відповідачами не укладався.

Суд зважає на те, що матеріали справи не містять акту прийому-передачі оспорюваних земельних ділянок від Відповідача-1 до Відповідача-2, а тому в матеріалах справи відсутні докази попередньої фактичної передачі спірних земельних ділянок у користування Відповідача-2.

При цьому, в судовому засіданні, представник Відповідача-2 зазначив, що договір про спільну діяльність виконувався зі сторони ФГ "Алмар" шляхом сплати коштів та земельна ділянка не використовувалась і не використовується.

Крім цього, в описовій частині позову вказано, що предмет угоди - земельні ділянки загальною площею 3,1781 га в силу ст. 216 Цивільного кодексу України підлягають поверненню навчальному закладу.

Однак, у прохальній частині позову відсутня відповідна вимога.

Водночас, для позовної вимоги про зобов`язання ФГ "Алмар" звільнити земельні ділянки та їх повернення Комунальному закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради, останній повинен бути в статусі Позивача.

Аналогічний правовий висновок наведено у пункті 66 постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19.

Також, як вже зазначалося, за договором від 09.01.2017 Фермерським господарством "Алмар" отримано лише право користування (для отримання сільськогосподарської продукції), а не володіння земельною ділянкою. А відтак, за відсутності доведеності обставин володіння Відповідачем-2 земельною ділянкою, тобто фактичного панування над річчю або ж юридично забезпеченої можливості такого панування, не може бути задоволена позовна вимога про зобов`язання її звільнити.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовної вимоги щодо зобов`язання Фермерського господарства "Алмар" звільнити земельні ділянки загальною площею 3,1781 га, які надані Котюжанівській спеціальній школі Вінницької обласної ради в постійне користування із земель житлової та громадської забудови комунальної форми власності цільового призначення для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, що розташовані на території Котюжанівського старостинського округу Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, на земельних ділянках з кадастровим номером 05222883300:01:001:0044 та 05222883300:01:001:0043.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з мотивів наведених вище.

Обґрунтованість та правомірність заявлених і задоволених позовних вимог, підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 327 ГПК України, якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів чи проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька наказів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

За змістом абз. 3 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (чинної на даний час), якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, за подання до суду позовної заяви, Вінницькою обласною прокуратурою сплачено судовий збір за дві немайнові позовні вимоги в загальному розмірі 5 368,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1207 від 19.06.2023 року.

Оскільки, судом частково задоволено поданий позов, сплачений судовий збір у розмірі 2684,00 грн за позовну вимогу про зобов`язання звільнити земельні ділянки, підлягає покладенню на Позивачів.

Разом з цим, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн за позовну вимогу про визнання договору недійсним, підлягають покладенню на Відповідачів порівну у сумах 1 342,00 грн (2 684,00 / 2).

Керуючись ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 18, 42, 73, 74, 75, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Задоволити позов Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Вінницької обласної ради та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області до КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради та ФГ "Алмар", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області про визнання недійсним договору та звільнення земельних ділянок у справі № 902/1253/22(902/846/23) в межах справи № 902/1253/22, частково.

2. Визнати недійсним договір від 09.01.2017 року про спільну діяльність щодо використання земельних ділянок комунальної форми власності, укладений між Комунальним закладом "Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр Мурованокуриловецького району Вінницької обласної Ради" (наразі Котюжанівська спеціальна школа) та Фермерським господарством "Алмар".

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради (вул. Молодіжна, 1, с. Котюжани, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 23440; код ЄДРПОУ 24903190) на користь Вінницької обласної прокуратури (IBAN UA 568201720343110002000003988 в банку - Державна Казначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909) 1 342,00 грн - витрат на сплату судового збору.

5. Стягнути з Фермерського господарства "Алмар" (вул. Центральна, 57, с. Котюжани, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 23440; код ЄДРПОУ 36102135) на користь Вінницької обласної прокуратури (IBAN UA 568201720343110002000003988 в банку - Державна Казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909) 1 342,00 грн - витрат на сплату судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

7. Копію рішення надіслати на електронні поштові адреси: Вінницькій обласній прокуратурі - sekretariat@vin.gp.gov.ua; керівнику Могилів-Подільської окружної прокуратури - mohyliv-podilskyi@vin.gp.gov.ua; Вінницькій обласній раді - obl@vinrada.gov.ua; ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області - vinnytsia@land.gov.ua; КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради - kotyuzhany@ukr.net; ФГ "Алмар" - fgalmar36102135@gmail.com; представникам ФГ "Алмар" - адвокату Бровку О.М. - ІНФОРМАЦІЯ_2, адвокату Жабському В.І. - ІНФОРМАЦІЯ_3; арбітражному керуючому Плесюку О.С. - ІНФОРМАЦІЯ_1; управлінню спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області - uskv@ukr.net.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 03 листопада 2023 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.: 1 - до справи.