Постанова

від 02.11.2023 по справі 278/2572/15-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/2572/15-ц Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В.

Категорія 40 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2023 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/2572/15-ц за позовом ОСОБА_1 доКомунального некомерційногопідприємства «Обласниймедичний спеціалізованийцентр» Житомирськоїобласної радипро визнаннянеправомірними дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районногосуду Житомирської області від 22 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Зубчук І.В. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом та після його уточнення (а.с.133-134 т.2), просив визнати неправомірними дії Житомирської обласної психіатричної лікарні №1 Житомирської обласної ради про відмову у розгляді його заяв щодо зняття діагнозу та зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство обласний центр психічного здоров`я Житомирської обласної ради Житомирської обласної ради, код 01991487, правонаступника Житомирської обласної психіатричної лікарні №1 Житомирської обласної ради, код 01991487, скасувати діагноз шизофренія нюхові галюцинації відносно ОСОБА_1 .

В обґрунтуванняпозову зазначав,що у 1986 році він звернувся до Житомирського психоневрологічного диспансеру по питанню депресивного стану та скарг на здоров`я, після звільнення з посади директора підприємства в зв`язку з його дискомфортним станом. Він скаржився на неприємні запахи та підозру на венеричне захворювання.Після одного місяця знаходження в Житомирській ОПЛ №1 та прийому на протязі 3-х місяців призначених ліків, його стан погіршився. 17.11.1986 МСЕК визнала його інвалідом II групи. 27.04.2014 він звернувся до Житомирської ОПЛ №1 із заявою про зняття психіатричного діагнозу, так як, даний діагноз не дозволяє встановити істинну причину хвороби та принижує його честь і гідність, на що отримав негативну відповідь.

Даний діагноз перешкоджає йому з`ясувати справжній стан свого здоров`я в медичних закладах вищого рівня, що і стало причиною звернення до суду.

Рішенням Житомирського районногосуду Житомирськоїобласті від22червня 2021року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначає про те, що рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції не застосовано ст. ст. 285, 297 ЦК України, ст. ст. 19, 40 Конституції України, ст. ст. 1, 7 Закону «Про звернення громадян». Зазначає, що як вбачається з висновку експерта від 22.12.2020 року №339/2020, взята медична документація за 1986-1987 роки. Тобто, на день проведення судово-психіатричної експертизи МКХ 9 не діє, а з 1993 року ВООЗ затвердило Міжнародну класифікацію хвороб МКХ 10 і в ньому відсутній діагноз шизофренія нюхової галюцинації.

Крім того, в матеріалах справи є його неодноразові звернення до ЖОПЛ №1 про зняття діагнозу за 2014-2015 роки. Однак, відповідач на наданий час не зняв діагноз шизофренія нюхової галюцинації. Також відповідачем не було проведено огляд для спростування його діагнозу, а тому його дії є незаконними.

Звертає увагу на те, що він має водійські права, з 1965 року керує автомобілем та жодного разу не притягувався до адміністративної відповідальності.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні позивач та його представник адвокат Макарська К.О. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити і надали пояснення, які відповідають її доводам.

Представник відповідача скаргу не визнав, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 31.07.1986 по 26.08.1986 та з 01.07.1986 по 04.03.1987 знаходився на стаціонарному лікуванні у Житомирській обласній психіатричній лікарні №1 з діагнозом (шизофренія параноїдна форма, маячно-іпохондричний синдром (а.с.15-18, т.1).

У 2002 році у зв`язку із відсутністю звернень протягом 5 років він був переведений в консультативну групу нагляду, у 2005 році - знятий з обліку із покращенням.

18 травня 2021 року змінено назву відповідача з Житомирської ОПЛ №1 на Комунальне некомерційне підприємство «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов по суті спору обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Згідно з п. п. 4.1, 4.3, 4.8, 5.6 наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги» №20 від 22.01.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.04.2007 за №314/13581, диспансерному нагляду підлягають особи, які страждають на психічні розлади та у зв`язку з формою та характером перебігу наявного розладу потребують систематичного спостереження за їх психічним станом лікарем-психіатром (або іншими фахівцями психіатричного закладу) для здійснення відповідних своєчасних профілактичних, діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Питання про необхідність установлення диспансерного нагляду вирішується після психіатричного огляду лікарем-психіатром (комісією лікарів-психіатрів) особи, яка страждає на психічний розлад, у порядку, передбаченому статтею 11 Закону.

Припинення диспансерного нагляду за особою, яка страждає на психічний розлад, з переведенням її медичної документації до групи консультативного нагляду або до архіву відбувається на підставі рішення лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів) у разі: видужання особи або такої зміни стану її психічного здоров`я, що не потребує систематичного спостереження лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу); зміни місця постійної реєстрації особи чи її смерті; прийняття судом рішення про відмову в продовженні надання особі (у тому числі неповнолітній особі віком до 15 років) амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, якщо вона сама чи її законний представник не згодні з продовженням диспансерного нагляду; відмови особи чи її законного представника від продовження диспансерного нагляду та відсутності підстав для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про психіатричну допомогу» діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я для застосування в Україні.

Ухвалою від 27 жовтня 2020 року у справі призначено судову амбулаторно-психіатричну експертизу.

Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта Гриньової І.Г. за №339-2020 від 22.12.2020 вбачається, що за даними медичної документації у період 1986-1987 років ОСОБА_1 виявляв клінічні ознаки психічного захворювання у вигляді шизофренії, параноїдної форми, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, маніфестна стадія у вигляді нюхових галюцинацій, маячних ідей іпохондричного змісту (зараження венеричними хворобами, грибком, туберкульозом, розкладається шлунок), маячних ідей відношення (оточуючі відчувають неприємний запах, відвертаються, кашляють) симптому відкритості думок, змін в сфері мислення у вигляді паралогій, зісковзувань, схильності до резонерства, мови по типу монологу, емоційного зниження, порушення критичних здібностей. Дані клінічні ознаки відповідали діагностичним критеріям діагнозу (шифр 295.33) згідно міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм та причин смерті 9 перегляду адаптованої для використання в СРСР. ОСОБА_1 в період 1986-1987рр. страждав на психічнезахворювання. Шизофренія, параноїдна форма, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, маніфестна стадія (Ш 295.33 згідно МКХ-9, адаптованої для використання в СРСР). ОСОБА_1 в період 1986-1987 рр. потребував перебування на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні. Лікування ОСОБА_1 відповідало його психічному станута прийнятим на той час підходам до лікування психічних розладів (а.с.106-111 т.2) .

Допитана в судовому засіданні першої інстанції експерт ОСОБА_2 пояснила, що при вивченні медичної документації та під час спілкування з ОСОБА_1 , було встановлено, що психічні розлади у останнього почалися з 1983 року, але вперше ОСОБА_1 звернувся за медичною допомогою у 1986 році і як було зазначено в його медичній карті він скаржився на підвищене нервове збудження, поганий сон, жахіття, слабкість, не бажання щось робити, втрату інтересів. Було рекомендовано стаціонарне лікування. З 1986 по 1987 рік потребував стаціонарного лікування у медичному закладі. Діагноз який був встановлений пацієнту є хронічним захворюванням, яке може мати різний перебіг і різні клінічні прояви, такі розлади мислення характерні для даного захворювання і можуть проявитись в майбутньому. Під час особистого огляду встановлено, що особа має розлади мислення та зациклення на розладах здоров`я. Інтелект не знижений і останній знаходиться в стані стабілізації. Також зазначила, що за Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я (МКХ-10) стан ОСОБА_1 підпадає під поняття «Шизофренії» параноїдної форми.

За клопотанням ОСОБА_1 від 27.06.2022 Житомирським апеляційним судом ухвалою від 29.06.2022 було призначено судово-психіатричну експертизу (а.с.83, 92 т.3), за результатами проведення якої встановлено, що ОСОБА_1 на теперішній час страждає на шизофренію параноїдну, безперервний тип перебігу. Галюцинаторно-параноїдний синдром (згідно з МКХ-10 F20.0) (а.с.95-103 т.3).

Відповідно до п. п. ї), й) ч.1 ст.6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожен громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я. Можливість проведення незалежної медичної експертизи відповідного типу у разі незгоди громадянина з висновком державної медичної експертизи, застосування до нього запобіжного заходу як до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, примусових заходів медичного характеру, примусового лікування, примусової госпіталізації та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров`я порушуються права громадянина України на охорону здоров`я.

У частині першій статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2227цс16 вказано, що «положеннями статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або до суду можуть бути оскаржені саме рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги. Юридичним актом, який може бути оскарженим у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий у межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб`єктів. Медична документація таким критеріям не відповідає.Отже, за системним аналізом положень статті 16 ЦК України та статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа або її представник може оскаржити лише рішення, дії та бездіяльність осіб, які порушили її права на психіатричну допомогу.Інших способів захисту права законодавством не передбачено. Окрім того, як вбачається з позовної заяви, зазначена медична документація є одним з доказів при розгляді справи щодо місця проживання дитини та участі у її вихованні та підлягає оцінці поряд з іншими доказами у справі».

Встановивши, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів і незаконності дій Комунального некомерційного підприємства обласний центр психічного здоров`я Житомирської обласної ради Житомирської обласної ради, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову. Оскільки дані заяви були предметом неодноразового розгляду як фахівцями Житомирської обласної психіатричної лікарні №1 Житомирської обласної ради так і Департаменту охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації про наслідки розгляду яких позивачу неодноразово надавались відповідні відповіді, що підтверджується матеріалами справи (а.с.6, 9, 15, 16,17, 18 т.1).

Вказаний висновок повністю узгоджується також із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 727/7748/16-ц.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів в суді ті обставини, на які він посилається, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставним

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районногосуду Житомирської області від 22 червня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього дня протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 02 листопада 2023 року.