Постанова

від 21.02.2024 по справі 910/3244/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р. Справа№ 910/3244/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Прокопенко О.В.

учасники справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Божинський В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.11.2023

у справі № 910/3244/23 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодська меблева фабрика "Престиж"

до Бюро економічної безпеки України

про стягнення 171 212,84 грн

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодська меблева фабрика "Престиж" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Бюро економічної безпеки України про стягнення 169 625,00 грн, а саме 165 900,00 грн основного боргу, 1 227,21 грн процентів річних та 2 497,79 грн втрат від інфляції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/3244/23 провадження у справі № 910/3244/23 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодська меблева фабрика "Престиж" до Бюро економічної безпеки України про стягнення основного боргу в сумі 165 900,00 грн закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Бюро економічної безпеки України (вул. Шолуденка 31, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44168316) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодська меблева фабрика "Престиж" (вул. Дружби буд.22, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500, код ЄДРПОУ 42999483) 1 622 (одну тисячу шістсот двадцять дві) грн 64 коп. процентів річних, 3 676 (три тисячі шістсот сімдесят шість) грн 57 коп. втрат від інфляції та 2 683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн 73 коп. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що оскільки сплата грошових коштів здійснена відповідачем після звернення до суду з даним позовом та на момент розгляду справи по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 165 900,00 грн основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Проте правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Суд відзначає, що чинним законодавством не передбачено винятків або будь-яких особливих вимог для укладання договорів з бюджетними установами, виконання цих договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Бюро економічної безпеки України подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/3244/23 у частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "СВІТЛОВОДСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА "ПРЕСТИЖ" у задоволенні позовних вимог у справі № 910/3244/23 у повному обсязі, розгляд апеляційної скарги провести за у

Апеляційна скарга зокрема обґрунтована тим, що заборгованість за Договором виникла з підстав неможливості виконання бюджетного зобов`язання БЕБ через введення в Україні воєнного стану, а саме внаслідок прийняття Порядку № 590, яким визначено черговість здійснення Держказначейством бюджетних платежів, у зв`язку з чим відповідачу органами Казначейства було відмовлено у проведенні платежів по оплаті за поставлений товар, оскільки оплата за меблі не входить до переліку платежів, за якими здійснюються першочергові розрахунки. Апелянт стверджує, що відповідно до пункту 7.2 Договору він не несе відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором у випадку затримки або припинення бюджетного фінансування на цілі, передбачені Договором, а також несвоєчасної оплати зі сторони Державної казначейської служби України. Апелянт також посилається на необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку суми інфляційних втрат та процентів річних, зважаючи на те, що постачання товару мало місце 16.11.2022, а розрахунковий документ було скеровано відповідачем на адресу Держказначейства 27.12.2022, у зв`язку з чим розрахунок інфляційних втрат та процентів річних, на переконання відповідача, має проводиться лише за період з 30.11.2022 по 27.12.2022.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач посилається на обґрунтованість рішення та безпідставність вимог, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Бюро економічної безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/3244/23. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 призначено справу № 910/3244/23 до розгляду на 07.02.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 21.02.2024.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що за результатами проведення процедури закупівлі товарів, 03.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Світловодська меблева фабрика "Престиж" (постачальник) та Бюро економічної безпеки України (замовник) було укладено Договір №104/2022 про закупівлю товарів за державні кошти (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язуються поставити та передати у власність Замовника офісні крісла (Товар), згідно з кодом національного класифікатора України ДК 021:2015 (CPV): 39110000-6 "Сидіння, стільці та супутні вироби і частини до них", належної якості, а Замовник зобов`язуються прийняти цей Товар у власність та оплатити його.

Розділами 1-12 Договору сторони узгодили предмет договору, якість товарів та гарантійні зобов`язання, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товарів, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, антикорупційне застереження, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 12.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє по 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і замовника та скріплений печатками сторін.

Укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не установлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За умовами пункту 1.2 Договору номенклатура, асортимент Товару, одиниця виміру, його кількість, ціна, загальна сума закупівлі зазначаються в Специфікації (Додаток № 1 до Договору), яка підписується уповноваженими представниками сторін Договору, скріплюєтеся печатками сторін (за наявності) і є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до Специфікації від 03.11.2022, яка є додатком №1 до Договору, сторони погодили поставку товару: крісло офісне AMF (210037) (Крісло офісне Донсо) у кількості 70 штук за ціною 1975,00 грн без ПДВ.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 5.1 Договору Постачальник здійснює поставку Товару протягом 14 календарних днів з дати укладення договору.

За умовами пункту 5.2 Договору пунктом призначення Товару, в який Постачальник зобов`язаний доставити Товар і там передати його у власність Замовника, є склад Замовника, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 31.

Згідно з пунктом 5.5 Договору прийом-передача Товару здійснюється на підставі видаткової накладної, підписаної сторонами.

Датою поставки є дата підписання сторонами видаткової накладної на Товар. Перехід права власності на Товар відбувається після його фактичної передачі на підставі належно оформлених первинних документів (пункт 5.6 Договору).

На виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений Договором товар - Крісло офісне AMF (210037) (Крісло офісне Донсо) у кількості 70 штук на загальну суму 165 900,00 грн, що підтверджується підписаною повноважними представниками сторін видатковою накладною №РН-0001625 від 16.11.2022 на суму 165 900,00 грн, копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами на видатковій накладній представників постачальника ТОВ "Світловодська меблева фабрика "Престиж" та покупця - Бюро економічної безпеки України (Рябець В.В. за довіреністю №38 від 15.11.2022).

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не установлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в статті 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, установленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставки товару 16.11.2022 року позивачем надана до матеріалів справи копія товарно-транспортної накладної №79 від 16.11.2022 про доставку на адресу вантажоотримувача - БЕБ України, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 31, вантажу - крісел офісних у кількості 70 місць на загальну суму 165 900,00 грн.

При цьому факт отримання Бюро економічної безпеки України як вантажоодержувачем товару, переданого для перевезення за вказаною товарно - транспортною накладною, засвідчено підписом представника БЕБ України Рябець В.В., повноваження якого підтверджуються довіреністю №38 від 15.11.2022.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Постачальник зобов`язуєтеся забезпечити належну якість Товару, яка повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій документації, що встановлює вимоги до якості такого виду Товару або зразкам (еталонам).

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не установлено договором або законом.

Згідно з пунктом 2.5 Договору у випадку виявлення при прийманні Товару його невідповідності й (або) документів на нього вимогам якості, кількості, комплектності й вартості, які визначені положеннями даного Договору, Замовник може відмовитися від приймання даного Товару, вимагати відшкодування заподіяних збитків, а також розірвання даного Договору.

Заперечень щодо факту поставки товару за спірною видатковою накладною, відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як убачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ "Світловодська меблева фабрика "Престиж" умов Договору з боку відповідача відсутні.

Отже, у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Бюро економічної безпеки України, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 3.1 Договору ціна цього Договору становить 165 900,00 грн, у тому числі ПДВ 27 650,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, установленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами пункту 4.1 Договору оплата за Товар здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування Замовником відповідної суми коштів на поточний рахунок Постачальника, відповідно до норм, передбачених статтею 49 Бюджетного кодексу України. Розрахунок за Товар по Договору здійснюються після прийняття відповідного Товару у власність Замовника, що підтверджується видатковою накладною, в якій зазначено номенклатуру (асортимент), кількість і ціна Товару, який перейшов у власність Замовника (пункт 4.2 Договору).

Для оплати поставленого Товару Постачальник надає Замовнику видаткову накладну, яка містить інформацію про номенклатуру (асортимент) поставленого Товару, ціну на Товар, та загальну суму для оплати з урахуванням вимог Податкового кодексу України (пункт 4.3 Договору).

Відповідно до пункту 4.4 Договору розрахунки за поставлений Товар здійснюються протягом 10 робочих днів з дати поставки Товару, яка визначається датою підписання видаткової накладної на Товар, за умови отримання від Постачальника рахунку-фактури, видаткової накладної.

