Постанова

від 26.09.2023 по справі 727/6943/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Чернівці

справа № 727/6943/22

провадження 22-ц/822/520/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Височанської Н.К., Литвинюк І.М.

секретаря Паучек І.І.

за участю представника позивача Оберемка Романа Анатолійовича, представника відповідача ОСОБА_1

учасники справи:

позивач ОСОБА_2

відповідач Чернівецька міська рада, ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»

апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 травня 2023 року,головуючий упершій інстанції Літвінова О.Г.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Оберемко Р.А., у серпні 2022 року звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 про визнання рішення Чернівецької міської ради про відведення земельної ділянки та договору оренди землі недійсними.

Зазначав, що Публічним акціонерним товариством «Укрінбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту від 31 жовтня 2006 року № 274.

З метою забезпечення виконання зобов`язання Публічним акціонерним товариством «Укрінбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір від 31 жовтня 2006 року, предметом якого є нежитлова будівля оздоровчий комплекс з кафе баром по АДРЕСА_1 загальною площею 277,95 кв.м.

Також Публічним акціонерним товариством «Укрінбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_2 вчинено договір про задоволення вимог заставодержателя від 17 січня 2012 року.

В подальшому Чернівецьким обласним комунальним бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності за Публічним акціонерним товариством «Укрінбанк» на нерухоме майно 02 лютого 2012 року.

Публічним акціонерним товариством «Укрінбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлових приміщень від 06 березня 2012 року.

Посилався на збільшення загальної площі нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 з 277,95 кв.м до 544,90 кв.м за погодженням з Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний Банк» згідно із протоколом засідання правління Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний Банк» від 15 лютого 2012 року №34, дозвіл здійснити будівництво будівлі оздоровчого комплексу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Вважав, що має переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Крім того, має право у відповідності до положень статті 376 ЦК України на визнання права власності на збудоване нерухоме мано на земельній ділянці, виділеній для цієї мети.

Вказував на відчуження Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» нерухомого майна ОСОБА_3 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 січня 2022 року скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю оздоровчого комплексу з кафе-баром, загальною площею 277,95 кв.м ( АДРЕСА_1 ) від 08 листопада 2017 року номер запису про право власності 23263502, зареєстровано в реєстрі за № 26312, 26313 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю оздоровчого комплексу з кафе-баром загальною площею 277,95 кв.м. ( АДРЕСА_1 від 28 листопада 2017 року номер запису про право власності 23595750 реєстратором Комунального підприємства «Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу» Чернівецької області Жар І.Г.

Пунктом 72 рішення Чернівецької міської ради від 16 квітня 2018 року №1214 визнано таким, що втратив чинність п.4 додатка 3 до рішення виконавчого комітету міської ради від 17 липня 2001 року №594/15 «Про надання в користування і передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийнятті рішення» в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га для обслуговування пункту склотари в постійне користування та визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею від 10 грудня 2001 року №2124, виданий ОСОБА_2 у зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно до ОСОБА_3 .

Також пунктом 72.1 рішення Чернівецької міської ради від 16 квітня 2018 року №1214 надано ОСОБА_3 дозвіл на складання проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0455 га в оренду терміном на 5 (п`ять) років для будівництва та обслуговування торгівлі (код 03.07) (оздоровчий комплекс з кафе баром), (підставою є витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 листопада 2017 року № 105288845).

Крім того Чернівецькою міською радою та ОСОБА_3 вчинено договір оренди землі від 12 листопада 2019 року №11172.

Просив скасувати рішення Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року №1865 в частині відведення та надання ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га кадастровий номер 7310136300:08:001:02113 в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) (обслуговування оздоровчого комплексу з кафе-баром).

Визнати недійсним договір між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_3 оренди землі від 12 листопада 2019 року №11172 терміном до 12 листопада 2024 року.

Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га кадастровий номер 7310136300:08:001:02113.

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Оберемко Р.А., уточнив позовні вимоги, просив визнати незаконними та скасувати п. 72 та п. 72.1 рішення Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року №1214 відносно визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійною користування землею від 10 грудня 2001 р. № 2124, виданий ОСОБА_2 .

Визнати незаконним надання ОСОБА_3 дозволу на складання проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0455 га в оренду терміном на 5 (п`ять) років для будівництва та обслуговування торгівлі (код 03.07) (оздоровчий комплекс з кафе баром), (підставою є витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 листопада 2017 року № 105288845).

