Рішення

від 02.11.2023 по справі 910/3244/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2023Справа № 910/3244/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодська меблева фабрика "Престиж" (вул. Дружби буд. 22, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500)

до Бюро економічної безпеки України (вул. Шолуденка 31, м. Київ, 04116)

про стягнення 171 212,84 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодська меблева фабрика "Престиж" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Бюро економічної безпеки України про стягнення 169 625,00 грн., а саме 165 900,00 грн. основного боргу, 1 227,21 грн. процентів річних та 2 497,79 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 104/2022 про закупівлю товарів за державні кошти від 03.11.2022 року в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3244/23 та враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 ГПК України вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Поряд із цим, від відповідача через канцелярію суду 23.03.2023 року надійшло клопотання б/н від 23.03.2023 року проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, в якому останній просить суд розглянути справу №910/3244/23 за правилами загального позовного провадження та призначити дату підготовчого судового засідання.

Вказане клопотання мотивоване тим, що при здійсненні оплати рахунків в умовах воєнного стану за поставлений позивачем за Договором товар Бюро економічної безпеки України та органи Казначейства керуються Порядком виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2021 року № 590 (далі - Порядок 590), зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 765 «Про внесення зміни до Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану».

Оскільки, як наголошує відповідач, на сьогодні не сформовано сталої судової практики щодо застосування положень, викладених у постанові Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 765 «Про внесення зміни до Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану» (далі - постанова №765), дана судова справа має значний суспільний інтерес, як для органів державної влади, які є споживачами послуг, так і для осіб, що надають такі послуги, у зв`язку з чим існує необхідність у її формуванні.

Відтак, відповідач вважає, що враховуючи складність справи, необхідність залучення свідків, а також зважаючи на необхідність формування позиції щодо практичного застосування Постанови №765, існує потреба розглядати дану справу в рамках загального позовного провадження.

Розглянувши клопотання відповідача суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина 1 статті 250 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

У відповідності до частини 1 статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з частиною 4 статті 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

При цьому, як встановлено судом, в обґрунтування поданого клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відповідачем, окрім посилання на необхідність формування судової практики щодо застосування постанови №765, без зазначення конкретних правових питань, які мають при цьому бути вирішені, а також необхідність залучення свідків, за умови незазначення які саме факти може бути підтверджено останніми, відповідачем не наведено існування обставин, які можуть бути підставами для розгляду справи №910/3244/23 за правилами загального позовного провадження.

Як визначено частиною 3 статті 12 ГПК України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

З огляду на вищенаведене суд зазначає, що предметом позову у справі №910/3244/23 є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, що виникли з питання стягнення заборгованості за Договору № 104/2022 про закупівлю товарів за державні кошти від 03.11.2022 року у загальному розмірі 169 625,00 грн., та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з викликом учасників справи для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Окрім того, відповідно до норм чинного законодавства жодна із сторін не позбавлена права викласти свої доводи та заперечення у заявах по суті справи в спрощеному позовному провадженні, а також у разі необхідності подати суду письмову заяву свідка з викладенням у ній показань свідка, тому суд доходить висновку, що клопотання Бюро економічної безпеки України про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволенню не підлягає.

Також, від відповідача через канцелярію суду 23.03.2023 року надійшов відзив б/н від 23.03.2023 року на позовну заяву з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач проти позову заперечує та зазначає, що у даному випадку заборгованість за Договором виникла з підстав неможливості виконання бюджетного зобов`язання БЕБ через введення в Україні воєнного стану, а саме внаслідок прийняття Порядку № 590, яким визначено черговість здійснення Держказначейством бюджетних платежів, у зв`язку з чим відповідачу органами Казначейства було відмовлено у проведенні платежів по оплаті за поставлений товар, оскільки оплата за меблі не входить до переліку платежів, за якими здійснюються першочергові розрахунки.

Крім того відповідач звертає увагу суду, що відповідно до пункту 7.2 Договору відповідач не несе відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором у випадку затримки або припинення бюджетного фінансування на цілі, передбачені Договором, а також несвоєчасної оплати зі сторони Державної казначейської служби України.

Водночас, відповідач вказує, що ним було запропоновано позивачу альтернативний варіант вирішення питання з оплатою за поставлений товар в порядку, визначеному згідно з Постановою №765, а саме шляхом відкриття в органі Казначейства рахунку для оплати за поставлені товари з подальшим використанням цих коштів на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та ЄСВ. Проте, така пропозиція не була прийнята позивачем.

Окрім цього у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку суми інфляційних втрат та процентів річних, зважаючи на те, що постачання товару мало місце 16.11.2022 року, а розрахунковий документ було скеровано відповідачем на адресу Держказначейства 27.12.2022 року, у зв`язку з чим розрахунок інфляційних втрат та процентів річних, на переконання відповідача, має проводиться лише за період з 30.11.2022 року по 27.12.2022 року. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Окрім цього, 31.03.2023 року через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 31.03.2023 року про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 165 900,00 грн. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, в якому відповідач зазначає про здійснення погашення заборгованості за спірним Договором в сумі 165 900,00 грн., на підтвердження чого останнім надано копію відповідного платіжного доручення №103 від 14.02.2023 року з відміткою банку про проведення операції 30.03.2023 року. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

В свою чергу, від позивача засобами електронного зв`язку суду 06.04.2023 року, а також додатково через канцелярію суду 14.04.2023 року надійшла заява №232 від 06.04.2023 року, в якій останній просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 165 900,00 грн. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем 30.03.2023 року було сплачено основний борг у вказаній сумі, на підтвердження чого позивачем додано банківську виписку по рахунку від 30.03.2023 року.

Крім того, у вказаній заяві позивачем заявлено про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та процентів річних. Так, згідно з оновленим розрахунком ціни позову позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 3 676,57 грн. та проценти річних у сумі 1 636,27 грн. за загальний період з 30.11.2022 року по 29.03.2023 року. Зазначена заява про збільшення позовних вимог та про закриття провадження у справі разом з доказами надсилання її на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.

Суд зазначає, що згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно ч. 3 ст. 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статтею 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

З огляду на те, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру предмета позову та наведенні його доводів при розгляді даної справи, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим статями 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, та заява подана суду з дотриманням передбаченого ч. 3 ст. 252 ГПК України строку, відповідна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодська меблева фабрика "Престиж" прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору.

Також від відповідача через канцелярію суду 10.04.2023 року надійшов відзив б/н від 10.04.2023 року на позовну заяву з урахуванням заяви позивача №232 від 06.04.2023 року (з доказами його надсилання на адресу позивача), в якому відповідач зазначає, що заборгованість за Договором виникла не з його вини; згідно з пунктом 7.2 Договору відповідач не несе відповідальності за неналежне виконання умов Договору у разі, зокрема, несвоєчасної оплати зі сторони Державної казначейської служби України; БЕБ є бюджетною установою та фінансується виключно з державного бюджету; з огляду на Порядок №590 БЕБ як бюджетна установа не мала у розпорядженні необхідних коштів для оплати товару, а отже не користувалась грошовими коштами, належними до сплати позивачу, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат; оскільки розрахунковий документ - платіжне доручення №800 від 27.12.2022 року на суму 165 900,00 грн. для оплати за Договором було скеровано відповідачем до Держказначейства 27.12.2022 року, то саме 27.12.2022 року відповідачем були виконані умови Договору щодо розрахунку за поставлений товар. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодська меблева фабрика «Престиж» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Так, за результатами проведення процедури закупівлі товарів, 03.11.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Світловодська меблева фабрика «Престиж» (позивач у справі, постачальник за договором) та Бюро економічної безпеки України (відповідач у справі, замовник за договором) було укладено Договір №104/2022 про закупівлю товарів за державні кошти (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язуються поставити та передати у власність Замовника офісні крісла (далі - Товар), згідно з кодом національного класифікатора України ДК 021:2015 (CPV): 39110000-6 «Сидіння, стільці та супутні вироби і частини до них», належної якості, а Замовник зобов`язуються прийняти цей Товар у власність та оплатити його.

Розділами 1-12 Договору сторони узгодили предмет договору, якість товарів та гарантійні зобов`язання, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товарів, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, антикорупційне застереження, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 12.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє по 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і замовника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За умовами пункту 1.2 Договору номенклатура, асортимент Товару, одиниця виміру, його кількість, ціна, загальна сума закупівлі зазначаються в Специфікації (Додаток № 1 до Договору), яка підписується уповноваженими представниками сторін Договору, скріплюєтеся печатками сторін (за наявності) і є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до Специфікації від 03.11.2022 року, яка є додатком №1 до Договору, сторони погодили поставку товару: крісло офісне AMF (210037) (Крісло офісне Донсо) у кількості 70 штук за ціною 1975,00 грн. без ПДВ.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 5.1 Договору Постачальник здійснює поставку Товару протягом 14 календарних днів з дати укладення договору.

За умовами пункту 5.2 Договору пунктом призначення Товару, в який Постачальник зобов`язаний доставити Товар і там передати його у власність Замовника, є склад Замовника, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 31.

Згідно з пунктом 5.5 Договору прийом-передача Товару здійснюється на підставі видаткової накладної, підписаної сторонами.

Датою поставки є дата підписання сторонами видаткової накладної на Товар. Перехід права власності на Товар відбувається після його фактичної передачі на підставі належно оформлених первинних документів (пункт 5.6 Договору).

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений Договором товар - Крісло офісне AMF (210037) (Крісло офісне Донсо) у кількості 70 штук на загальну суму 165 900,00 грн., що підтверджується підписаною повноважними представниками сторін видатковою накладною №РН-0001625 від 16.11.2022 року на суму 165 900,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами на видатковій накладній представників постачальника ТОВ «Світловодська меблева фабрика «Престиж» та покупця - Бюро економічної безпеки України (Рябець В.В. за довіреністю №38 від 15.11.2022 року).

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в статті 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставки товару 16.11.2022 року позивачем надана до матеріалів справи копія товарно-транспортної накладної №79 від 16.11.2022 року про доставку на адресу вантажоотримувача - БЕБ України, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 31, вантажу - крісел офісних у кількості 70 місць на загальну суму 165 900,00 грн.

При цьому факт отримання Бюро економічної безпеки України як вантажоодержувачем товару, переданого для перевезення за вказаною товарно - транспортною накладною, засвідчено підписом представника БЕБ України Рябець В.В., повноваження якого підтверджуються довіреністю №38 від 15.11.2022 року.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Постачальник зобов`язуєтеся забезпечити належну якість Товару, яка повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій документації, що встановлює вимоги до якості такого виду Товару або зразкам (еталонам).

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 2.5 Договору у випадку виявлення при прийманні Товару його невідповідності й (або) документів на нього вимогам якості, кількості, комплектності й вартості, які визначені положеннями даного Договору, Замовник може відмовитися від приймання даного Товару, вимагати відшкодування заподіяних збитків, а також розірвання даного Договору.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару за спірною видатковою накладною, відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «Світловодська меблева фабрика «Престиж» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Бюро економічної безпеки України, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 3.1 Договору ціна цього Договору становить 165 900,00 грн., у тому числі ПДВ 27 650,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами пункту 4.1 Договору оплата за Товар здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування Замовником відповідної суми коштів на поточний рахунок Постачальника, відповідно до норм, передбачених статтею 49 Бюджетного кодексу України.

Розрахунок за Товар по Договору здійснюються після прийняття відповідного Товару у власність Замовника, що підтверджується видатковою накладною, в якій зазначено номенклатуру (асортимент), кількість і ціна Товару, який перейшов у власність Замовника (пункт 4.2 Договору).

Для оплати поставленого Товару Постачальник надає Замовнику видаткову накладну, яка містить інформацію про номенклатуру (асортимент) поставленого Товару, ціну на Товар, та загальну суму для оплати з урахуванням вимог Податкового кодексу України (пункт 4.3 Договору).

Відповідно до пункту 4.4 Договору розрахунки за поставлений Товар здійснюються протягом 10 робочих днів з дати поставки Товару, яка визначається датою підписання видаткової накладної на Товар, за умови отримання від Постачальника рахунку-фактури, видаткової накладної.

Згідно з пунктом 4.5 Договору у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за наданий Товар здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій розрахунковий рахунок. В такому випадку будь-які штрафні санкції до Замовника не застосовуються.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем був виставлений відповідачу рахунок на оплату №СФ-0002016 від 16.11.2022 року на суму 165 900,00 грн. та який відповідно до умов пункту 4.4 Договору мав бути оплачений останнім протягом 10 робочих днів з дати поставки Товару, тобто до 30.11.2022 року (включно).

Таким чином, підписання покупцем (Бюро економічної безпеки України) вищенаведеної видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідною товарно-транспортною накладною, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість за Договором у сумі 165 900,00 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору та у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язків щодо оплати за отриманий товар за Договором, позивач звернувся до Бюро економічної безпеки України з вимогою №183 від 20.01.2023 року, відповідно до якої вимагав сплатити суму основного боргу у розмірі 165 900,00 грн. протягом 7 днів. Копія вимоги наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання вказаної вимоги на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 23.01.2023 року та фіскального чеку.

У відповідь на вказану вимогу відповідач листом №11/8.1/2342-23 від 02.02.2023 року підтвердив наявність у БЕБ України заборгованості у сумі 165 900,00 грн. та повідомив позивача, що відповідно до статті 23, 49 Бюджетного кодексу України оплата за отриманий товар здійснюється лише за наявності відповідного бюджетного фінансування (призначення), оскільки Бюро економічної безпеки України є бюджетною установою, видатки якої фінансуються за рахунок державного бюджету. Відповідно до Порядку 590 оплата меблів не є першочерговими видатками загального фонду державного бюджету в умовах воєнного стану, у зв`язку з чим наразі відсутня можливість погашення існуючої заборгованості.

У вказаному листі відповідачем також запропоновано позивачу згідно Постанови №765 відкрити рахунок для оплати за фактично поставлені товари у Держказначействі з подальшим використанням зазначених коштів постачальником на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та ЄСВ.

Проте, позивач згоди на здійснення розрахунків за Договором в порядку Постанови №765 шляхом відкриття відповідного рахунку в органах Держказначейства не надав.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, внаслідок чого у Бюро економічної безпеки України утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 165 900,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №104/2022 про закупівлю товарів за державні кошти від 03.11.2022 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, згідно поданих сторонами заяв про закриття провадження у справі та наданих доказів судом встановлено, що відповідачем - Бюро економічної безпеки України після звернення позивача до суду 02.03.2023 року з позовною заявою (згідно дати відправлення електронного листа з позовною заявою на електронну пошту суду) та відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року, було здійснено 30.03.2023 року погашення суми заборгованості за Договором в частині оплати за поставлений товар у сумі 165 900,00 грн.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було сплачено на користь позивача 165 900,00 грн., отже борг по оплаті за поставлений товар у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після звернення до суду з позовною заявою та відкриття провадження у справі № 910/3244/23 ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 165 900,00 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після звернення до суду з даним позовом та на момент розгляду справи по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 165 900,00 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 636,27 грн. 3 % річних та 3 676,57 грн. інфляційних втрат за період з 30.11.2022 по 29.03.2023 року, які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого до заяви про збільшення позовних вимог розрахунку.

Водночас, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат, відповідач посилався на відсутність бюджетного фінансування, а також на умови пунктів 4.5, 7.2 Договору.

Так, відповідно до статті 32 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» фінансове та матеріально технічне забезпечення БЕБ здійснює за рахунок коштів державного бюджету, коштів, передбачених проектами міжнародної технічної підтримки.

Згідно статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років; довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України та інші.

Відповідно до статті 49 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов`язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством.

Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1.1 «Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 (далі - Порядок № 309), цей Порядок розроблено на виконання статей 43,46,48, 51,112,116-118 Бюджетного кодексу України та з метою забезпечення здійснення контролю органами Державної казначейської служби України (далі - орган Казначейства) при взятті бюджетних зобов`язань розпорядниками і одержувачами коштів державного та місцевих бюджетів, які перебувають на казначейському обслуговуванні, удосконалення механізмів використання бюджетних коштів та управління бюджетними коштами.

Орган Казначейства здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов`язань, бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників і одержувачів бюджетних коштів відповідно до Бюджетного кодексу України та з урахуванням вимог Закону України «Про міжнародні договори України», законодавства у сфері закупівель, інших актів законодавства України, що не суперечать бюджетному законодавству, та цього Порядку

У відповідності до пункту 2.1 цього Порядку розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), з урахуванням планів асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), помісячних планів використання бюджетних коштів відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України.

Згідно з пунктами 2.2., 2.3 Порядку №309 розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати взяття бюджетного зобов`язання подають до відповідного органу Казначейства Реєстр бюджетних зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів за формою згідно з додатком 1 (далі - Реєстр) на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях і оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов`язання (пункт 2.2). Органи Казначейства звіряють поданий розпорядником Реєстр та підтвердні документи на предмет відповідності даних, уключених до Реєстру (пункт 2.3 Порядку №309).

Документи, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов`язання та/або бюджетного фінансового зобов`язання, повертаються розпоряднику з відміткою «зареєстровано та взято на облік» (пункт 2.7 Порядку №309).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання взятих на себе згідно Договору зобов`язань та у відповідності до Порядку №309 відповідачем 07.11.2022 року було зареєстровано фінансове зобов`язання у сумі 165 900,00 грн. перед ТОВ «Світловодська меблева фабрика «Престиж» шляхом надсилання на адресу Державної казначейської служби України Реєстру бюджетних зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів № 145, який було одержано Держказначейством 07.11.2022 року, про що свідчить відмітка про отримання.

Крім того, 24.11.2022 року відповідачем повторно на адресу Держказначейства було направлено Реєстр бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів №134, який було одержано Державною казначейською службою 25.11.2022 року, про що свідчить відмітка про отримання.

Також, 27.12.2022 року відповідачем на адресу Держказначейства було направлено платіжне доручення № 800 на суму 165 900,00 грн. для проведення оплати за Договором, проте трансакцію проведено не було, а платіжне доручення №800 від 27.12.2022 року повернуто відповідно до статей 2, 23, 57 Бюджетного кодексу України.

У зв`язку із не проведенням трансакції за платіжним дорученням № 800, 14.02.2023 року відповідач повторно направив до Держказначейства платіжне доручення № 103 на суму 165 900,00 грн. для проведення оплати за Договором, оплата за яким була здійснена Держказначейством 30.03.2023 року. Копії вищезазначених документи наявні у матеріалах справи.

При цьому, як зазначає відповідач, кошторисом на 2022 рік, копія якого наявна в матеріалах справи, за КЕКВ 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар» передбачені видатки в сумі 13 120 500,00 грн., а станом на 30.11.2022 року на рахунку Бюро економічної безпеки України обліковувався залишок коштів з КЕКВ 2210 у сумі 388 682,08 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою за 30.11.2022 року про залишки коштів на казначейському рахунку.

Тобто, на розрахунковому рахунку відповідача були наявні кошти на оплату поставленого позивачем товару, проте в умовах воєнного стану органи Казначейства здійснюють оплати рахунків за дорученнями клієнтів, керуючись Порядком виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2021 року № 590 (зі змінами), в пункті 19 якого визначено черговість платежів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунку.

Отже, оскільки відповідно до пункту 19 вказаного Порядку №509 оплата за отримані товари (меблі) не входить в обмежений перелік платежів, за якими здійснюються першочергові розрахунки, зареєстроване відповідачем фінансове зобов`язання перед ТОВ «СМФ «Престиж» на суму 165 900,00 грн. не було виконано органами Державного казначейства та в проведенні відповідного платежу було відмовлено.

Разом з цим, враховуючи, що оплата меблів не є першочерговими видатками загального фонду державного бюджету в умовах воєнного стану БЕБ України пропонувало ТОВ «Світловодська меблева фабрика «Престиж» вирішити проблему з оплатою у відповідності із змінами, викладеними у постанові Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 765 «Про внесення зміни до Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану».

Так, відповідно до вказаної Постанови №765 було доповнено Порядок №509 пунктом 19-1 такого змісту: Казначейство та органи Казначейства можуть здійснювати платежі за дорученнями клієнтів за видатками загального та спеціального фондів державного і місцевих бюджетів на оплату за фактично поставлені товари, виконані роботи та надані послуги шляхом спрямування бюджетних коштів постачальникам товарів, виконавцям робіт і надавачам послуг на окремі небюджетні рахунки у разі відкриття таких рахунків на їх ім`я в Казначействі та органах Казначейства у встановленому законодавством порядку з подальшим використанням зазначених коштів постачальниками товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг виключно з таких рахунків на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зокрема, у відповідь на вимогу позивача № 182 від 20.01.2023 року відповідач листом № 11/8.1/2342-23 від 02.02.2023 року запропонував позивачу відкрити рахунок для оплати за фактично поставлені товари в органі Казначейства, з подальшим використанням зазначених коштів постачальниками товару на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Проте, БЕБ України не отримало від ТОВ «Світловодська меблева фабрика «Престиж» згоду на вказану пропозицію щодо відкриття рахунку для оплати за фактично поставлені товари в органі Казначейства, з подальшим використанням зазначених коштів постачальниками товару на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відтак, на переконання відповідача, вищевказане свідчить про те, що БЕБ України було вжито усіх від нього залежних заходів щодо належного виконання умов Договору. При цьому заборгованість у даному випадку виникла не з вини відповідача, а через прийняття органом державної влади Порядку №590 у зв`язку з введенням на території України воєнного стану, відповідно до якого встановлено черговість здійснення органами Казначейства платежів за дорученнями клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунку. Фактично, БЕБ вчинялись дії щодо перерахування коштів за Договором, проте, внаслідок прийняття змін до Порядку № 590 йому було відмовлено у проведенні платежів.

Крім того, відповідач звертає увагу, що згідно з пунктом 7.2. та 4.5 Договору у випадку затримки або припинення бюджетного фінансування на цілі, передбачені Договором, а також несвоєчасної оплати зі сторони Державної казначейської служби України будь-які штрафні санкції за невиконання або неналежне виконання умов Договору до Замовника не застосовуються.

Наразі, в контексті наведених норм чинного законодавства в сукупності з обставинами даної справи, умовами спірного Договору та наявними доказами в частині доводів відповідача про наявність підстав для звільнення його від обов`язку сплати нарахованих позивачем сум процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку з затримкою бюджетного фінансування та не проведенням органами Державного казначейства України своєчасної оплати поставленого позивачем товару, суд зазначає, що згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За приписами частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено винятків або будь-яких особливих вимог для укладання договорів з бюджетними установами, виконання цих договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 року у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, з наведеного випливає, що відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати товарів, робіт, послуг за відповідним правочином.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 року у справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 року по справі №904/6252/17, від 28.01.2019 року у справі №917/611/18.

Неоплата відповідачем поставленого позивачем товару призводить до порушення принципів справедливості та добросовісності у господарських зобов`язаннях.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, згідно з пунктом 7.2. Договору замовник не несе відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором у випадку затримки або припинення бюджетного фінансування на цілі, передбачені Договором, а також несвоєчасної оплати зі сторони Державної казначейської служби України.

Суд зазначає, що наявність у Договорі застереження про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару у разі затримки бюджетного фінансування не звільняє його від відповідальності, встановленої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки норма частини 1 статті 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таке застереження є підставою для звільнення покупця від відповідальності, яка має іншу правову природу - неустойка (штраф, пеня), збитки тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 916/89/14.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що вказані положення пунктів 4.5 та 7.2 Договору хоча і є застереженням про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару у разі затримки бюджетного фінансування, проте з урахуванням вищезазначеної правової позиції не звільняють відповідача від відповідальності, встановленої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а тому нарахування позивачем інфляційних втрат та процентів річних на суму основного боргу, яку оплачено із простроченням, є правомірним.

З цих же підстав суд відхиляє посилання відповідача на положення Порядку № 590, яким визначено пріоритетність здійснення видатків Казначейством та органами Казначейства, та положення Постанови №765, згідно з якою Казначейству дозволено здійснювати платежі на оплату за фактично поставлені товари, виконані роботи та надані послуги шляхом спрямування бюджетних коштів постачальникам товарів, виконавцям робіт і надавачам послуг на окремі небюджетні рахунки в Казначействі з подальшим використанням зазначених коштів постачальниками товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг виключно з таких рахунків на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та ЄСВ, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, навіть якщо виконання такого зобов`язання фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Водночас, зважаючи на те, що положення Постанови №765 мають рекомендаційний характер щодо можливості здійснення Казначейством розрахунків із суб`єктами господарювання шляхом відкриття останнім відповідного рахунку в органам Держказначейства, позивач не позбавлений права та можливості самостійно та на власний розсуд обирати спосіб задоволення своїх вимог щодо погашення заборгованості за Договором у сумі 165 900,00 грн. як шляхом отримання безпосередньої оплати від відповідача у вказаній сумі, так і шляхом відкриття рахунку в Держказначействі на цю суму з подальшим використанням грошових коштів на сплату податків і зборів.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено заперечення щодо здійсненого позивачем розрахунку, а саме щодо визначеного позивачем періоду нарахування процентів річних та інфляційних втрат з 30.11.2022 по 29.03.2023 року, в той час як вірним, на переконання відповідача, є період нарахування з 30.11.2022 року по 27.12.2022 року, оскільки саме 27.12.2022 року відповідачем було скеровано до Держказначейства для оплати платіжне доручення №800 від 27.12.2022 року на суму 165 900,00 грн.

Відтак відповідач вважає, що з 27.12.2022 року ним були виконані умови Договору щодо розрахунку за поставлений товар.

Проте суд зазначає, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор має можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.

Отже, з урахуванням наведеної норми Закону моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 року у справі №910/9619/19 зазначивши про те, що моментом фактичного виконання зобов`язання є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок кредитора.

В свою чергу судом встановлено, що позивачем було надано виписку по рахунку ТОВ «Світловодська меблева фабрика «Престиж» за період 29.03.2023 -30.03.2023 року, з якої вбачається, що грошові кошти з оплати за крісла офісні згідно Договору №104/2022 від 03.11.2022 року у розмірі 165 900,00 грн. надійшли на рахунок позивача 30.03.2023 року.

Відтак, датою виконання відповідачем свого договірного зобов`язання в частині оплати поставленого товару є саме 30.03.2023 року, у зв`язку з чим доводи відповідача про те, що моментом фактичного виконання умов Договору є дата надсилання відповідного платіжного доручення на адресу Держказначейства є необґрунтованими.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України та умов пункту 4.4 Договору граничним строком виконання зобов`язання з оплати товару, враховуючи дату фактичної поставки товару 16.11.2022 року, є 30.11.2022 року, а отже початком періоду прострочення та можливого нарахування процентів річних є 01.12.2022 року, в той час як позивачем початком періоду прострочення визначено 30.11.2022 року, що не відповідає приписам чинного законодавства та умовам правочину.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір процентів, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, становить 1 622,64 грн. процентів, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 1 622,64 грн. процентів річних.

В свою чергу в частині інфляційних втрат судом встановлено, що розмір останніх, перерахований у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного судом періоду становить 6 220,22 грн. інфляційних нарахувань, що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню в сумі, визначеній позивачем, а саме 3 676,57 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем суми основного боргу в розмірі 165 900,00 грн., у зв`язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача в решті позовних вимог підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/3244/23 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодська меблева фабрика "Престиж" до Бюро економічної безпеки України про стягнення основного боргу в сумі 165 900,00 грн. закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Бюро економічної безпеки України (вул. Шолуденка 31, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44168316) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодська меблева фабрика "Престиж" (вул. Дружби буд.22, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500, код ЄДРПОУ 42999483) 1 622 (одну тисячу шістсот двадцять дві) грн. 64 коп. процентів річних, 3 676 (три тисячі шістсот сімдесят шість) грн. 57 коп. втрат від інфляції та 2 683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн. 73 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 02 листопада 2023 року.

Суддя А.М. Селівон