Ухвала

від 02.11.2023 по справі 380/6488/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 листопада 2023 року

м. Київ

справа №380/6488/20

адміністративне провадження № К/9901/36216/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №380/6488/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопел Трейд» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року (суддя Кухар Н.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року (головуючий суддя - Довга О.І., судді: Глушко І.В., Запотічний І.І.),

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопел Трейд» (далі - позивач, ТОВ «Екопел Трейд») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, яке судом апеляційної інстанції було замінено на правонаступника - Головне управління ДПС у Львівській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2020 року №0005960504.

Адміністративний позов вмотивовано тим, що реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Жардом» підтверджена належним чином складеними первинними документами. Посилання податкового органу на відсутність товарно-супровідних документів є необґрунтованими, оскільки ці документи мали б складатись саме між ПП «Жардом» і перевізником.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 03 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року, позов задовольнив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили наступні обставини.

Посадові особи ГУ ДПС провели документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Екопел Трейд» з питань правомірності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, що міститься у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2020 року, за результатами якої складено акт №618/05.04/42006675 від 10 липня 2020 року (том 1 а.с.40-59).

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого підприємство завищило суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за квітень 2020 року на 548000 грн.

Підставою для такого висновку контролюючого органу слугувало те, що позивач не надав на підтвердження дійсності господарських операцій з ПП «Жардом» товарно-супровідних документів, які б свідчили про транспортування товарів від зазначеного контрагента. Також до перевірки не було надано звітів матеріально-відповідальної особи про рух товарно-матеріальних цінностей в місцях зберігання та документів, що підтверджують якість товару. Податковий орган також врахував те, що контрагент позивача не подавав звітність, не мав власних чи орендованих фондів для здійснення господарської діяльності, а також маніпулював звітністю шляхом придбання однієї номенклатури товарів, робіт, послуг, а реалізації іншої.

На підставі висновків вказаного акта перевірки ГУ ДПС прийнято податкове повідомлення - рішення №0005960504 від 05 серпня 2020 року, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на 548000 грн (том 1 а.с.39).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, якими позивач доводить реальність господарських операцій із спірним контрагентом, оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій та не містять недоліків. Суд встановив, що усі придбані у ПП «Жардом» товари були використані позивачем в ході здійснення господарської діяльності. На момент вчинення розглядуваних господарських операцій контрагент позивача був належним чином зареєстрований та перебував на податковому обліку.

Суд першої інстанції виснував, що сама лише відсутність сертифікатів якості не може свідчити про штучне формування даних податкового обліку. Претензії податкового органу в частині ненадання товарно-супровідної документації до перевірки суд першої інстанції також визнав необґрунтованими, оскільки транспортна документація є обов`язковою для підтвердження операцій з перевезення вантажів.

Твердження відповідача про те, що господарські операції між позивачем та ПП «Жардом» мали на меті мінімізацію податкових зобов`язань суд першої інстанції визнав таким, що носить характер припущень та ґрунтується лише на даних податкової інформації. Водночас ця податкова інформація містить дані про результати господарської діяльності контрагента позивача тільки за період, в якому виникли спірні правовідносини. Перевірку та оцінку діяльності ПП «Жардом» за періоди, які передували укладенню розглядуваних правочинів, податковий орган не здійснював.

Апеляційний суд в повній мірі погодився з такими висновками та залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Не погодившись із судовими рішеннями, ГУ ДПС звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове про відмову в позові.

Підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник обґрунтовує тим, що суди при вирішенні спору не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року (справа №1540/4936/18), від 29 травня 2020 року (справа №826/27811/15), від 08 жовтня 2020 року (справа №160/2352/19), від 25 березня 2021 року (справа №810/3834/13-а), від 18 березня 2021 року (справа №822/2562/16), від 18 вересня 2020 року (справа №826/16763/16).

З посиланням на зазначені судові рішення скаржник вказує, що долучені позивачем до матеріалів справи посвідчення про якість не можуть бути визнані належними доказами, оскільки в них відсутні відомості про виробника товару та не вказано повну інформацію про товар. Крім того, позивач не надав до перевірки товарно-транспортні накладні, чим не підтвердив факт перевезення товару. Скаржник також вказує, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи, що ПП «Жардом» маніпулювало податковою звітністю у періоди, охоплені перевіркою, не мало власних чи орендованих засобів для здійснення господарської діяльності, в тому числі зберігання товарів. ГУ ДПС вважає помилковими посилання позивача і судів на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, оскільки у разі нехтування платником податків обов`язком щодо ретельної перевірки наданих йому від продавця первинних документів останній не може претендувати на формування податкового кредиту за таких обставин. Також суди не встановили наявності ділової мети у розглядуваних операціях, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його контрагентом, хто персонально брав у цьому участь, не допитали осіб, задіяних в такому процесі.

На переконання скаржника, суди порушили правила оцінки доказів, передбачені статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що призвело до недослідження зібраних у справі доказів та невжиття заходів для витребування доказів, а саме товарно-супровідної документації. Ці обставини ГУ ДПС пов`язує з підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не є перешкодою для здійснення касаційного перегляду справи.

Перевіряючи доводи ГУ ДПС про наявність підстав для скасування судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Усталеною є позиція Верховного Суду, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, відмінність обставин, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права та оцінку судами їх сукупності, також обумовлюють оцінку подібності правовідносин.

Крім того, при поданні касаційної скарги на цій підставі зазначені скаржником норми права, які, на його переконання, неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставитися перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Суд касаційної інстанції встановив, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із незгодою позивача із висновком про завищення ТОВ «Екопел Трейд» суми від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, сформованого за результатами господарських відносин з ПП «Жардом». Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтувався на сукупності таких обставин: ненадання до перевірки сертифікатів якості на поставлену продукцію (паливні гранули з лушпиння соняшника) і товарно-транспортних накладних; відсутність у ПП «Жардом» власних чи орендованих засобів для здійснення такої господарської діяльності; відмінність у номенклатурі придбаних і реалізованих ПП «Жардом» товарів, що встановлено за наслідками аналізу податкової інформації.

Підставою для задоволення позовних вимог слугував висновок судів про надання позивачем як до перевірки, так і до суду усіх необхідних первинних документів, які оформлені згідно з вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому суди вказали, що товарно-транспортні накладні є обов`язковими для підтвердження тих господарських операцій, які стосуються надання послуг з перевезення вантажів. У підтвердження такого висновку суди послались на правову позицію Верховного Суду з цього питання, що викладена у постановах від 06 лютого 2018 року (справи №804/4940/14, 816/166/15-а). Суди виснували, що наявність чи відсутність окремих документів, як і недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю. Така ж позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року (справи №826/11879/13-а, №825/3419/14). Суди попередніх інстанцій також врахували, що висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2018 року (справа №2а-7462/10/2170), відповідно до яких недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних у цій справі судових рішень та наведених скаржником у касаційній скарзі постанов Верховного Суду, суд касаційної інстанції встановив наступне.

Відповідно до постанови від 18 вересня 2020 року (справа №826/16763/16) Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Зі змісту зазначеної постанови слідує, що підставою для такого висновку Верховного Суду слугували наступні встановлені судами обставини: зазначені у податкових накладних суми не відповідали сумам видаткових накладних, банківської виписки та платіжних доручень; із наданих первинних документів не можливо встановити місце зберігання товару, пункти навантаження і розвантаження товару; не надано додатків до договору та доказів фактичного здійснення транспортування товару; відсутні докази використання придбаного товару у господарській діяльності позивача.

У справі №810/3834/13-а Верховний Суд також дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові. Такий висновок судів у вказаній справі перш за все вмотивований тим, що надані позивачем первинні документи не містили достатньої конкретизації того, який саме товар був поставлений позивачу (з урахуванням того, що предметом поставки були крісла та їх комплектуючі різних моделей, кольору тощо). Додатково судами також було враховано те, що позивач не надав до перевірки доказів перевезення (доставки) товару постачальником покупцю, документів на підтвердження якості та відповідності продукції. Крім того, не було встановлено наявності у контрагентів трудових та інших ресурсів для здійснення господарської діяльності чи залучення ними до виконання робіт інших осіб. Саме наведені обставини у сукупності були визнані судом першої інстанції, з яким погодився Верховний Суд, такими, що свідчать на користь висновку про нереальність спірних господарських відносин.

Зі змісту постанови від 29 травня 2020 року (справа №826/27811/15) слідує, що Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ «ЕМТ Електронікс», оскільки платник податків взагалі не надав під час перевірки документи, а податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту були виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків.

Відхиляючи касаційну скаргу ТОВ «Житлово-експлуатаційне будівельне підприємство «Наше місто» та залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позову, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року (справа №1540/4936/18) виходив з того, що первинні документи, які не містили обов`язкових реквізитів (прізвища, ім`я, по батькові осіб, які їх підписали), а також ненадання суду рахунків, що зазначені у платіжних дорученнях, ставлять під сумнів реальність спірних господарських операцій. Вирішуючи спір між сторонами, Верховний Суд також погодився з висновком контролюючого органу, що позивач не правильно формував податковий кредит за наслідками укладення договорів відступлення права вимоги (цесії).

У наведеній справі (№1540/4936/18) Верховний Суд зауважив, що ні відсутність товарно-транспортних накладних при оформленні операцій з постачання товару, ні податкова інформація щодо контрагентів, самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас такі доводи у сукупності з іншими суттєвими обставинами можуть свідчити саме на користь висновку про відсутність господарської операції. Керуючись таким підходом, Верховний Суд врахував, в тому числі, і ненадання доказів транспортування придбаного товару, як одну з обставин, що разом з іншими підтверджує позицію контролюючого органу про порушення платником податків вимог податкового законодавства.

Скаржник у цій справі (№380/6488/20) у спростування посилань судів попередніх інстанцій на індивідуальну відповідальність платників податків цитує витяг з постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року (справа №1540/4936/18), що «…у разі нехтування платником податків своїм обов`язком щодо ретельної перевірки наданих йому від продавця первинних документів останній не може претендувати на формування податкового кредиту за таких обставин. Такі ж вимоги висуваються до платника податків і щодо складених ним самостійно первинних документів…». Разом з тим, наведений висновок сформований у контексті обставин, встановлених у справі №1540/4936/18, і стосується, серед іншого, обставин дефектності первинних документів, які або приймались платником податків від контрагентів, або ж складались ним самостійно. У такому випадку відсутні підстави для застосування принципу індивідуальної відповідальності платника податків, оскільки він особисто бере участь в оформленні первинної документації. У касаційній скарзі скаржник не обґрунтовує, чому процитований ним висновок є застосовним до обставин справи №380/6488/20.

Отже, аналіз викладених у вищезгаданих судових рішеннях висновків свідчить про те, що кожен із них ґрунтується на конкретних фактичних обставинах справи, які були такими, що доводять факт порушення податкового законодавства і безтоварність господарських операцій. Водночас, обставини, які вплинули на висновок податкового органу про порушення платником податків вимог податкового законодавства у справах №826/16763/16, №810/3834/13-а, №826/27811/15, №1540/4936/18 суттєво відрізняються від обставин, посилаючись на які відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення у цій справі (№380/6488/20).

У постановах від 18 березня 2021 року (справа №822/2562/16), від 08 жовтня 2020 року (справа №160/2352/19), здійснюючи касаційний перегляд судових рішень, якими відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій допустили низку процедурних порушень під час вирішення спору.

Зокрема, у справі №822/2562/16 суди не надали оцінки: доводам контролюючого органу щодо невідповідності первинних документів встановленим вимогам щодо їх оформлення, наявності у них неточностей чи відсутності певної інформації; обставинам списання заборгованості та віднесення її до складу інших операційних витрат, тоді як одного з контрагентів ще не було визнано банкрутом. У справі №160/2352/19 суди не надали оцінки: ненаданню до перевірки ліцензійних документів, технічної та іншої документації; відсутності в деяких первинних документах обов`язкових реквізитів; співвідношенню між обсягом виконаних робіт та кількістю штатних працівників; порушенню кримінальних проваджень щодо посадових осіб деяких із контрагентів Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля»; відмінності номенклатури, зазначеної в актах здачі-приймання науково-технічної продукції та у договорах і податкових накладних; розбіжностей у документах щодо особи, яка поставляла товар.

За правилами статті 341 КАС України Верховний Суд направив справи №822/2562/16, №160/2352/19 на новий розгляд до відповідних судів першої інстанції, зауваживши на тому, що суди не надали оцінки кожному специфічному, доречному та важливому аргументу. Висновок щодо доведеності позиції контролюючого органу про відсутність господарських операцій, здійснюваних Товариством з обмеженою відповідальністю «Тін Імпекс», Державним підприємством «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля», у наведених скаржником справах Верховний Суд не викладав.

Посилаючись на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у перелічених вище справах, скаржник лише цитує підходи щодо обставин, які повинні враховуватись у сукупності з іншими доказами при вирішенні питання про правомірність формування платником податків податкових вигод. Проте доводи щодо того, яка норма матеріального права не правильно була застосована судами (з урахуванням специфіки допущених, на переконання відповідача, порушень відповідно до змісту акта перевірки), який саме висновок судів попередніх інстанцій суперечить позиції Верховного Суду, у касаційній скарзі відсутні.

Отже, зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі та наведених скаржником рішень суду касаційної інстанції свідчить, що викладені у них висновки ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції висновує, що фактично, посилання скаржника на подібність правовідносин у цій справі та у справах №822/2562/16, №160/2352/19, №826/16763/16, №810/3834/13-а, №826/27811/15, №1540/4936/18 наведені не з метою доведення неправильного застосування судами норм права, а з метою доведення здійснення судами попередніх інстанцій неправильної оцінки сукупності встановлених обставин, що не відповідає обґрунтуванню підстави касаційного оскарження ані за пунктом 1, ані за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

При цьому касаційна скарга ГУ ДПС не містить жодного обґрунтування, в чому полягає неправильність застосування судами попередніх інстанцій у цій справі висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 лютого 2018 року (справи №804/4940/14, 816/166/15-а), від 12 червня 2018 року (справи №826/11879/13-а, №825/3419/14), від 03 квітня 2018 року (справа №2а-7462/10/2170), від 10 вересня 2019 року (справа №814/2412/17).

Оскільки касаційне провадження було відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, після відкриття касаційного провадження виявилося, що правовідносини у цій справі не є подібними до справ №822/2562/16, №160/2352/19, №826/16763/16, №810/3834/13-а, №826/27811/15, №1540/4936/18, колегія суддів вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження у цій частині доводів відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України.

Доводи касаційної скарги в частині порушення судами норм процесуального права фактично зводяться до повторного цитування висновків, викладених в акті перевірки, яким апеляційний суд надав відповідну правову оцінку. Ці доводи наведені у взаємозв`язку з обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Разом з тим, таке обґрунтування зводиться виключно до незгоди з оцінкою, наданої судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржник не зазначає. Фактично відповідач в цій частині касаційної скарги просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

Частина п`ята статті 339 КАС України встановлює, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Здійснення касаційного перегляду судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, є неможливим. Порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 КАС України, колегією суддів не встановлено, а тому касаційне провадження у цій справі належить закрити.

Керуючись статтями 339, 341, 345, 355, 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі №380/6488/20, відкрите на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко