Рішення

від 31.10.2023 по справі 616/681/21

МАШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 616/681/21

Номер провадження 2/948/580/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2023 Машівський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого судді Косик С.М.,

за участю секретаря Ткач Н.М..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Гниличанська Нива» до Приватного сільськогосподарського підприємства «імені Шевченка», ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Наталя Іванівна, про визнання договору міни недійсним,

у с т а н о в и в :

у вересні 2021 року Фермерське господарство «Гниличанська Нива» звернулося до Великобурлуцького районного суду Харківської області зі вказаним позовом (а.с.1-6), посилаючись на те, що 20.01.2020 між ФГ «Гниличанська Нива» та ОСОБА_1 були укладені договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 6321481000:02:000:0367 та 6321481000:02:000:0377, за змістом яких ОСОБА_1 передав в оренду позивачеві зазначені земельні ділянки строком на 15 років. Зазначені договори оренди були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та з моменту укладання договорів і на даний час знаходяться в користуванні позивача. В подальшому позивач дізнався про наявність спору між відповідачами з приводу права власності на вказані земельні ділянки, зокрема Великобурлуцьким районним судом розглядається справа №616/205/21 за позовом ПСП «імені Шевченка» до ОСОБА_1 , ФГ «Гниличанська Нива», третя особа Департамент реєстрації Харківської міської ради про визнання права власноіт та скасування договорів оренди, з якої стало відомо, що відповідач ОСОБА_1 уклав договір міни з ПСП «імені Шевченка» від 28.05.2004, який зареєстрований в реєстрі та посвідчений нотаріусом. За вказаним договором міни відповідач ОСОБА_1 обміняв належні йому земельні ділянки площею 1,5523 га та площею 1,7168 га, розташовані на території Гнилицької сільської ради на зерно ячменю в кількості 8 тонн, яке належить ПСП «імені Шевченка». Таким чином, саме Відповідач ПСП «імені Шевченка» вважає, що йому належить право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6321481000:02:000:0367 та 6321481000:02:000:0377, а відповідно ОСОБА_1 , не будучи власником зазначених земельних ділянок, не мав права на укладання договорів оренди з позивачем.

Щодо права на позов, позивач зазначає, що оспорювати правочин може також особа, яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Тобто договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та інтересів позивача.

Також позивач зазначає, що договір міни суперечить мораторію, що встановлений п.15 «Перехідних положень» Земельного кодексу України, яким встановлено обмеження щодо обміну земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на інше майно, аніж іншу земельну ділянку. Позивач відзначає, що договір міни земельної ділянки відповідає вимогам Земельного кодексу лише у випадку обміну на іншу земельну ділянку, а не на зерно ячменю, як у даному випадку за спірним договором міни.

У зв`язку з вищевикладеним позивач просить визнати недійсним договір міни від 28.05.2004 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП «імені Шевченка», зареєстрований в реєстрі за №1688 28.05.2004 та посвідчений нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори.

У відзиві на позов від 05.11.2021 (а.с.59-72) представник відповідача ПСП «імені Шевченка» просить відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, покликаючись на те, що ФГ «Гниличанська Нива» не є належним позивачем, оскільки для того, щоб стати сторонами в цивільному процесі необхідно, щоб ці особи були сторонами спірного матеріально-правового відношення. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. Недійсним може бути визнаний лише укладений договір, а недодержання сторонами вимог щодо форми правочину чи порядку його укладення не може бути підставою для оспорювання такого правочину в судовому порядку, оскільки в силу закону такий правочин вважатиметься або неукладеним або нікчемним. Проте, позивач в позовній заяві зазначає, що у зв`язку з тим, що оспорюваний договір міни не пройшов державну реєстрацію, то у відповідача не виникло речових прав на земельну ділянку, таким чином фактично стверджуючи про дійсність договору міни.

Також зазначає, що юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником чи користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Таким чином, договір міни відповідає всім вимогам чинного законодавства, а отже, є укладеним з дня його нотаріального посвідчення.

Зауважує, що заборона на відчуження земельних ділянок, яка встановлена п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України, поширюється на укладення договорів міни земельними ділянками не усіх категорій. Це означає, що власники землі можуть безперешкодно укладати договори міни земельних ділянок, наданих для ведення особистого селянського господарства, присадибні земельні ділянки, ділянки для садівництва, дачного та гаражного будівництва. Предметом договору міни можуть бути земельні ділянки, які належать громадянам на праві власності, мають установлені межі та певне місцерозташування. Договори міни укладаються в письмовій формі та посвідчуються нотаріально. Окрім того, як нормами Земельного кодексу України, так і нормами Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, не містить заборони щодо виду товару, на який саме можуть обмінюватися земельні ділянки:тільки на рівноцінні земельні ділянки чи на будь-яке інше майно.

