Постанова

від 31.10.2023 по справі 759/25296/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/25296/21

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13194/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Шум Л.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року Київським апеляційним судом в складі колегії суддів:

судді-доповідача Крижанівської Г.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Шпирук Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Шуляк Надії Олександрівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Шум Л.М., у справі №759/25296/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної організації інституту сорбції та проблем ендокринології Національної академії наук України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної організації інституту сорбції та проблем ендокринології Національної академії наук України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі. Зазначала, що вона з 1992 року працювала в Інституті сорбції та проблем ендокринології Національної академії наук України на різних посадах, а з 01 січня 2019 року була переведена на посаду наукового співробітника відділу № 1. Наказом № 34-к від 17 липня 2019 року була звільнена із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Своє звільнення вважала незаконним. Вказувала, що сам Інститут було створено здебільшого завдяки зусиллям її чоловіка - академіка ОСОБА_2 , з яким вона разом забезпечували наукове та практичне навантаження, організацію, фінансування і виконання досліджень, практичне втілення досліджень, тощо. Її чоловік академік та почесний директор (радник дирекції) Інституту ОСОБА_2 мав поганий стан здоров`я, хворів та останні роки лікувався в США. Перебуваючи в Києві у нього непередбачувано трапилася чергова зупинка серця зі втратою свідомості і його госпіталізували в КЛ «ФЕОФАНІЯ». Згідно довідки лікаря від 13 березня 2019 року поставлено діагноз та рекомендовано продовжити лікування за місцем попереднього лікування. Всі в Інституті, в т.ч. керівник відповідача, знали про це: про його хворобу, госпіталізацію, необхідність постійного догляду і про необхідність відльоту в США для продовження лікування. Навіть знаходячись стаціонарно у КЛ «ФЕОФАНІЇ» її чоловік академік ОСОБА_2 не змінював своїх звичок - постійно перебувати в робочому режимі; ще раніше він був переведений НАН України на дистанційний режим роботи. Тобто, ОСОБА_2 та вона постійно були в науковій роботі: вони працювали над різними темами і напрямками.

Враховуючий стан здоров`я її чоловіка, та те, що вони разом працюють, в т.ч. і над спільними науковими темами, вченим секретарем відповідача ОСОБА_3 листом від 18 лютого 2019 року від імені Адміністрації Інституту їй було запропоновано написати заяву про дистанційний режим роботи, що вона і вчинила невідкладно. Оскільки вона знаходилась біля хворого чоловіка, заступник директора Інституту ОСОБА_4 заїхала до них додому та особисто забрала дану заяву у неї, та передала Директору Інституту ОСОБА_5 . Відтак, вважала, що з лютого місяця 2019 року вона працювала дистанційно. Протягом всього періоду вона час від часу отримувала заробітну плату, тому була цілковито впевнена, що відбулася зміна істотних умов праці (режиму праці, роботи) за спільною згодою працівника та роботодавця. При цьому, дистанційний режим роботи для наукових співробітників передбачено галузевим законом і практикувався в Інституті, зокрема її чоловік також перебував на дистанційному режимі праці.

Також зазначала, що згідно з наказом № 34-к від 17 липня 2019 року, листом №290-10/128 від 27 травня 2019 року, проступок вперше був виявлений 01 квітня 2019 року, а дисциплінарне стягнення застосовано до неї лише 17 липня 2019 року, тобто більше ніж через 3,5 місяці після виявлення проступку, тому дисциплінарне стягнення за вказане порушення накладено поза межами місячного строку, що суперечить ч. 1 ст. 148 КЗпП України. При застосуванні до неї дисциплінарного стягнення саме у вигляді звільнення за прогули не були досліджені, належно оцінені зазначені вище обставини, а відповідачем не зазначено і не проаналізовано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну нею шкоду чим порушено ч. 3 ст. 149 КЗпП України. Вважала, що за вказаних обставин причини її відсутності є поважними причинами, та виключають її вину як працівника. Також вказувала, що з наказу № 34-к від 17 липня 2019 року про застосування дисциплінарного стягнення не вбачається доведеним необхідність застосування до неї саме такого виду стягнення як звільнення. Застосування саме такого дисциплінарного стягнення до неї як звільнення, є невмотивованим, незаконним та інспірованим ОСОБА_5 , який мав особистий затяжний конфлікт з її чоловіком. Звертала увагу на те, що в наказі відповідача вказано, що дисциплінарне стягнення застосовується за прогул «з 01 квітня по 17 липня», однак це не відповідає дійсності з огляду на те, що в цей період у квітні були неробочими (вихідними, святковими) 10 календарних днів, у травні - 11 календарних днів, у червні - 13 календарних днів, і у липні - 4 календарні дні.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила скасувати наказ Державної організації інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України № 34-к від 17 липня 2019 року і поновити її, на посаді наукового співробітника відділу №1 Державної організації інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також грошову компенсацію невикористаної відпустки та стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, адвокат Шуляк Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилалася на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що з лютого 2019 року ОСОБА_1 працювала дистанційно, про що свідчить і той факт, що протягом всього періоду вона отримувала оплату праці. Відтак, ОСОБА_1 була впевнена, що відбулася зміна істотних умов праці за спільною згодою працівника і роботодавця. Звертає увагу на те, що дистанційний режим роботи ОСОБА_1 та її можливість відлітати в США для супроводження хворого чоловіка в лікарню було погоджено з керівництвом Інституту сорбції та проблем ендокринології Національної академії наук України. Також зазначає, що відповідачем не було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність з`явитися на робочому місці 01 квітня 2019 року. Крім того, відповідачем при обранні дисциплінарного стягнення саме у вигляді звільнення ОСОБА_1 не зазначено та не проаналізовано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяної ним шкоди. За наведених обставин, відсутність на робочому місці ОСОБА_1 не можна вважати прогулом, а причини її відсутності на робочому місці є поважними. Також звертає увагу на те, що акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці складались відповідачем вибірково та не за кожен день прогулу. Відтак, накладення на позивачку дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам трудового законодавства. Наголошує на тому, що ОСОБА_1 в порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України було звільнено в період її тимчасової непрацездатності, а саме з 15 липня 2019 року по 22 липня 2019 року. Також зазначає, що відповідно до положень ст. 47 КЗпП України при звільненні керівник має видати працівнику належно оформлену трудову книжку та провести розрахунок із працівником, проте, відповідачем вказаного вчинено не було.

Адвокат Подлящук О., яка діє в інтересах Державної організації інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України, подала відзив на апеляційну скаргу. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заперечує проти доводів позивача, вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні адвокат Шуляк Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з наведених у ній підстав.

Адвокат Подлящук О., яка діє в інтересах Державної організації інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України, та директор Державної організації інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України Брей В.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 1992 року працювала в Державній організації інституті сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України на різних посадах, а з 01 січня 2019 року була переведена на посаду наукового співробітника відділу № 1, що вбачається з наявної в матеріалах копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 (т.1, а.с. 12-13).

ОСОБА_1 на ім`я директора ІСПЕ НАН України ОСОБА_5 було складено заяву, в якій вона просила в зв`язку із фактичним виконанням нею роботи помічника радника при Дирекції ІСПЕ НАНУ, який має гнучкий режим роботи робочого часу, на підставі п. 2 ст. 6 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» дозволити їй дистанційний режим праці. На заяві містяться візи «Не заперечую. т.в.о. заввідділу ОСОБА_7» та «Дозволяю після погодження із Вченою радою 21/02/19» (т.1, а.с. 106).

Згідно витягу з протоколу № 5 засідання Вченої ради Інституту від 20 березня 2019 року стосовно заяви ОСОБА_1 про дозвіл їй дистанційного режиму роботи ухвалено інформацію прийняти до відома, доручити начальнику відділу кадрів, вченому секретарю Інституту провести відповідні консультації в Президії НАН України, зокрема, у відділі науково-практичного забезпечення та відділі наукових і керівних кадрів (т.1, а.с. 107).

Згідно акту від 01 квітня 2019 року, складеного в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7, заступника директора з науково-технічної роботи ОСОБА_4 , начальника ВК ОСОБА_6 , науковий співробітник відділу № 1 ОСОБА_1 в цей день була відсутня на робочому місці (т.1, а.с. 85).

Згідно службової записки від 02 квітня 2019 року т.в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7 на ім`я директора ІСПЕ НАН України ОСОБА_5 доведено до відома останнього, що науковий співробітник к.х.н. ОСОБА_1 з невідомих причин відсутня на робочому місці з 01 квітня 2019 року. На службовій записці міститься віза « ОСОБА_7 скласти акти про відсутність на роботі» (т.1, а.с. 78).

Відповідно до акту від 02 квітня 2019 року, складеного в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7 , заступника директора з науково-технічної роботи ОСОБА_4 , начальника ВК ОСОБА_6, науковий співробітник відділу № 1 ОСОБА_1 в цей день була відсутня на робочому місці. Зі слів в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7 науковий співробітник ОСОБА_1 не ставила її до відома про причину своєї відсутності (т.1, а.с. 86).

