Постанова

від 01.11.2023 по справі 728/1285/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 листопада 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/1285/23

Головуючий у першій інстанції Глушко О. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1281/23

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шитченко Н.В.,

суддів Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Бахмацький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Бахмацького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бахмацького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу,

місце ухвалення судового рішення м. Бахмач,

час проголошення вступної та резолютивної частини рішення 16 год. 00 хв,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 20 липня 2023 року.

У С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Бахмацького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради, в якому просила:

- визнати накази Бахмацького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4: від 09 червня 2020 року № 51 К про припинення з нею з 01 липня 2020 року безстрокового трудового договору та укладення строкового трудового договору терміном на один рік по 30 червня 2021 року, від 01 серпня 2021 року № 38-к про продовження з нею строкового договору з 01 липня 2021 року по 31 серпня 2022 року та від 31 серпня 2022 року № 38-к про звільнення її з роботи в зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору незаконими та скасувати їх;

- поновити її на роботі на посаді вчителя фізичного виховання в Бахмацькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради на умовах безстрокового трудового договору, урахувавши уточнені в підготовчому засіданні позовні вимоги, з 01 вересня 2022 року;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2022 року по дату постановлення судового рішення.

Позов мотивовано тим, що з 1969 року ОСОБА_1 працювала на посаді вчителя фізичного виховання в Бахмацькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради за безстроковим договором. У зв`язку зі змінами в законодавстві, досягненням пенсійного віку та отриманням пенсії (абз. 2 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ), наказом від 09 червня 2020 року № 51К з нею 01 липня 2020 року було припинено безстроковий трудовий договір та укладено строковий трудовий договір терміном на один рік по 30 червня 2021 року включно. У подальшому строковий договір з позивачкою було продовжено з 01 липня 2021 року по 31 серпня 2022 року включно на підставі наказу від 01 серпня 2021 року № 38-к. Наказом від 31 серпня 2022 року № 38-к позивачку звільнено з роботи у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору. ОСОБА_1 , посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року за № 1-р/2023 у справі № 1-5/2020 (118/20), вважала, що припинення з нею безстрокового трудового договору, переведення на строкову форму трудового договору та звільнення з роботи у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору здійснювалося на підставі дискримінаційного законодавства, яке визнано протиправним і таким, що не відповідає конституційним нормам, у зв`язку з чим її порушені права підлягають захисту.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2023 року, з урахуванням ухвали цього суду від 20 липня 2023 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано накази Бахмацького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради: за № 51 К від 09 червня 2020 року про припинення з ОСОБА_1 з 01 липня 2020 року безстрокового трудового договору та укладення строкового трудового договору терміном на один рік по 30 червня 2021 року; № 38-к від 01 серпня 2021 року про продовження з ОСОБА_1 строкового договору з 01 липня 2021 року по 31 серпня 2022 року та № 38-к від 31 серпня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи в зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору незаконими та скасувано їх.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді вчителя фізичного виховання в Бахмацькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради з 01 вересня 2022 року.

Стягнуто з Бахмацького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 63 696,20 грн, 1 073,60 грн в рахунок повернення витрат по сплаті судового збору.

Стягнуто з Бахмацького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради на користь держави судовий збір в сумі 2 147,20 грн.

В апеляційній скарзі Бахмацький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради, вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при укладанні з ОСОБА_1 строкового трудового договору, його продовженні, а також звільненні останньої у зв`язку із закінченням дії строкового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України відповідачем не було порушено норми законодавства, передбачених Законом України «Про повну загальну середню освіту».

Вважає хибним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано заяви (згоди) ОСОБА_1 на продовження трудових відносин на умовах строкового договору, оскільки ОСОБА_1 не оспорювала того, що 27 квітня 2020 року її повідомлено про зміни в законодавстві шляхом припинення до 01 липня 2020 року безстрокового трудового договору та укладення трудового договору строком на один рік за її згодою.

Указує на те, що підставою поновлення ОСОБА_1 на роботі і визнання незаконними строкових договорів стало рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року за № 1-р/2023 у справі № 1-5/2020 (118/20), яким визнано, що з дня ухвалення цього рішення втрачає чинність визнаний неконституційним абзац 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX. Проте на момент ухвалення наведеного рішення, тобто 07 лютого 2023 року, ОСОБА_1 вчителем вже не працювала, тобто судом незаконно застосовано зворотню дію закону у часі.

Скаржник вважає висновок про те, що строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП Украни, позивачкою не порушено, суб`єктивним. Зазначає про те, що позивачкою не наведено доводів та не надано підтвердження наявності істотних перешкод чи труднощів, зумовлених карантином, які унеможливили вчасне вчинення процесуальної дії, а саме подання позову до суду.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 у встановлений судом строк не надходив.

У судове засідання апеляційного суду, яке призначено на 10 год. 00 хв 01 листопада 2023 року, учасники справи або їх представники, яких належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися.

24 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подано заяву про розгляд справи без її участі.

За змістом ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що припинення 09 червня 2020 року відповідачем безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 , укладення з нею строкового трудового договору та звільнення останньої за закінченням цього договору являється незаконним та таким, що безпідставно обмежує її право на працю за ознаками досягнення пенсійного віку та отримання пенсії за віком, а також суперечить нормам ст. 24 Конституції України, яка забороняє дикримінацію у трудових відносинах за ознакою віку.

Районний суд також зазначив, що саме по собі досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку і виплата їй пенсії за віком не спричинили негативного впливу ні на продуктивність праці, ні на кваліфікацію останньої, ні на будь-який інший аспект трудових правовідносин сторін.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, з 03 вересня 1969 року ОСОБА_1 призначено на посаду вчителя фізичного виховання в Бахмацькій середній школі № 4, що підтверджується записом у трудовій книжці (а.с. 25-27).

04 березня 2005 року середню загальноосвітню школу № 4 м. Бахмач перейменовано на Бахмацьку загальноосвітню школу I-III ступенів № 4 Бахмацької районної ради Чернігівської області.

З 17 червня 2002 року ОСОБА_1 досягла пенсійного віку та отримує пенсію за віком (а.с. 4,5).

На виконання вимог Закону України «Про повну загальну середню освіту», який набрав чинності 18 березня 2020 року, а саме підпункту 2 пункту 2 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення», 27 квітня 2020 року Бахмацькою загальноосвітньою школою I-III ступенів № 4 повідомлено ОСОБА_1 про зміни в законодавстві шляхом припинення до 01 липня 2020 року безстрокового трудового договору та укладення трудового договору строком на один рік за її згодою, про що мається підпис останньої (а.с. 84).

Наказом Бахмацької загальноосвітньої школи I-III ступенів № 4 від 09 червня 2020 року № 51-к, припинено з 01 липня 2020 року безстроковий трудовий договір із ОСОБА_1 , яка працює на посаді вчителя фізичної культури та вирішено укласти з нею трудовий договір строком на 1 (один) календарний рік з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року. Підстава: згідно з оригіналом згоди (а.с. 32).

Оригінал згоди ОСОБА_1 (як підстава видачі наказу) у матеріалах справи відсутній.

05 червня 2020 року між Бахмацькою загальноосвітньою школою I-III ступенів № 4 та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір на один рік: з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року (а.с. 28).

29 січня 2021 року назву закладу змінено на Бахмацький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради (на підставі рішення ІV сесії 8 скликання Бахмацької міської ради від 31 грудня 2020 року) (а.с. 27).

Наказом відповідача від 01 липня 2021 року № 38-к продовжено ОСОБА_1 , вчителю фізичної культури, термін дії строкового договору на один рік з 01 липня 2021 року по 31 серпня 2022 року включно. Підстава: заява ОСОБА_1 , трудовий договір (а.с. 36, 83).

01 липня 2021 року між Бахмацьким закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір на один рік: з 01 липня 2021 року по 31 серпня 2022 року (а.с. 33).

09 червня 2022 року відповідач довдив до відома вчителя фізичної культури ОСОБА_1 письмове повідомлення про те, що у наступному 2022/2023 навчальному році укладати трудовий договір не буде (а.с. 37), але остання відмовилася від підпису на підтвердження отримання повідомлення, що підтверджуться актом № 1 від 09 червня 2022 року (а.с.38).

Наказом Бахмацького закладу загальної середньої освіти I-III ступенів № 4 від 31 серпня 2022 року № 38-к, ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя фізичної культури з 31 серпня 2022 року у зв`язку з закінченням дії строкового договору згідно п.2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 40), копію якого надіслано позивачці поштовим повідомленням (а.с. 42).

09 грудня 2022 року складено акт № 4 про те, що ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення із наказом від 31 серпня 2022 року № 38-к, а також відмовилася поставити у цьому наказі підпис (а.с. 44).

13 квітня 2023 року позивачка звернулася з письмовою заявою до відповідача, в якій просила вирішити питання про поновлення її на роботі з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року за № 1-р/2023 у справі 1-5/2020 (118/20) ( а.с. 8).

Листом від 04 травня 2023 року № 26 відповідачем повідомлено ОСОБА_1 про те, що її звільнено з 31 серпня 2022 року законно і підстав для поновлення на роботі немає (а.с. 6).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За приписами частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю.

Підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору за закінченням строку не вимагає додаткової заяви або волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору працівник вже висловив при написанні заяви про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. А от для продовження строкового трудового договору на новий строк - потрібно волевиявлення як працівника, так і роботодавця.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що звільнення ОСОБА_1 являється незаконним.

Матеріалами справи підтверджується, з 1969 року ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді вчителя фізичного виховання (а.с. 25).

27 квітня 2020 року відповідачем ознайомлено ОСОБА_1 з листом щодо переведення педагогічних працівників, яким виплачується пенсія за віком, з безстрокових трудових договорів на строкові. Повідомлено, що педагогічний працівник, який отримує пенсію за віком, може бути звільнений до 01 липня 2020 року лише у випадку небажання продовжувати свою педагогічну діяльність на основі строкового трудового договору (а.с. 84).

Наказом від 09 червня 2020 року № 51-к припинено з 01 липня 2020 року безстроковий трудовий договір із ОСОБА_1 , яка працює на посаді вчителя фізичної культури (а.с. 32), а також укладено строковий трудовий договір про прийняття ОСОБА_1 на посаду вчителя фізичної культури строком з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року (а.с. 28).

У подальшому продовжено ОСОБА_1 , вчителю фізичної культури, термін дії строкового договору на один рік з 01 липня 2021 року по 31 серпня 2022 року включно (а.с. 36, 83), а також укладено строковий трудовий договір на строк з 01 липня 2021 року по 31 серпня 2022 року (а.с. 33).

З 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя фізичної культури у зв`язку з закінченням дії строкового договору згідно п.2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 40).

Суд першої інстанції, оцінюючи припинення 09 червня 2020 року безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 , і переведення на строковий трудовий договір шляхом укладення контракту на виконання ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», який згодом було продовжено, та звільнення останньої за закінченням дії строкового трудового договору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене суперечать інтересам позивачки і являється дискримінацією, оскільки безпідставно обмежує її право на працю за ознаками досягнення пенсійного віку та отримання пенсії за віком.

Припис підпункту 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» не може бути застосовано для врегулювання спору між сторонами. Колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-5/2020(118/20) від 07 лютого 2023 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів з цією категорією педагогічних працівників.

У цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «установлення для педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та отримують пенсію за віком, можливості укладення з ними виключно строкових трудових договорів, на відміну від педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які не досягли пенсійного віку та не отримують пенсії за віком, становить безпідставне та необґрунтоване обмеження прав цих осіб у трудових відносинах за ознакою віку та юридичним фактом отримання пенсії за віком. До того ж оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України».

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом незаконно застосовано зворотню дію закону у часі, оскільки у рішенні Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення судом цього рішення, а отже, на час звільнення позивачки 31 серпня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору вказана норма закону була чинною, не являються підставою для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України ухвалені після прийняття судових рішень суду, що переглядалися касаційним судом (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18).

Такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами.

Судом першої інстанції вірно враховано, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачка надавала згоду на припинення безстрокових трудових відносин, не відповідає посаді вчителя фізичного виховання, чи внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я не може продовжувати роботу. Саме по собі досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку і виплата їй пенсії за віком не спричинили негативного впливу ні на продуктивність праці, ні на кваліфікацію останньої, ні на будь-який інший аспект трудових правовідносин сторін. Наведених висновків суду першої інстанції відповідач не спростував.

Як свідчить наявний у справі атестаційний лист від 25 березня 2022 року, за рішенням атестаційної комісії ОСОБА_1 відповідає займаній посаді та раніше присвоєній кваліфікаційні категорії «спеціаліст вищої категорії» та педагогічного звання «Учитель-методист», зарекомендувала себе як досвідчений педагог (а.с 93), що спростовує позицію відповідача про те, що за останній період ОСОБА_1 не мала досягнень в роботі у зв`язку з чим з нею не переукладено строковий договір.

Зазначене спростовує твердження сторони відповідача про те, що при укладанні з ОСОБА_1 строкового трудового договору, його продовженні, а також звільненні останньої у зв`язку із закінченням дії строкового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України відповідачем не було порушено норми законодавства, передбачені Законом України «Про повну загальну середню освіту».

З огляду на те, що ч. 2 ст. 25 ЗУ «Про освіту» визначено, що засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа) здійснює контроль за недопущенням привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками віку або іншими ознаками, апеляційний суд доходить висновку, що визначеного законодавчого обов`язку щодо недопущення дискримінації за віком роботодавець, звільняючи ОСОБА_1 , не дотримався.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги Бахмацького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 про звернення ОСОБА_1 до суду з пропуском строку, передбаченого ст. 233 КЗпП Украни, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України встановлено карантин.

У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від № 239 від 25 березня 2020 року, № 291 від 22 квітня 2020 року, № 392 від 20 травня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, № 405 від 21 квітня 2021 року, № 611 від 16 червня 2021 року, № 855 від 11 серпня 2021 року, № 981 від 22 вересня 2021 року, № 1336 від 15 грудня 2021 року, № 229 від 23 лютого 2022 року, № 630 від 27 травня 2022 року, № 928 від 19 серпня 2022 року, № 1423 від 23 грудня 2022 року, № 383 від 25 квітня 2023 року карантин продовжувався до 30 червня 2023 року на усій території України.

Урахувавши наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України, позивачкою не порушено.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)», за яким пункт 3 Розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК викладено у новій редакції, колегія суддів відхиляє, оскільки вказаним законом зміни до глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України не вносились. Судом першої інстанції вірно застосовано чинну редакцію глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.

Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції обгрунтовано визнав незаконними накази від 09 червня 2020 року № 51 К про припинення безстрокового трудового договору та укладення строкового трудового договору терміном на один рік по 30 червня 2021 року; від 01 серпня 2021 року № 38-к про продовження строкового договору з 01 липня 2021 року по 31 серпня 2022 року та від 31 серпня 2022 року № 38-к про звільнення з роботи в зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору.

Дійшовши вірного висновку про визнання незаконним та скасування наказу від 31 серпня 2022 року № 38-к про звільнення позивачки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про поновлення її на роботі на посаді вчителя фізичного виховання в Бахмацькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради з 01 вересня 2022 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На підставі ч. 3 ст. 235 КЗпП України, суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки 63 696,20 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2022 року по 19 липня 2023 року, розрахунок якого проведено з дотриманням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Бахмацького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бахмацької міської ради залишити без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2023 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2023 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: О.Є. Мамонова

О.І. Онищенко