Визнати незаконним та скасувати рішення Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року №1865 в частині відведення та надання ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площа 0,0455 га кадастровий номер 7310136300:08:001:0213 в оренду терміном 5 (п`ять) років для будівництва та обслуговування будівель (код03.07) (обслуговування оздоровчого комплексу з кафе-баром).

Визнати недійсним договір між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_3 оренди землі від 12 листопада 2019 року №11172 терміном до 12 листопада 2024 року.

Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0455 га кадастровий номер 7310136300:08:001:0213.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 травня 2023 року у позові ОСОБА_2 відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_2 в апеляційнійскарзі проситьрішення Шевченківськогорайонного судум.Чернівців від03травня2023рокускасувати таухвалитиноверішення,якимпозовні вимогизадовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, збільшення ОСОБА_2 загальної площі нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 з 277,95 кв.м до 544,90 кв.м за погодженням з Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний Банк» згідно із протоколом засідання правління Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний Банк» від 15 лютого 2012 року №34.

Зазначає, що відповідно до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 05 листопада 2002 року №508/13, витягу з рішення Чернівецької міської ради від 13 червня 2006 року №134/3 дозволено ОСОБА_2 здійснити будівництво будівлі оздоровчого комплексу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Вважає, що право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 не припинено, оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, на якій збудовано нерухоме майно, не скасовано.

ОСОБА_2 має переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_2 , здійснивши будівництво нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , має право у відповідності до положень статті 376 ЦК України на визнання права власності на збудоване нерухоме мано на земельній ділянці, виділеній для цієї мети.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 травня 2022 року у справі №727/9591/19 вказано на нікчемність правочинів, за якими ОСОБА_3 набув право власності на нерухоме майно.

Окрім того, у провадженні Шевченківського районного суду м.Чернівці перебуває справа №761/1851/22 за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва (новостворене майно) нежитлову будівлю оздоровчого комплексу з кафе-баром по АДРЕСА_1 .

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві Чернівецька міська рада просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

У відзиві ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у позові ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури ліквідації публічного акціонерного товариства «Український інноваційний Банк» про визнання рішення Чернівецької міської ради про відведення земельної ділянки та договору оренди землі недійсними, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для захисту права ОСОБА_2 користування земельною ділянкою у обраний ним спосіб.

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що право ОСОБА_2 не порушено, оскільки ОСОБА_2 не є власником нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Водночас судом першої інстанції встановлено відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що власником нежитлової будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром площею 277,95 кв.м по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Пунктом 72 рішення Чернівецької міської ради від 16 квітня 2018 року №1214 визнано таким, що втратив чинність п.4 додатка 3 до рішення виконавчого комітету міської ради від 17 липня 2001 року №594/15 «Про надання в користування і передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийнятті рішення» в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га для обслуговування пункту склотари в постійне користування та визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею від 10 грудня 2001 року №2124, виданий ОСОБА_2 у зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно до ОСОБА_3 .

Разом з тим суд першої інстанції вказав, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом та не засвідчує право власності ОСОБА_2 на спірну нежитлову будівлю чи його частину.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам відповідає.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Зазначав, що Публічним акціонерним товариством «Укрінбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту від 31 жовтня 2006 року № 274.

З метою забезпечення виконання зобов`язання Публічним акціонерним товариством «Укрінбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір від 31 жовтня 2006 року, предметом якого є нежитлова будівля оздоровчий комплекс з кафе баром по АДРЕСА_1 загальною площею 277,95 кв.м.

Також Публічним акціонерним товариством «Укрінбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_2 вчинено договір про задоволення вимог заставодержателя від 17 січня 2012 року.

В подальшому Чернівецьким обласним комунальним бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності за Публічним акціонерним товариством «Укрінбанк» на нерухоме майно 02 лютого 2012 року.

Публічним акціонерним товариством «Укрінбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлових приміщень від 06 березня 2012 року.

До матеріалів справи приєднано державний акт на право постійного користування землею, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради Чернівецької області від 17 липня 2001 року №594/15, яким надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0455 га по АДРЕСА_1 цільовим призначенням для обслуговування пункту склотари.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що власником нежитлової будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром площею 277,95 кв.м по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Пунктом 72 рішення Чернівецької міської ради від 16 квітня 2018 року №1214 визнано таким, що втратив чинність п.4 додатка 3 до рішення виконавчого комітету міської ради від 17 липня 2001 року №594/15 «Про надання в користування і передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийнятті рішення» в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га для обслуговування пункту склотари в постійне користування та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею від 10 грудня 2001 року №2124, виданий ОСОБА_2 у зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно до ОСОБА_3 .

