Постанова

від 09.05.2024 по справі 616/681/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 616/681/21 Номер провадження 22-ц/814/1262/24Головуючий у 1-й інстанції Косик С.М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,

за участю секретаря Галушко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимівідеоконференції цивільну справу за апеляційноюскаргою адвоката Овсяника Сергія Анатолійовича, який представляє Фермерське господарство "Гниличанська Нива" на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 31 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Косик С.М., у справі за позовом Фермерського господарства "Гниличанська Нива" до Приватного сільськогосподарського підприємства "імені Шевченка", ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Наталя Іванівна, про визнання договору міни недійсним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

встановила:

У вересні 2021 року Фермерське господарство «Гниличанська Нива» звернулося до Великобурлуцького районного суду Харківської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "імені Шевченка", ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Наталя Іванівна, про визнання договору міни недійсним (а.с.1-6), посилаючись на те, що 20.01.2020 між ФГ «Гниличанська Нива» та ОСОБА_1 були укладені договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 6321481000:02:000:0367 та 6321481000:02:000:0377, за змістом яких ОСОБА_1 передав в оренду позивачеві зазначені земельні ділянки строком на 15 років.

Зазначені договори оренди були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та з моменту укладання договорів і на даний час знаходяться в користуванні позивача.

В подальшому позивач дізнався про наявність спору між відповідачами з приводу права власності на вказані земельні ділянки, зокрема Великобурлуцьким районним судом розглядається справа №616/205/21 за позовом ПСП «імені Шевченка» до ОСОБА_1 , ФГ «Гниличанська Нива», третя особа Департамент реєстрації Харківської міської ради про визнання права власності та скасування договорів оренди, з якої стало відомо, що відповідач ОСОБА_1 уклав договір міни з ПСП «імені Шевченка» від 28.05.2004, який зареєстрований в реєстрі та посвідчений нотаріусом.

За вказаним договором міни відповідач ОСОБА_1 обміняв належні йому земельні ділянки площею 1,5523 га та площею 1,7168 га, розташовані на території Гнилицької сільської ради на зерно ячменю в кількості 8 тонн, яке належить ПСП «імені Шевченка».

Таким чином, ПСП «імені Шевченка» вважає, що йому належить право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6321481000:02:000:0367 та 6321481000:02:000:0377, а відповідно ОСОБА_1 , не будучи власником зазначених земельних ділянок, не мав права на укладання договорів оренди з позивачем.

Щодо права на позов, позивач зазначає, що оспорювати правочин може також особа, яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Тобто договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та інтересів позивача.

Також позивач зазначає, що договір міни суперечить мораторію, що встановлений п.15 «Перехідних положень»Земельного кодексу України, яким встановлено обмеження щодо обміну земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на інше майно, аніж іншу земельну ділянку. Позивач відзначає, що договір міни земельної ділянки відповідає вимогамЗемельного кодексулише у випадку обміну на іншу земельну ділянку, а не на зерно ячменю, як у даному випадку за спірним договором міни.

У зв`язку з вищевикладеним позивач просить визнати недійсним договір міни від 28.05.2004 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП «імені Шевченка», зареєстрований в реєстрі за №1688 28.05.2004 та посвідчений нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори.

Ухвалою від 08.10.2021 Великобурлуцький районний суд Харківської області відкрив провадження у справі за цим позовом за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання (а.с. 28-29).

02.12.2021 Великобурлуцький районний суд Харківської області ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (а.с. 78-80).

Ухвалою від 27.01.2022 Великобурлуцький районний суд Харківської області залучив до участі в справі у якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорудержавного нотаріуса Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Наталю Іванівну та витребував у неї докази (а.с. 107-108).

У грудні 2022 року, на виконанняст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»та розпорядження Голови Верховного Суду від 08.03.2022 № 2/0/9-22, справа з Великобурлуцького районного суду Харківської області надійшла до Машівського районного суду Полтавської області, та автоматизованим розподілом судової справи між суддями визначена для розгляду судді Косик С.М. (а.с.136).

Ухвалою від 02.01.2023 Машівський районний суд прийняв справу до провадження та призначив судовий розгляд (а.с.137).

05.06.2023 суд своєю ухвалою визнав обов`язкою явку відповідача ОСОБА_1 (а.с.204).

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позову Фермерського господарства "Гниличанська Нива" до Приватного сільськогосподарського підприємства "імені Шевченка", ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Наталя Іванівна, про визнання договору міни недійсним.

З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач Фермерське господарство "Гниличанська Нива" та подав на нього апеляційну скаргу.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору та неправильно застосував норми матеріального права, а отже рішення суду на думку позивача підлягає скасуванню.

Позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що договір міни не суперечить мораторію, що встановлений п.15 «Перехідних положень» Земельного кодексу України, а тому укладений між відповідачами договір міни (земельних ділянок на зерно ячменю) відповідає вимогам закону.

Зазначає, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай». Вказана правова позиція зазначена в Постановах Верховного Суду України від 05.11.2014 року у справі № 6-172цс14 та від 11.02.2015 року у справі № 6- 5цс15 та була актуальною до 2019 року (до прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18).

Посилається на те, що в подальшому дію мораторію було неодноразово подовжено, зокрема до 1 січня 2020 року, більше того пункт 15 «Перехідних положень» Земельного кодексу викладено в редакції, що забороняє обмін.

Отже, системний аналіз змісту пункту 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України у розрізі інших положень законодавства, дозволяє стверджувати, що хоча редакція пункту 15 розділу X «Перехідні положення» неодноразово змінювалась, але за змістом ця правова норма не зазнала таких змін, які б свідчили про зменшення обсягу дії мораторію та надання державою дозволу на вільне відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Однак суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, більше того відмітив, що Європейський суд з прав людини зазначив, що дія заборони, передбаченої пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, не поширювалась на міну, випадки спадкування та вилучення земель для суспільних потреб до внесення змін у ЗК України 06 жовтня 2004 року (ZELENCHUK and TSITSYURA v. UKRAINE, §§19, 21, ЄСПЛ, 22 травня 2018 року).

Вказане рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України. Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Апелянт наголошує, що договір міни земельної ділянки відповідає вимогам закону лише у випадку обміну на іншу земельну ділянку, а не на зерно ячменю, як у даному випадку за Договором міни, що був укладений між ПСП «імені Шевченка» та ОСОБА_1 .

На момент укладення оскаржуваного договору міни діяв мораторій на відчудження земель сільськогосподарського призначення, тобто існувала законодавча заборона на вчинення будь-яких правочинів, які прямо чи опосередковано передбачають перехід права власності від однієї до іншої особи на землі сільськогосподарського призначення у будь-якій формі.

Оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами 6321481000:02:000:0367 та 6321481000:02:000:0377 мають призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то на них розповсюджувалась дія мораторію, що прямо вказує на недійсність Договору міни, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції та невірне застосування норм пункту 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України (з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18) та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ПСП «Ім. Шевченка» просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін рішення місцевого суду, яке вважає законним і обґрунтованим.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За змістом позиції Верховного Суду, сформованої у справі від 01.10.2020 №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Згідно ч. 6, п. 1, 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України судова повістка,а увипадках,встановлених цимКодексом,разом зкопіями відповіднихдокументів надсилаєтьсяна офіційнуелектронну адресувідповідного учасникасправи,у випадкунаявності унього офіційноїелектронної адресиабо разоміз розпискоюрекомендованим листомз повідомленнямпро врученняу випадку,якщо такаадреса відсутня,або черезкур`єрів заадресою,зазначеною стороноючи іншимучасником справи.

Днем врученнясудової повісткиє: деньвручення судовоїповістки підрозписку; день отриманнясудом повідомленняпро доставленнясудової повісткина офіційнуелектронну адресуособи.

У судове засідання з`явився представник ПСП «імені Шевченка» Аніщенко К.М. в режимі відеоконференції власними технічними засобами поза межами приміщення суду.

Позивач,представник позивача,відповідач ОСОБА_1 ,третя особадержавний нотаріусВеликобурлуцької державноїнотаріальної конториХарківської областіМарченко Н.І. до апеляційного суду не з`явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, в тому числі на електронні адреси відповідно до ст. 128 ч. 6, ч. 8 п.2 ЦПК України. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.

Крім того судові повістки, адресовані відповідачу ОСОБА_2 та третій особі ОСОБА_3 повернуті до суду поштовим відділенням з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що також є належним повідомленням згідно ст. 128 ч.6, ч. 8 п. 3 ЦПК України.

Від представника позивача ФГ «Гниличанська Нива» адвоката Овсяника С.А. надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника (том 3 а.с. 34).

Враховуючи положення ст. 372 ч.2 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про розгляд цієї справи у відсутність осіб, які належним чином повідомлені, проте не з`явилися у судове засідання.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки серії ХР № 065077 та серії ХР № 065066, ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 1,5523 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0367 та площею 1,7168 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0377, що призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Гнилицької сільської ради (а.с.124,125).

28.05.2004 року ОСОБА_1 уклав договір міни з ПСП «імені Шевченка», який посвідчений державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Марченко Н.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1688 (а.с.120-135), за яким ОСОБА_1 обміняв належні йому на праві власності земельні ділянки площею 1,5523 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0367 та площею 1,7168 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0377, на зерно ячменю в кількості 8 тонн, яке належить ПСП «імені Шевченка», без проведення доплат.

Згідно з довідками Великобурлуцького районного відділу земельних ресурсів Харківської області від 28.05.2004 за №№ 424, 425, грошова оцінка земельної ділянки площею 1,5523 га становить 13592,84 грн, грошова оцінка земельної ділянки площею 1,7168 га13600,93 грн.

Зерно ячменю, урожаю 2003 року, сторони оцінюють по 625,00 грн за тону (п.3 договору міни).

За п.9 правочину цей договір є підставою для видачі новому власнику Державного акту на право приватної власності на землю.

20.01.2020 між ФГ «Гниличанська Нива» та ОСОБА_1 укладені договори оренди земельних ділянок площею 1,5523 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0367 та площею 1,7168 га з кадастровим номером 6321481000:02:000:0377. Відповідно до умов договору відповідач ОСОБА_1 передав в оренду ФГ «Гниличанська Нива» зазначені земельні ділянки строком на 15 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 1501,25 грн та 1660,34 грн, що становить 3% від нормативної грошової оцінки землі зазначеної в п.5 договору оренди з урахуванням податку з доходів фізичних осіб. Зазначені договори оренди 04.02.2021 були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та згідно з п.18 договору об`єкт вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди (а.с.11-18).

Відмовляючи позивачу у визнанні недійсним договору міни, що був укладений між 28.05.2004 року між ОСОБА_1 та ПСП «імені Шевченка», суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення даного договору діюче законодавство не встановлювало заборони на обмін земельної ділянки на інше рухоме чи нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду, враховуючи наступне.

Згідно із частиною другоюстатті 78 ЗК України(тут і далі в редакції станом на час укладення оспорюваного договору) право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пункту «а» частини першоїстатті 81 ЗК Українигромадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Відповідно до положень статті 715 ЦК Україниза договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Сторона договору міни - фізична особа, яка має достатній обсяг дієздатності, чи юридична особа, для якої міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому вЗаконі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Частиною першоюстатті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першоїстатті 5 ЗК України).

Згідно з пунктом 15розділу X «Перехідні положення» ЗК Українигромадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Згідно із частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Українитастаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що дія заборони, передбаченої пунктом 15розділу X «Перехідні положення» ЗК України, не поширювалась на міну, випадки спадкування та вилучення земель для суспільних потреб до внесення змін уЗК України06 жовтня 2004 року (ZELENCHUK and TSITSYURA v. UKRAINE, §§19, 21, ЄСПЛ, 22 травня 2018 року).

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що «законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). Суд доходить висновку, що на заявників як на фізичних осіб було покладено тягар нездатності органів влади дотриматися встановлених ними самими цілей та кінцевих строків. З огляду на непереконливість підстав щодо вибору найбільш обмежувальної альтернативи з доступних органам влади, а не менш обмежувальних заходів, Суд вважає, що тягар, покладений на заявників, є надмірним (§ 147). З огляду на зазначені міркування та ненадання Урядом достатніх аргументів для обґрунтування заходів, застосованих до землі заявників, Суд доходить висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників (§ 148)».

Тлумачення пункту 15розділу X «Перехідні положення» ЗК Українив редакції станом на час укладення оспорюваного договору, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.

Зміни до пункту 15розділу X «Перехідні положення» ЗК Українищодо поширення мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) на випадки міни земельних ділянок внесеніЗаконом України від 06 жовтня 2004 року № 2059-IV «Про внесення змін до Земельного кодексу України», тобто після укладення ПСП «ім.Шевченка» та ОСОБА_1 договору міни земельної ділянки.

Відповідно до частини першоїстатті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Приймаючи до уваги відсутність законодавчо встановленої заборони здійснювати обмін земельної ділянки на інше рухоме чи нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору та беручи до уваги практику ЄСПЛ у подібних правовідносинах, договір міни земельної ділянки, укладений 28.05.2004 року між ПСП «ім.Шевченка» та ОСОБА_1 , слід вважати таким, що відповідав чинним на момент укладення договору вимогамЦК Українита ЗК України.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що земельна ділянка не могла бути обміняна на ячмінь, а лише на земельну ділянку, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки тлумачення пункту 15розділу X «Перехідні положення» ЗК Українив редакції станом на час укладення оспорюваного договору, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.

Таким чином, висновки суду першої інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Місцевим судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені в обґрунтування апеляційної скарги доводи, є ідентичними доводам, викладеним у позові, їм надавалася оцінка судом, а тому вони не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката Овсяника Сергія Анатолійовича, який представляє Фермерське господарство "Гниличанська Нива", залишити без задоволення.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В.Дряниця

Л.І.Пилипчук