Таким чином, відповідач -1 у законний спосіб набув права власності на земельні ділянки, а момент державної реєстрації залежить виключно від волі власника, тобто від відповідача-2. Разом з тим, мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, що передбачений п.п.14, 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, обмежує конституційні права громадян України щодо можливості відчуження належних їм на праві приватної власності земельних ділянок, які гарантуються Конституцією України та нормами Земельного кодексу України, суперечить ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Беручи до уваги позицію Європейського суду з прав людини, який зокрема в рішенні «Зеленчук та Цицюра протии України» постановив, що Україна повинна вжити відповідні законодавчі або інші заходи для забезпечення справедливого балансу між інтересами власників сільськогосподарських земель та суспільством взагалі.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу з позивача, відповідач-1 зазначив, що такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, а тому відповідач-1 просить стягнути з ФГ «Гниличанська Нива» витрати на правову допомогу, орієнтовний розрахунок яких становить 8000грн.

Ухвалою від 08.10.2021 Великобурлуцький районний суд Харківської області відкрив провадження у справі за цим позовом за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання (а.с. 28-29).

02.12.2021 Великобурлуцький районний суд Харківської області своєю ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (а.с. 78-80).

Ухвалою від 27.01.2022 Великобурлуцький районний суд Харківської області залучив до участі в справі у якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державного нотаріуса Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Наталю Іванівну та витребував у неї докази (а.с. 107-108).

У грудні 2022 року, на виконання ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та розпорядження Голови Верховного Суду від 08.03.2022 № 2/0/9-22, справа з Великобурлуцького районного суду Харківської області надійшла до Машівського районного суду Полтавської області, та автоматизованим розподілом судової справи між суддями визначена для розгляду судді Косик С.М. (а.с.136).

Ухвалою від 02.01.2023 Машівський районний суд прийняв справу до провадження та призначив судовий розгляд (а.с.137).

05.06.2023 суд своєю ухвалою визнав обов`язкою явку відповідача ОСОБА_1 (а.с.204).

У судове засідання сторони та третя особа не з`явилися вдруге, представник позивача ФГ «Гниличанська Нива» - Овсяник С.А. подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.238), представник відповідача-1 ПСП «імені Шевченка» Аніщенко К.М. також подала клопотання про розгляд справи за її відсутності та одночасно просила відмовити в задоволенні позову (а.с.240), відповідач -2 про дату та час слухання справи повідомлений в порядку, визначеному Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» шляхом оголошення на офіційному вебсайті суду, оскільки поштове відділення за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 тимчасово не працює (а.с.138,224,234), в заяві від 21.01.2022 ОСОБА_1 просив про розгляд справи без його особистої участі та одночасно позовні вимоги ФГ «Гниличанська Нива» визнав (а.с.105), натомість в заяві від 01.02.2022 просив відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.114), третя особа повідомлена за адресою місцезнаходження нотаріальної контори та причини неявки не повідомила (а.с.226,227,236,237).

Виходячи з викладеного, у відповідності з вимогами ст. 223 ЦПК України, суд вирішив за можливе розглянути справу без участі сторін та третьої особи, та дослідивши надані письмові докази, встановив такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Так, як убачається з копій державних актів на право власності на земельні ділянки серії ХР № 065077 та серії ХР № 065066, відповідач ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 1,5523 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0367 та площею 1,7168 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0377, що призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Гнилицької сільської ради (а.с.124,125).

28.05.2004 року ОСОБА_1 уклав договір міни з ПСП «імені Шевченка», який посвідчений державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Марченко Н.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1688 (а.с.120-135), за яким ОСОБА_1 обміняв належні йому на праві власності земельні ділянки площею 1,5523 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0367 та площею 1,7168 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0377, на зерно ячменю в кількості 8 тонн, яке належить ПСП «імені Шевченка», без проведення доплат.

Згідно з довідками Великобурлуцького районного відділу земельних ресурсів Харківської області від 28.05.2004 за №№ 424, 425, грошова оцінка земельної ділянки площею 1,5523 га становить 13592,84 грн, грошова оцінка земельної ділянки площею 1,7168 га 13600,93 грн.

Зерно ячменю, урожаю 2003 року, сторони оцінюють по 625,00 грн за тону (п.3 договору міни).

За п.9 правочину цей договір є підставою для видачі новому власнику Державного акту на право приватної власності на землю.

20.01.2020 між ФГ «Гниличанська Нива» та ОСОБА_1 укладені договори оренди земельних ділянок площею 1,5523 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0367 та площею 1,7168 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0377, за змістом яких ОСОБА_1 передав в оренду ФГ «Гниличанська Нива» зазначені земельні ділянки строком на 15 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 1501,25 грн та 1660,34 грн, що становить 3% від нормативної грошової оцінки землі зазначеної в п.5 договору оренди з урахуванням податку з доходів фізичних осіб.. Зазначені договори оренди 04.02.2021 були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та згідно з п.18 договору об`єкт вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди (а.с.11-18).

В провадженні Машівського районного суду перебуває цивільна справа за № 616/205/21 за позовом ПСП «імені Шевченка» до ФГ «Гниличанська Нива», ОСОБА_2 , про визнання договору оренди землі недійсним, яка ухвалою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26.11.2021 року була зупинена до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 616/681/21 за позовом ФГ «Гниличанська Нива» до ПСП «імені Шевченка», ОСОБА_2 , про визнання договору міни недійсним (а.с.212).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Спірні правовідносини стосуються законності укладення договору міни земельних ділянок та застосування їх правових наслідків, захисту права орендаря.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Особливості укладення договорів міни регламентовано параграфом 6 Глави 54 ЦК України.

Зокрема, згідно статтею 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Сторона договору міни - фізична особа, яка має достатній обсягдієздатності, чи юридична особа, для якої міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Частиною першою статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша статті 41 Конституції України). Зазначене конституційне положення відтворено у частині першій статті 317 ЦК України).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (в редакції станом на 28.05.2004 року) громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що дія заборони, передбаченої пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, не поширювалась на міну, випадки спадкування та вилучення земель для суспільних потреб до внесення змін у ЗК України 06 жовтня 2004 року (ZELENCHUK and TSITSYURA v. UKRAINE, §§19, 21, ЄСПЛ, 22 травня 2018 року).

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що «законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). Суд доходить висновку, що на заявників як на фізичних осіб було покладено тягар нездатності органів влади дотриматися встановлених ними самими цілей та кінцевих строків. З огляду на непереконливість підстав щодо вибору найбільш обмежувальної альтернативи з доступних органам влади, а не менш обмежувальних заходів, Суд вважає, що тягар, покладений на заявників, є надмірним (§ 147). З огляду на зазначені міркування та ненадання Урядом достатніх аргументів для обґрунтування заходів, застосованих до землі заявників, Суд доходить висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників (§ 148)».

Тлумачення пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції станом на час укладення оспорюваного договору, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.

Зміни до пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо поширення мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв) на випадки міни земельних ділянок внесені Законом України від 06 жовтня 2004 року № 2059-IV «Про внесення змін до Земельного кодексу України», тобто після укладення відповідачами спірного договору міни земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Подібні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66 цс 19) та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 390/1153/17 (провадження № 61-14979 св 18); від 21 січня 2020 року у справі № 227/1505/18 (провадження № 61-46973 св 18); від 01 жовтня 2020 року у справі № 390/1671/18 (провадження № 61-3564 св 20); від 12 листопада 2020 року у справі № 398/1684/18 (провадження № 61-17560 св 19), від 10 березня 2021 року у справі № 325/1272/17 (провадження № 61-36849 св 18); від 21 липня 2021 року у справі № 542/814/18 (провадження №61-6221 св 21). Тобто така судова практика є незмінною й зрозумілою.

Враховуючи вищевикладене, суд уважає, що підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення (укладення) відсутні, а тому у задоволенні позову потрібно відмовити.

У відповідності з вимогами ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 81, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні позову Фермерського господарства «Гниличанська Нива» до Приватного сільськогосподарського підприємства «імені Шевченка», ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Наталя Іванівна, про визнання договору міни недійсним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: Фермерське господарство «Гниличанська Нива», адреса місцезнаходження: вул.Молодіжна, 26, с.Гнилиця, Великобурлуцький район, Харківська обл, ідентифікаційний код юридичної особи 40019022.

Відповідач-1: Приватне сільськогосподарське підприємство «імені Шевченка», адреса місцезнаходження: вул.Радянська, 51, с.Гнилиця Великобурлуцького району Харківської області, ідентифікаційний номер юридичної особи 05270649.

Відповідач -2: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя С. М. Косик