Згідно з пунктом 4.5 Договору у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за наданий Товар здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій розрахунковий рахунок. В такому випадку будь-які штрафні санкції до Замовника не застосовуються.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

На виконання умов Договору позивачем був виставлений відповідачу рахунок на оплату №СФ-0002016 від 16.11.2022 на суму 165 900,00 грн та який відповідно до умов пункту 4.4 Договору мав бути оплачений останнім протягом 10 робочих днів з дати поставки Товару, тобто до 30.11.2022 (включно).

Таким чином, підписання покупцем (Бюро економічної безпеки України) вищенаведеної видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідною товарно-транспортною накладною, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Спір у даній справі виник у зв`язку із тим, що за твердженням позивача відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість за Договором у сумі 165 900,00 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору та у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язків щодо оплати за отриманий товар за Договором, позивач звернувся до Бюро економічної безпеки України з вимогою №183 від 20.01.2023, відповідно до якої вимагав сплатити суму основного боргу у розмірі 165 900,00 грн протягом 7 днів. Копія вимоги наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання вказаної вимоги на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 23.01.2023 та фіскального чеку.

У відповідь на вказану вимогу відповідач листом №11/8.1/2342-23 від 02.02.2023 підтвердив наявність у БЕБ України заборгованості у сумі 165 900,00 грн та повідомив позивача, що відповідно до статті 23, 49 Бюджетного кодексу України оплата за отриманий товар здійснюється лише за наявності відповідного бюджетного фінансування (призначення), оскільки Бюро економічної безпеки України є бюджетною установою, видатки якої фінансуються за рахунок державного бюджету. Відповідно до Порядку 590 оплата меблів не є першочерговими видатками загального фонду державного бюджету в умовах воєнного стану, у зв`язку з чим наразі відсутня можливість погашення існуючої заборгованості.

У вказаному листі відповідачем також запропоновано позивачу згідно Постанови №765 відкрити рахунок для оплати за фактично поставлені товари у Держказначействі з подальшим використанням зазначених коштів постачальником на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та ЄСВ.

Проте, позивач згоди на здійснення розрахунків за Договором в порядку Постанови №765 шляхом відкриття відповідного рахунку в органах Держказначейства не надав.

Таким чином, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, внаслідок чого у Бюро економічної безпеки України утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 165 900,00 грн, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №104/2022 про закупівлю товарів за державні кошти від 03.11.2022 та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Оскільки в процесі розгляду справи місцевим господарським судом було установлено, що відповідачем було сплачено на користь позивача 165 900,00 грн, предмет спору у вказаній частині відсутній, а отже місцевим господарським судом обґрунтовано було закрито провадження у справі в частині стягнення 165 900,00 грн на підставі п. 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

З матеріалів справи убачається, що на виконання взятих на себе згідно Договору зобов`язань та у відповідності до Порядку №309 відповідачем 07.11.2022 було зареєстровано фінансове зобов`язання у сумі 165 900,00 грн перед ТОВ "Світловодська меблева фабрика "Престиж" шляхом надсилання на адресу Державної казначейської служби України Реєстру бюджетних зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів № 145, який було одержано Держказначейством 07.11.2022, про що свідчить відмітка про отримання.

Крім того, 24.11.2022 відповідачем повторно на адресу Держказначейства було направлено Реєстр бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів №134, який було одержано Державною казначейською службою 25.11.2022, про що свідчить відмітка про отримання.

Також, 27.12.2022 відповідачем на адресу Держказначейства було направлено платіжне доручення № 800 на суму 165 900,00 грн для проведення оплати за Договором, проте трансакцію проведено не було, а платіжне доручення №800 від 27.12.2022 повернуто відповідно до статей 2, 23, 57 Бюджетного кодексу України.

У зв`язку із не проведенням трансакції за платіжним дорученням № 800, 14.02.2023 відповідач повторно направив до Держказначейства платіжне доручення № 103 на суму 165 900,00 грн для проведення оплати за Договором, оплата за яким була здійснена Держказначейством 30.03.2023. Копії вищезазначених документи наявні у матеріалах справи.

