Рішення

від 21.09.2023 по справі 553/2113/20

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

21.09.2023

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа №553/2113/20

Провадження № 2/553/56/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року м.Полтава

Ленінський районний суд м.Полтави у складі: головуючої судді Високих М.С., за участі секретаря Козицького Т.Л., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , представника третьої особи Прохор Н.І.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , яка дії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Відділ захисту прав неповнолітніх Подільського райвиконкому м.Полтави, Управління адміністративних послуг Полтавської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради, ОСОБА_9 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому прохає визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та виселити останніх з належного їй будинку, тим самим усунувши перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю.

Заявлені вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка 0,100 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003, та розміром 0,0576 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0004 розташовані за тією ж адресою. Право власності зареєстровано в державному реєстрі речових прав, на підставі рішення апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2014. Відповідач ОСОБА_3 звертався до суду із позовом про визнання його добросовісним набувачем, але йому було відмовлено в позові. Відповідачу давно відомо, що він не є власником згаданого вище майна, проте починаючи з 2014 року відповідач чинить перешкоди позивачу як власнику майна у користуванні належним їй будинком, що і стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав як власника житлового приміщення і усунення перешкод в користуванні, розпорядженні та володінні належним їй приміщенням, які створює відповідач та його родина.

Провадження у справі відкрито за ухвалою суду від 09.11.2020, розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.01.2021 залучено до участі у справі за вказаним цивільним позовом в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради.

24.02.2021 відповідач ОСОБА_3 подав до суду заперечення на позов, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_3 вказав, що позивач не є власником земельних ділянок по АДРЕСА_1 , остання умисно не повідомила про наявність кримінального провадження, яке внесено до ЄРДР за №42015170010000018 за його заявою щодо шахрайських дій родини ОСОБА_10 , які шляхом обману продали йому спірні об`єкти, отримавши 35000 доларів США; правові підстави для визнання його та членів родини такими, що втратили право користування спірним будинком, а також виселення їх - відсутні, оскільки він набув право власності на це майно як добросовісний набувач, постійно мешкає разом із родиною у будинку, ведуть господарство, до складу сім`ї входять неповнолітні діти, позивач має інше постійне місце проживання і позов не містить посилань на вкрай важливі життєві обставини, що спонукають позивача до їх виселення.

На вказані заперечення відповідача 01.03.2021 позивачем ОСОБА_1 було надано відповідь.

Ухвалою суду від 11.03.2021 здійснено замінутретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору в особіЦентра наданняадміністративних послугПолтавської міськоїради на Управління адміністративних послуг Полтавської міської ради.

11.03.2021 на адресу суду надійшло рішення виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради про затвердження висновку органу опіки та піклування від 09.03.2021 та сам висновок, за яким визнання неповнолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 такими що втратили право користування житловим приміщення та їх виселення призведе до порушення їх прав і не відповідає інтересам дітей (т.1, а.с.178-180).

Ухвалою суду від 16.04.2021 залучено до участі у справі №553/2113/20 за цивільним позовом ОСОБА_1 в якості співвідповідача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та залучено в якості третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_9

23.06.2021 відповідач ОСОБА_6 подала до суду заперечення на позов, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 23.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

21.07.2021 позивачем ОСОБА_1 подано до суду письмові пояснення.

29.03.2023 представником позивача адвокатом Яресько Н.В, подано клопотання про зменшення позовних вимог, в яких просить суд виселити відповідачів з належного позивачу будинку, тим самим усунувши перешкоди у користуванні та розпорядженні її власністю.

08.09.2023 представником третьої особи ОСОБА_11 подано письмові пояснення, в яких остання зазначає про обрання позивачем неналежного способу захисту та необхідність продовження розгляду справи в межах первісного позову, оскільки позивачем при пред`явленні заяви про зменшення вимог не було дотримано вимог ст.49 ЦПК України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 08.09.2023 у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 адвоката Шеховцова І.Є. про зупинення провадження у справі було відмовлено.

В судовому засіданні позивач та її представник прохали задовольнити позов, посилаючись на викладені у ньому обставини.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник прохали позов залишити без задоволення з підстав, наведених у запереченні.

Представник третьої особи Прохур Н.І. заперечила проти задоволення позову.

Інші учасники справи, будучи належно повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не прибули.

З`ясувавши позиції сторін, розглянувши справу в межах заявленого позову в редакції від 20.10.2020 та не приймаючи до розгляду заяву про зменшення вимог з підстав, визначених ст.49 ЦПК України, дослідивши приєднані матеріали, суд зазначає про наступне.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 заявлено дві позовні вимоги, а саме: про визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, будинком АДРЕСА_1 та про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власністю шляхом виселення останніх з належного позивачу будинку.

Як встановлено судом на момент звернення до суду із позовом ОСОБА_3 та його родина були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично продовжують проживати.

Вказаний житловий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка належали ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 13.05.2006, укладеному з ОСОБА_10 .

В подальшому рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 02.07.2013 в задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30.07.2013 рішення місцевого суду скасовано, позов ОСОБА_10 задоволено, визнано недійсним договір дарування від 13.05.2006.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2013 рішення апеляційного суду від 30.07.2013 скасовано, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

11.01.2014 ОСОБА_10 провела відчуження домоволодіння по АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 .

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2014 рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02.07.2013, яким у задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним було відмовлено, залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2014 апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє за довіреністю ОСОБА_12 задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16.10.2014 скасовано. Постановлено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_12 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11.01.2014, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., яким проведене відчуження житлового будинку загальною площею 91.2 кв.м, житловою площею 85,8 кв.м. та земельну ділянку кадастровий № 5310136700:07:001:0223 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 1000 кв. м, для ведення особистого селянського господарства - 576 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на житловий будинок загальною площею 91.2 кв.м, житловою площею 85,8 кв.м. та земельну ділянку кадастровий № 5310136700:07:001:0223 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 1000 кв. м, для ведення особистого селянського господарства - 576 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано належні ОСОБА_1 на праві приватної власності житловий будинок загальною площею 91.2 кв.м, житловою площею 85,8 кв.м. та земельну ділянку кадастровий № 5310136700:07:001:0223 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 1000 кв. м, для ведення особистого селянського господарства - 576 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , із чужого незаконного володіння, а саме ОСОБА_3 (т.1 а.с.14-16).

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13.05.2015 роз`яснено рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12. 2014, зазначивши що за ОСОБА_1 визнано право приватної власності на житловий будинок загальною площею 91,2 кв.м., корисною площею 85,8 кв.м., житловою площею 49,5 кв.м. Також роз`яснено, що визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку кадастровий № 5310136700:07:001:0223 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 1000 кв.м., для ведення особистого селянського господарства 576кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не позбавляє її права власності на дані земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та які на даний час мають кадастрові номери: з цільовим призначенням для особистого селянського господарства загальною площею 0,0576 га кадастровий номер № 5310136700:07:001:0004 та для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд загальною площею 0,1000 га кадастровий номер № 5310136700:07:001:0003 (т.1, а.с.17-18).

На підставі вказаного рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2014 та ухвали від 13.05.2015 відомості про ОСОБА_1 як власника житлового будинку та земельних ділянок були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується наданими витягами (т.1 а.с.19-21).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.02.2015 рішення апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2014 залишено без змін (т.1, а.с.22-23).

Крім того, рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 24.12.2019 цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., ОСОБА_5 в своїх інтересах та в якості представника неповнолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , відділ захисту прав неповнолітніх Подільського райвиконкому м. Полтави про визнання добросовісним набувачем було задоволено повністю, визнано ОСОБА_3 добросовісним набувачем та визнано за ним право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельні ділянки, придбані за договором купівлі-продажу від 14.01.2014 (справа №553/4258/16-ц) (т.1, а.с.24-27).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16.03.2020 рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24.12.2019 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено (т.1 а.с.28-33).

Відповідно до Постанови Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.12.2020 (т.1 а.с.83-91) касаційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_9 залишені без задоволення.

Згідно із вказаною постановою, судами були встановлені фактичні обставини, за якими ОСОБА_10 на праві приватної власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_9 є рідними дітьми ОСОБА_10

30.05.2006 між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування вказаного домоволодіння, який був посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Огир Л.А. та на підставі якого ОСОБА_13 02.08.2006 здійснила реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно.

Як вже зазначалось вище в подальшому рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30.03.2013 вказаний договір дарування було визнано недійсним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2013 рішення Апеляційного суду Полтавської області скасовано, справа направлена на новий розгляд та за ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2014 рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02.07.2013, яким були відхилені вимоги ОСОБА_10 про визнання договору дарування недійсним, залишено без змін.

В період часу після скасування 11.12.2013 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду про визнання договору дарування недійсним і до перегляду 25.02.2014 Апеляційним судом Полтавської області рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02.07.2013, було укладено договір купівлі-продажу від 11.01.2014, яким проведено відчуження ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 спірного житлового будинку з надвірними спорудами на приватизованій земельній ділянці, а також укладено два договори купівлі-продажу земельних ділянок площами 0,1000 га та 0,0576 га.

На підставі укладених договорів ОСОБА_3 здійснив реєстрацію права власності на це нерухоме майно.

Обставини вибуття майна із володіння власника ОСОБА_1 були предметом перевірки та встановлювались в межах іншої справи (рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2014), яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11.01.2014, визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, земельні ділянки та витребувано їх із чужого незаконного володіння, а саме ОСОБА_3 .

Таким чином, позивач ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 30.05.2006 набула права власності на спірне домоволодіння АДРЕСА_1 .

Розглядаючи позов ОСОБА_3 про визнання його добросовісним набувачем нерухомого майна та визнання за ним права власності на житловий будинок з надвірними будівлями і земельними ділянками по АДРЕСА_1 , судами апеляційної та касаційної інстанцій була встановлена відсутність правових підстав для визнання за ним права власності в судовому порядку на спірне нерухоме майно, як таке, що набуте за договором купівлі-продажу від 11.01.2014, оскільки вказана підстава набуття спірного майна скасована та правомірність цього правочину спростована. Також суд дійшов висновку про те, що вимога про визнання добросовісним набувачем не підлягає задоволенню, оскільки не може вважатись ефективним способом захисту та не має наслідком відновлення порушеного права.

Отже попередніми судовими рішеннями у відношенні спірного майна, були встановлені обставини щодо вибуття майна із володіння власника ОСОБА_1 та добросовісності набуття майна ОСОБА_3 .

Предметом розгляду цієї справи є захист прав позивача ОСОБА_1 як власника майна, усунення перешкод у користуванні і розпорядженні належним їй майном будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення родини ОСОБА_14 та визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В ході розгляду справи позивач та її представник наполягали на тому, що відповідачі створюють ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні її власністю, продовжують проживати у її будинку без правових підстав, фактично вона не має доступу до будинку, у 2015 та 2016 роках вона зверталась до ОСОБА_3 із вимогами про звільнення належного їй будинку, які були залишені без уваги. Також згідно із поясненнями представника позивача за заявою власника вже після пред`явлення позову родина ОСОБА_14 були зняті з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані позивачем обставини щодо надіслання попереджень із пропозиціями звільнити житловий будинок, узгоджуються із приєднаними до справи листами від 30.03.2015 та 26.01.2016 (т.1 а.с.36,37).

Також позивачем надані письмові пояснення, згідно з якими тривалий час вона, як власник, не може користуватись своїм майном, вона попереджала ОСОБА_3 про необхідність звільнення належного їй будинку, однак родина ОСОБА_14 ухиляється від цього. Також, як власник, вона уклала договір на постачання електричної енергії від 11.03.2016.

Згідно із заявою ОСОБА_1 на адресу Полтавської філії ПАТ «Полтаваобленерго», позивач прохала здійснити відключення електропостачання за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідно до листа начальника Полтавської філії відключення електропостачання проведено не було через відсутність доступу до електроустановки.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 не заперечував тієї обставини, що він та його родина дійсно постійно проживають у буд. АДРЕСА_1 , який він придбав у матері позивача ОСОБА_10 . Просив врахувати, що він є добросовісним набувачем майна, на законних підставах вселився у спірний будинок, зробив ремонт власним коштом та іншого житла він та його родина, до складу якої входять і неповнолітні діти, не мають.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 року (даліКонвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Конституція Українигарантує як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст.47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права.

Аналізуючи право особи на мирне володіння своїм майном, Європейський суд з прав людини дійшов висновків, згідно з якими визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантовано право власності; право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності (рішення Суду у справі «Маркс проти Бельгії» від 27.04.1979, п. 63).

Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Нормами ст.328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Вимогами ст.386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 383 ЦК України, визначено що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Вказане положення закону визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь - яких усунень свого порушеного права від будь - яких осіб та будь - яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Статтею 1 першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 44 рішення від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Як встановлено судом позивач ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 30.05.2006 набула права власності на спірне домоволодіння АДРЕСА_1 , в подальшому це майно вибуло з володіння позивача, 11.01.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 укладено договори купівлі-продажу будинку та земельних ділянок, а за судовим рішенням від 24.12.2014 вказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним, за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок та земельні ділянки, витребувано їх із чужого незаконного володіння, а саме ОСОБА_3 .

Починаючи з 2014 року ОСОБА_3 та його родина проживають у належному позивачу будинку, останні попереджались позивачем про необхідність звільнення житла ще у 2015 та 2016 роках та були достовірно обізнані про наявність судового рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2014, яке було оскаржене ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та за наслідками розгляду касаційної скарги судове рішення залишено без змін.

При цьому суд зазначає, що ОСОБА_3 та його родина не є членами сім`ї позивача та між ними відсутні жодні домовленості щодо проживання у належному ОСОБА_1 будинку.

Таким чином, незважаючи на те, що домоволодіння було повернуто у власність позивача, фактично остання з 2014 року не має можливості ним вільно користуватись, оскільки в ній проживають відповідачі, які добровільно житло не звільняють, позивача в будинок не допускають, оскільки вважають себе добросовісними користувачами.

За змістом ст.109 ЖК України, виселення із житлового приміщення допускається з підстав установлених законом, виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Підстави виселення громадян без надання іншого жилого приміщення передбаченістаттею 116 цього Кодексу.

Пунктом 2 статті 8 Конвенції визначені підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання насамперед має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві. Державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 27 рішення ЄСПЛ).

Ураховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (пункт 60 вищезгаданого рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, пункт 110, ECHR 2000-I).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету.

Суд вказує, що відповідачем ОСОБА_3 спірне майно було набуте за договором купівлі-продажу від 11.01.2014 і така підстава набуття була скасована та правомірність правочину спростована.

Оскільки, право користування спірним будинком членів сім`ї ОСОБА_3 є похідним від його права користування, яке припинилось разом із припиненням його права власності на цей будинок на підставі рішення суду, то й право користування будинком членів його сім`ї також припинилось і вони не мають законних підстав для проживання в ньому.

Таким чином, суд доходить висновку про задоволення вимоги позивача про виселення родини ОСОБА_14 з спірного будинку, так як договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_3 та члени його сім`ї набули право власності (користування) на житло, був визнаний недійсним. Відтак, виселення їх із цього житла переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

Щодо критерію пропорційності втручання у право відповідачів на житло, яке вони набули у власність на підставі відплатного договору купівлі-продажу, і в якому проживають з 2014 року, суд враховує висновки ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Станкова проти Словаччини»).

У даній справі суд вказує, що починаючи з 2014 року позивач фактично позбавлена права користуватись належним їй майном, не має доступу до будинку, в якому проживають відповідачі. ОСОБА_1 вживались заходи щодо попередження родини ОСОБА_14 про необхідність звільнення займаного ними житлового приміщення у 2015 та 2016 роках, проте відповідачі продовжують проживати у будинку позивача. При цьому ОСОБА_3 та його родина не належать до членів сім`ї позивача, між ними та ОСОБА_1 відсутні будь-які домовленості щодо їх проживання у будинку, який є власністю позивача і таким проживанням відповідачі об`єктивно створюють перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні її майном. Тривале користування будинком відповідачами, які були достовірно обізнані про визнання договору купівлі-продажу недійсним, навіть з урахуванням відсутності у них іншого житла, на думку суду, не може превалювати над правами позивача щодо мирного володіння майном, які вона прохає захистити. Фактично, протягом останніх десяти років, позивач не має можливості використовувати свою власність для особистого проживання, проживання інших осіб та розпорядитись своєю власністю на свій розсуд, зокрема, продати, подарити, здати в оренду, обміняти.

При цьому суд звертає увагу на той факт, що ОСОБА_3 придбав спірний будинок за договором у ОСОБА_10 , яка не мала права його відчужувати. А від так, ОСОБА_3 не позбавлений права звернутись до суду за захистом свого порушеного права саме до тієї особи, дії якої його порушили, що свідчить про наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою цій справі та виселенням відповідачів зі спірного будинку.

Інші аргументи відповідачів фактично зводяться до незгоди із попередніми судовими рішеннями, що стосуються спірного житла, і не спростовують висновків, який дійшов суд розглядаючи цей спір.

Разом із тим, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 просила як усунути їй перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом виселення відповідачів, так і визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч.2 ст.16 ЦК України).

При здійсненні правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

З встановлених судом обставин справи ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є саме пред`явлення вимоги в порядкустатті 391 ЦК Українипро усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном шляхом виселення відповідачів.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду у справах № 332/2378/19, № 331/4799/16.

Таким чином у задоволенні позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, необхідно відмовити у зв`язку з обранням позивачкою неефективного способу захисту в цій частині.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України",№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , яка дії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Відділ захисту прав неповнолітніх Подільського райвиконкому м.Полтави, Управління адміністративних послуг Полтавської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради, ОСОБА_9 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю ОСОБА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса:

АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ;

Відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_5 , яка дії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 адреса: АДРЕСА_1

Треті особи:

Відділ захисту прав неповнолітніх Подільського райвиконкому м.Полтави, м. Полтава, вул. Анатолія Кукоби 29, Управління адміністративних послуг Полтавської міської ради м. Полтава, вул. Соборності, 36, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, м. Полтава, вул. Анатолія Кукоби ,29, ОСОБА_9 , адреса: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 ;

Суддя

Ленінського районного суду м.Полтави М.С. Високих