Також пунктом 72.1 рішення Чернівецької міської ради від 16 квітня 2018 року №1214 надано ОСОБА_3 дозвіл на складання проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0455 га в оренду терміном на 5 (п`ять) років для будівництва та обслуговування торгівлі (код 03.07) (оздоровчий комплекс з кафе баром), (підставою є витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 листопада 2017 року № 105288845).

Крім того Чернівецькою міською радою та ОСОБА_3 вчинено договір оренди землі від 12 листопада 2019 року №11172.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 січня 2022 року скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю оздоровчого комплексу з кафе-баром, загальною площею 277,95 кв.м ( АДРЕСА_1 ) від 08 листопада 2017 року номер запису про право власності 23263502, зареєстровано в реєстрі за № 26312, 26313 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю оздоровчого комплексу з кафе-баром загальною площею 277,95 кв.м. ( АДРЕСА_1 від 28 листопада 2017 року номер запису про право власності 23595750 реєстратором Комунального підприємства «Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу» Чернівецької області Жар І.Г.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 травня 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 січня 2022 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про визнання правочинів недійсними скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено, у решті рішення залишено без змін.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2022 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», до Товариства з обмеженою відповідальністю «Столицяінвест -2008», ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., реєстратора Комунального підприємства «Бюро реєстрації нерухомості і бізнесу» Жар І.Г., ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання правочинів не дійсними постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 травня 2022 року скасовано.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Частиною першоюстатті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У відповідності достатті 15 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Вирішуючи спірпо суті,суд повиненвстановити наявністьу особи,яка звернуласяз позовом,суб`єктивногоматеріального праваабо охоронюваногозаконом інтересу,на захистякого поданопозов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи обмежено або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частиною першою статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У §145 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Такі правові позиції Верховний Суд виклав в постановах від 22 травня 2019 року у справі №310/7353/13-ц та від 17 березня 2020 року у справі 274/4841/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Предметом позову ОСОБА_2 ,тобто матеріально-правовоювимогою,стосовно якоїостанній просивухвалити судоверішення,є визнання незаконними та скасувати п. 72 та п. 72.1 рішення Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року №1214 відносно визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійною користування землею від 10 грудня 2001 р. № 2124, виданий ОСОБА_2 ; надання ОСОБА_3 дозволу на складання проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0455 га в оренду терміном на 5 (п`ять) років для будівництва та обслуговування торгівлі (код 03.07) (оздоровчий комплекс з кафе баром), (підставою є витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 листопада 2017 року № 105288845); визнання незаконним та скасування рішення Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року №1865 в частині відведення та надання ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площа 0,0455 га кадастровий номер 7310136300:08:001:0213 в оренду терміном 5 (п`ять) років для будівництва та обслуговування будівель (код03.07) (обслуговування оздоровчого комплексу з кафе-баром); визнання недійсним договору між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_3 оренди землі від 12 листопада 2019 року №11172 терміном до 12 листопада 2024 року; витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0455 га кадастровий номер 7310136300:08:001:0213.

Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначалося порушення права постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га кадастровий номер 7310136300:08:001:0213.

Відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другоїстатті 55 Конституції України, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановленихКонституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З аналізу наведеного вбачається, що у зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюванихзакономінтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина першастатті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.

За змістом ч.1 та 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

На підставі ч.2 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 7 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від16квітня 2004року №7«Про практикузастосування судамиземельного законодавствапри розглядіцивільних справ» (зі змінами та доповненнями) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17.

ОСОБА_2 на обґрунтування порушеного права на земельну ділянку посилався на державний акт на право постійного користування землею, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради Чернівецької області від 17 липня 2001 року №594/15 , яким надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0455 га по АДРЕСА_1 цільовим призначенням для обслуговування пункту склотари.

Приписами статті 92 ЗК України унормовано, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Частиною 1статті 377 ЦК Українивизначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами 1, 2статті 120 ЗК Україниу разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 1 статті 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Аналіз статті 120 ЗК України та статті 378 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. Отже, законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти за попереднім власником.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17 зазначено, щооднією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).