Судом встановлено, та не заперечено сторонами, що 02 квітня 2019 року о 14:40 з електронної пошти: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_3 , направлено лист про те, що у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 в Києві, запропоновано терміново написати і переслати заяву на відпустку (17 днів), починаючи з 01 квітня 2019 року. Зазначено, що це необхідно для правильного табелювання та нарахування заробітної плати. Запропоновано використати 14 днів відпустки без збереження заробітної плати (т.1, а.с. 110).

Згідно акту від 03 квітня 2019 року, складеного в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7, заступника директора з науково-технічної роботи ОСОБА_4 , начальника ВК ОСОБА_6, науковий співробітник відділу № 1 ОСОБА_1 в цей день була відсутня на робочому місці, документів, які б виправдовували її відсутність не надавала (т.1, а.с. 87).

Судом встановлено та не заперечено сторонами, що 03 квітня 2019 року о 10:54 з електронної пошти: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_3 , повторно направлено лист від 02 квітня 2019 року. Запропоновано у зв`язку із відсутністю ОСОБА_1 у Києві-Україні терміново написати і переслати заяву на відпустку (17 днів), починаючи з 01 квітня 2019 року. Зазначено, що це необхідно для правильного табелювання та нарахування заробітної плати. Запропоновано використати 14 днів відпустки без збереження заробітної плати (т.1, а.с. 111).

На вказаний лист 04 квітня 2019 року о 06:36 з електронної пошти: ОСОБА_11 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , на електронну пошту: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано відповідь, згідно якої висловлено збентеження та здивування отриманими листами, оскільки директор ІСПЕ ОСОБА_5 задовольнив її заяву та надав їй дозвіл на дистанційний режим праці, про що сповістив її особисто, зателефонувавши. При цьому, копію її заяви з візою на її неодноразові прохання адміністрація ІСПЕ їй під різними приводами так і не надала. Свої обов`язки, які були покладені на неї та узгоджені з ОСОБА_5 , продовжує виконувати. В зв`язку із зазначеним, просила все-таки знайти можливість надіслати їй її заяву про дистанційний режим праці із візою директора ІСПЕ, взяти до уваги її пояснення та деталізувати претензії та вимоги адміністрації до неї (т.1, а.с. 111).

Судом встановлено та не заперечено сторонами, що 08 квітня 2019 року о 21:12 з електронної пошти: ОСОБА_11 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , на електронну пошту: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, надіслано лист з проханням до адміністрації ІСПЕ НАНУ (ще раз) надіслати їй її заяву про дистанційний режим праці із візою директора та витяг з протоколу Вченої ради від 20 березня 2019 року, на якій здійснено посилання, де йде мова про її заяву (т.1, а.с. 112).

Згідно акту від 22 квітня 2019 року, складеного в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7, заступника директора з наукової роботи ОСОБА_8 , начальника ВК ОСОБА_6, науковий співробітник відділу № 1 ОСОБА_1 продовжує не виходити на роботу, про що свідчить відсутність її підпису з 01 квітня цього року у «Книзі реєстрації і обліку робочого часу» відділу № 1. В.о. заввідділу ОСОБА_7 був направлений лист на її електронну адресу з проханням дати пояснення або надати відповідні документи про причину неявки на роботу, але такі пояснення на даний час не надані (т.1, а.с. 88).

Судом встановлено та не заперечено сторонами, що 15 квітня 2019 року о 16:41 з електронної пошти: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_3 , направлено лист за підписами голови профкому ОСОБА_12, начальника ВК ОСОБА_6, т.в.о. завідувача відділу № 1 ОСОБА_7 про те, що 02 та 03 квітня 2019 року їй були надіслані листи з пропозицією з 01 квітня 2019 року оформити щорічну відпустку на 17 календарних днів та скористатися відпусткою без збереження заробітної плати на 14 днів. Таку заяву на сьогодні Інститут не отримав. Запропоновано надати пояснення про причину її відсутності на робочому місці з 01 квітня 2019 року і по даний час. Процитовано положення п. 4 ст. 40 КЗпП України (т.1, а.с. 115).

Згідно витягу з протоколу № 6 засідання Вченої ради Інституту від 22 квітня 2019 року стосовно заяви ОСОБА_1 про дозвіл їй дистанційного режиму роботи ухвалено вважати введення дистанційного режиму праці недоцільним, зважаючи на неузгодженість статті 6 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» з трудовим законодавством України. В жодному випадку це неможливо в разі знаходження співробітника за межами України (т.1, а.с. 108-109).

Службовою запискою від 16 квітня 2019 року начальника ВК Каніболицької Т.В. на ім`я директора ІСПЕ НАН України ОСОБА_5 доведено до відома останнього, що 16 квітня 2019 року науковий співробітник відділу ОСОБА_1 була відсутня на роботі. Попередження про причину відсутності від неї не надходило. Наполегливо висловлено прохання застосувати всі можливі варіанти та шляхи для з`ясування причини відсутності на роботі ОСОБА_1 (т.1, а.с. 80).

Службовою запискою від 17 квітня 2019 року комісією у складі: зав. ВК ОСОБА_6 , т.в.о заввідділу № 1 ОСОБА_7 , на ім`я директора ІСПЕ НАН України ОСОБА_5 доведено до відома останнього, що комісією проведено перевірку наявності співробітників Інституту на робочих місцях і виявлено, що 17 квітня 2019 року науковий співробітник відділу № 1 ОСОБА_1 була відсутні на робочому місці. Про причину відсутності на роботі ОСОБА_1 не повідомила адміністрацію ІСПЕ НАН України. Комісією вирішено доручити т.в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7 отримати пояснення від ОСОБА_1 про причину відсутності 17 квітня 2019 року. На службовій записці міститься віза « ОСОБА_7 прошу запросити пояснення» (т.1, а.с. 81).

Службовою запискою від 30 квітня 2019 року т.в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7 на ім`я директора ІСПЕ НАН України ОСОБА_5 на виконання рішення комісії ІСПЕ НАН України від 17 квітня 2019 року доведено до відома останнього, що не зважаючи на неодноразове звернення адміністрації до наукового співробітника відділу № 1 ОСОБА_1 . Інститут не отримав письмового пояснення від неї про відсутність на роботі 17 квітня 2019 року (т.1, а.с. 82).

Згідно акту від 14 травня 2019 року, складеного в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7 , заступника директора з наукової роботи ОСОБА_8 , начальника ВК ОСОБА_6, ОСОБА_1 науковий співробітник відділу № 1 відсутня на робочому місці з 01 квітня цього року по даний час на роботу не з`являється з невідомих причин. Неодноразові звернення до неї зі сторони керівництва Інституту про надання пояснень або документальних підтверджень про причину відсутності на робочому місці ОСОБА_1 ігнорує (т.1, а.с. 89).

27 травня 2019 року відповідачем на адресу місця реєстрації ОСОБА_1 було направлено лист за вих. № 290-10/128 про те, що з 01 квітня 2019 року і по цей час вона відсутня на робочому місці. Керівництвом Інституту на її електронну адресу неодноразово надсилалися листи з пропозицією надати пояснення або підтвердити документально причину невиходу на роботу, але таких пояснень не надано. Зазначено, що вона самовільно залишила робоче місце, не повідомивши про це ні директора, ні в.о. завідувача відділу № 1. Зазначено, що складено акти, які засвідчують факти прогулів нею робочого часу, в.о. заввідділу № 1 на ім`я директора Інституту надані дві службові записки. в яких відображені факти її відсутності на робочому місці без поважних причин. Вказано, що терміново, у 3-денний строк їй необхідно надати пояснення з цього питання. У випадку ненадходження від неї відповіді, її буде звільнено за прогули. Вказаний лист повернуто на адресу відповідача неврученим із зазначенням причини: «за закінченням встановленого строку зберігання»( т.1, а.с. 95-97).

Згідно акту від 28 травня 2019 року, складеного в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7, заступника директора з наукової роботи ОСОБА_8 , начальника ВК ОСОБА_6, науковий співробітник відділу № 1 ОСОБА_1 відсутня на роботі. На неодноразові звернення дати пояснення своєї відсутності на роботі відповіді не поступило (т.1, а.с. 90).

Згідно акту від 12 червня 2019 року, складеного в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7 , заступника директора з наукової роботи ОСОБА_8 , начальника ВК ОСОБА_6 , науковий співробітник відділу № 1 ОСОБА_1 відсутня на робочому місці. Документів, які б виправдовували її відсутність, не надавала. В.о. заввідділу був направлений лист на її електронну адресу з пропозиціє пояснити причину неявки на роботу, відповіді не поступило(т.1, а.с. 91).

Судом встановлено, що відповідачем на адресу місця реєстрації ОСОБА_1 направлено лист від 13 червня 2019 року за вих. № 290-10/139 про те, що з 01 квітня 2019 року і по цей час вона відсутня на робочому місці. Керівництвом Інституту на її електронну адресу неодноразово надсилалися листи з пропозицією надати пояснення або підтвердити документально причину невиходу на роботу, але таких пояснень не надано. Зазначено, що вона самовільно залишила робоче місце, не повідомивши про це ні директора, ні в.о. завідувача відділу № 1. Зазначено, що складено акти, які засвідчують факти прогулів нею робочого часу, в.о. заввідділу № 1 на ім`я директора Інституту надані дві службові записки. в яких відображені факти її відсутності на робочому місці без поважних причин. Вказано, що терміново, у 3-денний строк їй необхідно надати пояснення з цього питання. У випадку ненадходження від неї відповіді, її буде звільнено за прогули. Вказаний лист повернуто на адресу відповідача неврученим із зазначенням причини: «за закінченням встановленого строку зберігання» (т.1, а.с. 98-100).

Згідно акту від 25 червня 2019 року, складеного в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7, заступника директора з наукової роботи ОСОБА_8 , начальника ВК ОСОБА_6, науковий співробітник відділу № 1 ОСОБА_1 в цей день відсутня на роботі. Адміністрація Інституту зверталася до неї про надання пояснень про причину відсутності на роботі, але відповіді так і не отримали (т.1, а.с. 92).

25 червня 2019 року відповідачем на адресу місця реєстрації ОСОБА_1 направлено лист за вих. № 290-10/145 про те, що з 01 квітня 2019 року і по цей час вона відсутня на робочому місці. Керівництвом Інституту на її електронну адресу неодноразово надсилалися листи з пропозицією надати пояснення або підтвердити документально причину невиходу на роботу, але таких пояснень не надано. Зазначено, що вона самовільно залишила робоче місце, не повідомивши про це ні директора, ні в.о. завідувача відділу № 1. Зазначено, що складено акти, які засвідчують факти прогулів нею робочого часу, в.о. заввідділу № 1 на ім`я директора Інституту надані дві службові записки. в яких відображені факти її відсутності на робочому місці без поважних причин. Вказано, що терміново, у 3-денний строк їй необхідно надати пояснення з цього питання. У випадку ненадходження від неї відповіді, її буде звільнено за прогули. Вказаний лист повернуто на адресу відповідача неврученим із зазначенням причини: «за закінченням встановленого строку зберігання» (т.1, а.с. 101-102).

Згідно акту від 09 липня 2019 року, складеного в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7 , заступника директора з наукової роботи ОСОБА_8 , начальника ВК ОСОБА_6 , науковий співробітник відділу № 1 ОСОБА_1 в цей день відсутня на роботі. Документів, які б прояснили причину відсутності на роботі від ОСОБА_1 не поступало, хоча їй надсилалися листи, в яких пропонувалося пояснити причину неявки на роботу (т.1, а.с. 93).

Згідно акту про відмову у наданні пояснень ОСОБА_1 від 10 липня 2019 року, складеного в.о. заввідділу № 1 ОСОБА_7 , заступника директора з наукової роботи ОСОБА_8 , начальника ВК ОСОБА_6 , станом на 10 липня 2019 року відділ кадрів ІСПЕ НАН України не отримав від наукового співробітника відділу № 1 ОСОБА_1 ніяких пояснень щодо відсутності на роботі. Не отримано жодних листів на електронну пошту Інституту, не було жодного телефонного дзвінка до Інституту від ОСОБА_1 по причині відсутності на роботі протягом тривалого часу. Відповідь на листи Інституту від 27 травня 2019 року, 18 червня 2019 року, 25 червня 2019 року не були отримані. Враховуючи вказане, є всі підстави для звільнення ОСОБА_1 (т.1, а.с. 94).

Згідно службової записки Голови ПК Інституту ОСОБА_13 на ім`я директора ІСПЕ НАН України ОСОБА_5 від 15 липня 2019 року, ОСОБА_1 не була членом профспілки за весь період роботи в Інституту (1999-2019 роки) (т.1, а.с. 84).

15 липня 2019 року начальником ВК ОСОБА_6 на ім`я директора ІСПЕ НАН України ОСОБА_5 подано службову записку, якою доведено до відома останнього, що 17 липня 2019 року закінчується термін для притягнення до дисциплінарної відповідальності наукового співробітника відділу № 1 ОСОБА_9 . Повідомлено, що ОСОБА_1 так і не вийшла на зв`язок і причини відсутності на роботі не повідомила. З загальновідомих джерел відомо, що ОСОБА_1 перебуває на території США. Запропоновано застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули (т.1, а.с. 67).

Наказом від 17 липня 2019 року № 34-к ОСОБА_1 звільнено з посади наукового співробітника відділу № 1 з 29 березня 2019 року за прогули без поважних причин з 01 квітня по 17 липня 2019 року п. 4 ст. 40 КЗпП України (т.1, а.с. 67).

Листом від 17 липня 2019 року № 290-10/171 відповідач повідомив ОСОБА_1 про звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, про можливість отримання трудової книжки у зручний для неї час, а також про можливість отримання документів поштою за її письмової згоди. До листа було долучено копію наказу від 17 липня 2019 року № 34-к. Вказаний лист повернуто на адресу відповідача неврученим із зазначенням причини: «за закінченням встановленого строку зберігання» (т.1, а.с. 103-105).

Копію наказу від 17 липня 2019 року та трудову книжку ОСОБА_1 отримано 06 жовтня 2021 року.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судпершої інстанції дійшов висновку відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_9 . Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що позивачем не подані належні та допустимі докази, що містять відомості щодо предмета доказування, і за таких умов заявлений позов не підлягає задоволенню в цілому.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно бо сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох голин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Аналогічні висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 595/1475/19.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року та до фактичного її звільнення - 17 липня 2019 року, була відсутня на робочому місці, що вбачається з Книги обліку робочого часу відділу № 1 ІСПЕ НАН України, табелів обліку використання робочого часу за квітень - липень 2019 року, довідки ІСПЕ НАН України від 29 березня 2023 року № 290-01/78а, перебувала за межами України згідно інформації, наданої Державною прикордонною службою України, щодо перетину державного кордону ОСОБА_1 за період з 01 січня 2019 року по 01 грудня 2021 року на виконання ухвали суду, була обізнана з пропозиціями щодо можливості використання щорічної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати, щодо необхідності надати документи, які підтверджують поважність її відсутності на роботі, та була попереджена про можливість правової оцінки її неявки для виконання трудових обов`язків як прогул без поважних причин та розірвання з нею в зв`язку з цим трудового договору.

Зокрема, ОСОБА_1 отримувала листи на свою електронну адресу ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 , вела листування зі своїм безпосереднім керівником - ОСОБА_7 , що позивачем не було заперечно, проте, будь-яких пояснень щодо відсутності на роботі, а також будь-яких документів, що могли б вказувати на поважність причин відсутності на роботі, відповідачу не надавала.

Окрім того, ОСОБА_1 при ознайомленні з наказом про звільнення та його отриманні разом із трудовою книжкою, а саме: 06 жовтня 2021 року також такі пояснення не надала, як і не повідомила й не підтвердила про поважні причини її відсутності на роботі.

Відсутність ОСОБА_1 на роботі також підтверджується актами від 01 квітня 2019 року, 02 квітня 2019 року, від 03 квітня 2019 року, 22 квітня 2019 року, 14 травня 2019 року, 28 травня 2019 року, 12 червня 2019 року, 25 червня 2019 року, 09 липня 2019 року, 10 липня 2019 року, які складені уповноваженою комісією відповідно до наказу ІСПЕ НАН України від 23 січня 2019.

ОСОБА_1 жодним чином не спростовано інформацію, викладену в зазначених актах, зокрема, наявності її на роботі у відповідні дні.

Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 показали, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без поважних причин з 01.04.2019 року, що на робочому місці її ніхто не бачив, особистий журнал наукових досліджень ОСОБА_1 не оформлювала, наукові дослідження за тематикою відділу не проводила, наукові статті не видавала і атестацію як науковий співробітник Інституту не проходила. Також стверджують, що позивачка не повідомляла про виїзд за кордон, зміну місця реєстрації та фактичного проживання і що свідки не бачили особисто позивачку в приміщенні Інституту, хоча Інститут розміщений в одній будівлі і всі співробітники спілкуються між собою.

Проаналізувавши обставини справи та дослідивши докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України згідно наказу відповідача від 17 липня 2019 року № 34-к у зв`язку з прогулом, допущеним без поважних причин, відбулося у відповідності до вимог трудового законодавства.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 працювала дистанційно, судом оцінюються критично та не приймаються до уваги з огляду на таке.

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_1 складено заяву на ім`я директора ІСПЕ НАН України ОСОБА_5 про те, що у зв`язку із тим, що на даний час вона фактично виконує роботу помічника радника при Дирекції ІСПЕ НАНУ, який має гнучкий режим роботи робочого часу, просить на підставі п. 2 ст. 6 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» дозволити їй дистанційний режим праці.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» науковий працівник провадить наукову (науково-технічну, науково-організаційну, науково-педагогічну) діяльність у наукових установах, закладах вищої освіти, наукових підрозділах установ, організацій, підприємств.

Робочий час наукового працівника визначається Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України, прийнятими відповідно до нього.

Для наукових працівників і спеціалістів наукових установ та закладів вищої освіти може встановлюватися гнучкий режим робочого часу, відповідно до якого встановлюється режим праці із саморегулюванням часу початку, закінчення і тривалості робочого часу впродовж робочого дня, з дотриманням вимог статей 50-52 і 56 Кодексу законів про працю України.

Для наукових працівників і спеціалістів наукових установ та закладів вищої освіти може запроваджуватися дистанційний режим праці.

Можливість запровадження гнучкого режиму робочого часу та дистанційного режиму праці в науковій установі (закладі вищої освіти) визначається в колективному договорі або рішенням керівника наукової установи (закладу вищої освіти) за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

Конкретний перелік професій і посад наукової установи (закладу вищої освіти), на яких можуть застосовуватися гнучкий режим робочого часу та дистанційний режим праці, погоджується вченою (науковою, науково-технічною, технічною) радою наукової установи (закладу вищої освіти).

Порядок та умови застосування гнучкого режиму робочого часу та дистанційного режиму праці визначаються у правилах внутрішнього трудового розпорядку наукової установи (закладу вищої освіти).

Перелік видів наукової (науково-технічної) роботи, а також методичної, експертної, консультаційної, організаційної роботи для наукових працівників наукової установи (закладу вищої освіти) визначається керівником відповідної установи (закладу).

Згідно п. 11 ч. 3 ст. 10 вказаного Закону до виключної компетенції вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи належать питання щодо, зокрема, погодження переліку професій і посад наукової установи, на яких може застосовуватися гнучкий режим робочого часу та дистанційний режим праці.

Разом з тим, в ході розгляду справи не встановлено, що в Державній організації інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України було запроваджено дистанційний режим праці за рішенням керівника наукової установи за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, а також, що конкретний перелік професій і посад наукової установи, в тому числі й посади позивача, на яких можуть застосовуватися гнучкий режим робочого часу та дистанційний режим праці, був погоджений вченою радою.

Натомість, судом було встановлено, що протоколом № 6 засідання Вченої ради Інституту від 22 квітня 2019 року стосовно заяви ОСОБА_1 про дозвіл їй дистанційного режиму роботи ухвалено вважати введення дистанційного режиму праці недоцільним, зважаючи на неузгодженість статті 6 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» з трудовим законодавством України. В жодному випадку це неможливо в разі знаходження співробітника за межами України. Окрім того, відповідно до положень Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» запровадження гнучкого режиму робочого часу та дистанційного режиму праці в науковій установі є правом роботодавця, а не його обов`язком.

Крім того, згідно довідки ІСПЕ НАН України від 29 березня 2023 року № 290-01/78а ОСОБА_1 науковий співробітник відділу № 1 була відсутня на робочому місці: за період квітень-липень 2019 року 72 робочих дні, тобто не виконувала свої посадові обов`язки, що підтверджується табелями обліку робочого часу.

Згідно довідки ІСПЕ НАН України від 29 березня 2023 року № 290-01/79а за період з 2017-2023 роки міжнародних договорів по виконанню спільних наукових досліджень з країною Сполучені штати Америки Інститутом не укладалось, спільні наукові роботи не виконувалися, обмін науковцями не здійснювався. ОСОБА_1 в наукові відрядження та/або на наукове стажування згідно вимог Закону України «Про науково-технічну діяльність» не направлялася. Завдання на наукові розробки, наукові статті, експерименти поза межами Інституту ОСОБА_1 , не отримувала.

Тому, твердження ОСОБА_1 про те, що щодо неї мала місце зміна істотних умов праці за її заявою і вона, при цьому, виконувала трудові обов`язки не заслуговують на увагу суду як недоведені в установленому цивільним процесуальним законодавством порядку. Позивач не змогла пояснити та підтвердити належними та допустимими доказами, які трудові функції вона виконувала з 01 квітня 2019 року по 17 липня 2019 року.

Посилання позивача на те, що вона фактично виконувала роботу помічника радника при Дирекції ІСПЕ НАНУ ОСОБА_2 , який має гнучкий режим роботи робочого часу, вела його ділове листування та всі записи, була помічником у всіх його ділових наукових питаннях, судом не приймаються до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні, а в ході розгляду справи не здобуто та не доведено перед судом доказів щодо переведення позивача на посаду помічника радника, так само як і обставин існування такої посади в установі відповідача.

Відтак, факт прогулу ОСОБА_1 підтверджується належними та допустимими доказами, дослідженими судом під час розгляду справи.

Належність і допустимість вказаних доказів позивачем під час розгляду справи не спростовано, а також не доведено поважність причин відсутності на роботі з 01 квітня 2019 року по 17 липня 2019 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що проступок ОСОБА_1 вперше був виявлений 01 квітня 2019 року, а дисциплінарне стягнення застосовано до неї лише 17 липня 2019 року, а відтак, дисциплінарне стягнення за вказане порушення накладено поза межами місячного строку, що суперечить ч. 1 ст. 148 КЗпП України, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Так, у період з 01 квітня 2019 року до 17 липня 2019 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин. Тобто протягом указаного часу позивач до роботи не приступала і перебувала у безперервному прогулі, відтак, прогул як дисциплінарний проступок був триваючим.

ОСОБА_1 не надала жодних доказів на підтвердження поважності причин її тривалої відсутності на роботі. До того ж, судом встановлено, що довгий час відповідач намагався зв`язатися з позивачем для відібрання пояснень щодо поважності причин відсутності її на роботі, однак позивач пояснень так і не подала, на роботу не з`являлася.

Викладене свідчить про те, що, застосувавши 17 липня 2019 року до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення, відповідач не порушив строки застосування дисциплінарного стягнення щодо застосування наслідків відсутності позивача на роботі за період, який не перевищує шість місяців до винесення оскаржуваного наказу.

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач вживав заходів щодо з`ясування причин відсутності позивача.

Дисциплінарне провадження за фактом відсутності ОСОБА_1 здійснювалося комісією з контролю дотримання трудової дисципліни працівниками Інституту.

Окрім того, обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення здійснюється з дня виявлення не лише факту (події), а саме проступку. Виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, що порушив трудові обов`язки, характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, причинного зв`язку між правопорушенням і шкідливими наслідками, вини працівника. Як правило, місячний строк обчислюється з дня закінчення службового розслідування, проведення перевірки тощо. В той же час роботодавець наділений правом застосувати дисциплінарне стягнення до працівника не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Подібний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 516/268/15-ц (провадження № 61-14952св18) та від 11 вересня 2020 року у справі № 638/14690/18-ц (провадження 61-1775св20).

Тому, підстави для висновку про порушенням роботодавцем вимог ст. 148 КЗпП України відсутні. Відповідачем як роботодавцем своєчасно, у визначений ст. 148 КЗпП України строк, застосовано дисциплінарне стягнення до позивача за виявлене порушення посадових обов`язків, а саме - прогул.

При цьому встановлено, що ОСОБА_1 допустила прогули, тобто допустила триваюче правопорушення, тому відповідач правильно застосував норми трудового законодавства щодо строку застосування дисциплінарного стягнення. Зазначені висновки суду про своєчасне застосування дисциплінарного стягнення відповідають вимогам ст. 148 КЗпП України та узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 813/1475/17 щодо визначення строку застосування дисциплінарного стягнення при триваючому правопорушенні, яким є прогул.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 було звільнено в період її тимчасової непрацездатності, а саме з 15 липня 2019 року по 22 липня 2019 року колегія суддів відхиляє як такі, що не підтвердженні належними та допустимими доказами. На підтвердження вказаної обставини ОСОБА_1 до позовної заяви було додано копію довідки, викладеної іноземною мовою. Проте, колегія суддів звертає увагу на те, до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22 лютого 2012 року, визначено, що у випадку, коли нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими пунктом 6 глави 7 розділу ІІ цього Порядку. Переклад робиться з усього тексту документа, в тому числі з печатки і штампу. Найчастіше переклад виконується на окремому аркуші чи аркушах. Він прикріплюється до оригіналу документа, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса та його печаткою.

Відтак, надана ОСОБА_1 копія довідки, викладена іноземною мовою, без її перекладу державною мовою не є належним та допустимим доказом, а тому не може прийматися до уваги колегією суддів.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині невірного застосування норм матеріального права в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то в цій частині вимоги також є безпідставними і не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, так як правильно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, що оскільки в судовому засіданні не встановлено порушення відповідачем прав позивача в частині звільнення із займаної посади, підстави для задоволення позову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Доводи апеляційної скарги в частині порушення норм матеріального в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі є безпідставними з огляду на те, що вказані позовні вимоги є недоведеними, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності такої заборгованості, її розміру та періоду її утворення з урахуванням кількості відпрацьованих нею днів, що на підставі ст. 81 ЦПК України, є процесуальним обов`язком позивача.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що в порушення вимог ст. 47 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 не було видано належно оформлену трудову книжку та не проведено розрахунків із нею. Вказані обставини спростовуються матеріалами справи. Так, згідно довідки ІСПЕ НАН України від 08 грудня 2021 року № 290-01/244 з ОСОБА_1 було проведено всі розрахунки при звільненні Відповідачем вживались всі допустимі заходи щодо отримання ОСОБА_1 трудової книжки. Доказів того, що неотримання трудової книжки ОСОБА_1 у день звільнення відбулося з вини відповідача матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність порушень з боку відповідача законодавства про працю при звільненні ОСОБА_1 , в зв`язку із чим суд і відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам заявника належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе судове рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Шуляк Надії Олександрівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 06 листопада 2023 року.

Суддя-доповідач

Судді