Постанова

від 01.11.2023 по справі 143/361/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 143/361/20

Провадження № 22-ц/801/1150/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 рокуСправа № 143/361/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),

суддів Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

за участю секретаря судового засідання Різник Д. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в залі суду № 2 справу за позовом ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» про повернення земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права,

за апеляційною скаргою адвоката Хомича Івана Олександровича як представника ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 07.09.2022 року, -

в ст ан о в и в :

У березні 2020 року ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 12.10.2020 року /т. 1 а. с. 156-163/, просив :

-усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_2 на праві власності земельною ділянкою, площею 3,2826 га, яка розташована на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0523485200:03:002:0077, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» (далі - ТОВ «ПК «Зоря Поділля») повернути у користування ОСОБА_2 належну їй на праві власності земельну ділянку площею 3,2826 га, яка розташована на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0523485200:03:002:0077;

-скасувати запис про проведену Вінницькою регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» державну реєстрацію договору оренди від 01.02.2008 року № 236, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новофастівське» (далі - ТОВ «Новофастівське») і ОСОБА_3 на 20 років, запис № 040905100269 від 08.12.2009 року, щодо оренди земельної ділянки площею 3,2826 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0523485200:03:002:0077, яка розташована на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області та належить на праві власності ОСОБА_2 ..

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 25.11.2020 року задоволено заяву представника позивача про зміну предмету позову /т. 1 а. с. 199-200/.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 07.09.2022 року відмовлено в задоволенні позову про визнання договору оренди землі недійсним і витребування майна з чужого незаконного володіння.

Стягнуто з ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , на користь ТОВ «ПК «Зоря Поділля» понесені ним судові витрати, а саме 3600 грн витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокатом Хомич І. О. як представником ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу (вх. № 7984 від 24.10.2022 року), в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Основними доводамиапеляційної скаргиє те,що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив представнику позивача у призначенні у справі судової почеркознавчої експертизи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд першої інстанції проігнорував наявність інших додатково наданих після відновлення провадження у справі матеріалів для проведення експертизи та не застосував до адресатів ухвали про витребування доказів від 07.06.2022 року заходів процесуального примусу та повторного витребування оригіналів запитуваних документів. Суд не врахував, що позивач іншим шляхом, окрім як проведення судової почеркознавчої експертизи, довести позовні вимоги не може.

07.11.2022 року ТОВ «ПК «Зоря Поділля» подано відзив (вх. № 8334) на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. /т. 3 а. с. 34-40/.

27.10.2023 року до апеляційного суду надійшли письмові пояснення (вх. № 8923) ТОВ «ПК «Зоря Поділля» /т. 4 а. с. 22-23/.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційноїінстанції досліджуєдокази,що стосуютьсяфактів,на якіучасники справипосилаються вапеляційній скарзіта (або)відзиві нанеї.Докази,які небули поданідо судупершої інстанції,приймаються судомлише увиняткових випадках,якщо учасниксправи надавдокази неможливостіїх поданнядо судупершої інстанціїз причин,що об`єктивноне залежаливід нього. (частина перша третя статті 367 ЦПК України).

Згідно зстаттею 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Сквирського районного управління юстиції Київської області від 10.05.2007 року серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_2 , її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 /т. 1 а. с. 5/.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до державного акту серії ІІ-ВН № 044228 виданим Саражинецькою сільською радою 27.09.2002 року на праві власності належала земельна ділянка, що розташована на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області в с. Кур`янці /т. 1 а. с. 145-146/.

На аркуші справи 138 тома першого міститься копія заповіту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якого вона заповіла ОСОБА_2 на випадок своєї смерті земельну ділянку, що розташована на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області в с. Кур`янці посвідчену державним актом серії ІІ-ВН № 044228 виданим Саражинецькою сільською радою 27.09.2002 року.

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Сквирської районної державної нотаріальної контори Савченко М. А., від 12.04.2016 року, на підставі заповіту, посвідченого Борщагівською сільською радою Погребищенського району Вінницької області 14.10.2011 року, зареєстрованого у реєстрі за № 138 ОСОБА_2 успадкувала після смерті ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку розміром 3,2826 га у межах згідно з планом які визначені в натурі (на місцевості). Кадастровий номер 0523485200:03:002:0077, яка розташована на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, що належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-ВН № 044228, виданого Саражинецької сільською радою 27.09.2002 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 164 /т. 1 а. с. 6/

Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.11.2019 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 0523485200:03:002:0077, площею 3,2826, розташованої на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, яка з 08.12.2009 року перебуває в оренді ТОВ «Новофастівське» строк дії речового права 20 років /т. 1 а. с. 7-8/.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.12.2019 року, ОСОБА_2 набула права власності на спірну земельну ділянку з 12.04.2016 року /т. 1 а. с. 13-14/.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Новофастівське» (код ЄДРПОУ 32581540), його правонаступником є ТОВ «ПК «Зоря Поділля» (код ЄДРПОУ 34009446) /т. 1 а. с. 15-32/.

Згідно з копією відповіді ТОВ «ПК «Зоря Поділля» від 18.05.2016 року № 141 адресованої ОСОБА_1 , товариством розглянуто заяву ОСОБА_2 щодо укладання договору оренди землі, в якому зазначено, що 01.02.2008 року між ТОВ «Новофастівське», яке реорганізоване шляхом приєднання до ТОВ «ПК «Зоря Поділля», і ОСОБА_7 укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,2826 га, кадастровий номер 0523485200:03:002:0077 строком на 10 років. 08.12.2009 року за № 40905100269 проведено державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки. Повідомлено, що договір оренди чинний до 08.12.2019 року і підстав для його припинення немає /т. 1 а. с. 33-34/.

Відповідно до копії відповіді відділу у Погребищенському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.02.2020 року № 0-2-0-32-30/113-20 адвокату Хомичу І. О. повідомлено, що відповідно до книги записів державної реєстрації договорів оренди землі Вінницькою регіональною філією ДП «Центр ДЗК» було здійснено державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 0523485200:03:002:0077, площею 3,2826 га, укладеного 01.02.2008 року між гр. ОСОБА_3 та ТОВ «Новофастівське» терміном на 20 (двадцять) років. Про що свідчить запис від 08.12.2009 року № 040905100269 /т. 1 а. с. 35/.

На аркушах справи 36-47, 141-150 тома першого міститься копія реєстраційної справи реєстрації договору оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 на території Саражинецької сільської ради (с. Кур`янці) Погребищенського району Вінницької області. Орендар ТОВ «Новофастівське».

На аркушах справи 66-73 тома першого міститься копії реєстру на виплату орендної плати по ТОВ «ПК «Зоря Поділля» на земельний пай (спадщина) станом на 29.12.2016 року, станом на 22.12.2017 року, станом на 10.11.2018 року, станом на 15.04.2020 року.

Відповідно до копії довідки від 24.04.2020 року ТОВ «ПК «Зоря Поділля» ОСОБА_8 здійснено виплату орендної плати за період з 01.01.2016 року по 24.04.2020 року за договором оренди землі віл 01.02.2008 року № 236 в сумі 44425,36 грн /т. 1 а. с. 74/.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та достатніх доказів, які давали б підстави вважати, що договір оренди землі був укладений за відсутності волевиявлення ОСОБА_3 ..

Справа неодноразово переглядалася судами різних інстанцій.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.04.2023 року у справі № 143/361/20 касаційну скаргу адвоката Хомича І. О. як представника ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , задоволено частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 22.12.2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції /т. 3 а. с. 128-133/.

У своїх висновках суд касаційної інстанції зазначив, що місцевий суд не забезпечивзмагальності судового процесу, та фактично позбавив позивачку права на реалізацію нею процесуальних прав, визначених законом та можливості довести заявлені вимоги. Апеляційний суд, не звернувши достатньої уваги на порушення допущенні судом першої інстанції, погодився з висновком про недоведеність позовних вимог, в тому числі, через не проведення у цій справі судової почеркознавчої експертизи. При цьому апеляційний суд не був позбавлений можливості призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, однак всупереч вимогам процесуального закону та в порушення прав позивачки відмовив у задоволенні такого клопотання, заявленого разом з апеляційною скаргою, помилково вважаючи, що представник позивачки подав клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, адже у цій справі первісна експертиза так і не була проведена.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Дотримуючись вимогстатті 417 ЦПК України, Вінницьким апеляційним судом ухвалою від 31.05.2023 року клопотання представникапозивача про призначення судової почеркознавчої експертизи у даній справі задоволено. Призначено у справі судову (криміналістичну) почеркознавчу експертизу.

Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог зроблено за неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під час ухвалення рішення, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першоїстатті 264 ЦПК України).

У справі встановлено, що ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 25.11.2020 року задоволено заяву представника позивача про зміну предмету позову про повернення земельної ділянки, скасування запису (рішення) державного реєстратора /т. 1 а. с. 199-200/.

Разом з тим, рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 07.09.2022 року відмовлено в задоволенні позову про визнання договору оренди землі недійсним і витребування майна з чужого незаконного володіння.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції допустив порушення вимог частини першої статті 13, статті 264 ЦПК України, оскільки по суті не вирішив заявлені позивачем позовні вимоги про повернення земельної ділянки та скасування запису (рішення) державного реєстратора, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до пунктів 1- 4 частини першої статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтями1217,1223 ЦК Українипередбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно з пунктом «г» частини першоїстатті 81 Земельного кодексу Українигромадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

У справі встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до державного акту серії ІІ-ВН № 044228 виданим Саражинецькою сільською радою 27.09.2002 року на праві власності належала земельна ділянка, що розташована на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області в с. Кур`янці.

01.02.2008 року між ТОВ «Новофастівське», правонаступником якого є ТОВ «ПК «Зоря Поділля», і від імені ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі щодо зазначеної земельної ділянки.

ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.04.2016 року успадкувала після смерті ОСОБА_3 земельну ділянку площею 3,2826 га, кадастровий номер 0523485200:03:002:0077.

ТОВ «ПК «Зоря Поділля» листом від 18.05.2016 року № 141 повідомило спадкоємця, що договір між ТОВ «Новофастівське» і ОСОБА_3 був укладений на 10 років, державну реєстрацію договору проведено 08.12.2009 року, тобто договір є чинним до 08.12.2019 року.

01.09.2019 року ОСОБА_1 письмово повідомив ТОВ «ПК «Зоря Поділля», що після закінчення строку договору орендодавець не бажає поновлювати його дію та має намір самостійно обробляти земельну ділянку і використовувати її для власних потреб.

Разом з цим після отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.11.2019 року № НВ-0517639922019 ОСОБА_1 стало відомо, що договір між ТОВ «Новофастівське» і від імені ОСОБА_3 був укладений на 20 років.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимогі заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку позивачу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першоюстатті 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства -ЗК України,Законом України «Про оренду землі».

Згідно зістаттею 792ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено й устатті 13 Закону України «Про оренду землі».

Згідно із частиною першоюстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина першастатті 627 ЦК України).

За змістом частини першоїстатті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина другастатті 207 ЦК України).

Підпис (відповідно до статей 205, 207 ЦК України) є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись у суд з позовом, з урахуванням заяви про зміну предмета позову /т. 1 а. с. 156-163/, позивач зазначала, що договір оренди землі, укладений між ТОВ «Новофастівське» і від імені ОСОБА_3 , та акт прийому-передачі об`єкта оренди, ОСОБА_3 не підписувала, а підпис виконаний від її імені іншою особою.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правилстатей 229-233 ЦК Українипро правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто, як у частині першійстатті 215 ЦК України, так і встаттях 229-233ЦК Українийдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26.10.2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (такий спосіб захисту застосовується від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права позивача як власника земельної ділянки, колегія суддів вважає усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом повернення такої земельної ділянки на підставі статті 391 ЦК України.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.04.2023 року у справі № 138/3665/21.

У висновку експерта від 29.09.2023 року № СЕ-19/102-23/10619-ПЧ., за результатами проведення експертизи відповідно до ухвали суду від 31.05.2023 року експерт прийшов до наступних висновків :

1. Підпис в графі «Орендодавець» договору оренди землі без номера від 01.02.2008 року, який укладений між ТОВ «Новофастівське» і ОСОБА_3 , зареєстрований Погребищенським відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що вчинено запис від 08.12.2009 року № 040905100269, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 ;

2. Підпис в графі «Орендодавець» акту пройму-передачі об`єкту оренди (земельної ділянки) за договором оренди землі без номера від 01.02.2008 року, який укладений між ТОВ «Новофастівське» і ОСОБА_3 , зареєстрований Погребищенським відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що вчинено запис від 08.12.2009 № 040905100269, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 /т. 4 а. с. 1-11/.

З огляду на зазначене, позивачем відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України доведено, що ОСОБА_3 не підписувала договору оренди землі без номера від 01.02.2008 року, який укладений між ТОВ «Новофастівське» і від імені ОСОБА_3 , зареєстрований Погребищенським відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що вчинено запис від 08.12.2009 року № 040905100269, тобто ОСОБА_3 не виявляла свою волю до вчинення даного договору, відтак колегія суддів дійшла висновку, що обгрунтованими є позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення.

Наведені ТОВ «ПК «Зоря Поділля» аргументи про те, що позивач не заперечує факт отримання орендної плати з 2016 року по 2020 року, а тому своїми конклюдентними діями визнала існування договірних відносин, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки встановлено, що зареєстрований договір оренди від 01.02.2008 року, укладений між ТОВ ««Новофастівське» і від імені ОСОБА_3 , не підписувався ОСОБА_3 , а тому станом на час його укладання (01.02.2008 року) ОСОБА_3 не виявляла свою волю до вчинення даного договору, тому відсутні підстави вважати, що позивач своїми конклюдентними діями визнавала факт існування договору оренди землі від 01.02.2008 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16 зазначено, щов праві України доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-59гс14). Відповідно до частини другоїстатті 205 ЦК Україниправочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Разом із тим,статтею 18 Закону України «Про оренду землі»договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

У справі встановлено, що позивач не була власником спірної земельної ділянки на час укладеннядоговору оренди землі від 01.02.2008 року, договір був підписаний від імені ОСОБА_3 іншою особою, без її волевиявлення до вчинення даного правочину.

Доказів отримання орендної плати позивачкою суду не надано.

Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, колегія суддів не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26.04.2022 року у справі № 378/1194/20 (провадження № 61-20827св21),від 14.12.2022 року у справі № 394/85/21-ц (провадження№ 61-9582св22).

Щодо вимоги про скасування запису (рішення) про державну реєстрацію, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Звертаючись досуду позивач, крім іншого, просила суд скасувати запис про проведену Вінницькою регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» державну реєстрацію договору оренди від 01.02.2008 року, укладеного між ТОВ «Новофастівське» і ОСОБА_3 на 20 років, запис № 040905100269 від 08.12.2009 року, щодо оренди земельної ділянки площею 3,2826 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0523485200:03:002:0077, яка розташована на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області та належить на праві власності ОСОБА_2 ..

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження№ 12-187гс18), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.09.2021 рокуу справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(у редакції, чинній із 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскільки договір оренди землі від 01.02.2008 року є неукладеним, то здійснення його державної реєстрації (запис № 040905100269 від 08.12.2009 року) порушує право позивачки на користування земельною ділянкою.

Однак,судзазначає,щоуданій справівідсутніпідставидля задоволенняпозовноївимогипро скасуваннязапису продержавну реєстраціюдоговору орендиземлі від01.02.2008року, укладеного між ТОВ «Новофастівське» і від імені ОСОБА_3 на 20 років, запис № 040905100269 від 08.12.2009 року, щодо оренди земельної ділянки площею 3,2826 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0523485200:03:002:0077, яка розташована на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області та належить на праві власності ОСОБА_2 , оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16.11.2022 року у справі № 144/1346/21, від 05.04.2023 року у справі № 125/788/21, від 19.04.2023 року у справі № 138/3665/21.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції - скасуванню, оскільки суд першої інстанції задовольняючи позов допустив неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України), з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За змістомчастини першоїі другоїстатті 141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір пронадання правовоїдопомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Позивач при зверненні у суд з позовом зазначав попередній орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу в сумі 26000 грн /т. 1 а. с. 4, 50/ та витрати по судовому збору в сумі 1681,60 /т. 1 а. с. 3/.

Ураховуючи те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог (задоволено одну вимогу немайнового характеру), відтак стягненню підлягають понесені позивачем судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме половина вартості судового збору за подання позовної заяви (840,80 грн) /т. 1 а. с. 3, 53/ та апеляційної скарги (1261,20 грн) /т. 2 а. с 9/, всього 2102 гривні.

Позивачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу надано суду наступні документи :

-копію ордеру від 29.01.2020 року серії № 1017158 /т. 1 а. с. 48, т.2 а. с. 151 зворот/;

-копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю /т. 1 а. с. 49, т. 2 а. с. 151/;

-попередній орієнтований розрахунок від 25.03.2020 року /т. 1 а. с. 50/ в сумі 26000 грн, з них :

(консультації з правових питань 1000 грн за 1 год; правова оцінка та аналіз судової практики 4000 грн за 4 год; написання позовної заяви 7000 грн за 7 год; підготовка позовної заяви та копій документів до неї для направлення до суду 900 грн за 1 год. Всього 12900 грн);

(орієнтовна вартість правничої допомоги, яка буде надана під час розгляду справи в суді : (участь адвоката в судових засіданнях (в залежності від кількості судових засідань з розрахунку 2500 грн за одне судове засідання); ознайомлення адвоката з матеріалами справи (в залежності від необхідності з розрахунку 1000 грн за одне ознайомлення); написання відповіді на відзив орієнтовно 2400 грн за 3 год; проведення підготовчих дій до судового засідання (в залежності від кількості судових засідань з розрахунку 1000 грн за одне судове засідання); написання клопотань, заяв (в залежності від кількості таких документів з розрахунку 1000 грн за 1 год роботи); отримання копії рішення суду в приміщенні суду з розрахунку 600 грн за одну копію рішення суду).

-акт прийому-передачі надання правничої допомоги № 1/19 до договору про надання правової допомоги від 16.12.2019 року на суму 12900 грн /т. 1 а. с. 51/.

-копію квитанції від 24.12.2019 року на суму 12900 грн /т. 1 а. с. 52/.

З огляду на надані позивачем докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає, що стягненню підлягають витрати на правничу допомогу в сумі 6450 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить половину вартості витрат заявлених позивачем на правничу допомогу в сумі 12900 грн., які документально підтвердженні позивачем (розрахунок 12900 : 2 = 6450).

Заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу відповідачем суду не подано.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року, справа № 922/445/19, зроблено правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Інші сума витрат на правничу допомогу (орієнтовнавартість правничоїдопомоги,яка буденадана підчас розглядусправи всуді) задоволенню не підлягає, оскільки їх розмір не підтверджений позивачем та суду не надано доказів документального підтвердження таких витрат та їх розрахунку, обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості (акт приймання-передачі надання правничої допомоги, тощо).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статі 81 ЦПК України).

Також в апеляційній скарзі представник позивача просив стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 7500 грн /т. 3 а. с. 14 /, однак суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів (копію договору про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі надання правничої допомоги, розрахунок тощо) на підтвердження понесення таких витрат позивачем в суді апеляційної інстанції, а тому відсутні правові підстави для їх стягнення з відповідача.

Колегія суддів вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача також витрати на судову почеркознавчу експертизу в сумі 3728,40 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам, що становить поливну вартості зазначеної експертизи в сумі 7456,80 грн. /т. 4 а. с. 3/.

Щодо розподілу судових витрат, понесених відповідачем, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відзив на позовну заяву відповідачем не зазначено попередній орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу /т. 1 а. с. 62-65/.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 134 ЦПК Україниразом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.

07.07.2022 року ТОВ «ПК «Зоря Поділля» подано до суду заяву про понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу /т. 2 а. с. 183/ в сумі 5000 грн. (заява в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України). До заяви відповідачем додано копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер від 29.12.2021 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги № 10-21 від 29.12.2021 року /т. 2 а. с. 184-185/.

07.09.2022 року ТОВ «ПК «Зоря Поділля» подано до суду заяву до якої додано акт приймання передачі наданих послуг від 10.08.2022року /т. 2 а. с. 207/, в якому вартість адвокатських послуг, які надані адвокатом ТОВ «ПК «Зоря Поділля» по справі № 143/361/20 станом на07.09.2022року (пізнішедати складанняакта) становить 3600 грн, з них : участь в судовому засіданні 2400 грн, підготовка процесуальних документів (окрім відзиву, позовної заяви) 1200 грн.

Надана суду апеляційної інстанції копія договору № 5-22 про надання правової допомоги від 01.11.2022 року /т. 3 а. с. 183/, суд апеляційної інстанції не вважає достатнім доказом понесення відповідачем витрат на правничу допомогу, оскільки такий договір подано до суду апеляційної інстанції, окрім цього в акті приймання передачі наданих послуг від 10.08.2022 року зазначено, що такі послуги надавались відповідно до договору про надання правової допомоги № 10-21 від 29.12.2021 року. Однак, такий договір не був поданий відповідачем суду першої інстанції.

Інших доказів щодо понесення відповідачем витрат на правничу допомогу суду не надано.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір пронадання правовоїдопомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказана позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20).

Ураховуючи те, що заяву про понесення відповідачем витрат на правничу допомогу подано до суду першої інстанції з порушення встановлених законом порядку (частина перша статті 134 ЦПК України), без дотримання принципу змагальності, відповідачем не надано на підтвердження витрат на правничу допомогу договору про надання правової допомоги № 10-21 від 29.12.2021 року, тому відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката Хомича Івана Олександровича як представника ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 07.09.2022 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» про повернення земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права, - задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 3,2826 га, яка розташована на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, цільове призначення : для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0523485200:03:002:0077, шляхом повернення їй вказаної земельної ділянки від Товариство з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля».

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» на користь ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні, витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 3728 (три тисячі сімсот двадцять вісім) гривень 40 копійок, витрати на правничу допомогу в сумі 6450 (шість тисяч чотириста п`ятдесят) гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючийсуддя Л. О. Голота

Судді: В. В. Оніщук

В. П. Рибчинський

Повний текст постанови складено 06.11.2023 року.