У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону

Верховний Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 листопада 2022 року у справі № 908/671/18 (908/2269/21) дійшов висновку, щоособа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил. І ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на таку земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. У наведеному випадку припинення права користування частиною земельної ділянки відбувається автоматично, в силу прямої норми закону (статті 120, пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України) і не потребує прийняття судового рішення.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 викладено правовий висновок про те, щоперехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що власником нежитлової будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром площею 277,95 кв.м по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Отже, до ОСОБА_3 переходить й право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Ураховуючи наведене при виникненні у ОСОБА_3 права власності на нежитлову будівлю оздоровчого комплексу з кафе-баром площею 277,95 кв.м по АДРЕСА_1 право попереднього користувача земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 припиняється в силу прямої вказівки закону.

За таких обставин необхідності в даному випадку прийняття відповідного рішення уповноваженим органом немає.

Тому посилання ОСОБА_2 у апеляційній скарзі на те, що право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 не припинено, є необгрунтованими.

Згідно з абзацом першим частини першоїстатті 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина 1 статті 125 ЗК України).

Відповідно до частини першоїстатті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженоїнаказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність чи у постійне користування із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

При цьому позивач у межах розгляду справи про захист права на землю має право посилатися, зокрема, на незаконність відповідних рішень без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Подібні за змістом правові висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі№ 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157 гс 19).

Ураховуючи викладене, вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування п. 72 та п. 72.1 рішення Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року №1214 відносно визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійною користування землею від 10 грудня 2001 р. № 2124, виданий ОСОБА_2 ; надання ОСОБА_3 дозволу на складання проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0455 га в оренду терміном на 5 (п`ять) років для будівництва та обслуговування торгівлі (код 03.07) (оздоровчий комплекс з кафе баром), (підставою є витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 листопада 2017 року № 105288845); визнання незаконним та скасування рішення Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року №1865 в частині відведення та надання ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площа 0,0455 га кадастровий номер 7310136300:08:001:0213 в оренду терміном 5 (п`ять) років для будівництва та обслуговування будівель (код03.07) (обслуговування оздоровчого комплексу з кафе-баром) є неефективним способом захисту права на користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 кадастровий номер 7310136300:08:001:0213, оскільки не призводять до поновлення прав ОСОБА_2 на спірне майно.

Обрання позивачем неналежного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 806/5244/15 (провадження № 12-3 гс 22).

У зв`язкуіз переходомдо ОСОБА_3 правакористування наземельну ділянку,на якійрозміщене нерухомемайно,в силузакону,не заслуговуютьна увагудоводи ОСОБА_2 у апеляційнійскарзі щодо переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 з огляду на здійснення будівництва нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 та права у відповідності до положень статті 376 ЦК України на визнання права власності на збудоване нерухоме мано на земельній ділянці, виділеній для цієї мети.

На підставі ч.2ст.215 ЦК Українинедійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4постанови від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз`яснив, що судам відповідно достатті 215 ЦК Українинеобхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина першастатті 225 ЦК Українитощо).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьоюстатті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третястатті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував увласності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 643/12890/19 (провадження № 61-1049св22) зроблено висновок, що «оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 жовтня 2020 року при розгляді справи № 910/12787/17. Особане є стороною спірних договорів про відступлення права вимоги, тому предметом доказування є порушення цивільних прав та інтересів позивачки».

За обставинприпинення права ОСОБА_2 на користуванняземельною ділянкоюпо АДРЕСА_1 оспорюваний ним договір між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_3 оренди землі від 12 листопада 2019 року №11172 порушує його права та законні інтереси.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Ураховуючи припинення права ОСОБА_2 на користуванняземельною ділянкоюпо АДРЕСА_1 такожвідсутні підставидля витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0455 га кадастровий номер 7310136300:08:001:0213.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 травня 2022 року у справі №727/9591/19, за змістом якої вказано на нікчемність правочинів, за якими ОСОБА_3 набув право власності на нерухоме майно.

Так, постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2022 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», до Товариства з обмеженою відповідальністю «Столицяінвест -2008», ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., реєстратора Комунального підприємства «Бюро реєстрації нерухомості і бізнесу» Жар І.Г., ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання правочинів не дійсними постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 травня 2022 року скасовано.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на наведене судом першої інстанції ухвалено правильне по суті рішення про відмову у позові ОСОБА_2 .

На підставі ч.1ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому рішенняШевченківського районногосуду м.Чернівці від03травня 2023 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 травня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 21462 грн 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 02 жовтня 2023 року.

Головуючий Н. Ю. Половінкіна

Судді Н. К. Височанська

І. М. Литвинюк