Постанова

від 26.10.2023 по справі 300/2289/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/2289/23 пров. № А/857/9541/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Бруновської Н.В., Глушка І.В.

при секретарі судового засідання: Юник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року (головуючий суддя Главач І.А., м.Івано-Франківськ) у справі № 300/2289/23 за адміністративним позовом Івано-Франківської міської ради до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне підприємство "Металспецмонтаж" про скасування пункту 1.2. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.12.2021 № 1723 "Про надання вихідних даних містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва" та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для проектування об`єкта будівництва,

В С Т А Н О В И В:

27.04.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (відповідач 1), департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради (відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство "Металспецмонтаж" (ПП "Металспецмонтаж"), в якому просив: скасувати пункт 1.2. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.12.2021 № 1723 "Про надання вихідних даних містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва", приватному підприємству "Металспецмонтаж" для нового будівництва господарської будівлі з допоміжними приміщеннями на вулиці Кардинала Любомира Гузара, 31 у місті Івано-Франківську (кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:04:002:0300); скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для проектування об`єкта будівництва (реєстраційний номер ЄДЕССБ MU01:0598-7399-7770-1314, реєстраційний номер 103-31.2.1-01 від 17.12.2021) "Нове будівництво господарської будівлі з допоміжними приміщеннями на вулиці Кардинала Любомира Гузара, 31", затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради № 119 від 17.12.2021.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року відмовлено Івано-Франківській міській раді у відкритті провадження в справі за позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне підприємство "Металспецмонтаж" про скасування пункту 1.2. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.12.2021 № 1723 "Про надання вихідних даних містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва" та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для проектування об`єкта будівництва.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм процесуального права просить скасуватиухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Крім того, апелянт зазначає, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки правовідносини, які склались між учасниками цієї справи стосуються оскарження рішень щодо забудови території як інструменту державного регулювання планування територій. Звертає увагу, що містобудівні умови та обмеження можуть бути скасовані у зв`язку з їх невідповідністю містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, проте таке скасування та внесення відповідних відомостей до Реєстру будівельної діяльності електронної системи можливе лише за рішенням суду. Враховуючи те, що видані виконавчим комітетом та затверджені Департаментом містобудівні умови та обмеження не відповідають вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», такий акт прийнято виконавчими органами ради з порушенням вимог вказаного Закону та скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється за рішенням суду, то апелянт вважає, що Івано-Франківська міська рада має право та наділена повноваженнями на звернення до адміністративного суду про скасування містобудівних умов та обмежень для проектування будівництва.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник апелянта в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Інші учасники в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає вірним такий висновок суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-управлінських функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної влади, їхніх службових чи посадових осіб.

При цьому, право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод від 04.11.1950 (Конвенція).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й до дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу; 16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкта владних повноважень надано такому суб`єкту законом. Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади (його посадова чи службова особа) не може звертатися з позовом до іншого органу (її посадової особи),бо це означатиме позов держави до неї самої.

Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів. При цьому, під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.

Відповідно до частин першої, другої статті II Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи є підконтрольними і підзвітними відповідним радам.

В свою чергу, за змістом статті 13 Закону України "Про архітектурну діяльність", до якої відсилає стаття 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, в тому числі, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва встановлює стаття 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підпунктом 9 пункту "а" частини першої якої закріплено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження - надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Колегія суддів зазначає, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 24.12.2020№ 413-3 затверджено Положення про Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради. Відповідно до даного Положення Департамент є виконавчим органом Івано-Франківської міської ради, утворюється Івано-Франківською міською радою, підзвітний та підконтрольний міській раді. Отже, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради та Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради є виконавчими органами ради, підзвітні і підконтрольні Івано-Франківській міській раді тарада наділена повноваженнями на скасування актів цих органів, у тому числі містобудівних умов та обмежень, якщо такі не відповідають, зокрема законам України.

Крім того, пункт 15 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"встановлює виключну компетенцію, зокрема міських рад скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої, десятої статті 56 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Разом з тим, порядок скасування містобудівних умов та обмежень встановлює частина восьма статті 29 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності. Відповідно до абзацу 6 частини 8 цієї статті скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: 1) за заявою замовника; 3) за рішенням суду.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №420/2719/20 викладено висновок, згідно з яким спір у справі щодо оскарження містобудівних умов та обмежень вважається публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому таких критеріїв адміністративної юрисдикції: між учасниками справи виникли публічно-правові відносини; суб`єкт владних повноважень присутній у спірних відносинах; дії вчинені суб`єктом владних повноважень; суб`єкт владних повноважень здійснює адміністративні повноваження у сфері публічного адміністрування; спірні відносини врегульовані адміністративним законодавством. Крім того, спір щодо оскарженняпозивачем містобудівних умов та обмежень є публічно-правовим у разі наявності в останнього саме екологічного інтересу у справі та звернення до суду за захистом саме екологічних прав.

Аналогічний правовий висновок також підтриманий Верховним Судом у справі № 420/12710/20 у постанова від 04.07.2022.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції питання наявності права на оскарження містобудівних умов та обмежень, як акту індивідуальної дії, особою, якій його не адресовано і прав та обов`язків якої він не стосується, було предметом розгляду у справі №826/12131/17 (постанова від 18.05.2022).

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 9901/801/18).

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/491/19).

Аналізуючи вищевказане, апеляційний суд вказує, що містобудівні умови та обмеженняє актом індивідуальної дії, оскільки є результатом застосування норм права, адресовані конкретним суб`єктам і створюють права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів, регулюють конкретну життєву ситуацію та їх дія закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин, тобто вичерпують свою дію після їх виконання. Отже, за своєю юридичною природою містобудівні умови і обмеження, - це акт індивідуальної дії, який видається уповноваженими органами містобудування та архітектури та покладає на замовника будівництва певні обов`язки і обмеження.

Як вірно зазначено судом першої інстанції 16.05.2023 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з позовною заявою до Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, треті особи -Івано-Франківська міська рада, приватне підприємство "Металспецмонтаж за захистом безпосередньо порушених прав в якій, зокрема серед іншого, просять: скасувати пункт 1.2. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.12.2021 № 1723 "Про надання вихідних даних містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва", приватному підприємству "Металспецмонтаж" для нового будівництва господарської будівлі з допоміжними приміщеннями на АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:04:002:0300); скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для проектування об`єкта будівництва (реєстраційний номер ЄДЕССБ МШ1:0598- 7399-7770-1314, реєстраційний номер 103-31.2.1-01 від 17.12.2021) "Нове будівництво господарської будівлі з допоміжними приміщеннями на АДРЕСА_1 ", затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради № 119 від 17.12.2021; визнати дії Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради щодо реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об`єктах з незначними наслідками (CCI) від 29 листопада 2022 року в Реєстрі будівельної діяльності 29.11.2022 №ІФ051221111545 протиправними та скасувати реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об`єктах з незначними наслідками (CCI) зареєстрованого в Реєстрі будівельної діяльності 29.11.2022 №10051221111545.

Слід зазначити, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує скаржник, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Системний аналіз наведених вищевказаних норм дає підстави колегії суддів вважати, що право на оскарження акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень надається особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується її прав, свобод та інтересів.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в даній справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції з наведених вище мотивів не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно достатті 316 Кодексу адміністративного судочинства Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

Керуючисьстаттями308,310,315,316,321,322,325,328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі №300/2289/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. І. Запотічний судді Н. В. Бруновська І. В. Глушко Повне судове рішення складено 06.11.2023