Апелянт стверджує, що кошторисом на 2022 рік, копія якого наявна в матеріалах справи, за КЕКВ 2210 "Предмети, матеріали, обладнання та інвентар" передбачені видатки в сумі 13 120 500,00 грн, а станом на 30.11.2022 на рахунку Бюро економічної безпеки України обліковувався залишок коштів з КЕКВ 2210 у сумі 388 682,08 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою за 30.11.2022 про залишки коштів на казначейському рахунку.

Тобто, на розрахунковому рахунку відповідача були наявні кошти на оплату поставленого позивачем товару, проте в умовах воєнного стану органи Казначейства здійснюють оплати рахунків за дорученнями клієнтів, керуючись Порядком виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2021 року № 590 (зі змінами), в пункті 19 якого визначено черговість платежів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунку.

Отже, оскільки відповідно до пункту 19 вказаного Порядку №509 оплата за отримані товари (меблі) не входить в обмежений перелік платежів, за якими здійснюються першочергові розрахунки, зареєстроване відповідачем фінансове зобов`язання перед ТОВ "СМФ "Престиж" на суму 165 900,00 грн не було виконано органами Державного казначейства та в проведенні відповідного платежу було відмовлено.

Разом з цим, ураховуючи, що оплата меблів не є першочерговими видатками загального фонду державного бюджету в умовах воєнного стану БЕБ України пропонувало ТОВ "Світловодська меблева фабрика "Престиж" вирішити проблему з оплатою у відповідності із змінами, викладеними у постанові Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 765 "Про внесення зміни до Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану".

Так, відповідно до вказаної Постанови №765 було доповнено Порядок №509 пунктом 19-1 такого змісту: Казначейство та органи Казначейства можуть здійснювати платежі за дорученнями клієнтів за видатками загального та спеціального фондів державного і місцевих бюджетів на оплату за фактично поставлені товари, виконані роботи та надані послуги шляхом спрямування бюджетних коштів постачальникам товарів, виконавцям робіт і надавачам послуг на окремі небюджетні рахунки у разі відкриття таких рахунків на їх ім`я в Казначействі та органах Казначейства у установленому законодавством порядку з подальшим використанням зазначених коштів постачальниками товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг виключно з таких рахунків на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зокрема, у відповідь на вимогу позивача № 182 від 20.01.2023 відповідач листом № 11/8.1/2342-23 від 02.02.2023 запропонував позивачу відкрити рахунок для оплати за фактично поставлені товари в органі Казначейства, з подальшим використанням зазначених коштів постачальниками товару на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Проте, БЕБ України не отримало від ТОВ "Світловодська меблева фабрика "Престиж" згоду на вказану пропозицію щодо відкриття рахунку для оплати за фактично поставлені товари в органі Казначейства, з подальшим використанням зазначених коштів постачальниками товару на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Апелянт стверджує про те, що БЕБ України було вжито усіх від нього залежних заходів щодо належного виконання умов Договору. При цьому заборгованість у даному випадку виникла не з вини відповідача, а через прийняття органом державної влади Порядку №590 у зв`язку з введенням на території України воєнного стану, відповідно до якого установлено черговість здійснення органами Казначейства платежів за дорученнями клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунку. Фактично, БЕБ вчинялись дії щодо перерахування коштів за Договором, проте, внаслідок прийняття змін до Порядку № 590 йому було відмовлено у проведенні платежів.

Апелянт також стверджує, що згідно з пунктом 7.2. та 4.5 Договору у випадку затримки або припинення бюджетного фінансування на цілі, передбачені Договором, а також несвоєчасної оплати зі сторони Державної казначейської служби України будь-які штрафні санкції за невиконання або неналежне виконання умов Договору до Замовника не застосовуються.

Наразі, в контексті наведених норм чинного законодавства в сукупності з обставинами даної справи, умовами спірного Договору та наявними доказами в частині доводів відповідача про наявність підстав для звільнення його від обов`язку сплати нарахованих позивачем сум процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку з затримкою бюджетного фінансування та не проведенням органами Державного казначейства України своєчасної оплати поставленого позивачем товару, суд зазначає, що згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За приписами частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України установлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Ураховуючи, що чинним законодавством не передбачено винятків або будь-яких особливих вимог для укладання договорів з бюджетними установами, виконання цих договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, з наведеного випливає, що відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати товарів, робіт, послуг за відповідним правочином.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 у справі №904/6252/17, від 28.01.2019 у справі №917/611/18.

Неоплата відповідачем поставленого позивачем товару призводить до порушення принципів справедливості та добросовісності у господарських зобов`язаннях.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, згідно з пунктом 7.2. Договору замовник не несе відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором у випадку затримки або припинення бюджетного фінансування на цілі, передбачені Договором, а також несвоєчасної оплати зі сторони Державної казначейської служби України.

Суд зазначає, що наявність у Договорі застереження про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару у разі затримки бюджетного фінансування не звільняє його від відповідальності, установленої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки норма частини 1 статті 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таке застереження є підставою для звільнення покупця від відповідальності, яка має іншу правову природу - неустойка (штраф, пеня), збитки тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 916/89/14.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказані положення пунктів 4.5 та 7.2 Договору хоча і є застереженням про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару у разі затримки бюджетного фінансування, проте з урахуванням вищезазначеної правової позиції не звільняють відповідача від відповідальності, установленої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а тому нарахування позивачем інфляційних втрат та процентів річних на суму основного боргу, яку оплачено із простроченням, є правомірним.

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на положення Порядку № 590, яким визначено пріоритетність здійснення видатків Казначейством та органами Казначейства, та положення Постанови №765, згідно з якою Казначейству дозволено здійснювати платежі на оплату за фактично поставлені товари, виконані роботи та надані послуги шляхом спрямування бюджетних коштів постачальникам товарів, виконавцям робіт і надавачам послуг на окремі небюджетні рахунки в Казначействі з подальшим використанням зазначених коштів постачальниками товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг виключно з таких рахунків на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та ЄСВ, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, навіть якщо виконання такого зобов`язання фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Водночас, зважаючи на те, що положення Постанови №765 мають рекомендаційний характер щодо можливості здійснення Казначейством розрахунків із суб`єктами господарювання шляхом відкриття останнім відповідного рахунку в органам Держказначейства, позивач не позбавлений права та можливості самостійно та на власний розсуд обирати спосіб задоволення своїх вимог щодо погашення заборгованості за Договором у сумі 165 900,00 грн як шляхом отримання безпосередньої оплати від відповідача у вказаній сумі, так і шляхом відкриття рахунку в Держказначействі на цю суму з подальшим використанням грошових коштів на сплату податків і зборів.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Апелянт стверджує, що вірним є період нарахування відсотків річних та інфляційних втрат з 30.11.2022 по 27.12.2022, оскільки саме 27.12.2022 відповідачем було скеровано до Держказначейства для оплати платіжне доручення №800 від 27.12.2022 на суму 165 900,00 грн.

Відтак апелянт вважає, що з 27.12.2022 ним були виконані умови Договору щодо розрахунку за поставлений товар.

Проте за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор має можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про платіжні послуги" платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.

Отже, з урахуванням наведеної норми Закону моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 у справі №910/9619/19 зазначивши про те, що моментом фактичного виконання зобов`язання є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок кредитора.

Позивачем було надано суду виписку по рахунку ТОВ "Світловодська меблева фабрика "Престиж" за період 29.03.2023 -30.03.2023, з якої убачається, що грошові кошти з оплати за крісла офісні згідно Договору №104/2022 від 03.11.2022 у розмірі 165 900,00 грн надійшли на рахунок позивача 30.03.2023.

Отже датою виконання відповідачем свого договірного зобов`язання в частині оплати поставленого товару є саме 30.03.2023, у зв`язку з чим необґрунтованими є доводи апелянта про те, що моментом фактичного виконання умов Договору є дата надсилання відповідного платіжного доручення на адресу Держказначейства.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк установлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 1 622,64 грн процентів річних та 3 676,57 грн втрат від інфляції.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - Бюро економічної безпеки України, у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/3244/23, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/3244/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/3244/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/3244/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Бюро економічної безпеки України.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови склалено та підписано 12.03.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов