Постанова

від 02.11.2023 по справі 2-6034/08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 2-6034/08

Номер провадження 22-ц/818/1853/23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2023 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Бурлака І.В, Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

представника Харківської обласної прокуратури Омельник М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 липня 2008 року у справі № 2-6034/08 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дзержинської районної ради в м. Харкові про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Дзержинської районної ради в м. Харкові про визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що 01 червня 2006 року за договором купівлі-продажу вона набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 30,1 кв.м., загальною площею 52,3 кв.м.

З метою поліпшення благоустрою квартири нею було здійснено прибудову (улаштування) балкона квартири АДРЕСА_1 , внаслідок якої площа квартири АДРЕСА_2 збільшена на 8,20 кв.м. за рахунок прибудованого балкону.

Вказане будівництво було здійснено з дозволу Виконавчого комітету Дзержинської районної ради в м. Харкові, про що видано відповідне рішення Виконавчого комітету Дзержинської районної ради від 24 червня 2008 року.

Зазначала, що улаштування балкону з навісом, та відповідно, нової квартири, негативним чином не вплинуло на відповідність житлового будинку і, зокрема розташованих у ньому квартир, що підтверджується технічним висновком про стан будівничих конструкцій.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на новостворене майно квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 60,50 кв.м. з навісом.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 липня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самовільно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 60,50 кв.м з облаштуванням балкону площею 8,2 кв.м., з навісом.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що реконструкція вищевказаної квартири ( АДРЕСА_1 ) не порушує права інших мешканців будинку, а тому суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги.

11 серпня 2023 року засобами поштового зв`язку Шевченківська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції застосовано норми закону, які регулюють інші правовідносини, а саме частина 3 статті 376 ЦК України передбачає можливість визнання право власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Проте, матеріали цивільної справи не містять доказів відведення земельної ділянки позивачці.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво можливо у разі, якщо порушене питання було предметом розгляду компетентним державним органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Позивачкою не надано доказів звернення до Харківської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області про прийняття в експлуатацію побудованого балкона.

ОСОБА_1 отримала дозвіл Виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова № 219/1 від 24 червня 2008 року на улаштування балкона розміром 3,25 х 0,97 (м) в квартирі АДРЕСА_1 . Проте, пунктом 2 цього рішення зобов`язано ОСОБА_1 повідомити проектну організацію про початок будівельних робіт для здійснення авторського нагляду; після закінчення будівництва балкона звернутись до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» для внесення змін до поверхового плану квартири; забезпечити прийняття в експлуатацію побудованого балкона згідно з чинним законодавством.

Оскільки ОСОБА_1 не реалізувала своє право на введення в експлуатацію добудованого балкона шляхом звернення до компетентних органів, її право не можна визнати порушеним.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно можлива виключно після прийняття його в експлуатацію (за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації), а тому судове рішення про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва не є самостійною підставою для реєстрації права власності на нього.

Також зазначали, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2008 року роз`яснено рішення суду - «...а саме: задовольнивши позовні вимоги про визнання права власності на самовільно реконструйовану квартиру, суд виходив з того, що до прибудови площа квартири складала 52,3 кв.м., після прибудови балкону з навісом площею 7,9 кв.м., житлова площа не змінилась, залишившись 30,1 кв.м., загальна склала 55,1 кв.м., корисна площа склала 52,7 кв.м. Таким чином, суд задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , визнав за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 30,1 кв.м., загальною площею 55,1 кв.м., з облаштуванням балкону з навісом площею 7,9 кв.м.»

Вказана ухвала про роз`яснення рішення також підлягає скасуванню, оскільки суд вийшов за межі своїх повноважень, змінивши резолютивну частину рішення та зміст самого рішення.

Оскільки державна реєстрація прав на нерухоме майно можлива виключно після прийняття його в експлуатацію (за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації), судове рішення про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва не є самостійною підставою для реєстрації права власності на нього.

З метою вдосконалення організації управління районами в м. Харкові рішенням 38 сесії Харківської міської ради V скликання від 25 листопада 2009 року вирішено не утворювати районні у місті Харкові ради після закінчення терміну їх повноважень (тобто, після 2010 року)

Оскільки Дзержинську районну раду м. Харкова та її виконавчі органи створено після 2010 року, Харківська міська рада є уповноваженим органом щодо управління рухомим і нерухомим майном та іншими об`єктами, які належать до комунальної власності міста.

Окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 25 липня 2023 року письмово повідомлено Харківську міську раду про незаконність рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 липня 2008 року у справі № 2-6034/08 та намір вжити відповідних заходів з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Незважаючи на незаконність оскаржуваного рішення суду, Харківської міською радою у справі № 2-6034/08 заходи щодо його перегляду в апеляційною порядку не вживались та не вживаються, що зумовлює необхідність прокурорського втручання з метою захисту вищевказаних інтересів держави в особі цього органу. Водночас, на прокурора покладено обов`язок відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо представництва інтересів держави в особі суб`єкта владних повноважень, який допустив бездіяльність.

16 вересня 2023 року Адміністрацією Шевченківського району Харківської міської ради подано письмові пояснення на апеляційну скаргу.

Зазначали, що контроль за самочинним будівництвом та визнання права власності, видача дозволів на улаштування балконів не входить до компетенції адміністрації, а тому вона є неналежним відповідачем по справі.

27 вересня 2023 року Харківська міська рада подала письмові пояснення, в яких підтримала апеляційну скаргу прокуратури. ОСОБА_1 не реалізувала своє право на введення в експлуатацію прибудованого балкона, шляхом звернення до компетентних органів, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Також зазначали, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача заперечував проти задоволення позову у зв`язку з тим, що прибудований балкон не відповідає проекту, який надавався на розгляд виконавчого комітету та був узгоджений з архітектором району. Вказане будівництво є самочинним, тобто таким, що побудовано з порушенням правових норм.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 02 листопада 2023 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 26 вересня 2023 року «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.135-136), що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки;

Виконавчому комітету Дзержинської районної ради в м. Харкові отримало 26 вересня 2023 року (а.с.113);

Харківській міській раді отримано 22 вересня 2023 року (а.с.112).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Харківської обласної прокуратури Омельник М.М., яка підтримала доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2006 року ОСОБА_1 належала квартира АДРЕСА_1 загальною площею 50,3 кв.м (а.с. 4, 5)

Рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради від 24 червня 2008 року надано дозвіл ОСОБА_1 на улаштування балкона розміром 3,25 х 0,97 (м) в квартирі АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повідомити проектну організацію про початок будівельних робіт для здійснення авторського нагляду; після закінчення будівництва балкона звернутись до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації для внесення змін до поверхового плану квартири; забезпечити прийняття в експлуатацію побудованого балкона згідно з чинним законодавством (а. с. 13).

01 червня 2008 року ТОВ «УКРГОСТРОЙПРОЕКТ» складено технічний висновок про стан будівельних конструкцій збудованого балкону квартири АДРЕСА_1 , за яким змонтовані конструкції балкону та примикаючи конструкції досліджуваної частини будівлі за несучої здатності та експлуатаційним властивостям відносяться до ІІ категорії технічного стану та є задовільними, придатними для подальшої експлуатації (а.с. 18-25).

Шевченківська окружна прокуратури міста Харкова, звертаючись з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Харківської міської ради як особи, яка не брала участі у справі, обґрунтовувала її тим, що Харківська міська рада здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю, а тому оскаржуване судове рішення порушує її права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина 2 статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема, на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяється на такі дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у такій справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Верховний Суд врахував, що судове рішення, оскаржене особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків такої особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є заявник, або містити висновки про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Вирішуючи питання чи стосується ухвалене судом першої інстанції рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно збудоване нерухоме майно прав, інтересів чи обов`язків Харківської міської ради суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органом місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 125, 126 ЗК України).

Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Стаття 212 ЗК України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 569/10027/15-ц дійшов висновку про те, що: «Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

За загальним правилом, закріпленим у частині 2 статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Матеріали справи свідчать, що земельна ділянка по АДРЕСА_3 в установленому законом порядку у власність чи користування ОСОБА_1 не передавалася.

За таких обставин, зареєструвавши право власності на самочинне будівництво, позивачка у незаконний спосіб набула майнові права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне майно, всупереч волі її власника.

Отже, встановивши, що міська рада не надавала ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва, улаштування балкону здійснено з порушенням вимог закону, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є необґрунтованими.

За таких обставин, враховуючи положення частини 3 статті 376 ЦК України за позивачем не може бути визнане право власності на вказану будівлю, оскільки земельна ділянка, у встановленому законом порядку, не надавалася позивачу під вказане нерухоме майно.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Отже, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення.

Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірну квартиру у встановленому законом та договором порядку не набуте, вимоги ОСОБА_1 про визнання її власником квартир не ґрунтуються на законі.

Крім того, має місце пред`явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно.

Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами, а зазначений позов заявлено формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволений він бути не можуть.

Щодо здійснення інтересів Харківської міської ради прокуратурою, то судова колегія вважає за необхідним зазначити таке.

Згідно з частиною 4 статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У справі, що переглядається, керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова звернувся з апеляційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 липня 2008 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 про визнання право власності на самовільно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 60,50 кв.м з облаштуванням балкону площею 8,2 кв.м., з навісом.

Право прокурора на здійснення представництва в суді інтересів держави гарантовано статтею 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру». Особливості участі та статусу прокурора в цивільному процесі, а також порядок та підстави звернення прокурора до суду визначено статтею 56 ЦПК України.

Так, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Вказаним приписам кореспондують відповідні норми ЦПК України.

Так, згідно з частиною 4 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частини 4 статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини 3 статті 23 Закону «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

З урахуванням наведених по справі обставин, участь у справі прокурора є обґрунтованою та відповідає вимогам закону.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Зважаючи, що апеляційну скаргу Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради задоволено, а під час звернення зі скаргою апелянтом судовий збір не сплачено, з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 270 грн. 15 коп на користь Держави.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 липня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дзержинської районної ради в м. Харкові про визнання права власності залишено без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Держави 270 (двісті сімдесят) грн. 15 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 06 листопада 2023 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина