Постанова

від 03.07.2024 по справі 278/2572/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року

м. Київ

справа № 278/2572/15-ц

провадження № 61-17271св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 червня 2021 року у складі судді Зубчук І. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 (після зміни назви у 2021 році - Комунальне некомерційне підприємство «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради) про визнання дій неправомірними.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у 1986 році він звернувся до Житомирського психоневрологічного диспансеру по питанню депресивного стану та скарг на здоров`я після звільнення з посади директора підприємства у зв`язку з його дискомфортним станом. Він скаржився на неприємні запахи та підозру на венеричне захворювання.

Зазначав, що після одного місяця знаходження в Житомирській обласній психіатричній лікарні № 1 та прийому на протязі 3-х місяців призначених ліків, його стан погіршився. 17 листопада 1986 року Медико-соціальна експертна комісія (далі - МСЕК) визнала його інвалідом II групи.

27 квітня 2014 року він звернувся до Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 із заявою про зняття психіатричного діагнозу, так як даний діагноз не дозволяє встановити істинну причину хвороби та принижує його честь і гідність, на що отримав негативну відповідь.

Даний діагноз перешкоджає йому з`ясувати справжній стан свого здоров`я в медичних закладах вищого рівня, що стало причиною звернення до суду.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати неправомірними дії Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 Житомирської обласної ради про відмову у розгляді його заяв щодо зняття діагнозу; - зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство обласний центр психічного здоров`я Житомирської обласної ради Житомирської обласної ради, код 01991487, правонаступника Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 Житомирської обласної ради, код 01991487, скасувати діагноз шизофренія нюхові галюцинації відносно нього.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 Житомирської обласної ради щодо відмови у розгляді заяв позивача про зняття діагнозу були предметом неодноразового розгляду як фахівцями Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 Житомирської обласної ради так і Департаменту охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації, про результати розгляду яких позивачу неодноразово надавались відповідні відповіді, що підтверджується матеріалами справи

Суд відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання Комунального некомерційного підприємства обласний центр психічного здоров`я Житомирської обласної ради Житомирської обласної ради скасувати діагноз «шизофренії нюхової галюцинації», оскільки відповідно до міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я (МКХ-10) зазначений діагноз не існує.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 червня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд зазначив, що, встановивши, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів і незаконності дій Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр психічного здоров`я» Житомирської обласної ради Житомирської обласної ради, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки заяви ОСОБА_1 були предметом неодноразового розгляду як фахівцями Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 Житомирської обласної ради так і Департаменту охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації, про результати розгляду яких позивачу неодноразово надавались відповіді, що підтверджується матеріалами справи.

Суд урахував висновки судово-психіатричної експертизи, норми Закону України «Про психіатричну допомогу», практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 червня 2021 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що дії відповідача є незаконними, оскільки він не зняв з нього діагноз «шизофренія нюхової галюцинації» та не проведено його огляд для спростування вказаного діагнозу.

Посилається на те, що на час проведення судової-психіатричної експертизи 22 грудня 2020 року Міжнародна класифікація хвороб (далі - МХК) 9 не діяла, оскільки у 1993 році Всесвітня Організація Охорони Здоров`я (далі - ВООЗ) затвердила МХК 10, в якій відсутній діагноз «шизофренія нюхової галюцинації».

Звертає увагу на те, що з 1997 року він не звертався за психіатричною допомогою, з 1965 року він керує автомобілем та не притягувався до адміністративної відповідальності, має грибок та герпес типу А.

При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення комплексної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 813/1960/18, від 30 листопада 2020 року у справі № 280/4698/19, від 21 липня 2021 року у справі № 754/10803/19 (провадження № 61-10153св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

ОСОБА_1 зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року Комунальне некомерційне підприємство «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні. Доводи касаційної скарги не містять підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні з 31 липня 1986 року до 26 серпня 1986 року та з 01 липня 1986 року до 04 березня 1987 року у Житомирській обласній психіатричній лікарні № 1 з діагнозом (шизофренія параноїдна форма, маячно-іпохондричний синдром (том 1, а. с. 15-18).

Зі змісту висновку експерта Гриньової І. Г. від 22 грудня 2020 року № 339-2020, за даними медичної документації у період 1986-1987 роки ОСОБА_1 виявляв клінічні ознаки психічного захворювання у вигляді шизофренії, параноїдної форми, безперервно-прогредієнтний тиг перебігу, маніфестна стадія у вигляді нюхових галюцинацій, маячних ідей іпохондричного змісту (зараження венеричними хворобами, грибком, туберкульозом, розкладається шлунок), маячних ідей відношення (оточуючі відчувають неприємний запах, відвертаються, кашляють) симптому відкритості думок, змін в сфері мислення у вигляді паралогій, зісковзувань, схильності до резонерства, мови по типу монологу, емоційного зниження, порушення критичних здібностей. Дані клінічні ознаки відповідали діагностичним критеріям діагнозу (шифр 295.33) згідно міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм та причин смерті 9 перегляду адаптованої для використання в СРСР. ОСОБА_1 в період 1986-1987 років страждав на психічне захворювання. Шизофренія, параноїдна форма, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, маніфестна стадія (Ш 295.33 згідно МКХ-9, адаптованої для використання в СРСР). ОСОБА_1 у період 1986-1987 роки потребував перебування на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні. Лікування ОСОБА_1 відповідало його психічному стану та прийнятим на той час підходам до лікування психічних розладів.

У 2002 році в зв`язку із відсутністю звернень протягом 5 років був переведений в консультативну групу нагляду, у 2005 році знятий з обліку з покращенням.

Висновком судово-психіатричного експерта від 15 лютого 2023 року № 132 встановлено, що ОСОБА_1 на теперішній час страждає на шизофренію параноїдну, безперервний тип перебігу. Галюцинаторно-параноїдний синдром (згідно з МКХ-10 - F20.0) (том 3, а. с. 95-203).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, зокрема, зобов`язання відповідача скасувати у нього діагноз шизофренія нюхові галюцинації.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я для застосування в Україні.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

У пунктах 4.1, 4.3, 4.8, 5.6 наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги» від 22 січня 2002 року № 20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2007 року за № 314/13581, диспансерному нагляду підлягають особи, які страждають на психічні розлади та у зв`язку з формою та характером перебігу наявного розладу потребують систематичного спостереження за їх психічним станом лікарем-психіатром (або іншими фахівцями психіатричного закладу) для здійснення відповідних своєчасних профілактичних, діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Питання про необхідність установлення диспансерного нагляду вирішується після психіатричного огляду лікарем-психіатром (комісією лікарів-психіатрів) особи, яка страждає на психічний розлад, у порядку, передбаченому статтею 11 Закону.

Припинення диспансерного нагляду за особою, яка страждає на психічний розлад, з переведенням її медичної документації до групи консультативного нагляду або до архіву відбувається на підставі рішення лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів) у разі: видужання особи або такої зміни стану її психічного здоров`я, що не потребує систематичного спостереження лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу); зміни місця постійної реєстрації особи чи її смерті; прийняття судом рішення про відмову в продовженні надання особі (у тому числі неповнолітній особі віком до 15 років) амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, якщо вона сама чи її законний представник не згодні з продовженням диспансерного нагляду; відмови особи чи її законного представника від продовження диспансерного нагляду та відсутності підстав для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи задоволено.

Призначено у справі судову амбулаторно-психіатричну експертизу.

Виконання експертизи доручено експертам комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний центр психічного здоров`я» Житомирської обласної ради.

На розгляд експертів поставлено такі запитання:

1) чи страждав ОСОБА_1 психічними захворюваннями у період 1986-1987 р.р., якщо так, то зазначити діагноз ?

2) чи потребував ОСОБА_1 перебування на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні ?

3) чи відповідало лікування ОСОБА_1 його психічному стану?

У висновку судово-психіатричного експерта від 22 грудня 2020 року № 339-2020 зазначено, що за даними медичної документації у період 1986-1987 років ОСОБА_1 виявляв клінічні ознаки психічного захворювання у вигляді шизофренії, параноїдної форми, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, маніфестна стадія у вигляді нюхових галюцинацій, маячних ідей іпохондричного змісту (зараження венеричними хворобами, грибком, туберкульозом, розкладається шлунок), маячних ідей відношення (оточуючі відчувають неприємний запах, відвертаються, кашляють) симптому відкритості думок, змін в сфері мислення у вигляді паралогій, зісковзувань, схильності до резонерства, мови по типу монологу, емоційного зниження, порушення критичних здібностей. Дані клінічні ознаки відповідали діагностичним критеріям діагнозу (шифр 295.33) згідно міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм та причин смерті 9 перегляду адаптованої для використання в СРСР. ОСОБА_1 в період 1986-1987 рр. страждав на психічне захворювання. Шизофренія, параноїдна форма, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, маніфестна стадія (Ш 295.33 згідно МКХ-9, адаптованої для використання в СРСР). ОСОБА_1 в період 1986-1987 рр. потребував перебування на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні. Лікування ОСОБА_1 відповідало його психічному стану та прийнятим на той час підходам до лікування психічних розладів.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-психіатричної експертизи задоволено.

Призначено у справі судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено лікарям: судово-психіатричним експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України».

На вирішення експертизи поставлено запитання:

- чи страждає ОСОБА_1 психічним захворюванням на даний час.

Висновком судово-психіатричного експерта від 15 лютого 2023 року № 132 встановлено, що ОСОБА_1 на теперішній час страждає на шизофренію параноїдну, безперервний тип перебігу. Галюцинаторно-параноїдний синдром (згідно з МКХ-10 - F20.0).

У частині першій статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, здійсненні їх соціального захисту, наданні їм соціальних послуг або проходженні ними спеціального навчання, можуть бути оскаржені, за вибором таких громадян, до власника закладу з надання психіатричної допомоги, закладу соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, спеціального навчального закладу або уповноваженого ними органу, або у порядку підлеглості до вищого органу чи посадової особи, або безпосередньо до суду.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача із заявами про зняття з нього діагнозу «шизофренія нюхової галюцинації». За результатами розгляду його заяв діагноз «шизофренія нюхової галюцинації» з нього знятий не був у зв`язку з відсутністю для цього підстав.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2227цс16 вказано, що «положеннями статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або до суду можуть бути оскаржені саме рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги. Юридичним актом, який може бути оскарженим у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий у межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб`єктів. Медична документація таким критеріям не відповідає. Отже, за системним аналізом положень статті 16 ЦК України та статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа або її представник може оскаржити лише рішення, дії та бездіяльність осіб, які порушили її права на психіатричну допомогу. Інших способів захисту права законодавством не передбачено. Окрім того, як вбачаться з позовної заяви, зазначена медична документація є одним з доказів при розгляді справи щодо місця проживання дитини та участі у її вихованні та підлягає оцінці поряд з іншими доказами у справі».

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності у нього порушеного права.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 не зазначено, яке його цивільне право порушується, не визнається чи оспорюється іншою особою, а тому правильно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Доводи ОСОБА_1 про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять обґрунтування з посиланням на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси. При цьому Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 використовував передбачене статтею 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» право на звернення з метою захисту своїх прав, проте, негативне рішення за результатами розгляду його заяви не свідчить про його неправильність.

Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

При цьому позивач не довів, а суди не встановили, що дії відповідача були неправомірними, його дії відповідають вимогам закону.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Посилання ОСОБА_1 на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 813/1960/18, від 30 листопада 2020 року у справі № 280/4698/19, від 21 липня 2021 року у справі № 754/10803/19 (провадження № 61-10153св21)колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.

Доводи ОСОБА_1 про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме відмову у задоволенні його клопотання про призначення комплексної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, не можуть бути підставою для скасування судових рішень на підставі частини другої статті 410 ЦПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції задовольняв клопотання позивача про призначення у справі судово-психіатричної експертизи.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи є безпідставними та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 червня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець